Коли Україна проголосили незалежність, мене завжди дивувало, як спокійно й гладко це відбулося. Адже відомо, наскільки сильні й агресивні проросійські елементи в Україні. Для них Україна—щось на зразок маленької й затишної Росії, з м’якшим кліматом, різноманітнішими базарами, доброзичливим населенням. Менше хамства, менше п’янства, більше колориту. Свідомі українці зі своєю «мовой»--неминуче зло, вірніше, дошкульна неприємність, як мухи влітку, але треба перетерпіти—і їх скоро не стане. Всі ж бачать, які вони кумедні й недоладні.
Чому не було протестів? Я думаю, тому що завжди вважалось, що працюючи на саму себе, Україна опиниться в кращому економічному становищі, ніж Росія, оскільки ні в кого в Європі немає таких родючих чорноземів. Себто населення просто сподівалось, що Україна одразу забагатіє. Цього не сталось. Мати багаті чорноземи у наш вік мало. Промисловість України була орієнтована на Росію, Росія перестала купляти—і все. У половини населення бажання перетерпіти, доки розгрібають «авгієві стайні», немає, тому коли з’явилось хоч якесь заворушення,одразу виникла зворотня реакція на зразок «хватит, сыты по горло вашей Хохляндией».
Те, що відбувається зараз, цілком могло відбутися ще у 1991р., оскільки половині населення ніяка «нєзалєжная» Україна була не потрібна. Багато з того, що робив уряд, навіть позитивного, оцінювалось з позицій: «А в Росcии все над нами смеются: что это вы, дураки, там у себя—совсем с ума посходили, что ли?»
|
|
) и начал теряться в раздумьях по поводу Вашей Вика профессии (уж простите и за фамильярность -это уж с высоты моего возраста наверно 
