Я перестала битись. Я перестала вірити.
Мене знов зламали. Чи то я сама зламалась?
Хоча я й не дуже опиралась. Я просто підкорилась тобі.
Життя непередбачуване. Тільки інколи воно йде сірими кадрами.
Звісно ж коли тебе немає поруч. Хоча змушена відмітити що тебе майже ніколи немає. Я втікаю. Я боюсь.
А ти не наздоганяєш. Здається що ти біжиш десь в інший бік.
Правильно. Я пірнаю в темряву з голову. Я дихаю нею.
Темрява повільно жевріє в мені. В моїх жилах. В тобі ж несамовито палає вогонь. В тобі є світло. Ти сам світло.
Я так хочу зараз знову побачити твої зелені очі.
Вдихнути твій запах. Відчути на собі теплий дотик твоїх долонь. Обійняти. Мені б так хотілось стати для тебе саме ТІЄЮ! Можливо не єдиною, але по справжньому ПЕРШОЮ.
Не такою як всі попередні чи майбутні. Мені б хотілось. Але чи то я не така, чи то ти не такий. Згадую твою усмішку і мені стає тепло. Чи то все просто дія цих чудових пігулок?
О, дякую тобі медицина!
\"Звідки в тебе це? Хто тобі відкрив?
Я би не змогла, в мене якось криво!
Всі мої слова креслять в собі текст,
Рвуть на собі шрифт, залишають \"екс\"!
Он твоє вікно, в ньому я живу,
В ньому я себе майже неживу..
Звідки в мене це, хто мені відкрив?
Дай вгадаю:
ЛЮ...\"
Один в каное.
Не вимовлю.
|
|
