З подивом дивлюся, як все моє життя повільно накриває величезна хвилля синього моря. Вона змиває все на своєму шляху, роблячи гострі скляні шматочки на дні, гарними, гладенькими, напівпрозорими камінцями, які я так любила збирати на морі, коли ще була дитиною.
Моє єство, мій внутрішній світ, такий темний, що навіть ніяка Coca-Cola з ортофосфатною кислотою його не відмиє.
Мені б хотілось плавати, топитись, вмирати в тих хвилях, але це нереально. В мене навіть таких снів не буває. Інколи взагалі здається що я сама себе накриваю. З головою. Інколи занадто.
|
|
