Чим довше живу, тим більше розумію що я далека від реальності... Ілюзії заполонили мій мікросвіт який я собі сама створила. Живу не реальністю, а якимись безглуздими мріями. Чогось прагну а сама незнаю чого. Два почуття заплутались в мені і я вже сама не знаю чого я хочу. Бажання прославитись, замінила потреба залишитись непомітною. Все саме хороше що було в середині мене, змінилось на ніщо. Але капелька якоїсь значної людяності ніяк мене не покине. Бо совість вічно шкребече в мені і не дає мені спокою. Я стільки всього боюсь мої страхи так само заплуталась в мені як і я сама в собі. Найбільше я поюсь образити когось своїм необережним словом. Боюсь комусь завдати болю, такого ж як дуже часто завдавали мені.
Мій маленький мікросвіт заповнює одне велике бажання - жити.
Незважаючи на все, на всі болі, образи, моє життя прекрасне і я завжди буду його любити і боротися за нього незважаючи на ніщо...
