І ти прокинувся знову самотній у пустій кімнаті,навколо тебе лише мовчання та непорушність завмерлих предметів.Плавно поглядом ти переходиш до закритого вікна,ледве маленький промінчик сонця пробивається крізь фіранку замерзшого сонного вікна - ти самотній... тобі це подобається? - мовчиш... повільно убиваєш її ніжне серце, а вона ж так тебе кохає...
Яким прекрасним здається ранок...підводишся,злегка потягуючись босими ногами ступаєш по холодному килиму,підходиш до вікна,відсовуєш злегка штору... - сніг... знову сніг... нестерпно... дістав... ти хочеш тепла,а вона тебе... байдуже глянувши на холодне небо ти ідеш на кухню, чашка гарячої кави гріє твоє тіло, але не душу... ти все мовчиш...боляче їй... приємний аромат ранкової кави плавно розходиться по квартирі... мовчання... ти цього хочеш?... ти її ідеал, навіть коли не її... банальність? - знову мовчиш... розходиться аромат... відкрий своє серце, підійди до неї,вона ж так тебе чекає... смієшся? даремно... втратиш... а вона так любить троянди... білі... лише білі... тобі здається байдуже... вона вже дістала?- це її думка і напевно правильна... у твоїй квартирі лише аромат кави, а у її душі шепіт троянд - БАЙДУЖА..
|
|
