Можна шалено любити людину
З всіма її примхами та заморочками.
А можна вдавати "любов до загину",
Дратуючи всіх дорогими примочками.
Можна на серце теплом своїм дути,
Розвести біду словами й ділами.
А можна не бачити та не чути
Душі, що поруч залилась сльозами.
Лагідним словом - струминною плазмою,
Можна сердечні загоїти рани.
А можна, як в тирі, в пориві маразму,
Усіх розстріляти гнівними словами…
А ще можна тихо і без попереджень
Прийти та підставити в скруті плече.
Щоб близька душа без жодних обмежень
Відчула що поруч - той хто не втече.
Не кине, не зрадить, а разом з тобою
Прийме все що доля тобі приготує.
І навіть коли накрива з головою,
А успіх ніхто, звісно, не гарантує…
Не кожний так зможе - без маски ходити,
Душевне тепло без вагань дарувати.
В праці горіти, вірно любити, жити!...
І жити по совісті, а не вдавати.
На щастя, є світлі та люблячі душі,
Котрі від негод закривають крильми.
І попри усі катаклізми життєві,
Були й залишаються завжди Людьми!
