Робота зроблена, її вже не збагнути,
Не передать, не осягнути.
Не звієш вітром вже слова
Ті, що збудися до кінця.
Кінець всьому: журбі, надії,
Коханню, радості і мрії.
Кінець поривів сподівання
І неосяжного бажання.
Бо там, де смерть і куля в груди,
Не поховають тебе люди.
Лиш скажуть в серці: «ми з тобою
І духом, брате, і душою»
І через дні хтось гірко плаче,
І хор співає «Пливе кача».
То мати сина десь плекає,
Всю біль у нього виливає.
Зіщулившись старенька плаче:
«Мій сину дорогий, нехай побачить
Той ірод грішний сих дітей,
Що просяться до батькових грудей,
Що лиш у ньому захист мали,
І миру в Бога все благали.
Нехай Всевишній мя простить,
Дозволить лиш тебе від себе відпустить»
Так мати з сином розмовляла,
Благословенная у своїй мові,
І лиш просебе промовляла
Святі слова-слова любові.
