Зів*яле листя жмутками лежить
У пам*яті, уведеній в оману.
Я пам*ятаю кожну мить,
Що виринає наче із туману.
Та згадую я строфи, а не миті:
Написані, покинуті, забуті.
Вони давно вже пилом вкриті,
Чорнилом у папер закуті.
Можливо, вони б полетіли,
Та я обскубала їм крила.
Тоді вони б не боліли,
Як рана від дотику мила.
Та ні, вони на папері,
І знову, і знову, і знову!..
Відкривають закртитії двері
На тому папері цупкому.
