Десь помирав старий на схилі років,
Він ні дітей не мав, ані дружини,
І все життя прожив він одиноким
Без ласки, без кохання, без родини.
А хтось спитав – чому ж так вийшло, діду,
Що ти не зміг зустріти свою долю?
Ось смерть стоїть, і ти за нею підеш…
То ж нам відкрий причину свого болю.
- Я одинокий, як у полі вітер,
Історія моя для всіх повчальна,
Бо все своє життя шукав по світу
Одну єдину жінку – ідеальну.
- На цій землі жінок таких мільйони,
Невже ви не змогли знайти своєї,
І побороти долі перепони,
Щоб свою старість стріти біля неї?
- Я і знайшов її, одну єдину,
Свій ідеал, як мріялось, як снилось…
Та я щасливий був лише хвилину,
Нам бути разом зовсім не судилось.
- Чому ж кінець такий сумний-печальний,
Чому ж весілля, діду, не зіграли?
- Бо я не підійшов їй – я звичайний…
А вона прагла тільки ідеалу…
може бути й так "краще самому, чим аби з ким" просто, головне, не шкодувати про свый вибыр й ыти далы по життю 
