Карибська криза здавлює хребет.
Шукаю руни, стомлений, мов птаха.
А ти не йдеш. Вилизую шербет.
Вже сповіщають, що на площі — плаха.
Солоний вітер розвиває біль.
Моє бажання в хащах насолоди
Переблукало й начепило бриль.
Я на трампліні, зробленому з соди.
Мені самотньо усміхнулась ніч.
Замокла кішка в підвіконні серця.
І впала зірка крізь димар у піч,
А там багато висипано перцю.
Сова совить, муркоче кошеня.
Грайливо вальс танцює мій годинник.
Лунає тиша, спале совеня
Не визирає. Тиша — мій племінник.
Хрустить іржа на серці від ходи.
Пройшлась по серцю, залишивши рани.
Кров випила. Подай тепер води.
І хай відчепляться твої султани.
Грайливо день накинув сюртучок.
Самотньо вийшов, буде м’яч ганяти.
А я шукаю пам’ятний сачок,
Щоби останнє щастя підібрати.
Не підійдеш. Уже не підлетиш.
Пожовкли стіни від ниркових боєнь.
Сама — вогонь, зміюкою шипиш.
І одиниці бачу замість здвоєнь.
Лети, повзи, трощи і проклинай,
Нестерпно грайся на моїх раменах.
Жбурляй прокляття, шли прокльони, лай.
Та будеш все одно у моїх генах.
