ТеплО,
ВОди містичні омили піски,
І сонячні промені стали руками,
Що пестили нашу любов і вітрами
Єство
Освіжали покривши сліди.
Шукав,
Тебе все життя я шукав і всю юність,
По колу мого нерухомого шляху
Я рухав затиснувши долю у страху,
І став
Сміливіше, залишив минулість.
І я
Тоді відродився, я Феніксом птахом
У серці, у скронях, у недрах сердечних
Мій помах крила - почуттів безкінечних!
Моя,
Сліди бо твої мені стали мов шляхом.
І ось,
Ти сонную смерть від мене відігнала,
Всього повернула із пазурів ночі,
І світло в пітьмі твої лагідні очі.
Здалось,
До неї піти з пляжу вічності мала.
І ми,
Сиділи на тому таємному пляжі,
Усе навкруги нам тоді загравало,
І те що між нами - ніколи не спало,
І сни
То тільки декор у буття ермітажі.
І ти
Мені не боялась тоді посміхнутись,
Вуста шепотіли народжену ласку,
І зняли з лиця омертвілую маску,
Іди,
Але не забудь назавждИ повернутись.
Олег Купрієнко (с) 18.10.2013р
збірка поезій "100/5"
