Осіння ніч. Ми знали, що остання...
Дощу краплини, наче сльози на вікні...
В буремній пристрасті нестерпного прощання
Про біль кохання Ти сповідалась мені.
Чому отак ми залишаєм на останок
Десяток слів, але про те, про головне?
Чому нас вперше застає останній ранок
В обіймах і сльоза́х?
Та хто ж із нас збагне!
Тепер перон. І в гаморі вокзалу
В твоїх очах :
« Не їдь! Я ще не все сказала!»
