Поліестерове життя ми постягаємо із тіл,
І кіл заб'ємо аж заглибоко до ніжного стискання,
Ти не остання, не найперша, та кохання я хотів,
Просунуть далі у тобі...
Поліестерове кохання.
За кіл тримайся ледве міцно, хай видовжується хіть,
Накрити б тебе всими ласками, та щось то заважає.
Усе життя гнітюче в латексі і штучне пробудить,
Стягай резину своїх трусиків і те що на мені,
Кілок від дотиків клітин, ховає штучне і тужаве.
Давай оголимось до нерву, що приємно застига,
Ти нависай і домінуй і звершуй вершницею щільно.
Життя резинове й байдуже швидко скінчень добіга,
Його нага стягаєш дотиком
повільно.
Олег Купрієнко (с) 04.11.2018р
