На подвір’ї зима хороводить,
Зібрала сніжинки й мете.
Вітер, як пес, кульгаючи бродить,
Заходить за ріг і сопе.
Задуває стежки і дороги,
Так важко спокійно пройти.
Не тримають і пса його ноги,
Не може до буди дійти.
Горобці поховались у стрісі,
І лиш виглядають дзьоби.
Заметіль зупинилась у лісі,
Її не пустили дуби.
А можливо покинули сили,
Бо ж скільки триватиме зло.
Усміхнулись вгорі небосхили,
На полі сія «серебро».
