Вірш-діалог (грецьк. dialogos — бесіда, розмова між двома особами) — поетичний жанр, у якому зображено спілкування двох осіб, на відміну від полілогу чи монологу. Вживається не лише з метою зіставити різні, подеколи полярні погляди чи розкрити порозуміння між ними, а й задля пошуку істини:
Перший голос
У часи космічної ракети,
Кібернетики та інших див
За облавок викиньте, поети,
Допотопних ваших солов’їв!
Геть жбурніть симфонії та мрії.
Як ганчірку кидають за тин!
Хто мотор полагодити вміє,
Вартий більше, ніж знавець картин!
Другий голос
Ця суперечка виникла не вчора,
Може, у печерній ще добі.
Але буть додатком до мотора
Для людини мало, далебі!
Як же так убого ви живете,
Чом так занепали ви, скажіть,
Щоб у дні космічної ракети
Солов’я не в силі зрозуміть? (М. Рильський).
В.-д. поширений у світовій поезії, зокрема в античній (еклога), у східній (дастан), використовують переважно як тезу й антитезу.
У такому вигляді він спостерігається й у народних піснях (“А ми просо сіяли” та ін.).
У сучасній ліриці В.-д. набуває досить вишуканих форм:
— Хіба то я?
— То ти і я…
— А може, то ми…
— А може, то сніг…
— То біла стіна…
— Хіба то вечір?
— То кохання…
— То кохання…
— То ти і я… (М.Саченко).
Велика кількість народних забавлянок та поспівок є саме віршами-діалогами. Адже така форма викладу матеріалу зрозуміла, цікава та доступна навіть найменшим дітям. Такі вірші легко вчити напам’ять та інсценувати:
– Де твій букварик?
– В портфелі новому.
– Ну, а портфель де?
– У столику дома.
– Взяв би із столу.
– Так стіл наш замкнувся..
– То відімкнув би.
– Ключа я забувся…
– Де ж це той ключ?
– У портфелі новому.
– Ну, а портфель де?
– У столику дома. (Грицько Бойко)
Ведмідь сварився із совою:
— Ти щось наплутала, сова!
Затям своєю головою —
зими в природі не бува!
Сова сміялась: — Волохатий,
не дивно чути це мені:
ти восени як ляжеш спати,
то встанеш тільки навесні. (Петро Ребро)
