В туманностях зароджуються нові світи, вони кволі і благають допомоги у всесвіту, та байдужість і холод галактики, який огортає їх, притуплює свідомість і прагнення до продовження розвитку. Вони так і помирають, не народившись. Безліч світів, які в майбутньому могли б стати населеними. Безліч рас, які могли б колесити галактикою у пошуках притулку, безліч життів – так і не народяться, загублені у холоді галактик. Так бракує сонячного світла, лагідного материнського тепла для нового світу, і він гине у безкінечній тьмі.
Рідко якому немовляті доводилось виживати, коли «мати» викидала його кволого і несвідомого на смітник, а ті хто вижили рідко коли ставали повноцінними членами суспільства. Десь на задвірках мегаполісів проходило їхнє життя…
Так і з планетами… вони наче немовлята, яких покинули і наплювали на їх подальше життя, вони борються за своє виживання, намагаючись дотягнутись до такого бажаного сонячного тепла, тепла, яке дозволити продовжити існування, тепла, яке зігріє і прогорне, або ж навпаки спалить до тла, знеможену оболонку… сонце – матір.. від його опіки залежить подальша доля немовляти.
Та нерідко буває й таке, що вирвавшись з задвірок, планета мчить до розвитку, швидкими темпами, вона зароджує на собі життя. Життя – в його випадку всього лиш маленький мікроб, який еволюціонує, досягне свідомості, розвинеться, урбанізує і індустріалізує планету, а в кінці, як неблагородний нащадок просто вб’є її. Безпощадно, розвитком технологій довівши життя планети до логічного завершення, вона помиратиме в агонії, задихаючись чадними газами, відчуваючи спазми бурильних станцій, прошита шрамами доріг, і ранами від підземок, вона помиратиме повільно, тисячоліттями відчуваючи на собі біль поколінь. Яка б раса не населяла планету, логічне завершення лиш одне повільна, сповнена муками смерть.
«Смерть всього лиш початок нового життя» - як часто трактують вперті філософи. Та у випадку планети від часу коли вона починає подихати, до часу, коли повністю відновиться від заразливих бактерій, пройдуть тисячоліття. Ми і є ці заразливі бактерії… Наша совість давно заплямлена тим, що ми зробили з планетою. Помалу, та вона позбувається від нас, докладаючи зусиль, щоб відновитися, переродитися у чомусь чистому і неповторному. Ядерні відходи ще довго будуть травити її артерії, тони сміття, забиватимуть пори.
Та вона відновиться, позбувшись від назойливих паразитів, які вважають себе розумнішими за нею. Вона все цілий організм, скований одним ланцюгом і цей ланцюг кували ми.
Суспільство на грані вимирання і ми привели до цього. Ми змусили планету прийняти крайні міри. Ми покидаємо її. У пошуках нового місця для продовження роду людського.
Сотня років космічних подорожей і ось вона… Нова Земля – «Глізе 581 с», як її колись назвали вчені.
У всій красі, яку звичайно можна побачити крізь ілюмінатори космічного корабля.
ID:
758179
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.11.2017 00:54:08
© дата внесення змiн: 01.11.2017 00:54:08
автор: Володимир Ухач
Вкажіть причину вашої скарги
|
