Ось так воно в житті буває:
Тут – є людина, тут – немає,
Тут – бачили, а тут – архів…
І як би знать хто не хотів
Ліміт життя свого, кончину…
Та передбачити «годину»,
Ніхто не в силі, лиш у Бога –
Є відповідь, яка дорога
У кожного, який кінець…
Та не завжди померлий – мрець.
На жаль, живі бувають – мертві
Та не відспівують їх в церкві,
Вони в «ділах», мов мертвяки.
Принесли б користь – навпаки,
Такі приносять тільки шкоду.
Заняття їх – плювать у воду,
У чисту, яку люди п’ють.
Криницю бачать – і плюють.
Самі ж з цієї же криниці,
Як припече ковтнуть водиці…
Але ж не думають, бо «мертві» –
Раби гріха, прокляття жертви…
А є померлі – та живі,
Вони, мов люди-кораблі.
Віками їм по морю плити,
Діла їх вічно будуть жити.
До прикладу – Андрій «Кузьма».
Хтось скаже: «Все – його нема».
Неправда – є і буде з нами!
Його талант з його піснями,
Його в іронії лице,
І з гострим гумором слівце,
Дитячий запал, добрі мрії,
Хіба ж забути хтось посміє?
А щирість, без понтів, без фальшу?..
Андрій любив країну нашу,
Був патріотом, без піару,
Давав злодіям словом жару,
Що обкрадають простий люд…
Хоча колеги його тут
Не всі душею до народу,
А деякі плюють у воду…
Так, і такі «колеги» є.
Андрій таких піснями б’є.
Він словом не боявсь кольнути,
А при потребі міг загнути,
Коли занадто ті просили.
Боровся – вистачало сили…
І за війну переживав,
Хоч зброї у руках не мав,
Але байдужим не міг бути,
Усе, що міг на фронт здобути,
Він здобував, не зволікав.
Вкраїна у біді – він знав.
І до останнього крутився.
Аж доки час не зупинився…
Хвала і Слава тобі, друже!
Уся країна скорбить, тужить…
Ти був і будеш козаком,
Своїм, народним хлопаком.
І будуть помнить тебе вічно,
Бо ти заслужено публічний.
Твій шлях подібний Криголаму,
Що брав крижину більшу саму.
Штормами било – все одно…
Ти цілий – не пішов на дно.
Тож, брате, з Богом спочивай…
Натисну PLAY, а ти співай!
ID:
659770
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 15.04.2016 14:09:27
© дата внесення змiн: 15.04.2016 14:09:27
автор: Олег Жердель
Вкажіть причину вашої скарги
|
На моїй сторінці також є вірш,присвячений Андрію Кузьменку. 
