Випадково прослухав дебати Жиріновського і Бузини в Москві на якомусь ринзі і так стало прикро за останнього, що я згадав давно написаного вірша з іншого приводу, але мені здається доречного у цій ситуації.
Навіяно було соромливим зізнання що він з України . якогось співака з Полтави на телепередачі із Москви.
В скрутну годину, в тяжкі дні
Народ український на чужину подавався:
В Канаду, Штати, за моря і в москалі –
І там залишився й додому не вертався.
Я не про те, чим там помазано на чужині,
Що більшість з них Вкраїну забувають,
Мені це байдуже, не байдуже мені
Що у Москві вони свою державу „хають”.
Я їх запитую чому?
Українець за морем діточок української навчає,
А у Москві Вкраїна „окраіною” бачиться йому,
Він нашу непокірливість російським матом покриває.
Так, рабства триста літ пройшло недаром,
Вдалося багатьох ущербними зробити, але не всіх,
Уже проснулася й розквітне гордість українців незабаром,
Ми всі московські вигадки піднімемо на сміх.
Тоді артист з Полтави гордо скаже що з Полтави,
А той, хоча б померти в Київ поспішить,
Тому, що вислів «Рідна земле» придуманий не для забави,
Тому, що в серці кожного українця Україна дзвенить.
Грудень 2009 року.
Цікаво, а коли саме термін "українець" з'явився? Можливо, вам прикро дивитися на правду, та загалом важко сперечатися з людиною, яка добре знає історію на відміну від вас. З технічної точки зору вірш також недосконалий: багато дієслівних рим, про ритм я взагалі мовчу
Леонід Ісаков відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прикро читати такі коментарі.Та певно Ви вчили історію зляпану у Московії. Приємно лише, що звертаєтеся українською. Це дає надію, що, не зважаючи на вік, не все втрачено. До побудови вірша критику сприймаю, нажаль тут Ви праві, але і тільки. Не відповідайте.
Я колись два роки служив у підмосков"ї, батьки прислали мені туди "Кобзаря" і це була єдина неспеціалізована книжка, яку я тоді читав. Мене обзивали бандерівець для приниження і не знали, що я цим гордився. Але перебування у чужому мовному середовищі поступово бере своє і після повернення в Україну, я ще довго помічав, що часом навіть думаю російською. А тих псевдоукраїнців, які на чужині відхрещується від України, доля сама покарає.
Леонід Ісаков відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тих хто забуває свій рід і країну доля вже цим покарала. Бо що є гіршим як бути без роду і племені.
Я колись два роки служив у підмосков"ї, батьки прислали мені туди "Кобзаря" і це була єдина неспеціалізована книжка, яку я тоді читав. Мене обзивали бандерівець для приниження і не знали, що я цим гордився. Але перебування у чужому мовному середовищі поступово бере своє і після повернення в Україну, я ще довго помічав, що часом навіть думаю російською. А тих псевдоукраїнців, які на чужині відхрещується від України, доля сама покарає.
