Над сивими Карпатами
У тайстру́ полатану
Висипав світанок
Вранішні узори...
Ще ліси розпатлані...
Розкидають клаптями
Пожовтілі пасма
В схили Чорногори.
Серпень тліє спекою.
А там, поміж смереками
Цілує тіло холодом
Скуйовджена роса.
Гора здалась безмежною...
Прив"язані до стежки ми.
Довкола тільки тиша,
Туман і небеса.
А вище – мить блаженства...
Вершина незалежності:
Від вдаваного щастя,
Страху́, журби, знемоги.
За пла́єм доля в"ється...
В блакитно-жовтій єдності
Лилась молитва й пісня
До серця і до Бога.
така висота у цього вірша , як наші прекрасні Карпати! і доля , і воля , І патріотизм - все вмістилося тут. Бо душа напоєна пахощами рідного краю . Чудово ,Оленько !
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як же гарно Ви коментуєте! Адже ж відчуваєте певно те саме до рідних земель
Щиро дякую за теплі слова