Ішов полем чоловік,
По зеленім лузі.
У його руках батіг,
В сірому карт́у́зі.
Роздивився буряки,
Щось нерівні тут рядки
І з краю видно будяки...
Пішов дальше навпрошки.
Все, що робиться у полі
Не минає його долі.
Він тут якби командир-
Комплексний він бригадир.
Кохавка -його бригада.
Ось спішить він на нараду.
Там отримав наганяй
Не тому що розгільдяй.
Дощ іде вже треті сутки
І поліг горох.
Ждуть погоду біля будки
З Сагалою вдвох.
На Сибір підете
По етапу вдвох,
Якщо не зберете
Клятий той горох.
Отака була робота.
День при дні нові турботи.
Посівна, чи то жнива
За все питає голова.
Чи правління, чи партком,
А не дай бог ще й райком,
Тої ж тягне і профком.
Зрозумій тут хто на ком.
Важливіше всього -ЛЮДИ
З ними жив і жити буде.
І без пафосу й ідей
Він робив все для людей.
Цей вірш про мого батька Вербу Дмитра Олександровича, який все своє життя вирощував хліб.
Сагала Микола Васильович -Багато років очолював бригаду механізаторів.
