Грає дід на валторні сміло.
Поряд хмари збирають речі.
Темна ніч. На старечих плечах
Демонічні звисають крила.
Хмари-привиди, хмари-сили —
Мари крику і болю в серці.
Крижані, кам’яні позерці,
Одинокі, на чорних крилах...
А валторна скликає в танці
Зубоскалів із темних прерій.
Відчинились у часі двері,
І прийшли з небуття бувальці.
Кожен має труну з осики,
І тримає хреста в долоні.
На небеснім жагучим троні
Прокляли їх. Тепер ці крики
Розривають минулий спомин.
Чути дзвенькіт шумної вири.
І немає тій хоті міри,
Перелазять крізь переломин
Мертвяки із землі, пекельні.
Йдуть Чайковський, Бетовен, Штраус,
Мандельштам, Блок, Єсенін, Яусс,
В них огнисті очиська-стрельни.
Піднялись океанські хвилі,
І здригнулась земля од смраду,
До загину ламають Ради,
Й похітливі сліпці безсилі
Упадають пред ноги свити...
І завиє собака древній.
Від по-скотськи людської скверни
Все потоне, і в гній зариті,
Будуть плакати і просити
Дідугана роздерти крила.
Тільки крила тепер без сили,
Душі людства брудні корита...
