Що про мене можна сказати я звичайна шапка, не та що в Гоґвардсі, я не вирішую чиюсь долю. А просто лежу на тумбочці в психіатричній палаті. Я не знаю коли і де мене зробили жодних знаків на мені немає. Єдине що може охарактеризувати мою зовнішність це - зелений насичений колір та теплий матерям з флісовой підкладкою. Мене придбали в Ярмолинцях у вересні на подарунок, кому і гадки не мав, до недавно. З першу мене передали в коробці з рештою речей на півден України якийсь час я лежав на стерті із рештою лахів на нарах. Там було вогко та брудно, бігали миші і собака Надька. Вона любила лежати закопавшись в спальнику на чиємусь «ліжку». Згодом на дворі стало холодніше, але надалі я лежала десь присипана усім чим тільки можна було. Одного дна щось сталось і мене наче приклеїло до господарової голови. Я була на ньому і в день і в ночі на вулиці і в приміщені. Волосся зрослося зі мною та воно було смердюче, тхнуло оцтом, паленим, жиром, порохом, пилом та страхом якщо існує такий запах. І це продовжувалось тижнями, потім доходив хворобливий та лікарняні запахи препаратів, аж поки якогось разу Йому все-таки вдалось змити з себе бруд який накопичився за цей час. І ось здалось що все налагодиться та ні, знову та ж сама ситуація, а можливо ще й гірша. Цілими днями я лежу на тумбочці та тільки 20 хв на день мене одягають щоб вийти на прогулянку, вийти хоч на таку ефемерну, та все ж свободу. А кожен день як дні бабака, і здається що кінця краю немає цій кролячій норі.
