| Сторінки (3/258): | « | 1 2 3 | » |
Пішохідний знак, облитий зливою, виглядає вульгарно.
В ньому стільки течій, як у постмодернізмі,хоча
на звороті написано маркером "Світ не вмирає".
Щось про вічне, про вічність, про себе.
Десь так. Навмання.
Я заховую руки в кишені, шукаючи смислу.
І просте у складному. І складне у простому живе.
Аналітики швидко звели б це до цифр (на податки).
І їм швидше вдалося б придбати і вілли, і яхти,
ніж мені віднайти тут консенсус
і просто себе.
Тільки ставши навшпиньки, і пальцями знаку торкнувшись,
перегнувши його і відчувши на привкус, молюсь
щоб не стати гнилою у течії злив неминучих,
не носити на собі міцне кількатонне ярмо.
Алгоритми щодня , ніби пси у дворі навіжені,
все гарчать на зловмисників, тільки б почути добро.
Я розставлюю знаки на випадок того ж безсмертя,
аби встигнути жити... удома, в повітрі, в кіно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2012
Змінюючи колір волосся,
хочеться стати іншою, кращою.
Бо важливо ,що скажуть інші,
навіть не знайомі і необразливі.
Бо важливо, що скаже вітер,
коли помітить новий відтінок.
Направі ж дивно. Метаморози
не вміють грати моторних ігор.
Дедалі важче будувати вічність,
конструюючи нові будівлі.
( Ось тут житиме моя щирість,
а там спатиме теплий південь.)
Мені на руки сяде сонце
(на фото це цілком реально).
Фарбуючи волосся в новий колір
просто хочеться жити щасливо і буквально.
Але світ – не командний потяг,
його не тягнуть повітряні маси.
Холоне обличчя на безлюдному пероні,
а всередині лячно - всередині траси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312605
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2012
Трихвилинна тиша болить сильніше поранення,
в мені тече щось сливове, можливо, уже й не солодке.
Підопічною стала, скинувши долі усі зобов'язання -
трішки легше, коли є хтось мужніший за тебе удвоє.
Мені прикро ставати навколішки перед вибором:
псуватись далі чи бігти далеко кілометрами звідси.
Ти мовчиш , і , начебто, тримаєш моє тіло силою,
хоча навіть повікою однією не ворушиш з місця.
Поговори зі мною. Подай руку чи штовхни подалі.
Я запам'ятаю цей момент як черговий натяк совісті.
Пішохідною зеброю полежу під колесами жалю.
Очевидно, так краще, аніж упиратись твоїй жорстокості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2012
Кава злічена,
кофеїну бракне для нових сновидінь.
Паралічами
застигли поряд фіранки
засмальцьовані.
Вітер не приходить в гості, не куйовдить волосся,
а втім, бути вітряною не означає
розплітати коси
і в тарілках порожніх шукати
відчаю й зіпсованості.
О боже,
я говорю зараз із шматком паперу,
що під руками лежить місяцями.
Почекайте ще кілька хвилин,
і моя турбота про себе зійде нанівець,
розкришить останній кусень хліба на підлозі
і спатиме, спатиме,
як до того ніхто ще не спав.
І сто хвилин їй не вистачить,
чи сто одної забутої кимось.
Тай музика в ній не пробудить
нічого живого.
Світ змінюється докорінно,
руйнуючи стереотипи ночей.
Бракне кави, спокою і натхнення...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308614
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.01.2012
Це місто затісне для тебе і для мене.
Окремо ми займаємо квартали.
У напрямку зворотньому встановлюю бар'єри,
щоб твої сни мене не наздогнали.
Хай інші люди зводять мені грати,
маскують твої очі поміж карих.
Це місто затісне для двох зеленооких,
хоч із відтінком ніжності і влади.
Це місто затісне для сталих і прибулих,
не те,щоб нам хтось заважав любити.
Та поки силуетами ми пробиваєм кулі,
я мушу твоє тіло боронити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2012
Лихоманить.
Чи то від спалахів образ,
чи від самої себе - не визначу.
Клякси капають замість слів
на усіх, хто поряд
бажає розвінчати мою самотність
невизначену.
Доброзичливою бути солодко,
але прикро, настільки прикро,
коли навіть людина пересічна в автобусі
на твоє добро скривиться дико.
Усередину влазить демон,
чи демониця- яка різниця.
Я боюсь показуватись на люди,
коли порвана моя спідниця
від доторків гострих поглядів,
що по шву розрізають зіницями.
І не сниться вже білий сніг,
наче зідерли і його. Вбивці.
Варто було б зачинитись повністю,
або стати такою, як "інші" -
наприклад, казати пересічним голосно,
як пасують їм їхні лиця.
Ніби тих в запасі ще безліч.
Їх продають у кожній крамниці.
А на мені лише одне,
та справді рідне - моє обличчя.
І знову кляксами цю злість вгамовую,
або ж про себе кричу на "інших".
Та ні, таке існування мене влаштовує.
Лише лихоманить. Коли б не гірше...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307518
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.01.2012
Чому б не назвати нарешті все своїми іменами,
розлити у чаші напівпорожні чаю - по вінця.
Трьома кроками пізніше і попереду не стане місця.
І куди діватись? І хто залишиться з нами?
Спекотного літнього вечора чи приморозком на світанку
я пахнутиму ароматами нереалізованих бажань. А от
в той час на півхвилини швидше якийсь незграбний ідіот
буде тішитись присмаком запашної кави. З початком.
З початком цих думок паралізується феномен свідомості.
Рипить, наче двері на закинутому горищі
мій вереск від того, що на півроку пізніше
я ходитиму цими вулицями у пошуках чогось кращого.
Безнадійно кращого. Хіба на кожну річ навколо
понаклеюю стікери, й понаписую справжні імена.
Про мене надрукують газети:"Знайшлась нова божевільна".
Хоча й не така нова. Але вільна, справді ВІЛЬНА!
До коріння волосся. До запаху застарілості.
До присмаку кави в горлянці того ідіота.
Чому б не назвати світ чимось на кшталт "компота".
Все одно від цього сутність його не зміниться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2011
Ми зв'язані ланцюгами протиріч.
Ми ланками сумнівів сковані.
Вчорашніх випадковостей вдосталь
залізло у наші голови.
На ліжку голки-помилки
вишивані хрестики змішують.
І місця, щоби прилягти
немає. Без сну. Ми вирішуєм.
Ми ріжем ножами ланки,
ми рвемо зубами всі сумніви.
У мареві сни ожили,
сказали нам бути красивими.
З думками своїми, з поривами,
щоб жити єдино з єдиними.
Щоб нас не зв'язали вчорашності.
Заснути б нам... для толерантності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290966
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.11.2011
Пострілом, поспіхом, вихором в груди.
Криком ,ненавистю .
Більше не буде.
Більше не буде, не знайде, забуде.
Кулю з грудей
клонуватиме. Люди.
Люди ідуть ненароком, в задумі.
Люди спішать, бо інакше не буде.
Буде інакше, допоки
у груди
вихором куля не влучить.
О, люди.
Пострілом,поспіхом, подихом п'яним
вбивця шалений, убогий, рум'яний.
Вбивця рум'яний, убогий, шалений
йде за людьми убивати проблеми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2011
Ми ходимо тридцятиповерховими лабіринтими пекла й уявляємо себе маленькими дітьми, що заблукали в кімнаті страху приїжджного у провенційне містечко лунапарку.
Ми розглядаємо під ногами кістяки знайомих нам людей: ось перша вчителька, водій автобуса, продаваць із супермаркету, швачка, стоматолог, що ставив перше пломбу, викладач, декан, медсестра, фотограф, адвокат, секретар, офіціант - усі вони пропонують нам чорну каву, каву з молоком, капучино, чорний чай, зелений чай, чай з малиною,з лимоном і т.д. і т.п.
Такі мізерні. Але каву візьмемо із собою. Спасибі!
Ми чіпаємось руками за блідо-зелених зомбі. Їхні обриси зовсім чужі. Мабуть, ми не знайомилися з ними за життя, але тим не менше, вони також вітають нас, голосно аплодуючи і привітно простягаючи руки. Схоже на те, що вони ладні затиснути нас в обіймах.
Такі щирі. Але ми обіймаємо їх, бо вони тепер наші друзі.
Далі ми проходимо надцятим коридором. Дивно, але його не було на карті, яку нам тицьнули в руки при вході.
- Тобі страшно?
- Ні. А тобі?
- Так.
Коридор справді не схожий на попередні. Увесь білий. Світла настільки багато, що ми не бачимо своїх рук, своїх колін, своїх пальців на ногах. Я не бачу його. Він не бачить мене. Він не бачить мене. Я не бачу його. Або ми осліпли, або нам на голову натягли сяючо -білі пакети. Друге припущення більш імовірне, як на мене.
Упс. Ми кудись провалюємся. Якесь тривожно-довге провалля.
- Тобі страшно?
- Так.
- А мені ні.
Десь унизу лунає настільки знайома мелодія, що ми насторбучуємо свої вуха з надією розпізнати хоч невеличкий уривок. Ах, дійсно, це ж гімн України співають. Мабуть, і тут є чимала зібранівка кістяків-патріотів. То нас туди відіслали?
- Слухай, а ти вишиванку із собою прихопив?
- Я ж у ній помер.
Барабанний дріб - у ось ми вже близько. Лабіринт трішки просторніший, ніж попередній. На стінах портрети українських письменників, композиторів, художників, скульпторів, фотографів, акторів, сценаристів, режисерів, моя, твоя...
- А ми теж були відомими за життя?
- Схоже на те, інакше нас би не поселили в цей номер "люкс" .
Хтось в чорній накидці подає нам чорний маркер і суне до рук блокнот.А, ми з гордістю ставимо свої автографи і наспівуючи "Ой там, на горі..." весело простуємо далі. Де ж та зібранівка?
А он-де. На нас дивляться тисячі порожніх білих кульок. Ми інтуїтивно киваємо одне одному. То такі очі у них тут, ти ба! Примари кличуть нас до себе, показують кобзу, ліру, сопілку. Хтось, мабуть, колишній гуцул, ще й трембіту із собою прихопив. Ну гріх не піти до гурту.
Ми ступаємо крок, а колеги-патріоти стають прозорішими, а ми ще один, а від них лише обриси, ми ще два кроки - а ті вже ген-ген, тай зовсім зникли.
- І що це було?
- Україна.
Примара у чорній накидці знімає зі стін наші портрети і кидає їх у вогонь. На тому місці... А на тому місці показують фільм. Ти ба, ще й про нас.
Ми всідаємось зручно на кам'яну підлогу, ноги під себе - дурна звичка - і починаємо перегляд.
Нам показують уривки із нашого минулого життя: дитячий садок. У мене тоді такі смішні косички були, а ти геть не змінився, хіба що патлатішим став. А от школа. Ботани-ботани. Яка ж сміхота. Випускний. Ум, твоя особиста мінеральна вода і моє смачнюще вино. Все на своїх місцях. От університет. Я тут, ти там. Дороги розійшлись. Уже не ботани. Нарешті. А ось...
Хм, а більше нічого немає.
- А що ж було далі?
- Не знаю, пам'ятаю лише, як одягнув вишиванку...
Якась невидима сила підкидає нас догори. Я намагають натикнутись на твої руки, щоб хоч якось створити ілюзію рівноваги, та все марно. Ти кудись зник.
Я все кружляю вихором, помічаю, як змінюється мій зовнішній вигляд : шкіра старішає, всихає, розсипається, кров стікає і більше не відновлюється, зіниці звужуються. Я бачу свої кістяки. Кістяки.
А чого ж іще слід було очікувати у пеклі?
- Агов, ти де? - щось гукнуло знизу.
Я набралась мужності, стиснула залишки від уст і опустилась додолу. Хап-хап.. мій кістяк вхопився за твій. Ага, знайшлись і в пеклі.
Вирушаєм далі лабіринтом. Красиві, аж усі митці, що залишились на стінах, за нами плачуть. Здається, аааааа....вітер в залишки обличчя. Знову падіння. Довге падіння, за час якого можна було ще раз прожити . Ой нарешті. Тупе приземлення.
- Здається, ми вже на останньому тридцятому поверсі.
- Ага.
- А чому ми пропустили решту 27?
- А ти вірила в Бога?
- Ні.
- Я теж.
Останній поверх можна було змальовувати для фільмів жахів. Темно, морозно, лячно.
Наші кістяки гупають по твердій поверхні та все йдуть коридорами, що ніяк не закінчуються, лише закидають із правої сторони на ліву. Вже немає примар, зомбі, інших кістяків, темних сил, демонів, чортів. Лише ми - кістяки у вишиванках, що йдуть колом лабіринтів і наспівують "Ой там, на горі..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284844
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.10.2011
Дихати твоїми віршами,
не пропускаючи жодного слова -
це те саме,що помирати востаннє,
знаючи, що не буде наступного відродження.
Курити твої рими,
випускаючи з вуст натхення -
це те саме, що піти до заповненої людьми церкви
й попросити за всіх прощення.
Пити твою прозу,
із сорокаградусним вмістом щирості -
це те саме, що прокинутись й пошепки
сказати світу , що готова йти до вічності.
Бути тобою і бачити зсередини,
який ти насправді, -
це те саме, що жити, кохати, літати
без крил, без підвісок - віками!
Без заборон, без законів, без рішень,
без вагань, без сумнівів, гріхів.
Бути тобою - це щось зовсім інше,
ніж я уявляла раніше.
Повір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2011
Я хворію безпомічною аморальною хворобою,
коли судини звужуються від побаченого по телевізору кривавого вбивства.
В судомах засинає моє тіло, бажаючи зійти з розуму.
А мозок плаче, тренуючись перед поминками.
Раптові спалахи криків, молитв до Бога, якого собі давно обрано -
Це прояви спокою, навіть не зовсім типового.
Даючи собі задніх, я тихо сходжу з розуму.
Ковтаючи пігулки з дешевих рекламних роликів.
Далеко на вулиці кличуть самотні знайомі місцини.
Задумуюсь: Господи, де ж взяти сили дійти туди?
Чомусь замість гір уявляються тільки рівнини.
Та моя уява вже звикла довкола все плутати.
Прогрес хворобливості - процес - не доречний ніколи.
І змушують битися серце лише ліхтарі при дорозі.
Моїй аморальності місце у залі очікування,
Якщо даний світ помістити її не в змозі.
5.09.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280820
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.09.2011
По коліна в жалобі за втраченим,
тим , що могло не забутись, не зникнути, не зійти з колії.
Ще рано. Ще рано топитись слізьми й з незабудками
вкладатись спати.
Просити прощення за ще нескоєні гріхи.
Питома вага неминучості
у серці калатає зранку, в обід і вночі.
Лягай поспати, моя мудросте,
у мене, ось тут, на холодному плечі,
по лікті заплутаному в павутині
історій , як фабула вічності. Штамп. Назавжди.
І реквієм чутно то справа, то зліва...
По лезу без ран походжають дві ніжні руки.
А вчора лелека на даху чепурився на щастя.
На щастя забутого чи паралельного мені?
І скоса дивилась дитина,
що в сад вибігала гуляти.
Безпомічно жити,і квапитись , щоб відійти...
Презирства доволі, та тільки б життя не боятись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278346
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.09.2011
Поранені птахи досі літають.
Крила у спазмах кричать "доволі".
Першими чужі помирають.
Наші залишаються жити.
А болю? Болю не знають.
Ніхто не знайомив.
Десь на сусідніх небесних дорогах
під звуки грому
сниться їм море ...
Море, як ліки. Неба відбиток.
Падати буде м'якіше.
Ми убиваєм птахів мимоволі:
хмарами диму,
бодай літаками.
Нашу концепцію
вивчають в школі,
щоб діти не ходили тими ж шляхами.
Тільки зав'язані очі та руки.
Сліпнем - ще рано - параліч.
Ми убиваєм птахів мимоволі.
А вони падають й плачуть.
Десь загубилися ми на дні моря.
Птахів приймаєм в обійми.
Стуку сердець вже не чутно,
доволі нажилися ми на цім світі.
Разом поранені, разом убиті.
Хто-зна, чи було б інакше.
Очі заплющуєм і чуєм стогін,
як небо жалібно плаче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277717
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.08.2011
Кому перечити? Собі?
А я - це хто?
Уже не знаю.
Свіча палає на столі,
а я поволі дим ковтаю.
На вулиці гармидер, знов.
Відсунути вікно подалі.
Сьогодні буду як "ніхто",
а далі ,хто-зна, кимось стану.
А завтра в двері ввійде день.
Поплаче в мене на колінах.
Я буду начебто "ніде".
Я буду вільна, як "людина".
Я буду плакати дощем,
кричати вітром без упину.
Мені казатимуть , що я
я.."не людина".
- Як це? Дивно...
А хто ж я? -
Пошепки скажу.
Не впізнають, не заговорять.
Померли ...всі..отак...давно.
А я живу. Здається, вкотре.
І завтра в двері ввійде ніч.
Свіча палатиме, як завди.
Кому ж перечити? Собі?
А я - це хто?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277175
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.08.2011
У того хлопчини є мрія
побувати на вершині світу.
"Заберусь туди, як умію", -
в голові замість завше привіту.
"Покладу у рюкзак сині очі", -
так дивитись на небо простіше.
Дощ паде у калюжі бездонні.
Там були сині очі, поверіте.
У хлопчини нові ідеали,
для старих уже місця бракує.
Подивитися вниз - часу мало.
Хай лікує, біжить, ніг не чує.
Парадоксом страждати не вчився,
сентименти забув одночасно.
І дорогою їв суниці,
що росли для когось із прекрасних.
Часто мрії заводять в оману,
загортають тебе пеленою.
У хлопчини нема ідеалу,
просто мрія "не стати собою".
На вершину піднявся, звичайно.
Постояв там хвилину, чи менше.
Тільки вниз подивитись боявся.
Тай не встиг: сині очі замерзли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271785
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.07.2011
Кому сонце світить, коли ніч приходить?
Проміння ковтають миттєві вітри.
У пошуках світла зіниці тривожать,
а в небі плоскім, місяць зорі виводить
пером золотистим,
немов від руки.
Я в спалахах ночі гублюсь, як комета.
Чорнію, темнію, вмираю, боюсь.
Продертись б туди,
по той бік,
аж до неба,
до раю, до раю...
по липах і вербах.
До неба.
Хоч там світлом сонця нап'юсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271784
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.07.2011
Малокрів'я личило тобі з дитинства.
Чорні смолоскипи замість оченят.
Хочу розгледіти,підійти поблище,
може, у зіницях... але ні, навряд.
Потайки сховаюсь в тебе за плечима,
поки ти долоні тягнеш до небес.
Покажи дороги, венами зішиті.
Перетнуться, може... Ні, нема чудес.
Я приляжу поряд, біля твого тіла,
притулюсь міцніше.Подих зупиню.
Відчуваєш, може, дотики спітнілі?
Ні, не відчуваєш... Встану, схаменусь...
Недоречно все це, ти примара ззовні,
Зовсім безсердечний згусток самоти!
Я себе покладу в забруднілий ковнір
і навік повисну в тебе на спині...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255142
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.04.2011
Коли система дає збої,
і серце починає згадувати ритм квік-степу,
місяць ледь ховається за скроні
облитих сяйвом помаранчів на підвіконні.
Не налагоджуйте стару систему:
ми з нікого перетворились на героїв...
Стіни кліпають фотокартками,
На тих же закодованою технікою "Ши-ша"
нашиті символи із нашими йменами.
І блискітом дзеркал танцюють поміж нами:
Прозорим скотчем бавиться межа.
Така , як ми, з грайливими руками...
Така , як ми, в системі збоїв
без виходів і входів, без записок на дверцятах
"Не турбуйте нас хоча б сьогодні".
Місяць досі палить поглядами скроні.
І ніч пливе, забувши коліщата
в системі, що породжує героїв...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2011
А твої ноги п'ють
не краплини роси на пшениці,
а твої ноги п'ють
розболілі від шутру сліди.
У мовчанні ідеш
поклонитись святій плащаниці.
Огорнутись гріхами
і скинути їх днів за три.
Про єдине прощення
крізь призму самотності й туги
на колінах благаєш.
У Бога благаєш (Прости!).
Твої ноги не п'ють
ароматну росу на пшениці.
Твої ноги ідуть...
А за ними червоні сліди.
І не кваптеся ноги,
вам йти ще долинами смерті,
вам долати пожежі,
вам сохнути серед пустель.
Вам вертатись назад
у відчинені простором двері.
І гріхи залишати
по той бік відкритих дверей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2011
Ми народжуємось в одну хвилину,
сотні лиць - кава з молоком.
П'ють нас залпом і по одній краплині.
Не існує сухий закон.
Розливають у чашки іншим.
Так знайомлять з добром і злом.
Насолоджуються, або рідше -
заливають порожнє дно.
Нас вичерпують. (Може, цукру?)
Вода в чайнику булькотить.
За столом тормосять науку.
Але нам туди не дійти.
...Чайник сміло співав диферамби.
Полотняна фіранка з ним в такт.
Ми чекали до світлого ранку.
Не прийшли. Не забрали. Ніяк.
У повітрі притулок.Безмежний.
Спорожніти за мить - не талант.
Ми вмираємо разом ( ми чесні)
...залишаючи свій аромат...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2011
Непритомною стала нірвана,
шепетливо-дрімучою - тиша.
У погоні за щастям містами
перекидую поспіхом душу.
Повороти гачками у серце,
може, крикнути, хай схаменуться?
Мене вистачить тільки на себе
і на тих, що нестримно сміються.
Бігти похапцем - (ноги безроссі!)
Кілометрами - (як павутиння!)
І туманами на хмарочосі
заховатись. (А все ще дитина!)
Без повернень. Ніким і нікуди.
Без образ на надію й бажання.
В невагомості. Бути й не бути.
Непритомною стала нірвана...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248395
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2011
Мені б туди піти, туди б мені...
Колиска де гойдає немовля.
Прозорі дні сховають назорі
мої пісні, мої безсмертні "я".
Прозріє небо світлом горизонтів,
в підніжжі гір трембіта дасть гудок.
Чиїсь слова минають поворити,
мої стоять, мов комом став ковток.
Вітри штовхнуть - і літери розвіють.
У просторі - словесний каламбур.
Мені б туди піти, думки де посивіють,
а не помруть у гнівний Богом штурм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247098
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.03.2011
Подаруй на останок межиріччя,
осяяне твоїми слідами.
Заховай під каміннями скарб,
що призначений ожити знову.
Я прийду подивитись на сонце:
все спадатиме з вій небокраю.
Ти залишишся осторонь - поруч-
наче йти не хотів.
Стримав слово...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2011
Лечу...Лечу... О Боже, я і справді лечу!!! Як та птаха, що шукаючи поживи,розгортає широко крила, а потім вдаряється клювом об напівпрочинене вікно старого будинку. Так і я. Все життя мріяла стрибнути з парашутом з такої вистоти, щоб прикинутись маленькою невловимою кометою, хоча б на декілька секунд. Таких маленьких-маленьких. А тепер от лечу. А думки все одно не вільні. І, кому я брешу, ніяка я не комета. В голові ще також не "опілкі", як співав колись Вінні-Пух. А хоча, оскільки я все-таки стибнула, то мабуть мій мозок деградує.
Якби зі мною зараз летіла моя мама, вона б мовчала. Так. Мабуть. Хоча, ні. Вона б кричала. Тільки не відомо на кого. Можливо, на ту пташку , що впала сьогодні зранку мертвою під вікном нашого будинку. Або ж на мій парашут, який явно не хоче бажати мені "щасливого польоту". У всякому разі, летіти з мамою трохи лячно.
А от якби зі мною зараз летів мій татусь. Він 100%-во б мовчав. А я б усю вертикальну дорогу вмовляла його навчити мене водити автомобіль. Хоча, навіщо мені автомобіль, якщо мій парашут так відкрито протестує?!..
Треба було взяти із собою блокнотик і ручку, або ж якийсь диктофончик примітивний. (От затупила!) Могли б потім родичі і близькі дізнатись про мої останні думки.
"Ей, парашуте, "проснісь і пой"!!!!
Метушня...Яка ж там внизу метушня. Дивно, що я також родом звідти. "Зараз хочу передати привіт усім знайомим, одногрупникам, колегам. Поставте, будь ласка, їм пісню "Опустела без тебя земля" ...
Буду тут, у повітрі, замість радіоприймача. Завжди хотіла працювати на радіо. Так, хотіла...
А земля вже близько. Скоро буду носом вимірювати твердість грунту. Моя сестра-географ зараз явно мені заздрить. ( Їй ,до речі, також привіт передайте!).
Ааааа..набридло! Як все набридло!
Все, не хочу більше летіти. І зніміть з мене ці дурнуваті 3-D окуляри. Піду краще зроблю поминки за тією пташкою, що так трагічно закінчила. "Хай земля їй буде пухом".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243553
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.02.2011
Захміліла правда -
жити значно легше.
В шлунок вкинувши останні краплі слів.
То тобі, моря бездонні перепливши,
забагнеться бути другом божевіль.
Ще ковтнути, тільки б шум заколисати,
наче в тиші осяйне безцінний скарб.
Ні, в безодні того скарбу не дістати.
Можна тільки помилитись, навздогад.
Перебірливі останки алкоголю:
Хміль і правда. Правда. Хміль.
( Агов, ще хтось?) -
Помолися, щоб ця сцена було грою.
Щоб усе це тільки маревом здалось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241673
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2011
Механічно стираються рядки
вчорашніх зізнань.
Запозичення слів вже не личать
закоханим хлопцям.
Що у відповідь? Знову почулося
слово "прощай"?
Не почулось. Переїлись насичених
пафосом порцій.
Закодовані рухи, приховані
риси облич.
Як побачити в них те єдине,
бездонне кохання?
Плагіат не потрібний. І ти це,
коханий, облиш.
Я дізнаюсь про все, пригорнувшись
до твого мовчання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2011
Вона хотіла здаватись дорослою,
взувала мамині туфлі.
В квартирі ходила простоволосою,
малювала яскраво губи.
Перлини коштовні спадали манірливо,
ховаючись в ямці на шиї.
А погляд пекучий, водночас довірливий
з люстерком зливався красиво.
Щовечора бавилась в ніжну дружину,
цілуючи в щічку ведмедика.
У ній заховалась маленька пружина,
що вправно носилася з віником.
А зранку сніданок із чаєм на блюдці
приносила в ліжко до матері.
Ні пари із вуст, тихенькими кроками
верталась в кімнату доспати.
Роки за роками, і сни вже доросліші,
немає того ведмежати.
Та тільки нікого не кличе у гості,
й сама не виходить гуляти.
Закинула в шафу всю мамину одіж,
і перли, що були магнітом.
Вуста не червоні, і погляд понурий,
в люстерці себе не впізнати.
Зарано дорослою стала, напевно,
забувши про радість дитинства.
І хвора матуся ні в чому ж не винна,
та досі все жахами сниться.
Сніданку немає, обіду, вечері...
І голосу жодного в тиші.
На дев'ять замочків зачинені двері...
По той бік ніхто не покличе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236743
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2011
Декоративний придаток до очей
заколисує темними ночами.
Коли відкриваєш двері ти,
проходиш далі в нутро кімнати
і бачиш на колінах мене,
пронизану голками з іржею в серці -
Декоративний придаток до грудей
здається вульгарним і відвертим.
Місяць ховається за ширмою,
проспівуючи нудні диферамби.
Ти запитаєш мене : «Кому це він?».
А я відповім, що тобі…
Невтямлива тривога покаже білосніжні зубки
на твоєму обличчі.
Або ж моя надто бурхлива фантазія
зробить це за неї.
У всякому випадку тобі так дуже личить -
здаватися покірливим тривожній ночі.
Я все ще стоятиму на колінах,
щоб тобі було більш моторошно, хоча б сьогодні.
Взагалі важко збагнути , навіщо ти прийшов.
Можливо,хотів вихопити краєчком вуст мій сон,
або ж навпаки нагнати на мене сонливий спокій,
на кшталт – тобі без мене буде краще. Спи люба…
Та як бачиш я стала лялькою Вуду.
Тепер на мене не діє, ні те, ні інше.
Забирай всі свої відьмацькі забаганки,
загортай місяць у свіжу газету
і повертайся обличчям до темної стіни,
що вже зачекалась тебе вдома.
Сьогодні ти був декоративним придатком до моєї містики.
Солодких снів, любий…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236544
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 23.01.2011
Перечепилась ногою за порожню пляшку пива - яка трагедія. Треба ж потім хвилин зо двадцять іти й лаятись у думках, аля "яка у нас погана влада, зовсім не думає про чистоту міста...і.т.д.і.т.п." Потім думки перескакують з однієї звивини мозку на іншу. В уяві народжуються модні сукні, аксесуари, врешті-решт туфельки, які хотіла купити собі на день народження. І настрій начебто покращується. Хоча ні, він стає зовсім хороший, як на такий сірий і пасмурний день: якось заклопоталася зранку, забула подзвонити в небесну канцелярію і замовити півкілограма сонячного проміння.
Випросталась, підняла підборіддя, легким рухом руки поправила зачіску і гордо пішла далі, зовсім забувши про ту дурнувату пляшку від пива. Не минуло й десяти хвилин, як у плече штовхнув зовсім безманерний чоловік. Випадково, звісно. Але як же навіть випадково можна штовхнути таку красуню. Це ж просто небачене неподобство. "Мужчина, можна якось обережніше ходити?" - гукнула у слід. Та чоловік тільки відмахнувся рукою замість слів "мені ніколи".
Знову настрій паскудний. І в тендітну головку залітають нові лайливі слова, цього разу звернені до невихованих людей, аля "понароджували тут всяких, а манер нікому було навчити і т.д. і т.п.". Та раптом набридає злитися на увесь світ, у вушка пролазять гадюки-навушники і вприскують у голову свій яд на ім'я "Крихітка Цахес - З тобою". Стає спокійно, навіть занадто. Забувається про порожню пляшку від пива і про того дурнуватого незграбного чоловіка.
Легкий транс. Рівновага. Безтурботно і весело. Так і ходила б собі замріяними вулицями міста, оглядаючи вітрини нових бутиків. Згадала, ще ж треба до салону краси зайти, кінчики волосся почали сіктися. Варто щось із цим вдіяти, та й зачіску можна б було загалом змінити. Стати більш загадковою, привабливою, кра... (наступила в калюжу)... сивою... Справді, такою, як зараз. Люди, мабуть очей не можуть відвести. Який сором. Вся заляпалася. І звідки цій калюжі тут взятися, дощу ж декілька днів як не було! Жах. От на маєш тобі! - "Безтурботний ранок". І що тепер? Куди тка далі... слід повертатися додому і приводити себе до божого вигляду. Яке паскудство.
Гадюки різким рухом вискакують з вух, наче їх хтось силою виштовхав. Екстрасенси могли б побачити зараз замість них густу пару:злість так і пихтить.Довелося пришвидшити хотьбу. Добре, що хоть до квартири йти якихось п'ятнадцять хвилин, якщо зрізати дорогу і пройтись через ринок. Так і зробила. Поки крокувала, проклинала сьогоднішній ранок найновітнішими прокльонами! А хай йому... Ця пляшка, чоловік, калюжа. Всі наче домовилися. Містика якась.
І незчулася, як опинилась під власними дверима. Знервовано почала шукати ключі. Дорогою завжди здавалося, що всі люди нахабно вирячилися на світлі колготи, з яких красувалися чорно-коричнево-зелені краплини калюжного болота. Один рух - і все, вдома. Тільки підняла голову, як побачила з правого боку на тумбочці стільниковий телефон. Чорт! А в мене ж було відчуття, наче щось забула. Рефлекторно потяглася до мобільного.Натиснула клавішу, маленький екранчик привітно посміхнувся яскравим світлом.
Дивно, мати дзвонила дев'ять разів. Мабуть стурбувалася, що я трубки не підняла з першого разу. Ну нічого, зараз це виправимо. Знімаючи з ніг промоклі осінні чобітки, набрала матусин номер і натиснула кнопку "виклик". Декілька гудків, секунди тиші - і по той бік почувся стивожений голос. "Здається, мама плакала".
- Що сталося?
- Його більше немає...Доню, ти чуєш?
Ступор. Похилилася на табуретку, що стояла неподалік. Мутні пекучі сльози стрімко покотилися до вуст... Моторошна тиша...
-Доню?
"Порожня пляшка від пива, брутальний чолов'яга, калюжа посеред сухого тротуару - які дурниці..."
Його більше немає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234919
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 15.01.2011
Втома закриває очі сповільненим вальсом,
бавляться поруч у схованки днів міражі.
Зови людей залишилися стрілками в часі,
не повернути їх лиця, їх рухи шумні.
Воскові руки плетуть на стіні божевілля,
зовсім не пізно із розуму вперше зійти.
На самотині відчути як ходять повільно
срібні солдатики, мов переможці війни.
Спільне зітхання із простором власного світу,
спільні думки з перегуками стін і дверей.
Втома вмирає, і тільки слова заповіту
змушують жити повіки зелених очей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232934
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.01.2011
Ще зранку перед очима пробігало невеличке худорляве створіння. Воно кричало лише одне: "Навіщо жити?". Я ганялась за ним щогодини, щохвилини, щосекунди, аж поки його не впіймав Ти - той, хто вміє одним словом вбити все найжахливіше в моєму світі ; хто лише краєчком погляду змушує мене посміхатися. І тобі байдуже весело мені, чи гірко. Головне, щоб моя усмішка розпливалася до вух..навіть крізь сльози.
Знаєш, я рідко впускаю когось в життя, особливо в серце. Там дуже мало місця, але для тебе знайшлось. Бо ти ангел. Можливо, без крил... і зовсім не білий, як в ідеалі, але все ж... ти мій власний ангел...Я спробую бути схожою на тебе, та не знаю, що з цього вийде. Впевнена, ти не раз насміхатимешся з моїх спроб злетіти. Звісно, завжди смішно спостерігати, як я роблю те, чого не вмію. Та згодом тобі це набридне, ти візьмеш мене на плечі і ми полетимо разом...далеко-далеко. Туди, де за океаном видніється вершечок наших мрій, поки що оповитих туманом.
А потім я повернусь в реальність. Куди ж подінешся ти? - Залишишся в ідеальному світі, щоправда, без мене. Там мені не місце. Я спробувала стати ангелом, тільки спробувала...
Завтра знову прибіжить те дивне худорляве створіннячко і ти повернешся. Я посміхнусь тобі у вічі...лише посміхнусь... Ти з полегшенням глянеш на мене і зникнеш... Звичайно, не назавжди... Лише на декілька хвилин...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232769
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 03.01.2011
Люди,як птахи...
Птахи, як люди...
Роздоріжжя днів -
лінії доріг.
На крилі висить
сховане майбутнє...
Непомітний рух...
видих або вдих...
Персональні дії,
напрямки НІКУДИ.
Хтось біжить направо,
хтось летить назад.
Почуття азарту
тягне у минуле,
Обірвались крила
від значних витрат.
Небохмарні будні
золотавим оком
розморозять погляд
на звичайний світ-
Одинока пташка
з невимовним болем
не злетить нікуди...
схований зеніт.
І птахам видніше,
чого треба серцю,
чого хоче доля,
що пророчить світ.
Але ми птахами
жаль,таки не будем.
Надвелика вартість
за один політ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232535
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.01.2011
Інколи чекання стає непотрібним:
В паузі стільки загублених слів.
Депортувати б життя до руїни
зовсім відразу... без зайвих ходів.
Без колориту журби і печалі,
без традиційних тужливих плачів.
Просто піднятися й піти далі -
далі в руїни...без зайвих ходів.
Всі бездоганно заучені фрази,
стерті записки, аля "прощавай"...
не перетворяться в складені пазли.
Знову руїни, як не складай.
Знову самотність в густій павутині
і під ногами розбиті пляшки.
Я опинилась в ганебній руїні,
яку із себе вискладав ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2010
Парадигматична єдність між мною і тобою. Я -підмет, без якого не існує "ми", а ти присудок, що вказує на дію...будь-яку дію. Кожен наш спільний день починається з короткого вигуку...потім тиша...тиша...тиша... і народжується нова сюжетна лінія, яку подейкуди паплюжать репліки невідомого автора. Автора не нашої історії.
Інколи ми забуваєм ставити коми, знаки оклику, крапки...знаки питання? Лише тире вкорінилося в кожну хвилину життя.
Ти - це я...
Я - це ти...
Ми - суцільна єдність....
Три крапки...
Три крапки...
Та крапки... - саме так ти мовчиш... і саме так я говорю...
Три крапки....
Буває, що ти дивишся на мене з поглядом компліментного означення, я опускаю вії в знак додатку і ми піддаємся легкій обставині - обставині щастя.
Знову тире... знову три крапки...
Порожня сторінка...ні, ми не зникли... ми просто дивимся фільм. Фільм не про нас, про іншу парадигматичну єдність, яка живе в іншій фабулі. Ми теж хочемо жити так, але не будем...Три крапки...
Ти - це я...
Я - це ти...
Ми - суцільна єдність.... Три крапки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231719
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 28.12.2010
Перлинними переливами часу
заходить у місто пітьма.
Вистукують ритмами джазу
усі несказанні слова.
Болить все, що вміє боліти.
Страждання вкладають парі.
Лиш вчаться пітьмою хворіти
прикуті людьми ліхтарі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231586
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.12.2010
Кольорова парасоля
на сусідній вулиці
зависає під дахами
без дрібниць абсурдності.
Полотно збліднілих масок
стає схожим з порохом -
підлітає й зависає
над вечірнім мороком.
Кольорова парасоля
на сусідній вулиці
огортає холод ночі
в час його присутності.
Щебетання між закоханих
притупляє брязкання.
Дощ прийшов не на війну -
на сліпе побачення.
Кольорова парасоля
на сусідній вулиці
замасковує детально
прояви самотності.
Барахлить вітрів мелодія -
приступи сонливості.
Парасоля заховалась
від думок цнотливості...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230946
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.12.2010
На портреті стерті лиця -
замаскований каприз...
Заховались у кишені
зім'яті шматки лото...
Знову виграш безіменний
як недогорілий лист.
Перестрілки поряд з серцем.
А в душі німе кіно.
Розвертається картина
заднім планом до мольберту.
Сіре плаття заплямоване
росою від свічок.
Захворіла вся уява,
образ щастя кимось стерто...
Ожила з картини доля
з оберемком колючок.
Дадаїсти хаотично
ліплять казку з перепою.
Символістам поміж фарб
хтось запроторив ідол бід.
В галереї так безлюдно,
коли хочеться спокою...
Тільки плаче на картинах
песимістів колорит.
Відвертається тривожність...
Силоміць тікають ноги.
Із кишені випадає
той невиграшний квиток...
В галереї так безлюдно,
коли хочеться спокою...
Тільки місця більш немає
для картинних колючок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230794
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2010
Мигдаль розкиданий по підлозі...Ти наступаєш на нього і чуєш крик. Кричить світ через твою жорстокість...Байдуже, схаменеться...
Рука торкається довгого волосся, що закрученими пасмами спадало на обличчя. Нічого не видно...Темно... Маленький рух руки - світ відкрився...
Губи синхронно прощаються, ковтаючи мілілітри забрудненого повітря. Хочеться свіжості. Хочеться справжності... Не буде...
В голові туман, як зранку, коли вперше ішла в школу... А зараз все надто складно. Туман став непрохідним...
Хтось стоїть навпроти і сміється... А тобі прикро, лячно і образливо... Ти пришвидшуєш ходьбу, мигдалини кричать...пасма волосся розлітаються... ти хочеш накинутись на незнайомця з шаленою люттю, але зупиняючись за декілька сантиметрів до стіни, розумієш, що то була твоя тінь...
Ти сама смієшся з себе...
Стало огидно...Ти ненавидиш себе... Не навидиш мигдаль..ненавидиш світ...ненавидиш життя.....але любиш...
......любиш такою бути....
P.S. Божевільна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230554
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 22.12.2010
Заклеєний хмарами простір,
в туманному світі - примари...
Твій подих відчути не просто:
холодна зима наздогнала.
Твій дотик приречений вмерти
дорогою до мого серця.
В очах лиш морозна відвертість
на волю заклеєну рветься...
Розвернемось далі від себе,
забувши в тумані адреси.
Листи серце зронить красиві,
та нікуди буде принести...
В холодному просторі часу
зіллються з землею обличчя.
Сказати не встигли відразу,
як холод обом нам не личить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2010
Крокуючи дорогою у безвість,
звертають очі в незнайомий рай.
Сусідній хлопчик скаже щось про чесність,
А хтось позаду мовить "прощавай".
Рука до спазм зачепиться за долю -
зірветься з ненаситності рукав.
Хтось каже , що тобі пора на волю,
...сусідній хлопчик мовить "не вгадав".
Колючий дріт оселиться в підошві.
Роззявлять пащі з дива лікарі.
На ліки, як завждИ, немає коштів,
(але на біль теж вичерпавсь ліміт)
Піти назад. Вернути стрілки часу.
У голові зіграти щастя мить.
Переболить, можливо, не відразу,
Та стане легше, все переболить...
Переболить... Зіграють в шахи сльози.
Подерті боти приховають шрам.
Для ейфорії недостатньо дози...
Для смерті - не розбитий людський хлам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229243
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.12.2010
Варто збагнути , що все це миттєве:
з тобою не будем ми вічність, лиш мить.
Сьогодні корона, і я -королева,
а завтра селянка, що в поле біжить.
Пророки не скажуть, що буде насправді,
побачим самі все очима людей.
Можливо, брехня - це і є сутність правди.
Можливо життя - це сукупність ідей.
Та кожен з нас геній, одягнутий в маску.
В усіх діалогах - миттєвість життя.
Зустрівши кінець, ми чекаєм початку....
...зустрівши початок - чекаєм кінця.
Пускаєм холодні слова, наче стріли.
Прокльони в душі прикривають дирки.
Ми кожного дня наступаєм на міни,
і прагнемо щастя "на довгі віки".
Та варто збагнути, що все це миттєве:
забудуть тебе, і мене, і всіх нас.
Лише на могилах високі дерева
розкажуть історію, ставши в анфас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228979
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2010
Рясний сніг на околицях стелить свої градієнти,
на мостах завжди тихо, чекають творіння весни.
Кожне серце по-своєму ловить зимові моменти:
хтось літає зі снігом, хтось падає, в час спішачи.
Батальйони людей завертаються в хутряні дупла,
перестрінуть їх дикі тварини сусідніх світів.
На ослінчику хат заспіває сумна завірюха -
не почує ніхто з-за екранів мобільних мурів.
Телепати і маги пророчать лавини й потопи.
Вже на санки не сяде малеча у штучних светрах.
Сніжних баб занесли у зміст книги "Журба ідіотів"...
Тільки білі мурахи живуть на високих дахах.
Рясний сніг на околицях стелить свої градієнти,
на мостах завжди тихо, чекають творіння весни.
Кожне серце по-своєму ловить зимові моменти:
хтось літає зі снігом, хтось падає, в час спішачи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228190
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.12.2010
«На день народження їй подарували рожевого слона. З того дня це маленьке іграшкове диво стало її довічним талісманом. Слоник став тим, хто не вміє казати «Ти мені не потрібна».
Зима щороку залазила в її душу, зачіпаючи крижаними бурульками кожну вену та артерію. Від цього кров холола. Вона втрачала червоний відтінок, поступово стаючи синюватою. А це означало лише одне: вона самотня.
Хтось міг сказати,що ця дівчина занадто горда, що не вміє відкривати душу для тих, хто справді її любить. Але ні, це зовсім не так. Вона любить людей. Вона любить всіх, хто її оточує. Навіть тих, що не спроможні підняти голову й привітатися при зустрічі. Або тих, хто штовхає в сторону прірви, замість того, щоб притягнути ближче до себе. Але для неї зовсім не були важливими вчинки людей. Головне, що вона любила… а значить,вона вміла любити .(Цю теорему доводилося доводити двадцять чотири години на добу.)
Щоранку коротке русяве волосся спадало їй на очі. Це означало, що потрібно відкриватися , дивитися у світ і вкотре повторювати собі, що жити дійсно варто. Інколи було важко піднятися з ліжка й зробити малесенький крок у життя. Здавалося,що сни - це її реальність. У них вона була такою, як є. Могла бути коханою і щасливою. А коли дівчина прокидалась, то відчуття потрібності кудись зникало. Смішно, але наче вона ніколи не знала, що все прекрасне насправді миттєве .
День проходив звично. Вона запрограмовувала себе на 10 годин робочого графіка, старанно виконувала все, що їй доручали, щиро посміхалася своїм колегам, жартувала, пила каву та їла тістечка на обід. А коли поверталася додому, то ловила себе за волосся і гірко плакала:сьогодні вона знову була роботом з красивою зовнішністю.
Проте одного разу трапилося маленьке диво. Хм.. вона вірила в дива всім своїм серцем. Так-от, вона поверталася з роботи і побачила поблизу звичайного продуктового супермаркету людину, яку згодом назвала «М.В.»,що означало «містер вбивця».
Цю зустріч не можна було назвати знайомством. Вона ж навіть уявити не могла його ім’я, просто в його зовнішності вона знайшла щось більше. Можливо, у його очах ховалися її очі, а в його руках були її руки. Вона бачила його лише декілька секунд, а потім пройшла мимо, закривши очі і зціпивши зуби. Ось так вона закохалася вперше і востаннє.
Дні тепер були схожими на бумеранг , що летить у зворотному напрямку. Гострі кінці годин поверталися до неї і били в саме серце. У неї тепер не було власних рук, очей, ніг, губ…все це залишилося в ньому. Вона прозора, готова померти від короткого зіткнення з пилинкою.
А доля продовжувала вміло жартувати. З її жартів можна було плакати щосекунди й ніколи не зупинятися: хоча б раз на тиждень вона зустрічала його поблизу місця роботи або ж поряд з тим супермаркетом. Та боялася заглянути йому в очі. Знала, що занадто проста для нього. Він такий красивий, впевнений і , мабуть, у нього є дівчина і ще безліч-безліч всяких «і». Тож щоразу залишалося лише одне : дивитися йому у слід.
Тепер він приходив до неї у сни, казав, що «кохає»….що «ніколи не покине». Вона була щасливою. Такою, якою завжди мріяла бути. Та одного разу їй не захотілося прокидатись з розумінням того, що вона ніколи не буде з ним, що вона йому зовсім байдужа й непотрібна. Вона вирішила заснути навічно…
«На день народження їй подарували рожевого слона. З того дня це маленьке іграшкове диво стало її довічним талісманом. Слоник став тим, хто не вміє казати «Ти мені не потрібна».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226624
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2010
Шнурки розкидані подвоє,
в кімнаті знову творчий хаос.
На стінах пам'яті сувої,
і книга скарг лежить у шафі.
Ніхто ногою не ступає
ніхто поріг не хоче стерти.
Мій простір тут і помирає,
зі мною мовлячи відверто.
Куди не повернутись - тихо,
куди не глянути - темніє.
Біля очей замерзла крига.
все холодніє...і біліє...
Я поряд з світом - мідна гривня,
яку підкинули бездомним.
Із рук у руки впродовж тижня,
а потім бідна і голодна -
Закинута в кутку кімнати...
Жива лише на фотознімках.
Шнурки в кросівках. Все в порядку.
У книжці скарг з'явилась вкладка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226609
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.12.2010
Нам треба навчитися дихати небом,
і бачити смак потьмянілих квіток.
Нам треба любити посохлі дерева,
купатись у річці, де тільки пісок.
Нам треба долати маленькі говерли,
щоб згодом дістатись великих вершин.
Нам треба співати сумне і веселе,
щоб кожен дізнався, що він не один.
Нам треба сплітати значне і не дуже,
зшивати докупи занедбані дні.
Побачити в дзеркалі тих небайдужих,
хто попіл дістане в гарячім вогні.
Нам треба навчитись перечити долі,
вміщати у світ кольорову весну.
Нам треба уміти сказати "доволі",
піддатись наївному віщому сну.
І кожен собі у душі заперечить,
відкриє кордони чужим почуттям.
Віднайде валізи, збере свої речі,
босоніж піде лабіринтним життям.
Та треба впіймати такого за руку,
вернути обличчям до власних ідей.
Нам треба ходити своїм же маршрутом
і бути феноменом поміж людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225562
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.11.2010
Навпомацки у пошуках прекрасного,
Навколішки по стежці навпростець.
Шепоче ніч від спраги толерантності
і плаче день за втрачений кінець.
Сплетіння рук позаду свіжих вибриків,
мрійливий сад життєвих коректур,
Позаду грають в піжмурки солдатики,
попереду товстий гранатний мур.
Паралічі, істерики, онкологи,
психічний розлад, інфекційний грип,
невротики, холерики, психологи,
і на останок невгамовний крик –
усе в душі знайшло собі приміщення,
навпоцки, навколішки, впритул.
Життя тепер на кнопці самознищення.
Прекрасна толерантність .
три..два…нуль…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224904
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.11.2010
Нескорима душа у любові,
замовкають всі пекла...вогонь...
він палає багряно у скроні
від твоїх полум'яних долонь.
Я шепочу словами із раю,
я дивлюся на світ, наче Бог...
А в тобі серце вже догорає,
і до пекла, здається, лиш крок.
Відпустити тебе?- Не відпущу.
Можу тільки облити слізьми.
Нескорима душа, та пропаща...
загубилися в попелі ми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2010
Боюсь здаватись біпатридом.
Простіть мене, мої світи.
Сьогодні я один покину,
зачиню двері назавжди.
А завтра повернусь обличчям
до прохолодної пітьми...
Кидайте в мене сухим листям!
Штовхайте люди. Я - не ви!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221369
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2010
Не бійтесь того,що вам скажуть роки.
В принаді своїй вони знають багато-
Багато погано, чи,навпаки...
багато страшного,що чути не варто...
багато прекрасного! Юні роки...
в дзеркальних світах ще снують їх видіння...
Снують і радіють або ж, навпаки...
Снують з тихим сумом в надії спасіння.
Дитяча колиска...Бабусин пиріг...
Минає усе це... Нам не по дорозі.
Не бійтесь поплакати,хто ж бо то зміг
забути минуле, забути хороше...
Забути мрійливе...у вальсі кружля,
цілуючи юність в обидві зіниці...
Життя проковтнуло роки навмання:
одні вже заснули, а іншим- не спиться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220677
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2010
Перший крок, як біла павутина,
у повітрі зависає навмання...
Хоч здається, нібито іще дитина
тягнеться ногою до життя,
та тобі уже давно не зрілих двадцять,
і далеко не шістнадцять юних літ..
Просто вперше ти ідеш до свого щастя,
несміливо наступаючи на слід.
Під ногами ще тремтить волога мряка,
а в повітрі нетлі тягнуться до вій...
Все дивує, все лякає... Та не важко...
Зовсім легко буде звикнути тобі...
Перший крок в заміну кожній з рейнкарнацій,
потойбіччя забуває про твій вік.
Слово "біль" уже не має жодних значень...
Ти живеш, а не існуєш, як торік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217743
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2010
Димовим потоком лине насолода,
розжеврілось серце під гарячим небом.
На узбіччі пише, що життя - свобода...
а мені для щастя більшого не треба.
Бігати нестримно, дихати ваніллю...
по дахах стрибати без лялькових грим...
у букет збирати чародійне зілля
і блукати світом, наче пілігрим...
Та раптово тягнуть у скрипучі зали,
мотлохом старечим в'яжуть до землі,
Люди хочуть шоу, їм природи мало...
Та які ж ви люди? - Демони усі...
Безперервний простір міжкулісних тисняв,
ти вже не в наряді модних кутюрьє...
Шию обвиває мамине намисто,
не лялькова барбі, лиш така, як є...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217621
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2010
Поночіло, залунали скрипки.
Ми з тобою закружляли у танку.
Мовчки дихали,
і обертались хитко,
Ти сказав, що завше мріяв про весну.
Ти сказав, що так ненавидиш осінню
тиху пісню, що закутує в клубок...
Ніжний голубе,
якби мені везіння,
я б прибрала жовте листя із гілок...
..та не було б мого танцю поряд тебе,
і душа б кудись розвіялась...сама...
я, мов осінь, що бажає стати ледом,
коли з себе повитрушує життя...
Ти змовчав, але дивився світлим небом,
що ось-ось заллє дощем весняний гай.
Ніжний голубе,
прощатися не треба...
краще листям свої очі приховай...
Скрипки грали,
розривали душу навпіл,
За вікном співав нестримно листопад.
Я зникала з кожним кроком
в ніжнім вальсі,
ти кружляв з весняним березнем у лад...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2010
Це наче вічне полювання на життя,
коли женешся за своїм завітним щастям.
Коли не можеш упіймати хвилю сам,
а просиш в вітра допомоги так невчасно.
Коли рукою робиш мітку на землі,
щоб повернутись ще раз в це знайоме місце.
Але вертаєшся - а люди вже не ті,
і не туди летить осіннє впале листя.
У вихор гаміру гукнеш: "Агов, це я"...
Та не озветься жодна тінь. Тебе не знають.
Таке-от вічне полювання на життя:
поки женешся...то роки кудись зникають...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217032
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2010
Засинає листя на асфальті...
чорно-білі візерунки днів
залишають мітки, мов на карті...
і на листя опускають зір.
Тут ще вчора пробігало диво:
чорночубе радісне хлоп'я.
Тут ще вчора танцювала злива...
а під нею завмирала я.
Тут ще вчора здійснювались мрії,
лили сльози згублені серця.
Тут ще вчора щоки червоніли
після келиху червоного вина.
Та сьогодні чомсь... заснули гули,
чомсь не чутно за спиною слів.
Загуляло десь моє минуле,
залишило тільки гаму кольорів:
В жовтім листі спить моє дитинство,
в чорнім небі заховалися думки.
Я ж розсипала дорогою намисло
легким порухом холодної руки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2010
Поза зоною досяжності,
за межами світогляду
заглянув ти у крайності
своїм нечистим поглядом.
Думки твої зплутались,
втекли від , власне, розуму.
Насправді, нащо думати? -
таке дано не кожному.
Ти йшов як робот наглості,
скерований на підлості.
Ну що ж..в мені ненависті
вже більше, ніж хотілося б.
Я в голову твою заб'ю
програму самознищення.
Ти сам придумав, що люблю...
навіщо цього, лишнього?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216320
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2010
Забігаю наперед...
так хочу схопити майбутнє за руку.
Купила зарано білет
на фільм, якого може й не бути.
Анонс вже висить
на стіні,з якою дружила ночами.
Я горе топила в вині,
а смуток вмивала сльозами.
Якби ти прийшов на сеанс,
посидів позаду, хоч мовчки.
Якби не спитався про нас,
й ховався під ковнір сорочки,
мені б довелося піти
до раю задовго до смерті...
Та темний екран... зал - пустий...
Вертаюсь в реальність нарешті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2010
Прокляття...
Засинаю на руках свого тихого , млявого я...
А де ж щастя?
Не приходило... Зникло, як тінь, що позаду вікна.
Переконливо...
плаче дощем ця осіння доба...
Я на острові...
Де немає вікна, і де тіні твоєї нема....
Може зникнути?...
Не цілуєш мене,хоч поплач...
Не уникнути...
болю, критики, гніву, образ...
Замуровую...
я тебе за бетонну стіну...
Помовчи...
твої фрази об вітер осінній зітру...
Сутенітиме,
кожен ранок помре, як завжди.
Вітер витиме
не туди,куди щастю іти...
Покалічено...
Засинаю в холодній росі...
Дні вже злічено...
чорний попіл в заміну душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2010