| Сторінки (3/258): | « | 1 2 3 | » |
попередні чоловіки не знали спокою,
ледь торкалися жіночого тіла
їхні спокуси були бездоганними -
самотні леді - худі і спілі
вони лупцювали кожного третього,
каву заварювали пізно ввечері,
в ній розчинялися замість цукру
їм було лячно від чогось і сумно
ти підбирала таких випадково,
навіть не знаючи, звідки їх відчаї
треба любити когось раптово,
поки немає побуту й звичаїв
треба слухати їхні бесіди,
треба мовчки впиватися кавою
знаючи тільки, що пізно ввечері
всі вони знову шукатимуть втечі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2014
мамо, чуєш? скоро до тебе повернуся
часом не знаю, скільки прожила рокІв
політикани гаслами вишили вулиці
майже і серця дістали - гострі голкИ
час-поводир нАзирці водить і насліпо
спраглі свободи, вимріяли горизонт
скроні сивіють - перенасиченням "без вісти"
думала, що постарію за шістдесят
досі твоєю світловолосою донькою
марю і марюся, прагну дитячих спокус
вийди назустріч, як перестанеш боятися
жити минулим, я ж бо - сьогоднім - боюсь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2014
Він каже, що бачить мене не вперше,
у нього свій дім, своя територія.
Синій піджак, зношені мешти,
решта – із секонду. Майже не бреше.
Каже, що вивчився на письменника.
Більшість життя працював на базарі.
Їв консервовану рибу, і медики
часто казали, що в нього депресія -
«Більше радійте життю!» - стане легше.
Предки приходили сонними й мертвими
в сни чорно-білі – на зміну погоди.
Ніс їм пожертву на стоптані цвинтарі,
тричі молився на вечір. Пив воду.
Каже, що бачив мене в цьому місті,
я йому схожою видалась з жінкою -
очі пронизливі й згризені нігті.
Скільки в життя і у смерті подібного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2014
мій велосипед без ланцюга
перевозить солодощі й листівки
місцевий охоронець
місцевого універу
на колодку зачиняє ворота
мовляв "сьогодні пускаю лише своїх" -
несолодко буде там нині
три чверті години кручу педалі
бруківкою з вибоїнами,
відчуваючи себе вершником,
відчуваючи себе воїном
жіночої статі, що в бою віртуальному
перемагає олігархів і магнатів,
розвозячи дітям солодощі
й листівки-хенд-мейд
-ти мій тато?
буду тобі куйовдити волоссячко біле,
випалене лампочкою-соткою
спи на колінах, рви мої колготи нігтями,
буду тобі тато-мамо-"тьоткою" ...
більше не дивись телевізора
завтра вернуся - жди
маршрути такі чимось схожі на круговерті
коли не треба коліс, щоб їздити на велосипеді
коли не треба ланцюгів, щоб возз'єднати шестерні
й кожні твої педалі - в один бік звернуті
бо поки ділять владу
між сином, кумом і сватом
печу тобі ванільне печиво
й вирізаю з паперу тата
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2014
На обличчі виправдань більше, ніж шкіри -
на місці губ - могильна яма.
Ініціатор смертності. Ми тобі винні
тисячі каторг замість повстання.
Ми тобі площі свічками світимо,
ми тобі чорні пов'язки носимо.
Як тобі - правдою бути чи вірою?
Як тобі ворогом бути?
Вірую.
На барикадах зведено відданих,
справді народних, справді політиків -
слюсарів, медиків, вихователів.
Стяги у стяги вплітаються ватрами.
Стяги видніють над чорним Києвом.
Там мої Розуми, Мудрості й Сили,
там мої сестри, брати і батьки.
Як тобі бути по той бік стіни?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481289
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.02.2014
все, чим можу в тобі прорости
в спеку чи пору нестримних паводків,
близько до серця не підпусти,
легко зів'янути
ким ти тоді
будеш різьбити чуттєві прогалини,
тріщини, впадини...
ким проживеш
в нинішню зиму решта теплиць
снять тільки маревом передвечірнім
я тобі буйно вплітаюся в тім'я
я тобі вирвуся в ніч
тільки на ранок вертай мене
чистою
з небом погожим навколо зіниць
я тобі буду зростати суцвіттями
в кожній із них
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2014
Древні мольфари передбачали невдачу -
він не тутешній, він не приземлений зовсім.
Будь собі вірною, спи наодинці з Пегасом,
з радіо-позовом "шоста нуль-нуль" прокидайся.
Пий собі каву, витруси рештки зі стіка.
Він забарився десь поміж Марсом й Венерою.
Вам би подихати небом одним під одвірком.
Чесною будь собі, він повертається зрідка.
Всі небелиці-легенди настільними книгами.
Зрештою, в невиліковних усі дні розписані -
стерті підошви бруківкою, сплачені трафіки...
"Шоста нуль-нуль" як удар молотка по нозі.
Дещо наблизитись - ледь підійнявшись на пальці,
скручені аркуші замість пінг-понгових м'ячиків.
Писані вголос думки - перегуками стін.
Він проживає життя у тобі...
Будь із ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2014
Ми вийшли на перший поклик,
у вікна не влучив спокій.
Сутулі - в кошлатих светрах
з теплом на долонях смертним,
і з відчаєм на губах.
Бордюри в осінніх скомах:
під снігом насправді голо,
і листя між тріщин досі
чекає людських ходів,
щоб вийти із берегів.
Собаки та волоцюги
за нами ходили всюди.
І пахло холодним містом
неситістю і лицемірством -
лжерадість і рабство в собі.
На дотик ми все ще вільні,
і постаті наші міллю
вгризаються в світло фар.
Як перші і не останні
примари на привокзальній
шукаєм своїх слідів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2014
Гурт хлопчаків і дівчат наближався до дверей. Один з найсміливіших ледь чутно постукав. Ті прочинилися. На порозі стояли дві постаті – брати, яким сьогодні нездужалося. Вони начебто зраділи і впустили всіх всередину.
Коли хлопчики хворіли, до них і справді навідувалося безліч однолітків. Всі вони приходили з пакунками солодощів та фруктів. Чемно віталися, роззувалися, говорили декілька слів на кшталт «…ну, ми тут прийшли, щоб ви швидше одужували»… Заглядали, а то й не заглядали на бліді обличчя господарів будинку і з нетерпінням чекали, щоб їх провели далі. Така поведінка була настільки неприродною, що подекуди здавалася й зовсім непотрібною в той момент. Так ніби замість солодощів і фруктів друзі б принесли розтрощений електрочайник або ж хвіст ящірки... І все це тому, що тільки переступивши поріг, хлопчики й дівчатка одразу намагалися щось вгледіти у віддаленій кімнаті, до якої вів довгий вузький коридор.
Апартаменти для хлопчаків віком п’яти та семи з половиною років були найбільшою кімнатою в будинку. І батьківська любов до синів була такою ж великою. Батько, який працював циркачем та мати, що вишивала на продаж картини, бувало годинами не відривали поглядів від хлопчиків, ходили за ними крок за кроком, дихали в унісон, схоплювали на ходу кожне слово і одразу ж возвеличували його, розмотуючи по букві і встромляючи на довжелезну палю, яка здавалася вже досягала вершини Евересту. Словом, хлопцям така поведінка батьків, здавалася дещо дивною. Їм часто доводилося послаблювати уявні нитки, що зв’язували їх з батьком та матір’ю, або ж навмисне всаджувати батьків на диван перед телевізором, вкладати їм в руки гарячі бутерброди й вмикати спеціально для них американську сімейну комедію, від якої щастя і радості у тих було не менше, ніж від хлопчаків. І коли в будинку наставав час спокою, хлопці з величезним полегшенням, глибоко набравши повітря в груди , сунули до своєї кімнати, зачинялися там, уявляли, де вони сьогодні хочуть опинитися і кімната одразу ж переносила їх у жадане місце. Точніше , навпаки, простір кімнати ставав тим місцем, де прагнули опинитися хлопці.
Сьогодні вони – пірати. У старшого на правому оці чорна пов’ язка. У молодшого замість лівої руки – гак. Саме в цей момент вони колишуться на дерев’яному кораблі – хоробрі та незворушні. Піратські капелюхи, явно більшого розміру, ніж їхні голови, опускаються на повіки. І скільки б хлопці не підтягували головні убори, суворість з їхніх облич не зникала – наближався шторм.
- Нам не вдасться втлапити сьогодні на Зацалований остлів, капітане. Які плани?
- Краще помовч і потримай штурвал, а я піду гляну на карту, чи є ще якась суша поблизу. День ще довгий. Знайдемо якісь скарби.
І молодший швидко підкоряється наказу капітана. Міцно охоплює надто тендітними руками величезний штурвал так, що хлопця майже не видно за ним. Однак він гордий тим, що має можливість керувати їхнім піратським кораблем.
В той час відчуваються сильні пориви вітру, море настільки розгойдується, що вода крізь двері кімнати починає просочуватися в коридор.
За декілька хвилин під ногами батьки починають відчувати вологу. Дуги їхніх мрійливих посмішок вигинаються в пряму лінію. Мама й тато взувають сповнені води хатні тапки на ноги й човгають в бік дитячої. Здається, фантазія їхніх хлопчиків дещо перейшла межу. Батько обережно прочиняє двері, сконцентровується на своїй уяві, і уже за мить місце, де були бурхливе море та дерев’яний піратський корабель, перетворюється на невеличкий басейн з надувними корабликами.
- Так буде безпечніше, – спокійним тоном мовив батько й повільно зачинив за собою двері. Його дружина такий вчинок узгодила легеньким кивком голови. І вже за мить, обійнявшись, подружня пара меланхолійно попливла до місця перед телевізором. Вмостилася на вже нагріті місця, звільнила ноги від зволоженого взуття і начепила на обличчя сильно вигнуті дуги щастя.
До таких фокусів батькам не звикати. Оскільки, як вже згадувалося, голова сімейства був циркачем, то влаштувати в будинку зачаровану кімнату для нього не було надто складним завданням. Мати вдома місце, де кожна фантазія і мрія здійснюється – чи не найкраща втіха для життя. Тим паче, так завжди можна контролювати, про що думають діти. І головне, що в разі якихось курйозів, завжди можна дати команду, щоб кімната змінилася. Бо найвищу силу тут мав все ж таки батько, з яким мати ніколи не сперечалася.
Покидати таку кімнату хлопцям вкрай не хотілося. Тай для чого, якщо і школу, і подвір’я можна створити в одну секунду. І вище згаданих друзів, які начебто приходять, а хлопці начебто хворіють – теж. Чим і займалися хлопчаки сьогодні зранку, адже чули нещодавно від батьків про якихось друзів. Потім розпитали в них, хто це такі. Ті розповіли, що коли батько хворів, до нього приходили дядько і тітка з солодощами й фруктами, бо вони справжні друзі. Тож такими й кімната цього разу створила уявних справжніх друзів, втіхи від яких, однак, хлопцям було небагато.
З дня у день уяви обох хлопчиків перемотували в кімнаті тисячі різних сюжетів. Ким тільки не були ці маленькі мрійники і кого тільки до себе не впускали.
Загалом проблем в такій сім’ї не виникало. Здавалося, що тут панує безкінечна ідилія. І поки шум телевізора не стихає, голубий екран мерехтить, кімнати заповнюють то звуки сміху, то галасливі викрики хлопчаків , життя за периметром будинку біжить нестримно. Подекуди перечіпається за зими, подекуди за весни, але все одно не спиняється.
Прокинувшись якогось із таких буденних днів, батьки смиренно почовгали на кухню снідати. Мати вже готувала гарячі тости, а батько налаштовував радіоприймач. Де були в цей час їхні сини, здогадатися не важко. Ледь чутно на кухню доносилися якісь слова, шуми… і ричання тигрів чи то левів.
- Мабуть, вони зараз мандрують джунглями, – з невимушеною й легкою посмішкою на обличчі промовив батько.
Покрутився ще декілька хвилин поблизу дружини. І коли врешті, на стіл було накрито, рушив до дитячої, щоб гукнути хлопчиків снідати. Спільні сімейні споживання тостів були неодмінним атрибутом цього будинку.
Поки йшов коридором, гукнув до синів, щоб ті виходили, але двері кімнати не прочинялися. Досі було чутно якийсь шум, шарудіння в траві і… тигрів. Так, тигрів було чутно найгучніше. Чоловік наближався все ближче й ближче, посмішка з його обличчя не сходила. Він теж в дитинстві дуже любив казку про Мауглі, тому із надзвичайно великим задоволенням хотів заглянути всередину. Ось він вже торкнувся ручки дверей, покрутив нею, потягнув до себе двері і побачив порожню кімнату, посеред якої лежали два хлопчики – один років п’яти, інший – семи з половиною. Над ними стояв тигр середніх розмірів, що одразу повернув голову в сторону чоловіка.
Стривожений батько відвів погляд вліво: двері, що з’єднували реальний світ і будинок, були теж прочинені навстіж.
По радіоприймачу передали: « В Тегерані дещо потепліло. Тигри вийшли на полювання».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475706
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.01.2014
Вечір дихає в спину. Вечір мене проковтує.
Зараз такі часи - меншають люди й докори.
Кожному наодинці бачаться теплі спогади.
У соцмережах людно...
Добре було б приходити
в теплу оселю сонною, в спину дихати рідному.
Книги читати тоннами.
Вичерпати потроху молодість ледь настояну.
Рідше батькам дзвінки.
Втрати при кожній зустрічі.
Ніби завжди засмучені,
просто...
- Ти як?
- А ти?
Що нам тепер дозволено? -
Спільність одного домена
й стерті (come back!) рядки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472811
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014
Руки чужі на тілі таврують рани,
кроки чужі стирають до дір паркет.
Хтось невідомий готує тобі сніданки
з ким ти тепер?
З ким ти шукаєш притулок душевно-хворий,
хто тобі ліки для щастя у вени вводить?
Знаю, у сни мимовільно мої приходиш
і стереж вічну втому, як тлінний вогонь.
Сонячно завтра буде на березі моря,
чайки черкатимуть небо, стоятиме тиша.
Хтось невідомий вгорне мене тепліше,
купить квиток на найближчий, додому...
Між тим
руки чужі вивчатимуть твоє тіло,
кроки чужі мотатимуть кілометраж.
Як не кортіло бути сьогодні вільною,
наздоганяєш подумки в інших містах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014
Коли проходить декілька років після смерті близької людини, починаєш відчувати себе випорожненим мішком, в якому залишилося лише кілька сантиметрів сміття. Так, мимовільно я забула, якого кольору були очі в мого батька, який його голос і як він, зазвичай, зачісував волосся. Час від часу мені хотілося заглянути в альбом зі сімейними фотографіями, щоб пригадати такі деталі. Але прикрість від того, що я це все забула і для повернення образів мені потрібні кольорові відображення на папері, лякали мене. Залишалося лише перебирати в своїй голові незліченну кількість подій, пов’язаних з чоловіком, який жив з тобою під одним дахом, ділив сніданки, обіди й вечері, купляв теплі осінні черевички, але насправді нічогісінько про тебе не знав. Мабуть, гадав, що ще матиме час на такі дурниці, як розмови.
Наповнений шприц морфієм тремтів в моїх руках в той час, як не відомий мені таксист на не відомій мені швидкості віз мене від лікарні до мого будинку, незважаючи на колір світлофорів, які траплялися дорогою. Спочатку цей чоловік, якому довелося транспортувати молоду дівчину з переляканим блідим обличчям, не наважувався нічого спитати. Лише через декілька хвилин поцікавився, чи необхідно їхати швидше. На що я одразу відповіла «так». Мабуть, мені дуже пощастило, що на виклик приїхала саме така розуміюча людина. Інакше – я не знаю, чи втримала б той морфій неушкодженим до приїзду додому.
Востаннє я тримала ледь теплу руку батька, стоячи перед ним навколішки. Виникало відчуття, що саме зараз потрібно просити за щось вибачення. Однак за що саме – я не знала. Попри все, я не могла усвідомити, що переді мною зараз відбувається щось метафізичне, і востаннє я заглядаю в очі батькові, і востаннє я можу почути його хрип і востаннє я взагалі маю батька. І стояла б я так незворушно , мабуть, довго. Якби нікого в той час не було в кімнаті. Але попри надто гучні думки в своїй голові я раптом розчула фразу «відпусти руку». Спочатку подивилася на батька, потім на бабусю, яка стояла наді мною і справді відпустила руку. Холодну.
І в той момент я відчувала, що була з батьком найбільш близькою за всі спільно прожиті роки. Хоча інколи я картала цього рідного мені чоловіка за те, що він не ділився своїми думками, мало втручався в особисте життя, та й взагалі в дечому абстрагувався від нас, тобто своєї сім’ї, тепер я усвідомлювала чітко, що по-іншому бути й не могло. Є такі люди, яким не треба слів, щоб знати все, що діється навколо. Отаким і він був – розбещений тишею і відчуттями.
Усе, що залишається нам у спадок від якихось явищ чи подій, згодом відмирає в мозку, як старіючі клітини. Ми зношуємо пам’ять, як зношують єдину пару зимового взуття. Ми зношуємо себе і згодом помічаємо це на шкірі. Ми втрачаємо саме те, що боїмося втратити. Ми люди, і не більше…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471605
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.01.2014
Не посмію тобі говорити, як жити надалі
ти дорослий занадто, хоча недоріс до розмов -
незворушний, як штиль в океані. А я - наче кладка -
без кінця й перекладин. Скоріше - міцний мотузок.
І хитає мене штурмовий нерозбірливий вітер.
І торкаюсь поверхні твоєї на долі секунд.
Поки рвуть мої руки занадто сумбурні приливи,
ти відходиш на крок. Востаннє відходиш на крок.
Суть не в тому, що знаю обличчя твоє досконало
і ще довго висітиме перед очима твій страх.
Краще справді мовчати, коли говорити - замало,
краще справді втікати, коли ти промерз до кісток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014
Вміла слухати. А поряд мовчки йшли,
закидаючи за спину мокрі руки,
ті, хто влилися на дно буденних сцен
мого висохлого русла. Ті, хто звуки
покидали в себе, як сліпі, в мішень,
і як риби починали говорити...
До мільярдної секунди мовчазни
вони йшли і розходилися містами,
вивільняючи зап'ястя від води,
мов ув'язнені від грат і самоти -
відчайдухи без обмеженості днями
і зворотніми без адресу листами
говорили все, що чули між людьми.
Як вони?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2014
Срібляста нитка на передпліччі впивалася в шкіру. Уявляючи, як вона пролазить всередину і треться об внутрішню сторону тілесного покриву, чоловік починав нервово зішкрябувати сиве волосся. Його рухи були настільки різкими, що час від часу, ще один пасажир автобуса, який сидів справа, мусив вивертатися, аби не потрапити під удар. Решта людей , як закам’янілі статуї, незворушно дивилися на нього. І що найгірше – їхні погляди неможливо було відвернути. Скільки років усі вони спостерігають за ним і не можуть чогось розгледіти. Скільки років вони змушують його кров, як цунамі руйнувати спокій обезлюднених зіниць. Скільки років вони його оточують, лише час від часу змінюючи обличчя.
Нікуди дітися. Чоловік підривається з сидіння, проштовхує тих, хто був найближче, просуваючись до водія. І голосом, сповненим шаленого відчаю, просить зупинити транспорт. Усі, хто позаду, тепер не існують. Бо вже за декілька секунд дверцята відчиняються, і він виходить на вулицю, впиваючись у свіже повітря, як немовля в груди матері.
Ще в дитинстві його цікавили люди з білим волоссям. Так виглядала його бабуся. Таким був його дідусь. І ще один дідусь теж. Одного разу, повертаючись з вечірньої прогулянки, намотуючи собі на пальця мотузок, на який була прив’язана дерев’яна чорна конячка, хлопчик помітив, що біля одного з будинків, що був розміщений за декілька метрів від його помешкання, стояло безліч людей в чорному. І всі вони виглядали якимось незграбними – то посіпувалися, то схлипували. Постаті їхні були згорблені. І найбільше його здивувало те, що вони або мовчали, або говорили пошепки, нахиляючись дуже близько одне до одного. Залишивши іграшку біля тротуару, хлопець мимовільно звернув до того будинку. Йому захотілося детальніше розгледіти тих жінок та чоловіків. Йому хотілося почути, про що вони говорять, ледь розтуляючи губи. Він ішов, перечіпаючись через сухі гілки, ішов тримаючи голову незворушно і не дозволяючи навіть рукам вовтузити в повітрі. Коли наблизився, то вгледів серед натовпу декількох знайомих йому людей - здається цей чоловік приходив якось до його батька, а он та жінка лікувала його бабусю.
Порушувати тишу в жодному випадку не хотілося. Двері до будинку були відчиненими, однак входити всередину було якось лячно. Хлопчик вирішив заглянути спершу у вікно, але коли наблизився, то побачив, що воно було зашторене цупкою фіранкою. Тяга до того, що знаходилося в будинку, нестерпнішала. Стиснувши руки в кулаки, швидко переступив поріг і побачив всередині ще з десяток таких людей, що і на вулиці. Але якщо раніше на нього ніхто не звертав уваги, то зараз на звук його кроків всі присутні повернули свої закам’янілі обличчя. Хлопчик страшенно перелякався, його шкіра наче стягнулася, а на чолі виступили крижані краплі поту. Він вибіг на вулицю, але перед тим ще встиг розгледіти, що в чоловіка, який лежав на столі, було біле волосся.
Пізніше йому доводилося не раз спостерігати таку ж картину, коли «білі» люди просто незворушно лежали. Одного разу такими стали його дідусь, бабуся і ще один дідусь. Через двадцять з лишком років люди в чорному одязі – сутулі й незграбні – оточили тіло його батька, а ще пізніше – матері. Зрештою в будинку на довгій вулиці, сповненій сухих гілок, залишився лише він і чорна конячка на мотузку. Ця порожнеча говорила тепер занадто голосно. Чоловік вирішив продати помешкання і переїхати в невеличку квартиру, яка залишилася у спадок від батьків його матері.
Саме там він вперше помітив на своїй голові білизну - і мимовільно пересіпнувся. Довго ходив кімнатою, посіпуючи волосся, поки врешті не зайшов у спальню і не ліг на ліжко. Декілька годин він незворушно пригрівав постіль теплом свого тіла і чекав, поки кімнату наповнять подекуди знайомі йому люди в чорному одязі. Коли ніхто так і не з’явився, то чоловік вирішив, що справа насправді в тих будинках, що знаходилися на його колишній вулиці. Миттю одягнувшись і натягнувши на голову капелюха, чоловік вийшов на вулицю, дійшов до станції, дочекався потрібного йому автобуса, сів на сидіння біля вікна. Справа від нього сидів ще один пасажир, на передпліччя якого впало сиве волосся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467744
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.12.2013
Спільність одного міста, спільність одного ліжка -
все , що вимірює близькість й віддаленість душ.
Спальні квартали, мов зморені еквілібристи.
Тишу не руш.
Спальні розмови - скрипіння старих табуретів,
стукіт надщерблених сонним вітанням чашок.
Я тобі - дзеркалом, ти мені - вродженим геном
вріс до кісток.
Я тобі - буднями сіра і стесана пальцями,
кисті твої відболіли. У серці - пропасниця.
Й схожих на нас перевозять несправні ліфти -
спільні в таких тільки посуд і фотокартки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2013
«Епоха зчерствілих скороходів. Штовханина в плечі - лише результат безболісної сутички. Оправа на окулярах - тільки гармонізує з кольором очей, а на зап’ястях – мінімалізований макет часового бігу вказує завжди на одну і ту ж цифру. Людство ковтає інформацію занадто великими порціями, що невдовзі може призвести до інформаційного катарсису. Дисонанс між реаліями й комбінаційними рухами у вигаданому кібернетичному світі. Межа зітерта», - тендітна телеведуча з нетиповою для неї серйозною фізіономією уривчасто, просте з певною зверхністю наполегливо намагається вмістити в голови мільйонів людей , що все зараз виглядає саме таким чином. І комусь справді стає лячно. Тисячі людей хутко вимикають телевізор з розетки, проте слова про «дисонанс між реаліями й комбінаційними…» продовжують звучати в їхніх головах. Ходять разом на кухню, до вбиральні, сідають поряд в тролейбусі, п’ють спільну каву за обідньою перервою, вкладаються спати на уже помнуту кимось подушку.
Іншим же бракне терпіння дослухати інформаційний випуск до кінця. Такі ходять на кухню, до вбиральні і на роботу з ледь чутним наспівуванням «ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла». Бо врешті, ці зміни, про які мовлять на ТБ, в жодному разі не можуть зачепити ту половину людства, яка не вірить в занадто розумні слова та вважає усі існуючі науково-дослідні надбання професорів чи простих смертних лише марною тратою часу.
Решта «зачерствілих скороходів», навпаки, вперто довіряє словам про можливий крах реальності. Такі люди готуються до цілковитого перенесення життя в підсвідомий кібернетичний світ, де діють лише закони фантазії і можна без вагань піддатися своїм творчим поривам; де кожен стає тим, ким хоче бути, й не має труднощів із заборгованістю через несплату комунальних послуг.
Поки чоловік витрушував з люльки застарілий тютюн й аналізував про себе ранковий випуск новин, то мимовільно помітив, що час на руці справді зупинився. Аби не збитися з пантелику, швидко натиснув на кнопку зліва від циферблату. І той показав – 24 роки 7 місяців 5 днів 37 хвилин 16…15…14 секунд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459758
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.11.2013
у місті , тепер оголеному, наскрізно пропахло слабкістю,
і поки ховаєш носа, встигаєш вхопити зайвого...
і носиш в собі холодну загострену зброю пафосом,
бо ніби самотність в моді, якраз тобі до лиця
утопія бути справжньою, шукати чогось подібного
в місцях, де дороги зібрані у вузол тугий занадто...
розбірливі постулати розмокли від довгих видихів
бо все у житті не так, як ще у дитинстві вигадав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2013
Зітреш мої відбитки на листівці -
строкатий почерк все вже розповів.
Така розлука вицвіте за тиждень,
якби ж за тиждень. Кажуть, у тобі
змінились очі, рухи тіла, й голос
нашіптує... Ми порізно удвох.
Ці кляті дні коротшають і рідшають,
ці кляті межі стискують і тріскають.
За що тепер триматися обом?
За зграєю перелітних , затримавшись,
секундою у ритмі часогри... Верни мені
спадаючі оперення. Я їх чорнилом
воскрешу. Верни.
І хай на смужках поділу доріг - ще досі мій -
стоїш тепер незримо.
Люблю тебе за те, що відпустив,
коли терпець вривався бути сильним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2013
Причетні люди до цього міста,
наївшись спокуси із нетрів googl-а
втирають насухо руки й начисто,
затягують шиї в гольфи й спозаранку
валізи спаковані тягнуть між рейок,
лишаючи спальні вагони й коханок,
коханців безсилими й недоречними.
І, зрештою, всі ми втікаємо... зрештою
всі ми причетні до запахів вулиць,
ті ж перехрестя долаючи навхрест.
Разом вмикаючи світло і разом
сплачуючи комунальні рахунки,
думаємо про майбутні стосунки
там, у столичних панельних квартирах
з тиснявою міжреберною. З тими,
що не займають просторів надовго.
Просто до вечора. Просто надвоє
перекроївши на ранок кімнату.
Запахи мають властивість зникати,
в силу заміщення концентрату
значно сильнішого...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2013
Сипте із мене слова, як просохлу труху...
спрага на зашморгу голову носить високо.
Вдома поріг укривається втомленим свистом.
Сплю на зігрітих колінах - хтось вперто чекав.
Зараз минуть ті, що блудом на очі вертають -
люди з худими тілами й нерівними рухами...
Скільки вас чують мій голос і бачать мій страх.
Вдома на вікна наліплені кожен із вас.
Опріч постійних запасів наступних життів,
сивим кошлатим в'язанням страхую свій спокій.
Тепло на місці, хтось пальцем торочить мій сон.
Зараз минуть. Минають мене перехожі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2013
Був свідком випадковим, а чи певним -
суцільні нісенітниці довкола...
Ми наче перевернуті - пісочні -
наповнюємо те, що було повним.
І загубивши крихту з купи часу
на шиях повикручуючи всесвіт,
шукаємо собі подібних зрячих -
шукаємо собі подібних смертних.
Прорізавши уздовж дорожні вени,
умившись вітром спалених відходів,
зі страхом чути, як біжать підземки,
ховаємо тіла у хмарочоси.
І той, що свідком був колись - забутий.
Що робимо тепер - не вгледить інший.
Так ніби нас навиворіт зносили.
Протерши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2013
Нам прогнозують осінь,
зміни на кожному кроці -
сходження листя з дерев.
Ріки вовтузять, аж тисне.
Хрипло кіт схоплює кисень -
кашель не день, і не два.
В місті засохла трава,
стебла - в дрібних переломах.
Дзвонять за вітром у дзвони
і безперервно туман
б'є в голові у там-там.
Схоже, нічні переправи
через холодні оправи
дряхлих мостів на ногах
змінять лише назви вулиць...
Решта - обіцяні будні
і безперервні суди:
хто ти? для чого сюди?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2013
У мене єдиний вихід -
крізь розрізи простирадел,
заплутаною в кав'ярнях,
біліти на фоні кави.
І звично сторонні люди,
і звично стороннє місто,
і звично когось немає.
А справи ідуть, як треба -
за планом, без перекреслень -
грошима втираю руки.
І зморщую шкіру стресом.
У черзі за тим, що бракне,
останньою... (забираю).
І звично сторонні речі,
І звично чогось немає.
Затягнуті туго будні
щосили повітря тиснуть.
І звична чужа присутність,
і звично реальність висне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2013
Як приречено дощ проникає у землю,
у шпарини спросонних колізій піску.
І долоні твої крадькома в підземеллі
розчісують буйність розморену.
Ніби завше, коли відстань вкотре хитне,
а захекані тижні все йтимуть.
На глибоких слідах від порожніх валіз
проростатимуть втомлено глиби.
Ти, як гордий вдівець, відсторонено йдеш
по коліна набравши вологи.
І хтось знає тебе не в обличчя, а без...
І хтось вправі вертати додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2013
Він зрозумів, що розпочався день. Всі рухалися. Тільки речі в квартирі залишалися незворушними. Хтозна, скільки їм доводилося звикати до теперішнього місця перебування. Книги – на підвіконні, светр – на спинці крісла, настільна лампа – на підлозі. Боязко навіть подумати про те, що одного ранку щось зміниться. Тобто лампа стоятиме на столі, а светр – на вішаку в шафі, а він – сутулий і незграбний, поміж віконними рамами на балконі. І світ там – по той бік, крутитиметься, бігатиме, стрибатиме, верещатиме. А він ж мовчки спостерігатиме за іншими: за тими, що зверху залишають галасливі звуки на його стелі, і ті, хто зі сторін безперервно дають знати, коли покидають квартиру, а коли повертаються.
Сьогодні на нього очікувало декілька типових зустрічей. Вони були настільки одноманітними, що , зрештою, він навчився їх не помічати зовсім. Інколи, вдивляючись на цятки за вікном, не міг розібрати у своїй голові, чи приходив хтось сьогодні, а чи це було вчора, чи ще напередодні. Типовість доводила його свідомість до втрати важливих речей, які мали б ще довго перебувати в ньому, розмовляти з ним.
Почувся дзвінок у двері. Його худі ноги понесли тіло в просторий коридор, потім звернули направо. Не запитуючи хто там, він впустив людину всередину.
- Будь ласка, проходьте. Вам какао, як завжди?
- Так, дякую.
Жінка довго знімала черевики з ніг, потім дещо розгублено шукала вільний вішак на стіні, щоб повісити піджак, а тоді інертно посунула до вузької кімнати. Всілася на м’якому кріслі, що мало ямку на правому підлокітнику й чекала на нього, посіпуючи правою ногою.
Через декілька хвилин він повернувся. Невеличка біла кружка в його руках трішки трусилася. Однак це не здивувало жінку. Вона швидко підвелася й практично вихопила в нього посудину, аби не пролити на підлогу.
- Я візьму. Дякую.
Він сів позаду неї на такому ж м’якому кріслі й декілька секунд мовчав, поки жінка робила короткий ковток какао.
- Як Вам сьогоднішній ранок? – протяжно запитав він у жінки.
- Ранок? Та нічого звичного. Коли я йшла до вас, то вигадала з десяток нових віршів. Вони пробігали в мені імпульсивно й швидко, тому я не встигла їх записати для Вас. Ви б хотіли їх почути?
- А ви впевнені, що то були саме вірші?
- Так, цілком. Там ішлося про хлопчика, який забивався щоранку в куток, бо боявся покидати межі кімнати, а мати гукала його на кухню.
- У вірші про це справді йшлося?
- Так, я впевнена, - і жінка почала пригадувати. – Хлопчик на ліжку лежав непорушно/ ногу на ногу , як звик, перекинув/ тільки гукнула… Ой, забула далі.
- Ви ж сказали, що хлопчик сидів у кутку.
- Ну так, він сидів у кутку, а потім ліг на ліжко. Хіба не так?
- Про ліжко ви мені нічого не говорили.
- Однак я про нього подумала.
- І що далі трапилося з хлопчиною? Він вийшов на кухню?
- Не знаю. Здається, так. Там все сталося настільки швидко, що я й не помітила розв’язки.
- Вам сподобався цей вірш?
- О, цілком. Коли я його слухала, то одразу пригадала свого маленького сина. Він якраз завжди так само ховався від мене в кімнаті і мені ніяк не вдавалося витягти його звідти. Цікавий збіг, правда ж?
- А Ви впевнені, що це збіг?
- Ну безперечно. Якщо я знаю, що мій син зараз вдома, то цілком логічно, що він не міг в той же час бути в моїй голові, хіба не так?
- Звичайно, так. А Ви помітили, як виглядав той хлопчина у вірші?
- Йому було років 5. Так-так, саме п’ять. Білявий такий. А поряд з ним на тумбі стояла кружка з недопитим какао.
Він глянув на тумбу , яка стояла зліва від її крісла - какао ще виднілося в посудині. Сидячи позаду, він продовжував спостерігати за нею не зводячи погляду.
- Ви впевнені, що це було саме какао?
- Так-так. А що ж іще це могло бути, як не какао?
- Ваш син любить какао?
- О, безсумнівно. Я щоранку заварюю йому його, аби потішити . Він у мене такий боязливий. Не виходить майже з кімнати. Тільки лежить, перекинувши ногу на ногу. Інколи сідає в кутку кімнати й чекає, поки я його гукатиму.
- А чому він не приходить пити какао на кухню?
- Таке запитуєте. Навіщо йому кухня, якщо є кімната.
- То сьогодні зранку ви чули в своїй голові вірш.
- Так. Чула. Я ж Вам уже казала. В ньому йшлося про жінку, яка гукала свого сина з кімнати на кухню, щоб той випив какао. Якось так там було… Жінка стояла, опершись на стіл/ лікті мозолили крихти незібрані… А потім…
- Син прийшов випити какао?
- Здається, ні
- Чому?
- Він був замкнений.
- Хто його замкнув?
- Жінка, звичайно, а хто ж іще?
- Тобто Ви хочете сказати, що жінка замкнула його в кімнаті, але все одно чекала, поки він вийде, щоб випити какао?
- Ну так…
- Вам не здається це абсурдним?
- Абсолютно ні.
- Хлопець випив какао?
- Ні, трішки залишив на дні
Голова жінки була незворушною. Рухалися хіба що плечі, проте це були настільки раптові рухи, що нагадували швидше посіпування.
- Ви допили своє какао?
- О ні. Я залишила трішки на дні. Дякую , що пригостили. Мені вже, мабуть, пора йти.
- Ви впевнені, що Вам вже пора?
- Так, цілком. Я замкнула сина в кімнаті, а йому скоро час пити какао.
- Розумію. Тоді гаразд. Завтра прийдете?
- Зранку?
- Коли закінчиться ніч.
- А, не знаю навіть. А коли саме закінчується ніч?
- Тоді, коли настає ранок.
- Зранку…Звичайно, зранку я прийду.
Квапливо жінка піднялася зі стільця. Ямка на правому підлокітнику стала ще глибшою. Опустивши трішки блузу і пригладивши волосся, яке й без того було зачесане бездоганно, вона вийшла в просторий коридор. Довго замотувала шнурівки на черевиках. Довго шукала піджак на вішаку, який був вільний до того, як вона прийшла. А тепер на ньому висіла якась річ. Довго намагалася відчинити двері.
- А Ви не хочете почути вірш про те, як хлопчик боявся вийти зі своєї кімнати? – запитала вона, не обертаючись, уже піднявши праву ногу задля того, щоб покинути квартиру.
- Іншим разом. Вам уже пора.
Він поспішно зачинив за нею двері й повільно посунув до тієї кімнати, де щойно слухав її. Дивно, що вона досі не забуває до нього приходити. Не плутає квартиру й пам’ятає його зовнішність.
Ранок поступово переходив у день. Він прибрав з тумби кружку з какао. Відніс її на кухню. Потім знову повернувся до кімнати й мовчки сидів там невизначений час. І мовчки сидів там і думав про жінку, хлопчика й какао. Про хлопчика, жінку й какао. Про какао, хлопчика й жінку. Про какао, жінку і хлопчика.
Даючи волю своїм здогадкам, йому ставало легше. Легше перебувати в квартирі, в якій рухалася лише кружка з недопитим какао. Він уявляв, як на розпеченому сонці бігають діти, весело перекидують м’яча, грають в піжмурки, потягують одне одного за сорочечки, які повилазили зі штанців і тепер вільно спадають поверх них. І лише один хлопчина, років п’яти, сидить зараз у зачиненій кімнаті, перекинувши одну ногу на іншу й терпить присутність поряд кружки з недопитим какао. Йому стало настільки шкода того маляти, що він раптово підвівся на ноги й став оглядати кімнату, чи не знаходиться той раптом десь поряд, саме тут. Може, він лежить зараз на його ліжку, перекинувши ногу на ногу? Кинувся до ліжка, але там нікого не було, навіть вм’ятини від чиєїсь присутності. Тоді він шукав хлопця повсюди. Метушиться кімнатою від однієї крайньої стіни до іншої, впольовував кожен звук зверху, знизу, збоку… І коли нарешті зрозумів, що з кухні доноситься запах какао, то миттю заспокоївся. «Хлопець таки вийшов на кухню, аби попити какао. Це ж логічно. Якщо його немає звично ні на ліжку, ані в кутку, то, певно, він зараз на кухні. А де ж йому ще бути?».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443139
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.08.2013
Тут мене забагато. І кожна долоня
плече обпікає до шрамів.
Наче светр, кошлатиться шкіра - напружені вени.
Я виходжу остання, де майже ніхто не сідає,
і тролейбус дроти упереміш розчісує тріском.
Тільки б знати, як високо ноги над рівнем безодні,
щоби йти й не боятися дно власним тілом відчути.
Обираючи відстань від когось до власної суті
без упину втікаю, бо дихання висне на шиї.
Габарити тривог і незграбностей ледь похитнуть -
за останнім стороннім розмірено схоплю ходи.
І знайдеш мене завтра в тісному вагоні купе,
і плече у долоню умістиш, і будеш пекти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2013
Збивають з ніг пожертви на життя,
в мізерних рештках потопають п'яти
і, зупинившись, - десь у двадцять п'ять -
вертаю знову, знов назад вертаю -
в тісні кімнати, за студентські лави,
шкільне повір'я, гойдалка скрипить.
Я ще дитина. Бігаю на ганку,
долоні простягаю горілиць.
І згадую, як вільно ноги босі
траву топтали між насаджень слив...
А де-не-де стояли на дорозі
обідрані до плоті перехожі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013
Пастки між ребрами - і ти, мов на заваді,
схопити свіжість цього літа не в снагу,
бо сипле голос твій всередину незграбність,
і по розбіжності вечірніх ліхтарів
я тільки й бачу, як розхитує мій вечір
твій вичерпаний спогадами спів.
Самотність вкотре пересипана на днище -
діряве дивиться розбещеним дитям...
і я віддам той голос, що в мені прижився,
бо, знаєш, діти хочуть більше, ніж годиться...
Й коли свідомість перешіптує зі снами,
і ми за руки вже не ходимо містами,
і ми не знаємо,як пахне літо двом,
мені ще тисне поміж ребрами любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2013
Всотує літо в зіниці нитки поржавілі,
спека у тріщини тіла встромлює леза -
глибше.
Майже притихла ілюзія гамору міста.
Попелом діти за вітром повіялись
сонце збирати в волосся.
Навколо стільки навмисних утеч
у підпілля:
руки - в кишені, очі - в асфальтові ніші.
І повертаючись жити в своє передмістя,
всі, як один, схрещують пальці на шиї -
місця не в змозі знайти.
Вікна прочинені навстіж -
гальма автівок,
запах запечених слив,
кип'яченої кави - хтось досі вперто
згадує про існування:
з вами ми!
З Вами!
Тихо заходьте, тихо сідайте до столу.
Ще миготять поміж пальців розжарені лампи.
Вітер, як попіл, у дім позаносив дітей -
світиться втомленим сонцем їхнє волосся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2013
Обрамлені ліхтарями вікна-
я знову заснула зненацька
І бігали люди мною сторонні,
плечима сутулими пнулися
до горизонту. Лінії їхні
ставали в одну
розіпнуту сонцем хмару.
Чорніла вона тільки краєм
мого черевика. І знаєш,
коли потемніло надворі,
я вийшла шукати світла.
Бо ті - у мені - здавалися
занадто перебірливими.
Кожна фігурна тінь
запалювала свою свічку,
лише моя присутність
нагадувала нічну сутінь -
кішку, яка потирала лапи
об здеревілі підніжжя.
Вічність - суцільна втома -
дні повела вдев'яте -
знову зворотні втрати,
перерозподіл руху -
я задкувала мовчки,
бо у мені кричали
ті, що водили хмари
над горизонтом ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2013
Я тут недоречна, як ртуть, що тече по підлозі -
прибрати б, нарешті, та кожен боїться за себе.
У пересторозі гуркочуть вітри за стіною.
Зі мною не варто вертати в минулі процеси
залежності від абсолютно людей незалежних.
Бо вже на керунку до навстіж вікна розпростертого
чіпляють за вени - торочаться на кілометри,
я час обганяю за відстанню - бути кометою
згодилося б на противагу статичному злету.
У колі знайомих обдертих до плоті людей
виснажливо дихають - дихають мною виснажливо.
І через долоні , промоклі водою підземною, щоки
просочую безвістю щемною. Крапля за краплею.
Крапля за краплею падають.
Згустками тіні втікають за двері прочинені:
видиво плям на асфальтах та автошляхах -
котиться ртуть по заметених кроками вулицях…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2013
Лісові меланхолії поросли між ребрами,
тріскають сухі галузки по черзі.
І ті останні прорізи сонця смертного
торкають зволожені очі. Це дещо
двояко блукати сонливою
у тілі, обрамленому листовинням...
Порухи дня звивають коренем
під стовбуром нічної синяви. Тиша.
В мені занадто багато простору,
ковтки, мов дріб'язки - дно витрушують.
Я бачу, як ситими ходять інші.
В задусі. Кожного дня в задусі...
Не пийте більше повітря, схлипую...
Бо справді мало. І ця вичерпність
синхронно водить моїми нетрями
собі залежних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2013
Дні картають довжину волосся,
і віддавши себе на прощу
стиглі вишні в долонях чавиш -
супокою не віднайти.
Кожна ланка гучного гвалту
називає таких, як ти.
Бо не зникнуть червоні плями,
на долонях встеляють хмари
перетяжних тромбонів тінь.
І ти знаєш, що буде мало,
що роз'їсть лише шкіру старість,
не торкнувши твоїх "аби".
Так завчасно вертати в маси,
коли плаття в розводах часу
потягнули вітри з плеча...
І сургуч у кутках між зморшок
заливає твою самотність,
відбиває твоє ім'я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2013
Доки зв’язок поколінь з часом губитиме вени,
кволі світанки старців збудять,а ті – молодих.
І кочуватиме день, мов по спіралі пружини.
Я повертатимусь в дім, поспіхом де пережИли
вікна своїх глядачів.
На перекосах стільців досі стоятимуть лиця,
у дерев’яних обгортках ледь усміхнуться мені.
Фальшем рояль загудить. Тишу в’язатимуть спиці,
на спорожнілих полицях, не пробігаючи вздовж
спиняться пальці і дощ.
Як перерізані шви , стіни життям кровоточать,
запах кошлатих светрів нутрощі вщерть роз’їдає.
Вітер тут ледь повіває. А у мені буреносить.
Прісні страхи солоніють. Нерви розклали пастки...
рухом чужої руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2013
Мерзлота вечорів роз’їдає флюїди травневі
ледь дотично до тліну фосфорно-сірих озер.
Хтось черпає там воду. Сохне вода на колінах,
переливом хлюпоче і сухожиллям плечей.
Скільки вистачить тиші, аби відчути самотність,
залишивши асфальтні стуком трамбовані дні -
ходить кроком важким місто моє. Суголосся
дитячих грайливостей і прохрипілих рутин.
І краплинами тіло голос за голосом всмоктує,
розливаючи відчаєм, страхом моїм наготи.
І зануривши тіло, знову відчутно тривожиш
за недопалки речень, нутрощі що обпекли.
Видихають озера згустки чужих декламацій,
зубожівши до берега на половину вернеш.
До кісток пробирає чути свій голос останнім,
мовчки поки ідеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2013
Назовні не надто тепло і шкіру їдять мурахи. Вітри
оголяють тіло - натомість повітря в сховку.
Щоразу інтимно зранку витрушує скатертину
закохана в Бога жінка.
І моє ім'я допоки збіжить її чистим ганком,
причепами зігне гілля сухих до кісток черешень -
волосся прикриє очі, і поглядом ледь дотично
чесатиму її речі.
У мене забракне духу назвати її навзаєм,
піднести в привіті руку, що плутано тілом ходить.
І скатерть удвоє скрутить, спокійно в будинок зайде,
допоки я буду поряд.
Ця жінка вертає завжди. А з нею – вертають ранки
на вулицю – збиту пилом, у місто – зіниці тонше.
Я Бога її на ганку щоночі ковтаю залпом,
у нього сивіють очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013
Вузькі міжсезоння дрімотно шпаринами ковзають. Вдома
повз рідних минаю, весною в тенетах заблукана.
Сірі поверхні бетонні уздовж похребтовані -
тіло видовжують. Тіло назад себе скручує.
Далі плетемо розради з вітрами-поривами врозтіч,
аби схопитись за біженців, аби себе наздогнати -
плями на шиї. І на губах ліпить зморшки -
дощ заклопотаний.
Ледь опритомнівши - боса...
Ніби здалося,
що в весни сиве волосся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2013
Спрага в коліна вкладає і пестить до сну .
Декади йдуть мовчки, лише підвіконна пилюка
прощається стиха. І я проводжаю весну
без звичного крику.
У горлі постукує димом. Ін’єкція слини
напрямлена в вени впритул обезсилених буднів.
І чорні коти над тілом простягують вили -
не дати б заснути.
Я досі все чую: як двері проковтують задніх.
Заходять на пальцях обвітрені , часом безлиці…
і дихають натще. І голодом сповнюють вази
й без того налиті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2013
Я тебе ще не знаю, і поки це навіть приємно -
хизуватися знайденим вигином твоєї шкіри,
і вивчаючи речі, які визирають відбитками
пальців твоїх - це моя невід'ємна відрада.
Ти живеш в мені ідолом смерті.
Моя канонада.
Як покірно ти смертний, смиренність твоя в божевіллі,
тільки теплі зап'ястя пульсують в мені передтечами,
І забудь, що ти вчений й писемність твоя друком з'їджена,
я не знаю, який ти, проте вже давно примагнічена -
Бо така в тобі вічність
Проїджена.
Словом, вечір тремтить, а на ранок тремтіння - сильнішає,
і збігаючи східцями, вповні назад не вертаю.
Бо не знаю, чи втримаю цю невідомість не вічною,
а тебе невпізнанним за кольором тіла й волосся.
Так в мені повелося.
Втікати, як знатиму більше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2013
Декілька стільців, що мешкали в кімнаті, стояли, як звично, – розхитано й самотньо. Оминаючи ряд своїх втомлених одинаків, цей чоловік, між стиснутих вуст якого дружньо мостилися бешкетувати цигарка за цигаркою, щоразу на кінчику язика відчував якесь пощипування, наче кортіло сказати звичну нісенітницю, однак мовчанка видавалася більш влучною. Старанно випрасувана сорочка на дещо зморщеному тілі свідчила про присутність жінки. Присівши на другий стілець зліва, чоловік відчув приємне рипіння, яке підсилював незначними похитуваннями ноги. Від цього ритмічного тандему починала мелодійно скрипіти підлога. Згодом на авансцену звукового ряду виходила метушня вуличного набережного містечка, яке різко поколювало вигуками прорізи між давно облущеними віконними рамами.
Уже за декілька секунд можна було почути тихе наспівування традиційного французького мотиву – так тривожно звучав сьогодні Її приглушений голос. Чоловік, насолодившись ранковою рапсодією, нарешті вільно опускав тіло на спинку стільця і продовгувато зітхав.
–Ти заварила мені кави?
Відсутність годинника давала поштовх до рахування вголос. І якщо раніше кожну четвертину години Він долав черговим викинутим недопалком, то тепер ці транзитні часові перевезення все більше й більше пошкоджували нервові колії тіла.
– Зрештою, час легше вирахувати за кількістю зим, – зовсім раптово й наче, звертаючись до себе самого, промовив чоловік.
Його масивні руки протирали на штанях дірки. Так нестерпно Йому хотілося, щоб хоча б сьогодні Її слова були влучними. Він чекав з нетерпінням на свіжу порцію друкованого тексту, яку от-от Вона мала принести йому задля насолоди. Ця вперта противага легкодоступності, коли терпінню приходив кінець і доводилося тими ж порціями приносити в жертву уже знайомі рядки Її віршів. «Чекання неабияк втомлює розум», – єдине, що спадало Йому зараз на думку. І, нарешті, зовсім зубожівши під натиском часу, забувши про відсутність поряд будь-кого, Він починав говорити. Його вуста чітко декламували зворушливі і водночас тверді, як моноліти, поетичні рядки. Імпульсивність викладу зростала посекундно. Ось Він уже, ледь торкаючись пальцями ніг досі скрипучої підлоги, вперто дивився поперед себе і наче чув відгомін щойно промовлених віршів у щілинах стін, вікон, дверей, паркету... Тепер позад нього стояли сотні облич, уста яких одноголосно нашіптували щось від Неї. І ця гармонійна кімната ставала тим затишком, якого так прагнуть душа і тіло разом та поодинці.
Деякі обличчя наближалися до нього впритул, присідали на порожні стільці, утворюючи ряд химерних голів, що ритмічно похитувалися разом… Всі вони дивилися вперед, тільки вперед. Посидівши, одні піднімалися і виходили, а на їх місце сідали інші. І цей цикл ніяк не переривався, оскільки ніхто й не прагнув завершення. Чоловік, звично, не запам’ятовував жодної найменшої риси присутніх, однак чітко усвідомлював те, що тільки він залишався єдиновірним.
Без упину Він читав Її, без тих пауз, впродовж яких можна було б двічі чи тричі прогнати тілом кисневі потоки. І тішився. Тішився тим ранком, днем, вечором, ранком, днем, вечором, ранком, днем вечором, ранком, днем, вечором, ранком, днем, вечором, ранком… Аж поки голос чергової медсестри швидким темпом не гукнув його приєднатися до спільного сніданку з рештою пацієнтів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420531
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2013
Один процес, де головні й залежні -
де посекундно треба йти – терпи!
Бо час примусить все і всім вертати -
дорожні сукні, втомлені порти.
Тонкі мотиви струн підземних лазень -
і неабияк зрушених ходів.
Тебе живуть і виживають натще,
а ти відверта, тілом догори,
у прісних водах чистишся від фальші,
де шумно й тихо водночас – терпи!
Облога тіла.
Тільки віддзвеніло,
Руками по обличчю – поводир -
волога струмом у підшкір’ї вила -
і дотиками пестила пустир…
Яка відвага – з рук змивати власність,
мов голод пальці зморенням скроїв!
Ти досі та - повернена зі станцій -
із сотнями прохриплих голосів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2013
Це зубожіння до кісток -
ти ним картавиш, ніби зопалу
гортанне дихання думок -
набридле соло.
Моя нервова кавалькада
штурмує стіни гнівним докором
Ми перестрілись надто рано,
поміж неспокоєм.
І непідвладний поділ рук -
упереміш у снах розведені -
на стику перелітних душ
собі нестерпні.
Обтерті вицвілим манто,
на вулицях, мов розтин тіла -
тобі відведені мости,
мені - перила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2013
Коли сльота , як присмак на губі,
крутими східцями всередину збігає –
такі, як ти, – невротики слабкі –
пігулки під язик, мов гріб, ховають.
І дні, як дні – впираються в стоп-крани,
нашаруватість пилу на вікні.
Твої ущерть розмокнуті сандалі
під покривалом тулять дві ступні.
Я приходжу скуйовджувати постіль,
І між білявих прорізів тканинних
Тобі на вухо шепочу «Я в гості»,
А відповідь лише в уяві млосно
вистукує, мов пальці по стіні.
Твій тихий стогін у моїй вині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2013
Причали твої
серед порту померлого міста,
де мокрі асфальти
з утроби морських кораблів
облізли
і мерзнуть.
Так треба, щоб пахло людьми.
І тільки човни -
закляклі між ставнями в’язні -
в тобі передчасно
назустріч виходять з тюрми…
І снюсь тобі босою -
в чорній сукенці навиворіт
притулками вкритою,
вепрами загнана в крах…
Так мешкають
біженці,
прокляті і проклятущі ,
мов світлом тутешнім налякані
звірі в клітках.
Цих стесаних якорів
тріщини сходжують тишами,
облиш мене,
виждали
повені, аби втекти.
І сотні, як ти,
на волю відпущених велетнів -
морем обведені -
топчуть змокрілі порти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013
Виплутані механізми із
спокоїв однодення -
рівно день, як накрило...
до горла - межею часів
вісімнадятим місяцем ревно
мозолила двері,
доки стіни не зсипались
дірками зшитих хребців..
Доки навколо спека
занедбано в пазуху шпорталась...
Підіймала допоки розвішані
в стелі хрести..
Сухість неба молилась
на лікті , укриті мозолями,
вісімнядцятим місяцем
пальцями гризла ключі
попри звук магнетизмів
настінних прикрас - вередливостей
моя крайність сходила
за межі безлюдних світлин...
я любила дивитись
на тих, кого кликали вічності,
аж щеміли розвалини
млосних сліпих глядачів...
Перекрили драбинами
верхні покриви віконниць...
і не глянути в тебе -
ще, певно, віки пробіжать..
мене спокій любив
укладати на фото мисливиці -
аби в закутку жертвою
бути
своїх перевтрат
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2013
Уподібнююсь чайці,
бо з крил треба скинути втому,
і щоб море по тому -
за декілька миль - кораблем
мене било до берега…
берегом вабило знову,
бо волають простори
і щемом небесний евклаз
моїм мохом обріс,
залиманений свистом
міжслів’я…
Вір, я теж нетутешня,
оголена - майже до ніг…
Тіло водами щезло,
мізерно покриви рознесла -
аби легше гортати
приземлені пригоршні міст…
І невтямки по згортку,
ще чуючи шепоти хвилями,
уподібнюсь чайці -
між звіяним спокоєм райдуги,
аби бути навзаєм
забутим умістом прекрасного -
тільки голосом моря
або горизонтом весни…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2013
Ці весни нестрижені, втомлюють….
плутанинами купчаться в пальцях…
і невинно так стигну між старців,
чиї бороди кашлями зв’язані
мене тягнуть по той бік доріг…
сполох б’є стерті ноги в мізинці -
і невтямки розкидані руки
бавлять в піжмурки зсотані звуки
не торкайте того, хто біжить…
Ці розвеснені - стріхами капають
я наповнюю відра, щоб пити…
заливають спорожнено нутрощі…
тільки б жити… і в четверо скручено
моє тіло ще досі з відбитком
рухів зморщених
вулицю топче,
виглядаючи бороди з кашлями…
Ці минулості веснами в юності
колихали мій вітряний паводок…
і кістлявими - похапцем - ріками
умивали обличчя… а з ним -
з тим облудливим березнем
тисне…
в клітці тисне…
між іншими – стискує
І втікає…
куди ж ти біжиш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013
Придорожні рутини ,
мов днищами вкладені діти,
заповзли в тепловіння -
тенетами снів повесні…
Метушня - не тутешньою -
кволо, розтягнуто свище -
і фалангами звуків
тремтливо за рогом згаса…
Замела обрій чадом,
загостреним келихом вітру -
не барися в рутинах
скуйовджених псевдоптахів -
по спіралі ходи, мов
у чорне одягнута злива -
на обтяжених відхилах
мало-помалу лягла…
Ця сонлива облуда
зі шкірою з-під переломів
до твоєї ключиці
впритул прикладає синці…
Грішно капають сивості
- меншають білі покриви …
З придорожніми дітьми
рутини ганяють квача…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
Єдиним надлишком неуваги стає мовчанка.
Габаритні порожні думки сплітають вітряними рухами.
І їй не треба знати, які в нього друзі ,
і що він споживав на сніданок. Тільки теплі плечі
і трішки незворушності.
Між ними сходять лавини й руйнують околиці.
Доводиться літати невичерпними просторами…
І та повинність тримати її за руку,
і та вимога – не виходити за рамки можливого.
І чи зведуть їх разом тисячі коротких поглядів.
І чи верне вона додому отак – розмотана?
Коли вперті чайки дотягують їх до звичності.
Бути раптовими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Займай місця на спалених стільцях,
серед людей,
прикритих темним шовком -
з-під мокрих вилиць ,
з-під твого вина -
за те болить,
що іскри виють вовком…
Сідай, як ніч -
наскрізно, аж до дір .
У соматичних витворах повітря
нестерпні втечі шовком перейшли -
ти перевір свої самотні плечі.
Біжи за тілом,
поки висне страх,
твоїх околиць руки заніміли…
Трухи мовчанка кволо тягне час -
навколо нас – вичерпністю зболілих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013
Гойдалки весни колишуть - примари вдягають околиці,
у чорно-брунатні светри, заламані руки за спину.
Будити тебе не хочеться, бо сни нам каліками вернуться
і звук шкутильгавих оперть повисне на скронях.
І тіло твоє об вітри зіштовхує вигини крайностей,
(причепами возять примари увібраних бранців).
Не сердся на мене, як з відчаю об вікна ламатиму пальці -
в тобі вже синіють подряпини короткочасності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2013
Закутані в простирадла діти сидять на балконі. Ловлять комариків й опускають їх у літрову банку, яку потім міцно закручують. З квартири долинають приглушені звуки телевізора. Мати, як завжди, мовчки готує вечерю. Батько - в спальні.
- Як ти гадаєш, комарі більше не залітатимуть до татуся в кімнату? Ми ж усіх їх виловили? – запитала маленька дівчинка свою старшу сестру.
- Ні. Бачиш онде ще декілька літає.
- Ну чому ж їх так багато? Я вже втомилася.
- Їх стільки, скільки й людей на землі. Кожна людина має свого комарика.
- А для чого людям комарі? - не вгавала молодша сестра.
- А для того, щоб літали замість них. У тебе ж крил немає?
- Немає.
- От і ні в кого немає. А коли комарі прилітають до людини, крадуть декілька крапель її крові, то стають ніби її частинкою. От таким чином і літають замість неї.
- А ми хіба не хочемо, щоб частинка татуся літала? – вже зовсім спантеличено запитала та.
- Ні, йому ще не час літати. Так що менше базікай і намагайся впіймати хоча б ще одного комарика.
Дівчатка більше не розмовляли, лише уважно придивлялись довкола себе, чи не літає, бува,хто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409867
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.03.2013
Знайшли мене сиві околиці,
між стопами – зірвані паростки -
і спазмами кішка волочиться
моїми дрібними слідами
Зі старості зморшками дихає -
у повенях грунту втопає -
не знає…
Навчив розчинятися
у заростях диких безлюдностей
в розбещених тишею клітках,
між прорізів – димні сугестії
плачуть ,
як діти…
Пірнаю кошачими літрами,
хвостатою дикістю простору
і пазурі точаться кліткою
і небо видовжує очі
охоче…
Терпи мене віддано,
навчи повертатись доспілою
із чорними мітками вечора
вірою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2013
Тутешня метушня з-під лавок і прилавків,
з кав'ярень і бістро провулками біжить.
Стою на розвороті осілих музикантів -
відчиненим порталом. Бруківка замість ніг.
У чорних черевиках крізь мене ходять весни,
не стесані вітрами, чіпляють видих - вдих...
Ніяк не стихне крик. І мірки суконь темних
задіяні безсмертно. У фарсах - колорит.
Зберіть свої монети. Я зникну у кишенях.
Осяду мідним штампом - без чіткості в штрихах.
Гармошка губи тисне, і кроками у безмір
збирає мої рештки бульварний музикант.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2013
стань мені послухом,
наскрізно чистим повітрям
зморені пролежні вицвіли
в сірих вагонах
дрібно вальсуючи, дні
ще блукають підземками
станції - мірками весен,
люди- валізами.
(будь мені спокоєм...)
вперто розмотують колії
заходи східними глибами
гріють коліна,
вичерпно дихають мною,
ходять морозами
завше босоніж,
малюючи шкіру рельєфом…
я не вертатиму -
зайвості пахнуть горілим,
мало пожертви,
так мало тебе за вокзалами
стань мені пам’ятним,
викарбуй тіло на відстані
пристані вічні,
як коротко вічність болітиме
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Знаю усі твої втрати,
на небі зникають світила,
ти гаснеш на фоні погаслих
в тремтінні - за руку з грозою
Впереміж із тихим гудінням
на травах - дорогою - втечі -
зі шматами теплих поснулих
тремтиш на околиці (злива)...
на людях висять абажури,
все меркнуть земні пентагриди
і снять тобі чадні отрути,
і птахи - між снами - кричать!
Не видно тебе, і все зайво
видніють прожектори з півдня -
завіса мільйонних водоймищ
ховає відлуння лиця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2013
мій спокій - ментальний,
мій розум - легка інвалідність
щоразу на ставку
вертаюсь без решти води
зізморщую очі,
викручую первісні лати
молочні затрати додатком
до тла білизни
мій метод - валідність,
мій фатум - браковане тіло
з гачками кортіло
чіпляти перони,
порти
до слів гіркоти
за чайним туманним порталом
мене стало мало...
...гойдали фіранкою сни
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013
Навмисні дотики літа
і шум у волоссі навмисний
зісковзують стопи
на плівках
болотяних псевдодоріг
(не тисни на мене, не тисни)
в міжгір'ї намети обвислі
як зграї перелІтних -
сизі -
гвалтують мій ендоморфізм...
давай листуватись
на пальцях...
навмисно чорнилом пернатих
хрипінням трави поміж ребер
давай вимикати міста
скрегочуть нічні канделябри
і п'ють порцелянові вікна -
не вільна
у снах божевільно
мене мертвим літом ковтав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2013
останні маршрути класично тріпочуть між клавіш -
твоя чорна одіж плямує мій білий тунель
я в ньому безвилазно поряд
і так безперервно відсутня
розмита на ехо й фантоми
на пролежнях екосистем
ти вЕчори студиш на тихих околицях міста,
в кишенях потріскані руки мого циферблату -
не їж мої стіни сьогодні,
не стягуй посічені кінці,
в мені ще росте твоя одіж
і вицвіли попелом ліки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2013
сліпий листоноша
на нішах
кораловим морем
до берега котить перли
і наскрізь прошиті адресою
(без попереджень)
до скринь,
мов ганчір'я, вкидає листи
хтось вийме останнього
вперше
наосліп прошиє рядки
зеленавим прожектором
майже спочатку
до літери "р", до розмитої
морем каракулі
до синього вмісту листків
сліпий листоноша
на милицю скочує руку,
і плаче кораловим прісним,
до скринь закидає листи
гілки кипарису
по тілу й обличчі мозолять -
будинок сто другий,
будинок сто перший,
ще три...
сліпий листоноша вертає
додому під вечір,
на нішах кораловим морем
під воду краєчком стопи...
у наскрізь прошиті
чорнотами сни
06.02.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013
Усі порохівниці мого тіла набиті людськими страхами. Сьогодні я танцюю самотужки, викривлюючи стандартні мелодійні па, аби з мене не вилетіла жодна фобія. Пластинка в грамофоні моторошно скрипить, але не спиняється. Хто ж бо ще не вміє спинятися.
Ти був поряд останнім. Набивав у мене моторошні оповідки про боязнь закохатися не в ту людину. Я сиділа навпроти відкритою чакрою, вгамовувала твоє спантеличене дихання й тягнула цей страх мотузкою в себе. Ти десятки разів повторював, що тебе вкраде дивне створіння жіночої статті й почне топити в океані побуту. А потім ті дитячі плачі, що гострими голками впиватимуться в понівечені ще з юності коліна. Я крадькома ставала за твоїми плечима, поки ти примружував очі. Не торкалася твого тіла, не розчісувала пальцями волосся. Потім сідала в крісло. Ти відкривав повіки , опускав очі додолу й мовчки йшов, як і сьогодні.
Твоя пластинка скрипіла все частіше. Я гойдалася зламаною гілкою на зрубленому дереві, я знемагала від крихт, що просочувались моєю шкірою, повзли кров’яними потоками, ковзали між пальцями.
Коли ж ти почав мене боятися?
13.01.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396730
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.01.2013
Зі скреготу зим мовчанка сплітає безсмертя -
опертям на груди, атомом чужості в серці.
На чашках - морози, тремтіння від тіла до тіла,
амброзія смертних - дозовані білістю крила,
мов статика жестів - підступно завислі.
Кортіло вертати додому, в закинуті стіни відлюддя,
брезентом вкривати вітри, як світла абажури.
Твій шелест на спині вовтузить, чіпляє за вени,
півобертом сили,як камінь на березі Сени
до дна ледь відчутно підкочує сніг...
Замість мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013
Нашу відстань ковтали швидкі паротяги,
і на ринвах вокзальних - оскоми.
Скільки знало нас станцій
за колір смолястий
на руках закіптюжених тіл
Стяги сивих очей попід мерзлі долоні,
й ледь нашіптував рейсами вітер.
Ти так часто хворів
від перетягу слів,
що зривались комусь під ногами.
Я чужими слідами минала перон,
продава за безцінь свідомість.
Тебе поспіхом мчав
на далекий причал
паротяг, що ковтав юну осінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2013
Перемноживши всі одиничні слова, я хитаюсь у кріслі-качалці.
Срібні вікна в обрамленні ситих тонів - антураж монохромних світанків.
Ти приходь погортати мій чистий макет,саме зараз він легкозаймистий.
День у день тебе меншає. Інший пігмент
на зворотньому обрисі міста.
Якби ти не спалив моїх давніх книжок,не висотував о́брази з тіла,
я б і досі шкульгала поетам у слід, констатуючи чорне та біле...
Ти приходь залишати свій бруд на столі,розливати чорнильні масиви.
Я не знаю, ким був ти - і ким захворів,
і чому мої речення сиві...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2013
Попереду стільки облич, що аж млосно -
портрети на нитках нервових сплетінь.
І випари подихів посеред міста
сповзають колючими вістрями вій.
Убогий скрипаль розтягує рухи,
зав'язує кінці маршрутів у вузол.
Нас декілька тисяч з однаковим вмістом
А обраним тісно на зустрічній смузі.
Зберіть наші карти. У виграші - відстань.
Ми сліпо пройдемо повз вільні стовпи.
У місті затори і стягує кисень...
попереду тільки наступні сліди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2012
Твій фортепіанний плач
ковзає сусіднім провулком,
дихають вікна piano,
замертво падає сніг.
Скільки ти граєш?
Кожна весна розповість.
Він не здіймає плаща,
тихо стілець обіймає.
Кригою пестить твій дім,
сонним ковтком влучних нот.
Ситий думками азот
зморено ліг на дзеркАла.
Скільки життів ти зіграла?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386204
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2012
Знову сняться птахи - білокрилі приблуди міжхмар'я,
все ще тягнуть за обрій зчорнілі за ніч димарі.
І у звичному тоні ранкового чорного вбрання
мій тонкий силует пробігає по білій стіні.
Я збігаю на вулицю, плечі тремтять від морозу,
за скупим вітровінням повільно здіймаю рукав.
Хто ж бо знав, що я мертва, і птахи - мої перехожі,
і це місто - дурман. Мій останній солодкий дурман.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2012
З відчаю останні дзвінки сповзають на землю,
і почерк ,накреслений вправо, - стомлено впав.
сьогодні двірники ще засвітла зачиняють сквери,
і тихо ідуть, і тихо-тихо ідуть...
Мої черевики, мов дрантя, волочать туманом
і краплі повітря сухіші за втомлений душ
тактильними рухами гріють собаки долоні,
і тихо ідуть, і тихо-тихо ідуть...
За склом - напівчисто, за вибитим поглядом склом,
і статика рухів нагадує швидше стоп-кадр.
Ще засвіта темно. А всі, окрім мене, вже тут,
і тихо ідуть, і тихо-тихо ідуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2012
ці спазми в ногах...
не можу зрушити з місця
я умовними кроками
лишаю у тобі сліди
тління вечора вщухло,
хворітиму скутістю тіла,
поки вигини в ліжку
не стануть докором днів
перейди по поверхні
мій запах нервових парфумів,
говори до хрипіння,
трамбуй цей потік слуховий...
мій останній ривок
перекинутись у твоє місто,
аби знав ти, як тісно
лежати між двох подушок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2012
Бліде покривало на чорних повіках,
сьогодні земля заснула півобертом.
І сірим туманом закуталась ніч.
Мене роздягають сумні меланхоліки,
вслухаючись в моно затінених місць.
Занадто безглуздо. Сусіди з валізами.
Будинки спуштошують швидше за пляшку.
Білизна на тілі - кривими порізами.
Водойми вдихають тумани в затяжку.
Й підземно гуркоче прощальне "К Елизе".
Іржаві замки перемінно - в долоні
штампують себе на лініях точених.
Ця сірість приховує справжніх, а досі
штовхались на рейсах незрушені потяги...
...й ховались у нутрощах ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2012
Цей острів за формою більше нагадує час,
це замкнуте коло, що креше мої силуети.
І кроки не кроки , а тільки частковий зигзаг.
Так важко ходити.
І рвати обличчя, щоб зникнути раз й на завжди,
Вагони з багажними зливами тонуть у морі.
У шию встромились обридлі митці суєти -
мізерні і голі.
Я деревом вмощуюсь в землю.Хоча б прорости
до миті припливу, аж поки не вирве з корінням.
А поки навколо пригнічує тишею штиль
мого покоління.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2012
Ти перевірений днями моїх маразмів,
сплетений із посекундних "за" і "проти".
Скільки у тебе ще часу, аби точно знати,
як куштувати мій світ? Ковтками чи залпом?
Я - навіжена. Хтось злив мою кров, поки спала.
Світло прожектора світить крізь тіло. Ти вдома?
Грій мене змістом речей, адекватними діями.
Я замерзаю на площі - там всі божевільні.
І ходять , мов матриці, міми.
Голодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2012
Я чітко пам’ятаю, що вимкнула вчора світло. Коли прокинулась – воно яскраво пломеніло, відбиваючи на паркеті кімнати чиюсь тінь. Мені було важко підвести голову. Тіло зв’язувалось у вузлики, чіплялось за простирадла. Ноги скручувало в спазмах. Довелось полежати ще майже півгодини, аби підвестись на декілька сантиметрів. Я притримувала волосся рукою, щоб без перешкод обдивитись приміщення. За вікном ще було темно, але перші штрихи дня почали вимальовуватись. Світло в кімнаті ледь миготіло, а потім остаточно згасло. Тінь на паркеті злилась із ранковою сутінню. Я опустилась на подушку й намагалась ні про що не думати. Ніч ще тривала.
Зранку я відчула на собі дихання. Воно було жахливо холодним та нестабільним. Інколи переривалось, даючи мені право привести себе до тями, частіше – пронизувало наскрізь. Я боялась розплющувати очі, боялась ворухнути тілом. Коли дихання припинилось, мої повіки відкрились мимовільно. Поряд із собою я побачила дитину. Хлопчик трусився від холоду й дивився на мене благальним поглядом. Я не довго думаючи, підняла покривало й запросила його погрітися від мого тіла. Він застрибнув на ліжко, накрився із головою і ледь чутно почав наспівувати колискову. За годину дитина так і не змогла_заснути. Я відчувала втому.
Тіло хлопчика інколи здригалось. Я намагалась міцніше тулити його до себе, аби йому було комфортніше. Він обійняв мене. Його крижана долоня заморозила мої внутрішні органи. Я поцілувала малого в чоло й намагалась більше не рухатись, аж поки він не прокинеться.
Сьогодні я не вмикала світла . Декілька місяців мені ніхто не телефонував. Малий сидів нерухомо на стільці, досі трусився. Я обгорнула його дірявим пледом і подала кружку з кип’яченою водою. Хлопчик наспівував колискову, ледь погойдуючись на стільці. Його погляд був спрямований в дзеркало навпроти. Там відбивались худорляві гілки. Я не знала, що за вікном мого будинку росте дерево.
Спантеличена, опустилась на підлогу, притулившись до холодної стіни. Моє тіло перетворилось на холодильну камеру. Я плакала без сльозових виділень. Сидіти було боляче. Залишалось лише мовчки спостерігати за дитиною, шкрябаючи нігтями підлогу.
Хлопець уважно розглядав своє відображення, інколи пригублюючи кружку з водою, а потім почав говорити. Він розмовляв тихо, але виразно:
«Вчора я ходив на риболовлю. Над озером ще була пара. Її згустки нагадували мені солодку вату. Я намагався її впіймати, але вона втікала. Згодом розчинялась. Мені було важко уявити тебе поряд із собою на озері. Ти ніколи не могла спіймати жодної рибини. Тому цього разу тебе там не було. Проте я був не сам. Поряд ходила кішка. А на протилежному боці вода щупальцями тягнула сонце у свої обійми. Я впіймав дві невеликі рибини. А потім відпустив їх...»
Поки я шкрябала паркет, слова дитини шкрябали моє тіло зсередини. Але біль одразу заморожувався. Він був у мені, але не давав себе вирізнити. Я підвелась, забрала в малого кружку і довго блукала кімнатою, аж поки не зсутеніло.
- Тобі пора спати. Може, цього разу не відпускай рибин? - кволо прошепотіла я, опускаючись на скрипуче ліжко.
- Якщо я не відпущу, то їх все одно з’їсть кішка, - дивлячись холоднечею мені у вічі , відповів хлопець.
23.10.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375412
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.11.2012
За тиждень до календарної осені з моїм сином почало щось коїтись. Він не виходив зі своєї кімнати, не дратував мене дурнуватими запитаннями, не просив їсти й пити. Він не вимагав чистоти у своїй кімнаті. Не розкидав коридором взуття, не приводив додому незнайомих мені людей.
Востаннє я бачила сина із якоюсь жінкою років тридцяти. Вона виглядала дещо розгубленою і постійно забувала, де знаходиться туалетна кімната в нашій квартирі. Я традиційно заварювала їй міцну італійську каву, яку та випивала мовчки. Ця жінка не розповідала мені, хто вона і чого хоче від мого сина. Мені нестерпно хотілось задушити її мотузкою і викинути з вікна другого поверху, але тоді я так би й не дізналась про її сутність і наміри. Я відчувала, що ця жінка мені потрібна, принаймні_зараз.
На диво, незнайомка страшенно мене приваблювала. В неї були правильні риси обличчя і шрам на верхній губі, наче від порізу. Волосся коротке, ледь торкалося плечей, мало відтінок какао. Я принюхувалась до її запаху. За нею щоразу тяглись різні аромати. Ніби вона перед тим, як зайти до нашого помешкання, збирала малину або цупила троянди. Я любила запах цієї жінки.
Вона щоразу повільно піднімалась в кімнату мого сина, а я залишалась внизу , хоча стрімголов хотілось бігти за нею, спостерігати за кожним її рухом, за незрозумілими мені діями. Тепер вона приходить як до себе додому. Приносить свіжоспечений хліб і літру молока. Я чемно забираю буханець з її рук, відчуваючи в собі незрозуміле тепло. Цю жінку я знаю надто довго, щоб запитувати її ім’я і надто мало, аби дозволяти їй носити свій одяг.
Коли я гукаю сина, то тетерію від незрозумілої мені тиші. Більше того, я не можу збагнути, чому та жінка декілька днів поспіль не покидає нашої квартири. Вона носить мої хатні тапочки , витирає до блиску мої вікна, користується моїм лаком для волосся.
-Я ще занадто мало тебе знаю, - кажу я їй.
Вона мовчить, попиваючи чорну італійську каву.
Сьогодні 31 серпня. Я човгаю коридорами у пошуках хоча б якогось натяку на присутність сина. Його зубна щітка на місці, куртка на вішаку в коридорі. Осінні черевики в тумбочці. Шарф, за звичкою, лежить на холодильнику. Все на своїх місцях. Але жодного натяку я так і не знайшла. Можливо, це якась гра. Мені потрібно нишпорити в комірчині? Зараз і туди гляну, хоча ні. Не_варто.
Я чекала її на кухні. Була вже 11 година ранку. В такий час вона приходила впродовж тижня. Сьогодні я вражаюче нервово відчувала її відсутність. Вона мусила знати, де мій син. Вона мусила привести його назад, аби я переконалась, що з ним все в порядку.
Годинник гупнув в дванадцяте. Я заціпеніло сиділа в тій же позі, готова будь-якої хвилі схопитись за кавоварку і налити в чашку чорного напою своїй гості. Мої руки помітно почали трястись, ніби втрачали контакт із зап’ястям і через долі секунди мали відпасти. Я почала ними розмахувати, щоб процес втрачання своїх кінцівок розпочався швидше. Мені так заважали руки.
Раптом почувся стук у двері. Дивно, та жінка ніколи раніше не стукала. У неї був екземпляр ключів. Я боязко підійшла до дверей, відчуваючи якусь тривогу, що вп’ялась мені точнісінько в серце.
-Хто там?
-Люба, ти вдома? Відчини , будь ласка. Це я.
Хто стояв по той бік дверей, мені було досі не відомо. Я побігла назад на кухню, всілась за стіл і мовчки почала пити каву, призначену для Неї. Стук у двері був настільки нав’язливим, що я вчувала в ньому певний ритм, а то й мелодію. Проте піднятись не наважилась.
Двері прочинились самі. Я різко повернула голову в їх бік, намагаючись пригадати, чи чула , як повернувся ключ. Ці спогади ніяк не хотіли виринати. Ніби їх не існувало.
Я піднялась зі стільця і рушила в напрямку до дверей. Була впевнена, що прийшла Вона. Моя найвірніша незнайома подруга. Коли я була вже на сходовій площадці, то схаменулась, що так нікого й не побачила. Того дня вона мене не відвідала.
Наступного ранку мені під двері просунули скручену в четверо газету. Я рефлекторно підняла її, розвернула й за інерцією почала читати заголовок статті на першій шпальті, що графічно значно більше кидався в очі, ніж решта. «Відома українська письменниця втратила сина». Я щиро поспівчувала тій жінці. Кинула газету у прихожій. Поставила свіжоспечений хліб на стіл, літру молока у холодильник, прилакувала волосся й пішла мити вікна: вчора падав дощ.
17.10.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372149
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.10.2012
- Іванка, а у вас є металева ваза або непотрібний баняк? – запитав Артур, не встигнувши всім тілом вміститись в мою кімнату гуртожитку.
- Та ні, немає, - здивовано відповіла я.
- Дуже шкода.
- А навіщо тобі? - цікавість все ж розпирала мене із середини.
- А пам’ятаєш, я розповідав, що ми з Мирославом читали український «Декамерон»? Так ось, то повне гамно. Тому ми вирішили зараз спалити цю книгу.
Такий вирок книжці із гламурною рожевою обкладинкою здався мені цілком виправданим. Тому я розуміюче глянула на свого друга.
- А у вас точно немає нічого, щоб підходило для нашого спалювання? – вирішив переконатись Артур.
- Та кажу, що немає. О, а можна мені з вами піти на спалювання? – ця думка прийшла до мене цілком раптово.
- Звичайно, ходи. Тільки одягнись тепліше. Ми палитимемо на вулиці.
- Гаразд.
- Тоді ми зайдемо по тебе о 22.00.
Я ствердно кивнула і вирушила до шафи, щоб знайти потрібний одяг. Артур тим часом уже стрімко направлявся коридором до своєї кімнати.
Поки я чекала на хлопців, то намагалась пригадати , про що ж саме йшлося в тій книзі, оскільки читала її більше року тому. Чітко пам’ятала лише,що там були оповідання Ірени Карпи на Любки Дереша. І ще якесь творіння про «дівчинку в білому». Одразу збагнула, що нічого особливо цікавого та книга в собі не несла, бо жодного сюжету із тих десяти творінь сучасних українських письменників я так і не згадала.
Раптом почувся стук у двері. Артур зазирнув і гукнув мене. На ньому була куртка і шапка темного кольору. На вулиці не було надто холодно, тому я не зовсім збагнула, для чого йому головний убір. Але тим не менше застібнула зелену кофтину, взулась і рушила за двері.
- А де Мирослав?
- Чекає на вулиці з Вікою.
Поки ми виходили з гуртожитку в мене особисто народилось якесь відчуття, ніби ми гуртом ішли виконувати супер-секретну місію. В той час український «Декамерон» здавався чимось на кшталт сміттєзвалища. А утилізація сміття, як відомо, запорука чистоти навколишнього середовища. Оскільки те «сміття» переробці явно не підлягало, єдиним виходом залишалось позбавити людство ( в числі нас чотирьох) від шкідливого непотребу.
- До речі, мене звуть Іванка, - звернулась я до Віки.
- А я - Віка, - про що я вже й так знала, але формальне знайомство мусило відбутись.
- А ви хіба ще досі не знайомі? – здивовано спитав Артур.
- Ні, - в один голос відповіли ми і рушили праворуч боковою дорогою, минаючи палаючі вікна гуртожитків.
На вулиці було достатньо тепло. Артур досі ішов у шапці. Я ховала руки в кишенях. Віка активно намагалась з голови до ніг покритикувати Карпу. А Мирослав зі звичним йому серйозним відтінком обличчя йшов мовчки, уважно слухаючи свою одногрупницю.
Безперечно, місце для спалювання мало бути особливим. Але , враховуючи той факт, що година була вже надто пізньою, а в гуртожиток потрібно було повернутися до опівночі, інакше наш культ знищення книги міг повернутися нам ночівлею на вулиці, потрібно було вибирати місцину поблизу. Якраз неподалік від нашого безрозмірного помешкання знаходився дитячий дошкільний заклад. Звісно, він був обгороджений сітчастою огорожею. Але на це тоді ми не надто звернули увагу.
Ми йшли урочистою ходою, периферійним зором поглядаючи на територію дитсадка. Розмова між нами йшла про гіпотетичний арешт в результаті спалювання книги в забороненому місці. І справді було б надто курйозно пересидіти ніч у відділку за знищення такої непотрібної речі.
Тим не менше Артур подав ідею спалювати книгу саме на тій території, яку ми всі пригляділи. Існувала лише одна проблема – слід було лізти через огорожу, хоча для Мирослава та Артура це не зовсім було проблемно. Я в принципі теж подумала, що з легкістю проберусь на іншу сторону, а от Віку, яка була одягнена в довгу спідницю, конкретно брали сумніви.
Поки ми з Вікою роздумували про те, як опинитись по ту сторону, хлопці вже були саме на обраному нами місці. Моя ж перша спроба опинитися там виявилася не зовсім вдалою, оскільки огорожа була під кутом, то перелізти її було значно важче, ніж я очікувала. Спроба ж Віки виконати це надзавдання була ще більш провальною. Побачивши наші порпання біля огорожі, Артур вирішив знову перелізти до нас і допомогти нам нарешті опинитись там, де було потрібно. Врешті-решт він так і зробив – і за хвилину-дві ми були вже на території дитсадка.
В деяких кімнатах закладу горіло світло, тому особисто ми з Вікою побоювались несподіваної появи охоронця з парочкою захисників правопорядку. Поки ми розглядались навколо себе, Артур вже розпочав ритуал спалювання. Найсмішнішим було те, що книга ніяк не хотіла займатись. У мене взагалі складалось враження, що купа дрів і старих дощок, що нас оточували, займуться значно швидше, адже вітер міг миттю перенести на них якусь крихітну жаринку. Нас роз’їдало відчуття азарту і якогось строму. Артур продовжував спроби підпалу книги, Мирослав спостерігав за цим збоку, а в той час ми з Вікою вирішили все ж покинути вибране нами місце і побігли до огорожі, яку перестрибнули за декілька секунд.
Стоячи вже на дорозі, осторонь дитячого закладу, ми спостерігали як під ногами шелестить опале листя, вітер врізнобіч його розкидає. Десь над гілками дерев яскраво вилупився на нас місяць. Поблизу бігав чорний собака, скоса на нас поглядаючи. А на стіні дитсадка відбивалась світла пляма від вогню. Це означало одне: книга нарешті загорілась.
За декілька хвилин наші колеги-спалювачі вже перескочили огорожу та опинились біля нас. У жодного не було відчуття ейфорії. Ну згоріла книга, тай по-всьому. Проте, не зрозуміло чому, ми рушили не в зворотному напрямку, а йшли між житлові будинки, що знаходились поблизу. Там знайшли лавочку. Вирішили попалити сигарети.
- А аркуші з оповіданням Карпи у вас часом не залишились? – з ноткою надії запитала я у Мирослава та Артура.
Мирослав протяг руку до кишені і витяг звідти складені удвоє сторінки книги. То справді була Карпа. Артур взяв ті аркуші та роздав поміж нами. Кожен із нас отримав символічну їх кількість – три.
Всі, окрім мене, підпалили цигарки. Я мовчки сиділа на лавці, тримаючи в руках сторінки і намагалась в темряві розгледіти хоча б якісь слова. З під’їзду паралельно розташованого до нас будинку вийшов хлопець. Він теж палив . І одночасно стежив за нашими діями.
Віка почала пропалювати одну зі сторінок цигаркою. Потім повторила це ще двічі. Артур теж почав пропалювати Карпу. Згодом дістав запальничку і підпалив аркуш цілком. Папір тлів, а горіти все ж не хотів. У Віки теж нічого не виходило. «Що ж це таке?» - кожен з нас вголос обурювався. Я ж скрутила один аркуш в трубочку,як це роблять в селах для підпалювання пічки. Тоді швидко підпалила. Карпа нарешті горіла. Ось це і був справжній ритуал спалювання «Декамерону». Хвилин десять ми порались зі сторінками. Хлопець біля під’їзду вже давно закінчив палити, але все ж мовчки залишався стояти на місці.
Палаючий папір на холодній осінній землі скидався на фортецю, якою бігали тисячі вояків із запаленими факелами. Тривала жорстока та активна боротьба з неякісною українською літературою. Факели один за одним зникали з нашого поля зору. Фортеця руйнувалась. Бій було виграно. Але Карпа продовжувала жити між волокнами нашого одягу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2012
Досі в тобі , і досить
мені дорікати,
важелем тиснеш на плівку колишніх "дарма".
Я проживу в тобі осінь,
від осені - втрати,
у втрат гострі стріли , у мене - міцна тятива.
У тлілому світі, де нічого
більше забрати,
у чорній дірі, де завчасно ховається млість -
палитиму листя...
Ти геній дрібного масштабу,
завитий туманом, мов загнаний в тишу хорист.
З'явись я б не в тобі супроти
магнітних законів,
усі апріорі - ці нічим підперті мости -
несли б тебе в море.
А в морі - безмежні простори,
і майже не чутно , як стріли карбують шляхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2012
І так дивно чекати останніх вітродувів,
розтинати схрещеними долонями катаклізми.
Північне сяйво вицвіло впритул,
і стержень ночі
квапливими рухами до пристані навпомацки лізе.
У темряві - мокрі біженці, їм виключно хочеться спокою.
Вони втікають опівночі, коли опускаються руки.
Ретельно розчісую коси , сліди залишаю скніти
окремим мегаполісом, де мовчки волочаться діти.
Вони вкотре не можуть заснути.
У дівчинки зламалась лялька,
в трирічного хлопця - істерика.
Такі залишають домівки раніше свого повноліття.
На пристані дихають чайки і ламано пнуться метелики,
і, знаєш, таких дітей потрібно комусь любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364407
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2012
що нового за останній тиждень?
більше втоми, а так - все, як завжди,
досі стукають пальці по тиші
і мерзенно волочуться дати
і від одягу тхне кимось іншим,
не моїми старими парфумами
вічно п'яні стоять на узбіччі,
вічно ситі і вічно розгублені
а на завтра вже вдарять морози,
п'яні спатимуть в мене під вікнами
вони будуть встелятися стосами
і здаватися достоту рідними,
доки ранок не змиє їх дотиком
я б тонула, до скону п'яніючи,
щоб лише не хронічно самотньою,
щоб лише знайти протидіюче
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2012
осінь чіпляє твоє підборіддя вереснем
хтиво зафарбовує очі, ти маєш пробачити
завтра тягнутиме сонце павутинами мерзлості
крізь повітряні кулі й міські конгломерати
скільки дрімотних маршрутів посеред хаосу,
ти визволяєш дими від спалених зайвостей
вересень любить ділити тебе на паузи
четвертними ударами дощової конфронтації
замість дегустацій тиші і спілих ковтків реальності
сміло віддаєшся дотикам перелітних обранців
кличуть порожні вулиці із сутінковим пафосом,
осінь досі не знає, де загубишся вранці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
ти хотіла зігріти себе гарячим пластиліном
батареї не дихали жаром, тріщали стіни
дев'яності залишили кілька урбаністичних наколень
на зап'ясті і шиї
і відколи
у тебе оселився різноокий собака,
ти зовсім перестала дихати двояко -
димом у стіни чи вуглекислим газом - у вазони
ти лише зігрівала пластиліном скроні
полиці гнулись від непрочитаного "Експресу"
важіль тиснув у бік віконного скла
дев'яності засиділись у гостях, перестань рятувати їх від стресового
стану дешевим чаєм і літрою домашнього вина
ще не зима,
тобі до болю тягне,
затягує ілюзія совдепівських принад
і коли у двері постукаюсь
ти ще не будеш готовою
впускати додому кільканадцять модерних "рєбят"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
на площі гусне, дев'ять нас на метр
фатальна зустріч - я тебе впізнала
ти вчора цупив чорні сигарети
на іншій площі, поблизу вокзалу
мене тоді ще трішки здивували
твої манери грати боязкого
чого боявся? вихід був направо
а ти стояв, не загубивши слова
я не палила три останні роки
в кишенях - тільки декілька поезій
сьогодні ти читаєш їх на площі
а я курю ті кляті сигарети
ти був моїм вже завченим поетом
які пустоти ? де ти цього вчився?
твій тембр вицвів від надмірних чорних,
але, направду, білий так не личить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360604
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2012
Будинки зсувають повіки. Де вузько, там , здебільшого темно. Хтось хапає за руку! Знову божевільний? Ступай далі, йди. Не зараз.
Потрібно більше тепла, щоб змогти зігріти ступні. Каміння тисне, вишкрябує рельєф міста. Поворот направо – там ще досі тісно. Стояти. Ще не пізно? Котра зараз?
Я згадую себе лялькову. Зшиту із простирадл на місцевому фесті. Тоді щось кольнуло, у серце і вкинуло сюди. (Шукай себе, не сердься. Біжи! Біжи! Місто навчить тебе оживати. Покидає об стіни. Хіба болить? Ти зшита міцно, до завтра вистачить. )
Посередині три крісла. На двох – порожньо, на крайньому зліва – ґудзик. Він дещо інший, ручної роботи, віддає перламутром. Нехай залишиться? Напевне, хтось прийде по нього. У когось болить.
Він теплий. Сяду справа, щоб було кому віддавати тепло. На третьому – порожньо. Там так нікого й не було.
До ранку усе змінилося. Шви тріскали. Знову чіпляли божевільні. Їхні усмішки – єхидно розтягувались в зворотному напрямку. Я відчувала напругу. Мене роздирали, але повільніше, ніж того б хотілось.
Я залишала на бруківці свої клапті. Вони розчинялись і ставали калюжами. В них наступали теплі люди, я хапало тепло з нестерпною швидкістю. Віддайте ще трішки! Ну, ще! До вечора недотягну…
Але ніхто не зупинявся. Від божевільних мало користі. У них лише яскраві очні яблука і кілька секунд дотику. На більше – не здатні.
За кілька годин – протерла майже всі стіни. Вулицю затоплювало – я зменшувалась. Крижана вода хлюпала зсередини. Позаду плавали стільці. Гудзика не було. Його забрало місто.
Будинки втамовували спрагу. Вмивали очі. Таких багато.
Тепер я високо на даху. Суцільний бруд. Тепла достатньо, а я – суцільна втрата. За що? За що отрутою б’є по синтетиці? Я лише шматок простирадла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360349
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.08.2012
янголи , що живуть навпроти,
вимикають телевізор пізно ввечері
чи спиш ти ночами, Перший мій,
витягуєш з розеток дроти?
чи впевнений, що вони не проти
дивитись твоїми веснами,
фарбувати кучері молочною кавою?
я досі твоєю Останньою
терпкою краплиною венами
сповзаю на землю щемами
по той бік віконних лазень
де вільно стояти парами
і дихати твоїми невдалими
третинами нічної фази
ті янголи живуть зі мною разом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2012
місто грає тобою в шахи
ти пішак, пішохід, пасажир
пасажир без квитка
і без штрафу
ти єдиний, хто вірно ходив
не наліво, не прямо ліворуч
поки темно, поки всі сплять
сплять німі перехожі
від втоми
ти їм снишся, ти їх аватар
як останній, хто досі на дошці
і у кого всі шанси на "Ви"
Ви підете й повернетесь
завтра
бо втікати даремно від гри
тут залишаться сильні стояти
перед світлом нічних автострад
автостради погаснуть
під вами
як згасають від паливних втрат
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2012
під шкірою тягне, рана судомить від червня
вимкнули воду, в очах безпросвітно темно
збігаються люди - від мене ніякого сенсу
і що далі буде? розійдуться, а я примерзну
не виповзу завтра, щоб вичистити тротуари,
ти ними ходитимеш за руку із дітлахами
ступай обережно, там можуть траплятися інші
з підшкірними ранами або навіть гірше
віриш, я зрештою, також одна із невдалих,
тих, що не виправдали теорію Дарвіна
словом, пригнічена, дико пригнічена сильними
віриш, я каюсь, що не залишилась вічною
скільки нас, стоптаних? скільки вас - перехожих?
за вікнами - тисячі, за горизонтом - мільйони
під шкірою тягне, прикрий на останок віконницю,
слабкі не дихають, тільки встеляють околиці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2012
тільки так пахнуть дощові антени,
від них стає дибки озонове волосся,
двоє чоловіків покидають нічні борделі,
легкою ходою, ковтаючи раптову осінь
у одного - рукав ледь по лікоть, інший
почісує бороду
тільки так пахнуть чоловіки - безпритульні
заздалегідь позначивши маршрут:
до моста - і наліво,
наповнюють кишені вуличним брудом
а колишні блукають по той бік гратчастих віконнниць,
вони сплять на одному ложі, по троє чи четверо
тільки так пахнуть люди, у яких не залишилось грошей
на дешевий одяг і телевізійну оперу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2012
коли заглядає світанок, за стіною щось відбувається
чутно кроки й рипіння, щось рухається наосліп
справа колишуться емоції, зліва - тривожить ранок
щось відбувається, щось хоче прийти на останок
перед сніданком, сховати в тобі початок
день грається світлочутливістю між келихів
і гримаси пропорційно бігають голими стінами
тобі здається, чи фантоми стають людяними
витискають сік з фіранок, кусаючи згубними
рухами шпалери, голодні , такі ж розгублені
початок розростається, йому замало простору
жити з кимось осторонь, - тепер надто дорого,
за це треба платити хоча б поглядами у вічі
ви знайдете точки дотику, подивись на мить правіше,
там ваш спільний сніданок, а між фантомами - щось інше
до вечора усі розійдуться, замалюються і вклеються в стіни,
ти пам'ятатимеш мало, терпець забирає останні сили
ти пам'ятатимеш першого, він впевнено рухався осторонь,
уникав твоїх рухів , розкладав на полицях сонники
в алфавітному порядку, починаючи від знаків оклику
він пішов останнім, залишився плямою над каміном
це і був початок, він жив у тобі рівно зміну
він виїв простір зсередини, намагаючись прибрати зайве
він пішов наосліп, можливо, завтра знову зайде
якщо ти не знайдеш на стінах іншої чорної плями
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356782
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2012
мій візаві, ти схожий на витоки свіжого кисню
тебе очікуєш , мов вироку судді - не дихаючи
ув'язнена цнотою і кількома твоїми примхами,
топчу підошву, кидаючи під ноги цитруси
декілька крамниць дорогою , декілька порожніх кав'ярень,
ти мусиш тепер скидатися на виграшний лото-білет
зваблюй мене числами від нуля до семи сотень,
восьма тобі не личить, як і шість попередніх теж
в такт перехожим - торішнім ранковим трамваям
плачуть залишені тобою вічно голодні коханки
перепроси їх за мене, снідати будуть омлетами
без еліксиру кохання, я напиваюсь останком
замість слабких алкогольних, попередньо вимивши руки,
ти, безперечно, стерильний, як моя позолота
бавимось монотонністю, скільки обом залишилось?
десять до півночі, шість на квиток до Львова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2012
Міліють дороги,
людські ноги вичерпують цемент.
Якби ходили на долонях,
залишали б відбитки себе.
Ненадовго щоправда,
кальковано.
Автотраси і автошосе –
перевернені шахові дошки.
Чорно-білі відбитки себе.
Куди стати,
щоб не провалитися,
на папір у клітинку чи без?
Вже дощам починаються снитися
безперервні пересуви мас.
Вони каплею котяться
й котяться,
набирають у себе чуже.
І на зниклих від кроків
автобусах
повисають.
І виснуть НІДЕ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2012
Достатньо сортованих днів,
переведених годин,
наче напрямків потягу врізнобіч.
Бог залишив на стіні
повідомлення,
яким нагодував мою совість.
Де б не були зараз голоси,
що звучать як міцне одкровення,
я молюся, аби відійти.
В мені тихо. В мені рівнодення.
Каплі олії на чолі,
каплі поту на підлозі.
З мене витікають кольори,
які нищили монотонність.
Сядь,
почекай на стільці,
стрінешся з межею життя і смерті.
Потойбік чужі голоси,
та жоден не нагадує твій... моя жертво
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330137
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.04.2012
для чого сум'яття,
як дихаєш ти
переривно
складаєш думки у шухляди
і губиш ключі
(наче звичка)
кому я складаю вірші,
як стара елекричка,
повзу,
у собі
перевозячи людське,
граничне
(теж звичка)
подумати тільки,
як пахнуть мої внутрогенні,
як дихають нерви,
як сплять комірчини
у серці
для чого сум'яття,
як дихаєш ти, тим що в мене
лишилось зникати
на внутрішньому боці
зап'ястка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328589
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.04.2012
Вже ближче до травня,
вже гупають кроки трамваїв дворічних
мені пахне чаєм,
оливками
поспіхом вічним
і попіл автівок,
і знаки похилого віку скептичні,
так ніби не буде
весни
затулять газетами вікна не чисті.
Зелені маршрути
мене обтікають зсередини
за обрієм тихо,
не грають руді у достаток.
Дістатись до травня ,
посидіти в затінку зеброю.
Купити натхнення, залишити
там,за адресою
і бути травневою
так ніби це (з дитинства) вроджено...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323816
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.03.2012
Перегорніть день на вчора,
запам'ятайте останні рядки.
Кажуть, час - золото, а втома?
Втома - це більше, ніж "не змогти".
Скуто закуті.
Ми - не інертні.
Тільки забуті
десь на планеті.
Нам стати вище,
нас підштовхнути.
Ми габаритні,
ми справжні люди.
І не важливо, хто скраю ,останній,
хто не п'є чаю, не палить, мовчить.
По різні боки асфальту, чи посеред -
байдуже,
тільки б в майбутнє піти.
Жити за себе, вітряно рухатись,
перегортати вперед сторінки.
Ми чуєм більше, якщо прислухатись.
Ми бачим більше, якщо підійти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323685
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.03.2012
Скажи мені чесно, звідки береш наснагу?
я впала в депресію
сплю три години ночами
я в безмірі склеююсь, холодом зшиваю вени
я снюсь тобі веснами
(сни чорно-білі, напевно)
Приклеюю поряд записку,
нехай заговорить.
Уста розтулити, як втратити цноту
завчасно.
Скажи мені чесно, куди приведуть нас дороги?
Я там залишуся.
Мені буде до вподоби
повільно дихати
повільно читати вірші.
Себе наповнювати
клейкою речовиною.
Скажи мені чесно,
чому ми досі не вільні?
(багато роздумів,
багато фраз за спиною)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323428
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.03.2012
Зима іде, залишаючи обідрані фіранки,
моросить всередині безладом, тимчасовістю.
Зачекати до ранку, відчинити двері зсередини,
притулитись до вікна. А, може, зима повернеться?
Забере сліди з моїх підвіконників.
Наостанок.
Коли стільці на стелі, коли люстри на підлозі,
я пахну собою, я пахну самотністю.
Руки чорніють, на губах - смородина.
Білого мало, зима розкутує мене повністю.
Я не вміщуюсь в рамки, вони тріскають,
тріщать.
Я не п'ю чисту воду. Чисті руки ховаю
в кишенях.
Почекаю триста шістдесят стуків серця.
Мовчать -
коридори, стіни, стільці, торшери.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318948
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.03.2012
Де ховають барикади зруйновані мости?
Світ дрімає, не розуміючи основного.
Залягти на дно, легше, ніж кудись піти,
досягти чогось, доторкнутись до живого.
Часто краплі водоспаду не торкаються землі,
доки змірюють висоту падіння.
Вічне сонце, і день вічний і навіть мені
бути вічною хочеться. Тільки б розуміння.
Кажуть, все мине. Без нас. Без назв.
Без трактування.
Уночі все спатиме, бо так потрібно - темно.
Між берегів провалля. Зсуви. Каналізування.
Нами керують дрімоти. Між нами - щось таємне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318698
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.03.2012
Якщо поруч порожня чашка,
якщо випари згубилися в часі,
мені легше сприймати на око,
якого кольору буде "завтра".
Нещастя потайки малюватиме чорним,
в зіницях маскуючись бездоганно.
Тремтіти синім я хочу щоночі,
коли це не виглядає якось вульгарно.
Любити червоним, сміятися - жовтим,
ковтати пігулки, то білим, то чорним.
До попелу чахнуть засохлі курорти,
а вдома так зелено. Вдома - дрімоти.
Удома не тісно. Не пахне зів'ялим.
Під стелею очі втирають пігменти.
Забути на вигляд зіниці. Затерти.
Ловити життя. Кольори. Компоненти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012
Про що пишуть на шпальтах газет?
Розкажи мені перед сном,
щоб знову наснилися жахи.
Дивно прокидатися порожньою,
не пам'ятаючи як провела останніх
шість годин
на дорозі,
солодко пережовуючи папір,
вкидаючи в себе речення,
які так і не перетравлюються,
лише псують шлунок.
А потім мільярди копійок
на пігулки,
про які також напишуть в газетах
вечірніх.
Я беру зранку ручку й блокнот,
занотовую позитивні випадки,
кладу записи в кишеню,
біжу в редакцію стрімголов,
та поки добігаю -
кишені спорожнюються,
наче вітер краде їх навмисне,
не розуміючи,
наскільки зараз важливо людям
торкнутися зіницями
цих слів.
Хтось випередив мене,
хтось у чорному плащі.
Він посміхнувся лукаво
й сказав, що ТАК потрібно -
потрібно травити людей негативом.
"Ніби це гра,зрозумій" -
я не люблю гратися...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2012
клонування днів врешті призводить до втрати особистості
коли вимикаєш світло ввечері, а вмикаєш зранку -
це нагадує признаки шизофренії
молитися б щовечора за людину, яка б стала митцем душі
складала б плани про майбутніх дітей і затишний дім,
клонувала б себе в просторі і часі,
а не лише в особистому календарі
мені б не стримувати посмішки, коли хочеться сміятися
щиро , без іронії над кимось
хлюпнути в обличчя холодною водою,
як у крані зимової ночі
і стати б частиною єдності з чимось рідинним
не висіти в площині з розплющеннии від самотності очима.
прокинутись на бруківці серед людяного Львова
із розлитою кавою на кофтині,
і відчувати себе частиною чогось старовинного,
від чого не хочеться просити допомоги і їхати
в холодному експресі додому
читати газети з порожніми сторінками
в знак протесту,
забути про літери і звуки -
їх потрібно вигадати назад
клонуватися кольорово, щоб це було
помітно навіть з космосу,
абстрагуючись від стереотипів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313303
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2012