| Сторінки (2/113): | « | 1 2 | » |
1.
Вода високо,
вода аж занадто високо.
А небо - так низько,
небо занадто вже низько...
І сниться мені,
як вибігаю надвір просто так -
босоніж, у легенькій, прозорій суконці
і простоволоса
під струмінь раптової зливи -
ще одногО фрагментального зблиску
з нескінченного серіалу дощів -
цієї не надто мильної опери,
де побиваються всі:
люди, тварини, дерева і квіти,
де збите хльосткими ціпами в болото
злото пшениці і липи
й місцевий струмок - немов Амазонка,
по якому поспішно відплив
червень білим паперовим човником,
залишаючи по собі
доріжку розтеклих чорнил
чиїхось листів та конспектів на іспити -
так попливло одним чорним, багнистим потоком
пів-Європи...
Обличчя її і моє - під шмаганням патьоків -
ніби причинна чи в трансі,
зриваю зі себе плаття
й танцюю свій "танець дощу" босоніж,
цей ритуальний, прадавній стриптиз -
по піску і асфальті
мчать хвилі локальних цунамі...
2.
Кілька днів перед тим
по ТБ транслювали
словесні хитросплетіння
метеорологів-казкарів
про те, що буцімто цей фронтальний циклон
прийшов звідкілясь з-над Балкану
і застряг тут над нами
у водовороті
орканно-арканнім -
глипає зверху своїм злісним оком...
І, як на справжньому фронті,
стріли-катюші Перуна
(чи Зевса) -
влучають безжально в дерева -
вони вмить перетворюються
у живу естафету
вогню Прометея -
це, мабуть, помста...
Поміж стовпів "тріумфальних арок"
найвищих і найпотужніших вОльтів
гуде і співає у дротах
напруга -
електрика всюди -
тріскоче іскристо й зловіщо,
як білка вогниста скаче на гілля й волосся -
б´є струмом страху у серце..
І повінь на своїм шляху забирає усе...
Змилуйся, грізний Свароже!
Чого тобі треба?
Навіщо зіслав на людей свого сина Перуна й війну?
І скільки потрібно ще жертв?
3.
Дотанцювала...
Розбурхане небо - як звук часоміру -
стихає.
І розчиняються в безвісті хмари -
надходить вже боязко липень
з душним і вологим, тропічним повітрям.
І знову пливуть в ясних небесах почергово світила,
ділячи часу мандалу щоденно на фази:
то Сонце Дажбоже - схід немовляти
й агоній криваво-пурпуровий захід,
то Велеса Місяць -
рогатий пастух і молочні обруси туманів,
то Бабині (Квоччині) зорі - Плеяди -
сяйливі курчатка - стожари... -
Тож нехай буде світло! -
божественний символ
Сварожий...
------
*написано під час нещодавних раптових нищівних повеней в Центральній Європі якi були наслідком довготривалого атмосферичного низького тиску над Балканським півостровом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136249
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.07.2009
1.
Згаси нарешті день і темряву ввімкни,
непоспіхом туман фіранок розгорни -
замерехтять десь угорі в пітьмі
зірок пістряві самоцвіти.
Присядь біля вікна, дивись
як у світлицю ударяє вітер,
як зазира нахабно повний Місяць -
нехай же він промінням-світлячком
блукає в попелі моїх листів
й гортає чорні сторінки без літер...
Лиш спогадів живі ще і прозорі квіти
в гербарію прибережи для снів...
2.
Та ще стривай! Чекай - гербаріям час восени.
Чи чуєш? За вікном співає теплий вихор -
залишмо краще весь цей сонний світ -
нехай собі у царстві дрімоти
відгадує таємні символи і шифри снів,
а ми удвох підем блукати у лугах
високих і некошених ще перших трав -
там різнотрав´я шепіт в місячній імлі,
як срібногрив´я хвиль гойдливих і лоскотних.
Йдемо збирати перли рос - на дні
бажань побачимо ще не такі дива:
коли медове світло ллється з лип,
духмяним чаром сповиваючи до млості,
коштуймo трунок шалу й золотий нектар
iз цвіту, листя, трав i запахy волосся -
душа і тіло з дотopком тремким
розчиняться під зливою ейфOрій,
немов відлуння в небі стоголоссям.
Ходім, лиш руку простягни! -
Там вітер, зорі і чаклунка-ніч
танцюють в сяйві місячного моря.
----------
20.06.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136164
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.07.2009
П´ятниця. Спека. Центр міста
тоне в димчастій фата-морґані.
Нутро костелa святого Мікулаша*
перездоблене барельєфами і штуком,
знов, як і завжди під час літнього сезону,
вcе заливається
бароковим хоралом -
аж двигтить від повнозвуччя органу
його високе, обсипане позолотою
і фресками склепіння.
Купка роззяв-туристів
тупцяє біля входу.
Сходи...
Сходи.
На їхній багатовіковій,
стоптаній міріадами ніг, сірості -
розвіяні трояндові пелюстки
жагучо-кармінного кольору,
розсипані зернятка пшениці і рису**
і безліч тлустих, попелястих голубів -
гулі-гулі! - дзьобають...-
ось і все, що зостало
після обряду вінчання...
А ще кілька хвилин тому
тут рясніло від усмішок,
віяло запахом шаленого вибуху квітів
і дорогих парфумів,
хвилювалося пістряве море
смокінгів, метеликів,
капелюшків, криноліну,
обіч вилискували чорним
весільні лімузини -
а з-поміж того всього
у нескінченних
спалахах фотокамер
мерехтіло
іскристо-білим
серпанком щастя -
сповнення
чиєїсь
найсокровеннішої мрії...
---------------
*костел св. МікулАша - це бароковий храм св. Миколая на Старомєстській площі в Празі.
** - є така традиція в Чехії, видко, збереглася ще з язичеських часів, коли після обряду вінчання при виході з храму молодят обсипають пелюстками і зерном, щоб жили в любові і достатку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136073
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.07.2009
Якою ти мене уявляєш?
Ось я сиджу у м´якому кріслі -
i твоя уява
малює мене на царському троні...
а я лише просто примружила очі
і запалила недбало своєю розмовою
у тобі пристрасть -
не помічаєш
мою не владарську
цілоденну, щоденну втому,
бо ти мене просто бачиш
іншими очима
і чекаєш,
коли вже нарешті піду в царське ложе...
Коханий, знаю, що не раз би ти був
готовий віддати свою
запальну голову
під меч Клеопатри...
та, на жаль, я не цариця,
щоб їй можна було поклонятись в гробниці,
котру стерегтиме чарівна киця
з назвою Сфінкс...
Любий, я -
просто жінка,
ім´я котрої Перемога;
моє ім´я - це звичайна піщана пустеля,
просто озеро
й теж квітка -
лілея Вікторія Реґія...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136050
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.07.2009
Він полонив
її так ніжно
і водночас
брутально:
слова, слова!
І сану
інквізиторського
чорна риза -
променистий шовк
і вогнищ сяйв,
мов ореолів,
чи то аур,
що наче зміями
лискучими
сплітались.
Слова, слова! -
пекуча сповідь,
пекло каяття...
Він забував,
що плоть -
ніщо,
що лиш душа
ціни не має..
Червоне й чорне:
князь,
священник,
чи монах -
хто він? -
Любов,
життя,
чи смерть? -
Він шепотів слова
про те,
як розтерзає,
пустить з тіла кров,
немов дренаж,
ласкав і мучив
язиком вогню -
він брав,
він брав-палив
живцем її усю
і виганяв
з-під шкіри єресь.
Він шепотів,
він заклинав,
як екзорцист,
він обіцяв,
що вийде
полонянка з себе,
що звільниться -
ввійде
крізь браму скону
до Едему...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136048
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.07.2009
Вона, неначе Медуза Горгона,
проникає-влізає у тебе -
ця потвора
з ликом прекрасної панни
з волоссям гадючим
своїми змійками-щупальцями
блукає
в твоєму тілі...
язичками-сензорами
вповзає
тобі під шкіру,
лоскоче твоє Еґо -
і ще глибше, глибше-глибше
під самого серця коріння
висмоктує паразитом
твою солодко-гіркаву
енергію..
Вона п´є тебе
повільно.
Hемов п´явками присмокталась
до самого твого Єства -
а ти млієш:
лоскіт лагідних язичків десь під корою,
десь у мізках і під серцем
змушує тебе ворушитися...
Так поволі, так поволі
розпускає свій трунок,
перетворюючи твої думки-кокони
на мерехтіння метеликів...
Ти відчуваєш в собі тріскання бульбашок,
що переростають ув оргастичні вибухи...
Тобі блаженно.. і ти
ніби молишся:
"О пий, пий мене!
Висмоктуй усе до кінця -
і чим дужче і болісніше,
тим більше моє буття
зливається з сутністю.
Я тріпочу -
я люблю, я живу й помираю
водночас...
О Любове -
всепроникна змія..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135825
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2009
Канатоходцем зовсІм недосвідченим
ступаю наосліп по нитці життя -
як не схибити, Господи?
Як перейти через риску
поміж двох точок відліку
буття і Буття?
Як рівновагу утримати -
(але ж і тягне смородом сірчаним над прірвою!) -
щоб не двоїлось в очах
і душа не двоїлась у схизмі?
Не ба-лан-су-ва-ти постійно
між Содоми й Гоморри вогнем
постмодерного міста
і Геєнни хижацьким оскалом -
своєю власною тінню?
Як утримати напрямок, не оступитися? Як?
Як не впасти, коли на самій вже середині
тоненької кладки між кручами вічності,
коли все міцніше стискаю свій страх
у серця кривавий, тремтливий кулак?
Як дійти без вагання до другого берега,
де над ланами здіймається символ хреста -
он - вже вростає у небо сяйливе своїми раменами?..
Дай мені, Господи, сили пройти весь цей шлях,
дай мені сили надалі радіти й любити життя,
дай мені віру й надію, що не піддамся панічним істерикам,
що таки випурхне з клітки грудей наполоханий птах -
так без вагання звільню я зі серця закутий свій страх,
щойно відчую оперені доторки Янгола Стражника
на тлінній лусці мойого слабкого хребта...
..........
26.06.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135769
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2009
Прийшов білосніжний,
немов вершина Евересту чи як сам Херувим, ранок,
засліпив своєю з´явою вічі -
і тонким діамантово-гострим скальпелем
розітнув ще сонну мою свідомість...
І пурхали барви з відкритої рани,
неначе панічна евакуація
з перелюдненого готелю з назвою "Край світу":
блакитні пелюстки, червоні і жовті метелики,
чорні мушки, білі сніжинки, зелені зорі -
(такий все непотріб - суцільна дитинна фантазія! -
і чим лише можна наповнити голову?)
і витікали, мов густа сива кров, надранкові тумани і сутінки,
місячне сяйво, миготіння рясне міріад світляків... -
лиш я очманіло з поглядом в безвість
і зі запахом в ніздрях хвої
махала руками,
відчайдушно зрікаючись
самої себе, свого імені...
а хтось позад мене
по-пташиному змахував крилами,
дихав, дмухав у тім´я,
з-за плечей вуркотів...
і розбігалися
навсібіч стрімкими стрілами
з-під моїх ніг корені
й довга-довга чорна ріка -
тінь від секвойї... -
(вічного дерева)...
***
(21.02.2009)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135706
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.06.2009
Очікування грози
серед спекотного літа
гнітить...
Пекучий пісок просочується
крізь віконні шпарини,
що втупили
свій погляд на північ.
Ніч...
Мозок
вимикає
гарячу активність
пульсу.
Артерії у конвульсіях.
Кров
сповільнює
по своїх блакитних коліях
циркуляційний експрес.
В миттєвостях
чи у вічності
здіймається
бездумковий вакуум...
Гроза надійде.
Лише не тепер.
І не сьогодні.
Нею вже, мабуть,
відгриміло вчора.
Ніч.
Нірвана...
Ядро вічності
згорнулося коконом -
зацепеніло гойдається
у пустці самотності...
Піщинки шкребуть
у проміжках
між комою
та живою ще
підсвідомістю...
Колискова.
Ледь чутний спів -
вітер стовпом -
вихор, торнадо, тунель?
Чорний зефір над асфальтом
трансформується
в гарячу безмежну душноту,
яка ще зовсім недавно
була свіжим повітрям.
Повітря. Fresh Air (Menthol?). Ефір. Дух -
він настільки потрібний душі..
Душно. Торнадо. Тунель -
подих, як zeppelin
з голосами безпомочі,
поволі звивається ввись...
-------------
(січень 2006)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135699
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.06.2009
За вікном густа і глевка завіса дощу -
зелень лісу сховалася
в сивих випаруваннях
молекул води..
Як заклята
в своїм королівстві
сиджу за письмовим столом,
дивлюсь у вікно
і ковтаю піґулку
з магічною назвою "Paralen" -
універсальний медикамент
від температури,
від кашлю і нежиті,
від болю
голови,
живота,
просто так,
чи коли починаються місячні
й коли тиск опускається,
тягнеться вниз по ногах -
і коливається в тілі річище крові
вверх-вниз, вверх-вниз...
(ох вже ті вічні припливи й відливи під дією Місяця!... -
вверх-вниз, вверх-вниз -
о, жінко, немов у човні
на відкритому океанському просторі
тебе знов підкидає
й гойдає
на гострих вилах
пустун-морський біс-цар Нептун...)
і нарешті, мов олово,
кров застигає,
влягається
на щиколотках
теплим важким котом..
(непритомнію?)...
Відчуваю тебе, відчуваю себе -
десь далеко на відстані -
(ти і я - як віддзеркалення, як симетрична парабола) -
це така моя телепатія,
що приймає сигнал, мов тарелі космічних антен;
лиш не підвладнa мені
ані трохи чудна приворотна магія
(чи як там її по-сучасному - телекінез?),
щоби притягнути до себе тебе;
відчуваю, як мій магнетизм
все слабіє і падає...
і падає тиск
і лиш далі підсилюється,
проростає коріннями біль
і відчуття прив´язаності -
незримих оков -
в´юнких виноградних лоз,
що прикували до тебе, до Місяця
та анальгетиків "PARAlen"
як панaцеї від усілякої напасті:
від болю тіла й душі,
від нестерпності дощових й місячних днів
і від важкої залежності
любові до тебе,
твоєї присутності...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135683
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.06.2009
Ще вчора ми поспішали
вулицею
і не зважали
на вітер -
він розгойдував
на деревах,
ніби чорні гірлянди,
принишклих ворон.
Ще вчора не було і натяку,
що відлига настане аж вранці -
що літак через дощ
запізниться,
що час і чекання
на відлучення
від землі і від себе
догорить
й перетвориться в попіл
від цигарок.
Що будуть сумні,
довгі погляди,
тремкі дотики
та відчуття нескінченності..
І раптом ти зникнеш,
відлетиш кудись
у гарячу Австралію,
в душні обійми
аборигенського серпня.
А навздогін за тобою
кудись на край світу,
через десять часових смуг,
через тридев´ять царств
і морів
полетять
лиш розвіяні клаптики
густих, дощових хмар..
А я?
Я залишуся в цьому лютому
разом з відлигою.
З відлигою,
що роз´їдає залежаний сніг.
--------------------
(лютий, 2005)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135681
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.06.2009
І знов шляхи... Шляхи, що розходяться
і сходяться як ріки.
Із цих незчисленних перетинів доріг
намагається вирватись
заблукале повернення додому:
кидаюсь у зниклі літні вакації дитинства
та кидаюсь у сумне та дощове місто,
що так поволі прокидається
у холодну весну під час Великодня...
І комусь барвінок –
квітка барви глибокого неба,
чи то барви океану,
у який поринула таємна Атлантида,
чи то далекої берегині криг – Арктики,
чи то прадавнього льодовикового періоду –
комусь ця квітка, наче скроплена сльозою
когось із недосяжної космічної висоти –
вона в’ється попри коріння
старого лісового цвинтаря:
вона любить рости на могилах
давніх і не зовсім давніх предків...
І срібні хрести дерев’яної церкви,
що неподалік,
так боляче пронизують душу
своїм післядощовим лиском...
І це місто, що розкинулось
біля підніжжя пагорбів Розточчя,
це місто, що втратило свою корону
та невинність –
воно таке все сумне та замріяне:
завмерло в очікуванні якогось дива
зi золотим промінням...
Бо усе, усе – ностальгія вже котрого повернення.
Усе – наче екскурс у спіраль історії
минулих і розтрощених цивілізацій;
як гучний шепіт
і дике зворушення емоцій;
як голоси, що кличуть у дорогу
нездійсненних мрій
старого мудрого князя
про повернення з далеких хрестових походів...
як голоси, що кличуть у дорогу в світ.
У світ, що обертається навколо
своєї осі та Сонця –
ніби вічний іронічний докір,
що все кружляє на своїх орбітах...
Бо... повернення завжди болить.
Воно стискає, мов залізний обруч...
--------------------------------
(Львів, травень 2005)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135325
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.06.2009
Твої листи, що надходять під ранок - тоді,
коли вже вогні
Південного Хреста починають згасати.
Ці листи - наче невидимі крила зоряного Лебедя,
що відлітає щоранку у невідомі краї.
Я відкриваю конверти, зліплені із паперових снів,
перечитую ці листи зі знайомим почерком.
Прозорі слова: від них віє космічним холодом...
Я впізнаю тебе.
Я уявляю тебе...
Ніч над містом поволі згортає свої чорні вітрила
і відчалює тихо кудись у безсоння.
Відчиняю вікно.
Я вдивляюсь у ніч,
ніби небо і ніч злились воєдино -
в безмежжя...
Гіркий цигарковий дим
зміїно в'їдається у думки:
десь той прадавній, чи, може, прийдешній рай
підсвідомo живе у згадках про перший гріх -
своє яблуко-серце я розкраюю
і даю половинку тобі, мій Адаме...
Що залишилось?
Ці давні, крилаті листи вже також
зникають, як дим
над вогнистим заобрієм...
---------------
(Сідней, лютий 2006)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135319
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.06.2009