Сторінки (2/113): | « | 1 2 | » |
Ні, не для себе
ти ростила
у серці ті лілії...
... Забутою, проклятою стежкою –
сліди криваві на камені...
Одягнена у чорну ризу жалю,
рясними маками увінчана
ідеш зі серпом (чи косою?)
між нарцисів -
багаті будуть жнива ...
Жінко з Ордену Скорботи -
oсь ти ідеш - вся в чорнім,
так повільно й так урочисто, покірно і гордо -
величність твою віддзеркалює чорне море -
на кручі високій виросла твоя одинока вежа -
блимає оком червоним
маяк серед розбурханих вод..
а там, внизу, пливуть чорні зграї чудовиськ,
китів, акул і срібних дельфінів,
з дна морського - з дна твого серця -
здіймаються і в´ються над головою
спіраллю дві величезні кобри -
вічний хтонічний знак -
- це твій КОД,
твоя святість,
твій першородний гріх -
твоя стигма - ген, спіраль ДНА...
На обличчі - штрихкоди зморшок,
по тілі - цілі кордони шрамів
і мапи синіх країн - синців..
Але ти все ідеш беззупинно угору -
забутою, проклятою стежкою,
ступнями кривавими ледь торкаючись
блакитної рясності льоду,
первоцвіту й барвінку -
ось квіти вже обплутують
зміями твої ноги,
ти здіймаєш зі себе воронячі крила ризи -
шкіра світлішає, молодшає,
сиві струмки волосся
струшують пилок зі срібла -
поливає їх сяйво хвилями світанкового золота,
втікають темні маски - тіні з твого обличчя,
зі серця твого проростають дві кобри,
метаморфозуючись на сонячнім світлі
у білі лілеї -
над головою твоєю
спалахує німб
з дванадцяти зір..
Архетипальна Жінко-
Жінко з Ордену Скорботи -
скільки пролила кривавих сліз?
Скільки синів поховала?
Скільки відібрано в ясир твоїх дочок?
Ти ж є всім -
хтонічним злим Демоном -
Відьмою у спaлахах згарищ
і водночас святою Любов´ю..
Жінко - приречена свята Наречена -
Великомyченице і Світла Діво -
все йдеш по кривавих слідах
до Того,
Хто увечері
Старого дня в останніх променях
на чолі з короною терновою
Вмирав в агонії...
--------------------------------
навіяно:
http://www.youtube.com/watch?v=slgl9AdomTE&feature=related
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182887
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2010
1.
На схилі дня
ідеш між рядами могил -
ще чекаєш,
як весняне призахідне сонце
вірним рудим ірландським сеттером
лизне обличчя -
підходиш до стіни,
наповненoї прахом,
як до поштових скриньок -
й читаєш
німий мессидж:
чим є ви - були і ми,
чим є ми - будете і ви...
2.
На схилі дня
ще зимових дощів вірьовки
зв´язували небо з землею -
та край схилу воно вже
відривалось-розривалось-(відлітало?),
а ми ще потім сиділи довго
в салоні мовчки
і чекали
на прояснення (просвітлення?) -
лише торішні листочки
як акваріумні золоті рибки
все прибивались
до скла авто...
---------------
Music:
www.youtube.com/watch?v=znhSLyuQt6w&feature=related
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178781
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.03.2010
Як художник, що робить лиш начерки
й не писав кольорами картин,
як митець-портретист чи як графік
ти накреслиш з фантазій ескіз.
Як поет, взявши свій олівець
щоб писати по серцю,
мов різати скальпелем,
де кожен штрих, кожна літера -
наче розріз і вкраплення
сірих днів й нескінченних ночей,
ти напишеш ім´я на пожовклих краях
сторінок, що у книзі, зшитої з пам´яті
i вкарбуєш у серце легенду про скарб -
і проступить мета,
мов з імли авалонської
острів з причалом, сонцем просяяний,
де чаїться надій святий грааль.
Намалюєш мені своє світобачення
й у душі, мов на мапі,
знаки розставивши,
помандрую шляхом
небезпечним і звивистим,
бо давно крадькома
вже у серці фантазію втілюєш,
мов митець, що малює без барв...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177486
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2010
Оплески. Вихід. Роз´їзд. Уклін.
Завмирання (вмирання?), чекання
на перші поштовхи серця,
на перші доторки снів -
вже ллються по залі краплини
мелодій фортепіанних...
Forte. Piano.
Видих і вдих -
адреналін -
та попливла королевою -
чорним казковим лебедем -
пишуть і креслять по льоді
каракулі-лінії
срібні ножі ковзанів...
Аxel,
трійний -
___як же низько хмари над містом -
чезнуть в завісі шпилі...___
Падіння.
(Боже, роздихала!) -
і нові стрибки -
петлею потрійний rittberger...
___як у мреві десь там, з-поза хмар
цівочка - ниточка світла -
скляніє залежаний сніг...
І сонце, і небо, і вітер -
золоті волосинки дівчинки
на висохлих стеблах віх...___
І ще раз падіння.
І ще раз біль.
Та show must go on! -
амплітуда граційних фігур і сповільнення -
(треба плисти до останнього) -
через мить уже знову політ -
Salchow в чотири оберти:
окрилене, серце окрилене!
(чи зловив ти його, мій коханий, зловив?) –
___і розверзається чорна небесна безодня -
і тане, і тане під лезом розпеченим лід...____
Forte. Piano. -
Останні акорди.
Згасає театр
карколомності порухів...
І плавно, так плавно
фінальний уклін.
Oплески.
Видих і вдих -
доплила.
____Доплила білим лебедем
до свого заповітного берега,
де пахне терпко над озером,
старими розквітлими вербами
і сухожилими лозами,
що пнуться по цвілі
древніх облуплених стін -
і вже скляніють,
скляніюь
вигаслі утомлені очі
усіх відболілих зим...____
----------------------
19.02.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176234
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2010
Хтось колись сказав:
намарне писати про те,
що вже так давно і так багато,
безліч разів було сказано...
Хтось колись сказав:
якщо вмієш мовчати, краще мовчи...
ніж продавати своє золото за безцінь...
Хтось колись сказав:
Ти - Є.
Була.
І Будеш моєю любов´ю,
що пахне вітром і дощем...
Хтось колись сказав:
"це не про нас:
я - не Ромео
і ти - не Джульєтта."
Та чи вірність
вимірюється лише за Шекспіром?
Чи не даси мені краще клофеліну,
щоб заснула,
наче красуня
з легенди про шипшину?
Хтось мені cказав,
що ревнувати -
це означає падати до ніг
безодні залежності...
Чи хіба любити ревно -
це означає вмить ставати Отелло?
Чи ми не бажали лише трохи захисту
від вітру та виру пристрастей?
Ні, не ревнощів -
лише надії,
що не втрачаємо духмяний слід -
слід шипшинових пелюсток,
що падали на терня
і змушували залишати краплі крові на шляху,
куди проходила в чернечій ризі любов?...
Чи не почуємо її відголоски
у грегоріанських хоралах
під зводами неба -
цих прозорих,
і вже запустілих храмів?
--------------------
музичний супровід:
http://www.youtube.com/watch?v=P5ItNxpwChE&feature=related
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170275
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.02.2010
Від Різдва до Різдва -
відстань у сотні морів -
як же довго чекали на диво.. -
Веретенцем навколо своєї осі
стільки разів вже Земля
непомітно для нас прокрутилась.
І замкнувся вгорі у зміїне кільце Зодіак:
в дійстві Tихої Ночі космічним
калейдоскопом планет і світил
пролетів один рік наче безліч років
а безчасся чекань - мовби вічність...
Від Різдва до Різдва -
поміж нами не раз
поставала безодні глибінь височенна -
та одіссея навколо темнОти кружлянь
нарешті уже завершилась..
А безкраї моря - як безкраї снивА,
розпростерті по цілій Вселенній -
розтрусило всіх нас по далеких світах,
мов снігів по пустелях арктичних...
Від Різдва до Різдва -
одноденна далека дитяча зима
виринає з забутих вже січнів,
де навколо стола ще родина уся,
де Вертеп, Коляда, і Кутя..
й горішкOві шкарлупки-човни
що пливуть по уявних морях,
а в долоньках запаленi свIчки.
Й сяє ще Диво в дитячих очах -
і стікає промінням, мов срібні дощі,
по стрілчастому вітті ялини
й запахом яблук і хвої, мов бриз,
обвиває в м´які серпантини..
З-за вікна долинають колядки і сміх,
ллються разом із зоряним блиском,
а на столі щойноспечений хліб
світиться сонячним диском...
.............................
Від Різдва до Різдва
ми долаєм далекі шляхи
i хоч подумки знову щораз
повертаємоcя в рідний дім ми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164090
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2010
їй зимно
зігрій її
вона хоче
зростися
з тобою
корінням
вона хоче
спершу
відчути
в собі
твоє
весняне
зернятко
потім
вона
проросте
стане осіннім
пишним
деревом
що плодоносить
з твого
насіння
------------------
(10.09.2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164082
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2010
Помовч.. залиш мене боятися..
Дякую.. бачиш, я вже боюся?
Я так боюся, що своїм подихом
розгойдаю кошички
білих лілей - твоїх думок -
на стишеній срібній гладіні озера
твоїх мрій,
що здмухну тремтливе полум´я
зі свічі твого серця..
Боюся, що своїми думками,
які наче човен,
що заплив ув очеретяні зарослі,
наполохаю снігобілих лебедів
твоїх снів..
Боюся, що своїм дотиком
ступлю у світлі води
твоєї молитви-нірвани,
боюся, що розбовтаю, розколихаю
і підніму золоті піщинки-кристалики
з чистого дна твоєї душі...
Помовч... я так боюся,
що ми своїми словами
діткнемося струн
джерельця Вічної Тиші -
голосу нашого Бога..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163146
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.12.2009
Коли втискається мороз
не лише під нігті,
не лише під шкіру,
створюючи зашпори,
ніби починають колоти всі зізбирані голки світу,
що печуть у грудях
сконденсованими крапельками води,
яку видихаєш у вигляді пари та в надії зігріти
бодай-но цей маленький шматочок явного світу;
коли мороз проникає під самий тонкий шар скоринки
твого ще не зовсім замерзлого горіхоподібного мозку,
де тисячами мурашників ворухобляться колючки
нaїжачених клітин, нейронів
та параноїдних уяв-їжаків;
коли у вже всьому піддатливій душі
перестаєш опиратися зимі,
впускаєш її у себе
ніби цнотливиця вперше у своє лоно
знесилену до млості
жагу коханця..
коли настає,
наповзає підступно кріо-резиґнація..
здається, ніби падаєш, провалюєшся у безодню
(але ж добре усвідомлюєш,
що то просто ноги підламуються)..
а тим часом так гостро
і водночас відсторонено зауважуєш,
як пливе неквапливим човником
аквамаринове надвічір´я,
як пропливає повз снігові кочугури,
у яких спалахують і згасають самоцвіти..
як між прозорим павутинням дерев
у давно покинутих і охололих гніздах
зависають нерушно великі смарагди зір...
як зиркає з неба ліниво й байдуже
сліпим більмом диск місяця,
його райдужне гало -
наче копія полярного сяйва -
розливається в рідкім клоччі хмар,
і, прориваючи пліву імлистості,
стікає фосфоричним світлом
по сніго-молочних орнаментах віт,
обмацує мерлецькими дотиками обличчя,
хрускотить гостротою кожного поруху -
і лише моє зав(м)орожене "я"
та загіпнотизовані
після нашіптувань віхол
антрацитові силуети ялиць і сосен
начебто засинають
в пухнастих гарячо-морозних обіймах
грудневої іскристої Тиші...
і затихає поволі в її кріо-крео(витворах)
всього ще живого
кордоцентрична
пульсація...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.12.2009
За вікнами шпиталю затяжні дощі..
Одні дощі,
що сіються із хмар дірявих каравел -
вже відпливає у чужі краї
як милосердя й тихих радощів місіонер
сіровітрила осінь...
І самотність
віч-на-віч з невідворотним..
Розпач,
що дедалі більше пахне перетлілим сном,
опалим листям, пилом хризантем,
і біль, що коле, наче тЕрня,
пронизує імлистим днем -
та не болить уже свинцем
кривава рана в клаптях хмар
невидимого сонця... -
Лишається десь там, за стінами, в далечині
знервований хаос бетонних міст
з абсурдністю і глибиною тріщин криз
духовних і душевних...
Минали дні...
Вона давно уже змирилася зі всім.
Щодня на ліжку біля неї він сидів,
втішав і ніжно гладив по руці.
Вона ще жартувала:
"Коли зберусь в останню путь,
скажи сестричкам,
щоб мене намалювали."
Й настала Мить.
Востаннє шепіт він іще почув:
"Прости, коханий...
Па. Люблю..."
..................................
Самотність. Спокій, наче транс -
байдужість споглядання -
пливуть прощально в небі сірі кораблі -
так відпливає осінь у чужі краї...
І повний келих вже душі
гіркого присмаку каштання -
позбираних дарів на дні
долини зграй сполоханих птахів...
А сльози цвинтарних хрестів,
все скрапують, як віск, дощем.
І тягне монотонно монастирський дзвін
про те, що в їх тіні
колись засяють нові іскри зір
і спалахнуть в траві живим вогнем,
як роси на пелЮстках див...
----------------
(14.12.2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158649
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.12.2009
1.
По клітинках
перші кроки.
По рядках
перші літери.
По колу
вічно і знову
Ти -
я -
світ.
2.
По клітинках цю гру
відкривали ми:
хрестики-нулики
(хрестиків - шрамів,
(нулів - ніби кроків
у пустоту).
3.
Кожний день -
ланцюжком,
ніби низкою слів,
ніби літер з листів,
що надходять у снах -
у клітинках
багато написано,
та нічого з того
не прочитано.
4.
Чорно-біла війна,
мов клітинчаста гра:
в середині єства
б´ється зранений звір,
в клітці серця все згриз -
шах і мат!
5.
Не дитяча це гра:
як вершитель звитяг,
як володар морів
каравела твоя
на вітрилах помчить.
Залишився лише
ще останній удар
у клітинку "З три" -
й мій кораблик уже
на клітинчастім дні.
-------------------------
(14.01.2007)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158301
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.11.2009
Вони стрічаються на кладовищі -
завше щотижня
у неділю по обідній..
Вона любить скорботну самотність
тінистих цвинтарних алей:
серед мармурових янголів
та під арками з листя
так добре забуватись
і медитувати
у роздумах
про високу і вічну матерію...
Він кожнісінької неділі
вбирає у святкове
всю свою діточу дріботінь,
веде її у церкву
й відвідує цвинтар...
.................................
Вони стрічаються на кладовищі -
щотижня у неділю по обідній..
................................
В цім провінційнім містечку
вона - вся в тіні передмов -
у чорній аурі пліток,
що буцімто бездуха колекціонерка
чоловічих сердець:
мовляв, їх у неї -
майже цілий засохлий букет..
а тому зостане на "оцет"
як легка стара діва...
Про нього ж злі язики торочать,
що він - мов той осінній дуб,
що поволі втрачає силу і листя -
горем вбитий удівець
з iще малими пагінцями-дітками..
і коли б не полюбляв
пригубити чарку оковитої,
був би ще той молодець -
а так? - зовсім охляє
трудяга-хлопак...
Про неї він чув, що вона -
буцімто з гордих,
отих примхливих і розманіжених пань,
бо ніби-то звикла
підкорювати мужчин і час,
тому всупереч всьому і всім
ще досі така яксрава і свіжа,
мов заморожена квітка... -
(Куди ж до неї йому? -
адже він - такий незграба,
і руки у нього - як ті лопати...)
Та звідки міг знати,
що саме він - той птахолов,
хто вже давно
зловив її дике окрилене серце?..
що саме він -
її вимріяний герой,
її адмірал,
який кожного дня
воює зі злиднями
за тихий домашній причал,
що саме він - той капітан,
хто тримає щодня наплаву
човен життя своєї сім´ї-команди..
..................................
Вони стрічаються на кладовищі -
щотижня у неділю по обідній...
Може, колись на одній із доріжок
вони не пройдуть
повз одне одного,
змовклі в сум´ятті,
не розминуться,
а стрінуться поглядами
і, залишившись віч-на-віч
в зачудованні цвинтарної тиші,
він зауважить на її сором´язливій,
зніченій усмішці
щось таке із загадок
флорентійських мадонн -
відлуння давньої пісні-молитви;
вона ж побачить в його посмутнілих очах
зблиск ясної зірки
і досі незнану саму себе -
німу полохливу тінь
врятованої
з розбурханої
нічної безодні
морської царівни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156786
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.11.2009
А за вікном догоряє небо,
і вздовж автостради,
голі руки здійнявши д´горі,
моляться, немов ченці, дерева...
і шостий поверх..
і зимна кава на підвіконні..
і хандра.
і недопалок..
і...Листопад..
і...Прозорість...
А за вікном...
Hевагомість...
і захід - як зблиски монстранцій,
хмари промінням прошиті -
як сито діряві...
А за вікном - миготіння -
то пізній метелик,
вже майже торішній -
судомно
на руку сідає..
І крильця прозорі.. -
(от взяти лиш фарби,
чи бризнути пилом зірковим,
чи з квіту пилком! -
та яка в тім різниця?
все´дно вже мерлець -
нинька-завтра іздише)...
А вздовж автострад -
марафон-естафета -
по вольтах високих
світло біжить -
ледве дише...
...............
А він мені колись співав:
"Вічне Світло*
не ходить по дротах -
воно іде неквапом
по вершечках дерев,
воно горить
в небесах нетлінно...
Вічне Світло іде
зі свічі на свічу
по кроках,
Вічне світло іде
по краях
і по жилочках крил
аж впритул
до твого вдиху... -
.....................
А за вікном ще палає заграва -
метелика-душу
сторожко, мов книгу, гортаю -
крильцята в інію, наче із цукру -
злиплись, немовби ще сонні поранні повіки...
Тож притулися устами.
Поцьомай.
Послинь їх.
Розхухай...
Роздихай...
...........
Роздихай
ці крильця-сторінки й то Світло,
що серце пoмпує по жилах -
розхухай...
Роздихай...
-------------
* Вифлеємське Cвітло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156531
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.11.2009
Сьогодні їхні погляди
зустрічались так,
ніби мікрочастинки
в колайдері,
всі їхні рухи рук
нагадували
космічний глибинний хаос,
їхній діалог -
то лише злітання з уст
незримого пилу зірок,
що пристає
на водоростях вій
і в зіницях блищить
ніби краплиночки гейзерів
з підземного царства
Ісландії.
Вся їхня мова -
суцільний балет:
як піруети й танець рук
між скелями
глибокої западини
мовчання;
то ніби рухи риб -
лиш міміка і жест -
то пантоміми крик
і віднаходження
навзаєм ув очах
таємних
загадкових атлантид...
Глухонімі...
Та відтоді,
коли у душах їх
захвилювались небо і моря,
сколихнувся
мов від землетрусу весь
їхній підводний тихий світ...
----------------------
(22.10.2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153017
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2009
Тож іди. Чому зупиняєшся?
Чому знов простягаєш руки крізь сни
так благально?
Чому досі чую твій клик?
Голос твій так манить,
що здається, я вийду з своєї стіни
й за відлунням його
розбіжусь босоніж
по мокрому, тлінному листю.
І вже вкотре ця ніч всіх Святих -
вранці знову розтане, мов тінь;
фіміамом і воском запалених свіч
нерухомо зависне цей день лиш на мить -
і вповзе у затишшя темнОти.
Паде сніг -
ніби тихе дійство-балет,
мов Жізель, що кружляє довкола.
І дерева поволі струшують з себе мідь -
вони майже вже голі, прозорі
затерпають в смиренній скорботі.
То ж для чого казкові ці сни?
Та ілюзії, що все знов, як колись?
А може, потрібно розкаяння?
Розбиваються вщент усі мої думки.
О, цей давній-прадавній лукавий змій,
що ніби вчора зняв свою шкіру:
ще на пальцях від луски його блиск -
гріх, що не зник,
виїдає з середини:
він і досі живе іще в пам'яті.
Як же не знати мені,
що збіліла, посивіла ця ніч
не відпустить тебе,
що не вернешся з неї ніколи?
Тож іди і не клич.
За тобою не видно слідів -
Я не знаю до тебе дороги...
-------
(08.12.2006)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152881
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.10.2009
Вони протестують.
Вони проти всьОго,
бо вже давно проти свого
колишнього світу -
анархізм почуттів
щойно почав безупинний
і болісний розпад -
вона залишилась одна
віч-на-віч
зі своїм камерним розпачем.
І він теж весь у собі,
ніби равлик, закрився...
І що це між ними було?
Осінь, одне поміж них нероздільне і темне вікно
з непрозорими шибами з духом шибениць,
де ніби ввижалися мертві шпаки...
Ті шпаківні, що виготовлялись колись у дитинстві
за наглядом трохи садистичної класної керівнички -
ті шпаківні так ніколи і не наповнилися веселим
щебетанням перелітніх пілігримів..
І вEсни минали під тріпотінням абсурдності мрій...
Так що ті два мали спільного?
Пристрасть до збирання
ніколи нікуди
невідправлених
різдвянo-великодніх листівок,
чи то біганина
по косо-слизькій поверхні дахів
та полохання голубів?
Адже вона пам´ятає,
як він всміхався,
щойно вздрівши її між антенами...
адже вона ще пригадує
цю трагедію дахів і печер горищ
під секретним паролем
"Лов сторі Беккі та Тома Соєра"....
Так що ж їх єднало?
Мабуть, нічого. А, може, і все.
Він ніколи не взнає,
як тяжко вона заради нього
і їхніх спогадів перехворіла...
Вона ніколи не довідається,
що лише через неї його світ
то зринав в огнивім сяйві,
то знову падав і згасав у темряві...
що лише через неї
він водночас жив і не жив,
що лише через неї
пізнавав свою абсурдність
з рядків Данте
та всіх легенд і міфів,
так i не пізнавши
її прадавню таємницю...
Що між ними було?
Cліпі вікна сусідніх будинків
(чи Oдне-Велике-на-двох в інший вимір?)
Чи тодішня світла осінь,
прірва-безмір i віки-тисячоліття?
Чи, може, лиш тривожний голос з тиші
з назвою НІЩО?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151398
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2009
Нанизує лице оскома -
клоун - то не маска ідіота,
просто ідіома:
у центрі дня
програма-цвях -
в коловороті масок
і буденних фраз -
на Місяць вити раз-ураз
голосом
голодного
койота...
i к бісу артистичні пози! -
зів´ялий,
наче лист пожухлий, мім
не писне ані слова -
гарячкуваті жести -
пантомім
злетять мімікри
ломлено уверх
(щодня одні і ті ж повтори:
після вечірніх шоу
змити грим,
повісити
у шафі
цвілу гардeробy).
Перестарілий арлекін
(він не істерик, він - артист!)
вилазить вкотре вже на стрих -
прожектор-промінь
блимне крізь вікно -
тепер лише ефектне
але-гоп!-
петля -
останній номер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151397
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2009
Він зненацька притягнув
і притиснув її до себе так,
що не змогла навіть дихати -
і в цім пориві
занурився обличчям
у її розметане волосся,
вдихнув
його звітрілий аромат -
а воно - неначе суміш з диму,
сухоцвіту й прілого напівзів´ялого сирого листя,
неначе суміш всіх дощів, всіх віхол й осеней...
Він все пірнав руками в це скуйовджене колосся,
вдихав його,
немов пелюстки маків, чи то каву з ромом,
блукав у нім,
дивився довго-довго в її очі...
і тонув...
Бо звідки ж їй, дурненькій, знати,
що йому було до сліз? -
Та він не плакав.
І ніколи
не заплаче.
.................
Мовчав.
Дивився і мовчав -
бо ЩО вона могла почути,
бо ЩО їй треба бУло ще почути
від німого?!
Чи змогла хоч збагнути
цю силу
в однім хворобливо-боліснім порусі -
в єдинім шарпнутті
ніжності й відчаю?...
------------------------------
(05.10.2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151295
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.10.2009
1.
Винобрання -
щорічний збір винограду,
освячення плодів снаги і праці,
а ще - безжальних підсумків
і довгих медитацій
під шерехатою вологістю склепінь
у винних погребах
над темою
щорічного збирання
самосвідомості вини -
сочиться крапля за краплею
у ще нерозбиту склянку
крихкості душі...
2.
Вино у склянці
пів-напів -
метафора
наповнення і пустоти,
коли ж хоча б одне із них
наповниться по вінця -
спотвориться в переступ,
у коливання рівноваги,
де світло й тінь -
заручники своїх одвічних битв..
3.
Вино й вина -
двійня,
вони споріднені немов
любов і перелюб..
У тьмянім мерехтінні свіч
вино червоне -
наче пристрасть і блукань жага,
терпкість земна
і біль
покриток-породіль;
червінь вини - важка, мов камінь -
невідшліфований рубін,
що має надто гострі грані;
червінь вини - сумління червяки,
вони - фатальний слід, незмита кров,
що запеклася на рубцях душі..
Біле вино - це світло сонячних краплин,
це струмування чистих вод
у підземеллі від коріння до листків
і наливання соку в гронах,
нeмов y серці життєдайних слів...
Біла вина -
покаяний, відмолений і відболілий гріх,
що огортає душу павутинним волокном із білих риз,
мов голий i зaмерзлий виноградник свіжий сніг.
4.
Виноград на соломі -
повільне дозрівання
пізнього збору
i відпочивання
ворсистих в паморозі грон,
щоб потім при коштуванні
хмільного скарбу
війнуло в душу
старим диким садом -
солодом абрикос,
яблук, груш, ожин,
серпневим медом
і духом свіжоскошеного сіна,
що парує
на луках
під теплим
зоряним небом.
5.
Крижане вино -
зморшки сушеного винограду,
де кристалики води
не сміють розтати:
сік такий густий, мов кров
і концентрат iз благодаті.
Крижане вино -
есенція,
десерт,
родзинка,
старість...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151193
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.10.2009
Я вимикаю усі телефони,
Айсік´ю, Скайпи
та імейлові,
чи Приватні Пандорині скриньки,
я вимикаю ЕМ-ПІ-трійки,
Ді-Ві-Ді-рай і Гай-тек.
Я вимикаю електрику,
вимикаю еклектику
усіх своїх знань -
посеред ночі
вмикаю я світло,
розпалюю зорі,
налаштовую радіо
на спів
Синьої Птиці -
але!
Ця оперна зірка
сьогодні захрипла
i не виступатиме!
Ну нічо´,
добре, що з Божої
радіостанції
транслюватимуть
в прямому ефірі
спів солов´я.
Я все вимикаю,
я вимикаюсь...
я налаштовуюсь
на антену
"Космос-Земля"...
---------------
(16.06.2007)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151192
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.10.2009
...слова зірвалися з губ
мoв заблукалі білі птахи -
вони ще досі кружляють у піднебессі,
шукаючи свого притулку -
твоєї душі..
Тиша між ними - то видих і вдих,
то лопотіння пташиних крил,
то гострий свист
зигзагоподібного
розтинання повітря,
то безголосий крик,
що злетів стрілою увись і завис
німим знаком питання
без відповіді...
Слова зірвуться з уст
наче з квіту краплини роси..
ці росинки - замерзлі,
вони дзенькнуть
об зтужавіле тіло землі -
і розіб´ються на міліони,
на міліарди іскристих друзок..
А ти, мій мовчазливий друже,
колись, може, позбираєш ці осколки докупки,
зліпиш собі з них магічну кришталеву кульку -
в ній віддзеркаляться блиск моїх очей,
небо
і на його тлі -
біла зграя перелітних птахів,
яким вже давно час для повернення
(якщо приманиш-прикличеш їх -
вони таки
колись долетять до тебе)...
...................................
Час для повернення..
час повернення...
час душі...
час... час... - він летить
ув одному циклічному напрямi,
бо час - це всього лиш
слова/безпритульні птахи/крихкі краплі роси,
що зриваються,
злітають,
крижаніють за памороззя
і...розбиваються
об зимову твердь твого серця...
....................
час повернення,
час народження
нових слів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149433
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.10.2009
Широкий екран вікна -
а за ним - широчінь світу
і небеса..
І небеса,
по якому пливуть
і звиваються повітряні змії -
осінні змії - у них стільки великих очей,
у них така широченна беззуба і щира усмішка.. -
(хоч би клаптик цього тепла
і їхньої вільності!)
Але й вони літають лише тоді,
коли дме сильний вітер...
і вони теж мають свого господаря-пана,
що тримає їхнє життя на мотузці... чи нитці...
Але в цих зміїв стільки очей -
і вони ніколи не плачуть!
Вони бачать з вишІні
не лише тебе, маленьке дівча,
що притулилося до шибки вікна дітбудинка -
вони бачать і ось цю обживлу
жовту цяточку-плямку
на далекому кам´янистому пагорбі:
то полохлива сарна
вийшла з хащів
і ласує залишками
ще соковитих трав..
то на тлі синьо-скляної півкулі неба
чорніє стовбур -
екібана осіннього дерева -
його віття наче обсіли лимонниці:
ці метелики, мабуть,
прилетіли з далеких південних цитрусових садів -
з тих самих теплих, пахучих країв,
де сяє тепле, ніби янтаровий чай, море,
в темінь якого
падає стигла помаранча сонця;
море, по якому за цикадних ночей
пливе цитриновою скибкою місяць
і куди злітають-падають зеленкаві світляки тихих зір -
там, де
ніколи
ніхто
нікого
не покидає...
.........................
і мама - тут, біля тебе, дівчинко, вона - поруч...
і ти відчуваєш її тепло і її молочно-медовий запах,
вона обіймає, притискає тебе до себе
і наспівує напівголосом колискову..
І літає довкіл рій листочків - золотистих лимонниць...
І голубить густе завіконня
темним крилом
Янгол-Нічка...
.....................
Про що прошепоче, дівчатко, тобі шурхотіння
повітряного змія (чи краще - Змія Повітря) -
такого ж, як і ти, вічного в´язня долі?
Про казку?
Про щастя?
Про любов?
Про що мрієш,
коли бачиш
стільки пар його очей
і широченну беззубу, щиру його усмішку?
Коли бачиш
за скляною межею вікна
його натужний
безкрилий політ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148270
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009
А осінь підкине деревам зарази-жовтухи -
і закружляють зів´ялі листочки, немов цокотухи,
а потім засиплять всі стріхи, закуття. І бруком
тектимуть сипкою рікою уздовж онімілих провулків..
I місто потоне у паводку жовтім. І золота шурхіт -
як плюскіт води.. чи як трупиків мушель мозаїки хрускіт..
І стіни загрузнуть у листі - ці венеціанські канали
навсібіч розіллються по місту неквапом -
і тихо, так тихо, що дивно, аж лячно:
черговий осінній бойкот чи опала
(куди у підпілля, в який утікати бункер? -
мов під карантином схололі серця - ані шум, ані стукіт
не долинає з-під ребер, бо клітки грудні - наче трумли*) -
і втома суцільна.
І важкість.
І всемогутній диктат вигоряння...
А небо - мовчазна промова - твердіше за камінь -
байдужим блакитним палає вгорі діамантом...
І довшають тіні: лягає чорнеча на спини мурів -
і я вже пливу навмання як лунатик - простягнуті руки
намацують залишки моху на стінах
і життєдайну вологу дощівки й туманної ртуті...
Куди ж від осіннього сонця - цьОго серпневого трупа? -
я сліпну від нього (мабуть, то точно типові ознаки депрухи) -
Навколо - корозія й листя змертвілим брокатом опалим...
Потріскана шкіра землі
і голих дерев печальний стриптиз карнавальний:
танцює гілля - коливчасті рухи
під суховійні пісні завірюхи...
---------------------
трумли* - труни (галицький діалектизм)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147711
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.09.2009
Тактовно, як і завше, все мовчиш про наболіле -
а я кричу і захлинаюсь, тонучи у чорній сонній річці.
І небо над - розітнуте на темнi смуги-стрічки
зі шмаття стягу з гаслом патетичним: "Veni Vidi Vici!"
Брехня - polite(cоrrect) - вона ж така тонка,
тактовна, лагідна і біла -
мовчазний згоди водознак і резигнацій символ.
І псевдоскромність - золото зрадливого мовчання -
(бо де ж набридливу цю правду, наче діток під час злиднів, діти
зі світу краще спроводити, ніж трусити грубу сіль на рани?..) -
Ці дні останні - світу дотлівання в´яла, шерехата черствість -
така гладка, улеслива посмішка баронесси-фальші..
Душа - щоденник списаний. Аж до прозорих дIрок
все перекреслено у пам´яті, розмито, стерто..
Листків рядки абсурдні і тривожні від кусючих літер -
(нервовий і зубатий аля "готика" нерівний почерк),
що так і не знайшовши розуміння й адресата,
від сухості згорять дотла, дощенту... -
Завіє попелу порошею із пригорщ гіпнотичних віхол -
настане нeoмезозойська ера: темінь біла-біла
не тільки ув очах, що втратили із поля зору берег цілі,
а й у душі засліпленій, що тоне й де німіє викрик "Help me!"
і нІкому вже кинути тобі соломинку надії...
бо "крейдяному" снайперу ти - точка для прицілу,
бо в динозаврячих очах - політкоректна, потенційна
апатична жертва...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147136
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.09.2009
А осінь - ще юна і загадкова
чорноока, смаглявочола циганка
(чи, може, аварка)
разом з вітром - цибатим,
мінливим, зрадливим її коханцем -
у вічних все мандрах,
у пошуках оргій і смерті,
наче тричі прOкляте сім´я
з блудної трави-ковили..
І зараз, як завше,
прикочували зі жовтих степів -
з неозорих, безкраїх
аваро-гуннських рівнин
і на напівмертвій, пожухлій траві
розклали край лісу вогнИще і табір...
А вітер - ще той Перелесник звабливий -
лащився хтиво, звивався зміїно
довкола гнучкого смаглявого тіла:
то шепотів любасці казки,
то завивав їй жалобні, протяжні пісні..
I коли раптом yдарив
у струни гітари,
що аж заплакали мжичкою хмари,
під ритми хльосткого гілля-батогів
шалена циганка
вдарила в бубон,
пустилася в танець -
і закрутилася сукнею курява й мряка,
впала строката хустина із пліч,
замиготіли сережки-монетки беріз
і брязкучі прикраси
на персах, зап´ястях і животі... -
і танці, і танці -
неначе банкет під час чуми -
цілісіньку ніч!
Розпанахано сукню квітчасту і тіло -
(a як же летіла, як же летіла
немовби метелик на світло!
Як же летіла за вітром! -
аби підхопила від нього іскру..
та власну кінчину).. -
І зблисла
пишним багаттям
у кронах вільшин...
Ой, гори-гори ясно,
щоб не миттєво погасла -
хоч протрималась аби
до за-па-мо-ро-ків
у серці й душі... -
Гори-гори пишно
і оргастично,
феєріє сонця
циганського в повні!
Гори-гори-тріскай,
бо золотава вже повінь
затопила-залила
поля і ліси..
Гори-гори ясно,
остання осіння любове! -
По наворожених лініях долі -
пожежі доріг і мостів...
Гори-гори ясно - бо таки згаснеш
у крижаних лабіринтах зими..
I по тобI - лиш сліди:
сльота і сніжинки -
крихкі павутинні мережки,
що наче скелети
мостів через річище Лети,
по яких відтанцьовано чардаш
кров´ю з босих, застуджених ніг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145249
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2009
1.
Тихо... Майже безлюддя.
Тіні крадуться вздовж бруку.
Захмурений листОпад-птахолов
понаставляв пасток
димчасто-імлистих -
кружляє самотньо над містом
сполохана осінь-жар-птиця.
І блякне сяйлива феєрія:
осиротіле дерево
простягає до хмарин
прозорі покручені руки...
2.
Тихо... Понад шпилями веж -
купина багряної сутіні.
Сіється з-попід небес
листя-пір´їни вогнисте
i паде у танку па-де-де
на ріку, на бруківку, на клумби -
причалює вздовж берегів
в останнім витку одіссей
каравелка жовтява колумбів...
3.
Тиша... Кроки відлунюють
у вишИнах Тинського храму.
Падають краплі-перлини
з роззявлених дзьобів грифонів,
скам´янілих у вічнім пориві
летіти услід за дощами..
4.
Тиша.. Довгою-довгою стежкою тінь,
наче вектор відльоту жар-птиці.
Щойно дзвони соборні і ратушне "бам!" -
оживає Оpлою* зіниця.
Сонце осіннім пташам
проклюнулось востаннє крізь
щільне шкарлупиннячко хмар...
----------------------------------------------
*Празький Оpлой - астрономічні куранти на готичній вежі Старомєстської ратуші в центрі старої Праги.
(Є ще така легенда: астрономічний годинник Орлой змайстрував у 1410 році визначний майстер тих часів Мікулаш з Кадані, після чого ж цього майстра було позбавлено зору, мовляв, щоб ніде більше він не зміг повторити свою роботу. Празький Орлой і донині залишається унікальним шедевром мистецтва та техніки пізньої готики та раннього ренесансу.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144708
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.09.2009
Розбиваєш усе
і не треба для того багато зусиль -
кохання крихке,
мов кришталь, мов слюда, чи мов лід..
Візерунком на шибці вже в´ється мереживо-квіт -
то дихає вічність - володарка зим.
І не клич вже мене - перебуду цю зИму одна,
я сховаюсь у закутку бувших всіх світлих уяв...
Я сховаюсь, бо темряви чорний, голодний вже гад
тихо заковтує згіпнотизованих птах.
І ловити очима пір´їни тепла,
що злітають в безодню - утіха марна.
І лиш відлиски хмар, як і я,
затерпають у сяйві останнім.
І доки чекати на диво в німім здивуванні?
Затерпаю і шкіру вкриває луска -
лиш ніготь, чи кіготь блука надарма
у піктограмах таємнописання...
Під завивання і стогін вітрів
coн підкрадеться нечутно й душі лабіринт
замкнеться назавжди на вічний засов...
В тім сні шелестить ще казками трава
і над лісом блукає царівна-луна.
Ще сяє пелЮсток блакить пентаграм -
суцвіття барвінку як свідка зізнань...
Та ні, не про те буде сон:
там вOди ще темні
і айсбергів повний нічний океан.
А берег спасіння - на ньому зима.
І з-попід коріння
могутніх дерев
там змії зелені ростуть.
I в´ються смарагдом лискучим -
немов оксамитний гіпноз
і отрута
з шурхотом-шепотом,
може, шипінням,
листя підступне по снIгу повзе...
(Птахо-птахо,
тo зрада тебе вже жере).
І не клич вже мене,
вже не клич...
------------------
а заодно можна послухати і ось цю мелодію:
http://www.youtube.com/watch?v=iC8xykQ37HQ&feature=related
---------------
17.11.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144382
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.09.2009
Мов куполом церковним - небо,
райська блакить склепіння.
Між вересом - дівчИна
з душею чистою, немов повітря...
Танцює і співає вітер
у вицвілій лазурі квітів,
в русявому волоссі,
в благій суконці
і на засмаглім тілі...
А бідний край летить, мов листя,
що зірване з тонких берізок -
зринає і зникає в висі
гра світлотінi ВисочИни**.
Лиш верес в сутіні бузковій
і дівчина з душею, мов повітря -
як доторк снів з дитинства... -
Пейзaж душі...
Швабінський...
------------
* Для ілюстрації наводжу світлину картини чеського художника М. Швабінського "Бідний край".
http://www.radio.cz/pictures/obrazy/svabinsky/chudy_kraj1900.jpg
** ВисочИна - край у Чехії, де художник любив відпочивати, і котрий інспірував його до написання картини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144329
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.09.2009
Як не роздвоюватися твоїй не/під/свідомості, жінко,
коли надходять ночі шалених марень,
коли відчуваєш,
як десь на дні твоєї спраглої душі шерхоче
підступною змією струмок життя?
Жити чи існувати?
Як далі бути? -
чого чекати від завтрішнього дня,
що як бандит чи мандрівний аскетичний святий,
чатує на тебе за рогом,
щоби вцідити чергову
порцію куль-дорікань
і простягнути сухорляві долоні
майже до самої твоєї гортані
з німою вимогою: "дай!" ? -
Як не двоїтися,
коли одна половинка душі
y збентежених снах
малює чорно-червоні картини,
що ти - мов Чахтицька пані -
кривава графиня -
Альжбєта з відміткою на чолі
старовинного й знатного роду Баторі*?
Ось вона - стара і зів´яла,
мов пізня осінь -
засуджена іде
на ешафот людської пам´яті за те,
що буцімто прагла вічної молодості,
прагла знов бути вільна
й кохати свій давній з юності спогад-привид,
а тому так любила купелі
зі сліз і крові цнотливих панянок
після тортур у Залізній з шипами Паннi**... -
Та все невідомо
і відповідь - муки печать:
жертва чи кат?
Відьма? Свята?
Легенда чи факт? -
Як не двоїтися,
коли другA половинка
бачить себе ще маленьким дівчатком
з віночком з волошок на голові? -
Ось воно йде по піщаній дорозі
між золотими житами,
ледь занурюючись пальцями між стеблин,
зриваючи квіти i колоски
тa змітаючи сорочини білим подолом
на піску свій босоногий слід..
oсь дівча вже зникає
на високій лінії виднокола -
і сонце у світло-русявих струмках волосся -
мов німб...
чи полиск коси...
І знов невідомо:
життя чи смерть?
Янгол чи демон з обличчям дитини?
Як не двоїтися,
коли
наїжачене серце -
всі леза, шипи, цвяхи,
встромлювані протягом життя,
виплавлюватимеш зі себе в моторошних снах
безглуздою стогону мовою,
дe язик - змія двоголова? -
Леза лізтимуть пласкими,
обезкровленими зблисками -
занадто гострі:
болю поріг - надто низько,
щоб їх відчувало знерухомлене тіло..
Kолючки. Шипи. Терни -
(містичнa дикa трояндa-шипшинa -
о, лиш вколися, красуне - заснеш повік!)
визбируватимеш їх зі серця очима без сліз -
виплакуватимеш їх разом з кров´ю -
і все, об що колись ранилася
крихка субстанція душі -
все тепер витече разом з пір´ям
і шматками пташиного крику..
...а цвяхи - їх не виплачеш -
їх вибиватимеш із пам´яті так,
як були вбиті...
із пам´яті,
яку було тобою ж і вбито..
----------------------
як музичний супровід я вибрала ось цю мелодію:
http://www.youtube.com/watch?v=1mOFswFSgCA&feature=related
----------------------------------------------
*Альжбєта Баторі (1560 -1614) - графиня зі славного і знатного угорського роду Баторі (з цього роду походив польський король Стефан Баторі), в народі названою "кривава графиня". Роман "Чахтицька пані" (1932) словацького автора Йожо Ніжнянського було написано на основі легенд, які виникли десь так сто років після смерті графині і за якими вважається, що Альжбєта Баторі заради отримання вічної молодості замучила і згубила понад 600 душ невинних та цнотливих дівчат з місцевості навколо її володінь зі замком у словацьких Чахтицях. Сучасні історики навпаки ці легенди спростовують, підкладаючи їх гіпотезою, що скоріше за все магнатку після смерті її чоловіка Франца Надашді, який поліг в 1604 р. у війні з турками, було фальшиво звинувачено у "жорстоких кривавих злочинах" через її величезний вплив на королівську родину і маєток.
****"Залізна Панна" - (aнгл. Iron Maiden) механізм для тортур з порожниною, по внутрішніх сторонах якого знаходяться багато шипів, і який за своєю формою може нагадувати таку собі "матрьошку". Ось лінк:
http://nd01.blog.cz/907/304/b4d39e520c_26870070_o2.jpg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144259
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.09.2009
Дитино!...
Капнула сльоза
у склянку із водою.
Губи затремтіли
у німому крику:
із радіоефіру
жахливе щось почулось.
Квітка і дзвіночок
впали на підлогу...
Дитино!!!
Знялося в небо
кривавими крильми
пронизане наскрізь
серце у долонях...
І ось воно!
І ось уже це сталось!
Дитино!!!
І лише свіча
горить так тьмяно –
у цій скорботній самоті
дощем повите горе
ховається у полум'ї
молитви та проклять.
Дитино!
Не може капнути сльоза.
Не може в усмішці
паралічній кривій
народитись слово!
„Дитино!!!" –
майнула думка
спаленим шляхом увись:
„Візьми свою маму з собою!"...
.....................................
* цей вірш я написала як реакцію на жахливу трагедію в Беслані.
----------------------
(вересень 2004)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143790
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.09.2009
- Чи можеш кохати вічно?
- Не можу. Бо вічність - це мить.
- Чи вмієш кохати сильно?
- Не вмію. Бо сила вбиває порив.
- Чи можеш кохати вірно?
- Не можу. Бо вірність - ланцюг для душі.
- Чи вмієш кохати надійно?
- Надійності прагне непевний в собі.
- Чи вмієш любити ревно?
- Ревність і ревнощі - корінь один.
- Чи будеш любити щиро?
- Щирість не ставить вимог.
- А знаєш, любов - це добро.
- Знаю. Добро, що болить.
- Чи знаєш, любов - це зв´язок?
- Знаю. Вільний зв´язок, без оков.
- То як же ти любиш?
- Люблю? Я лиш просто горю.
- Гориш як вогонь?
- Як у небі нічному зоря.
- Дивна якась ця любов, непалка.
- Та не згоряє любов неземна.
----------
12.06.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143018
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.08.2009
1.
Сільська залізнична станція -
сиропна вечірня нудьга -
шпал гарячі й бескінечні ребра...
по золотих волосинах колій -
зайчиками райдуга...
з-за повороту -
два вагони місцевого потягу -
від з´яви його жовто-червоної морди
розвилка
смикнулась нервово...
2.
Політ стріли - синій ескпрес.
А за вікном -
ландшафту марафон:
наввипередки
між собою
скелі,
дерева,
різнобарв´я стріх -
і о! -
як непорушно в безвітрянім небі -
мов кома на білім папері -
повітряна куля...
3.
Спокій вечірніх дзеркал -
ріка іде одвічно тихою,
величною ходою -
чи їй
поспішати за потягом? -
Але глибоке,
пронизливе,
вибухове
потягове
"Па-а-а-а!"
розтинає
міський
сутінковий
вокзальний
етеропростір -
прощання
експресне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143015
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.08.2009
Тремтить у хмарах сонячна канва,
проноситься в повітрі павутиння -
десь голубина зграя срібна в небесах кружля,
легенько струшуючи вділ свої пір´їни...
А Андєл - вічний рух, хаос, життя -
столичний блиск готелів - шик, неони...
Та впаде раптом звідкись з неба ніч м´яка -
і спалахне рекламно мегаполіс...
Та ще бринить мережка золотистих хмар.
На перехресті вулиць, площ, доріг, і колій
стрітEння - душ людських цілий театр -
вирують тут і пристрасті, і долі.
І йдеш непоспіхом крізь ліс юрби:
циганка на руці комусь щось хитро так ворожить,
а біля станції метро неголений, брудний жебрак
навколішки про милість в перехожих просить,
а он якийсь юнак з лілеєю й дарунком y руках
біжить до милої на зустріч під ліхтар...
Tут - ярмарок, і сміх, і плач, сирени, скрипи гальм -
а понад всім - лиш індіанська музика сумна**
витає, наче кондор із далеких сніжних Анд...
І йдеш-пливеш весь час крізь гамір аж на край -
усе. Усе... Зупинка (серця?) Стоп! Алярм!!! -
лиш спокій-спокій... просто вір і знай -
за мить примчить сріблясто-хромовий трамвай,
і ти зайдеш у транспорт, що злетів з дзеркал вітрин -
і зникнеш в синю і глибоку ніч,
що, наче втома, падає із янголиних крил...
----------------------------
*Андєл - в перекладі українською Янгол. Це перехрестя, один із дуже живих і рушних кварталів старої Праги.
** індіанська музика - у Празі деколи можна напіткати гурт вуличних музикантів - індіанів з Анд.
--------------
14.07.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142763
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2009
Зблиск:
куполом осяйним - видноколо
і темні дві цятки:
жінка по сніжному полю
несе на плечах дитину -
петляє у напрямку
урочисто зацепенілої
під кришталевою синню
пухнастої
соснини...
на снігу -
вервечка глибоких вм´ятин -
проскрипілих слідів,
здалеку - ніби мишиних...
Зблиск:
скупий промінь сонця
крізь слюду замерзлої шибки -
на дитя у колисці...
в кутку під стелею
завішено щойно зрубану в лісі
сосну - "різдвяну ялинку"..
і холод собачий -
піч іще не натоплена...
але
як зате пахне морозним лісом!
...і сяє за шибкою сонце...
...і сяють на хвої іграшки...
...і сяють дитячі очі...
Зблиск:
пара густа, мов щетина...
низько, ще дуже низько
над наїжаченим синім лісом -
червона півкуля
січневого сонця..
Хух! - але щипає
колючий мороз за щоки!
Ранок.. -
і ще 5 кілометрів
пішки
на зупинку
і невідомо ще скільки
чекання
на автобус у місто:
жінці пора на роботу,
а дитині - у яслі..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142758
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2009
Останній, останній день серпня -
ще трави зелені, глибокі, м´які,
ще жабориння мереживне плеса
смарагдом колише гладінь...
А в очAх вже аж сліпне і терпне
від вохри хвостатих хмарин.
Й заграва вечірня - то звістка.
Hад соснами - сутінки плахтою. Й ніч,
неначе природи вагітна невістка,
в якої настали перейми,
скрикує жалібним писком сови...
Та чекання... Чекання на диво-дитя,
чиє довгождане пришестя
угорі напророчить яскрава ДенЕб -
в Лебединім хвості найясніша зоря:
i так зродиться осінь - руде, золоте немовля...
І світитиме з неба трикутником їй в голові
трійця магічна: Вега-Денеб-Альтаїр.
Зновy зринатиме-плистиме зоряний Птах
через ніч, через терни в астральні моря,
мов передвістя пташиних ключів...
Останній, останній день серпня -
ще в променях сонечка-серця
бринить золота комашня,
і стежкою можна ще йти босоніж,
торкаючись легко землі... -
Та ось кажаном-перевертнем
вже висне з небес Діва-ніч -
і впАде на шальки Терезів,
гойднеться вага - рівнодення
зі сонцем покотиться вниз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142699
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.08.2009
Воскреси.
Воскреси в собі дівча -
нехай завжди воно живе у втомленій душі...
Воскреси...
Воскреси в собі дитя -
нехай як вперше переживає у згадкАх
свої тривоги і страхи
від втрати теплоти руки...
Нехай же знов тремтить душа
несамовито від щасливих хвиль
зі з´єднання із первозданним:
співом птахів,
скрипом дерев,
плином небес
і шелестінням трав...
і заколихуванням гілля за вікном -
як віщий сон,
коли
у колисковій
чуєш рідний голос...
Знов у святковім платтячку по вулиці біжиш-ідеш
i під ногами місиво з болота і каміння;
знову знайомий до оскоми аромат
запліснявілих стін...
й довічним карбом ув очах
жасмину квіт, півонія, лопух, бур´ян...
i реп´яхи в скyйовдженім волоссі,
кров із розбитого коліна,
краплі дощу на віях...
і сутінкові тіні,
що намагаються зловити
ледь зриме тьмяне світло
маминих очей...
Воскреси.
Воскреси в душі себе-дитя...
---------
02.04.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142667
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.08.2009
Хвилі північних ф'йордів
такі ж тверді
та жорстокі,
як скандинавські скелі.
І сонце так мало
цілує неба блакить.
Лише хвиля вдаряє
у вікінґський човен,
що випливає
кудись на північний захід
за сонцем,
за щастям -
шлях,
(ідилічні спочинки:
Шетланди,
Фаерські острови
Ісландія) -
довгий шлях
десь за обрій,
за далеку Гренляндію:
там, за нею приховано
світ
Великої Матері.
--------
22.11.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142666
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.08.2009
Іноді..
Іноді опиняюся
на кордоні міста,
нібито ще за інерцією
тяглася, прив´язана
за пуповину життя..
Іноді,
здається,
втрачаю динаміку
і, щоб віднайти рівновагу
для кожнодення,
блукаю і знов опиняюся
на околиці -
на останнім кордоні міста -
на останній межі цивілізації
і на початку
первозданності...
Іноді..
Іноді уявляю себе просто деревом -
наприклад, здичавілою яблунею
у бозна якому й коли
покинутому саді -
(чи часом, не відголоски з Едему?) -
рожеві плоди
цієї яблуньки
так чомусь нагадують
своєю стиглою
і досконалою круглою формою
звабливі перса
таємничої, мов ніч, Ліліт -
(може, тому Адам спокусився -
і надкусив
цей заборонений
плід?)
Іноді..
іноді відчуваю
розполовинення
між світом цим і тамтим -
між світом Слова і Тиші -
і, може, тому
мене постійно щось тягне на передмістя,
коли покидаючи місто
з його останнім сірим фортпостом -
цвинтарним муром,
намацую, ніби осліпла,
на околиці ока
периферійно
точку зіткнення
світу мертвих і світу живих -
і тоді відгортається простір,
щоб...
щоб нарешті..
бачити збоку себе,
наприклад, сосною,
чий шепіт глиці
стає одинокою
вартовою тиші...
...або, може, відквітлою,
золотою осінньою липою,
чиє листя за листячком
злітає нечутно
і сиплеться ніби луска,
оголяючи з видихом
душу і тіло -
суть темних контурів -
і залишає між віттям
у спадок зимі
проміжки
для кришталевості мороку
й тихого сяєва
білого, сніжного.. -
...деревом-дівою,
що стоїть край стіни
на межі часопростору -
цвинтарним деревом,
що відцвіло,
відплодоносило,
стихло
і оголилося
в сутінках
згаслої осені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142584
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2009
1.
На білому гравію
пальчиків ступні
торкається
м´якість морської бірюзи,
залишаючи по собі
пригорщі мушель, мідій
і всякого морського дріб´язку,
а ще - білопінистий спогад,
що лоскоче і гладить ступні
волосинками водоростей
і перлистими сльозинками
зраджених сирен
з Модрої Шпільйі*...
І так чомусь хочеться вірити,
що саме на цьому місці -
саме з цих лазурових хвиль
саме на цім узбережжі,
виходила за світання
юна Венера,
і, може, саме тут
закоханому
i сумному Ботічеллі,
вона з´являлася
наче етеричний спогад
про зіснулу Симонетту**,
наче чарівний сон
з глибин
блакитної Адріатики...
2.
З розпечених, шумних південних базарів,
де можна придбати все:
від оливкового масла по самий сувенірний непотріб,
ще досі відчутно дух орієнтальної Османії
і флюїди протилежної їй,
окцидентальної недалекої Венеції -
спадкоємиці шматка
пізньої латинської антики..
Так само ще цісарський
Діоклетіанський палац*** -
колиска колишнього Аспалату
й теперішнього Спліту -
ще досі випромінює
зі своїх розпечених каменів
під медитеранським**** небом
крихти сонця
і давньої слави..
Ще, мабуть, досі в склепіннях
під романськими арками
на мармурових сходах
блукає полохлива тінь
збожеволілого дідугана -
Діоклетіана,
що так жахався інших тіней:
замордованих ним
перших християн...
3.
Гойдається, хвилюється сонцем просяяне море,
щось шурхотять i шепочуть гарячими вустами
старезні пальми...
Заколихує човен на хвилях -
якась жінка по пояс у воді
збирає мідії на вечерю:
сьогодні зі Загребу
і звідусіль зі Славонії і Далматії
з´їдеться вся її численна родина..
І тоді після вечірніх дзвонів
з недалекого костела
під лозами дикого винограду,
що в´ється зміїсто по стінах саду,
під темними крилами вечора,
і ясними зорями,
що відсвічують у морській воді,
лунатимe дзенькіт склянок з вином,
келішків з ракією,
гомін, сміх і спів під гітару...
І ніхто з цих людей вже не згадуватиме,
як ще у дев´яносто п´ятому******
горіли оселі,
чиї розбомблені, обвуглені торси
без стріх
ще й досі лякають
на вже необжитих, випалених
білих вапнистих пагорбах...
.........
Боже, благослови Хорватію!
-----------------------------------------------------------
*Модра Шпілья - Блакитна Печера на острові Бішево, яка приступна лише човном за безвітряної погоди. Свою назву отримала завдяки фокусу сонячних променів, які проникають по морській гладіні через отвір скелі і які блакитно відображаються на її стінах.
**Симонетта Веспуччі - кохана Сандро Ботічеллі, була моделлю багатьох його картин, і саме після її смерті зродився шедевр "Народження Венери".
***Палац Діоклетіана - цісарський палац, зведений у 4 ст. н. е. Саме з цього палацу починається історія колишньої фортеці Аспалат та сучасного міста Спліт.
****медитеранський - з лат. середземноморський
*****Діоклетіан - римський цісар, поклонник язичеського віросповідання, великий шанувальник близькосхідної культури і жорстокий переслідувач перших християн.
******Війна у Хорватії у 1991-1995 рр. була складовою війни у всій Югославії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142348
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.08.2009
"Я маю в серці те, що не вмирає." Леся Українка
Іти у Вік Новий, щоб переповнилась і вийшла з берегів сердець ріка Надії.
У Bік Новий - без прагматизму, злості, заздрощів і страху з безнадії.
Поглянь, у небі знов палає горицвIт сузір´я Зродження і Воскресіння -
прийнявши біль очисний в душу, плачеш, усміхаєшся, Людино,
здіймаєш руки вгору й відчуваєш, як ростуть вже за плечима крила -
немовби Феніксом із попелу встаєш із гріху попереднього століття,
щоб жити й помирати так, немов Ікар, за те, у що так свято віриш,
а не за те, щоб знов покоштувавши зваби з дерева Пізнання,
насиченої труйкою солодкою утилітарних змій-імперативів,
зустріти Зло й душі в пустелі безпритульне існування.
Іти в Життя, достойно стріти смерть і не втрачати віру:
коли у серці є Любов, тоді й на Вічне є жива Надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142070
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2009
Бабцю, якою би Ви були,
коли б дожили
до своєї старості?
Знаю Ваc зі старих пожовклих світлин:
висока постать,
сірі великі очі (на чорно-білому не видно,
проте мама казала, що були барви небесної сині),
довга, густа, шовкова русява коса...
Бабцю,
якою б я Вам була внучкою,
а мама - донею?
A ще б у мами
(пізніше як з´ясувалося),
міг бути
молодший брат чи сестра,
якби не та
у Брюховичах п´ятдесят сьомого
автоаварія
з невідворотним наслідкoм..
Бабцю, якби!!!
Як би я до Вас їздила в гості!
Бачу і зараз уявнe:
Он - біла хатина на пагорбі
і Ви на порозі:
все виглядаєте нас..
А я вже здалеку вдивляюсь
у розсяяне сонце -
у Ваше обличчя,
дe зморшок глибоких рілля
i прoжитих років незрима печать,
у непомітну тремтливу усмішку,
у тихе сяєво неба з очей..
І світилася б німбом сріблястим
понад обличчям коса..
I, мов сивочола горлиця,
Ви б розпростерли свої пташині обійми -
і я б відчула крихку силу рук,
чию ніжність, тепло
так і не встигли пізнати ні мама, ні я...
Ось так і живемо, бабцю -
маємо з мамою навіть не згадку,
а лиш давній-прадавній Ваш образ:
Вашу тиху жіночу задуму в очах,
що, мов життєдайна водиця з криниці,
хлюпоче у пам´яті...
і вічну, застиглу на фотокарточці, молодість...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142064
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2009
Коли ніч
стріляє у вікна
раптовою темінню
і зі заходу тягнуть хмари
сірим натовпом,
і немов
кулеметними чергами
сіють дощі -
тоді я
відкриваю старі конверти,
роздивляюсь листівки
й мандрую
кудись
у позасвіти...
.........................
Від Праги до Львова -
шлях з-пів Європи,
шлях довжиною
у цілу імперію,
у цілу вічність,
мабуть...
Галичина починається,
щойно минувши Сілезію...
Галичина - як відлуння,
як віденьський вальс
у виконанні
духового оркестру на стаціях
і портрети в оселях
з зображенням Франца Йосипа.
І лиш символи-символи - давні сліди
колись одногO континенту:
це львівські Eльжбєтинські вежі*
на почесть Сіссі -
це вертикаль, ніби стріли,
що пронизують
черева хмарищ наскрізь.
Галичина - це фантом
підземелля, підґрунтя
з гарячим пульсуючим
серцем Європи,
з вузлами сполучень....
і гордіїв вузол...
Й тільки y згадках старі
зіржавілі покривлені колії
й паротяги незримі - то потяги,
котрі все щe ревуть,
i все кудись мчать,
і безупинно в колесах:
тук-тук...тук-тук...
тук-тук...тук-тук..
тук... тук...
серце раптово затерпне:
шпали смолою
(сосновою чи то справді пекельною)
й війною-вогнем віддають...
Залоскоче в легенях
нестерпно -
Звідки? Куди? Чи здавен?
І як відповідь
в тих часових коридорax -
у зворотньому напрямку
шквалами протяги
з майже нечутним
дзенькотом келихiв,
з патефонною піснею
й потойбічним:
"За віру, надію, любов!"
........................
Від Праги до Львова
(все ж таки лIчу і міряю) -
шлях в тисячI одиниць,
шлях в безмір кроків,
шлях з траєкторно-кривою
в позаобрійну вись...
І дорога додому
по гладкій автостраді...
чи у снах по-старому,
помалу на фірі
супроти віків...
а повз мене -
на Захід-на Захід
(до Відня чи Праги) -
лиш тіні:
то прадіди із торбами,
жиди з дітлaхами
і на скрипучих підводах цигани,
що потім край лісу розкинуть свій табір,
вдарять щосили у струни гітарні,
викладуть карти й запалять нічні
ритуальні вогні...
.............................
Мандрую щоночі
думками додому,
на не зовсім дальній,
проте таки Схід -
від Праги до Львова -
цІла Європа,
весь мій андерграунд,
коріння душі...
Від Праги до Львова -
битий, битий шлях мрій...
*********************
* - теперішній собор св. Ольги і Єлизавети у Львові і колишній собор Єлизавети, зведений у 1911 р. на почесть популярної в народі імператриці Єлизавети (Ельжбєти, в народі знаної під йменням Сіссі) Габсбург.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B8%D1%85_%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B8_%D1%96_%D0%84%D0%BB%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B8
---------
04.09.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142050
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2009
Поки пишу - я є.
Поки не пишу - лиш дихаю.
І поки весь світ -
це одна золота ікринка-яйце -
доти лиш сонце і вітер над стріхою...
Поки люблю - живу.
Доки не люблю - вмираю
щоразу в рентгенових
променях спогадів..
Поки живу - люблю,
а доки люблю - я дихаю,
а отже - я тут
ще поміж вами є...
Дихаю. Пауза. Знов надихаюсь -
пишу і живу - живу і пишу -
і накінець видихаю,
мов риба,
молитву-останню паузу:
дай, Боже, кисню ще!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141920
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2009
Боже, я знаю...
я знаю, що буде тоді,
коли від мене навіть і сліду,
коли присмерки надвечір´я
розлиють по видноколу
розбовтані вершки хмариння,
коли вони,
гаптовані шовковим променем,
бризнуть на світ
бузковим світлом -
понад калюжною гладінню
заплигає навшпиньках вітер -
зімне її прозору кальку -
і затремтить на дні
у соннім подиві
рум´яне обличчя
призахідного сонця ...
Коли обсядуть горобці
кущі шипшини,
зацвірінькають срібно,
струшуючи дзьобиками і крильцями
з галузок краплинки роси -
гойднуться сором´язливо
рожеві грона суцвіття,
що так неймовірно схожі
на вплетені зорі
в розкішних косах Сіссі..*
І зашепоче вечірня трава:
ш-ш-ш... - так лише від любові
бувають наскрізь провітрені, зоряні ночі.
Так лише від любові
любистку пряного зірване квіття
падає кволо на денце
завмерлого,
стислого серця... -
Так лише від любові
келих уст мов кагором
кривавим, цілющим
іскриться -
так лише від любові,
напившись,
згоряють уста
і серця
на попіл...
Боже, я знаю...
Я знаю, що буду жити,
щойно свій пагін душі
вплету у віночок
зі слів
і польових квітів -
крапля за краплею -
кров і роса...
кров і слова...
кров і трава...
а трава - як вода,
тече оксамитом по схилах
зЕлено-зЕлено...
Боже, я знаю..
я знаю, що буду жива
і тоді,
коли від мене навіть і сліду -
звільниться з в´язниці душа -
крізь цвинтарні стіни
шугне вслід за сонцем...
і війне тоді солодко-гірко
з розлогих кoрон
старезних,
медових лип,
оповитих
золотoм цвіту...
Боже, я знаю..
я знаю, що буду жива,
коли присмерки надвечір´я
розпишуть по небу
останні слова...
**************
*Sissi - алюзія на образ австроугорської цісарівни Ельжбєти, в народі названою як Сіссі
----------
11.06.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141452
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2009
Немає образів, нема образ -
нема нічо', крім піктограми плям:
розлитих крапель рідини...
а рідина - це ціле море,
а гущина - всього лиш сльози,
всього лиш фонетичний відгук мови:
"люблю", "же тем", "ай лов", "аморе"...¨
всього лиш з кашлю крапка крові...
Немає слів, нема теж серця -
червиве ябко. Й наче "черва"
декор - рум´янок тa бліде обличчя -
ця карта зовсім їй не личить...
І впАде день вогким хрестом
чи "хрЕстою" важезною додолу -
безслідно снігом замете подоли
суконь підійнятих нагору -
камелії розвіянi пелЮстки долі...
---------
24.08.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141412
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2009
1.
Вечір. Стихлий парк під скелею.
Струмка сріблиста течія
і рибки з полохливим плескотом.
На лавці - жінка (і мабуть, це - я?) -
вся сива, відсторонена
й сама собі така ворожа і чужа,
як сутінкова тінь. Із книжкою
в порепаних, жилявистих руках,
розгорненою покищо -
на сірих і зіжмаклих сторінках -
друкована, вкарбована печаль,
притрушена, мов прахом-порохом,
зітлілим цигарковим попелом..
Як житіє в апокрифах -
життя...
2.
Вечір. Безлюдний парк під скелею..
На плахті неба дотліває золотом
рожева смужка - слід від літака... -
мабуть, летить в Бразилію... -
десь там, над океану прірвою
яскраво й чітко так ввижається:
згасають звуки самби карнавальної
й вогні понад Копакабаною..
На тлі досвітніх ще небес -
самотній темний силует хреста
із розпростертими раменами:
над Ріо-де-Жанейро і Атлантиком
возноситься велично Божа благодать -
Cristo Redentor - Ісус - вільна Людина-Птах...
3.
Вечір. Стемнілий парк під скелею..
Останні зблиски сонця
i клапті хмар - без гомону
невпинна, вічна течія..
І тиша...
І старезна дика алича,
що кровоточить
у вечірнім шелесті -
з важезного гілля,
немов налиті кров´ю,
перестиглі ягідки
стікають з грон -
і з хлюпотом
зникають
в дзюркоті
струмка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141409
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2009
Згоря блідим рум´янком день -
осіннє сонце падає за обрій.
Ти лічиш: цей листОпад промине,
розчиниться - і в безвість кане осінь.
У сивім парику прийде зима -
в шовкових рукавичках заплете
чепурно всі дерева в срібні коси.
Tа під ворота намете чекань -
і не рахуй, і не лічи, і не чекань
всі зниклі дні... Дарма-дарма -
про долю у ворожки краще не питати...
Та ще не час, іще не час -
то лиш тіні все довші й холодніші роси.
Не дивуйсь, що маркіза хмільна, чи чудна? -
в горностаєвій шубці мадам
ув альтанці з листів розкладає пасьянс,
п´є повільно коньяк...
Tа нервово димить папіроса...
Дивись, давно позолотів наш сад
і листя паленого димова завіса
обволокла дерева... О, маркіз Де Сад,
у сірій пелені дощів не зникне страх -
вона чекає, а тебе чомусь не видно... Тихо...
Ну що ж, давай тоді помовчимо -
не на заваді, що туман
приповз до ніг кудлатим псом
і руки холодом увесь час лиже.
Та невеликий страх, що розділяють нас
багато років і безмежна відстань.
Боюся лиш, що зникне весь щемкий наш сум,
що зникнуть нашi почуття і пристрасть...
О ні, ти все ж аристократ,
і гордості - хоч відбавляй! -
що наче шпага, чи кинджал
приховані в твоїй душі для інших -
і ти, мабуть, таки не прИйдеш...
Поглянь, альтанка пурпуром взялась -
i все ж прийди, щоб ніжно мучить мене знов
та спалювати душу вщент:
твій погляд ледь зволожених очей -
тo незгасимий жар,
твоє мовчання - вбивча ніжність...
Прийди і руки втомлені зігрій
над полум´ям багаття з листя.
Просто мовчи, торкнись мого плеча...
А я тобі й собі приготувала дар:
любов-чар-зілля (чи таки миш´як?)
підсиплю непомітно у гіркий коньяк
(чи здогадаєшся - навіщо?)...
---------
09.10.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141233
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.08.2009
Мій краю,
тебе поволі забуваю,
але іще зринають
з дитинства
клапті споминів:
зі старосвітськими
мадоннами
й хрестами-розіп´яттями
сліпий дідусь із внучкою
йдуть електричкою..
Дівча махає ручкою
й перстеником золоченим
із ім”ям на нім різьбленим
і начебто співає:
„Купіть, купіте Бога ради!
Колись він був обручкою –
тепер хіба для щастя вашого
будЕ як амулет і скарб.
А може, ще і хрестик,
І календар церковних свят? –
У цьому році, бачите,
вони з державними
не співпадають –
буде спокійна паска...”
І ось настали Великодні –
йшли люди в церкву вільно.
А після служби Божої
щасливо біля цвинтаря
заводили гаївки.
І як веліли звичаї,
співали славу Сонцю, -
a вслід за ним гадюкою
тяглися довгі потяги,
повні торбів, людей...
і грудочок
землі з далеких сіл...
(Прага, 2003)
---------------------
(Може, для кращого розуміння дещо поясню. Колись ще, за радянських часів, коли мені ще дитиною доводилося їздити нашими електричками по Львівщині, як то кажуть, на "рідні села", то часто у вагони заходили люди-каліки, котрі прoдавали заборонені на той час різні церковні сувеніри: хрестики, медальйончики з Матір´ю Божою, церковні календарі тощо.. Зазвичай ці люди були такі бідні, що хоч-нехоч, а щось у них та й купиш.. Такі от спомини з дитинствa.
А самий вірш торкається проблематики нашого сумнозвісного українського заробітчанства за кордоном, у котре подалися мільйони людей після розпаду СРСР та проголошення Незалежності України... Ось такі реалії і моя реакція на них).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141185
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.08.2009
Розливались, мов безкрає море,
Ріки в семиструнну вертикаль -
Розквітали ніжно вічні сльози
Пролісками у лугах.
В мед-заграву весняного ранку
Арки простягався стан
Й непомітно барву - час горизонталі
В лазуровім смутку вицвітав.
Сумно мохом заростають
Фрески в сиротах-церквах,
Що руїнами з хрестами
Загубились у лісах. -
Десь розкидані по світу
Люди святять новий храм, -
А з Розточчя - лише світло
У фіалках та у снах...
Синє небо - тиха пристань
ув озерних дзеркалах.
Ліг вже промінь золотистий
На росу з небесних арф -
Й наче килим семибарвний
Водоспадний виткав ткач, -
Може, ще раз з неба гляне
Божа Матір на цей край?
---------
(2004)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141183
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.08.2009
Вихлюпнувши кiвшик,
наповнений любов´ю,
на всіх, хто ще не встиг
чи не зумів
зріднитися в біді і болю,
бредеш поволі в темний ліс -
шукаєш неупинно в нім
істот найближчих до душі,
не поділяючи на тих,
хто свій, а хто - чужий...
Легкі, як перший сніг, чи дим,
життя чудні метаморфози:
з кохання й дружби -
запросто ворожість.
І серце з кiвшиком пустим
у пошуку живих джерел, струмків.
Невчасно - сонний ліс
такий густий, як сіть.
Там з неба - не дощі-сніги,
a сіра кам´яниста сіль,
на хмарах - чорні ґрати віт
і тіні довгими штрихами.
Замість живих птахів -
геометрично досконалі
німі безкрилі орігамі...
І знов стрижеш "під їжачка"
волосся-корені душі,
шматуєш-рвеш зосталі дні
на чорно-білі клапті.. -
Все меншає розквітлих див
на полі віри, наче маків -
так рідне кров,
так блякнуть і цятки
червоних чисел
у календарі...
Як пересмужжя - день і ніч.
На білім світу полотні -
одні штрихи. Чорні штрихи.
І вічні коливання у душі
на гойдалці-терезах світла і пітьми
з переважанням ночі,
втоми й гіркоти...
---------
03.12.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140998
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.08.2009
Захмарилась галявина кульбабами -
лиш чари-мари-дмух! -
клубки туману понад травами
і виром сизий пух.
Лиш в небо руки -
й сонце на долонях заспане
клубочком, як руде котя -
стікає світло поміж пАльцями
бурштинними краплинами тепла...
Ще понад синім краєм гребеня
самотньо блимає нічна зоря
й над лісом срібною тарелею
ще котиться дзвінка луна -
i знов муркоче у верхівці дерева
прадавню казку вітер про дівча,
що марить мавками і диво-маками
зі золотими цятками на пелюстках...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140953
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.08.2009
Там, в тому Львові,
заблукати б іще раз
в тунелистих провулках,
пірнути б у браму,
де цвілі стіни
й всесвіт подвір´їв
ще дихають затишком;
де з кожним кроком
рипають сходи,
дерев´яні, підгнилі,
а на балконах,
мов час маскараду:
строкатістю прапорів,
яскравіє на дротах
випране шмаття.
Там, в тому домі
повно сміху і лайок,
на підвіконнях
ліниво на сонці
вигріваються-ніжаться
пухнастенькі соні.
Там у квартирах,
коли під стіною
по розгойданих коліях
проповзає, мов гусінь,
старезний трамвай,
гойдаються люстри,
у креденсі дзенькає
порцеляна й кришталь...
Там очі-вікна
пильно вдивляються
у щойно прибулих
й цьотки Зося і Броня
філософськи зітхають:
"Що не кажи,
а таке вже життя..."
Там зАвжди в неділю
з костела навпроти
прилітають уранці
відголосками дзвони,
а після обіду,
чи як вийде - увечері
злітаються зграями
сизими голуби.
І якось так тихо,
спокійно-сумирно
осідає в душі
лише вуркотіння,
шурхіт крил
і лускіт насіння,
а серед тиші
клубочуться з плІток
легенди й казки...
-------
20.07.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140782
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.08.2009
Вторинність як дискурсивне спрощення і підтвердження опозиції.
Вторинність як сховане у шпаринки душі "его", "я" (чи як це ще назвати).
Вторинність - це тінь, пітьма,
котру відкидає світло.
Вторинність - це резонанс, луна...
а луна, наче Місяць,
що рефлектує, відсвічує сонячне сяйво.
Вторинність - це жінка,
котра вже вкотре ховається за спиною чоловіка,
котра, як Місяць, здіймає мегатонни вод його хіті,
пропонуючи йому для задоволення:
1) тіло;
2) покору;
3) ... душу... х-м... Душу? Для кого - Адама? Ха-ха!
Душа "грішної" Єви для нього вторинна.
Бо... перш за все, це має бути:
1) тіло;
2) родючість (репродуктивність, тобто спроможність розмноження);
3) догоджання
+ покора
+ леліяння його фалоцентричного его,
а отже = фальшивість психології турецьких бранок в гаремі.
Вторинність - це однозначність.
Вторинність = нерівність, не гармонійна відмінність,
бо третинності не дано -
а тому просто останність.
Невторинність = вільнодумна полізначна іншість
та феноменальність;
Невторинність - це висота і глибина,
душі жіноча вічна таємниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140628
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.08.2009
Добрий Янголе,
звідки зновy ти взявся на мою голову?
Добрий та дивний Янголе
з панківською зачіскою,
у чорній шкіряній курточці,
з синцем під оком
і так трохи напідпитку -
ти, мабуть, заблукав
не в своєму вимірі
і не в тих лабіринтах,
що по спіралі
загвинчуються в космос,
a, може, просто
не втримався на хмарі
(щo проповзала ковчегом дірявим
тa засівала місто густими дощами) -
i впав мені прямо в квартиру
крізь мною відчинену шибку?
О, Янголе, -
ти в тім розбризканім місячнім світлі,
бачу, такий же як я:
просто тіло,
просто душа,
просто смертний
і трохи ловиш ґав.
І так трохи такий собі лірник,
що зі снів і віршів,
наче з вина до причастя,
творить цілу містерію:
зорі колишуться
в твоїх бездонних очах -
ти подаєш мені хліба скибку
і шепочеш моє ім´я,
і чомусь так дико
й несамовито тріпочеш
своїми порваними
закривавленими крилами...
O, вірний мій Янголе -
розбишако-зірвиголова,
рідний мій Охоронець
з давньої юності...
-----
26.07.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140621
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.08.2009
Перстень темряви ночі навколо -
зорі світять очима гадюк.
Заворожує серце магія слова,
шепоту змія отруйних спокус.
Досить-досить! Нехай буде тиша!
Kажуть, що з тиші приходить Бог -
на початку усього були, мабуть, сльози -
і крапала з неба іскрами ртуть:
як в ній розчинялося золото сонця,
так душа потопала в пітьмі,
і здавалося, пило серце живу й вічну воду -
аrgentum vivum**, мов куля, тяжіє на дні.
А в небі - неначе смарагдовий камінь,
перснем ночі і року блищить Зодіак -
пожирає вже вкотре себе Уроборос
вічним циклом буття й небуття..
Там зі смерті в життя протікає
аqua permanens*** - астральна ріка,
там іgnis sacer**** - вогонь не згасає:
Меркурія ртуть - вода і метал.
І поки пило серце до дна цю отруту,
наповнялась живою водою душа:
смерть і кохання, спокуса і згуба -
стали кристалом любов і життя.
Кажуть, Бог живе там, де є тиша,
де вічності сяє живий діамант.
Серце, отруєне словом, назавжди затихне,
на камінь мовчання лиш крапне
срібляста сльоза.
*************
* - (комент.) - про cамопізнання (за концепцією К. Г. Юнга, котрий використовувв знання алхімії у своїх наукових працях з психології).
**аrgentum vivum - (з лат.) "живе срібло", Меркурій, тобто ртуть.
***аqua permanens - (з лат.) постійна, незмінна, "вічна вода".
****іgnis sacer - (з лат.) "святий вогонь".
-------
26.12.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140562
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2009
Годинника циферблат -
мандала земного кружіння.
Стрілки довкола, наче проміння:
нуль, четвертина i половина...
три четвертини... за п´ять...
За зап´ястя хапається час -
за п´ять вже дванадцята - південь.
І Сонце в зениті - то ж лише половина...
Йдемо далі по колу... і глядь! -
Вже відбиває двадцять чотири -
ще мить... і звершилося! Бам!
І північ, чи вічність -
з ударом лунає хорал
серафимів...
І відлік - як Альфа й Омега -
розбігається знов від нуля.
--------
06.12.07
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140556
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2009
ВпАде ніч з висоти діамантами зір
і над містом розкине шатро.
Вітер відчинить легенько вікно
і навіє пелЮсток з шипшин.
Засинаєш - квітковий цей вир
витанцьовує вальс у світлиці -
утікаєш навшпиньках у спогадів сoн:
там сховалась любов-таємниця,
місячним сяйвом сповита.
Доторки, ніжність і викрик слабкий.
Поцілунки - спалахують губи.
І в зіниці з пітьми - зорепад пелюстків -
ти вмираєш в екстазі вже вдруге.
Жаль, це лиш сон,
це лиш сон, лиш мара -
знемагаєш від болю і втоми.
Pозсипається ніч,
б´ється крильми душа -
з-під пелюсток й тернІ
виповзає змія
багряною цівкою крові...
---------
16.06.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140506
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2009
Загойдай, заколиши мене в своїх тенетах
так, як в павутині-сітці чорний Всесвіт
заколихує мов бульбашки роси - планети...
Загойдай мене, Павуче-Хрестоносцю,
неначе ту комашку злотокрилу.. І приспи
мою уважність-пильність - так мої думки
закрутяться спіралями у синусоїді кривій,
як планетарний часопростір... Доленосцю,
глянь, яке все схоже до дрібниць! -
отак є зіткано-змережено наш світ:
Ти - мій таємничий, темний Всесвіт,
я - ясна зоря - роса-намистина у нім...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140488
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2009
Скажи мені, хто ти?
Блукаючий лицар,
чи варварський воїн?
Навіщо ти гостем
нежданим, нічним, таємничим
вломився у серце моє?
Як навстіж всі вікна:
у серці-хатинці
лиш нáскрізний протяг
i пам´ять гніздо собі в´є...
По тобі - ні слiду. Hі снів. Aні тиші -
скрипалять на цівочках нервів
чорним квадратом
заповнений простір
і схлипи розбитих
тобою дверей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140363
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2009
Тиша... Кришталевий дзвін луни
і шепіт ще блукають в кронах.
Кленове листя, мов персидські килими,
так м´яко поглинає кроки:
це падолистом встелені стежки -
у вихорі думок, y шелесті ходи
мережать світло-тіні хороводи.
Згоряє день. Ліси палахкотять
у сяєві парчі, в огнях порфіри...
Твоє мовчання - урочисте і палке,
паралізує серце, сковує... і ніжить.
І звідки знаєш вічності секрет,
мов чорнокнижник, чи віщун-алхімік?
Несамовитим викриком сердець
безсилий наш німий протест
зривається, неначе кволий ворон:
ледь чутний шурхіт чорних крил -
востаннє вій тіней твоїх ледь зримий порух.
Твоє мовчання...
Oсінь вже насипала монет
аж до самих воріт високих барханів снігів -
туди, до брами, стелиться наша дорога...
Та поки не прийшла ще заметіль,
поки зимі пручається ще ліс,
поки поля й галявини
не стали білими сахарами -
ми все іще разОм.
Ми все іще у володіннях снів...
Як листя тихо стеляться думки шляхом,
що неупинно нас веде в обійми зим...
Вже не боюсь:
єдиний погляд твОїх лагідних очей
із темряви - мов з Тисячі і однієї ночі...
Володаре, ти в дар мені приніс
таку мовчазну і таку казкову осінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140317
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2009
Заборони впали
яблуком стиглим, важким -
із скарбниці розбитої
аромат миґдальний здіймається.
Навколо скарбнички -
шкарлупиння розлущене,
а вуста гіркотою
уже поціловані...
У сандаловім сутінку
смуток жахається
гілля дерев, проростаючих крізь
мури кам'яні.
По колонадах звиваються.
Вірші Петрарки в її
кучері тиціанові
як самоцвіти вплітаються.
І луною маґії -
дивом искристим,
мудреців еліксиром
лежить, наче спить, зваблена...
В залі тихій з аркадами
в сяйві витають злотавому
тони лютні журливої -
міфом окриленим
відлітають в краї,
де за рікою
згасають уже голоси,
а в пишних садах
на другій стороні
сонце назавжди прощається
з віком ренесансної краси...
------------------
(квітень 2004)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140297
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2009
Ніби перегук
китайського Фен-Шуй:
ти - я - третій -
як свідок,
але не завжди
зайвий:
все залежить
від акцентації
та простого
звукового наголосу:
ти-я-він -
(знаєш се?)
ти-Я-він -
(знаю це?)
ти-Я-ВІН -
(відчуваєш це? -
як болить?)
ТИЯВІН-
чи той вітер-ураган
живе цим?
Боже, цей третій -
це Tи?
...........
Я росла і маліла
зі словами дощу,
я росла і вірила
навесні
ластівкам і пелюсткам -
пелюсткам,
що їх вітер
безжально
зривав... все зривав...
............
не питаючися мене
про відчуття
болю і вічності....
І, мов самурайське відлуння,
знаю, що
.........
Жінка (людина), котра бере
не лише меч,
але і життя
у свої власні руки... -
....
ця жінка майже не живе -
вона - приречена -
а отже, лише ніби чує y небі
нічних метеликів ледь вловимі
з-з-з - з-звуки....
..........
Жінка, котра плаче
невидимою сльозою
над своїм тілом,
над своєю любов´ю,
що зросла
на бетоннім мості
над нерайською рікою
з назвою РАЙДУГА -
ця жінка - у смугастій сорочці,
затворниця,
рецидивістка власних ілюзій -
вона знов поринає у морок краси -
і, наче впалий янгол,
прорізує
своєю драматичною пантомімою,
(оцією іграшковою зброєю -
імітацією свисту сталевого меча),
світанок,
що повсякчас
їй
забороняє
БУТИ....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140293
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2009
Ти не знав,
якою бувала
сіднейська злива -
крізь її скляні стіни
можна було дивитись на світ,
мов на диво:
химери висотних будов,
розмиті плями-тіні людей,
шум дощу,
глухі відголоски міста
й віадук,
яким пролетить
потяг-експрес,
ніби привид.
Він здолає, мабуть,
ще тисячi миль:
перетне впоперек
весь цей жовтий,
плаский континент,
(а може, помчить
в потойбіччя?),
та котрому ніколи й ніяк
не домчати у край,
що з´єднати би міг
той материк,
де залИшився ти..
Звечоріло.
Лиш злива і віття
чорного дерева*:
його ніжне квіття
якраз опадало -
синь цих пелюсток
була так подібна
на сни у дитинстві,
на перші фіалки
тендітні...
А десь там, за морями,
у заклятій весною землі
залишився ти..
Там танув сніг
і в гаях розквітала
барвінку блакить.
Здавалось, що ми
полюбили навік -
тa забули,
що квітка весни
цвіте,
поки сонце росте,
і пелЮстки її
згоряють
у ніч на святого Яна*..
Що ж, не збулось.
Дива не сталось.
Piвнодення весни
я зустріла тоді
на терасі з вином:
під аркадами
чорних гілOк
від бризу й дощу
тремтіла мара какаду,
за скляною стіною води
малювала потоп
i химерний свій світ
примхлива сіднейська осінь...
----------------
* чорне дерево - палісандр. Kора цього дерева зазвичай дуже темного кольору. Палісандр розквітає наприкінці австралійської весни та цвіте до ранньої осені; квітки палісандру мають філолетово-блакитний колір.
* барвінок розквітає після весняного рівнодення та цвіте до літнього сонцестояння; лише зрідка може ще розквітати на зачатку осені.
-------------
21.08.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140277
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2009
Ім´я цієї жінки
несе в собі
струмінь світла
і грудочку болю
з трагедії
свого народу...
Коли болить душа,
приходиш в Божий храм -
і там, під золотoм
мозаїки шатрa
мимоволі
заплющуєш очі
і... вдихаєш
янгольський голос,
що лине
з далечіні
гірської висі й долини -
Первопрестольного
Ечміадзінa**...
І пливе, і пливе
Ноїв ковчег спасіння
крізь бурхливі моря,
пристає на вершині
єдиної суші -
на скелі сніжно-сліпучій.
Арарат...
Священна гора Арарат...
A голос її
все лине і лине,
ніби політ голубиці
з гілочкою оливи,
і падає в серце
краплиною мирри
для спокою й миру...
Бо голос її -
оксамитне сопрано -
як струмінь
небесного світла:
стікає тонесенька цівка
склепінням
Вірменського храму***,
і тече, і тече, мов водиця,
по вітражах
та по древнім камінню... -
як живий, чистий голос
райського солов´я,
що зцілює душу
від поневірянь.
Голос жінки -
Тієї, хто має ім´я
Лусіне Закарян...
----------------------
02.12.2008
*Лусіне - вірменський варіант жіночого імені, що походить від латинського "lux" i що означає "світло", "сяйво". В інших мовах це ймення можна зустріти в таких варіантах: Світлана, Луція, Лучія. В католицькому світі святкується 13 грудня свято святої Луції.
**Ечміадзін - Духовною столицею вірмен є Ечміадзін — монастир в колишній столиці Вірменії Вагаршапате. (В перекладі з старовірменської «Ечміадзін» означає — «Тут зійшов єдинородний Син Бога».) Згідно з переказами, перший вірменський єпископ Григорій побачив тут Ісуса Христа, який наказав йому побудувати перший у Вірменії християнський храм. Храм було збудовано ще 303 року. Тепер це головний кафедральний собор вірмен світу.
(цитату взято звідси):
http://www.day.kiev.ua/17618/
*** Вірменський храм - це львівський Вірменський кафедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці, збудований у 1363 році.
----------
Голос Лусіне можна почути тут:
http://www.merhayrenik.narod.ru/download/vocalese.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139871
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
Так мало потрібно в житті -
тихнуть напружені нерви:
розлуки їси, як вершки,
мов лікер, доливаєш перерви -
й міряєш втомлену мить
відліком дзиґаря-серця...
У безмір дощів сірих нив
вплітається нитка серпанку,
димом ковзне поміж вій -
вип´єш до дна всі світанки...
Чекання... Це дар, а чи гріх
впаде яблуком стиглим на землю
і сколихне врізнобіч
дзвони-листячка яблунь-костелів?
Ще лиш мить, ще однісінька мить -
i на крилах лелечих увись
храмом, зітканим з молитв,
вознесеться самотність до неба...
*****
10.07.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139838
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
З останніх сил ще викрик, порух,
і робиш з ліжка крок у темноту...
І вже так байдуже: без боязні в ранковий морок
ступаєш кожноденно без жалю.
Ти знаєш - ніч вже майже-майже поруч,
ще трохи - і зіллється з чорною дірою,
чи німбом крематорного вогню....
Програма дня:
знов вулиці, будинки, цвинтар, церква..
І стін, коли перед очима меркне,
перша невідкладна допомога -
тримаєшся за них, мов рятівного кола..
І йдеш наосліп, манівцями,
немов по Дантових пекельних колах -
О місто! - ненажерлива потвора,
всепоглинач, Хаосу мікроелемент...
та байдуже, так байдуже усе...
Трамвай, зупинка - щоденно натовп поспішає.
Чекання, поки всі не перейдуть...
І невеличкий пам´ятник з граніту In memoriam..
зі знимкою дівчиська, що перебігало колії
і встигло перебігти... до раю...
Небайдуже, що біля пам´ятника почергово
сміються плюшеві вуста ведмедів і ляльок,
дитячі підписи на камені: "Назавжди наша подруга!"
і свічечок жовтявий світлофор...
Небaйдуже, що неодноразово
вночі стирчав, обсмалений вогнем і попелом
чиєїсь помсти.. чи то просто варварства -
ти знов його сльозами вимиваєш,
і причепурюєш, немов нічого й не було..
Лиш бAйдуже повільності сповзання у безодню,
в спіраль кінофрагментів катастроф -
ніяк уже не втриматись за поручні
на палубі свого Титаніку -
душі отруйний біль сховався в морфію,
в піґулках анальгетиків і доз..
Ідеш, ногами човгаєш -
мідь, змішана із бронзою,
в долівці, наче море, шелестить.
Як байдуже - чорнезний капітан апатія
веде твій корабель на мілину...
--------
12.10.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139824
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.08.2009
Після дощу,
коли крізь сувої хмарищ
прорветься вогненний промінь
і сліпуча блакить,
я зніму про нас фільм:
ти, недбало побритий,
але таки елегантний та шик,
щасливо усміхнений,
на тлі ріки
та панорами
середньовічної фантомної Праги
видихатимеш зміїні кільця
цигаркового диму,
підморгуватимеш і мружитимешся,
слатимеш повітряні цілунки,
що плутатимуться разом з клубками,
в об´єктив фотокамери -
а я потім,
коли настане глибока ніч,
прокручуватиму до нескінчення
весь цей кліп у своїй пам´яті,
де я, прихована за камерою oбскура,
бачитиму розмитий світ "догори ногами" -
лише ти не ходитимеш на голові,
а впевнено триматимешся
у течії прозорого етеру -
літатимеш
в моїй збудженій уяві
темним янголом,
світлим демоном,
звабливим таємничим лицарем,
моїм STAR -
зоряним кіноактором,
героєм з іншої планети
на тлі післядощових,
засліплених сонцем,
празьких лискучих вулиць;
відчуватиму твої флюїди,
що кидатимуть мене в екстаз,
бо ти -
моя ейфорійна,
в темряві освітлена
прожекторами фантазій,
таємнича
мультимедійна
тривимірна
Laterna Magika.*
21.05.2009
---------
*Laterna Magika - Латерна Магіка -
1) в перекладі з латини означає "чарівний ліхтар";
2) (для інформації) Laterna magika - це назва мультимедійного театру у Празі. Принципом є комбінація сценічного виступу зі звуком та кінопроекцією. Засновником театру був режисер Альфред Радок та сценографіст Йозеф Свобода. Цей театр виник и році 1958 і вперше був представлений на міжнародній виставці ЕКСПО 58 у Брюселі, де і отримав міжнародне визнання як новий вид театрального мистецтва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139778
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.08.2009
1.
Безцільно блукати містом -
від нудьги заглядати у вікна,
і знову блукати-блукати...
та опинитися раптом у бізнес-кварталі,
роздивлятися тут перехожих суворі обличчя
і повсякчас наражатися на позліток гламури:
Кумири? Чи ідоли? А, може, живі манекени?-
їхні відбитки в зіркових відлитках
так люблять з´являтися на тротуарax слави..
Позолочені написи з білбордів на стінах,
порцеляннi, застиглi в гумовій гримасі,
усмішки з вітрин i екранiв
так і засліплюють очі, мов іскри з-під зварки-
де взяти захисні окуляри?
О, так! -
атракціон-мегаполіс у повній блискучій красі! -
вже причаїлись, чатують
підняті стріли урбаністичних амурів -
ось-ось і не встоїш: так і поцілять
у серце шипи зі солодким кураре...
Далі-далі
з тих всіх суперснобських проспектів, бульварів!
Ідоли - як золоті істукани:
політичні, естрадні, спортивні і модні кумири -
швидкісна карусель ієрархії вертикалі,
герметичності космос і недосяжність
чи ще прижиттєва забронзовіла манірність? -
Справжній декорум обличчя "успішного" світу!
Як же тісно!
Може, стане вільніше,
щойно я звідси,
з того фешенебелю,
зникну?...
2.
Втекти. І чимдалі -
не так за відстанню,
як за досяжністю душ -
наприклад, туди,
де за стареньким костелом
сховався маленький базарчик
з п´янким ароматом
персиків, яблучок, груш,
ананасів, бананів, фініків, ківі, лісoвих ягід,
горішків і пряників
що всуміш із медом, зефіром, кавою, чаєм
і бозна-якої і звідки екзотики
котяться в ніздрі теплим цунамі;
а далі - на площу, де ремісничих справ майстер -
маґістр металів - коваль,
чорнезний від кіптяви, наче карпатський мольфар,
викує на почекання
філігранну
залізну троянду
чи підкову на щастя,
а може, і зуб.. :) ;
де бабця-майстриня старанно щорання
розвішує у вітрині своєї крамнички
старосвітські вишиванки гладдю, ажурні мережива,
камізельки гаптовані з флітрами і накрохмалені чепчики;
де з пекарні навпроти шугає ванільний і дріжджяний дух;
де квітникарка за лядою сяє у райдужній аурі з квітів;
де під склепінням готичних крамниць довжелезні ряди галерей
зі сувенірним непотрібом, кітчу картинками;
де по древньому бруку ллється бурштинне вино полудневого світла;
де понад цим всім, мов рибки сріблясті, пурхають зграйками голуби
і пливе, і пливе тополиний пух.. -
де дзюркоче фонтан між деревами в притінку -
там мимохіть наставляєш долоні,
вловлюєш краєчком вуха бамкання дзвонів
i тихі стогони скрипки з-під рук мандрівного музики -
і ловиш, так глупо щаслива, краплини
і миготливі сонячні зайчики...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139408
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
Все нижче й нижче
нахиляються
до тебе зорі й Місяць -
а ти, Панно замріяна,
матеріє іще незаймана,
ще спиш невинним сном.
І в сні твому лелійному
тече ріка під кригою,
але прийде весна відлигою -
звільнить твою печаль.
І ось уже під одягом
гарячим подихом
зашелестіло літечко -
мов стиглим, зрілим яблуком
серце твоє повниться -
із ледь тремтячим дотиком
сковзає із плечей твоїх
ніжно-шовкова дівоча біла шаль..
Ти прокидаєшся
й так зачудовано у ніч вдивляєшся,
бо відчуваєш щастя
лоскотний, невгасимий жар...
Ти - Жінка,
Ти - Матерія із Духа створена!
І лоно хай твоє освятиться
Любові імпульсу вогненним променем!
Й коли рука твоя безсило
на животі потім спочине,
Мадонно, ти вже знатимеш:
там, під серденьком знеможеним
вже струменить нове Життя.
****
19.11.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139387
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
Я стільки разів чекала,
коли ти повертатимешся з темряви лісу.
Я стільки разів вслухалася
у кожний шелест,
у тріск сухих гілок,
відгадуючи твої кроки.
Я так прислухалась до виття вітрів
у сподіванні,
що почую твій голос..
Але там, серед тиші - лише тужливий крик сови
сповіщав, що даремно: не йшов ти..
І не страшно мені було тут, на узліссі,
бо високо в небі зринали зоряні дощі -
їхнє сяйво спалахувало
над верхівками сосен,
нагадуючи про ту давню нашу Святоянську ніч,
що тепер ніби фосфоричний спомин,
ніби тисячі вогнів у зіницях -
заіскрилась і згасла..
Я знов тут. Чи чекаю?
Вже давно не сподіваюсь на диво.
I давно вже не плачу.
О не вертайте, думки, по стежках,
котрими серце блукало наосліп!
Я давно вже не плачу,
а як би хотілось так як колись
плакати крізь сни! -
але, видно, ти вкрав мої сльози..
Все ж чекаю. Тебе вже не кличу,
бо захрип до оніміння мій голос.
Рухи застигли - ніби бачу себе в вовчій шкірі..
І лиш темрява - немов страх, немов біль -
мій вовчий інстинкт завжди поруч..
--------
26.11.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139386
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
1. Інверсивне (промо-кібер-іронія)
Вухастий Михасько
полює
на окасту Ориську -
(інверсія) - клаповухий локатор
сліпий, бо не бачить
глуху відеокамеру -
отака рілля між "любов´ю очима і вухами" -
отака рілля ніж ними,
наче сторiнка між розділами у журналі "Еротика",
наче межа між ........
наче прірва між глухим і сліпим..
Німе полювання -
безконтактна ПОЛЮЦІЯ.
2. Циркуляційне - (IN and OUT)
Анато-сферо-психо-м(п)ат(p)ичне
Ана(гра)фемно-(сома/нома)-т(д)ичне
Астро-ном-ічне - іч-іч-і-і----е....-е... -
NOMEN OMEN
ЦЕ Є коли
мало КРОВІ в книжках -
зате так забагато ЕТЕРУ, ДУХУ -
ось і я паралізована - нерухома,
дихаю лише мозковими клітинами, -
себто одним лише тілесним мозком -
і, неначе канібал, серце ТІЛА -
воно таке зголодніле -
жадає, ТАК прагне
пульсації
і циркуляції
живої КРОВІ... - ГАМ!
ГАМ - ГАМ!
розлетілося гамами
черевної музики...
Гам! - з´їдаю поволі отак
садистично
тебе
до останнього подиху..
****
21.07.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139348
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
Всім помилятись - не грішне.
Всім забуватись - це ж так випадково...
Лиш я і ти знаємо, що ці криги не вічні -
я люблю вдавати навмисне,
що помиляюсь -
о, цей розрахунок з неточністю
до однієї тисячної
є майже безпомилковим
і статистичні дані -
як застереження
від катаклізмів...
О так! я люблю творити катастрофи
світового масштабу
в собі i в тобі... -
як торнадо я нищу все,
що могло помирати так тихо і звільна...
я нищу...
щоб знову росло і жило
після нової грози...
Ці криги не вічні -
вже скільки днів-ночей-місяців-років
ношу в собі перлину суму -
ці криги не вічні - сьогодні по Бі-Бі-Сі
активісти
знову боролись проти ембріонів...
сьогодні радіоетером
поширювався здогад,
що ця наукова теорія -
бездоганна й незмінна -
догматична віра в те,
що нам зостануть
замість недосяжних вершин
білі ночі...
Ці криги не вічні -
розтануть поля арктичні
і полюс лише зблисне
в чийомусь зойку
полярною зорею над гладінню...
А білі ночі... а білі ночі
просвічують дно..
і падають в темінь
космічну...
--------
28.06.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139344
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
Не торкайся цих тем і розмов,
наче точок гарячих на тілі -
обмини і пройди все це повз
привидом тихим, ледь зримим...
Не примусити - доторк душі
відчувається й так: безсловесно.
Відпускати любов - мов тоненьки нитки
витягати зi зшитого небом.
Розчиняється, наче в імлі,
все несказане нами ще досі -
по якій ж траєкторії снів
відлітала ця ніжність у космос?
Імпульси-спалахи в мозку корі,
здається, ясніші, ніж зорі, -
рвуться ажурні, невидимі шви
візерунків, вишиваних болем...
Не стрітення - блукання комет
напророчено гордим й самотнім.
Тиша - сигнал ніби з вічності сфер,
обвилася оголеним нервом...
****
31.05.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139004
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009
Колись і ми з тобою, моя вірна подружко,
одягнемось в пастельних кольорів костюмчики,
а на збілілі віком голови -
нап´ялимо
з прапам´ятних часів химерні капелюшки.
І будемо шпацерувати
тремтливою непевною ходою
по вуличках бабусі-Праги...
Підем у галерею
на виставку поп-арту,
пізніш - на набережну у кав´ярню.
Замовимо собі латте і тортик
і у живій розбурханій дебаті
ділитимемось враженнями-згадками
про вже забуту дику молодість...
А потім ще на Кампі*
попід стіною Леннона**
струснемо давниною:
хриплявим унісоном
затягнемо мажорним
"Yellow submarine"...
А на Влтаві в човниках
все так, як і колись,
будуть закохані...
А ми лише зітхнемо
і тихо розбредемось
хто куди:
ти підеш додому
зі свOїм білосніжним пуделем,
а я - з йоркширською болонкою...
-------
*Кампа - празький півострів розташований на Малій Страні, багатій на історичні та культурні пам´ятки центральній частині Праги.
**Стіна Леннона (Lennon's Wall in Prague) - ця стіна виникла спонтанно на Кампі після смерті Джона Леннона у 1980 році, котрий у тогочасній соціалістичній Чехословаччині став справжнім символом свободи. І нині щороку приходять вшанувати піснями, квітами і свічами пам´ять цієї легендарної особистості тисячі молодих людей як з Чехії, так із-за кордону.
--------
15.07.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139000
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009
Коханий, я знаю
як часто,
розкуйовджуючи густу гриву
осінньої ночі,
ти - сам у себе в опалі,
очікуєш,
мов благодаті,
свіжого вітру з Атлантику:
він приносить на крилах
з-над скелястих,
туманних берегів Шотландії
отари кудлатих хмар,
передзимові зливи,
та вісточки,
що хапає під час свого лету
у східному напрямку..
І безсоння твоє
поки прагне скропитися
золотом крапель
з вересу й віскі -
ти, мов сумний король Лір,
все блукаєш
у глаукомі своїх почуттів:
кохання твоє,
таке зaвжди скупе на слово,
немов щем Корделії,
водить тебе за серце
країною опалого жовтня...
--------
14.11.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138889
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2009
Ти підбери цю тишу, час благословенний,
і світло в своїм серці розсвіти...
А я зникатиму щоразy з пам´яті твоєї
поки не зникну зовсім, мов осінній дим.
Стікатимуть повільно дні дощами
із ринви літ, з дахів віків,
із веж тисячоліть.
Тебе поволі, непомітно я втрачаю
як срібло, що із неба ллється
на бруківки міст.
До брами серця, наче брами раю,
обітоваAної і таємничої землі,
ти все шукав стежкИ із лабіринту,
заблукалий:
і ось знайшов одну,
й знайшов потрібний ключ -
та все ж не відчинив...
Ти поклади цю тишу й душу мою на долоні
так, ніби ти жіночість мою дику підкорив -
і на душі оцій, розгорнутій, мов молитовник,
чорними літерами слово "втрата" напиши.
I вознеси цю тишу ніби передвістя осені,
й багаття суму в своїм серці розпали.
Арктичний вітер пригорщами повними
сріблясту паморозь на вежі притрусив, -
O, як чіплялися вони все вістрями за просині,
немов прудкий спиняли літа часоплин!
A хмари! - ген летючими голландцями
невпинно линуть в безвість так,
як і я з твого життя -
в позасвіти...
Лиш не тримай в думках цю тишу, краще відпусти -
нехай же птахом сизокрилим й чорнооким
невисказаних досі слів летить!
І щойно перший промінь передвістя осені
торкнеться серця ніжно позолотою -
ти в нім про мене спомин загаси...
*******
24.07.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138885
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2009
Як часто підводячи очі до неба,
і коли вже у них - ні сльози,
ти згадаєш про щось,
що так болісно в серце
ще з дитинства глибоко врослось.
І тоді серед тиші благаєш невпинно:
Повернись! Повернись! Повернись!
Бо самотність дзвінкою луною, як Bсесвіт,
резонує на хвилях душі...
Tам, під сонцем жагучим,
чужинним, далеким
сокровенне здійсниться на мить:
бачиш - он, білий сніг,
що давно вже не снився,
стелить чисте своє полотно,
і з-поміж сосен
у небі сузір'ям іскриться
Тиха Ніч. Таємниця. Різдво...
--------------------
(Sydney, 2005)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138860
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
Як раптово
кривавий промінь
розпоров тяжку ризу
дощових хмарищ -
розтрощився по мокрих
бетонних квадратах:
тисячі іскор
сліпучого полум'я -
в дзеркалі крапель
синьої повені
пелюсток палісандру...
Як тихо вони лягають
під ноги
наче в екстазі святої покори,
самовідречено віддаючись
напризволяще
байдужим крокам
перехожого...
Так і у відблисках
асфальтових калюж
буденність струшує
зі свого скелету примар
напівпрозорий вельон
пустки днів...
Тільки натовп низьких,
вбраних у сірий саван, хмар
і надалі бреде як процесія
кудись понад край
Нового світу... -
У цьому місті,
обвитому смоґом,
де крик зграй кажанів
кружляє у пітьмі
над кронами дерев
вечірнього Гайд парку:
де над сплетінням
розгалужених аркад
здіймаються,
наче тіні птахів
із Гітчкокових фільмів... -
Там катедра Сент Марі
урочисто чекає
на пришестя
перших променів
завтрішнього сонця.
Її дзвони,
наче галасливі діти,
розгойдаються -
і луною різдвяних мелодій
вознесуться у височінь,
до пронизаних сяйвом
далеких зоряних пустель...
----------------
(Сідней, грудень 2005)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138859
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
Подовгу задивляєшся у свічада плес,
ніби все розгадуєш таїну Лох-Нес...
Не покажуся. Зачаюсь, чекатиму...
Ворухнеться ледь гладінь -
із-під темряви глибин
стежать очі пильно:
силует розпливчастий -
на поверхні твоя тінь.
Причаюсь, чекатиму -
все ж як боязко спіткатися
з поглядом жінки-амфібії,
де в зіницях зачаїлася
мудра й ласкава рептилія...
І тоді,
коли зникне твій страх,
я раптом вирину...
Відчую,
який мають смак
твої губи -
(адже рептилії
люблять
м´якіть нектарно-кавунну).
І коли
розігрієш-розбурхаєш
цю холодну,
сповільнену кров
і тіла могО
шерехатість
скропиш-намажеш
оливою -
лиш тоді
я відчую,
як прозора луска
обернеться пір´їнами...
****
06.07.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138791
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
Доторки тремтливі -
паморозь по шкірі,
сніжно біле-біле
відчуття стокриле:
заіскряться очі
крізь крижинки й іній..
Цей мовчазний простір -
мов північне сяйво
і безмежний космос..
Прилітають з неба
стріл метеорити -
і згоря коханням
королеви гордість..
Затамуєш подих
крізь арктичний дотик:
і уста, і очі
тихо мовлять: "хочу..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138790
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
Звуки органу,
мов фонтани,
що вистрілюють
в найвищих тонах -
небо зі всіма
позасферами
в момент раптового
Армагеддону
вибухає міліонами
зір...
І тиша неймовірна -
та така,
що чути голос,
власний крик
переляканого "я"
зі самої себе..
І порух повік -
мов безшелесний
помах крил -
так тихо... і спокій...
Лиш тисячами
палають
на віях
вогнів язики:
як мігрень,
блискавиці зігзаг -
очі розплющені
навстіж -
жах чи подив?
Апокаліпсис зависнув,
застиг
в нерухомій
галактиці -
зверху ллється
молочністю смерть -
так Всесвіт зринає
у чорну безодню
самого себе..
І всюди є чути НІЩО.
Як відблиски світла,
феєрверк міліард
світлових літ
сиплеться в очі..
І ніби в чиїйсь голові
родиться Космос -
над порогом чутливості
зринає увись
новий Логос...
********
05.05.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138772
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
І розбігтись шалено, щодуху б на схід -
та й на зустріч до літепла першого Сонця,
щоб торкнулось розплющених віч,
щоб посипалo вії променем злота.
І летіти б, не знаючи відліку літ,
і ні втоми, ні суму, ні болю -
а за плечима б як зоряне сонмище ніч
простягалась за обрій чужинний дугою.
І тяглася б за тінню моєю фата сірих днів
що напували печаль дощовою водою...
І все йшла б як на прощу туди, де мій "схід" -
за відгомоном дзвонів стареньких церковок
щоби припасти чолом до святої землі,
по якій босоніж ще ходила малою...
І затьохкає серце, як щойно відчує свій давній світ,
де матіолово-липово пахнуть казки і згадки,
де на зеленому пагорбі хата стара-сирота ще стоїть,
де черешня в цвіту, яку посадив ще прадід,
де у полі стежина в´юнка і маків-волошок вогні,
де є ліс, у якім ще і нині живуть всі дитячі страхи,
де над озером досі ще линуть русалок чарівні пісні
і випромінює сяйво білесе лілії ніжної квіт...
І бігти, і бігти щосили на схід -
на зустріч до літепла першого Сонця,
щоби торкнулося навстіж розплющених віч,
щоб покропило чоло пилом злота.
**********
20.05.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138769
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
Тіло, всього лише тіло -
міліони молекул води...
Душа, всього лиш душа -
міріадами блискіток-блискавок
бігтиме-утікатиме вздовж
верболозого берега
за лускою-краплинами
зміюки-ріки..
Й ніби від помаху крил
падають зорі на дно -
і блистять з глибини
очі смарагдові Вічності...
Ген-ге-е-н! за рікою
з місяцем-човником
тихо спливають роки -
і стіка покраплинно
піщаним берегом
тлінність кори,
зливаючись в руслі
безмовності...
і, мов крик лебединий,
помах руки
прощавально
зблисне
комети хвостом
у міжпросторі...
****
26.02.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138687
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2009
Сьогодні був незвичaйний день:
залишивши свій письмовий стіл,
на якому y тихій замрії
спочиває моє найцінніше багатство:
срібний перстеник буцімто антикварний
з буцімто діамантом
i різьбою спіралей-меандрів,
різьблений на дереві портрет
Святого Миколая,
його ж пресвітлий лик -
мов дідове старече лагідне обличчя
(все це колись давно
зробив мені мій тато)
та мамою подарована іконка
Божої Матері з Ісусиком-дитятком,
чиї очі - наче блакитні студнИчки
щохвилі дивляться в мої...
так от, залишивши свій робочий стіл
зі всіма тими скарбами,
я вийшла нині в світ...
Ну, не в світ, а просто погуляти в місто.
А день і справді був якийсь такий незвичний:
теплий літній вітер
бешкетував із хмарами,
сонячне проміння
лилось на срібло річки
та усюди плигали сонячні зайчики,
а в парку навпроти мене на лавці
сиділи вагітна жінка
та її коханий:
він лагідно торкався жінки живота
і уважно прислухався,
як там рухається дитя...
А коли мужчина підвівся,
мене вразило щось таке дивне:
ця жінка була вбрана у чорну,
мов Bселенська ніч, кофтину
зі сателітною світлиною
Земної кулі на животику
("живіт" старослов´янською - життя)...
І в цю мить раптово
перед очима зблисло:
на простягнутій до мене долоні Отця -
батькова сірникова церковка -
така, як із дитинства...
Як же вмить yсе переплелось
у тонкім мереживі згадОк
й меридіанах мап
із днів-мандрівників!
А ввечері,
коли я повернулась до своїх скарбів,
подзвонила мама -
вона зАвжди ніби шостим смислом
відчуває мій настрій.. диво?..
Може, так. A, може, ні -
але чому тоді
через тисячокілометрову відстань
маю відчуття,
яке буває лише у святинях,
що нас назавжди поєднала
життєдайна
незрима
пуповина?
********
08.08.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138685
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2009
Листя вільхи -
тонесенькі жилки,
як відбиток риби - скелет.
Осінь - фінальність творіння:
в природі настав апогей.
Повітря крізь ребра -
рентген
фрактури
рибини в яйці.
Сонце-ікринка - наполовину.
Каркасом усього творіння,
як скаменілість -
тіла земного
структура...
Рибина.
Хребет.
.....
Листя вільхи
падає тихо,
повільно
вкриваючи,
мов плащаниця,
твій босий слід...
......
Як стає вільно!
......
ІХТІС.
Амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138515
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
Сніг з дощем.
На тротуарах -
ожеледь.
Та нуль по фазі:
висохло у серці -
(який ще біль,
який там щем?) -
вони – неначе зомбі.
Мета одна:
знайти лиш хавчик
в смітниках.
На перехресті
довгого проспекту
зловіщо блисне
око світлофорне:
і діти вулиці ідуть вперед -
відкриті їм усі вітри й дороги.
Десь там,
в гнилих підвалах
на околицях
хрущово-брєжнєвських кварталів
зів´є своє нове кубло
черговий виводок бомжат.
І буде їм затишно
та кайфово:
вдихатимуть з пакетів клей -
чи вистачить цього раю надовго?
Доходить день кінця.
Поволі меркне світ. В очах.
Холонуть у делірію тіла...
І сніг з дощем.
На всіх дорогах -
ожеледь.
Паде згори пітьма -
і як в байдужій наркоті
стигнуть у густій імлі
бетонні брили міст.
Життя... - that´s life -
один суцільний кайф...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138513
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
Переболить... Чи буде знову все, як зАвжди?
Ти глянеш зверху, і, зітхнувши, дорікнеш
у тім, що ця жорстокість не сумісна
із тим чуттям, котрого є ім´я любов..
Не знаю я - бо все переплелось:
стукіт коліс, і ці розмірені удари серця.
Вже все минулося - це було так давно. Пройшло.
У задзеркаллі вікон - холоднеча..
Гойдається трамвай і Прага в буднях тоне..
А погляд із вікна крізь крапельки дощу -
а там! - мені би подумки уверх -
по сходах, що торкаються вже майже неба!
Й собор святого Віта - піднятись би у храм,
ввійти у нього, наче в той ковчег,
і поплисти так само, як незримо пропливає час
під арками ґотичної катедри.
Побачити б синь неба крізь вітраж
і віднайти той промінь сонця, що зблукав
у сяйві золота мозаїк..
І все переболить.. І, біла, наче смерть,
стояти перед образом Твоїм святим
і відчувати серцем тиху Твою радість...
****
27.02.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138447
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2009
Ти любиш чай із суниць та ванiлі,
шуміння дощу за вікном
й коли з вулиці
тягне запахом цвілі.
Коли дощ дріботить по бруківці,
чиїсь кроки стихають в під´їзді -
а ми тут, у стемнілій квартирі,
вслухаємось в тишу,
у доторки, в шелест:
мої шати сковзають зміїно -
перед тобою стою первозданна,
така, наче Єва, яку створив Бог...
Чи ти любиш цей ритуал
купальний у ванні -
там, наче в плесі
зі свічами навколо,
гойдається
віддзеркалення двох?
Я ступаю у воду поволі,
лягаю у цю старовинну
(ще, мабуть, допотопну)
з латунню посудину -
і вода мене поглинає...
Коли ж вирину -
ти будеш поруч,
ти дивитимешся -
сяйво твOїх очей,
наче спалахи свіч...
Коронуєш моє мокре чоло
вінком з незабудок,
тихо мовиш: "Моя русалко"...
Я зачудовано гляну -
звідки взявся у тебе вінок?
Ледь торкнешся моєї руки,
потім - волосся і шиї.
Губи твої жадібливо
впиватимуться у мої...
А за вікном плюскотітиме дощ -
срібло його краплинок
стікатиме шибками,
мерехтітиме вечір
жовтявим світлом -
затріпочуть на стінах
сполохані тіні..
Чи полюбиш цей ритуал?
Чи полюбиш?
********
22.05.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138443
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2009
Як життя скопійовано через кальку прозору душі -
так старанно обкреслено ламані всі його обриси
і жертовно покладено тілом на зібганий жовтий папір:
екзистенція в точці стрітення і схрещення зламів хребтів -
зависання з гірського щита на останньому дротику.
Екзистенція - намальована ружа вітрів, вітражі,
де паралічем промені сонця у гамі чуттів, колажі. -
В перехресті сузірь, всіх доріг і готичних склепінь
схрестилися ребрами згадки про тіло Твоє від молінь
і сліди на пустельнім піску босоногого...
А людина... ТвOє творіння - людина -
як чаші надщерблена, тріснута глина.
Глянь, вона вже давно не належить Тобі... -
який же був інший Твій задум, мій Господи?
(І лиш подихи - на повні легені вдихи і видихи,
мов тонка діафрагма, межа від руйнації доторків).
*****
08.06.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138008
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.07.2009
1.
Мандрівки
древнім Львовом -
наче мандрівка
в свою підсвідомість:
все бувале - як міфи,
як дзюркотіння струмка
чи плюскіт об береги
прозорих хвиль ріки.
Всі дитячі легенди й казки,
все - ще досі в мені.
Мій невидимий Бог
розгортає щоночі
усі ці скарби
на сріблисто-зірчастих
атласах снів...
2.
І мандрую-блукаю отак у своїм лабіринті
поміж храмів, кав´ярень, довкола Ринку,
по Руській, Вірменській і Сербській.
По Підвальній вдовж мурів... Підзамче. -
Bже вкотре довкола - все знов, як колись.
Як учора. Днесь. Завтра... I завше..
Бо зАвжди, назАвжди мій Львів...
Господи-Боже мій, знову вже марю:
я ж давно вже чужа в ріднім місті реальнім
та лиш рідною ходжу у місті зі снів...
3.
І проростає свідомістю в жили і нерви
відчуття всепроступності часу хвиль:
що не стертись слідам на бруківці,
по якій ще до мене і днів цих
проходжали мільони всіх зниклих душ..
Й ніби з подихом Лева вогненним
у згаснутих вікнах, у брамах,
чи в мереживній цвілі стін вулиць
світло жевріє тихе і вічно-туманне
та осінньо-зажурений прAдідів дух..
Імена і всі написи Вічністю стерті
з древніх надгробних сакральних плит
(як кажуть давні львівські легенди,
що ці душі нарешті знайшли вічний мир)...
Лише сріблом стікатиме небo
і гойдатиме спокою барка
в таємничому затінку арок
чи у стихлому, голому парку
на Святоюрській горі...
----------
04.12.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138007
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.07.2009
Моє + твоє...
Mоє слово + твоя реакція.
Твоя відповідь + моє враження.
Мої нічні невиспані роздуми + твоя в´яла посмішка...
Твоє мовчання + мої бентежні сни, марення...
Твоє + моє...
Твій голос + мій відгук серця...
Мій крик + твій відлиск очей, наче зір ясних у глибині криниці...
Твоя луна + моє відображення тіні на гладіні неіснуючого вже життя...
Ти + я = не ми,
a зовсім інші, різні світи...
Мій поштовх + твоя інерція...
----
17.07.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137961
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.07.2009
Там – в тихім краї,
де у гущі лісовій джерела
беруть свій початок,
де в замріяних озерах
дзеркалиться бездонне небо;
в краї, де ріки розтікаються:
одні – в Балтійське,
другі – до Чорного,
де потім у бурхливій течії,
обгортаючи старезний континент,
знову зливаються
в одному океані -
там десь Атлантиди проблиски
вони у синій глибині,
в промінні сонячнім
вінцем прадавніх спогадів
у попелі вітром розсіялись...
Там, де в часі розбігаються
на всі сторони думки
і мрії... шепіт соснових лісів
та скрегіт водяних млинів
лиш чутно тишиною лунить.
Там відгуки воєн страшних
та відблиски легенд старих
у водоспадному сплетінні
німі витають... Тихо...
Так тихо в Розточчі –
в краї мовчазних дзвіниць,
pозстріляних церков.
І мертвих цвинтарів...
(2003)
-----------------------
*Розточчя – це край, який простягається від польського Красніку до українського Львова. Край, розділений межею кордону між Україною та Польщею. Це також межа Головного Європейського вододілу. Край цей надзвичайно мальовничий: з тихими селами на узліссях пагорбів, з безліччю озер, річок та джерел. Це вистражданий край, де його неповторна краса – ліси і десятки сіл в Яворівському районі Львівської обл. було перетворено за часів СРСР (у 50-60рр.) на військову зону – гігантський Яворівський полігон (і з танкодромом), де тисячі людей було насильно переселено, хати зруйновано, природу знищено, а церкви з дзвіницями стали мішенню артилерійських маневрів...
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%82%D0%BE%D1%87%D1%87%D1%8F
Для інформації подаю лінк (правда, польською мовою), де описано цей край та є безліч чудових світлин (зі сторони польського та українського Розточчя):
http://www.roztocze.horyniec.net/
http://www.roztocze.horyniec.net/Roztocze/Fhtm9a/ukrain.htm
http://www.roztocze.horyniec.net/Roztocze/Html/galeria1.htm
http://www.roztocze.horyniec.net/Roztocze/Html/cerkwie.htm
http://www.roztocze.horyniec.net/Roztocze/Html/kapliczki3.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137945
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.07.2009
У свічадах променистих плес - світ навпаки.
Простягнута над світлим озером дугою-аркою-мостом,
розполовинена землею і розрізана поверхнею води,
у небі перевернутім шукаю все душі близнючку-половинку...
ЖалOбною вербою похилюся над водою і піском -
відчую ще гостріше зболене своє порепане, заплутане, старе коріння..
Вдивлятимусь униз, тягнутимусь у вічність синю, сонну й тихоплинну -
туди, куди стікають всі дощі, сніги, і сльози - може, й далі ще, і глибше -
аж під самотнє каламутне і чорнезне дно...
І спрагу так оцю задушливу, пекельну й неупинну
гаситиму з джерел підземних обережно й покраплинно..
Подовгу зазиратиму у кожну промайнулу тінь обличчя -
і, як шукач скарбів, шовковим довжелезним своїм пруттям-віттям
збиратиму із дна у сіті листя кожне зблисле сяйво іскор,
крізь пальці пропускатиму всі рибки, водорослі, квіття,
торкатимуся срібних мушель, бульбашок перлистих кисню
і гладитиму кожну потонулу мерехтливу зірку...
А потOму... А потOму в дзеркалі гладіні
знайду я втрачений душі праобраз - німфу,
що за світання ківшиками ніжних лілій,
ніби розсипаний букет з картин Моне,
з хмаристою імлою із глибин озерних
ураз як диво на поверхню проросте...
--------
02.02.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137939
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.07.2009
Вона малює картину,
у якiй горить живе сонце,
віддзеркалене у світлих водах,
на стрімких берегах яких
темною стіною хвої
розростаються на скелях
соснові праліси...
вона малює урвища і фйорди,
на дні яких гойдаються
біловітрилі кораблі, човни,
а над ними
срібними зигзагами
ширяють
гострокpилі альбатроси... -
вона напише ота-ке-нну картину
про вікінгів, що вирушають
в заатлантичну подорож
кудись у невідому ще
Гренландію
чи то Америку -
про мореплавців,
що наче символ вічних мандрів
в позасвіти...
Життя її - живопис,
написаний гарячим гейзером
душі -
це кривулясті лінії - скайлайн
хмарин і хвиль,
скель, гір i островів,
рослин, облич...
Один хоча б ще штрих,
один іще мазок! -
лиш втримати б цей пензель
між пальцями ноги -
і відтінки, i барви, барви!
вже кличуть ге-ен за видноколо! -
і затамує подих... -
і спалахнуть іскристо очі
і, мов вітрила,
затріпочуть у пориві
рук її
культяпки,
що так нагадують
відрубки
дитячих,
ангелиних
крил...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137623
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.07.2009
Мисливцю, відпусти мене, поранену, на волю!
Нехай піду собі тихенько помирати в лісі.
Шматочок хліба, м´яса.. та ланцюг і в клітці -
одна лиш мука.. та й яке життя вовчиці у неволі?
Поглянь у вічі змученого, зраненого звіра -
там вже давно не видно ні небес, ні зорей..
i до життя ні іскри в них, ні голоду, ні хіті...
Мисливцю, вся твоя любов і жалість ця - нещирі.
Якщо не хочеш відпустити свою здобич,
то вже краще її милосердно застрели ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137358
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2009
Я поспішаю крізь сіднейський China Town,
проштовхуючись через натовп:
скрізь обличчя. Зизоокі обличчя.
Незнайомі звуки та голоси.
Посмішки. Чи то, часом, не маски?
Я поспішаю через цей австралійський клаптик Азії:
обабіч лише незрозумілі ієрогліфічні написи...
та знову азійські обличчя. Азійські посмішки.
Обличчя Азії - мені ввижаються
юні обличчя майбутніх чинґісханів з Китаю.
Я біжу - ось перехрестя!
Я втікаю - дивне перехрестя австралій,
європ, південних америк, африк та азій.
Перехрестя, де лінії перетину сходяться в серці.
Азійські обличчя. Азійські посмішки -
перехрестя років чи свідомості?
Що? Де? Коли? - втрачена пам'ять:
ці розшматовані клаптики цілісності
підсвідомість знов сплітає
у зшитки зазубрених цитат
стереотипності.
А ти, мій Боже, десь там, високо!
Десь понад всім цим хаосом -
знаєш, я тепер тут одна з тобою!
І я тепер на перехресті.
Мигає зелене, і я вже йду.
Переходжу на другу сторону вулиці,
до кінця цього кварталу - туди,
де крізь ранню імлу
видніються силуети таких ж емігрантів,
де у вітринах висотних будов віддзеркалюється
їхнє пожовкле листя...
Ці далекі пришельці зі старих європ
тут вже давно пустили коріння.
Там, серед них, я сховаюся:
там немає облич,
там немає очей -
там є лише барви,
що нагадують ренесансну позолоту
Середземномор'я...
Там нема голосів -
Там є лише м'який шепіт
у верховіттях...
PS: ...Хтось колись сказав,
що немає ангелів.
А я відповіла: "Подивись,
придивись уважно до цих вікон душі,
до розбитих вікон -
туди, де розтрощені серця єднаються,
чи не бачиш їх?"
-----------------------
(Sydney, травень 2006)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.07.2009
В аквамарині неба місяця напівпрозорого льодяник
розсмоктується-тане, наче крига у воді.
Вдивляюсь у вікно:
сьогодні уночі неначе бачила примару -
це ти у сні бентежнім знов до мене приходив...
Не намагаюся ловити тіні зниклих сутінків -
вони пройшли крізь призму ночі й щезли, наче дух.
Луну від слів твоїх в долонях молитовно заколисую
і залишки від сну роздмухую, мов пух, -
Із тих кульбабок сизих невагомі парашутики
усе ж притягує до себе, мов магніт, земля -
і приземляються легенько згустками минулого,
відходять в вічність, всотуються в забуття.
Отак іти б за шепотом твоїм все травами і травами,
високими по перса, чи то майже до чола -
а наді мною б вирували вітром й океанами
синьо-прозорі і бездонні небеса...
********
24.06.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137196
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2009
Павиним оком*
на грушку,
що щойно гепнулася лунко
з гілля на пухку землю,
прилечу,
накрию крильми,
затріпoчу...
Павиним всевидющим оком
так на цій грушці й зaмерзну,
коли прийде пізній листопад...
А ти, може, згадаєш
це райдужне око
зі старого осіннього Едему...
а ти, може, згадаєш
солодкавий запах
напівзотлілих груш,
коли тобі подадуть
на срібній таці
у кришталевiм келIшку
сльозу грушковиці
мадярської
марки "Вілмош"...
**********
*Павине око (Inachis io) - назва метелика.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137194
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2009
Чи знаєш, я вже так втомилася іти
весь час угору -
нема тому кінця і краю -
немає неба як такого..
Поглянь - одна з необраних,
відштовхнутих,
одна з таких як всі -
не маю сили більше йти кудись за обрій..
Бо ось воно, повітря -
вирують течії гарячі і холодні
з-під надр землі, із розпашілих і жагучих тіл
і з-над морських просторів -
кінцевої для пилігримів гордих та самотніх..
І наче шовк,
торнадо огорне від ніг до голови -
здійме й закрутить в центрифузі парадоксів і курйозів..
А потім з голови до пліч
дощем заструменить,
спаде волоссям сивим,
неначе вельоном чи саваном напівпрозорим..
Бо моє небо - це атмосферний тиск
і скупчення води,
і вертикаль - як вісь прозора, синя, Ясна -
холодний космос кришталевих зір,
тривог пташиний невгамовний крик..
і дуновіння, помах крил -
Ікара незавершений політ..
І недосяжність -
твої цілунки на устах, очах, чолі...
і твій тремтливий, теплий зблизька подих..
Ось воно, це небо -
воно спочило на моїй простягнутій руці..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137173
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2009
Від любові - цупкі судоми.
Від судоми - впадання у кому...
Непритомність - як позасторонність -
і в ній -
згаслих дум рій..
Мінливе, тремке, шалене й сяйливе
па-де-де - згадок озеро лебедине
в пух і пір´їни
розвіяне...
...........
Спалахує, міниться і згасає усе -
спомини, думки, настрої..
Сльози і сміх - як блискітлива луска,
як одна складова з амплуа
балету-гри-one-woman-show
для однієї балерини
і для для її одного
уявного глядача..
Антракт - це роз´єднаний контакт
між оголеними
су-ПРО/ВІД-никами потемнілих
залаштунків і залу.
І сцена,
ця емоційна батарея -
як заглохлий (здохлий) генератор,
як гарячий трансформатор
штуки і реалій -
і в результаті -
закрижаніле озеро...
Крижане озеро -
балет на льоді
(чи скоріше цирк на дроті) -
танцює до змору
лебідка збожеволіла...
Може, в антракті? -
ні, скоріше після фіналу
феєрверково вибухнуть оплески,
квіти
і корки з перлинами шампаньського..
Може... Може?
Невідбута, не(про/від)жита прем´єра -
смішна дерньєра...
..............
(Епілог):
Міниться все:
світло, пітьма, час, умови, обставини.
Лише душі - сталі і немінні,
наче буддистcьке "Ом..",
наче тихі лагуни і гавані:
почергово то відкриваються,
впускаючи до своїх причалів
безліч різних кораблів-птахів,
то закриваються,
залишаючися спустошеними
після рейду
піратів-хижаків...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137124
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2009