| Сторінки (2/142): | « | 1 2 | » |
Коли місто засинає в передранні,
Коли довкола опускається туман,
Будь поблажливим в моїм бажанні,
Свої думки словами передам.
Я розкажу, про що сказать не смію
При світлі сонця й ліхтарів.
Відкрию заповітну милу мрію
І бажання всіх минулих днів.
Я повідаю, що серце ніжне
Б"ється солодко з твоїм у такт.
Розповім про кохання пізнє,
Не потрібне зовсім ніяк.
Ти послухай, як легінь приязний,
Зрозумій, чи потрібно тобі,
Щоб кохали, бажали чи грізно
Відмовлять у коханні мені.
Я скажу це, як місяць за хмарами
Посміхнеться не сміло мені.
Я промовлю, щоб сонечко чарами
Не завадило в далині.
Я промовлю, а ти послухай,
Пісня ллється з глибин душі.
Ти подумаєш, а я від муки
Помиратиму. Слова-ножі.
А як впаде роса заквітчана
На несмілії пелюстки,
То прив"яне врода невінчана,
Розійдуться на віки містки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342930
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2012
Донечка, зіронька, моє коханячко!
Мама сумує ввесь час.
Кожного ранку тихе бажаннячко
Бачить тебе і не раз.
Доню, коханая, кожну хвилиноньку
думку про тебе ловлю.
Донечко, доня, хоча б годиноньку
маму послухай свою.
Лялечка мамина, квітка кохана,
мила і потайна.
Хоч і не зовсім буваєш слухняна,
з віком непослух мина.
Крихітка ніжна, на мене ти схожа,
Така ж несміла в душі.
Така ж потайна, ніжна й тривожна,
Ти складно говориш вірші.
Котик матусин, зіронька ясна,
сонечко золоте,
Мов сонця промінчик ніколи не згасне
прекресне. Хай краще з тобою росте!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012
Гуляючи під дощем, захворіла.
Мабуть юність назавжди пішла...
Я ще мріять, любити хотіла,
Юність іншу дівчину знайшла.
Я до неба звертаю очиці,
І з долонь його солодко п'ю.
Заглядає сонце в зіниці,
Кожен дотик його я ловлю.
Під дощем прогуляюся знову,
Покидаю ліричний мотив.
В двадцять років відчула я втому,
Ну, а в сорок відчую я біль.
Ще б зуміти гуляти століття
Під снігами, дощами, в грозу.
Щоб змінити тисячоліття,
Щоб забути про гірку сльозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012
Я не хочу нав"язуватись. І не буду.
В мене також є гордість.
З часом про тебе, обійми забуду.
Відпущу мрії.
...Є молодість
В мене, жіноча краса
І очі, кажуть, незабутні.
Є біль. Є бажання. Є чудеса.
І дії незвичні майбутні.
Я горда. Моя в тім вина
Чи ми винні обоє?
Що я покохала вперто, сама...
Для серденька щиреє горе.
Прости, відпускаю в минуле буття
І наші смішні таємниці.
Прости. Я міняю навіки життя,
Аби не мінять на дрібниці.
Поки молода, покохаю тебе,
А потім що з цим робити?
Тому відпускаю від тебе себе,
Аби дурниць не чинити...
Ще б вірить в оці справедливі слова
І дійсно тебе відпустити.
Любов у серці не завжди вмира,
Не варто про це й говорити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
Є люди - зірочки, є люди - пісня,
Є люди зайняті та дорогі.
Є люди - квіточки, є люди різні,
Зумій побачити їх у житті.
Є люди - потяги, ідуть безслідно
З твого самотнього часом буття.
Є люди - полум"я, що світять пізно
Та не зігріють майбуття.
Є люди-кетяги, є люди-ворони,
Які летять на сонця блиск.
Є люди-протяги, люди-перони,
Які в дружбі шукають зиск.
А є люди - інопланетяни,
Не схожі на інших, самі по собі.
Гей, оберніться на них , земляни,
Вони випадково тут, на Землі!
Вони кохають, страждають, цінують,
Міняють повністю наші життя.
Вони - небесні, за нами сумують,
А ми викидаєм їх з розкладу дня.
Ці люди-провидці, ці люди - поеми,
З ними комфортно і хороше нам,
Це люди - амфібії, люди - дилеми,
Люди, даровані долею Вам!
Їх бережіть, любіть і цінуйте,
Не відпускайте з життя ні на мить.
З ними разом кохайте й мандруйте,
З ними по-справжньому можна прожить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
Інколи не можна буть красивим.
Інколи не можна буть смішним.
Інколи не можна буть щасливим
і до крайнощів лихим.
Часом переступимо зітхання
і підем полями навмання.
Кинемо черстве для нас кохання,
змінимо нудне для нас життя.
Часом не показуй насолоди
від приємних слів тобі.
Не проявляй великої турботи,
Коли підеш тихенько по весні.
Невже так важко буть собою?
Мінять, кохать, зростать в житті?
Невже так важко буть зі мною,
а краще буть на самоті?
Бувай, майбутнє нездійснене,
і марно прожиті роки.
Минуле в плин пішло від мене,
як води Кримської ріки.
Пішло у даль, не повернути.
Забуду відчай і жалі...
З тобою разом нам не бути,
Не йти разом нам по Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2012
В моєму серці є місце одне,
де щира любов проживає.
Де казка чудова ніяк не мине,
Де квітка душі розцвітає.
Де сльози ідуть лише в люту грозу,
Де тихо минають тривоги,
Де сонце осушує ніжну росу,
А вдаль пробігають дороги.
В куточку отім проживає любов,
Любов до краплиночки світу,
Де кожного дня закіпає в нас кров,
І щастя сягає зеніту.
Нехай не чіпає куточок оцей
Тривога, злість і неправда.
Любов то свята, любов - до дітей,
Безмежна і щира відрада.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
Граючись, сонце заходить,
в передчутті нового дня.
Любляче серце не шкодить,
лише любов звеселля!
Листя шумить в тихій пісні,
ніжно шепочуть гаї.
- Люба, чому ти не вийшла?
Прикро так стало мені...
-Любий, не плач, не журися.
Буду кохати повік.
Наші стежки розійшлися,
мабуть, на цілий вже вік...
Любий, не плач, не печалься,
сходить на полі туман.
Знаєш, зі мной розпрощайся,
зійде кохання дурман...
-Ні. Я кохаю, лебідко,
душу твою і красу...
може тобі і не видко,
пущу солону сльозу.
-Знаю, коханий, жаданий,
та розійдемося ми...
я розпливуся в тумані,
ти, мій коханий, живи!
Смерть не обдуриш, не вічні
ми на шаленій землі...
Милий,коханий, ми грішні,
бо покохали самі.
Так розійшлися дороги,
Долю не ошукать.
ти залишай всі тривоги...
зумію й в труні я кохать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
Мабуть жорстока, пихата і дивна.
Тому, що набридло дихать тобою.
Тому, що муки серденька не видно,
Та краще навіки залишусь одною.
Нехай я жорстока і потайна,
у серці залишиться насолода.
Не треба, не твоя в тім вина,
І не потрібна в очицях скорбота.
Знайдеш іншу, кращу за мене.
Покохаєш, обіймеш її.
І відпочине серце страждене.
Стане добре тоді і мені.
Не кажи, що таких не існує.
Є , мов сонечко, дорогі.
Просто серце від звички пульсує,
А страждає, бо ми всі -живі.
Ну, а звичка не завжди існує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2012
Аромат чоловічих парфумів
манить серце моє в новий світ.
І невпевнено можна подумать,
Що то ніжності тихий привіт.
Він єдиний, аромат незабутній,
Він єдиний, міняти не смій!
То життя твого мрії майбутні.
То реальність твоїх усіх мрій.
Ти кохай, поки сонце сіяє,
В ароматах передчутів.
Не міняй. Бо життя не міняє,
Тих, хто серця торкнутись посмів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2012
Ось і все, закінчилось бажання кохати.
Не потрібна тобі. і нехай!
Я не буду вже більше страждати,
Ти, любове, будь ласка, минай.
Я піду вже, напевно, не смію
Набридати, коханий, тобі.
По собі залишаю надію,
Ти найди мене. Прошу.
О, ні!Не шукай. Я не хочу страждати,
Хвилюватись не хочу я знов.
І в надії даремно купатись,
Сподіваючись на любов.
Ні, прийди... Я чекати не вмію.
І страждати не буду я теж.
Я здійсню твої обрані мрії,
Чи кохаю тебе я? Авжеж!
І не думай мене покидати,
Я в тумані тебе віднайду.
Та, немов дорога тобі мати,
До щасливого дня приведу.
Подарую тобі я синочка,
потім донечку на весні...
Лиш прийди. Я чекаю дзвіночка.
Подаруй своє серце мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2012
Я втомилась бути сильною,
Я втомилася страждати.
Дай можливість стати ніжною
І в коханні потопати.
Обійми, цілунком вкрий мене
Так, як вмієш лише ти.
Ось тоді і біль мине,
Я не дам тобі піти!
Покохай, як я закохана,
Ти відчуй мої вуста.
Хоч любов зовсім непрохана,
Та пора в нас золота.
Поцілуй, відчуй пік пристрасті,
Обійми, не відпускай.
Важко жити без взаємності,
Без кохання. Так і знай.
Та разом ми все підкоримо;
Доля нас оберіга.
Я давно вже завойована
Не на рік, а на віка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340292
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012
Поцілунок на устах. Чи це не радість?
Поцілунок на устах. Чи це не біль?
У поцілунках є своє безжальна святість,
У поцілунках є своя мета і ціль.
Я поцілунку прагну, та не знаю,
Чи це мана, чи просто гріх.
Ти подаруй мені цілунок, я благаю,
А я його чекатиму повік.
Прихили мене до свого серця щиро,
І обійми мене так, як ніхто.
Від цих обіймів я така щаслива,
Вони п"янкі, немов хмільне вино.
І доторкнись вустами ти до мене,
Відчуй мій трепіт, гнів і біль.
Хвилина ця така блаженна
І в голову вдаряє дивний хміль.
Цілуй мене, блаженна ця хвилина,
Цілуй мене, немов в останнній раз,
Нехай лише прекрасна ця година,
Нехай вона навік з"єднає нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2012
Руйнуються світи, уявний рай,
а ти упевнено тримайся.
Міняється країна, рідний край,
а ти за правду на землі змагайся.
Змагайся впевнено, немає вороття
в минуле, для брудного сьогодення.
І не потрібне дріб"язкове каяття
та награне, бридке таке натхнення.
Твори насправді, всім на перекір.
Живи, кохай уперше, як в останнє.
І ось тоді щасливим станеш. Вір.
Тоді здійсняться всі твої бажання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2012
Ти побажав мені, щоб я відчула біль.
Біль зради, прохолодного зітхання...
І я відчула. Прикро. Ти повір,
Були у мене дивні поривання.
Я розумію, холод мій вбива
Мене, тебе, наше кохання,
Але тому я ще жива,
Що відчуваю прикрощі страждання.
Мене не люблять, до іншою ідуть.
Ти знав, мабуть, як це паршиво,
Коли не можеш ні про що забуть
І на душі так пусто і тужливо.
Слова такі пророчі, ти радій,
А я сміятися уже не смію.
І сльози потекли, немов пломбір
На сонячному світлі...Я радію...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2012
Важко не тільки кохати,
Важко і розлюбити.
Спільних ночей не чекати,
Спільно водиці не пити.
Думать, що все минуло,
Згадувать, як все було.
Та не вір, що забула:
Шкода, в даль все пішло.
Шкода кохання, бажання,
Ніжності почуттів,
Тихого твого зітхання,
Марно прожитих років...
Та відпускаю, лети вже,
Горе моє і любов!
Випила щастя по вінця,
Грала в судинах кров...
Все переграло, минуло.
Мабуть поставлю крапку,
Аби минуле не чуло,
Що до іншого вабить!
Аби не знало майбутнє
Зради, переживання,
Я поставила крапку,
Я відпустила кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2012
Я - сильна. Слабкою бути не сила.
Я - вперта, тужлива і гомінка.
Я гордість свою до останку носила,
Допоки не впала на щічку рука.
Така несмілива, ніжна, зухвала,
Така дорога, молода, потайна.
Душа твоя добре єдинеє знала,
Що погляд шалений безслід не мина.
Але розійшлись, розбрелись на світанку...
І все ми забули. Так треба тобі.
Душа моя плаче у рванім серпанку,
Вона покохала дарма на весні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2012
Схід і захід – дві різні дороги,
Південь, північ – два різні шляхи.
Не чекайте від них допомоги,
Розділя́ ворожнечі роки.
В нас історія спільна, тривоги,
Мова рідна і мила така.
І одні трудові в нас дороги,
Та й Дніпро – спільна наша ріка.
Разом сильні і смілі напевно,
В ворожнечі ми дуже слабкі.
Конфліктуємо дійсно даремно,
Бо ми схожі і рідні такі.
Поєднаймося, прошу я щиро,
Полюбімося, Харків та Львів.
Нам разом так спокійно, щасливо,
Нас ділити, політик, не смій!
З однієї землі уродились,
Тож чому ворогуємо ми?
і в очікувані слово родилось:
об’єднаймося, будьмо ж людьми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227255
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2010
Ти –молодий! І це твій шанс,
Іди дорогою своєю.
І молодість твоя – душі романс,
Романс із піснею моєю.
Мій милий, добрий друг,
Будь благородним ти .
Чи маєш, чи не маєш ти заслуг,
Та мусиш в світ людиною війти.
Іди, дерзай, даруй всім радість.
Учись, живи –це дань батькам.
І не засівай до когось в серце заздрість,
Не знай ти ліку всім рокам.
Крокуй сміливо в світле майбуття,
Тебе чекає там твоя фортуна.
І не згуби, не покаліч життя…
Весь світ – буття твого трибуна.
Ти – молодий. Ти вічний, як захочеш,
Роби добро всім людям на землі.
І не кажи, що ти чогось не можеш,
Ти – білий птах на чорному вікні.
Будь гордим, мудрим. Як це необхідно!
Не поступайсь стежками повесні.
Вітай людей всіх чемно і привітно.
І пам’ятай: ти ходиш по Землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166898
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2010
Кати, кати, кати мого народу,
Що робите ви милії, скажіть?
Знов сієте між натовпом турботу,
Погляньте ви на нас, подумайте хоч мить!!!
Чого ви хочете? Що прагнете? Чому?
Невже серця у вас – каміння при дорозі?
Посіяли незгоди ви чуму,
Прибрати її не сила, я не в змозі…
Ви прагнете до влади знов прийти,
Мов немовля, що маму шука мило.
Ви тягнете ручища до мети,
Ви – майбуття, що мир ураз згубило.
Так хочеться вам знов владарувать,
А в чому винні діти, матері,
Що мусять день у день стоять,
Молить у Бога правди кораблі?
Стоять вони, коли гуркоче грім,
Коли все віє й світ не мил.
Як прагнуть всі вони вернути мирний дім
І щастя, ласку, і любов із ним.
Де ваша совість? Де душа?
Невже закон ви матері забули?
Де ви взяли байдужість і ножа,
Невже ви плач, ридань не чули?
Навколо: темінь, сніг і хаос,
І люди вірять, не мовчать.
Вони все ждуть, а ви, неначе страус,
Головку вниз, нехай собі кричать.
Надії марні, ніщо не допоможе,
Нехай усе це навіки згорить…
Ніхто змінить уже ніщо не зможе,
Лиш серденько моє ледь-ледь тремтить.
Врятуйте ви мене, врятуйтеся самі!
Врятуйте край наш, занедбаний роками!
Забудьте казку, ми вже не німі,
Ми не раби, хоч так жили роками!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166896
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2010
Чарівна, неповторна, жадана,
Дорога Україно моя,
Ти для мене єдина, кохана,
Ти – домівка, родина, сімя.
За ставком озивається красно
Соловейко – володар гаїв,
І квітками покрита ти рясно,
Ти хова поміж них цвіркунів.
А коли завірюха надворі –
Ти сама неповторність, краса;
А коли гуля буря на морі –
Ти дивуєш, несеш чудеса.
І коли луна пісня навколо…
І коли зацвітають сади…
І коли, поглянувши вгору,
Зустрічаєм ми Божі сліди.
І коли ти ставала на захист
Тисячі своїх вірних синів,
Дарувала нам спокій і радість,
Мир і ласку коханих батьків.
Коли з ворогом ти воювала
І дала нам від волі ключі,
Коли пісня по світу лунала,
А по степу – бої уночі.
І нехай ми не раз помилялись,
Собі в друші шука ворогів.
Ми для тебе любили, сміялись,
Воювали під блиск ліхтарів.
Ми повстали за тебе всі разом,
Захищаючи мир і добро,
Щоб ніколи не бути рабом,
Не стояти за зраду і зло.
І нехай ми ще на колінах,
Іще мить – і ми підвелись!
Бо жила і живе Україна,
Та ще житиме, ти лиш борись!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166038
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2010
А чи не щастя жити просто так,
А чи не щастя бути поруч з вами.
Моє життя, моя мета проста –
Щоб дійсність поєдналася з думками.
Ловлю я щастя, що тіка на крилах,
Шукаю долі, але не знайду.
Чи я щаслива, може не щаслива,
Блука думками я то там, то тут.
Щасливий той, у кого є родина,
Кого чарує славний дивосвіт.
Хто прославляє ділом Україну
І пам’ятає завжди про свій рід.
Щаслива я, бо в мене б’ється серце,
І що воно ніскільки не скляне.
Щаслива я від того, що відверта,
і сонце сяє наді мной ясне.
Щаслива я, що вірю в дружбу щиру,
І що належу я сама собі.
Не вірте, коли кажу: Я нещаслива!
Не вірте ви тоді мені.
То лише мить, розчарування щирі.
Але тій миті не належу я.
То долі забавки примхливі,
То примха жалісна моя.
А я щаслива, бо вмію дарувати
Кохання, ніжність, серденько своє.
А я щаслива, бо вмію цінувати
Усе, усе, що доля нам дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166036
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2010
Я – жінка. Ви скажете пихата і бридка.
Я – жінка. Ви скажете наївна та п’янка.
Я – жінка. Зігрію турботою Вас серед ночі.
Я- жінка. Така непримітна, коли ти захочеш.
Я можу заплакати, а можу сміятись.
Бажаю коритись, від долі ховатись.
А хочеш, я стану твоїм Прометеєм?
На себе надіну я маску лілеї!
Я буду кохана, ти будеш єдиним.
Тебе зачарую, порадую сином.
Я стану циганкою знов серед ночі
Якщо ти любити мене не захочеш!
Я буду майбутнім і буду минулим.
Про мене почують, якщо ще не чули.
Я – жінка. Творіння від дня і від ночі,
Тебе зачарують бездоннії очі.
Як кішка буваю я бережлива,
Як віл можу бути я терпелива.
Та більше на пуму я все таки схожа,
Коли я голодна – буваю тривожна.
Ти мусиш наповнить коханням мене!
Я – жінка. Твоє я навіки бажання хмільне!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164948
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010
Голубка із голубом тихо воркує,
Чекає, що він приголубить її.
А голуб то поклику серця не чує,
До іншої птахи бажає піти.
Ніщо не зарадить, не допоможе,
Бо серце одне на двох не ділить…
І все таки, друже мій милий, негоже
Казать, що кохаєш, і не любить.
І дивні слова в її голові,
Несмілі образи малої голубки.
Стосунки чи старі, чи, може, нові,
Він ледь цілував її пухлії губки.
Цілунок цілунком, а все ж він пішов,
Пішов із життя пташини назавжди.
Чи може він кращу у небі знайшов,
То чом не відкрив відразу їй правди.
Голубка не стерпіла зради, брехні
І впала в терен на груди.
Згоріла, з палала в кохання огні,
Не судіть її, строгії люди…
Дівча молоде, не смій покидать
Цю землю від втрати кохання!
Умій все життя, всю вічність чекать
Любові. Не втрать лиш бажання!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161594
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2009
Він лишився в спогадах, думках,
В пісні Матері і пам’яті Сестри...
Для нього доля все ж була гірка
І в цьому не було його вини.
Прийшла війна, пригнітився надії цвіт.
Сади ж цвіли і пісня дзюркотіла.
Йому було так мало, мало літ.
Війна ж героя славного зростила.
Зростила... й поховала в небутті,
Забрала в матері надію та опору.
А потім світ розстав у каяті,
Та хто ж підніме цю важкезни гору?
Хто воскресить його – героя, хлопчака?
Хто поверне його в святу родину?
Політика навік забрала юнака
В оту тривожну і важку годину...
Не чуєш, світу, перед ним вини?
Ти видаєш лише пусте виття.
А хто ж віддасть матусі її сина?
Хто поверне загиблим всім життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161414
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2009
Я розумію, що щось загубила,
Я відчуваю, що щось віднайшла.
Знаю я, що любила,
Любила і просто пішла.
Пішла не навмисно, так вийшло,
Пішла я у даль, назавжди,
Світила мені променисто
Дорога у інші світи.
І на мить оглянулась на тебе,
Лиш на мить, а серце співало.
Я знала, що йти мені треба,
А серце до тебе бажало.
Лишила тебе в самотині,
Лишила проблеми тобі,
Дороги до тебе віднині
Не вернуть, не вернуть мені.
Я б бажала змінити минуле
І до тебе вернути життя.
Та на мить я, напевно, забула,
Що зрадила віру в буття.
Я зрадила віру у себе,
Мені ти, будь ласка, прости.
Знаю, не треба, не треба
Тягар у душі цей нести.
Я очі побачити прошу,
Ті очі твої неземні,
Не знаю, як витримать ношу,
Як витримать долю мені.
Я хочу твій голос почути,
Той голос, що спокій несе.
Я хочу кохання відчути,
Мені почуття це нове.
Я хочу. Я хочу. Бажаю.
Бажаю в кохання впірнуть,
Та як це зробити – не знаю!
Я хочу тебе повернуть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161408
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2009
Ви знаєте, як квітнуть в небі зорі?
Ви мрієте, як липа шелестить?
Ви бачили, які думки прозорі,
Коли зупинишся хоча б на мить?
Ви вірите, життя непередбачене?
Радієте, коли малятко спить?
Ви знаєте, майбутнє вже назначене
Тому, хто вірить в мить?
Я бачила, як море дихає…
Я відчувала, як любов горить…
І знаю я, як все звикає
До ласки і краси. Тремтить.
Я чула, як співа озера!
Я мріяла про пісню гомінку.
І соловей співа для мене
Ту пісню, солодку і гірку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161080
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2009
А чи не щастя жити просто так,
А чи не щастя бути поруч з вами.
Моє життя, моя мета проста –
Щоб дійсність поєдналася з думками.
Ловлю я щастя, що тіка на крилах,
Шукаю долі, але не знайду.
Чи я щаслива, може не щаслива,
Блука думками я то там, то тут.
Щасливий той, у кого є родина,
Кого чарує славний дивосвіт.
Хто прославляє ділом Україну
І пам’ятає завжди про свій рід.
Щаслива я, бо в мене б’ється серце,
І що воно ніскільки не скляне.
Щаслива я від того, що відверта,
і сонце сяє наді мной ясне.
Щаслива я, що вірю в дружбу щиру,
І що належу я сама собі.
Не вірте, коли кажу: Я нещаслива!
Не вірте ви тоді мені.
То лише мить, розчарування щирі.
Але тій миті не належу я.
То долі забавки примхливі,
То примха жалісна моя.
А я щаслива, бо вмію дарувати
Кохання, ніжність, серденько своє.
А я щаслива, бо вмію цінувати
Усе, усе, що доля нам дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161079
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2009
Чи я поет, чи може тільки жінка?
Чи може дівчина, чи може я – ніхто?
Усе вирішують думки і поведінка,
І щире серце, віддане добро.
Чи я стою за правду і свободу,
Чи поклоняюсь лютим ворогам.
Чи проявляю щирую турботу,
А чи підслужую усім і тут, і там.
Я – українка, і в душі – поетка,
А зовні жінка, дівчина ясна,
А може я проста собі скарлетка,
А може долі дочка я сумна.
Я українка. Щиро люблю мову
І ниви українські в заметіль,
Та дружелюбно я веду розмову
З людьми, що линуть звідусіль.
Кохаю лебедя нестримно і до болю,
Бо він лебідку в горі не кида.
Обнімусь тихо з своєю я журбою,
Люблю Вкраїну через віки, літа.
Чи я поет, чи може – жінка,
Чи може пісня, що летить у даль?
Я знаю,хто я! Українка!
Мені, повірте, аніскіль не жаль!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161056
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.12.2009
Самотня вовчиця по лісу блукає,
У серці її багаття. Горить.
Напевне ніколи вона не пізнає
Солодкої миті. Тремтить.
Вона загубила свою неповторність
І тихо пішла в майбуття.
Лишилась єдиним досягненням гордість,
Але чи врятує ця гордість життя!
Хто б пожалів, та всі насміхались,
Над нею глумились ввесь час.
І серце від кривди лише надривалось,
Вона проклинала долю і нас!
А серце боліло, а серце кричало,
І рвалось на дрібні шматки.
Напевне, стражденне, воно не дізналось
Отруту з чиєї прийняло руки.
Вона була сильна та повна натхнення,
А мить зруйнувала її все життя.
Вона не бажає звичне, буденне,
Тому обирає самотнє виття
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161051
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.12.2009
В душі трембітами вигравало сонце,
В очах веселками сміється світ.
Душа навік відкрита, мов віконце
І пісня досягає свій зеніт.
В очах піщинками блукає небо,
А на вустах троянди розцвіли,
Ти захищала свою душу ревно,
Щоб дії в тебе славними були.
Летять слова, немов сопілки пісня,
Летить життя, на нього не дивись.
Твоє буття, немов розквітла вишня,
Але квітки її все прагнуть ввись.
Матусю, вічна, ніжна і тривожна,
Яка до серця приголубить знов,
Яка в хвилину важку допоможе,
Яка дарує нам красу й любов.
Життя важке? Не бійся подолати
Усі тривоги, труднощі й жалі.
Бо ти – найкраща в усім світі мати!
Бо ти – найближча подруга мені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160892
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2009
Траплялося, що я мріяла жити в Японії, Греції, Китаї, Австралії, Америці… і ці бажання були настільки сильні, що я ненавиділа долю, яка визначила Україну як мою Батьківщину! Та я задумалася, чи є на світі ще одна така країна: бідна і багата водночас, красива та брудна, велика і несміла…
Чарівні краєвиди, безмежні поля, багата земля, чисті ріки, - це все – моя Україна. А щирість та доброта моїх співвітчизників відомі далеко за її межами.
Чи можна не любити країну, в якій народилася я, мій брат, батьки, друзі? Як не любити нашу пісню, танок, мелодію осіннього лісу, зимову завірюху, весняні переспіви та медові пахощі літа. Я люблю її за мамині очі, за усмішку сонечка, за купола Києво-Печерської Лаври, за Хрещатик у Києві та Сумську в Харкові, за відпочинок в Криму та Карпатах, за привітні гостини у Львові та Гоголівські вечори в Диканці, за Шевченка-поета та Шевченка-футболіста, за мрію, за щастя, за мир та розуміння. Я кохаю палко, без міри , мову вкраїнську мою.
Не даремно птахи з теплих країв повертаються до України, соловей дарує свої пісні, лебеді – вірність, а голуби – надію на майбутнє.
Не знаю, чи думали ви, що буде, коли покинете Україну. Я думала і не раз. Думала, що зможу, що хочу та мрію. Але все не так. Я, мов калина, яку пересаджують з місця на місце, приймуся, буду рости, але мій цвіт, мій аромат не буде такий яскравий, не такий рідний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160886
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2009
Сьогодні дощ і завтра дощ
І вчора була злива.
І день-за-днем ти, хоч-не-хоч,
Лиш у вікно гляділа.
І пада крапля на уста,
На ніжні, на дівочі,
А на траві – роса густа
І журні в тебе очі.
Весь день гроза і шторм іде,
Чекають сонця люди.
А вітер віє. Все мете,
Та мокро, дико всюди.
Не літо прям – весна прийшла,
Чи то осіння хмара?
„А липень де?” – кричить душа,
Сама б я закричала.
Обридли хмари в висоті,
Обридла ця волога.
А дощ з’являється в житті,
Коли в душі тривога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160861
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2009
Ні, я не ображаюся, милий мій, любий,
Просто докір у серці живе,
Просто кохання доводить до згуби,
Просто не можу я взяти чуже.
Просто життя, мов заплутана казка,
Просто у серці залишиться біль,
Просто потрібна мені твоя ласка,
Ніжная ласка і вихор надій.
Не тримаю на тебе образи,
Ображатись на тебе – це гріх.
Хоч не можу прийняти поразки
І не можу я видавить сміх.
Я не хочу тебе ревнувати,
Я так хочу тебе вберегти.
Ти навчишся мене цінувати,
А я змушена буду піти.
Я на дружбу твою зазіхала,
Та все мало, все мало мені.
Довгий шлях я пройшла, я здолала,
Щоб побачить зіниці твої.
І нехай я для тебе не рідна,
Ти у серці моїм назавжди.
Ожива душа ясна, тендітна,
Та не можу до тебе піти.
Просто ми – лише друзі навіки,
А у серці пожежа пала.
Просто ми – дві бурхливі ріки,
Дві величні притоки Дніпра.
А на серці так прикро, так важко,
І до чого душа все болить.
І на мить зробилося страшно,
Що не зможу тебе розлюбить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160859
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2009
Вона йшла. Не далеко, а поруч...
Вона йшла, рахувала літа.
Ішла прямо, поглядала ліворуч.
В неї усмішка ще молода...
Вона йшла, прикривалась світанком,
А у небі співали птахи,
А у серці іскрились серпанком
Мрії тихі й несмілі думки.
Розривалося тіло на двоє,
Йшла частина кудись в далечінь.
Йшла, летіла туди, за тобою,
Де лишала ти райдужну тінь.
І буяло усе серпантином,
Цілував землю тихо туман,
За похилим, вицвілим тином
Розливався безкраїй лиман.
Ти пішла. Вже навіки. Не вернеш.
Ти пішла із моєї душі.
І, напевно, даремно. Даремно ж!
Залишила сліди в спориші...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160383
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Я схиляюсь перед вами, люди!
Я вклоняюсь вам знову і знов.
І чи можна на хвильку забути
Вашу працю, натхнення, любов.
Очі ваші – прекрасні озера.,
І захоплення мудреців.
Українці – і в місті, і в селах
Це натхнення поетів й митців.
Щире серце ваше бездонне,
Думи ваші – дзвінкі пісні.
Ніжні звуки і милі розмови
Щирі, смілі та чарівні.
Я пишаюся, мамо-Вкраїно,
Що з такими людьми я живу.
І повторювать можу постійно
Що я вірю у нас і люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160379
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Ми бігли в дитинство, ми бігли в життя…
За нами йшли хмари густії.
І ми загубились у вирі буття,
І навіть згубили всі мрії.
Я вірила в казку, ти вірив в мету,
Шукали ми щастя не разом,
Я знала, що з часом мрію знайду,
І біль наш розвіється з часом.
А так було гарно разом нам колись.
Коли? Уже і не знаю…
І навіть в одну у нас долі сплелись,
На що у житті я чекаю?
На віру і правду, і на красу,
На ніжність чужу і турботу.
Але свій хрест і надалі несу,
Проходжу жахи і негоду.
І знаю – в минуле нема вороття,
А хочеться все повернути.
І вірю, що зміню на краще життя
Та зможу всі кривди забути.
Уже не маленька і не сама,
За руку веду свою доню.
Скажи, чия в тім вина,
Що ми розійшлися з тобою…
3.04.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160358
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Казкова подорож
Ви вірите в казку? Дивне, на вашу думку, питання? Дивне, поки я не розповім одну історію, яка нещодавно трапилася зі мною.
У містику та чари я не вірю вже давно, напевно з того часу, як хтось (не пам’ятаю, хто саме) мав необережність сказати мені, що Діда Мороза не існує! Тому зрозуміло, що кожну дивну подію я намагалася пояснити законами з різних областей знань, лише не думала, що це може бути магія казки...
Одного недільного дня, звичайного холодного осіннього вихідного дня, я вирішила піти до лісу, помилуватися осінніми барвами. І не зогляділася, коли потрапила на дивну галявину. ,,Чим дивну?” – запитаєте ви. Посеред галявини, ніби загубилося літо, жодного жовтого листочка. Все цвіло і буяло, навіть суниця де-не-де траплялася. Дивно! Але ще загадковіше виглядало крісло серед галявини. Звичайне привабливе шкіряне крісло, а біля нього – нікого. Я не втрималася і підійшла до незвичного для лісу предмета. Крісло дивним теплом заманювало мене перевірити, наскільки воно зручне. Я не витерпіла і сіла. Скажете: необачно. Я також так думала, але не змогла втриматися, надто мене зачарувала блискуча шкіра. Не минуло і хвилини, як я пошкодувала про свій вчинок. Дивним чином крісло піднялося в повітря (зовсім безшумно), покрутилося навколо своєї осі з шаленою швидкістю і я, не встигнувши навіть зрозуміти, що відбувається, побачила, як від мене віддаляються обриси Землі. Я думаю, що саме Землі, здається такою я бачила її на знімках, зроблених з космосу. Та як таке можливо?
Декілька секунд я сиділа не рухаючись і спостерігала, як навколо мене миготять зірки, маленькі, як в нічному небі, і не зовсім, а радше навпаки – досить великі. Зовні крісла було надуто прозору кульку – своєрідний скафандр.
Землі вже не було видно і в ,,повітрі” я вже досить довго (півгодини чи й більше). Так хочеться спати...
...Так, скільки я проспала? Не маю уявлення. Навколо так і миготять зірки. Аж тут я побачила перед собою планету, яка дуже нагадує Землю. Можливо ми летимо додому! Та чому біля ,,Землі” не один, а цілих два супутники. І Сонце дуже велике. Червоне –червоне і набагато далі. Ні, все ж , напевно, це не Земля.
Я відчула, як швидкість зменшується і крісло ніби уповільнює рух. Ми дістались кінцевої точки?
Спускаємось все нижче і нижче. Навколо все зелене, жовте, блакитне. Стільки води і зовсім мало суші. Все ж ми сідаємо. Навкруги – тиша і пустка. Дерева це, чи ні? Здається, дерева, трава, квіти схожі на наші, земні. Невже на мою руку сів комар? І перед очима літає бджола? Попереду – великі кущі з великими блакитними плодами.
Чи є тут люди? Які вони: добрі чи злі? Зрозуміють мене?
Я боялася відходити від крісла – а що, як воно зникне, і я ніколи не повернуся додому?
Мені почулося, ніби недалеко хтось сміється. Здається... чи ні? Не знаю, чи то від страху, чи від подорожі, та я заснула, міцно і швидко. Коли прокинулася, то побачила, що лежу на великому чорному шкіряному дивані. Де я? Все мені приснилося? Напевно.
Швидше відчула, ніж побачила, що на мене хтось дивиться. Я злякалася. З –за великої шафи на мене дивилася дівчина дванадцяти років. Звичайна земна дівчина.
Я вже подумала, що вся історія мені наснилася, чи я просто марила. Та все одно злякалася: ,, Де я?”.
- Не хвилюйся і не бійся, ти в безпеці, - сказала дівчина. Сказала? Але ж вона губами не ворушила.
- Ми вміємо читати думки.
,, Хто ми?” – знов подумала.
- Всі ми. Доречі, ти також вмієш, якщо дуже прагнутимеш.
- Я не можу, -подумала я, але зрозуміла, що змогла, бо знала, що каже дівчинка.
- Де я? Хто ти? І як мені повернутися додому?
- Ти в Ялмезі. Я Земля. А додому тебе відправить мій батько Рахаз.
В мене ще було багато питань, але дівчина більше не бажала спілкуватися. Це я розуміла, навіть не читаючи думки.
Хвилину Земля дивилася на мене ( звідки у неї таке дивне ім’я?). вже пізніше в мене виникло питання: як же я розумію дівчину, невже вона володіє українською мовою?
- Ні, вона не знає твоєї рідної мови. Просто мова думки єдина. Ти вважаєш, що навіть твої думки звучать певною мовою.?! Ні, це не так. Імпульси, які надходять до твого мозку – слова, картинки, які їх викликають – не знають мовного бар’єру. Ми просто зчитуємо інформацію, відомою нам мовою, але розуміємо навіть тварин чи комах .- сказав поважний чоловік, який з’явився не зрозуміло звідки.
- Я – Рахаз. Старійшина цього краю – планети Ялмез та всієї галактики, яка називається Казковою, і заразом тато Землі.
Чому Земля? Що за галактика? Що зі мною? Але стоп. Він все ж почув, чи то прочитав. Як же бути.
- Ти не хвилюйся, землянко. Ми не лихі і зла тобі не бажаємо. У вашому світі нас називають богами. Тут же ми просто ялмезці, люди, які знають трішки більше, ніж земляни. Половина з нас це атланти – жителі Атлантиди.
- Атлантиди?
- Так – так. Ця територія не зникла, а просто ми її перенесли на нашу планету. Тому скільки б ви не шукали зниклу землю, а не знайдете.
- А ви – атлант? – подумки запитала я.
- Ні, я корінний житель цієї планети. Розміщуйся зручніше, я тобі розповім.
Я тільки зараз зрозуміла, як в мене заніміло все тіло від незручного положення.
- Отже, - розповідав Рахаз, - багато тисячоліть тому ніде не було нічого. Панувало Ніщо. Одного разу Ніщо набридло бути самому. Це ж не цікаво і важко, коли ти один і нічого не має. І от Ніщо ( могутнє створіння) забажв, аби з’явилося Світло. Світло почало поглинати Ніщо, знищувати його. Така була його природа. Тому Ніщо мусив створити Темноту. Темнота і Світло зійшлися в рівному змаганні, кінця – краю їхній битві не було. Тоді три сили вклали договір, за яким зголосилися жити в злагоді. Світло забажав, щось творити, а Темнота – руйнувати. Ніщо був суддею.
Світло творило зорі, планети, комети, космічний пил, тобто створило космос(Всесвіт)...
Темінь мала ж утримувати рівновагу. Ось так з’явилися чорні діри, вибухи зірок, метеоритні дощі...
І кожна створена одиниця мала душу.
Саме тоді було створено три планети: Ялмез, Землю та Пекло. Дивні назви? Можливо, але вони досить ясно характеризують своїх жителів.
Ялмезці – це створіння, які керують творіннями світла. Вони мають дивні сили, які б на Землі назвали чарами. Читати думки чи літати для нас буденні речі( як у вас ходити й розмовляти).
Створіння Пекла керують творіння Темноти. Вони створені на противагу ялмезцям, тому і сили у них такі ж, як і у нас.
На Землі живуть нащадки ялмезців та пеклян, ті, які втратили свої сили, але живуть за законами Світла і Темноти. На одній планеті воюють дві сили. Туди навіть не втручається Ніщо, вважає, що це не його володіння. З часом були заселені ще деякі планети ( всього до ста), істотами, які не схожі на створінь Світла і Темноти, але все ж є їх нащадками: є люди –коні(кентаври), люди –птахи(янголи), люди –риби(зелені чоловічки) та до сотні інших. А ми – ялмезці та покляни – спостерігаємо за збереженням рівноваги.
Ти думаєш, звідки у вас взялися різні казки, легенди?.. в певній мірі все це відбувалося насправді. Наприклад Тридесяте королівство справді існує, а одного разу в Пеклі побував Данте Аліг”єрі. Тут бували відомі казкарі вашої планети: Андерсен, брати Грімм. А Леонардо Да Вінчі був ялмезцем.
А знаєш, що цікаво? Моя донька – Земля – душа вашої планети. Коли вона обурена, на планеті вирують стихії, їй радісно – усе спокійно та прекрасно. Вік моєї дочки такий, як і вашої Землі. Доки живе моя донька, доти житиме планета.
Я душа Сонця, душа всієї системи. Моя дружина – душа Місяця, що оберігає Землю. Ось так на нашій планеті живуть душі усіх творінь Світла – мільярди, а може й більше.
Всі земляни, які побували на Ялмезі, мають зробити для своєї планети щось величне, прекрасне. Як Геркулес, який вселив у людей віру в добро. Як Вашингтон, який стояв за демократію.
Ми назавжди для вас будемо богами, інопланетянами ( добрими чи злими), міфічними створіннями... але ми є! Ми живі, ми існуємо, хоч ви не вірите. Ми оберігаємо вас – своїх нащадків. І твоя мета, дитино, донести до землен, що вони не одні. Зробити так, аби добра та любові було більше.
Ти все дізналася, що тобі необхідно було знати. А зараз спи і ти неодмінно опинишся вдома.
...і я прокинулась. В себе в ліжку.
За вікном світанок.
До кімнати зайшла мама.
- Добрий ранок, Сонечко. Ти підеш до лісу як мала.
Я повернулася назад. Це звичайний холодний осінній вихідний ранок. Якби ж ти знала, мамо, що зі мною трапилося! Та я, поки що, нікому не розповім. Не хочу, аби мене вважали несповна розуму. З часом я напишу про це книгу або зніму фільм. Думаю, я можу зробити щось дійсно велике. А зараз я просто мала дівчина. Та починати творити добро буду прямо зараз.
- Доброго ранку, мамо! Гарно виглядаєш. Дякую, я піду до лісу. Та спершу поцілую тебе і допоможу по господарству, аби в твоїх очах вигравало світло, а не відбивалася втома.(Творити щось добре потрібно починаючи з дрібниць).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160357
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Почуття нове засіло в серці,
Кожен день тривога на душі.
То бажаєш жити, а то – смерті,
Не розумні все діла твої.
Загубилась в перехресті днів.
Що робити? Навіть я не знаю.
Миготять щораз в очах огні
І тривоги тебе не минають.
А під серцем б’ється вже малеча.
Ти у плач. Ну що уже робить?
Не можлива тут для тебе втеча,
І не треба все себе винить.
Під серденьком б’ється інше серце.
Ну невже ще боляче тобі?
То печаль, твоя печаль уперта,
Пошукай надію у собі.
Скажеш слово – дивом відіб’ється
І душа твоя німа
На той зов тихенько відізветься,
І мине у мить твоя весна.
Мила ніжка, що у грудях б’ється,
Дивний стан, медовий, запашний.
І нехай сльоза не раз проллється,
То лиш кошмар якийсь нічний.
Сльози щастя литимуть додолу,
Скаже світ спасибі від душі.
І не вір ти більш нікому.
Бо слова не вірні ті чужі.
Ти даруєш світу нову силу,
Нову втіху, чудо і тепло.
І на серці стало мило-мило,
Вірну вість майбутнє принесло.
Тож радій, а не сумуй віднині,
Бо сталось те, що краще на землі.
Берегиня, неня, мама нині,
І найкраща роль дісталася тобі.
22.07.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160221
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Ще трішки лишилось. Нехай.
А серце від страху тріпоче…
Душа голосить: ридай,
А розум ніяк не хоче.
І страх у мені живе,
І чорт наді мною радіє.
А ангел мене береже,
Та так, що душа німіє.
І боязно, боязно. Боязно!
І тіло усе завмира.
А ангел тріпоче грізно:
Надія, живи, не вмира.
І я на коліна стану,
На небо очі зведу.
І ще раз на світ погляну,
Бажання свої покладу.
Згадаю про те серденько,
Що б’ється спокійно в мені.
Малечі цієї ненька
Не сміє боятись. О, ні!
Спокійно стало нарешті,
Я вірю у добре буття.
Любов поселилась в серці,
Вернула мене до життя.
І я про страхи забула.
Дитятко гріє мене.
я стільки тепла відчула!
А біль не вічний, мине!
17.01.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160219
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Ви прокинулись? Нарешті. Добрий ранок.
Ви прокинулись, птахи мої смішні.
Ви прокинулись ,аби зустріть світанок,
Рахувати кожен день мені.
Вам привіт, шановний милий дзяблик,
І привіт лелекам в висоті.
Десь за обрієм граки, немов кораблик,
А за ними соловей летів...
Добрий ранок, Сонечко яскраве,
І Вам, Хмаринко, ранок запашний.
І навколо все живе, цікаве.
Нам весняний дощик не страшний!
Гей, тополе, розпусти вже коси,
За вікном чарує нас весна.
Хоч торкнулась сивиною осінь,
Та не владна над тобой вона!
І підсніжник чарівний тріпоче,
Первоцвіт розцвіт ось там в гаю.
А струмок так весело дзюркоче,
Звеселяє душоньку мою.
І прокинуться вже скоро оси,
Комарі, малесенькі такі.
І пробігтися знов можна босим
По землі, траві і вранішній росі.
17.03.09́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.04.2009
Була весна. І листя шелестіло.
Було ледь чути спів птахів в гаю.
І люди знов навчалися радіти,
Хоча в душі лиш іскорки жалю.
О, Боже милий, що то за зла сила,
Яка життя мільйонів забрала.
Яка чумою націю косила,
І одиниці лиш уберегла.
В роки далекі й незабутні,
Прийшла війна в Тараса рідний край.
Змінила світ, забрала в тих майбутнє,
Хто захищав домівку, рідний гай.
І мільйони полягли в окопах,
І мільйони зникли взагалі.
Загубились інші на дорогах,
Світових дорогах, на чужій ріллі.
****************************
Маленька дівчинка Даринка,
А на руках молодший брат,
І десь згубилась рідна ненька,
А батько вже давно солдат.
Іде дівча шукати матір милу,
Маля рида без молока.
Була подібна дівча диву,
Та все тремтить її рука.
Тоді сказали добрі люди,
Що німець матір задушив.
Просили всі її забути,
Щоб звір й її не загубив.
Дівча мале. Що їй робити?
І плаче серце та душа.
І плаче брат, що хоче пити,
Немає в них ані гроша.
Куди піти?.. Куди податись?..
Лишились дітоньки одні.
Чи то сміливості набратись,
Втопити німця у багні?
Даринка брату посміхнулась,
Над ним нагнулася умить.
Поцілувала, роздягнула
Й почала маля топить.
Дитя вищить, дитя все б’ється,
І серце плаче від жалю,
Душа болить, дівча сміється,
Вбива кровиночку свою.
Та добре те, що недалечко
Ішла вкраїнка молода.
І відгукнулося сердечко,
Не підвели її літа.
Вмить підлетіла до Дарини,
Спинила дівчину дурну.
Забрала тут вона дитину,
Залишила дівча одну.
- Чи ти дурна? Чи ти скажена?
Немає святості в тобі.
Яка ж душа у тебе темна,
Гидка й ненависна мені.
Ти біжи, тікай щодалі.
За дитям сама я подивлюсь.
Не знатимеш ні радощів, печалі,
Та я за тебе не боюсь.
І понесла та молодиця
Додому сина на руках.
Лишилось дівчині дивиться,
А кров все била у висках.
І зрозуміла тут Даринка,
Що в горі у своїм
Ледь не вбила ту кровинку,
І свою надію, віру в нім.
Плаче дівчина невпинно,
Проклина страшну війну…
В чому винна ця дитина?
Чому несе таку вину?
В пориві страшнім божевілля
Ледь не убила те дитя,
Що захищать його повинна,
Ціною власного життя.
І побігла без упину.
Кров пульсує у висках.
- Ледь не вбила я дитину!
І в душі вселився страх.
- Я помщусь за батька, маму!
Знищу фюрера-бійця!
Зачиню для них я браму
До вкраїнського вінця!
Кулі б’ють, гармати виють,
Навкруги клекоче грім.
А позаду зорі ниють
Плаче милий, рідний дім.
Знає дівчина безстрашна,
Що попереду – біда,
Стоїть висока німця башня,
Мов наречена молода.
А на башні все сторожа,
Що чатує на солдата.
У малої дума гожа:
Як помститися за брата.
З відчаю до будови підбігла,
Не чула крику вбивць.
Не чула, як кров побігла,
Як падала скошено ниць.
Автоматна черга спинила
Муки душевні Дарини.
Прийшла жахлива хвилина,
Що переросла у години.
Болить у грудях, у скронях,
І погляд її у тумані.
Дитяча забавка в долонях,
В очах – ніжний погляд мами.
Скосили дитинство крилате,
Згубили дитячу віру,
Убили невинну солдати,
Засіяли кров’ю ниву.
Даринка всміхнулась востаннє,
До неба зняла свої очі.
Одне лиш лишилось прохання
До світу й весняної ночі:
Хай братик живе і за неї,
Хай щастя знайде невідоме.
Хай завжди згадує неню,
І сниться обличчя знайоме.
А люди чужі йому стануть
За батька і матір віднині.
Малого нехай доглянуть
В міцній молодій родині.
З думками такими про брата
Покинула світ цей Даринка.
Ввижалася їй рідна хата,
Що тихо стоїть в самотині.
Родина туди їх не верне,
Лиш зійде там мамина рожа.
Скажи, прокричи ти їй земле,
Від смерті що допоможе?!
Востаннє дихнула дитина,
І очі закрила навіки.
Маленьке майбутнє країни…
Спливли її роки, мов ріки.
**********************
Жорстокі роки незабутні…
Вже виросли внуки у брата.
Віддала сестричка майбутнє,
Віддали майбутнє солдати.
Щоб нива у нас колосилась,
Щоб щастя цвіло на Русі,
Померла мати за сина,
Вмирали усі за усіх.
Стала країна на варті
Тої страшної весни.
Ішли зі смертю по карті
Війна та німецькі чини.
І мільйони даринок,
Мільйони батьків, матерів,
Стали на захист родини,
На захист майбутніх синів.
Голову низько ми схилимо,
Низько поклонимось вам,
Знаємо, думаєм, віримо –
Ви посміхаєтесь нам.
В душах у наших живете,
Подвиг ваш не згасав,
Ви покорилися смерті
Аби наш край процвітав.
Будем війну проклинати,
Поки живе весь наш край.
Будемо вас прославляти.
Подвиг людський, не вмирай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119597
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2009