| Сторінки (3/236): | « | 1 2 3 | » |
Чого ж це так: у власнім домі
Не можна жити без сусіда?
Як в домі щось не так, на зломі –
То злодієм сусіда прийде,
Не пожаліє, не розрадить,
А з кров’ю рве ото, що слине –
І не просися Бога ради,
Бо злодію немає впину.
Він хоче цупити з комори,
Украсти з хати та сажка –
Бо, бачся, дім той не в покорі,
Бо дім із рук його втіка…
Белькоче: «В хаті все невірно:
І вікна, й лави, і столи –
Отож беру корівку сирну,
Яку ростили й берегли,
Бо корівчина від теляти,
Якому я три шкіри здер,
Тож можу я її забрати –
Моя корівка відтепер…
І мій сажок, моя повітка,
І ластівка, що гнізда в’є,
Садок, що ніжно квітне влітку –
Це все моє, моє, моє!...»
А передохни ж ти, хапуго,
Куди не глипнеш – все для тебе,
На твою долю недолугу
Ти в пельку впер би й землю, й небо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486844
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014
[i](За однойменним фільмом)[/i]
Неначе сон вривається в свідомість,
Чи сьогодення – жалюгідний сон:
Вглядаюся в стежини невідомі,
Шукаючи в них логіку й закон…
Тут в бій ідуть рішучі аматеї,
Бо їхня доля й завтрашнє на зламі –
Вони ж, творці будущини своєї,
Усім загарбника вказали на кордон –
І квітне Ейва новими піснями…
Неначе в сон вривається свідомість,
Неначе сон виписує закон…
Оце і все – малюю паралелі,
І бачу в кожній справі позитрон,
Гоню від себе думки невеселі,
Що розбрелись чомусь в моєму домі…
А в Ейви дні скінчилися печалі…
А десь добро і зло заснуть у втомі,
Де все бряжчать Тиранії медалі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2014
ТЕПЛИНЬ
А сьогодні шпак на крилах
До гнізда приніс теплині
І співа весні щосили
Про любов та ранки сині.
Сонце гладить крила птиці:
Натрудились бо немало –
І дерев ясніють лиця,
І село гарнішим стало.
Кличе сина до хатини –
До гніздечка кличе птаху:
Зиму всю в чужій країні
Сумував за рідним дахом.
Сумував за деревами,
За землею і травою,
За дитячими стежками,
За струмочків бірюзою.
Тож сьогодні добра днина,
Тож шпачок весну вітає –
З ним співає Батьківщина,
Та з лісів зима втікає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2014
[Лиш сорок сьому весну
Ти зором тихо-сумним
Обіймеш на прощання
Та попрохаєш пісню –
Поближче б до Вкраїни
Із нею на світанні.
«Віє вітер, віє буйний,
дуби нахиляє.
Сидить козак край дороги
та вітру питає...»
Хто спитає, хто узнає:
Як душа страждала.
До домівки із туману
Руки простягала –
До тієї, де тополі,
Мов би дві сестриці,
Заколишуть в гаї хатку,
Ніжну, білолицю…
Рипнуть двері до оселі –
І ти ступнеш у світлий рай:
Там сонце й воля, й жито в полі…
Ох, думи, думи невеселі,
Мабуть не жити більш в оселі –
І вже ніколи не прохай
Дорогу іншу в своїй долі…
«Скажи вітре, скажи буйний,
Де козацька доля,
Де свобода, де надія,
Де козацька воля?..»
Була доля, була воля —
З рабства визволяли.
Були сльози, було горе —
До Сибіру гнали,
Щоб зламати…
Не зламали!
Лише підкосили.
Надірвали хворе серце
Ще й крові попили…
«Породила мене мати
В Зелену Неділю,
Дала мені гірку долю –
Де її я діну…»
Де я діну свою долю?
Себе куди діну?
Отут, мабуть, на чужині,
У неволі згину…
Ні, не згину!
Братці, друзі,
В думи поселюся -
І до неньки-України
Піснею помчуся!
Обійму її росою
При вечірнім прузі,
Напою її водою
При калині в лузі.
Розчешу ще з вітром сивим
Коси у тополі,
Зачекаю вас у гості
Коло неї в полі…
Лиш сорок сьому весну,
Лиш сорок сьому долю,
Лиш сорок сьому волю –
Лише дев’ятий день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484709
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.03.2014
[i]У Гур’єві-містечку я на вулиці
підняв свіжу вербову палицю
i привіз її в укріплення, і на
гарнізонному городі вштрикнув
її в землю…[/i]
Т.Шевченко. 3 листа до М.Осипова
Встають над Каспієм замріяні світанки,
І сонечко сміється над горами,
Підходить до старезної землянки
І Форт-Шевченко пестить промінцями.
Верба столітня сонце переймає,
І кожна гілочка до променів бринить:
"Візьміть мене із вітром-гілкограєм
Торкнутися Вкраїни хоч на мить!
Побачить хочу сивого Славуту
І гору, де поет мій спочива, –
Мені співав він у хвилину люту,
Сльозу-журу вливаючи в слова.
Із Гур’єва привіз мене, гілляку,
Немов солдатську доленьку лукаву,
Плекав на побережжі Мангишлаку,
Де розляглися гори Каратау.
Мені ніс воду, як варнак до груші,
Спокутуючи кару без вини:
Варнак вбивав –Тарас писав лиш вірші
Про вільні села, ниви і лани.
Вглядавсь поет в киргизів і казахів,
І байгушам дзвеніла його ліра
Про закріпачених нещасних бідолахів,
Про козаків, про волю i батира...
Йому шептала я про покритку Оксану,
Про "Наймичку", "Художника", "Близнят"
Та про сім’ю, щасливу i жадану,
Де чути будуть "дружба", "мир" і "брат".
Отож візьміть побачити Вкраїну
Хоч насінинку з гілочок моїх –
Я в насінинці піснею полину
До берегів Славутича святих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484554
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2014
Коли велика радість буде –
Візьми "Кобзар" до рук своїх,
Нехай "окраденії люде"
Почують твій щасливий сміх.
Як заблукаєш, шлях загубиш –
"Кобзар" ти знову відгорни,
Нехай України сини,
Що ради нас ішли до згуби,
Прийдуть з козацької весни
І шлях укажуть, серцю любий.
Коли у розпачі знеможеш,
Чи втратиш друга назавжди –
Тобі "Кобзар" знов допоможе,
Тебе врятує від біди.
Як біль шалений все затьмарить –
Відкрий ти знову "Кобзаря",
Нехай Тарасова зоря
Тебе теплом в ту мить одарить,
Зігріє, горе відведе,
Осушить сльози...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484550
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2014
Ви там, де полум’я війни,
Де жирні платять плати,
Ви там, де Боже борони,
Потрібно убивати.
Стравити, сколотити злість
І ненависть шалену –
Отож отам ви – званий гість
Ступнути на арену,
Із натовпу куснуть солдат,
Із даху мирних бити..
Ви – сатані слуга і брат,
Люциферові діти.
І чхати вам, хто гроші дав:
Чи ліві, а чи праві…
На очі маску – і до справ,
Забувши Бога в справі.
І чхати теж, що мати є
У вашої мішені –
Лиш не впустити б вам своє:
Копійку із кишені.
До лампочки, де йде війна:
В Чечні, чи в Україні –
Мета для вас завжди одна:
Набити більші скрині.
А що народ страждає ваш,
Що є сердець розпука –
Для вас робота і шабаш:
У кожну жменю кука!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2014
До Злодія Крадій примчав:
«Рятуй мене чимшвидше, друже:
Забрали в мене, що я крав
Та ще й хотіли бити дуже!
Хотіли взяти за штани,
Щоб заточити у в’язницю –
Та поперхнулися вони:
Тобі цілую я правицю!
Піди ж, мій друже, в отой край,
Де крав і краденим ділився,
І всіх тих дурнів покарай,
Щоб сльози з кров’ю там лилися,
Щоб всі прохали – і не раз
Мене вертатися до хати,
А я платитиму ввесь час –
І скільки скажеш буде плати…
«Оце так щастя підвалило!»-
Радіє Злодій та кепкує:
«Піду, бо маю хіть та силу –
Як не поб’ю, то пограбую!
А тебе як не схочуть люди –
То їх і діло, їх і право,
Мені ж хоч як пожива буде –
Та й погуляю там на славу…»
Це вся історія, хлоп’ята!
Така мораль у час розпуки:
Від крадіїв пустіє хата,
А злодії вже гріють руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2014
Гарячим літом та пекучим сонцем
Востаннє витанцьовують полінця –
І дверці мов смарагдове віконце,
Та грубка щось чаклує, наче жриця.
Каструльки – старі бабці у притворі
Бурчать та шепчуть кожна з-під хустини
Про зими та про ноги свої хворі
Та туляться всі спиночка до спини.
Вислухують вогню відправну месу -
А за стіною їм життя немає:
Там лиш дахів морозні білі плеса,
Там з димарів печаль гаїв стікає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2014
Від доріжки до доріжки
Мов ріка пливе іскриста,
Ті іскринки топчуть ніжки,
Бо додому йде дитинство.
Рада-раде, як ніколи:
У портфелі смайлик має –
І несе його зі школи,
Мов кришталь його тримає.
Сонце світить-веселиться,
Ніс лоскоче промінцями,
Заглядає до обличчя,
Посипа стежки піснями.
І дитинство, як той смайлик,
Посміхається до неба,
Бо в портфелі щастя має –
І нічого більш не треба.
Сонце твіст танцює вправно,
Під ногами діаманти…
Як же радісно, як славно
Смайлика нести до хати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2014
Під ноги ряст встеля,
Мене віта, мов сина,
Свята моя земля –
Велична Україна.
У сні і наяву
Вона завжди зі мною –
Я кріпну і живу
Джерельною водою.
І сивину віків
В криницях відчуваю –
Я чую предків спів,
Я чую голос краю.
І шириться в мені
Ота незрима сила,
Що в праці і борні
Дідів моїх зростила.
Спішить душа в політ
Над дорогим розмаєм –
Я рад всі сотні літ,
Що кращого немає:
Ліси, луги, поля
І сіл, і міст родина…
Свята ж моя земля –
Велична Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481872
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2014
[i]Блаженні миротворці, бо вони будуть названі Синами Божими.
Блаженні вигнані за правду, тому що їх є Царство Небесне.[/i]
Матв. 5:9-10.
Вас не прогнали, а хижо вбили:
Прицільно й точно, мов у мішень –
І бездиханним спадало тіло,
А у зіницях світився день.
«Живи, НАРОДЕ!» - вуста шептали,
Як холод дикий до серця ліз…
Земних доріг ви стоптали мало,
Ну зовсім мало до болі й сліз…
Тепер ви, браття, в Небеснім Царстві
Аж біля Бога йдете в дозір,
Щоб на землі всі до грошей ласі
Народ не рвали, мов хижий звір.
«Небесна Сотня» так звуть вас люди –
Сини ви Божі і вартові.
Спасайте, браття, наш мир повсюди
І зберігайте від зла й крові!
У сни заходьте до тих, що вкрали
На замки й дачі рабівський гріш,
Щоб гріх пекельний не забували,
Щоб день від того ставав їм гірш.
Ідіть до тих, хто уже б сьогодні
Нам у світлицю завів війська –
За їх словами ми жить не годні
Та ще й дурніші від хробака.
Турбуйте тих ви, хто Україну
В шматочках бачить та в хомуті,
Хай сняться сни їм завжди без впину,
Що ми єдині в своїм житті.
Кажіть: « Народ ми! Ми – українці!
І Україна – єдина мати!
Ми – не раби, не підніжки ниці!
Ні військ, ні ярм ми не хочем знати!»
Небесна Сотня, Небесні Вої,
Прохайте Бога за нас земних:
Ми хочем жити в новім розвої
Без війн, без горя, без сліз та лих.
25.02.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2014
Посвист куль відбринів-відлунав,
Вже забуті пляшки та гранати,
Небо чисте, не видно заграв –
Лише біль ще не хоче вщухати..
На майдані не чути гарчання війни,
На каміння влягаються квіти –
Тут боролись за мир України сини,
Тут умерли за мир Її діти.
На пелюстя спадає батьківська сльоза,
Чути мамине тихе ридання –
Ех, якби оту мить повернути назад:
Чи той ранок, чи день, чи смеркання.
Зупинити б ту кулю, що шлях утяла
Тим, що миру бажали країні –
Повернути б до міста їх всіх чи села:
В їхні сім’ї та ранки їх сині…
23.02.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481407
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014
Сльоза пекуча пропече подушку,
І біль шалений зробить сивину –
А ти на світ поглянь крізь голки вушко,
А ти знайди лише свою вину.
Ти не шукай поганого навколо,
Лише в собі погане розчави,
Хоча б від того стало тебе мало,
Хоча б ти став ще нижчим від трави.
Коли ж сльоза скрапне в шаленім болі,
А день новий насипле в чуба солі –
То і такий ти день благослови.
І навіть в мить, коли, здається, горе
Тебе заллє немов безкрає море,
Ти не тони – пливи, пливи, пливи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2014
[i][i]Але за його обітницю
ми чекаємо неба нового і нової землі,
що праведність на ній перебуває.[/i]
2 Петр. - 3: 13[/i]
Ми живемо лише для того,
Щоб у душі зростить любов,
Найдосконалішу, й до Бога
Із нею повернутись знов.
Ми живемо лише для того,
Щоб Бога у собі знайти
І освятитися від Нього,
І з Ним до вічності піти.
Ми живемо лише для того,
Щоб Дух Святий зборов все зло,
І в світлий день життя нового
І крихти зла не занесло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2014
Оце тобі й подія:
За всю півсотню літ
Заплакав кров’ю Київ –
Здригнувся білий світ…
Оце тобі й новини:
Без жалю юнаків
Вбиває в лиця й спини
Гвинтівок хижий спів…
«Тітушки», яко змії
Снують поміж сторін,
Ламають хлопцям шиї,
Щоб бив набати дзвін.
То трактора украли –
І «беркутів» товчуть,
Як наче радикали
Колотять злість та лють…
Таким нема закону:
Для них – гори війна,
Щоб цар не злазив з трону,
А люд страждав сповна…
Оце тобі й подія,
Оце такі новини:
Народ ґвалтують змії,
Народ стріляють в спини!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2014
А вчора зірвалася знову війна,
Безглузда, пуста і кривава –
І болі спиває народ мій до дна,
Гірку пожинаючи славу.
Зірвалась з-за ситих та ласих панів,
Що крадуть або недокрали –
Тож ллється народу зневірений гнів,
Та плачуть матусі немало:
Голови склали сини дорогі
За совість, за честь, за свободу –
А смерті радіють одні вороги,
Вготовивши ланці народу.
Каміння, гранати, пляшки і вогонь
Життя в них забрали навіки –
Лиш Матінка Божа збира до долонь
Горя пролитого ріки.
Вливається з болем до кіс сивина,
І плаче уся Україна:
«Війна ж ти проклята, проклята війна!
Для чого забрала ти сина?..
Він сіяв на ниві зерно осяйне,
Він мріяв до зір долітати…
Прошу ж тебе, клята, зроби хоч одне:
Верни мого сина до хати…»
«Боже мій милий! - Крізь плач жебонить. –
Зціли Україні всі рани,
Спини братовбивство лихе в оцю мить,
Дай миру від Дону до Сяну!
Народе! Ти чуєш? То хочуть пани
Нас вкорте в шматки розірвати,
Для цього вготовили ланці війни,
Каміння, пляшки та гранати!
Народе мій, чуєш? Спинись у бою!
Бо дзвонять всі церкви набати,
Бо ділять єдинеє – волю твою
Бо в крові Україна-мати!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2014
Полудень яснющий – і безодня неба
Чистою любов'ю в серце затіка,
Синяву очима я вбираю в себе –
І в мені струмує космосу ріка.
Вся моя дорога вилита з кришталю,
Золото, сапфіри у снігах горять…
Бірюзи безодня, кришталеві далі,
Як же вас бажаю міцно обійнять!
Всім єством жадаю я пірнути в просинь:
В бірюзове диво, в Божу благодать,
Щоб на мить забути зиму, літо, осінь –
Сонечка торкнутись, променем співать…
Та на диво-дивне до землі вернуся:
Тут моя стежина, тут моє село,
Все тут найдорожче – дім, родина, друзі,
Тут коханням ніжним серце проросло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480366
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2014
В ярочку хатина підбитою птахою
Між полину сумовито присіла,
Ворота схилилися чорною плахою –
І хата схрестила над плахою крила.
Кінець – відлітала над здивленим краєм.
Кінець – відспівала пісні про кохання.
Кінець, але зраненим птахом чекає,
Що стукне у шибу синок на смерканні.
Поклявсь, що повіки у двір не загляне,
І матір, і хату прокляв у дорогу…
Вже з терену листя спадає чеканне,
А сльози із вікон змивають тривогу.
Вже мати осліпла від сліз та печалі –
Уже у віконце поглянуть не може,
Бо все їй туманом: і хвіртка, і далі…
А мати шепоче: «Спаси ж його, Боже!»
І мацає стежечку кожную днину:
А може сьогодні синочок приїде,
І сунеться-гладить зчорнілую стіну…
Їй хліб та водицю ще носять сусіди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2014
Котить колісниця понад полем-гаєм –
В золоті колеса, і сама палає,
Та й візник нівроку – промениста різка,
Коні ж норовисті: мчаться низько-низько.
Трішки понад полем, трішки понад гаєм,
Брикнули в ярочку – і коней немає,
Лише колісниця ще з ярочка світить –
Захід червоніє, рум'яніють віти.
Безліч діамантів, сніг що фарбували,
На ставку рубіном аж під вечір стали –
І рибалки тихо сунуться із льоду:
Жаль рубін кришити у студену воду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2014
Вся природа забіліла –
Аж в очах сльозина-біль:
На березах – білі крила,
На дорогах – біла сіль.
Біле полотно широке
На полях і на лугах,
Скільки скинеш своїм оком –
Все змальовано в снігах.
На білющім полотнищі
Ледь поквацяно хатки –
Білий дим струмить повище,
Білить небо навіки.
А воно собі сміється,
Синьо-біле – лиш дивись:
Дим вже кучериками в'ється,
Як злітав давно колись
Із білющої пустелі,
Де поквацяні двори,
До небесної тарелі,
До Господньої пори…
Прадід мій до сліз дивився
На це диво-полотно,
Де у білому злилися
Щастя й радість так давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2014
Весь вечір гріла свої плечі,
До батареї тисла спину –
І думала одне весь вечір:
«Коли вже ти заглянеш, сину?
Хотілось так молитву чути,
Ти ж обіцяв: читати буду –
Крадеться сон в очей закути,
І голова спада на груди…
Зима стужує за стіною,
Німію я сама в кімнаті,
Пливуть думки мої рікою –
Якісь пусті та дурнуваті…
Та що вже є – і слава Богу:
Стара ж бо – й думаю старечо,
І від життя не жду нічого,
Коли літа згинають плечі,
Коли життя – одна кімната,
В якій своє село я бачу,
Та ще молюся Богу свято,
Та нишком ще тихенько плачу…
Ти прийдеш, знаю, щоб читати –
І я засну немов дитина…»
Весь вечір гріє спину мати
Та все чекає свого сина.
11.02.2011 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2014
Листа я, мамо, прочитаю –
Зіп'ю по вінця гіркоти,
і лиш колючку в серці маю,
Лиш бачу, як страждаєш ти –
Листа ж бо, мамо, прочитаю.
Вустами липну до паперу –
Ой, мамо рідненька, живи!
Не прочиняй у вічність двері,
Не стань ти шелестом трави –
Вустами ж лину до паперу.
Без тебе я – сухий листочок
Без тебе я – лише журба,
В сонцях шукаю твої очі
І чую, як співа верба:
«Без тебе я – сухий листочок!»
Без тебе я і не промінчик,
Моє ти сонечко ясне,
Кріпись, коли й кріпитись нічим,
Світи ще, мамо, для мене,
Бо я без тебе – не промінчик.
Та я без тебе й не каплина,
Моє ти вічне джерело.
Ти з дня на день чекаєш сина –
А я не іду, як на зло,
Хоч я без тебе – й не каплина.
Без тебе зовсім я не днина,
Без тебе я і не листок,
Без тебе я і не каплина,
І зовсім не води ковток,
Моя ж ти сивая калина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2014
[i]Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її вічно живу і нову
і мову її солов’їну
В. Сосюра[/i]
І
Україно, велика таємниця
І Слова Божого квітуча нива,
І пращурів моїх легенда сива!
Хай не зміліє днів твоїх криниця,
Хай хлібом-сіллю день твій колоситься
І ллється пісня селами щаслива –
На горах Кия, Щека і Хорива
І в кожнім місті вторить їй дзвіниця.
Років минулих зболену печаль
І бойовищ відточеную сталь,
І майоріння світлих корогов,
Та майбуття стуманеную даль –
Я все нижу до твоїх днів-кораль,
Моє буття і горенько, й любов!
ІІ
Моє буття і горенько, й любов,
І пісню тиху, що серденько крає,
І вранішні рум’яні небокраї
В твоїх полях, Україно, знайшов.
Вглядаюсь в Слобожанщину й немов
У тихим плин історії пірнаю –
Гострю меча і битвою палаю,
І ланці рву загарбницьких оков.
Війна ж мине – і знов орю я ниву,
В садках плекаю вишеньку і сливу
І все спішу до листячка розмов,
І дітлашню навчаю галасливу,
У казочку вплітаючи мрійливу,
Мій щири й труд, мою кипучу кров.
ІІІ
Мій щирий труд, мою кипучу кров
Вливаю я в сонетів діадему
І імені вклоняюся твоєму
Під передзвін нев’янучих церков.
У звуках тих вчуваю русів зов
І ніжний спів надхмарного Едему:
„Україно! В нове життя грядемо –
Твоєї віри жар не охолов!
Пишайся, наша страдниця і нене,
Пагіння на гілках твоїх зелене
Твоєї віри і любові вчиться!”
Ім’я твоє, повік благословенне ,
Сонетами відлунює у мене –
Тобі пишу, життя мого світлиця!
ІV
Пишу тобі, життя мого світлиця
Й співуча Роксоланіє моя,
Ти ж пісня вечорова солов’я
І на житах ти вранішня росиця,
Селянська ти духмяна паляниця,
Що в поле до батьків несе хлоп’я,
Ти ратаїв осонцена сім’я,
І перший сніп, що щастям золотиться!...
Як не любити пишні твої шати?
І як поету вірші не писати?
До тебе як не йти, свята божниця?
Встають від сну Донець, Дніпро, Карпати,
Я в мить оту спішу тебе вітати –
І серце моє піснею ятриться.
V
І серце моє піснею ятриться,
І думи на вдержу я на припоні –
Всі пута рвуть шалені думи-коні,
Бо твого завтра манить їх зірниця.
Вглядаюсь я, де завтрашнє іскриться,
В майбутнє зупинившись на кордоні:
Там дні твої у Божому Законі –
Та з Богом ти, Україно-цариця!
Співає сонце пісеньку тобі,
Віршують сонцю ріки голубі,
А з ними в хорі – й гори, без умов,
І деревця виспівують любі,
І даль земна ясніє у хвальбі,
Відлунить шум річок, гаїв, дібров.
VІ
Відлунить шум річок, гаїв, дібров
Повік завітне слово ”Суверенна!” –
І палахкочуть гетьманської знамена
Під перестук історії підков.
І чуть з небес Господній благослов,
Що, Вкраїно, ім’я твоє священне
І трепетне, мов листячко зелене,
Не терпить яничарських підошов.
І іншої тобі не треба плати,
Як кожним звуком у душі палати
І берегтись від суржиків-полов.
Сучасне ж юнь стає на мови чати –
Україно, спішить вона сказати:
„ Твій дух в мені, що ворога боров!”
VІІ
Твій дух в мені, що ворога боров,
Яка б на край не сунула навала,
І як би русам волю не ламала,
У рабство продаючи свій улов.
Та пута розривав народ мій знов
І виривав ординцям гострі жала,
І пісня попід хмарами лунала,
Коли до рала прадід мій ішов.
Твій дух в мені від ниви і від поля,
І від хлібів рахманного роздолля ,
І від того, як дихає пашниця –
Лише в цьому священна твоя воля,
Хоч як гірка була твоя недоля,
Хоч біля серця часто була криця.
VІІІ
Хоч біля серця часто була криця ,
І рушилися тисячі надій,
І сонце притухало від завій –
Та ти сіяла завжди, світлолиця.
На полі битв росла нова травиця,
І горе все згорталося в сувій,
Нові ж меди збирав пчолиний рій –
І знов школяр навчався, як годиться…
Любуюся тобою, Батьківщино,
Вслухаюсь в твою мову солов’їну,
Яка дзвенить від Дону і до Сяну,
І подумки над лоном твоїм лину,
І славлячи Ісуса за цю днину,
Вклоняюсь Володимиру й Богдану.
ІХ
Вклоняюсь Володимиру й Богдану
І всім синам, Україно, твоїм,
Які життєвим подвигом ясним
Творили твою воленьку жадану.
Вклоняюся, що води Іордану
Примножені Славутою старим,
Що вранці ми з молитвою спішим
До Бога і співаємо „Осанну!”
Бажаємо лиш щастя в наші хати,
І квітом землю хочемо прибрати,
Пахучішим від амбри і шафрану...
Душі твоєї, Батьківщино-мати,
Ще таємницю прагнучи пізнати,
Вглядаюсь в Ярославну й Роксолану.
Х
Вглядаюсь в Ярославну й Роксолану:
Тих сивих літ викрешують шаблі –
Десь Ігор знемагає у сідлі,
А нову бранку тягнуть Сулейману,
І лиш сльоза в душі притушить рану
І через відстань сил надасть землі.
Слова ж, як вої, стануть у імлі
На перешкоді половцю й осману...
То ти в Путивлі плачеш, Україно,
І зі Стамбула пісню соколину
У мріях Насті відправляєш в путь –
Збираю ті пекучії сльозини,
Вглядаюся у ягідки калини,
Які в горнилі часу постають.
ХІ
Які в горнилі часу постають
Сини твої, Вкраїно, ясночолі,
Заступлять шлях неправди та неволі
І стануть на передньому краю.
Вони всіх нас у світле завтра звуть
І квітнуть нам із квітами магнолій,
І просять нас в нового віку колі
Творити долю, Матінко, твою:
„З Русі ми звем, з козацької паланки,
Повстань, нащадку, з теплої лежанки,
Бо лише в Слові лід душі розтане;
Княгині плач і сльози Насті-бранки
Відроджують нам сонячні світанки
І Кобзареве слово полум’яне!”
ХІІ
І Кобзареве слово полум’яне
Стоїть на варті волі золотої –
І у твоєму, Вкраїно, розвої
Пора щаслива й радісна настане:
Свої сади й поля народ догляне,
Зі злом одвічним стане у двобої
І просячи у Діви Пресвятої
Премилість Божу, що повік не в’яне...
Україно, в пекучій ностальгії
Поета серце в Петербурзі тліє –
І лише вірш зціляє йому рани:
Він молиться до Бога і Марії,
Вслухається у співи Гамалії
Й заплакані невільничі кайдани.
ХІІІ
Й заплакані невільничі кайдани
Тривожать рани Кафи і Багдада,
Бо раб-русин – спокуслива принада,
Тож Чорний шлях знов топчуть каравани.
Свистять селом загарбницькі аркани,
Палають нива й стоптана левада:
Вже ханський меч на серце руса пада,
І кров селян пророщує тюльпани...
На пожарищах палахкочуть квіти –
Хоч бій палав, а зело хоче жити
І пісню знов дарує солов’ю.
Новій весні пташина зве радіти,
Та квіти кров’ю прадідів политі,
Гартують душу зболену мою.
ХІV
Гартують душу зболену мою
Сучасності пекучої події:
Шукає юнь в отрутах ейфорії,
І я в добу Чорнобиля стою...
Я за майбутнє голос подаю
І кожному вглядаюся під вії,
В очах шукаю промені святії,
І в своїм вірші зло одвічне б’ю,
І палко вірю: завтра твоє буде,
Тобі пісні співатимуть усюди –
Твоїх джерел не висохне водиця.
Без страху, зла, без болі і огуди
В твоїм краю цвістимуть твої люди.
Україно, велика таємниця!
ХV
Україно! Велика таємниця,
Моє буття і горенько, й любов,
Мій щирий труд, моя кипуча кров,
Тобі пишу, життя мого світлиця.
І серце моє піснею ятриться,
Відлунить шум гаїв, річок, дібров –
Твій дух в мені, що ворога боров,
Хоч біля серця часто була криця.
Вклоняюсь Володимиру й Богдану,
Вглядаюсь в Ярославну й Роксолану,
Які в горнилі часу постають,
І Кобзареве слово полум’яне,
Й заплакані невільничі кайдани
Гартують душу, зболену мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479615
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.02.2014
Всім, кому хочеться крові на майдані - своїм і чужим, живим і ненародженим землякам моїм
Як батько – п’яниця пропащий у родині,
Не рушать хату діти анічуть,
Не палять ані лаву, ані скрині,
Лиш пику батькові за п’янку натовчуть.
Як літургію піп не ту читає
Та молодиць чатує, мов скопа –
Ніхто й цвяшка у церкві не зламає,
А лише в шию вигонять попа.
Коли ж пани грабують, наче п’яні –
Ганьба панам, і гнати в шию їх,
Лише не топтати б совість на майдані
Для ворогів та курям всім на сміх.
Бо лиш дурні вбивають самі себе,
Свободу палять за чужинський гріш,
Не бачачи ні Бога, ані небо
І творячи життя народу гірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2014
[i]КУДИ:
Сумщина, Лебединський район,
село Будилка
КОМУ:
Груші, що біля криниці...
А. Таран
Все більше нікому писать мені листи.
Залишилась, калино, тільки ти.
І. Драч[/i]
В городі нашім груша теж була –
Ще прадідів старезна сива дичка,
Квітуючи, лебідкою пливла –
До осені ж жовтіла, наче свічка.
Здавалось: небо обійма вона
Чи лебедем, чи полум’ям восковим…
Минали ж літо, осінь та весна –
I шелестіла груша листям новим.
І падали солодкі гнилички
У пиріжки, повидла та узвари.
Кошівки ж, відра, пазухи, мішки
У синю зиму вносили ті чари.
А груші залишалось лиш летіть
Над Загоріддям, струшуючи квіти…
Чи пам’ятаєш, брате, оту мить,
Як з небом нас єднали її віти?
Пілотами на груші ми були,
В її квіту ми відкривали зорі –
Весняний зумкіт крихітки-бджоли
Єднав наш спів у всекосмічнім хорі.
Ми Бердника пізнали дивосвіт,
I Лемову знайшли "Кіберіаду",
Братів Стругацьких – зоряний політ,
Уельса, Верна, Твена і Амаду.
Писала груша нам листи тоді,
Адресувала: Миші, Колі, Гриші
Ці вісточки в роки їх молоді –
I тихо падав той листочок з груші.
А ми все космонавтами були –
І лиш до хати кликав кущ калини…
Ті віти димом в небо утекли,
А ми до них всім серцем своїм линем.
Писать куди ж? –Лиш матері одній,
Такій старенькій, як та груша-дичка,
I свій же біль топити, наче лій,
На серденьку матусі невеличкім..
Ми так щасливі, брате мій, оцим,
Що є матуся – пісня калинова...
А груша всохла - лиш в листі твоїм
ЇЇ гілок вчувається розмова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2014
[i]Братові Михайлу[/i]
Напнуто до краю
Часу тятиву.
Не скарби шукаю,
Не розрив-траву,
а такої сили,
що розірве вщент
на планеті сина
мертвий континент.
П. Скунць
Брате, нам голосить
кожна жилка-мить,
і тятива часу
на вітрах бринить,
шепотить на вухо
вітами беріз:
"Чи ти знаєш Глухів,
зболений до сліз?
Чи село ти рідне
в пам’яті не вбив?"
А здалеку лине
тихий шелест нив:
"А чи не забули,
хлопці, ви землі,
що дала вам милість –
хліба на столі?"
З маминої хати
вітер дим приніс –
солодко вдихати,
солодко до сліз.
А він десь під серцем,
брате, нас пита:
"Хлопці, може підем
в юності літа?
На дитинства кладку
понесу вас я –
і не вдержить згадку
часу колія...
Вам Одарка-баба
втяла дерунів
i чека до хати
всіх своїх снів.
Де Семен убитий?
Віктор де, що вмер?
Де Дмитро і діти?
Як Петру тепер?
I сльоза спливає
прямо в деруни –
із сльози говорять
з бабою сини,
і лице ясніє
в зморшках і сльозах,
i шкварчить олія,
сліз відчувши страх:
"Пам’ятайте, хлопці,
сльози-деруни –
з димом на олійці,
з долею вони! "
А нас час-тятива
в неводи доріг
кидає хапливо,
ще й збиває з ніг...
Напнуто до краю
часу тятиву –
та вона дарує
лиш забудь-траву.
Скручено сталево
цю тятиву-час –
зіроньки квітневі
з нею не для нас.
Нам би кусень хліба –
й не рости трава.
Довга гривня треба –
не беріз слова.
То шукаймо, брате,
краще голос трав,
бо наш світ крилатий
з квіточки повстав.
Глянь, гостріше леза
часу тятива –
та співа з Берези
нам розрив-трава:
"Ви не бійтесь, браття,
оцю час-косу!
Хай підходить таттю,
а я вас спасу!
Усі болі й страхи
розірву я вмить -
й часу костомаха
нас не зможе вбить…"
Нам співає, брате,
сонце з пелюсток –
що зібрала мати
в нагідок вінок.
Нам співає мама
пісню ненову,
щоб шукали самі
ми розрив-траву,
що розрив-нагідка
стишує нам час,
що лілея-квітка
всі скарби для нас
вбрала у пелюстя –
в оце диво з див…
Тож шукаймо щастя
в нагідках-розрив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2014
[i]Життя йде і все без коректур...[/i]
(Л. Костенко.)
Життя все ж вносить коректуру,
Немовби грається з людьми,
Свою мов грає партитуру,
Хоч як не хочем цього ми,
Хоч як самі собі й не брешем:
«Життю хазяїн, власне, я!
Я день новий зроблю новішим!
Мене не вдержить колія –
Прославлюсь я в оцій дорозі!»
А тіло вимовить в знемозі:
"Чого я гнутимуся здуру?!"
І лиш зупинишся на мить –
А шляхом інший вже летить:
Життя ж бо вносить коректуру!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2014
Мати сіяла сон під моїм під вікном...
Б. Олійник
Чорнобривців насіяла мати...
М. Сингаївський
Насівала мати
квітів біля хати.
Нагідки саджала –
доню все чекала.
Хоч одну маленьку
виглядала ненька.
Ой, нагідки-нігтики,
Сонця малі віхтики,
ви попідвіконню
виглядайте доню,
звіть її до хати:
доню хочу мати!...
Ще саджала мати
розу біля хати,
щоб як пелюсточки
були в мами дочки –
хоч одна для неньки
квіточка ясненька!..
Ой, нагідки-нігтики,
сонця малі віхтики,
розо моя мила,
ще й тебе просила:
ви попідвіконню
виглядайте доню.
Посадила мати
яблунь біля хати –
яблучка червоні
будуть в мами доні...
Ну хоча б одненьке
дівчатко для неньки.
Ой, нагідки-нігтики,
сонця малі віхтики,
розо полум'яна,
яблуне духмяна,
ви попідвіконню
виглядайте доню.
Роза квітувала –
сина дарувала.
Жовтії нагідки
сина дали влітку.
Яблука осінні
сина знайшли в сіні.
Ой нагідки-нігтики,
сонця малі віхтики,
розо полум'яна,
яблуне духмяна...
Цвіт беру в долоні –
та не маю доні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2014
В журавлині ключі я вплітаю пекучі тривоги,
В їх "курли" я вчуваю і сум свій, і муки, і біль,
Я в них крила прошу до батьків долетіти порогу:
Скуштувати я хочу згорьовані хліб їх і сіль.
Обійму нагідки, що плекали матусині руки
І зберу пелюстки, мов дитячі надії мої,
Бо оті нагідки – то цілющі небачені ліки,
Що у мріях я брав у далекі незнані краї.
А тепер журавлів би просив, щоб до вас долетіти:
Надивитись на вас, постарілі нагідки-батьки,
Я хотів би у вас лиш одного прощення просити
І молитись за вас, щоб жили ви щасливо віки,
Щоб духмяні квітки усі болі й тривоги забрали,
А в насіннях теплилась одна незрадлива любов...
І тому, що зібрав насінин нагідочок так мало –
Перейму журавлів і проситиму крил у них знов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2014
В агонії суспільності кривавій,
В зневіренні, зневазі і облуді
Античних квітів перетоптаний гербарій
Збирали, не страхаючись огуди.
Збирали до пелюсточки пелюстку –
Нове життя квітки благословляли.
За той квітник вам дарували пустку:
Вам домом стали Сталіна підвали.
А пісню не засунути за грати,
А слову правди крила не зламати,
Хоч дуло вже намуляло висок.
Хоча душа – розтерзана кімната,
Та в ній бринить сонетика рядок!..
І смерть – пусте, і скніють лапи ката.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2014
Як дивно проміння на хвильках бринить,
А хвилька проміння вітає …
Куди б не ішов – та спинюся на мить,
Бо кращого в світі немає,
Як глянуть на став, що зріднивсь до кісток
Та вистелив сонця дорогу –
Тут верби схилились на срібний місток
І тихо виспівують Богу,
Тут ластівка стрімко торкнулась води –
І дзвінню озвались краплини…
Я тисячу років ходив би сюди,
Де птахою подумки лину:
Дорогою сонця спішу в небеса,
Та крилами воду черкаю –
О, рідний мій краю, яка ж це краса,
Як хвилька в промінні співає.
20.06.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014
(диптих)
Побратиму Баранникову О.В.
КОМА
Втомлений ранок осіннє віконце
Тихо торкає крилом голубиним,
Хмари клубочать, блукає десь сонце –
Я ж біля ліжка сную без упину.
Груди обвила дротів павутина,
Трубочок бачу на них паволоку,
Поряд комп’ютер шумить без упину:
«Руки затерпли, болять твої боки!»
Певно болять – я допіру не знаю,
Сили немає торкнутися тіла,
Поряд ходжу, коливаюсь, витаю –
Держить на місці мене якась сила.
Поряд дружина змахнула сльозину,
Крапелька гулко упала на руку:
Плаче дружина вже котру годину,
«Кріпись, моя мила!» – прохаю без звуку.
Тихо схилилася люба над ліжком –
Гляну із нею я вкотре на себе,
«Милий! - шепоче вона мені нишком, -
Чуєш, прохаю я Бога і небо…»
«Чую, - безмовно дружину втішаю, -
Власного ж тіла таки доберуся,
Поки ще сили торкнутись немає –
От і броджу тут у мірному русі.
От і броджу, мов вигнанець, близь себе,
Вглядаюсь на руки, на ноги, на очі –
Прокинутись треба, прокинутись треба,
Прокинутись хочу, прокинутись хочу…»
11.11.2013 р.
Ранок
Веселе сонечко ласкаве
До мене глянуло в палату –
От і живу на Божу славу,
От і пора мені вставати.
Болять і мліють мої руки,
Ще не ходили мої ноги,
Та , слава Богу, серце стука –
Прорву всі болі і тривоги.
Моя дружина наді мною
Так близько-близько нахилилась –
Живу ціною дорогою,
Як є любов, є Божа милість…
Говорить все мені дружина
Про діток, родичів, про хату –
А я до них думками лину,
А я так хочу заспівати.
Іде в палату медсестричка,
Несе вітання побратима –
Цілюща мить ця невеличка:
Я вкотре з друзями своїми.
Здається, чайки легкокрилі
Гукають нас на море синє,
Де я пірну в цілющі хвилі
І болі змию по краплині.
18.11.2013 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014
Рожевий ранок, золоте багаття
Над лісом сонечко в морози розпалило,
Літак повзе по срібному лататтю –
Він, мов жучок, розкрив маленькі крила.
Безодня синя бавить «комашину»,
Хмарини попід крильця підсува –
Літак повзе по небу без упину,
Тихіша рокіт та мовчать слова.
Лищ промінці вирізблюють стежину:
Скриплять на білім полі різачки –
І сиплять діаманти без упину,
Виблискують на відстані руки
І падають в долоні тихим щемом –
Співа душа, і сонечко встає…
Ще літачок повзе в лататті небом –
Це все так рідне і це все моє!
26.01.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2014
Моєму товаришеві і тезку з далекого-далекого Бруклінда
Сивина, сивина – мій некликаний гість,
Ти торкнулася скронь чи удень, чи вночі,
Чи ж було сорок п’ять, чи було сорок шість –
А ти раптом прийшла , хоч кричи – не кричи.
Ти до чуба – бігом, сипонула до брів,
Немов пензлик ковзнув-забілив назавжди,
Немов з вишень та слив білий квіт облетів
На юначі стежки, на дитячі сліди.
Ти, мов попіл доріг на Чумацькім шляху,
Поміж зір піднялась у своїй білизні
І на голову сиплеш всю долю лиху –
Усе те, що в житті відболілось мені.
Усе те, що болить, коле серце моє,
Мов мірошник у млин, сиплеш ти, сивина –
А до кошу життя лиш муки додає,
Щоб у долі моїй була пісня одна.
Сивина-сивина, ти мов поклик дідів,
Що на мажах везли чи то сіль, чи муку –
І злітав аж до неба згорьований спів
Про далекі шляхи і про долю тяжку.
Доторкалась небес курява з-під коліс –
Чи просипали сіль, чи – муку із рядна,
Тільки в куряві тій я всім серцем проріс –
А ти раптом прийшла, сивина.
02.02.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2014
1
Батьківська земле, краю веселковий!
О, Глу́хівщино рі́дная моя!
Святиться у віках твоє ім’я –
Твої легенди оживають знову…
І я від цього дихаю й живу:
Шукаю щастя в аріїв поході,
Несу для тебе світлу корогву,
Радіючи і Богові, й природі.
Буджу весною вічні перелоги,
І сію знов надії та тривоги,
Плекаю милій вишню та калину,
Вклоняюся із воями землиці,
Гартуючи слова твердіші криці:
«З тобою моє серце кожну днину!»
2
«З тобою моє серце кожну днину!» –
Руси́ч клянеться, ідучи на чати,
І хрестик Божий пише сину мати,
А ніч будує поміж ними стіну.
Ріка мигтить, мов музика казкова,
Тополі хочуть зупинити хмари –
Повзуть, мов тіні, до ріки татари,
Щоб у ясир слов’ян схопити знову.
Під ранок сон розірвуть, мов шуліки,
Село запалять, розтовчуть навіки
Та в бранці візьмуть матір і дитину.
Під сміх і глум зламають їхню долю –
І довго буде чути Дике Поле:
«На крилах дум завжди до тебе лину!..»
3
«На крилах дум завжди до тебе лину!..» –
Шепочуть трави понад Чорним шляхом,
А мати облітає сивим птахом,
Усі стежки, які украли сина:
То чайкою кигиче на лимані,
То виграва в Багдаді на тимпані,
То промовля сурою у Корані –
Та плаче-кличе сина до Есмані.
І син почує: плаче рідна мати,
Ріка гукає, звуть і поле й хата –
І шелестить трава на рідній мові…
Він всім єством летітиме додому,
Долатиме неволю, болі, втому,
Усе життя шукаючи у слові.
4
Усе життя шукаючи у слові,
До тебе йдуть історики й поети:
В літописі, у книзі, у газеті –
Твоє будення й дні твої чудові.
Квітуєш ти при Віщому Олегу,
Княгині Ользі, сину Святославу,
При внуках їх ти пожинаєш славу –
І для Русі стаєш ти оберегом.
Орді всілякій, полчищу-наброді
Твій щит і меч стає на перешкоді –
І сонце на клейнодах виграває.
Ти єсть князівство в силі і у дусі,
Перлина світла Київської Русі,
Мій материнський і дідівський краю.
5
Мій материнський і дідівський краю,
Моє село – Березо моя мила,
В тобі зросли душі моєї крила –
Тобі слова найкращі я плекаю.
Нехай в житті тобі завжди прибуде,
Любов та мир хай сіє кожна хата,
Хай виростають в Господі малята,
Та ще про те хай знають добрі люди,
Як до млина купця Марка́ Кимба́ри
З усіх усюд воли тягли мажари
За борошном на будень і святки.
Прибулим жорна вимовляли в тему:
«Оце село Березою ми звемо,
Козачий роде з Е́смані-ріки!»
6
Козачий роде з Е́смані-ріки,
З Тополі, Ло́кні, Обести́, Клеве́ні,
Смоле́ні, Лапуги́ і Мураве́йні,
Святи нащадкам всі свої стежки!
Хай син і внук черпають сил у тебе:
У ясних вод і зоряного млива,
Де малюками споглядали диво,
Як сон пухкий дарує сонцю небо,
Де у джерел просили предків сили,
Де цілувались вперше і невміло -
Ріці звіряли серце, і думки.
Ріка в ту мить торкалася до тіла,
І тихо промовляла-хлюпотіла:
«В тобі дзвенять сивіючі віки!»
7
В тобі дзвенять сивіючі віки,
Кує зозуля на чотири броди,
І Бога прославляють твої води
Та квіт земний збирають рушники.
Ти так прекрасна, рідна Глухівщи́но,
Хоч ти пізнала долю нелегку –
Із короваєм в житньому вінку
Ти ждеш гостей, мов молода дівчина.
Ти рада тим, хто йде до тебе з миром,
Даєш ти всім любов, надію, віру
Та музику пісенного розмаю.
Як тільки Бог дарує зустріч знову,
Спішу до тебе, краю, на розмову –
І кращого від тебе я не знаю.
8
«І кращого від тебе я не знаю!» –
Вітають поле глухівські дівчата,
А з ними златодзвони дишуть свято
І Бога просять доброго врожаю.
Звенигора всміхається до сонця:
На Про́копа ряхтить колоссям жито –
Отож, мій краю, будем знову жити!
Коли Святвечір прийде до віконця,
І в Ду́найці, Шали́гіно, Сварко́ві,
У Слоу́ті, Полошках чи Мацко́ві
Звізду святую знов нестимуть діти,
Спасителю співатимуть осанну,
Казатимуть, схилившись у пошані:
«Ти дарував і сонце, й небо, й квіти!»
9
Ти дарував і сонце, й небо, й квіти
Митцям палітри, слова, пісні,́ звуку,
У Бога ти молив для них науку,
І благо дав – святу любов творити,
Щоб жив народ у музиці казковій,
Як Березовський жив і жив Бортнянський,
Як осягли Павловський і Миславський
Народну мудрість у добірнім слові.
Ти пензля дав художнику Лосенку,
Ти надихнув «Щоденника» Ханенку –
Ти центром був мистецтва і освіти.
Тут свою «Хроніку» писав Маркович,
Тут мовили Довженко і Дівович:
«Ти вчив мене співати і любити!»
10
Ти вчив мене співати і любити –
І не забуду, краю, я ніколи,
Як через річку йшов колись до школи,
Де деревам рум’янив ранок віти,
Як земська школа, що дідів навчала,
Мені казала: «Підростай повище!»
Там за вікном забуте кладовище
Перерву кожну з миром зустрічало.
З могил отих, мов квітом барвінковим,
Господь знімав забутості окови,
Як гралися школярики малі,
Тож предки посміхалися малятам:
«Їдальня зве вас, дітки, скуштувати
Дарунок Божий – хліба на столі!»
11
Дарунок Божий – хліба на столі
Поставила Марія-Магдалина,
Всім серцем жде свого Мазепу-сина,
Схилившись молитовно у хвалі:
Син жертвує і Господу, і краю,
Хоч гетьманує, мов іде на лезі –
З його ж руки бо виріс храм в Березі,
Що кращого і в Києві немає…
А прийде час – забудуть Магдалину,
Мазепу проклянуть на всю країну,
Та ще й народ притиснуть, мов блощицю.
А храм в селі стоятиме у Бозі –
Онуку дід казатиме в тривозі:
«В знаменні хреснім тут підняв десницю!»
12
В знаменні хреснім тут підняв десницю
Бджоляр на пасіці в годину гожу,
Узрівши на іконі Матір Божу
Та в місці чуда – дивную криницю.
Ікона і криниця лікували,
Давали віру, сили і надії,
Тут небеса відкрилися святії –
То Глинська пустинь для народу стала…
І сила краю більша кожну днину,
Як Мати Божа зцілює людину
І віри надає міцнющу крицю.
Тут з року в рік говорять люди знову:
«У цім краю пізнав я Боже Слово,
Пізнав тут Глухів – гетьманську столицю!»
13
Пізнав тут Глухів – гетьманську столицю
І центр культури увесь мир хрещатий,
Бо світло віри гріє твої хати,
І Бога славлять церкви та каплиці.
Твої театри світу стали гідні,
Бо в них жили трагедії Шекспіра,
Вітали тут Мольєра і Есхіла –
І Глухів був у Римі, Празі, Відні…
Боровся Скоропадський тут за волю,
А Полуботок вмер за кращу долю,
Сконавши в петропавлівській імлі.
Апостол з Розумовським у цім герці
На вірність присягали усім серцем:
«Вклоняюсь тобі, краю, до землі!»
14
Вклоняюсь тобі, краю, до землі,
Що дарував життя своєму сину,
Що ти навчив любити Україну,
Даючи сил з роси, води, ріллі.
І голос твій у серці моїм чути,
І Глухів у душі моїй співа –
І небеса вітають ці слова,
Як води рік віта старий Славута.
І дух Терещенків з тобою нині,
Твої церкви вітають ранки сині
Та благодать у Бога просять нову,
Щоб пожарища та лихі навали
Ніколи твою долю не ламали,
Батьківська земле, краю веселковий.
15
Батьківська земле, краю веселковий!
З тобою моє серце кожну днину –
На крилах дум завжди до тебе лину,
Усе життя шукаючи у слові.
Мій материнський і дідівський краю,
Козачий роде з Есмані-ріки!
В тобі дзвенять сивіючі віки –
І кращого від тебе я не знаю.
Ти дарував і сонце, й небо, й квіти,
Ти вчив мене співати і любити
Дарунок Божий – хліба на столі.
В знаменні хреснім тут підняв десницю,
Пізнав тут Глухів – гетьманську столицю,
Тобі вклоняюсь, краю, до землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2014