| Сторінки (3/236): | « | 1 2 3 | » |
Схема безсоння - то праця будення,
То вихід із муки і дум обважнілих,
Де спати несила, й писати несила –
А Муза збудила, підсовує крила...
Вставай же, поете, берись до паперу:
Є чашечка чаю і жіночки капці –
А муза вже схеми підносить на таці,
Отож бо трудися, працюй до знемоги
І думи, мов камінь тяжкий повертай…
Десь півні гукнули ранкову дорогу,
А зоряниця пробуджує край.
Писав – не писав, а пуста філіжанка,
Кривенькі рядочки, і думочок трішки,
А сонечко в шибу вже стукнуло зранку –
Оце все безсоння чи Музоньки смішки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2014
Ступаю, капці шурхотять,
Годинник повагом все цока…
На другу десь хвилинок п’ять –
А тища скрізь така глибока.
Я – і папір, і чашка чаю,
А ніч на причілку, бач, спить...
Отож, спинись, блаженства мить:
Я вірша в хаті привітаю.
Далеку він пройшов дорогу,
Мав радість, біль, любов, тривогу,
Незгоди гнули його спину,
Його топтали вороги –
Та нищить він їх до ноги
За волю, мову, Україну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526295
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.09.2014
Знов дощик вистукує джигу близь хати,
Бо дав йому вересень нові пуанти,
І шириться, шириться срібнеє свято –
До танцю ж, маестро, знавці й дебютанти.
До танцю життя – чи до степу, чи джиги,
Вам небо кидає дрібненькі сріблинки,
Бо з дощиком так танцювати до шмиги,
До шмиги тримати берізонькам спинки
І пісню вплітати зі сріблом у коси,
На кожнім листочку лишать діаманти…
Як танцю радіє володарка-осінь,
Як стукають дзвінко всю днину пуанти!
Легкі і ритмічні відміряймо кроки:
До танцю чекають нас стежки-доріжки,
Чекають до танцю дерева високі,
І сиплять та й сиплять дукати під ніжки.
Бордові, жовтаві і ніжно червоні –
Черленеє диво на плечі спадає
У крапельок танці, у срібному дзвоні,
У пісні одвічній осіннього краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525395
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2014
…Чтоб не в мечтах, а наяву
Дарить всем добрым людям радость!..
Пока я есть!
Пока живу!
(Олекса Удайко)
Поки Ви єсть, поки йдете -
Ви любите і живете:
І радощів повнющий кіш
Вливаєте у новий вірш!
Отож, мій друже, аж до ста,
Хоч канонади відгриміли,
Хай зігріває доброта
І вірш наповнюється сили!
Хоча до скронь закрався іній,
Хоч жовтий лист в небесній сині –
Хай у душі співа весна!
Хай серце рівно б’є стакато:
Бог дарував Вам ранків свято –
Тож пийте келих свій до дна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2014
Ходить моїм краєм чарівниця-осінь,
Творить диво-казку темними ночами –
А в берізок зранку зовсім рижі коси,
І пісень співає злото під ногами.
Розбишака-вірер кучерявить листя:
Зеленаві, жовті, вогняні, червоні –
Веселкове листя у повітрі висне
І спада тихенько на мої долоні.
Перший лист зелений – мов сторінка нова,
Ще листочок жовтий – писані надії,
Листик полум’яний – з милою розмова,
І червоний листик – молитви святії.
До грудей притисну, посміхнуся щиро:
Сонячні дзвіночки гріють неба просинь –
І так тепло-тепло у надії й вірі,
Та в любові щирій в оцю дивну осінь.
19-20.10.2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2014
[i]І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи! [/i]
(В.Симоненко)
Я новий день вітаю, ніби вперше
Іду життям на цій святій землі –
Я проростаю ніжним словом вірша
І паросточком жита на ріллі.
Я з птицями лечу до небосхилу,
Де сонечно долоньки підставля –
І від Отця мені дарують сили
І сонечко, і птиці, і рілля.
Дерев могутніх я стаю листочком –
І гілочці про щастя шепочу,
До квіточки із бджілками в рядочку
Я через даль лечу-лечу-лечу…
Збираю крапелиночку нектару
Моїй коханій і моїй сім’ї,
Я розганяю шершнів хижу хмару,
Дощів прохаю світлі ручаї.
Ще падаю я світлою сльозою
На стежку, що дали мені діди –
Вони в путі завжди ідуть зі мною,
І привели вони мене сюди.
Я кожен день працюю, мов останній,
Мій кожний вечір в серці догоря –
Так сумно світиться зірниця рання,
Так миготить печалями зоря…
А я ще трішки-трішки попрацюю:
Зроблю усе, що день мене прохав –
Я так люблю оцю землю святую,
Яка дала мені безмежжя справ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2014
[i]Так, так, серед ляльок легше.
Ляльки не бувають жорстокими.
Вони лише маріонетки.
Лише інструмент.[/i]
(Шон Маклех, «Серед ляльок»)
Приходить час – лялкам міняють маску,
І в клопотах нагальних лялькарі
Новенькій масці гарну пишуть казку,
За ниточки всі б’ються нагорі.
Між лялькарів в цей час ідуть дебати,
І перемовин точаться слова:
Хто ляльку нову навчить танцювати,
Під чию дудку маска заспіва..
А що глядач? Він лише платить гроші
Та зирить на виставу лялькарів,
Бо танці ляльки ой такі ж хороші,
Бо віру в завтра має маски спів.
Щебече маска та будує плани,
До раю зве у новому житті
Та рве, мов Данко, «серце полум’яне»,
Щоб «бачити» дорогу у путі.
І кожна гра – то Мельпомени злети,
Де «світлеє майбутнє» на порі.
А глядачам розпродують білети
Хитрющі ненажери-лялькарі.
У залі напівморок, сцена світить,
І куриться солодкий фіміам,
Щоб глядачі раділи наче діти
У нові маски вдягнутим лялькам…
Блаженство! Щастя! Кожен день аншлаги!
Знов нагорі товстіють гаманці!
Ляльки працюють, лялькарям – розваги ,
Як публіка одурена в руці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523704
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2014
А я таки літо усе перебув:
Робота, проблеми, тривоги –
І падали яблука гулко в саду,
Котилися вправно під ноги.
А я спозаранку таки працював,
Вітаючи сонечко щиро –
І коники мірно сюрчали між трав,
Бажаючи щастя та миру.
І вірші приносила Муза мені
В натомлений вечір глибокий –
А думки бували аж десь на війні,
І правив за ними я кроки…
Збирає вже золото осінь до рук
Та грушки склада до відерця –
Лиш каркає хижо на згарищах крук,
Рвучи матерям усім серце.
Лиш меси печальні виспівує дзвін
І в темряві сич чогось плаче…
Я ж влітку таки працював, наче кінь,
Та стоптував думки ледачі.
Бувало, сльоза до руки упаде –
Я тихо її заховаю,
Щоб слабість оту не згадати ніде
Доріжками рідного краю.
Отож бо – у клопотах літо усе…
Отож бо, у клопотах осінь
То золото листя та яблук несе,
То – неба привітного просинь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2014
Золото осені! Небо мов квіти!
Пада пелюстя із ніжної просині -
У вишиванці ступає по світу
Дівчина-диво сріблястими росами.
Де ж ти вродилась, краса вереснева?
Хто ж біля кіс твоїх, діво, чаклує?
Сиплять дукати-дарунки дерева –
Сонечко пісню співає святую...
Я поспішаю. Та ні ж - зупинюся:
Хвилечку, трішки загляну на тебе,
На пісню, заплетену в кісоньки русі,
На ніжні очиці бездонного неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2014
Закурить вечір люльку на межі,
Розгорне дим вітрилом до крайнеба –
Тут вранці ще крутили віражі
Всі ластівки для краю і для себе.
Світанок стиглий різали крильми,
Носили в гнізда сонячне проміння,
Щоб тепло було взимку між людьми,
Щоб обіймала їх безодня синя.
А день гукнув скоріш на чужину
До моря, а чи ситого лиману –
Тож вечір слуха неба тишину
Та топче зіллям трубку полум’яну.
Струмує дим над стишеним селом,
І править вечір краю бригантину
За ластівок осонценим крилом,
В незнану та небачену країну.
2012 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2014
Я і папір – і нема більш нічого…
Лиш тихої ночі краплиночка світла
Малює до Бога із літер дорогу –
Із літер дорогу, мов щиру молитву.
Пишу я до Тебе, Мій батьку Небесний,
І кожнеє слово до вірша карбую:
Прохаю народу я літа та весни,
Та мирнеє небо, та волю святую.
Бо, бач, розгулялась на сході пожежа,
Бо в селах з мамками рида Україна,
Бо ділять та й ділять загарбники межі,
Бо в селах хоронять то батька, то сина…
Ти знаєш, мій Батьку, живцем роздирають
Народ лиходії усі з середини,
Пожежі та війни гукають до краю,
Наївшись, напившись крові України.
За гріш вони ладні усіх поховати,
Хто хоче зірвати рабівськії ланці –
Бо в них в Конча-Заспі не хата – палати,
Угіддя, паркани, собаки та шанці.
Вони «іловайські котли» відливають,
Щоб кров’ю стікали збунтовані душі…
Яка ж це година, мій Боже, лихая!
Якого ж це вірша писати я мушу!..
Стікає гаряча сльоза на листочок
І світиться-світить подібно рубіну…
А я за синів помолюсь і за дочок,
А я помолюся за всю Україну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522587
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.09.2014
Вже осінь зазирає літу в очі
та на дротах саджає ластів’ят,
Міліє день – і прохолодні ночі
Городами блукають поміж хат,
Десь на межі розлущують квасолю,
У соняхів знімають картузи,
Печуть в бадиллі свіжу бараболю
Та росами вмивають гарбузи.
А ген на пагорбі берізка одинока
Вдягла найкраще плаття золоте –
І всім тріскоче злодійка-сорока,
Що скарб її росте, росте, росте...
Вересень 2002 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2014
На Перший дзвоник вересень з мольбертом
Та фарбами барвистими спішить
І лЮдям всім нашіптує уперто,
Як літом пахне ця осіння мить,
Як гарно ліс вихитує жовтавий,
Як рум’яніють яблука в саду,
Як срібнуть вранці від морозу трави
І громовиці стишують ходу.
Он вересу рожево-сині квіти
Олені й лосі в шлюбні днини рвуть, *
Та журавлі, збираючись летіти,
Землі святої просять крихту в путь. **
Вже збіжжя сіють люди до Семена
Та палять посвіт, „женячи комин” - ***
Хай підроста озимина зелена
До свят осінніх радісних хвилин.
Хай мед шумить в Михайла світле чудо, ****
А „Купина” відверне від пожеж, *****
Ще на Пречисту хай сватів прибуде,
Бо дівка плаче на Покрову все ж... ******
Малює вересень востаннє „бабське літо”,
Як злазяться гадюччя десь під пень – *******
І сіє дощ краплини через сито,
І ніч росте , і все міліє день.
* У вересні відбувається шлюбний період лосів та оленів, з-за цього місяць називають „руєном”.
** Відлітаючим журавлям люди кидали грудочку землі вслід і промовляли: „З чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!”
*** Обряд запалювання лучини на свято Семена називали „посвітом”.
**** До цього свята всі люди варили питний мед.
***** Ікона „Неупалима Купина” оберігає людей від пожежі.
****** Кажуть: „Прийде Покрова – зареве дівка, як корова”.
******* На Здвиження, за народним повір’ям, все гаддя злазилося на зимівлю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2014
[i] Аж ось тієї хвилини вийшли пальці людської руки, і писали навпроти свічника на вапні стіни царського палацу, і цар бачив зарис руки, що писала.
...А оце писання, що написане: Мене, мене, текел упарсін.
Ось розв'язка цієї речі: Мене порахував Бог царство твоє, і покінчив його.
Текел ти зважений на вазі, і знайдений легеньким.
Перес поділене царство твоє…[i][/i][/i]
(Дан. 5:5,25-28)
Ти бенкетуєш в розкошах злодійських,
Так підло обікравши свій народ,
На білий світ націлив хиже військо –
Бурлить воно, потоком талих вод…
Аж через край ті води зеленощі
Вихлюпують, не бачачи кордону –
Народу іншого поля, луги і пущі
Спустошують без страху до Закону…
Бо що тобі до іншої держави ?
Твоє лиш царство більшало б, росло
Та додавало пихи тобі й слави,
Тобі вклонялося щоб місто і село,
Щоб всі тобі кричали лиш осанну –
А ти від пихи посміхався та яснів,
І сипав лиш обіцянки , мов манну,
Між брехнями задурених голів!
Ти хочеш чути зовсім не погрози,
Не біль потоптаних і змучених народів,
Ні болі втрат, ні материнські сльози:
Твій матч іде - і при любій погоді…
І прапори тобі на кожній вежі,
Виблискують твоїми кольорами,
І лігвища орлині та ведмежі
Тебе шанують славними піснями…
Ідилія! Таке – лиш для тирана:
Імперія і трон у прапорах –
А у людей в серцях і душах рана,
І люди всі – давно для тебе прах!...
Отож Господь простер свою десницю
І написав від зболених країн
Між кольорами неба та пашниці
МЕНЕ, МЕНЕ і ТЕКЕЛ УПАРСІН !
...Ще бенкетуєш: стяги біля тебе,
Ще ллється кров невинної людини –
Та кольори пшениці, жита й неба
Розписують палацу твого стіни…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014
По вулиці дротів на три сонати
Поміж стовпів розкреслено людьми –
Гудуть вони від хати і до хати,
Бува, дзвенять ніжніше від сурми.
Як сонечко вітає днину нову
Та обійма дротів цей нотний стан –
Роса блищить, зірок відчутно мову,
Співають хати, вулиця, майдан.
В обід жаркий, коли, як на пательні,
Асфальтом йдеш, шукаючи тіньок,
Мовчать дроти, мов смуги акварельні, –
Пісень нема, ні віршів, ні казок.
Як сонечко вдяга червоні шати,
То всі дроти обліплять ластівки –
Пташинки-ноточки про все спішать співати
Дарують свої співи залюбки.
Одна співа матусі колискову,
Друга щебече про любов єдину,
А третя про мій край веде розмову –
І серце моє квітне в ту годину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2014
Вже ластівки лініють над дахами
Розпалену липневу синяву,
Пекуче сонце у руденькі плями
Висушує на пагорбах траву.
Змарнілий вітер ноги ледь волочить,
М’який асфальт підошви розпіка,
Маленьку тінь шукають спраглі очі,
Окріп – не піт стира з чола рука,
А горобець в пилюці миє пір'я,
Мов на печі, від щастя цвірінчить,
Ще день пала, ще тихе надвечір’я
Наділить прохолоди ніжну мить...
Ще ластівки лініють синь гарячу,
Липневу спеку ріжуть на шматки,
Десь дощ пропав – все вимерло неначе
Від розпашілої липневої руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2014
Ранок серпневий всміхнувся стривожено,
Здибились хмари, мов злякані коні –
Знахарем наче яким заворожені
Стали-спинились отут, на кордоні.
Чи вчули вони про чужинську навалу
Що в річечки рідної ніж біля серця…
Бач, крешуть копита: «Ще так не бувало,
Щоб війни громів перекреслили скерцо!
Що війни кривили громи отак хижо,
Що цар той чужинський бажає лиш влади,
Неправду пуска між палаци та хижі
І миротворцем вдягається радо…
А хмари, сполохані, сиві, гривасті,
Колишуть в сум’ятті туман на заплаві –
Ще вчора летіли тут в мирі та щасті
І золото сонця кидали у трави…
Сьогодні стріпнулися ж листя тополі,
Комиш у заплавах шепоче журливо…
Гей, хмароньки сиві! Вам неба доволі –
Порвіть оці страхи за мить, і на диво
Летіть до чужинця, що бродить ордою!
Гукайте солдатам – і батьку, і сину
Про те, що гріховно з мечем та бідою
Ввірватися звіром до нас в Україну,
Камазами білими поміч троянську
Везти, коли танками схід сплюндрували,
І віру вбивати в Донецьку й Луганську,
Народ залякавши, загнавши в підвали...
А ранок серпневий всміхається світу –
На хмарах проміння, мов Божі долоні…
Між люди крокує спекотливе літо…
До річки напитись схилилися коні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2014
Жовточубий серпень вже поля обходить,
Ніжно обіймає колос золотий,
Просить „красне літо” доброї погоди,
Відібравши в липня серп жниварський свій.
Каже йому літо: „Добрий хлібочоле!
Хоч корець зеренця до Іллі змели:
Каравай святковий величає ж поле,
Як до хліба-солі звуть Іллю столи.
А Палій надійде – не спіши до ниви:
Пропаде все збіжжя, скільки не надбав,
Відпочинь, мій жнивцю, в день, вогнем вразливий –
Потім переробиш ще чимало справ.
Ще медку до Спаса накачай барило,
Яблука червоні дітям принеси,
В горобині ночі дай поетам крила –
Хай зростає пісня з їхніх слів краси.
Прибери у копи жито і пшеницю
І сплети на щастя „спасівський вінок”,
Та отави-трави поклади в копиці –
Хай лелек зустрінуть стерні і лужок.
Ластівочок перших проводжай у вирій
На Успіня Діви сонячний розмай...
В бабиного літа дні чудесні й щирі
Вересня з мольбертом, друже, зустрічай!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2014
Чого ти, дощ, полощеш знову й знову?
Для чого гноїш ниви та поля?
Чом день у день ведеш свою розмову?
Чом плаче від тебе свята земля!
Чом гримостиш ти громом грізно-грізно?
Та блискавка шугає, мов стріла,
Жахаючи засмучену Вітчизну
Й розколюючи верби край села?
Чому співаєш в настрій мені, друже?
Чого так довго у селі гостиш
Чом сумом переповнюєш калюжі,
Чом на ставках вирощуєш комиш?
Ти щось мені шепочеш – я не чую,
Ти блискавками світиш – мружусь я,
Гримиш мені грімницю громовую –
І глушить мене пісенька твоя...
Лети ж у край, де спраглая землиця
І де горить-печалиться трава,
Де на стежках розпеченая криця…
Скажи ти там усі свої слова!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2014
[i]СБУ: ракета, сбившая Boeing-777, была запущена из Сніжного
(Із новин)[/i]
Ясніє небо Господа завітом,
Безодню синю сонечко зігріло –
І промінці вплітають в коси квіти…
Хоча війна – але усе так мило!
Любов безмежну небеса дарують,
Від щастя посміхається земля,
Співають пісню ангели святую…
Хоча війна – та з колосом поля!
Комаха-літачок торкнувся неба,
І стежечка біліє серед хмар:
Людині, бач, спішить-летіти треба,
Хоча війна, хоч десь кипить пожар…
Гуде літак, малята зирять в шиби –
Малят і шиби мами бережуть,
А там, внизу, річки, поля, колиби…
Хоча війна – літак тримає путь…
Дитина мамі жебонить на вушко:
«Як виросту, то поведу літак!..»
А на землі узяв політ на «мушку»
Чи хижий звір, чи нелюд, чи хижак.
Він розтоптав любов землі і неба,
Йому начхать на маму і дитину,
Бо так йому політ спинити треба,
Щоб глибоко поранить Україну,
Щоб на полях горів пшеничний колос,
Щоб у диму навік поникли квіти –
Не чує він ні мам, ні Бога голос,
Не чує він що мамам кажуть діти…
«Ой, мамо! Сніг біліє на хмарині…» -
А смерть вогнем шматує білу хмару…
«Ой мамо! Так чарівні далі сині…» -
А Boeing підлітає до удару…
Ще тихо так, ще мить одна єдина,
Ще хижаків не чуть в ефірі сміх,
Ще мама обійма голівку сина –
А злодіям вже впав на душі гріх!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2014
Лиш тільки сонце заходу торкнеться –
Проміння тепле на ліси стіка,
Тож зве мене так сумно-щемно серце
У ніч густу, де зір-небес рука
До голови торкнеться знов легенько,
А світло таїн хлюпне до очей…
О, рідна земле, сива моя ненько!
Я знову став близь істини дверей,
Я знов читаю вічну твою книгу –
Серед зірок відлунюють думки…
Кришу в душі війни лихої кригу –
І крізь мене струмлять усі віки.
Рука погладить стомлені повіки…
Десь там, за лісом, ллється сонця кров
І падають зірки у темні ріки,
Мов до землі спада небес любов.
Мов до землі…Тож хай їй добре буде!
Торкнусь губами ніжних її рук,
Впаду хрестом на спраглі її груди,
Відчую серцем серця її стук…
Спадають зорі мливом златострунним,
В задумі місяць срібло покришив…
Земля і небо пишуть нові руни,
Любов колишуть десь серед лісів…
16.07.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2014
[i]«Сварог уставив ті омовіння і Купалища і те вказав, що не сміємо те покинути. І умиємо тіла, й умиємо душі свої в чистих водах живих…» [/i]
(Велесова книга:дошка 26)
У Купальський вечір тріскотить вогонь,
Полум’я змиває гріх душі і тіла –
Іскорка купальська прикипа до скронь,
І говорить з іскор предків слава й сила:
«Як питаєш правду – знай: вона гірка,
Як жадаєш влади – знай: повік не буде,
Тебе колють днини гірш від будяка,
А твої стежини інші ходять люди,
Глянь, твої роботи хтось колись робив,
Глянь, твої дерзання хтось колись дерзав –
Розливавсь під хмари його щирий спів
І зростав святами між купальських трав.
Папороть казкова зацвітала в лісі,
Хтось її шукати біг у темінь ночі –
Чув сичів лиш крики та вурчання рисі,
Де між віт світились таємниці очі.
На світанку раннім, десь на дикій кручі,
Перший промінь сонця хтось вбирав у груди
І скидав до прірви страх, що в лісі мучив,
І гукав-молився так, щоб чули люди:
«Не біжи за щастям у купальські свята,
Правди не випитуй: де коли і як!
Твоє щастя вірне – рідна твоя хата,
Де вгощає медом твій же день-будяк!»
Падають іскринки до духмяних трав –
До землі спадає лише попіл сивий,
Один слухав предків, інший танцював –
Кожному далося у життєвій ниві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2014
Ви ще живі, ви ще сини,
Ошукані по вінця –
А вам так хочеться війни,
В руках грімкоче криця…
Чию ж ви правду узяли?
Чию взяли любов?
Чиї вдягли ви постоли?
Чию ллєте ви кров?
Чому прийшли у землю нашу?
Чого вас мама вчила?
Чому несли ви свою Рашу
І нам ламали крила?
Чого ж тепер, немов вовки,
Між прапорці забились?
А Раша б’є вас залюбки,
Забувши слово «милість»!
Ви Україну все кляли,
Історію топтали –
А до війни ви де були?
Які пісні співали?
Тепер же без пісень і слів
Ви – добривом у полі:
Вам не лунає їхній спів –
І прокляли ви долі…
Та на колінка – і мерщій
Просіть прощення в МАМИ:
Життя ж нема в землі чужій,
Нема й поміж вовками!
Поки сини – чекають вас
І сім’ї , й рідні стіни…
Просіть прощення, поки час,
У Мами-України!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2014
Він – селянин, статечний, пишновусий,
В Петровські дні дівчатам наказав
Білити всі полотна та обруси
І ягоди шукати поміж трав.
Він – грозовик і сінокісник вправний,
Купальську ніч та ігрища несе,
Про звичаї розказує прадавні
І зло в багаттях спалює усе.
Він ще селян скликає на толоки,
Бряжчить до всіх косою, мов у дзвін,
Вклада брусок із салом у тороки –
Й косарський кіш збирає вправно він.
Ще косарям петрівочки співають -
Потрушини хай пісня звеселя,
Хай „Дід із трав” чека покосів краю,
Хай сум та піст втікають звідсіля.
Солодкий місяць кадібець новенький
Для меду з липи вправно змайстрував
Та ще з лози сплітає козубеньки,
Як грибний дощ шумить серед отав.
Він – білень, з нетерпінням жде Прокопа,
Та липи квіт збирає після злив,
Бо в нього буде „перша жита копа”,
Бо липень завжди – перший місяць жнив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2014
[i]…За тобою сім’я й країна.
ЧЕСТЬ відстоять їх...[/i]
(Крилата)
Так, війна – це вогонь і рани,
Сивина це матусі й тата,
Це нападника злі обмани,
Це ще й честь, що боронять свято,
Це сльоза, що в рукав сховає
Син, матусі почувши слово:
На слабинку ж він прав не має –
Бо злорадний щось збреше знову,
Бо в отруті ЗМІїній буде
Люд незрячий пекти сльозина…
Це – війна… Але ж знайте, люди,
Що сльоза ота – ніжність сина,
Що сльоза ота – лиш визнання,
То любов до своєї МАМИ,
До землі, що святиться зрання
Та дарує нам хліб віками…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2014
[i]Моя земля завжди пахла вересом –
Невагомим та оксамитовим,
Квіткою забутого трунку,
Але вже сто років вона пахне полином.[/i]
(Шон Маклех, «Запах полину»)
Життя гірчить гіркіше полину –
Та з часом дні солодші від нектару…
Ми всі з війни – і йдемо на війну:
Прийшли мов дим – зникаєм, як примари…
Лише в душі ми ростимо любов –
Оте чуття Господнє і одвічне,
Щоб на суді сказати знов і знов:
«Життя! Квітуй людині безгранично!
Рости полин, рости нові меди,
Нехай синіє поле волошкове –
Я людям хліб спішив ростить завжди,
Я хлібним полем проростаю знову…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014
Ми родом всі з отого краю,
Де дуже-дуже довга днина,
Де сонечко пісні співає,
Де стежка у загадку лине.
Ми всі-усі з отого поля,
Де, немов ліс, шумують трави,
А на городах бараболя,
Квітує без жуків на славу.
Ми родом з отії хатини,
Де сонце за порогом сходить –
Там аж до неба яворини
З гілля до хмар зробили сходи,
Десь між гілля, аж біля хмари,
Скрекоче дивина крилата
Що у зірок збирає чари,
Що із небес будує хату…
А біля вікон вишням тісно:
Вони схилились аж до плоту –
І між гілля ягідки виснуть
Та просяться самі до рота…
Там сонях виростив тарелі,
Що горобців сідає зграя…
Там дні казкові та веселі –
Ми родом всі з отого краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014
У матері в садочку вишня низько
Схилила віти до моїх плечей –
І я стою малесеньким хлопчиськом
У затінку, де сонце не пече.
Зриваю я рубінчики маленькі:
В них сонечко у кожнім виграва,
В них – теплота душі моєї неньки,
В них чую колискової слова.
Сльоза гаряча падає під ноги:
Я тут давно дитинство загубив,
Бо юність у незвідані дороги
Покликала на пошук дива з див...
Тепер стою під вишенькою нені,
Схилилися рубінчики із віт…
Листочки перешіптують зелені
Усі слова про цей дитинства світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2014
[i]Хто живее під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: "Охороно моя та твердине моя, Боже мій", - я надіюсь на Нього! Бо він вирве тебе з тенет птахолова, з моровиці згубної…[/i]
(Псалом 90)
Мій Боже, дай сили стояти
Народу за волю свою,
За сиві й замріяні хати,
За пісню у ріднім краю.
Уклінно прошу Тебе, Боже,
Від Неньки орду відведи –
Те плем’я нахабне й вороже
Та злодіїв хижих ряди,
Отих, що віки знахабніло
Вкраїні нав’язують пута,
Шматують їй душу і тіло,
І нищать історію люто,
Вбивають синів України –
Розносить літак домовини…
Прошу ж Тебе, Боже єдине:
Гони цю орду із країни,
Вкажи їм на гріх їх пекучий,
На тяготу сліз материнських –
Бо створене зло неминуче
На голови ляже ординські,
Бо матері кожна сльозина
Вогнем у душі запалає
За хижо убитого сина,
За попіл і згарища краю…
Молюся я кожную днину,
До Тебе звертаюся знову
За рідний народ і країну –
Всевишній, почуй моє слово…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2014
Гаряче літо розтеклось,
Ясніє знову, променіє –
А мені сумно так чогось,
А моє серце скніє, скніє…
Я зустрічаю ранки сині
Вітаю сонечко на сході –
Прошу лиш миру Україні,
А сум пече мене – та й годі…
Племінник десь аж на кордоні –
А далі ворог, смерть і міни…
І ржуть війни скажені коні,
Копитом б’ють обличчя й спини.
Листочок шелевіє ніжно,
Скрапає вранішня роса…
Літак упав на цьому тижні –
І застогнали небеса…
Моя ти Ненько, рідна мамо!
Не знаю я, як далі жити –
Я не зведу ні в чому раму,
Я знаю: гинуть твої діти…
В роботі все мені немиле,
І всюди-всюди веремія…
Лишень у літа - правда, й сила,
Лиш листя ніжне шелевіє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2014
В однім краю п’яниця був нікчемний,
Крадій та ледар зовсім знахабнілий –
Його матуся днини й ночі темні
Молилася уклінно скільки сили.
Завжди синок матусю брав на кпини –
А мама лиш на Бога сподівалась,
Хоч пропивав останню копійчину –
Але йому все мамою прощалось…
Одного разу луснуло терпіння –
І тугою вона заголосила:
«Намарно все: нема йому спасіння,
Молитися не маю більше сили!..»
А в сні тяжкому видиво постало,
Що Сатана на трон свій владний сів
Та все кричить, біснується немало
І гнівно все випитує чортів:
«Чого ще й досі ходить поміж люди
Отой злодюга й п’яниця лихий?
Коли душа його кипіти буде?
Коли вже він повіки стане мій?»
А Сатані говорять: «Все зробили –
І пекло все для грішника пала –
Та матері молитва має сили,
Що бережуть від темряви і зла…»
Раптово чортеня летить маленьке,
«Ура! – кричить, – Ми знов перемогли:
Уже слова святі не каже ненька –
Тож душу злу несімо до смоли!»
І нечисть вся біжить бігом, сміється…
А мама вже не спить – блага уклінно:
- Прости, мій Боже, за слабинку серця!..
З тих пір луна молитва ця невпинно…
[i]Владимир Артемьев
МАТЕРИНСКАЯ МОЛИТВА
Жил на свете пьяница никчемный
Вор и лодырь с наглыми глазами.
Мать его и днем и ночью темной
За него молилась со слезами.
Обижал ее сынок частенько,
Но она на Бога уповала
Пропивал последнюю копейку
Мать же все сносила и прощала.
Но однажды кончилось терпенье
И она заплакала, тоскуя:
- Все напрасно, нет ему спасенья,
За него молиться не могу я.
И забывшись сном тяжелым, видит:
Сатана на троне восседает.
Он кричит, беснуется в обиде,
Демонов сердито вопрошает:
-Для чего скитается по свету
Алкоголик, хулиган и вор?
Почему кривую душу эту
Вы не принесли мне до сих пор?
-Уж давно готовы,- отвечают,
Муки ада этому злодею,
Но молитва матери спасает,
Силы тьмы бессильны перед нею.
Вдруг влетает мелкий бес поспешно:
-Наконец-то! Выигранна битва!
Собирайтесь за душою грешной,
Смолкла материнская молитва!
Стая бесов с хохотом умчалась.
Мать, проснувшись, на колени пала.
-Господи, прости мне эту слабость!
И с тех пор молитва не смолкала.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2014
[i]Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Всякому серцю своя єсть любов,
Всякому горлу свой єсть вкус каков…[/i]
(Григорій Сковорода)
Кому яка вляглась дорога,
Кому який накритий стіл –
Хто з нас біжить, хто йде, хто човга,
А хто повзти не має сил.
Кому які даються очі,
В кого який зростає рот,
Один зело плекати хоче –
Другий всіх душить мов осот:
До рук свої би все загарбав,
Все б переїв, немов черв’як,
І як би зміг – шматочок неба
До рота вклав би просто так…
А перший пісню колискову
І квіт, і сонця промінці,
І хліб та сіль, і ніжну мову
Плека в душі – несе в руці.
Він від осоту колючками
Все ранить серденько своє...
Кому ж якими йти стежками –
Таки в людини вибір є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2014
Під вечір стомилася сонячна злива,
Проміння скрапає з гарячого листя,
І хата білява, мов юная діва,
Рум’янцем пала у проміння намисті.
Шикується ліс, немов військо козаче,
І лісу торкнулись хмарини червоні –
І шовк корогов вже тріпоче неначе,
І тихо хриплять щось напружені коні.
До воїнів дивних і тіней забутих –
До лісу із сином ідем на смерканні,
І пісню козацьку між вітами чути
Про Трійцю святу і про силу клечання…
Про силу клечання та з Богом єднання
Шепочуться віти для мене і сина –
Щоки доторкнулась росиночка рання
Чи предків забутих пекуча сльозина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2014
[i]Ходе сорока коло потока
Та й кряче…[/i]
(Українська народна пісня)
Старенька сорока
Кашку варила,
Кашку варила –
Пампушки пекла
Пічка у хаті
Не гріла – диміла,
Пташина печення
Несла до стола…
Криклива пташина
Дітей годувала:
Сипала кашку
Та гладила спинки,
Та ще пиріжечки
Дрібненько ламала –
А пічка диміла,
Кидала жаринки…
Ой, діточки, їжте
Та ладьте хатину:
Їй дах треба новий
І двері нові –
А пічка на покуть
Кидала жарини,
Де Дідух різдвяний
Стояв у траві.
Летіли жаринки
Із припічка тихо:
А полум’я їло
Ікони та лави –
Сорока сміялась,
Не бачачи лихо,
Бо їй пиріжечки
Вдалися на славу…
А хата горіла,
Налякані діти
Вхопили відерця –
По воду бігом…
Розбіглися діти
По цілому світі –
І хату ще більше
З’їдає вогонь.
Ходе сорока
Біля потока,
Вимірює кроки –
А ладу нема…
Діти розбіглись,
У різнії боки –
Тож кряче та й краче
Сорока сама…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2014
[i]Так, як мати вороб'ятко вечором колише,
І над ним, і коло него хрестик божий пише…[/i]
(Юрій Федькович)
Ти кукурудзу треш – тобі так треба,
Тобі Господь заглянув до вікон,
І кришталями дзвонить тобі небо,
А у куточку щось муркоче сон.
В твоїй хатинці, мамо, відпочину,
Хоч трішечки близь тебе я засну –
Не давлять тут ні звуки, ані стіни,
Ніхто тут не говорить про війну.
Лиш дощик тихо ходить біля хати,
Кришталиками сипле до вікон,
Тут казку сон муркоче волохатий –
Такий чарівний і солодкий сон.
Ти кукурудзу треш, а я хоч трішки
Подушку до обличчя притулю –
Така м’яка, м’якенькі навіть ріжки
На диво всім панам і королю.
Я знов лечу в дитинство босоноге,
Ти хрестик Божий пишеш на чолі –
Десь за вікном всі болі і тривоги,
Десь за вікном усі події злі…
01.06.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502558
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2014
Зібравши в лісі кошенілі,
Насушить червень червецю
І до Зеленої неділі
Всім квітам фарбу дасть оцю.
Пала до Трійці квіт червоний,
Палають рози, маки, канни –
Тож всі дівчата по закону
Питають квітів: ”Де коханий?”
Тож червень клечання до хати,
Чебрець, полин та м’яту вніс,
Ще лепех розіслав плескатий –
Пахтить у хаті поле й ліс...
Співає молодь „Горю-дуба”,
„Тополю” водить, гра „Куста”,
Щоб не водились лихо й згуба,
Щоб посміхалися літа.
І червень сонце зупиняє,
Бо людям сіно дбать пора,
Бо бджілка в шапку мед збирає,
Бо коник у сопілку гра,
Бо вже ячмінним колосочком
Вдавивсь співучий соловей…
А ґедзь кусає крізь сорочку,
А піст заглянув до дверей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2014
Благослови, Боже! Благослови, Мати!
Іду за майбутнє свій голос віддати!
Благослови, Боже, мою Україну,
Знайди для народу всім СПРАВЖНЮ ЛЮДИНУ,
Дай для народу вождя і надію,
Котра не зрадить – а зло все розвіє,
Котра синів не заставить вбивати…
Благослови, Боже! Благослови, Мати!
Дай нам такого, щоб дбав до загину –
Спасав свій народ і спасав Україну,
Що гроші і хліб не кидав у офшори –
А жив із народом , ділив його горе –
І смуток, і радість, і пісню пісень…
Благослови, Боже, нам завтрашній день.
25.05.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2014
Ну що, мій друже, зириш мені в очі?
У тебе радість – а мені самотньо,
Твоє серденько, бач, співа-стукоче,
І ти чомусь– мов зілля приворотне.
Дозволь тебе притиснути на хвильку,
Хай до грудей торкнеться твоє щастя –
Лиш цілуватись не спіши ти тільки,
Бо твій цілунок сум не зможе вкрасти.
У тебе оченята – мов вуглинки:
Вулкан чуттів – ні більше і ні менше...
Як гріє душу твоя тепла спинка,
Як хвостеня сумні чуття колише.
Гребуть з душі самотність ноженята,
Гарчиш щасливо, морщиш ніс і лобик,
Кусаєшся – і зириш винувато,
Лиш не цілуйся, мій маленький Тобик!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2014
Давай втечемо, рідна, хоч на днину
Від бур’яну, картоплі та жуків
У зовсім ще несходжену країну,
Де кожному луна щасливий спів!
Давай втечемо, рідна, ненадовго,
Від сіна, від полови, від коси,
Від клопотів, невдачі, сміху злого,
Від "доброти" зустрічної оси.
Давай втечемо, рідна, хоч на хвильку,
Забудемо всі болі та жалі...
Лише б удвох побути нам – і тільки –
У світлій і незвіданій землі.
Нехай вона близенько десь нам буде:
За пагорбом, де сонечко сіда, –
Там не ступали з клопотами люди,
Там жебонить цілющая вода,
Там квіти, моя рідна, лиш для тебе,
Для тебе там співають солов’ї –
Тож нам на мить усе покинуть треба,
У мріях дременути в ті краї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
Подяка
Чудасія! Я вам скажу - та і годі:
Із дня у день працюєш, мов воляка,
Та лад новий даєш своїй господі,
А глум та сміх - ото найбільша дяка.
Кредо
З роками ніжність прокидається в жарині:
Квіткам - тепло, найвищого бажання,
І не палить - а гріти лиш віднині,
Поки впаде пелюсточка остання.
Спрага
Нагнешся до джерела очі в очі -
Тече вода між зорями й віками,
Тож предків дух, і слово їх пророче
Береш до серця спраглими вустами.
Криниця
Шукаємо ми щастя позахмарне,
В чужих краях виловлюєм Жар-птицю,
Та живемо лише тоді не марно,
Як прабатьків відновлюєм криницю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2014
[i]Свiтло i тьма, тлiння i вiчнiсть, вiра й безчестя складають цей свiт i потрiбнi одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син свiтла — хай буде свiтлом. Вiд плодiв їхнiх пiзнаєте їх. [/i]
( Г.Сковорода)
Скільки літ плаваю горіховим човником
Синім морем від острівця до острівця –
Вітер напинає вітрило зі шкіри ягняти,
Горіхова шкаралуща тріщить від хвиль
А човник все далі та далі – між островами:
Острови якісь різні всі: маленькі та великі…
Одні геть порослі садами та травою –
Інші пустельні та холодні.
Боязко торкатися човником берега:
На пустельних берегах бродить
Бородата Каїнова душа -
І все проситься бути ріднею…
А в порослих острівцях скелі височіють –
Кам’яні та склянів скелі.
Крізь скелі кришталю люблю дивитися:
В них я бачу чорно-білий світ,
Як білий день та чорна ніч.
Можу вічність дивитися я крізь скло
І відшукувати сліди стертих фарб:
На білих та чорних словах,
На білих та чорних дорогах…
Я все те хочу розфарбувати
В найкращі кольори сонця та моря,
Стиглого жита та безхмарного неба -
І хочу додати веселку…
Скло не заважає моїй праці –
І веселка бринить у кожному слові,
Все переливається промінцями…
А на порослих островах – кам’яні двері.
Великих зусиль треба, щоб відкрити їх…
Бува, відкрию – а за дверима чорно та біло:
Слова чорні та білі, чорні та білі плоди,
Дороги та будинки чорні та білі –
І люди всі чорні та білі.
«Чого ж воно так?» - питаю у дверей,
«То не для тебе все!» - скриплять двері,
Закриваючи світ двох кольорів, -
«Там вже хтось малює веселку,
І змішує лише йому відомі фарби!..»
Отож, мандрую горіховим човником,
Вітер напинає древню шкіру ягняти –
Мільйони островів чекають, вітер пронизливий,
І не весло в руках – а посох з голяками…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500369
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2014
[i]Не бійся досвітньої мли, -
Досвітні огні запали,
Поки ще зоря не настала![/i]
(Леся Українка)
[i]Коли нікого більше не лишилось.
На страті тебе пригадую ,
Останній погляд тобі присвячую..[/i].
(Гнат Михайличенко)
"Як важко зривати невільницькі пута,
Що в тіло впились, доросли до душі,
Так важко себе в оцім світі збагнути,
Неначе бурштину знайти в спориші.
А в темряві чути прокльони та стогін,
І струнонька віри у душах бринить,
Як страшно незрячим шукати дорогу –
Та правду не може ніщо зупинить.
Он Леся сказала: не треба боятись
Досвітньої мли, що приспала усе,
Хай стогін – ночам, промінь – зірці крилатій:
Досвітня зоря Дух Свободи несе.
Той Дух наше тіло підійме до бою,
Той Дух спозаранку ударить набат:
Без нього життя попливе за водою –
А з ним наше слово стає, мов булат.
Із Духом Святим ми випростуєм спину –
Аби від неволі і зла вберегти
Чебрецеву мою, калинову Вкраїну
І ніж відвести, що все гострять кати!" –
Так думи сплітались в узор на папері,
Для Гната "На Кручі" – блаженна пора:
"Блакитний роман" – то до вічності двері,
Хоча молодече життя догора...
Ой, чуєш, земляче, ступають вандали?
Повзуть аж до серця бридкі павуки –
Вони ж Україну квітучу стоптали,
Під груди все пхають свої п’ястуки!..
Втікай же, мій друже, бо смерть наступає,
Втікай же, Ігнате, погибель іде!.. –
"Отих павуків не боюся я зграї,
Бо бачу України завтрашній день!
Отож, їй останні рядки я дарую,
Останній свій погляд присвячую я,
Уклінно молю Матір Божу Святую –
Хай вільною буде Вкраїна моя"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499834
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.05.2014
[i](із циклу "Дванадцять місяців")[/i]
Коли вербі шпаки цілують коси?
Коли буя пелюстя заметіль?
Коли, мов мед, лікують в полі роси?
А квіт та спів вселяють в серце біль?
Кого в садках очікує калина
В ночей хмільних іскристу синяву,
І спокій рве соната солов’їна,
Та „кумки” дмуть концерти на ставу?
То травень завітав у села наші,
Вквітчав обійстя, ниви і сади,
Дав корівчині і коняці паші –
І все зроста з роси, трави, води.
Він, характерник і мольфар забутий,
Русалок, мавок й німф привів сюди,
Співа в полях та воду в ріках крутить,
І у лісах заплутує сліди.
А вранці він з косою на леваді
Зустріти сонцеграї завітав –
І комашня, і птиці йому раді,
І перший вкіс м’яких, цілющих трав.
Він переплавну середу всім дітям,
Веснянки та гаївки приведе,
Плете вінки з духмяного суцвіття
Та солов’їне красне літо жде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2014
[i]21 листопада (8 листопада за старим стилем) Православна церква відзначає свято Собору Архистратига Михаїла і всіх Небесних Сил безплотних, встановлене на початку IV століття на помісному Лаодикійському соборі…[/i]
Звеселілися хатини,
І село все звеселіло:
Посміхнулись вікна й стіни –
Сиплять радість без упину,
Бо селу святкові крила
Ангел дав на добре діло.
Заглядає всім до двору –
Нумо, хлопці, до майдану:
Хай в оцю чарівну пору
Курені зростає море,
Мов поселення незнане,
Мов минулість полум’яна.
Хай в цей день пора козача
Кличе вулиці осінні,
Щоб пропало все ледаче,
Щоб усе пусте й незряче
В хитрій, жадібній личині
Стало димом в небі синім.
На майдані зранку люду –
В куренях кипить робота:
Тут куліш і каша буде,
Тут м’ясні й солодкі блюда,
Пиріжків аж ціла рота –
І гостям співать охота!
Мов козача січ шумлива,
Ярмарку ріка барвиста,
Виграє село на диво –
Котиться ж святкове мливо
Із жіночого намиста
Та змагань спортивних свисту.
«Гей, десь там, де Чорні Води,» –
Хор сільській селу співає,
А до клубу вже народу,
Пісні й серцю на догоду,
Валом йде з усього краю,
Де від пісні сцена сяє.
Поміж люду і громади
Ангел став на миру чати,
Заспівав у хору ряді –
І прохає душі раді:
«Батьку, сину, доню й мати!
Будьте завжди, як на святі!
Будьте завжди добрі й щирі,
Бережіть сім’ю й громаду,
Бережіть себе у вірі,
Щоб прожить у щасті й мирі
Без лукавства й гріхопаду –
Та селом тримати раду!
Виростають хай хатини,
Хай села зростає сила,
Квітне садом без упину:
Наповня любов’ю стіни –
Тож Господь святкові крила
Дасть громаді кожну днину!»
25-27.11.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2014
[i]Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж, не проспи ![/i]
(В.Симоненко)
Спішу! Спішу! На зламаній стежині
Каштани, аж порепані, старі,
Схиляють віти, росяні і сині,
Дарують спокій вранішній порі.
Погладжу тихо листячко-долоньки,
Із сонцем тихо стовбур обійму
Та в мріях полечу до сина й доньки –
І розтоплю на серденьку зиму…
А горлички виспівують: « Так свято!»
Тролейбус біля парку пробіжить…
Ступаю по стежині винувато –
Бач, зіронька на росах мерехтить.
"Ти жив! Слу-жив! " – виспівує горобчик,
Синичка править: "Щастя догони!" –
І на стежині йде маленький хлопчик
Який не зна ні горя, ні війни...
Ще мить – і міддю обізвуться храми,
І роси на травинках затремтять…
Біжить стежинка поміж деревами,
Спада між листя сонечка печать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2014
Ця сірая днина із чистого жалю –
Зі щирого суму та сивого квіту…
Окреслені так вже народів скрижалі,
Що арії болі збирають по світу,
Що аріям треба сльозу проливати
Над попелом згарищ святої святині…
Якби ж було знати!.. Якби ж було знати,
Що цілу державу розтерзують нині!
Розтерзують душу, осміюють мову,
Зі скрині крадучи останню хлібину,
Ще й злодії в хату сповзаються знову,
Щоб ніж найгостріший вштрикнути у спину,
І клясти за слово, дароване небом,
Колиску рубати та рвати на шмаття…
Хіба оце правда? Хіба ж отак треба,
Коли за копійку вбиваються браття?..
Ох, сірий мій жалю! Ох, сивая днина!
У променях сонця – розпечена криця…
Не руште, сліпці, мою древню країну –
За душі окрадені Богу моліться!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2014
Я не помру – я в Лету кану тихо,
Пірну в глибінь, досягну джерела
І краплею маленькою на втіху,
Дощем впаду на вулиці села.
Он босоногі міряють калюжі –
Їм ноженята вицілую я.
«Ростіть, малята, добрі, сильні, дужі!» -
Прожебонить для них душа моя.
Я не помру – дощем впаду на ниву,
І мої мрії зерна заберуть –
І я ввійду в дідівську казку сиву,
Яку хлібиною духмяною зовуть…
А в серці все ж ятрить якась тривога…
Ні! Не помру – надіюся на Бога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
[i]Троє червоних яблук винесла
З того тьмотемного льоху
І без слів мені в руки тицьнула
Троє червоних яблук,
Що палали під цвітом яблунь…[/i]
(І.Драч)
́
Обійстя бабусі. Бажаю їй миру:
Вона повернулась до рідної хати,
Мов пташка, покинула доньки квартиру –
І все тут їй рідне, і все тут їй свято.
Додому вернулась – тут дихати краще,
Тут стіни і вікна не грають мовчанку,
Хоч біль добива немов камінь із пращі,
Хоча самота́ загляда крізь фіранки.
Бач, яблуні квітом вдяглися нівроку…
Воюють на сході – і більшає болі…
Без страху село не ступає і кроку,
І сиплять розмови до серденька солі.
«Зі святом, бабусю, – я їй промовляю, –
Віта Вас Держава, і – я , і – селяни!
Хай миром весна нам приходить до краю:
Під прапором рідним без війн і обману!
Нехай до ста літ колоситься Вам нива
Під небом блакитним та лагідним сонцем –
Отож не хворійте і будьте щаслива
Хай пісню співають Вам стіни й віконця!»
Сльозина до рук шкарубких покотилась –
І щастям, і болем пішла у хатину…
О, Матінко Божа! О, Божая милість,
Бабуся дарунок несла за хвилину:
Червоних, мов жар, двоє яблук-циганок,
Мов двоє сердець, немов маківки-квіти,
Із темної хати в заквітчаний ранок –
Як День Перемоги Вітчизні і світу.
«Візьми – і згадай мого діда, синочку,
Війна його тіло колись шматувала,
Йому берегла вишива́ну сорочку,
Що прийде додому я вірила-знала…
Мені він казав, що війни більш не буде…
Пішов за моріг – я сама-самоти́на…
Згадай же слова його, синку, повсюди,
Що в єдності нашій могутня країна,
Що лише з любові любов виростає,
Що в злагоді коні виорюють ниву …
Лиш миром і квітом весна хай вітає,
Хай пісню Вкраїна співає щасливу!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014
Коли одягнЕться каштан у зелене
Та обелісків оновлює плити,
То яблуньки знову, немов наречені,
До Дня Перемоги вибілюють квіти.
Вихитують віти під сонечком зрання,
І чується трелі пташиної низка –
Стоять наречені в безмовнім чеканні,
Та пада пелюстя до ніг обеліска...
Вони кожну весну в безмов'ї чекають,
Усіх юнаків із війни грозовища,
Які не вернулись до отчого краю –
І віти в чеканні схиляються нижче.
Спадає фата білопінна на камінь,
А пам'ятник сяє у сонця тарелі,
А сльози-росинки запалює промінь,
А птиці дарують солдатові трелі…
Спинися, нащадку, на мить, на хвилину,
Вклонися в пошані цій сивій місцині:
Ровесник тут твій у пожару годину
Навіки спочив за майбутнє країни.
Життя своє склав він за тебе і мене,
За те, щоб ми вільно ходили у школу,
Плекали цей квіт і це листя зелене
Без пива, вина, конопель, трамадолу.
Щоб бачили світ не стуманеним зором
Від п'янки лихої, чи рабства страшного,
Щоб Божая мати ясніла над полем,
Щоб більше війна не торкнулась нікого.
І кожного року на День Перемоги
Ти друзів, знайомих, дітей приведи:
Життя щоб було біля місця святого,
Майбутнє щоб наше спасти від біди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014
Народе мій! Дозволь держати річ,
Дозволь іти до тебе в Божім слові,
І говорить з тобою віч-на-віч
Про мир, війну і дні твої чудові.
Заглянемо в минувшину твою,
Де битв тяжких ятрять болючі рани,
Де переможне чується в бою:
«Шикуймо наші лави ветерани!»
Де чується, мов рокіт буйних рік,
Що проривають греблі в дні весняні,
Захисників твоїх побідний крик,
Який луна на Доні і на Сяні.
І скільки б ворог хмарою не йшов,
Не ніс меча та пута нам на волю –
А ти єднавсь і ворога боров,
І пісня розливалася по полю!
І наливались піснею хліба,
І колоски сіяли, мов медалі!..
Народе мій! Чи краще є хіба,
Як ветеран обходить хлібні далі?
Всміхається щасливо сивий він,
Рукою гладить золоті зернини,
І тихий спів, неначе ніжний дзвін,
Над небеса, над жайвори всі лине.
Йому Господь дарує зерна ті,
Дає життя в цю трепетну хвилину,
Що він зберіг лани ці золоті,
Що боронив від горя Україну.
Народе мій! Лишається мені
Вклонитися йому у знак пошани
За пісню й труд звойовані в борні,
За битв лихих тяжкі болючі рани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014
Невідспівані, неоплакані, непом’януті,
За Вітчизну ви склали головоньку,
Навесні цвіте ряст для вас пам’яттю –
І все кличуть стежини додомоньку.
Ви упали в хліба половіючі,
Молоді і, як пісня, красиві,
За кохану, за матір сивіючу –
І колосся шептали на ниві:
«Ой ви, хлопці-солдати, солдатики,
Трави никнуть без вас від розпуки –
Повставайте, вертайтесь до хатоньки,
Ой, як треба живим ваші руки!»
Немов свічі, жита запалали,
Згасло сонце в диму над полями –
У скорботі, жалю та печалі
Божа Мати схилилась над вами:
«Мої лихом розіп’яті діточки,
Вам так рано урвалась стежина,
Кожну зиму і весну, і літечко –
Я за вас все молитиму Сина!»
Громовиці війни відлунали,
Ряст вмивають веснянії роси –
І усіх, що без вісті пропали,
У сльозинах пелюсточки просять:
«Невідомії, невіднайдені, непом’януті,
За Вітчизну ви склали головоньку –
Хоч на день, хоч на мить, хоча б пам’яттю
Повертайтеся, хлопці, додомоньку!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497595
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.05.2014
Ти з пагорба в даль заглядаєш
Старезний сухий осокоре,
Вишукуєш щось в небокраї,
Пізнавши і щастя, і горе…
Сивезний, сухущий, високий –
На сонці збілілась сорочка,
Прохожим відлічуєш кроки,
Ховаєш від спеки в тіньочку.
Як війни криваві лунали,
Ти першим ставав на сторожі –
І в груди старечі немало
Впиналися кулі ворожі.
Тепер без кори і без листя –
Минувшини пам'ять віджила –
Селянські вітаєш обійстя
Та віти здіймаєш, мов крила,
Ще мальву плекаєш, мов доню,
Яка біля тебе сміється,
Береш її квіти в долоні -
І знову співа твоє серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2014
Каменем тріснуло десь у долині,
Гарматою гримнуло в полі і лісі –
І неба зчорнілися брівоньки сині,
І горобці причаїлися в стрісі.
Диха поривисто, свіжо, вільготно,
Зірвало листок скучерявлений сонцем
І захитало берези скорботні –
Та ще потемніли в тривозі віконця.
Кардіограма сліпуча прошила
Темносвинцеві напатлані хмари –
Десь вдарила грому могутня стосила…
Лиш тиша відлічує серця удари.
Застукотіли дощинки ритмічно,
А листя дощинкам щасливо співає…
Щастя листочків таке безграничне
У музиці крапель над спрагненим краєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2014
Ти знаєш: все у нас не так –
З-за того ми якісь самотні,
А ніч, мов зілля приворотне,
На душі ставить ніжний знак...
Ти знаєш: місця нам нема –
Як тільки нам Бог дасть хвилину,
А треті очі дишуть в спину –
І знов ж я сам, і ти сама...
Ти знаєш: день у нас мов дим –
Ми зранку все кудись спішим
Та хочем поглядом обняти,..
Та й вечір – суєта суєт:
Ранжир, повага, етикет –
Лиш тиха ніч приносить свято.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
Крик душі ти у слово не втиснеш
І не скажеш душі своїй: «Цить!» –
Між рядками у вірша та пісні
Отой звук срібнострунний дзвенить.
Напівтемній зорі вечоровій
Мерехтливій самітній свічі
Крик душі сповідаєш у слові
І прохаєш зорю: «Не мовчи!
Полети ж, де далеке віконце,
Там у очі заглянь, що кохаю –
Нехай промінь проникне у серце
Те, що мене зовсім не чекає…
Ти йому донеси усі звуки:
А чи плач, а чи сміх – чи признання…
Так болію весь час від розлуки,
Так прохаю надій на світанні!..»
Все замовкне у сонячній днині,
Знов душа повернеться до тіла...
Бач, те серце не знає і нині
Що вона до віконця летіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
Квітнева днина оранки волочить,
Рілля пухка сміється до хмарин,
Вглядається у сонця теплі очі
І розкида картоплі із корзин.
Шумлять медами верби понад ставом,
Де вітер воду брижить, мов луску,
Толочать ноги перші ніжні трави,
А зерна їдуть в поле на візку.
Заплутавсь джміль у сонячнім промінні –
Бряжчить селом маленький месершміт,
Дивується картоплі у корзині
Та біля верб притишує політ...
Така теплинь медово-золотава,
Співає сонцю радісна земля –
Квітневий день торкнулась Божа слава,
Квітковий день всім серце звеселя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2014
[i]Триптих[/i]
1
РАДІСТЬ
Слава Тобі, Господи, за сніг побіля двору,
За ковдру на полях для молодих хлібів!
Підсип же снігу ще в селянськії обори,
Добав небесний пух до нивок і полів.
Хай в леготі весни зазеленіє жито,
І квітом запашним зустрінуть пчіл садки,
Підсип ще снігу нам – і пісня буде жити,
Малечі радість дай на лижі і санки,
Спасибі Тобі, Боже, за захисток блискучий,
Що хліб вінчаєш Ти зі святістю небес,
За приспані ліси, річки, яри і кручі,
Та діамантів блиск ставків, річок і плес.
[
2
ДИВО
Славлю Тебе, Боже, за сонечко ласкаве,
За ранок щирозлотий, за усмішку Твою,
За промінці ясні Любові, Віри й Слави,
За теплоту надій у рідному краю.
Нехай життя буя, цим сяйвом оповите,
Хай квіткою душа для Тебе майорить,
Дай світла, Отче, нам – і будемо ми жити,
Пролий же злотограй в задумливу блакить.
Спасибі Тобі, Сутній, за благодатне диво,
Що звеселіло поле в години літепла,
Що жайвори пісні вплітають надкрасиво
Між струнами небес і ніжного зела.
3
ЗАПОВІТ
Вклоняюся Тобі за дощики цілющі,
За крапель бірюзу і рокіт громовиць
Я дякую Тобі за гори, доли й пущі,
Що від дощів стають світліші всіх світлиць.
Нехай земне чоло вмива хмарина ніжна,
Й бурштини водяні окроплюють зело,
І від дощів стає усміхнена Вітчизна,
Та в глянці виграва і місто, і село.
Хвалу Тобі співаю, як дременуть хмарини
I як веселка ніжно обійме дивосвіт,
Всміхнеться до небес із глянцевої днини,
А людям проспіває Твій вічний заповіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2014
Христос воскрес у силі, славі й слові!
Христос воскрес - і диво сотворив!
Христос воскрес, щоб дні сіяли нові,
Для міст і сіл, для гір, річок, ланів!
Христос воскрес, покинутий в печері –
Мов сотня сонць сіяє благодать,
І світло відкрива могилам двері,
Йому хвалу співа небесна рать.
Христос воскрес! Нема у смерті жала,
Покинуті темниці всіх могил –
Тож у хатИ нам Пасха завітала
І додала нам щастя, миру й сил.
Весна! І птиці з Ханаану
Несуть на крилах пісню про Христа,
ВслухАймося ж у музику незнану,
Вглядаймося у диво крізь літа.
Христос воскрес! Погляньмо: древні руси
У дзвони дзвонять музику небес
І славлять Назарянина Ісуса,
Що вмер за гріх - і для життя воскрес .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2014
[i]Ідіть же хутко та скажіть Його учням,
що воскрес Він із мертвих...[/i]
/Матвія - 28:2/
Ще темна ніч – до Господа Печери
З жінками йде Марія Магдалина,
Зоря спада з небес блідої сфери,
Та десь у сні ще схлипує пташина.
Несе Марія амбру і оливу,
Пахущі смирну, ладан та шафран
І свято вірить – вранці буде диво:
Її допустять до Ісуса ран.
Всі пахощі Учителю Святому
Внесе у гріб – хай в мирі спочива,
Бо Він зборов і страх, і гнів, і втому
Та дарував про праведність слова!..
Пізніш нехай розтерзують пилати,
Нехай заб’ють поплічники Каяфи...
Аж раптом сад убравсь у світла шати,
І голос Чийсь співа ніжніше арфи:
"Живого не шукайте у могилі,
Якому трон сіяє із небес,
Якому світ судить у славі й силі -
Сьогодні ж Він за словом цим воскрес!
Христос воскрес! Прийміть святу новину
Та учням всім про чудо розкажіть:
Збороти смерть вдалось Людському Сину –
І гріх людський згасає в оцю мить!"
Ще темна ніч... Жінки, забувши втому,
Благую вість про Чудо із чудес
У радості несуть всьому живому,
Що Наш Господь Ісус Христос воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2014
[i]Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч.[/i]
(Матв.: 27-38)
[i]І збулось писання, що каже: «До злочинців Його зараховано».[/i]
(Марк.: 15-28)
- Ну що? Попався, царю і пророче?
Ти знав, що хрест вготовано тобі,
І що тепер ти, не діждавшись ночі,
Помреш, як ми, в зневазі і Ганьбі?
Ми, злодії, вбивали й грабували –
А ти учив, лікуючи спасав.
Що нас розіпнуть, ми про це вже знали –
А ти про це, Ісусе, думав, знав?
Говорять всі про божу твою силу,
Що сатані велиш ти геть іти,
Що ти спасав так вдало і уміло –
А от себе не можеш ти спасти…
Та ти такий, як всі – зовсім нікчемний,
Не вірю я ні вченням, ні словам…
Тебе народ обожнює даремно,
Ти на хресті тепер вмираєш сам…
- Соромсь, Гестасе, слів своїх колючих:
Він вчив добру – а ми ростили гріх…
Ми на хресті помремо неминуче –
Відмовся, брате, слів отих лихих…
- Ні, не відмовлюсь: він, як ми, вмирає…
Ні слова не промовить – все мовчить…
Не вірю я ні вченням, ані раю…
Не вірю! Ох, не вірю жодну мить…
- Прости його, Мій Милосердний Боже:
В злобі та болі він відкинув рай…
Тут, на хресті вмирає все вороже –
Тож в Царстві Батька ти мене згадай…
- Хай дасться тобі, Дісмасе, по вірі:
Тут кожен обирає шлях свій сам,
Отож кажу в оці хвилини сірі,
Що у раю ще завтра бути нам!..
В той день Єрусалим палило сонце –
І на Голгофі стали три хрести,
Мов кара, мов спасіння три віконця –
На тих хрестах розіпнуті світи
Казали одне одному у болі,
А небеса писали кожен звук,
Котилось сонце у одвічнім колі -
Стікала кров з пробитих ніг та рук...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2014
Де живе нещастя й горе,
Боже милий, підкажи,
Де земного болю море,
Де татьби й підлот ножі.
Лиш нещастям кожну весну
Ряст зелений я топчу -
Мить же кожна серце тисне,
Крутить, давить досхочу...
А ще, Боже, мало знаю
Твою ласку й благодать –
Я від відчаю втікаю
Та не знаю, де ступать…
Я сліпий, мов кошенятко,
Злий я гірше від змії –
Боже, Мій Небесний Татко,
Руки дай пізнать Твої!
Дай спокутати провини,
Вчи молитись за людей -
Збережи мою країну
Від загарбницьких ідей!
Як же я з Тобою хочу
Мир народу берегти
І святити дня і ночі -
Боже, грішника прости…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2014
[i]Знаємо, що Син Божий прийшов і дав нам
світло і розум, та познаємо Бога Дійсного
і та будемо в Істинному Сині Його
Ісусі Христі...[/i]
/1-ше Іоанна. - 5: 20/
Коли Господь створив людину –
Не спали мороку шматки
І душу добру і гостинну
Злом сплюндрували навіки,
Щепили заздрість, лють, жадобу,
Гординю, похіть і брехню,
Дали ненаситну утробу,
Чортів підсіяли в рідню.
І забажали всі рогаті
Сховати душі в темний льох,
Щоб душі не змогли пізнати,
Що Слово – Дух, що Слово – Бог.
Тож потягнулись пустоцвіті
до зла, огуди і брехні,
Забули Слово, вражі діти,
Життя втопили у багні.
Та всі страшні темниць окови
Не зможуть Слова зупинить,
Лиш побажа душа – і знову
У нім оновлена бринить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2014
[i]Ми знаємо, що ми від Бога
і що весь світ перебуває у злі.[/i]
1-ше Іоанна. – 5:19.
Як зло мізерне, мов зерно гірчичне,
Тоді людець похапливо біжить,
Стоптать його, бо тішиться намарне
У битві тій прославитись за мить.
Коли ж бо зло стає мов горошина –
Вже колінкують іроди кругом.
Для них зло – все, вони ж – лиш комашина,
І постає новий страшний Содом.
Коли те зло – мов диня величезна,
То марево всесильства постає...
Але й воно, ядучеє, почезне,
Як проти нього Боже слово є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2014
[i]Сини ж царств будуть повикидані
до темряви зовнішньої – буде там
плач і скрегіт зубів.[/i]
/Матв. - 3:12/
Настане Рай – Землі Нова Оселя,
І всі стражденні сльози обітруть,
Засяють Щастям лиця невеселі:
Вони ж бо перші знайдуть вірний путь.
За ними підуть спраглі і голодні,
Всі мучені і топтані в багні,
Всі ті, що мир творити були ладні,
Всі, що за правду спалені в огні.
А інші всі, що кров чужую їли
Та ще й брехали, буцімто вони
Такі ласкаві, добрі, чуйні, милі,
Знайдуть стежину лиш до сатани...
Всі – що кляли і гнали, й обзивали,
Всі – що свій хрест другому віддали,
Всі – кому слави й влади було мало,
Всі заслужили чорної смоли,
Тож геть їх всіх із космосу і світу –
У темряву липучу, в пустоту,
Тож геть усіх князів земних еліту,
I – тронів їх брехливу правоту!
Нехай тримають там печаті хижі,
Хай крісло зла пече їх повсякмить
У тій позакосмічній темній хвижі,
Де болем кожна жилочка бринить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
[i]Виходячи, вони зустріли одного
Кірінеянина, якого звали Симоном,
його заставили нести хрест Ісуса.[/i]
Матв.-27:32
Сміялися і тішили блюзнірством,
І били Бога ниці і сліпці,
Кричали сито: «Хай побачить місто,
Які Царям малюємо синці!
Хай бачать цю терновую корону,
Хай бачать хрест – одвічний трон Його,
Спасав усіх – нехай себе боронить,
Що і хреста не втримає свого...
Що, юрмовисько? Віриш ще у Бога?
Глянь: Назорей затоптаний у прах,
Йому потрібна зараз допомога,
Але у вас проймає душі страх!
Хто хоче мати, як в Ісуса, рани,
Хто ладен ще йому допомогти?» –
З юрми ж ішов один Кірінеянин:
"Дозволь, мій Боже, хрест цей понести.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
Для кожного із нас є вересневий дзвін,
Він солов’я ключем відімкне в школу двері
І радісно гукне дітей з усіх сторін –
1 забринить, загра великий спів Ґварнері.
Той легіт неземний, небесна благодать,
Малинівки миліш лунає нам довкола,
І хочеться тоді сміятися-співать,
І знову малюкам відправитись до школи.
Колись і я стояв маленьким пташеням,
Сховавши страх і сміх в букет між пелюстками,
А мелодійний дзвін нам двері прочиняв,
І плакали чомусь такі щасливі мами.
Шептали: "Йди скоріш до світла "Букваря",
На сльози не зважай – згадалося минуле!"
Як мамі я тоді за сльози докоряв,
Як я хотів тоді, щоб сльози ті забули.
Бо я не знав зовсім, що в тридцять третій рік
Тримали не букет опухлі рученята,
І що в дзвінку вчувавсь дітей голодних крик,
І плакала тоді уся Вкраїна- мати.
Тож вибачте мені з роками ті слова -
Звертаюся тепер з молитвою до Бога.
Хай тридцять третіх біль повік не ожива,
Нехай голодна смерть не косить більш нікого.
І вересневий дзвін, народе мій - тобі,
Нехай бринить, співа тобі квартет Ґварнері,
І квіт земний тобі дарую у журбі –
Хай школа відчиня усім малятам двері...
Тож вересневий дзвін , народе мій - тобі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014
[i]Мій посох з голяками…[/i]
(Г.С.Сковорода)
Гудуть, бандури, плачучи тихенько,
Остання крівця з Хортиці стіка,
Вкраїно-мати, рідна моя ненько –
Зі сліз твоїх повнішає ріка
Людського горя... Підлої вовчиці
Не розпізнали, вірячи в добро,
Тепер – раби, та ще підніжки ниці,
В яких і шкіру тягнуть на оброк.
Та творять з того смуха барабана
І гучно луплять: "Весело хохлам!.. "
Ех батьку-батьку, гетьмане Богдане,
Що з тих угод, що ти залишив нам?
Ще Олексій, циганам борг несучи,
Оті угоди гарно розім’яв,
Наніс гармат на доли та на кручі,
Щоб вік була невільною земля.
Тепер , Богдане, доля лише снилась,
Мазепа в Бога щастя їй благав –
Лиш курінні поміж собою бились,
І їх Петро за чуб кріпенько взяв...
Підступниця взяла і доконала…
Ой, горе-горе, Боже милий мій!
Коли ладу в народу дуже мало –
То ввесь народ сусідам – раб та гній…
Дороги мірю з краю і до краю –
А біль людський крізь душу струменить,
Про тебе, Ненько, бідним я зспіваю,
Дарую віри й волі добру мить....
Сопілочка моя та посох з колючками –
Що більше треба в цім житті мені?
Запроданство, говорячи між нами,
Усе згорить у вічному вогні.
Ніколи я не стану на коліна,
І світ мене в ніколи не спійма!
Я – і народ, і пісня солов'їна,
А решта все – душі моїм тюрма.
Стискай, п’ястуче, посох цей терновий,
В тороках Книга, вірші та пісні –
Моя Вкраїно, будем вільна знову:
Господь із нами, сказано мені…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014
Хто не від світу? Хто?
Хто бачить в зримому незриме?
Хто, розіклавши днів лото,
Побачив новий шлях до Риму?
Хто в слові сам себе шукав –
Знайшов же Бога в малій йоті,
І від того багатим став,
Що все схотів роздать бідноті?
Пізніш розпалена юрма,
Наївшись тіла, впившись крові,
Ревла: "Нема Його, нема!"
А я спитати хочу знову:
"Скажи, людино непроста,
Чому в Крові твої вуста?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492825
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
[i]Дорога справжня - завше лиш пряма,
І лише до добра - дорога справжня.[/i]
( Б. Олійник, "Дорога")
На роздоріжжі знову став нівроку:
От, Господи, в халепу втрапив як –
Робив, як міг, доріжку нешироку,
А от зайшов у яр, а чи байрак.
Куди не гляну – всюди роздоріжжя,
На сім вітрів підв’язуй постоли,
Що не зробив – забрали часу хвижі,
А що плекав – болюки розмели.
Сльоза та страх взялись сліпити очі,
Шепоче зло: «Не вартий ти і тлі!..»
Та що вже є – молюсь я серед ночі,
Та стежку знов шукаю на землі…
Я у людей випитую дорогу:
Куди мені іти, а чи не йти?
Та ще прошу у Бога я підмогу:
"Мій Господи, стежину освяти!"
Світанок… Чую: кобза десь рокоче,
І ніжно так співа Святий Кобзар:
"0, сину мій! Чом плачеш серед ночі?
Об землю лихом – та гопак ушквар.
Ти знаєш, сину, як шукать дорогу?
Шукай пряму – то справжня завжди є,
Та дякуй всім за милість і підмогу,
Даруй своє, не тронь же несвоє.
Учись в людей добро творити людям
І хліб даруй і злидарю, й царю –
На роздоріжжі стежка твоя буде,
Лише почуй, про що я говорю…"
Отож шукаю завтра в своїм нині,
Прямую без закрутів у свій рай
Лиш бачить в мирі ранки України,
Та торувати стежку у свій край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
"Свята сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая, на них,
Отих окрадених сліпих..." –
Отак Тарас колись моливсь
Пречистій матері Марії
За нас усіх і свої мрії
В молитву, плачучи, вкладав:
Вимолював у Бога долю.
А ми, недовірки, порою
Боїмся й очі підвести,
Прохаючи святого Бога
За нас самих та за дітей,
Ще й внуків, що окрали,
Окраєць хліба в них забрали, .
У прірву котячись страшну…
На що ж ми, власне, сподіваємсь?
Чи не на "доброго царя",
Якому крикнемо: "Ісайя!"
Чи Месію,
Щоби Він знов
пролив за нас
Удруге кров?..
І всі гріхи
Тією кров’ю іскупив?..
Раби ж ми, знов тоді – раби!..
Дозволь мені також, Тарасе,
Молитву Богові воздать –
Прохати, плачучи, прохать
Хоч трішки мудрості для нас,
А то, дивись, в недобрий час
Ще гірше, ніж кріпацтво, зробим,
Та ще і діток своїх згубим –
І душі внуків продамо…
Святая сило, всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая, на них…
На нас – окрадених, сліпих!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492569
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2014
[i]…я був молодим
…І знав,
Що це старе місто ліхтарів – моє,
Що земля ця зболена – моя,
Що всі ми бородаті гели…[/i]
(Шон Маклех)
[i]
Край козацький... й дорога нинішня -
Все сплелось... не спіши, постій... [/i]
(В’ячеслав Шикалович )
Кожної весни я поспішаю
До своєї заповітної місцини…
Лише перший журавель
Крикне над стріхою –
І я стаю на крило…
Прориваю вітер,
Минаю чужі дзеркала –
І виглядаю,
Коли вічномолода дівчина*
Зустріне мене хлібом-сіллю…
Це моє заповітне,
Тут тихий легіт моєї праріки,
Тут старезні гніздовища птиць
З жовтими та синіми дзьобами…
Вони привчили мане співати –
Співали та випитували:
« А ким ти будеш?
А ким ти будеш…»
«Я буду полем!
Я буду полем…» -
У такт птицям підспівував,
А вони хитали головами,
Хлопали крилами:
«Ти молодий і жовтодзьобий!»
«Жовтодзьобий?» - перепитував,
І вся заповітна місцина повторювала:
«Жовтодзьобий, жовтодзьобий…»
У тому краю ріс мій сад –
Я з’явився якось до його віт,
І сад сказав : «Ти мій!»
«І ти мій!» - відповів я радо,
А він узяв мене
На свої шкарубкі віти…
« А в тебе віти, мов крила!»-
Я вигукнув своєму садові,
«Ні, то твої крилята,
Мов шкарубкі віти!» -
Зажурено мовив сад…
Я гойдався, я співав
І вдивлявся в сині очі квітів,
Я радо зривав жовті плоди,
А сад мене випитував:
«А ким ти будеш?
А ким ти будеш?...»
А я в такт вигукував:
«Я буду полем!
Я буду полем…»
Сад журно говорив:
« Ти ще молодий і синьоокий…»
А птиці навперейми
Заплітали молоді пагінці
У коси нової пісні.
Жовті і сині дзьобики
Радо стукотіли.
Відшукуючи
неповторні ниточки слів –
І пісня дзвеніла
Небом і полем,
Полем і небом…
Я закохався у поле і небо.
Люблю лежати серед трав
І обіймати бездонну синь –
А десь під землею
Дзвони дзвонять**
« Ви хто?» - випитую їх,
«Ми церкви предків твоїх!
Ми від татар утікали!»
«Поверніться назад!» -
Прошу у землиці…
«Нам і тут добре!
Нам і тут добре…
Ми завжди з тобою!»
« З ким же бути мені?» -
Звертаюсь до неба…
«Живи з синьожовтими птахами! –
Говорить мені небо,
А дзвони додають, –
Заплітай з ними
Тугу косу долі!...»
Вдивляюся в синю безодню,
Теплий дощ
Торкається моїх вій…
Це моя заповітна місцина…
* - коли наближатися до Глухова від Путивля, то під Глуховом кожного подорожуючого зустрічає пам’ятник: молода українка запрошує всіх у гості хлібом –сіллю.
** - На землях моєї прадідівщини є поле «Церковище», за легендою тут ціле село разом з церквами пішло під землю в часи монголо-татарської навал. Отож, і нині чути дзвони тих церков…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014
Сонячна дорога,
Золотисте диво –
І я славлю Бога
В мить оцю щасливу.
Я співаю святість –
Пісню я співаю,
І проміння-радість
Душу окриляє.
Ще пишу я вірша
Світлого, мов днина –
Чи то сонце пише,
А сія людина,
Крізь віконце щоку
Гладить промінцями,
Піснею високо
Лине над полями…
Тіло та віконце
Змотують дорогу,
А душа і сонце
Пишуть вірша Богу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2014
[i]Безліч же народу постилали свій одяг по дорозі, а інші різали гілки з дерев і постилали по дорозі; народ же, що передував і супроводжував, вигукував: осанна Сину Давидову! благословенний Грядущий во ім'я Господнє! осанна у вишніх![/i]
(Матв. – 21:8-9)
Знову в дні квітневі стало на погоді,
І сміється сонце із небес весь час -
До Єрусалиму Сам Господь заходить,
Щоб гріхи скупити на хресті за нас,
Щоб земля і води оновили днину
І всьому земному дали новий квіт...
Тож смиренний ослик Бога і Людину
Вносить в старе місто, щоб святився світ.
Тут вінок терновий одягнуть Ісусу,
Битимуть нещадно в дикій сліпоті
І розіпнуть хижо на хрестовім брусі -
А Любов та святість взріють на хресті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2014
Якщо друг твій в словеснім герці
Тяжку кривду зумів нанести,
Як же гірко, не горе ж – слова ці,
І ти з часом йому прости.
Життя всякі підносить чати ,
Тож як дружба міцніша криці.
З-за пустої в житті дрібниці
Ти не дай її так зламати.
Як у тебе з коханою чвари,
І велика за нею печаль,
То не горе, то лиш примари –
Не спіши, не рубай з плеча.
Не в тобі хай з’явилась причина
Отих сварок пустих, картання:
Стань над ними, бо ти – мужчина,
Адже це і твоє кохання.
Життя всякі підносить чати ,
Тож любов як міцніша криці.
З-за пустої в житті дрібниці
Ти не дай її так зламати.
Щоб себе не картав пізніше,
Що приніс ти другому болі,
Краще бути в житті добрішим,
Зла ж у світі і так доволі.
Та в одному не відступай,
На розрив іди, на розлуку,
Тільки підлості не прощай,
Та ще зрадництва не прощай
Ні коханій, ні навіть другу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2014
Ще сонечко не рахувало роси,
Не вибілило в небі зірочки –
Дівчата-верби, розпустивши коси,
Лоскочуть у низині потічки.
Всі небеса схиляються на трави,
І синню сріблять їх тремтливий стан -
А трави синьоросі величаво
Сховались під наміточку-туман.
Бач, у низинці зовсім не намітка:
Увесь ярок – біленьке полотно,
І кожна вербочка йому гаптує квітку,
Щоб рушником світилося воно…
Я до криниці зміряю дорогу,
Туман і легіт в цебра зачерпну,
І білі роси висріблять всі ноги –
Тож багачем додому поверну
Та в трепетну оцю казкову пору
Ще милій всі багатства принесу:
Туман в цебрі і зір криничних море,
І рушничок – і вранішню росу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2014
-[i] …Як там у вас? Чи все, як слід, у тебе?.. Час такий… страшний… [/i]
( З телефонної розмови)
Стомився день, згорнув полотна сині,
За обрій впав рожевий оксамит –
І вже з-під стріх повзуть чорнющі тіні,
Скрізь почорніло – та усе, як слід.
Усе, як слід, іде в житті , друзяко,
Хоч твій дзвінок на сполох затремтів,
Хоч голос твій набравсь якогось ляку –
Та все, як слід, іде у нас в житті.
Дивись бо: ніч, мов лаву антрациту,
Фарбує тьмою такий білий сніг –
А зорі на снігу розсиплють квіти,
Щоб все, як слід, було серед доріг.
Поглянь: мороз здавив у хаті стіни –
Та в хаті Божий вогник не стуха,
Щоб ранок ткав нові полотна сині,
Щоб нас відвів від страху та гріха…
Щоб все, як слід, було для нас у серці,
З-під стріхи дню горобчик цвірінчить –
Отож кріпись в життя пекучім герці
Та дякуй Богу, друже, кожну мить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2014
Я так люблю твоє дихання поряд:
Ніч оксамитом вікна заступила,
У закутах думок тріпочуть крила,
Годинник міря вічність на стіні
Та розганяє мрії в тишині –
Та чую я твоє дихання поряд.
Я ніжно доторкнусь руки твоєї,
Хай мить оця всі думки заворожить,
Щоб тихий сон нічим не потривожить.
Я й серце попрошу тихіше битись,
Годиннику – не мірять гулко вічність,
І тихо знов торкнувсь руки твоєї.
Ти спиш – блаженна ця година:
За день ти натрудилася без міри –
А тихий сон нові дарує сили,
Там в сні дитинство світлеє квітує –
І в тишині я радість твою чую…
Ця ніч – блаженная година.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2014
Шумлять тополі за моїм селом,
Журливо-журно хилять свої віти,
Чи вже пташки, чи літечко втекло,
Чи сонечко не так уже їм світить.
Лиш тільки вітер плутає гілля,
Лиш тільки листя бронзою спадає,
Сивіє даль, і воронить рілля –
Мої ж тополі в далі заглядають…
Кого ждете ви, добрі дерева?
Чому у вас на віточках росини?
Чи лист спада – чи то дзвенять слова
До вже дорослих донечки і сина?
Мені здається: хвилька – і на шлях
Ви за листочком ступите в пориві…
Не листя я тримаю у руках –
А дні своєї юності щасливі.
Тулюсь до вас, тополеньки мої,
Як я колись тулив своє кохання –
Десь серед віт співали солов’ї,
І сонечко всміхалось на світанні.
Я йду в село – куди ж ви спішите?
Що шумите в осінній день журливо?
В дорогах я стомився, та зате
На серці і душі моїх щасливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2014
(Моїм односельчанам)
В своє село ми линем кожну мить –
Так со́лодко нам бачить його й чути,
І кожен звук хоралами бринить,
Як в гості звуть усі його закути.
Ми так спішим до нього з далини́,
З країв чужих, в годину невідому,
Крізь всі поля і ріки, і лани,
Щоб хоч на мить вернутися додому.
Вдихнути пил своїх дитячих ніг,
Що зберегли стежинки та дороги,
Щоб втому літ покласти на моріг,
Сльозу змахнувши з радості й тривоги.
Поцілувать духмяні спориші:
Духмяніших, здається, більш немає –
Хоч раз торкнутись рідної межі,
Що стільки літ у гості нас чекає…
Тут все таке ж: і люди, і хати,
І дерева, зажурені й старенькі,
Тож ми б які не з’їздили світи –
А в гості зве завжди нас хата неньки.
Отож, спішим до ба́тьківських воріт,
Несем любов і радість з тихим щемом –
І щастям розквітає предків світ,
Як вуличками рідними ідемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
Згадую, мов рай, дитинство:
Влітку сонях босоногий
Топче стежку золотисту,
А вже взимку пташенятко
В сніг пурнає до знемоги
І цілує небо чисте –
І вимірює дороги…
Згадую, мов рай, дитинство.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
[i] Уродженцеві села Олешня
Охтирського району Сумської області
Галкіну І.Ф.[/i]
«Як їдеш від Охтирки до Олешні,
То це село побачиш в низині –
У давнину, тепер і в дні прийдешні
Оце село найкращеє мені.
Рівненькі тут дороги, а хатини
Для мене, як дівчата у вінку,
Стоять собі – їм пісні солов'їні
Для кожної складав я на віку.
Ось глянь сюди: отам побіля Усті
Моя між лип, мов лялечка, стоїть
Тут трьох орлят знайшли мені в капусті,
Тут щастя я знаходжу кожну мить.
Тут Бог мені послав найкращу долю –
Дружину наймилішу на весь світ,
Тут праця столяра дала рукам мозолі,
Ще хліб та сіль та для душі політ!
Тут я селянські прикрашав хатини:
Тій дах робив, тій – двері, тій – вікно...
Тут зрісся я із духом деревини,
Тут все життя пройшло, мов у кіно.
Та що про це! Ти ще сюди послухай:
Олешня ж бо найстарша у районі,
І як би не була для нас житуха –
Олешню не стоптали часу коні.
В ній школа нова, церква златоглава,
В ній мельниця стоїть на всю округу –
Тому хвалити можу я по праву
Моє село і ворогові, й другу!"
Таку розмову чуючи в дорозі,
Скажу усім: всіх од вони не гірш -
Бо як за землю серце у тривозі,
То дядько сам для краю - добрий вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014
Ой, Ластівко моя, моя пташино ніжна!
З яких, ти зір пісень до мене принесла?
Вони ж душі моїй м’яке цілюще крижмо,
Зіткане з роси, проміння і зела.
Мабуть, Стожарів пил взяли твої крилята,
Бо кожен пальчик твій мов золото-вогонь.
Яку ж ночам німим ти, рідна, даєш плату
За зіроньки очей, за золото долонь?
Сонця прижми мені до схвореного серця
І дай душі моїй проміння любих зір –
Нехай душа співа весни твоєї скерцо,
І серце не скавчить, мов недобитий звір.
Ти подаруй мені із крил малу пір'їну –
Я в небо полечу до синіх-синіх хмар,
На віях принесу малесеньку дощину,
Ох, ластівко моя, ти мій крилатий дар.
Ти подаруй мені і спокій, і тривогу,
В пісні пісень вплети коротку щастя мить –
Так затишно мені близь серденька малого,
Так затишно мені, як голос твій бринить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014
Я через даль заглянув батьку в очі,
Зловив той погляд теплий і сумний
І голосно промовив: «Здрастуй, отче!»
Та вигук впав на вулиці курній.
Заторохтів весело шляхом трактор,
Такий, як твій, стальний і дужий кінь.
Дивлюся вслід, а бачу тебе, тату,
Твоїх очей я бачу щиру синь...
Колись давно у вранішню годину
Просив: «Візьми мене у синю даль…»
А ти сміявсь: «Твоє ще буде, сину!
Пізнаєш в праця щастя і печаль!»
Та поряд себе все ж посадиш, тату -
Одним лиш щастям їду я в поля,
Біля керма хотілося співати –
І дихала нам святістю земля…
Ти був зі мною в полі аж до ночі:
Кермо й рілля зливалися в одне –
Ти говорив мені слова пророчі,
Про працю і про зерно осяйне...
Тепер чоло схиляю кожну днину
Забутому твоєму тракторцю,
Що ти в мені ростив одне - людину
Та в часі, тато, зустріч дав оцю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2014
[i] А коло години дев’ятої
скрикнув Ісус гучним голосом:
„Елі, Елі! лама савахтані!”[/i]
/Матвія – 27:46/
1
Боже мій милий! Мене не покинь Ти,
Не дай потонути у власних гріхах,
Бо хочу я жити, бо хочу любити
І пісню співати в квітучих полях.
Я хочу, щоб пісня Тобою бриніла,
Щоб пташка зі мною той спів завела,
Щоб кожна оселя бажала лиш миру –
І квіточка миру в хатах тих була.
І більшої радості бути не може,
Коли поряд руку я чую Твою,
І Слово Твоє наповня мене дуже, -
Як спраглий водицю, я звук його п’ю.
Тому у молитвах не знаю межі:
І вдень , і вночі Ти раба бережи.
2
І вдень, і вночі Ти раба бережи,
А я пастухом, хоч маленьким, та буду, -
В молитвах, в роботі, в словах без олжі
Я правду святу добуватиму люду.
Хоч знаю напевно: захромлять у груди
Із заздрощів чорних ядучі ножі,
Хоч знаю, що зло ще панує усюди,
І навіть у тих, що стоять на межі…
І навіть у тих, що знайти Тебе хочуть,
Світильник і масло Тобі бережуть
І в невідь пекучу все втуплюють очі...
Із ними і я своє серце буджу:
Допоки болить воно – й житиму, доти –
Даруй же, Єгово, до ближніх турботи.
3
Даруй, Ієгово, до ближніх турботи,
Хоч як би в турботах не плакав я тих,
Хоч як би душа не була моя проти,
Хоч з того зберу лише горя я міх.
А може й зернинка одна засіяє
Крізь товщу полови загублених днів,
А може вівцю я малу відшукаю,
Що впала в гріхів наймерзенніший рів.
Отож-бо немарні старання з-за йоти,
І сили не марні за сльози чужі,
Бо Слово та йота скріплятиме доти,
Допоки їй душу не здоять вужі.
Тож дай мені, Боже, до ближніх турботи,
На тяготи – сили, на похіть – гужі.
4
На тяготи – сили, на похіть – гужі
Дай, Творче, мені повсякдень, повсякчасно,
Щоб серце й душа не закисли в олжі
І щоб не зотліло життя мого кросно.
І в мить, як дійду я до вічного пруга,
Хотів би я сили, хоч трішечки, мати:
Вдягнуть дику похіть в міцнющу попругу,
Коли вже не вдасться хребта їй зламати.
Тому і шукаю всіх істин коріння
І завжди вітаю оновлений час,
Що вічно в турботах приходить до нас,
Даючи надії, мов нива весіння,
Та ще промовляючи: „Майте щораз
На терні колючі безмежне терпіння!”
5
На терні колючі безмежне терпіння
Прошу Тебе, Яхве, в дорозі моїй –
Я терні рубаю й збираю каміння,
І прагну зерна на землі нерясній.
Дай святість: хліби на землі цій плекати,
Допоки життя і дихання ще є,
І людям той хліб дарувать, дарувати -
Від цього ж сильнішає серце моє.
Я світ поки бачу, то прагну щосили
Ронити від праці свій піт на ріллі,
Відроджувати пам’ять, що предки лишили,
Та пильно ростити зернинки малі.
Ще вправності дай, Вседержителю милий,
І – крапельку мудрості в гніві та злі.
6
... І – крапельку мудрості в гніві та злі,
Коли гнівувати душі доведеться,
Як зло забуя на вустах і чолі,
Ти, Вчителю, мудрим зроби моє серце.
Що стопчуть вуста, то хай серце спасе;
Не вбачать що очі, то серце віднайде;
Хай болі людські відчува над усе
І сльози втира найбіднішому зайді.
Хай ворога навіть вітає воно,
Того, що постійно вбива благочиння
І крівцю спива мов єлейне вино,
Та слово Твоє перепльовує свиням...
А я Тебе, Вічний, прошу ще одно:
В роботі й молитві даруй лиш горіння.
7
В роботі й молитві даруй лиш горіння,
Бо як же прожити життя без вогню:
То заздрість заїсть, то – велика гординя,
Ці вади від себе Мій Царю, гоню.
А Тебе ж прошу: дай вогню мені в груди
Молитву творити й невтомно робить –
Й життя моє завжди наповненим буде,
Не стане страшною і вічності мить.
Я не сплакну, посох що з голяками, -
Хай долі такій вчаться всі королі,
І Тебе шукають вони між зірками,
Збираючи правдоньки крихти малі.
Дай, Авво, шукаючим щастя з роками
Та хліба насущного дай на столі.
8
Та хліба насущного дай на столі
І навіть отим, що гординею п’яні,
Бо прийде той час, коли скрикнуть: „Елі!
Елі Всюдисутній! Лама савахтані!”
І осінять Христом свої стоптані душі,
Й покаяннями змиють клеймо сатани,
І прославлять Тебе і на морі, й на суші, -
Лиш тільки, Мій Боже, свій гнів відверни,
Бо молюся за них я, радіючи нині,
Що загине диявола перша печать,
Яка має назву пустої гордині,
Яку у смиренні лише і зламать...
Тож хай проспіва Тобі кожна країна:
„Я порох з-під ніг Твого Любого Сина!”
9
Я порох з-під ніг Твого Любого Сина,
Я мізер нікчемний забутих доріг,
Я жадібна, підла, брехлива личина,
Не варта торкнутись Ісусових ніг.
В гріхах я породжений, в похотях гину,
В буденстві страшному, як в морі, пливу,
Я зла оминаю частину левину
І прагну спастися у сні й наяву.
А новий же день спокуша по-новому,
Вселяє суєтність, зі страхом віта,
Підсовує жадобу, заздрість і втому
Й нашіптує зрадить Ісуса Христа.
З-за того ж кажу я від серця всього:
„Я цвях у десницю забитий Його!”
10
Я цвях у десницю забитий Його,
Бо з кожним гріхом додаю лише муки,
Бо сім лихих бід, назбиравши кругом,
Вкладаю в стажденні Ісусові руки.
І тільки оцим тричі зрадити можу,
І сім раз по тричі, і сімдесят раз
Німію, забачивши силу ворожу, -
І каюсь, як півні відмітять той час.
А сонечко з мороком стане до бою
І Світлом Твоїм обійме знов країну,
То морок з дияволом гинуть обоє –
Від сну й забуття знов до Тебе я лину.
„Дозволь залишитись навіки з Тобою!” –
Молю Тебе, Господи, кожну хвилину.
11
Молю Тебе, Господи, кожну хвилину,
Хвалу воздаю Тобі вдень і вночі,
І Духа Святого я славлю, і Сина,
Завжди Триєдиного Тебе звучи.
Прости, Саваоше, за слово і діло,
За пам’ять мою, що водою збіжить,
За все, що зробив я прекрасно й невміло,
Що з волі творив і в невільничу мить.
Прости і за те, що я думати мусив,
І навіть за те, що не здумав чого,
Прости, що зміїної пастки боюся,
Що рідко я бачу Твою Хоругов.
Скріпи ж мене грішного в Світлому Дусі
Й раба не покинь Ти ніколи свого.
12
Раба не покинь Ти ніколи Свого:
Лиш тільки з Тобою я бути бажаю,
З Тобою здолаю одвічний вогонь –
Лиш стійкості дай, Мій Святий Аданаї.
Бо злодій лихий розкида свої сіті
І марить одним: мою душу пожати;
Наміриться він – Ти ж спаси тої миті,
Хай милість дає Пресвята Твоя Мати.
Хай Ангел-Хранитель освітлює дні,
Завжди зберіга мою душу і тіло
І вчить мене ревно плекати пісні
Зі Словом Твоїм, як апостоли вчили.
Бо Слово Твоє проростає в мені,
Бо Слово Твоє надає мені сили.
13
Бо Слово Твоє надає мені сили,
І Світлом Його кожна жилка буя,
Ті Звуки Святі мою душу зростили,
В тих Звуках Святих лише житиму я.
Лиш не покинь, не закрий мені небо,
Дай в сонці купатись і бачить зело,
Єднати Христом свою душу до Тебе
І в тихій молитві схиляти чоло.
І якості Слова находити нові,
І віру постійно плекати у Нім,
Бо що я без віри у Вічному Слові?
Яку має силу без блискавки грім?
А віра, як кров, зігріва мої жили
І крушить холодні окови могили.
14
І крушить холодні окови могили
Одвічна Любов Твоя, Боже Могутній,
І лише Вона для душі дає сили,
І співи ЇЇ мелодійніші лютні.
Зростає Вона між зірками й віками
І в серці людськім проростає, мов квітка,
І творить молитву палкими словами,
І зве лиш до Тебе і взимку, і влітку.
І всі сім гріхів в ЇЇ світлі зникають,
І гніву сім чаш не торкнуться людини,
Яка із Любов’ю прямує до Раю,
І древній дракон не заступить Їй днини.
Тому кожну мить не облишу просити:
Боже мій милий, мене не покинь Ти!
15
Боже мій милий, мене не покинь Ти,
І вдень, і вночі Ти раба бережи,
Даруй мені, Отче, до ближніх турботи,
На тяготи - сили, на похіть – гужі,
На терні колючі – безмежне терпіння,
І – крапельку мудрості в гніві та злі,
В роботі й молитві даруй лиш горіння
Та хліба насущного дай на столі.
Я порох з-під ніг Твого Любого Сина,
Я цвях у десницю забитий Його, -
Молю ж Тебе, Господи, кожну хвилину:
Раба не покинь Ти ніколи свого,
Бо Слово Твоє надає мені сили
І крушить холодні окови могили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490656
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2014
Ой, квітню мій, квітню! Чого ти так плачеш?
Невже ж тобі, радості, друже, немає?
Скупі та колючі сльозини козачі –
Здається, і в тебе матуся страждає…
Сидить у хатині, мов ранена птаха,
В заплакану шибу дивитись не хоче…
Чого ж тобі гірко, мій квітню-невдача?
Чого сиплеш снігом з минулої ночі?
Із глупої ночі, з минулого щему,
Немов катаракта, налиплі сніжинки…
Ой, квітню-козаче, куди ж ми ідемо,
Для чого згубили на завтра починки?
Що вкинемо в землю, мій квітню з тобою?
Які для онуків розпишем тороки?
З німою печаллю стоїм у двобої –
Тож скільки нам плакать, журитися поки?
Відкинемо ж, квітню, сніги та зітхання,
Осушимо очі, розпрямимо спину –
У нас бо матусі у болі й чеканні
Весь час до віконця шепочуться: «Сину…»
04.04.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2014
[i]Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила![/i]
(Максим Рильський)
Уклін тобі доземний, Україно,
За те, що ти, як мати, в мене є,
Що ти мені на всі роки єдина,
Що ти єси усе життя моє.
Я бачу тебе в житнім колоскові,
Знаходжу тебе в кетязі калини,
Я чую тебе в пісні колисковій –
Я славлю Господа за тебе, Україно!
З минулих літ, з віків сідих, кривавих,
Мов сотня сонць, сіяєш ти мені
Такая ніжна, чиста, величава,
Прекрасна і у праці, і в борні.
Яка б на тебе не ішла навала,
Яка б тебе не нищила орда –
Та відсіч ти нападнику давала,
І горе все спливало, мов вода.
Від рук твоїх завжди ясніла нива
Та наливався колосом ячмінь –
Бо тільки хлібом ти завжди щаслива,
Бо лише миром диха неба синь.
Як тяжко у житті тобі із нами:
Ми всі, як завжди, б’ємося за гріш
Та дивимось неситими очами –
І у житті стає нам гірш і гірш...
Але ж не все купується за гроші,
І матір’ю не стане чужина –
Твої ж садки, поля такі хороші,
І ти мені у світі лиш одна.
Уклін тобі доземний, моя нене,
І пісня тобі, нене, солов’їна,
Хай у віках луна благословенне
Ім’я твоє – квітуча Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490127
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.04.2014
[i]Бережіться лжепророків, які приходять до вас у овечих шкірах, а всередині суть вовки хижі…[/i]
(Матв. – 7:15)
По дорозі мчиться, не жаліє гуми
Новенька маршрутка через місто Суми,
Траса в'ється швидко через всеньке місто,
Де щити рекламні світ закрили чисто.
Модно називають ті щити – біґборди,
А з біґбордів зирять на маршрутку морди –
Хитрі, нахабнючі тітоньки і дяді,
Що одного хочуть: жирувать при владі.
Дивляться з біґбордів праведно і щиро,
Мов говорять людям: "Захисник я миру,
І всіх вас до щастя поведу я, люди,
Розірву, мов Данко, я з-за всіх вас груди!"
Кажуть: "Я – хороший, а ті інші – кака!
Буду при короні – буде всім вам дяка:
Дам всього, що схочуть і в селі, і в місті…
Обіцяю, братці, без брехні й користі…"
Люди у маршрутці дивляться рекламу,
Охкають, сміються, згадуючи маму,
Та говорять щиро: "Всі народу гроші
Крадуть на престоли – нам лишають воші!"
2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2014
[i]Хата, хатуся, хатинонька,
Хатусенька, Хата Стріхівна, ой…[/i]
(І.Драч)
Де сонечко вранці дарує рубіни,
Де небо підтримує груша крислата,
Між мальв граціозних вибілює стіни
Старенька низенька козачая хата.
Під грушею тулить зчорнілую стріху,
А вікна сторожко пантрують дорогу –
Їй мальви рожеві нахитують втіху,
Їй мальви червоні збирають тривогу.
Їй сонцем сіяють нагідки жовтаві,
Бузок про кохання шепоче щоночі,
І згадки, мов роси, спадають на трави –
А пугач на стрісі зловтішно гигоче.
Пустує старенька вже котрую зиму,
Хоч сотні років щебетали тут діти…
Дорога спішить біля дворища мимо,
Та вікна-очиці цілують їй квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2014
[i]Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!
(Тарас Шевченко[/i])
Наснилось мені моє місто квітуче:
Журавки черкають крилом над церквами,
І свічі каштанів палають на кручі,
І рідні дороги лежать рушниками.
Знов куполи храмів наповнені сонцем,
Бринить понад хмари всім слава козача,
А явір співає своїй яворонці
Про ніжне кохання і серце гаряче.
І небо шепоче про ніжне кохання
Та Есмані вкотре вглядається в очі –
Тож золотом річка бринить на смерканні
Та зорі народжує кожної ночі.
Кожної ночі чар-сон колисає
І долю величну Гетьманського краю,
Де птиця крилом над церквами черкає…
Тож сон отакий я, мов свята, чекаю.
2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489683
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.04.2014
[i]Пам'яті А. В. Тарана[/i][/b]
[i]Усе для матері –
хоч безнадійно мало –
моя, з росинками поезії, піала.[i][/i][/i]
(А. Таран. "Роса вдячності")
Вже березень заплакав за вікном,
Шкребоче скло галузочкою клена –
Туман і дощ, прощаючись зі сном,
Все ж відняли дороги всі у мене.
А я прошу у них лише одну:
Ту сокровенну, що до Миропілля –
У юності розкрилену весну
Я міг би повернутись на дозвілля.
Щоб стежкою пробігти босоніж,
В піалу назбирати вірші-роси –
Усе для мами… Пам'ять, немов ніж,
І думки-згадки, наче злющі оси,
Мене кусають, ріжуть і печуть,
Що у житті доріг пройшов ще мало,
Що може мій не той життєвий путь,
І що роси не сповнена піала!
А я збираю, мамо, й не одну –
І скільки сили, буду ще збирати
Поезію для тебе осяйну,
Хоч безнадійно мало тої плати...
А березень все квилить за вікном,
А вічність розрива бруньки кленові…
До тебе я приїду все одно –
Знайду для тебе, мамо, роси нові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2014
З’їдає сніг горнило променеве,
Весна-ясна обходить Краснопілля,
І шепотять-вихитують дерева –
І теплий вірш народжує дозвілля.
Яснюща синь на Теплого Лексія,
І горобці весну вітають щиро,
На гілочках пробуджується мрія,
Торкає у душі поета ліру.
Він обійшов містечко у роботі,
На лаву сів, відкинувши рутину –
Пташки дарують щастя в кожній ноті,
І сонечко поету гладить спину,
І Краснопілля заглядає в очі –
Спішать кудись лиш люди та машини,
А от пташки виспівують пророче,
А от поет позбавився рутини,
Бо сонечко – горнило променисте
На площі топить снігу гору білу,
Бо все таке ясне, прекрасне, чисте,
Бо теплий вірш розкрив поету крила.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489089
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2014
О, як не хочу смерті я твоєї,
Молюся Богу, щоб ти ще жила –
І як садки вдягнуть свої лівреї,
Поїдем, мамо, знову до села.
Поїдем, де вночі мене родила –
Тобі у шибу шкрябала калина,
А від зірок стікала Божа сила,
І ти до серця пригортала сина.
Поїдемо, де ранки такі сині,
Де сонечко ще заспане й рожеве,
Вода джерел – така цілюща й нині
Та гомонять з тобою всі дерева…
Лиш не кажи, що смерть твоя крадеться –
Ніколи її, мамо, не гукай:
Хай лихо спить і стука твоє серце,
Та все гостей чекає рідний край.
Чека на тебе хата білокрила,
І - вишенька, яку ми посадили,
І - стежечка, якою ти ходила,
Яка тобі в житті давала сили…
Отож, не плач, що тіло твоє хворе,
Що необачно руку поламала –
Та ми ж удвох любе здолаєм горе,
Яка б біда підступна не чекала.
Я поспішаю кожен раз до тебе,
Бо кожен раз бажаю чути: «Сину!»
І я благаю, мамо, Бога й небо,
Щоб відвели твою лиху годину…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2014
[i] «…ти помилився. Це в твою країну
Прийшла війна…
Її принесли на брудних чоботах
Люди з сліпої країни…»
(Шон Маклер)[/i]
Здається, вчора було тихо,
Верба скрипіла понад ставом,
А ластів’ята попід стріху
Надвечір прилітали жваво,
Щось жебоніли у гніздечку,
А дітлашня мамкам пищала,
Як вранці з лісу недалечко
Червоне сонечко вставало…
Це все було, здається, вчора,
Було так тихо в тому лісі…
Тепер за лісом бродить горе –
А ластів’ят немає в стрісі.
Мов ступа гупа за полями –
Чи то війна, чи то навчання…
А люд тривожиться ночами,
І дивиться на обрій зрання.
Ще не горить, лиш бродить лихо,
Мов кіт ступа на підвіконні –
І так тривожне оте «тихо»,
Що попіл в кожного на скроні…
Бач, небо так печальне й сіре –
Хоч сонечко таке яскраве,
Бо злим сліпцям забракло миру
Бо вони прагнуть в силі й славі,
Не сіявши, колосся взяти
І, власне, спопелити ниву…
Ножа так точить брат на брата
У мить гірку та нещасливу.
А завтра і в сліпця так буде –
Землі забракне під ногами
І гнатимуть сліпця всі люди,
Яких зробив він ворогами,
Яких облудою дурманив,
Які волали йому: «Слава!»
За жадобу й війни тумани,
Яку бажа душа іржава.
Здається, вчора було тихо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
[i]Хотів дочекатися до перших суниць і виставити твір... Але зараз він найактуальніший.[/i]
1
[u]Пісня рідного краю
[/u]
Побіля школи стриж стрімкий сурмує –
І звуки пісні обганя стрижів політ,
Я тут в кропиву впутався густую,
Пожалив ноги, але все як слід…
Усе як слід: життя таке ж кусюче
Та ніжне, мов червнева кропива –
Воно стрижем шугає понад кручі,
Де губляться у пісні всі слова…
Я рву кропиву – щем душі і тіла:
Аж цілий лантух треба на три дні.
Матусі рвати зілля вже несила,
А в шлях далекий їхати мені…
Лише стрижі сумують наді мною,
Лише кропива жалю додає ,
Ще піт чомусь змішався зі сльозою –
Тут все до болю рідне і моє!
2
[u]Солодка згадка
[/u]
На Шаховім шпилі, на Шаховім шпилі
Ромашки вихитують ніжні та білі,
Дерева схиляють шапчини козачі
Та вивільга там то сміється то плаче.
Тож там на шпилі, що побіля Гнилиці,
Рубіновим дивом розсипав суниці
Господь наш у сонячну днину –
І кожен в поклоні схиля свої спини
І славить Творця за цю мить чудотворну,
Рубіни збирає до жмені проворно –
Смачненькі сунички, духмяні та милі
На Шаховім шпилі, на Шаховім шпилі…
3
[u]Вокзали, перегони
[/u]
Затерплі ноги і тверде сидіння,
І черепахою повзе чекання час,
Мов з ніг росте якесь цупке коріння
І приживля до станції всіх нас.
Нудні розмови – більше так, знічев’я:
Про те та се, про болі та жалі,
Про те, що ми, мов трави та дерев’я,
Вростаємося в місті чи селі,
Лиш раз в житті спішим кудись далеко,
Де хтось живе, так рідний, дорогий…
Де море й хвилі, гори та смереки –
Туди везем життя ґатунок свій.
На станціях в чеканнях терпнуть ноги:
Душі коріння хоче прирости,
Щоб жить, любить, щоб болі та тривоги…
А потяг зве в нові чужі світи.
А поїзд розрива пусті надії –
Сурмить, мов стриж, і мне пухнату ніч,
Мабуть тому, в чеканні ноги мліють,
Мабуть тому, ми чуєм краю клич.
4
[u]Каховське море
[/u]
Хвиля камінь мірно гладить,
Лізе насипом високим –
Чайки їй літати радять
І шугають на всі боки
Понад насипом та морем,
Понад морем та камінням,
До хмарин злітають вгору,
Несучи краплини сині.
Потяг насипом гуркоче,
Хилита вагони в русі,
Наче хвиль торкнутись хоче
У життя одвічнім крузі…
Десь у морі дзвони дзвонять,
Сто доріг сховали води,
Там вози тягнули коні,
Колосився хліб народу…
А над морем чайки линуть,
Біля ж моря потяг лише
Все збирає з хвиль краплини
Та історії колише.
5
[u]Сімферополь[/u]
Потяг тріпнувся востаннє,
Відсвистів стрижем летючим –
В Сімферополі в вітанні
Засіялим злотні кручі.
На вокзалі триязико
Гучномовець провіщає
Всім про здравницю велику
Та скарби одвічні краю.
Із вагонів нерухомих
Валом валять пасажири –
На вокзалі, немов гноми,
З-під землі ростуть пронири.
Мов ведмеді на лосося,
Мов піраньї на кровину,
Навперейми лізуть, просять
Та благають без упину:
«На маршрутку?.. Вам до Саки?..
В Миколаївку?.. До Ялти?..
Відвезу і швидко, й м’яко!»
І аж міняться від ґвалту:
«На таксі! Візьму поцінно!
Та не йдіть же Ви далеко!..»
Та й охмурюють невпинно,
Щоб ковтнути, мов лелеки
Жабеня дурна й безхвосте,
Чи карасика сільського…
І в три дорога, так просто,
За таксі здеруть з любого.
От і все – вітаймо ж місто,
Цупко взявшись за валізи,
Де візник – піранья чисто –
Вам у очі сліпнем лізе.
6
[u]Побратим[/u]
Маршрутка розрізує марево степу,
Колише повітря червневого Криму,
Рілля на полях мов з червоного крепу,
Отари пасуть серед трав караїми.
А села назустріч біжать до дороги
І сонячним пензлем торкають машину –
Я вперше в Криму повен щастя й тривоги:
До сина крізь степ та всі далечі лину.
Дубки, Новозбур’ївку, Водне минули,
Пожарське, Кольчугіно, навіть, Роздолля ¬–
І вже Миколаївка новоприбулих
Припрошує в гості до хліба та солі.
А нас побратим у селі зустрічає:
Не бачились вже добру дюжину літ –
І радості більшої серцю немає,
Як друга обняти, сказавши: «Привіт!»
7
[u]Зустріч з морем
[/u]
Море до обрію пагорбом котить,
Десь небом стає бірюзова гора,
І чайки спадають на хвилі, мов ноти –
Всі ноти в симфонію море збира.
В симфонію звуків, в симфонію світла,
Симфонію кольорів диво-води…
А хвиля до ніг пригорнулась привітно:
«Ти тисячу років збирався сюди!
Ти тисячу верст добирався до мене
Величність припливу побачити зблизька.
Тебе проводжало там листя зелене –
Затока тепер зустріча Каламитська».
То чується вивільги пісенька-туга,
То звуки стрижа чути в пісні чаїній –
Так море торкається нового друга,
Навіки закохує в перші хвилини.
В рухливу блакитную купіль пурнаю,
В бездонную синь, в перевернуте небо –
Ці води та дихання Кримського краю
Настояні сонцем і манять до себе.
Ця хвиля мене у симфонії вічній
Гойдаючи, пестить і ніжно колише,
Ще світлую радість дає безграничну
Та шепче-нашіптує теплого вірша.
8
[u] Сапун-Гора
[/u]
«До сина, до сина, до сина!» –
Дзвенить севастопольська траса,
Близь моря рокоче машина
Наввиперд сонцю та часу.
«У місто, у місто, у місто», –
У бухті хлюпочуться води,
За катером сліду намисто –
І повно в салоні народу.
«У сина сьогодні присяга!» –
Тріпочеться жилка на скроні,
Сміюся про щось для відваги,
І мчаться маршрутки, мов коні.
Малахів Курган. О десятій –
На небі ж нема ні хмарини,
Шикуються в лаву солдати –
Відшукуєм в кожному сина.
Між ними стоїть, загорілий:
Чи схуднув, чи більше змужнів…
Дай Боже, солдатові сили
І вправності сотню років.
Сапун же Гора про минуле
Видзвонює святість земну,
Щоб гості повік не забули
Страшну Вітчизняну війну.
Ідемо схвильовані з сином
І їдем в задумі з Кургану:
Він клявся на вірність країні –
Сльозу утирав я неждану
9
[u]Ахтіар[/u]
Катерок витанцьовує біля причалу:
Бухтою пройдеться зараз він трішки –
Капітан швартові відбирає недбало
Та поправля, немов конику віжки.
А ми – берендеї сільські, слобожанські
Про Севастополь не знаєм нічого –
На палубі катера всілися хвацько,
Мов Посейдони на трон перемоги.
У нас обгорілі обличчя та плечі,
Ще й бриз до кісток добирається нам –
І жіночка з рубки в динамік лепече
Про пам’ять затопленим всім кораблям,
Про Графськую пристань, про крейсер «Очаків»,
Нахімова площу, Приморський бульвар,
Про кожної бухточки пам’ятні знаки
Та першу фортецю і порт Ахтіар…
А вічність торкається хвильками катера,
А місто всміхається в сонця розмаї,
Тривожить паром таємниці фарватеру,
І бухточка кожна осанну співає.
10
[u]Зоряне мливо
[/u]
І знов – перегони, вагони, перони,
Задуха червнева та протягів сила,
Прощально моргають вокзалів неони,
А ніч розкидає над потягом крила.
На рейках вихитує Всесвіт ритмічно,
За горами-степом вколисує море –
І сонце лягає у синь безграничну,
Яку обіймав я, співаючи, вчора.
Яку обіймав та казав: «Повернуся!..
Торкнуся руки бірюзового дива!...»
І тихне «вернуся» у потяга русі –
І ллється до вікон лиш зоряне мливо.
Лиш зоряне мливо спада на подушку,
Лиш спогад солодкий дрімота мережить,
«Вернуся!» - шепочеться Всесвіт на вушко,
А потяг висвистує в ніч, як належить.
І музика моря, і ластівок співи –
І катер на Шаховий шпиль випливає,
Де сину збираю суницю пахливу
Як щирий привіт від батьківського краю.
2012 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2014
(зі старого зшитка)
… [i]У ніч із 7 на 8 серпня 1989 року між Росією і Грузією спалахнув воєнний конфлікт [/i]
( З газет)
"Слово моє, ти не твердая криця..."
Може, від того так серце ятриться,
Хата що наша, для більшості, скраю...
Може від чогось, про що і не знаю.
Ще юнаком проростав, мов зернина,
А у сусідів діждалися сина:
Приїхав з Афгану – сорочка із цинку,
І пролунало під хмарами: "Синку!"
Свої не ховали ми сльози в долоні,
А "Синку!" оте – наче голка у скроні,
І сніг діамантом навколо іскриться,
Ех, "слово моє, ти не твердая криця!"
Верталися друзі мої із Афгану,
І кожен в душі мав невигойну рану,
Цілющого слова, мов склянку водиці,
Просили навколішки в рідній світлиці.
Дихне автомат у Тбілісі чи в Оші,
А кулі обріжуть життя прехороші,
І знов матері попід очі хустину,
І знову під хмари – згорьоване "Сину!"
О, скільки неправди довкола, сваволі,
А я все викрикую лозунги голі,
Ох, Лесю, сестрице, де сталь на стіні?
Як вона зараз потрібна мені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487613
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.03.2014
[i]І сказав Бог: «Хай стане світло!»
І стало світло. І побачив Бог світ – що це добре воно, – і Бог відділив світло від темряви.[/i]
Буття. – 1:3-4.
Серед правічної темноти,
Між неіснуючих основ
Був лише Дух, і був Він доти,
Поки не виросла Любов.
В ту мить прорвалась темнотина,
Розтріснувсь морок на шматки,
А дух узяв лише пилину,
Вдихнув Любов, створив зірки.
Ото ж тоді родилось Слово,
Палючим променем зорі
Крушило мороку окови
На першій Всесвіту порі.
І Дух радів - було це добре:
Вселить чуття у небуття,
Пилинці дати світла море,
А в Слові бачити життя.
І Слово повниться Любов'ю,
Оркестрами між зір бринить,
І мить святу, і мить ту нову
Ніщо не зможе вже змінить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2014
Всіх вітаю, хто у небі
бачить зоряну криницю
Та ще море неозоре,
що сховало таємниці!
Всіх вітаю, кому сонце
золотим горнилом стало –
І промінням златострунним
землю з небом поєднало,
А душі дало любити,
а душі дало співати,
Цілувати яблунь квіти –
всесвіт в крапельці вітати!
З Днем поезії, друзі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2014
- …[i]Як ти там, брате?
- Живу – і славлю Бога.
- А хоч трішки переживаєш, боїшся?...[/i]
( З телефонної розмови)
Ти все питаєш: «Як ти, брате?»
А я кажу: «Живу, живу…»
Ні на роботі , ні у хаті
Не бачу світлу корогву.
Таке все чорне в цьому році,
Так тяжко серцю і рукам –
Такий тягар на кожнім кроці,
І не до співу, брате, нам.
Бо матерів обсіли болі:
Одній спасли вже вкотре нирку,
В другої тіло й очі кволі –
Отож мені доволі гірко.
А ще війна попід кордоном:
Постали танки із Кремля,
Бо Путін став новим Нероном:
Брехню народам всім вселя.
Тож страшно, брате, всім довкола
За себе, рідних та дітей –
Оце тобі вся правда гола
Без перебільшень і ідей.
І я боюсь, боюсь, боюся
За землю рідну й матерів –
Куди не йду, в своєму русі
Молюсь я Богові без слів.
Кому не гляну щиро в очі –
Прокляття війнам всім горить,
Усім, хто мир стоптати хоче,
Хто наближа цю страшну мить,
Хто бачить нашу Україну
Малоросійською рабою,
Якій стоптали б груди й спину
Брехні Кремлівської гарбою…
А ще в очах я, брате, бачу
Вогонь невгасної свободи:
Коли над нами ворон кряче –
Вогонь сильніша у народу.
У ньому поклик віковічний,
У ньому Господа десниця,
Любов і сила безгранична –
І воля в нім твердіша криці…
Ти все питаєш: «Як ти, брате?»
Живу – і Бога славлю знову
За дня нового світле свято
І за очей людських розмову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2014
[i]А я вам кажу: любіть вороги своїх,
благословляйте тих, хто проклинав вас,
творіть добро тим, хто ненавидить вас,
і моліться за тих, хто вас переслідує...[i][/i][/i]
/Матв. -5:44/
[i]Плекать добро і корчувати злість,
І чуть, що ти господар, а не гість, -
Чого б бажать іще![/i]
/М.П. Стельмах/
Буває, злість заллє єство по вінця,
І в серці кров, чорніючи, кипить,
Крицеві стануть і десниця, й шуйця,
Щоб нищить все, та все ж спинись на мить.
Буває, сльози вогняним потоком
Розмиють всесвіт – очі запече.
Та все ж твоє нехай просохне око,
Хай не трясе істерика плече.
Бува, язик стає гадючим жалом,
І в кожнім слові чується отрута –
Держи язик, хоч сил держати мало,
Бо сатана на душу в’яже пута.
Благослови усіх, що зло тобі зробили,
Молись за тих, що хочуть збити з ніг,
І ворога спасай, допоки стане сили,
І бережи гонителів поріг.
Роби це все не для містечка в раї,
Щоб споглядати сонячний Едем:
Корисливим містечок там немає,
Без доказів і всяких теорем.
Роби це все ти лише для одного:
Щоб злість страшну убити навкруги,
Щоб підлість всю і заздрість круторогу
Своїм добром стоптати до ноги.
Твори добро – зло злом не перебореш,
Твори добро так просто, задарма,
Твори добро, коли й не можеш чуєш?
Блаженства іншого душі твоїй нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487363
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2014
[i]Моєму старшому другу Шону Маклеху[/i]
Наша перша колиска – тиша.
Людське життя – це вічне повернення
[i] (Шон Маклех, «Повернення»)[/i]
Росло собі Сонечко в мороці дикім:
Зерниночка світла співала вночі,
І зорі схилялись над синовим ликом,
І всі дарували від щастя ключі.
"Рости, наше Сонечко, теплим, ласкавим,
Бо ми вже старенькі, нам спати пора!
Прикрась нашу старість пелюстям яскравим –
А там проросте і твоя дітвора.
Зігрій їх любов'ю, як ми тебе гріли,
Даруй їм ключі від добра і краси!
Ростимуть вони, а ти май в собі сили,
Щоб плати у них за любов не просить.
Бо згаснеш, синочку, і пісню забудуть,
Внучата ж до нас не підіймуть очей...
Коли ж і підіймуть – то вдягнуть полуду
Із брехень чорніших від чорних ночей.
Ключі вони кинуть у темінь пекучу,
Мов серденько вирвуть із наших грудей,
Ще зроблять з любові грязнющу онучу –
І більше не буде у тебе дітей..."
Росло собі Сонечко, пісню співало,
А зорі колиску його берегли,
Ключі дарували, прохали немало
З проміння свого не робити золи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014