| Сторінки (4/358): | « | 1 2 3 4 | » |
Руді спалахи блискавок
в дощовій завісі
ці
місця
кояться
миром
куються
залізом,
ці місця
десь
між
серединними
пустельними
магістралями
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439931
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2013
Полиці з мізками
падають
Униз,
Скочуючись з прірви
В барабанні перетинки
Африканських барабанів
Полиці з мізками
Падають униз,
Скочуючись
З моїх
Розтертих пилом
щік
у гнізда птахофабрик
від мене
вже
довгий час
пахне милом
і тяжкими
на смак
мотузками
я не позбудусь
музики птахів,
та,
якщо
продовжити
нестерпний
біг,
струться
ноги
і я зазнаю
глухості
навчіть
мене
комплектації
власних сліз
у ящик
з відкидними
шляхами
навчіть мене
комплектації
власного
гніву
в фігури
місячної гори
покажіть
мені,
як користуватись
безтишшям,
в якій мірі
використовувати
байдужість,
адже
геть
незабаром,
я забуду
ім’я
свого
без’імення,
геть
незабаром
я забуду
місце
свого
проживання:
безгодинникову
домівку
уявно над моєю
розбомбленою
головою
схиляється
Дух
Животіння,
та
незабаром
я вб’ю
в собі
будь-які
спроби
зникнути
за обрій,
як
залізноржавіюче
сонце,
я вб’ю
в собі
будь-які
спроби
стати
на повен зріст
і
посміхнутись,
як лев’ячо-китова
пристань,
посміхнутись,
як
посміхався
ледь живий
ледь мертвий
Франц
Кафка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439573
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2013
Кам’янолапий будинок в якому
Я зустріну подальшу наступну
частину мого внутрішнього
виробництва
комахи з буквами замість слини
ти потопаєш
ви потопаєте
а насправді це всього-на-всього
ванна у зручному фунікулері
в якій я зустріну чоловіка
з мильними бульбашками
всередині сивих брів
і ось я пройду-переїду-перепливу
два внутрішніх ребра начебто
місяця начебто сонця в серці
сонного слимака
все залагодить
диспетчер з
короткостриженими
квітка́ми на язиці
гукне
і діти
знебарвляться
у благому ваганні
гукне і дощ перетвориться
на м’ясну начинку собачого
повстання
гукне
і громи розчиняться
у бляшаному світі
Світило геометризації
будова консерви
страченої на плаху
Cвітило геометризації
басейни
з сумнівами
Жовтопомираючих Вогняних
Жаб
Cвітило геометризації
відлітаючі від небеснонічної
цегли зірки
їхні погляди
їхні руки
їх тіла
поверніть
все назад!
Плівка рветься
але
я хочу пересвідчитись
що потрапив в Kам’янолапий
будинок
хочу пересвідчитись
що і тут
є залишки хлібобулочних виробів
хочу пересвідчитись
що і тут можна
горіти яскравіше
чорнооб’їджених пірамід
щось
на зразок
зчорнілого
коника-стрибунця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439221
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2013
Темнозіркові громадження
цегли
в твоїх снах
з неї
будують сон
про в’язницю
коти
без очей
і ти прокидаєшся
в холоді
і холод прокидається
в тобі
камінь
Позанебесся
камінь
Позабезпечності
камінь на камінь
і ти вже не ногах
прірва
в сорок чотири
математичних формули
хлопець в окулярах
читає
щось,
на зразок,
довідника
телефонного,
прізвища
складаються
в формули,
в багряних від люті
жінок
всі хочуть,
щоб ти прокинувся
і сказав,
як далі
жити цим котам,
котрі не знають,
що їм робити,
як, окрім
будувати
тобі в’язницю
в якій кисень переорюється
мельниками з маленьких
таверн на висушену траву
в якій кисень
перетворюється
на мертвий вітер
він підхоплює тебе
розбиваючи
усі твої черепи,
трощачи
усі твої кістки
сходинка за сходинкою
занурення
у темінь.
Нічого
не відбудеться,
як окрім
повільної смерті
ти не легенда
для усіх неземних позаістот,
лише
невеличка матерія
з невисоким рівнем
самоусвідомлення.
І що по тобі залишиться,
коли коти
добудують
останні
двері
ти вже не прокинешся
ти вже не прокинешся
від переохолодження.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439162
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2013
Схо́ди на сті́ни,
Отже
Це сходи
Настінні
Схо́ди на ру́ки,
Отже
Це ручні
Схо́ди
Схо́ди
На гору,
Отже
Це сходи
Кудись,
Куди ти не піднімешся
Схо́ди
Низькі
Схо́ди
Високі
Схо́ди,
Під якими
Б’ються
В конвульсіях
Її вимащені сажею
Та олією чорною
Каблуки,
Тебе топчуть,
Ти товчешся
Мордою
Об скло,
Яке насправді
Тільки на цьому кордоні
І щоб перейти його,
Тобі всього на всього
Треба
Знайти cхо́ди
І піднятись ними,
Але ти загубишся
Адже
Цей кордон
Перетворюється
На безліч кордонів
І знов
Схо́ди
гвинти
сходових конструкцій,
Що кричать
Втомленою ходьбою,
Стіни
На Схо́дах
Годинники
На стінах
Сті́ни
Наручні
Мертві,
Прив’язані
До забетонованих
Нібито вікон
Схо́ди не птахи́
Птахи́ не ві́кна
І куди б не летів
Цей
дим
ти ж все одно про*беш
смолоскип,
який насправді
не загориться
сходи́ не птахи́
птахі́в
немає
тобі усе сниться
і сон твій триває,
ось
поки
зламаний
годинник
доживає
в роті
ночі,
де красуні
обпльовують
чисті
пухкі ковдри
ніч
закінчується,
висотуючи
туманові
очі,
з нею
і закінчується
твоє
бажання
вийти
на світло
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438989
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2013
Ми йдемо нагору
Ми йдемо нагору
ми йдемо униз під землю
головою
розпочинається
сезон пташиних
пір’їн
я годую
скелети
заживо
схованих
повітряних
хмар
я спостерігаю
як рухається
повітря
у консервній
бляшанці
нею
я відріжу
нею
я відріжу
нею
я відріжу
пожовтілі
цвинтарні
надгробки
твого
серця
ковтаюча
втома
ковтаюча
втома
заковтує
всі
надвечір’я
туманів
я здатен
на глухість
я здатен
на дурість
ти
здатна
мене
врятувати
коли скінчиться
сезон
пташиних пір’їн
всі птахи повернуться
мертвими землями
у мою душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438951
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2013
Смотри как эта конструкция горит
В глазах обезжиренного океана
Он так огромен
Как стрелы пчёл
Что
Жалят
Сердца
Всех
Городских
Психбольниц
Он так огромен
Как скулы
Железнодорожных
Безжизненных
Птиц
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438797
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.07.2013
- Мальчик, куда ти смотришь?
- в сторону бога
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438794
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.07.2013
Люди листки паперу
Що проростають
На дереві
Зжовченому
Радість
А тепер
Jобана
Радість
Радість
А тепер
Jобана
Радість
Тобі
Вдалось
Перескочити
Трамплін
Снів
І травмувати
Сітківку
Залізооких
Боковин
Свого
Тендітного
Тіла
За
Двадцять
ПекельнООхолоджених
Хвилин
П’ята
за
Двадцять
ПекельноООхолоджених
Хвилин
П’ята
за
Двадцять
ПекельнООхолоджених
Хвилин
П’ята
Твій вихід
Борись.
Це
Тільки
Початок
Нескінченного
Кола
караючого
Чи
Існує
В твоєму
Надгортанному
Сідлі
Те,
За
Що ти вправі
Боротись?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438610
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2013
На ці вихідні канали,
В яких я топлю
Власну
Бездушність
В такіхардійному
Бізі
Залізолісистих
Комет
Мого
Серця
Зникла
Вся поетичність
Поетичність
Зникла,
Як розірвана
Вена
Жінки
Похилого
Віку,
Цій
Жінці
Ніхто
Місцем
В колісниці
Задимленоцегняної
Будови
Внутрішньочерепної смерті
Так і не поступився
Я відчуваю себе
Вигнанцем
Вигини
Тіла
Янгольських прерій,
Коматозоперевізники
Здирають
Клей
Коматозоперевізники
Здирають
Клей
Коматозоперевізники
Здирають
Клей,
На якому
Кістки
З’єднують
Механіку
Диявольського
Кисло-солодкого тіла,
Якщо,
Цербер
Це ім’я
Якщо цербер
Це покликання,
То я не в змозі
Буду
Носити
Тричі
три нашийники
Поспіль
Протягом
Трьох
Нескінченних
Випалених
На твоїх зіницях
ночей
прошу
зупиніть
це:
самотньо-сонцезникаюче
божевілля
ці ураганні
потоки,
що
вливаються
в мою
застояну
кров –
я буду
пам’ятати
про чужі планети,
та я знову
хочу
повернутись
на свою
мертву ділянку
-
пустку
зі засмердженими
реБрамириБ –
мир
в тобі
не настане!
Тільки
водостічна
система
пронесеться
жовтневоядерним
вибухом!
і все,
що я чую
це крики
заледве
крокуючого
вовчого пастуха.
І
Все,
що ти чуєш
Як у півмісяця
Відпадають
Ноги,
А поряд
Гаї,
де
Тріскаються
Сухожилля
Вовчих
Горлянок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438522
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2013
Ковтання
Залізних споруд
Ковтання залізних
споруд
Ковтання залізних
споруд
Ковтання залізних
споруд
Літо
За літом
В мені
Поселяються
Залізничні
Дороги
З
Потягами
Кольорів
Кольорів
Кольорів
Кольорів
Кольорів
Залізничні
Дороги
Кольорів
Кольорів
Кольорів
Кольорів
Кольорів
Прогнилої
Карми
Здушеної
Зірки
Розірваного
Світла
Німіючої
Пітьми
Застигаючого
Живого
Багряножаб’ячого
Пам’ятника
Здихаючій
Епосі
Епос
Сутри
Епос
Епосів
Сутра
Собаці
З замикаючими
Флангами
Гарматнокритих сердець
Поетичні
Надрізи
На шкірі
Я народжую
В собі
Ножі
Якими
Розріжу
Вулкани
Твоїх
Неіснуючих
Небозіниць
Поетичні
Надрізи
На шкірі
Я народжую
В собі
Ножі,
Якими
Розріжу
Вулкани
Твоїх
Неіснуючих
Небозіниць
Поетичні
Надрізи
На шкірі
Я народжую
В собі
Кам’яні надгробки
Якими
Всію
Всю
Розпадаючу спину осені
Поетичні
Надрізи
На шкірі
Я народжую
В собі
Кам’яні надгробки
Якими
Всію
Всю
Розпадаючу спину твоїх
Осінньокоматозних примар.
Вантажівки
Із сухожиллями
Механічне
Серце
Липня
Леви
Із
Розщепленими
Розпашілими
Золотомордами
Ковтання
Залізних споруд
Ковтання залізних
споруд
Ковтання залізних
споруд
Ковтання залізних
Споруд
Вантажівки
Із сухожиллями
Затихаючих
Бомб
Зістарілі торчки
Підпалюють
Механічне
Серце
Липня
Розщеплені
Розпашілі
Золотоморди
Повільно
Зникаючих
Нічних левів
Бурмотіння
Вагомих вітрів
Кошмари
Вселяться
Голками
Гомінкими
В шкіру
Тих,
Хто
Давно
вже
Не спить.
Механічне
Серце
Липня
Горить
Механічне
Серце
Липня
Горить
Механічне
Серце
Липня
Горить
З ним
Зникає
І пам’ять
Про
Цю
Nестерилізовану
Епоху
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437570
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.07.2013
Колона
Несправедливого
Судового
Процесу
По коліна
Колючого
Диму
Протест
Затримка
Протест
Затримка
Зідраними
Машинами
Монархічними
Троянда
Росте
З
Самого
Язика
Я ковтаю
Слини
Дискретності
Зупини
Мене
Ввімкни
Океан
Звуку
Зупини
Мене
Проковтни
скінчених
Циркових
Клоунів
Кислота
Колеса
Кислота
Колеса
Кислота
Колеса
Не
Важливо
Що
В тобі
Живе
Важливо
Чим ти обдовбаний?!
Але
Якщо
Ти зберігаєш
Архіпелаги
Усіх
Малих
І більших
Створінь
Ти живий
Пам’ятай
Про
Рани
Що
Розриваються
Наче
Літаки
З
Кістяками
Незаселеності
Пам’ятай
Про усі
Ночі
З головами
Навиліт
Пробитими
Сумління
Не
В тому
Що ти
Змушуєш
Інших
За себе
Нести
Свої
Хрести
Цитоплазматичні
Сумління
В тому
Що
Ти
Самопокинутий
Самозруйнований
Самопроклятий
Cамозречений
Ідіоми
Кролячої мови
Міксоматоз
Помирай
Від
Уражень
Поглинай
Частини
Себе
Вкотре
Згадаю
Свій
Бестіарій
В тебе
Також
Він
Є.
В тебе
Також
Він Є
Я бачу
Колону
несправедливого
Судового
Процесу
Зідраними
Монархічними
Машинами
Сповзають
Пошматовані
Тіла,
Вони
Наче
Навікu-Вічні
Будуть
Тут
пришвартовані
Але
Що
Тут
Вдієш:
Помирай
З любов’ю
До звірств
Пам’ятай
Смерть
Це
не кінець
До
Рідкого
Як
Розігріта
кров
Фільму
Протест
Затримка
Протест
Затримка
Це
Вимушений
Скатоподібний
Суїцид
Біжи,
Як
Кролик
Біжи
Як кролик
Біжи
Просто
Біжи
Доки
Тебе
Не розірве
Наче
Відсирілу
знесилену
Зірку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2013
Не висувайся,
не висувай
пропозицій,
здохнеш
у скриньці,
здохнеш
з
руками
зламаними
об
тверді
соски
капіталізму
здохнеш
душачись
мандарином
яка на*уй
тиша
серед
бейсбольної
опозиції,
яка
нахуй
свобода,
яка на*уй
революція
кожен
хто
схоче,
кожен хто
схоче
встромить
ножа
у потилицю
ходи
добігай
до старості
на кольорових
милицях,
ходи
добігай
до старості
на кольорових
милицях
і співай про тварин,
що захлеснулись
киснем, просякнутим пропаном
сон про величезних
терапевтичних
небритих
чоловіків,
закінчиться
відкритим
тушкованим
місивом
Ти піддаєшся.
Ти піддаєшся
Не бажай забуття
Пора
розпороти
животи
невіданих,
пора
токвти
ці цукрові пики
якщо не ти,
то – тебе.
Машина
не має
м’ягких
ударів.
Не підставляй
невигуляний
череп
підставляй
руки
і блокуй,
блокуй,
нехай
відбуксовують.
Досягнення
не в зустрічі
хорошої комплекції,
а в можливості
подолати
цю кількісну
смерть,
навіть, якщо вона
найкраща,
навіть,
якщо вона
профі
у виконанні
десертів
з людських
сердець,
сокира
в твоїх зубах
чекає
загострення,
гостри
свої зуби
об
потрощені
поручні
якщо ти не встанеш
відкинувши
волосся
зі своїх ручних годинників,
якщо ти не встанеш,
вдягнувши
важкі чоботи
непокори
якщо ти не встанеш,
спльовуючи
свою
металеву слину
на захоплені,
отруєні
мости свідомості
втратиш себе,
втратиш
дітей власної душі,
втратиш пам’ять
і час всередині
зім’ятих легень
весь цей мотив,
вся ця забрудненість:
ти жив
у картонному
будинку
ти був
картонним:
«Прокидайся!»
Ламай їхні огорожі:
вони та їхня
наймана смерть
не зупинять
тебе,
адже
ти теж можеш
вбивати,
можеш
змінювати
русло
річки,
у якій
пливеш,
можеш
рухатись,
бігти швидше
за них,
ковтати
кулі,
випущені
з їх дробовиків,
випльовуючи
жовч
в сторону
сірих портів
аеропортів,
які наче
втомлені
групи
мурах,
тікають,
віддаляючись
від сонця
і туманних
мас
вітром огортає
полум’яні степи
і все мало
б спалахнути
але ти зупиниш
це,
тільки ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436497
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.07.2013
Дев’ять з дев’яти самогубців зґвалтують твою свідомість
своїми тілами – понівеченими, як будні шахтарів, що добувають
кров землі
що ти побачиш в захололих дзеркальцях, окрім
старих будівель твоїх спітнілих рук,
змітаючи з картин усіх птахів своїм рукавом
перекриєш фалангами
фланги
дихань
усіх
іграшкових
вовків
можливо покрити дахи не важко, важче, напевно, втримати
вагу, щоб потрапити до тих святих угодників,
що вдовольнятимуть тебе словом
та, що залишиться від стебла, коли його прирівняти ножами
паперових черевик,
що, якщо його зачинити у темряві,
не обрати цього стебла з поміж усіх
що залишиться, коли не загасити вогонь і не намагатись
обрати з цих дев’яти самогубців, людину,
котра змушена буде жити, бо це було записано в книзі
майбутнього,
бо так було сказано
чоловіком
із синьою шкірою
що тоді буде: куди тектиме уся електика цьогочасся,
куди направлятимуть дула дробовиків,
в разі твоєї спроби втекти з цього вічного капкану
для тіла, скисаючого в давно кислому молоці
адже знаєш,
морок морочити голову у пляшці
краще скупати мерця у водяних прірвах
краще заковтувати-заковтувати неповітря кисневої маски,
аніж тікати, намагаючись врятуватись,
то, що ти побачиш у цих дзеркальцях,
я не зрозумію,
адже я давно пробіг дистанцію,
яка ще й досі не закінчилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436444
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.07.2013
Я шукатиму
Місця,
Де немає
Людей
Де немає
Нічого,
Тільки
Шум
Порожнечі
Тільки
Тиша
Шуму
Я шукатиму
Місця
Десь
Серед
Одиноких
Берегів
несходжених
Вовчих
Манускриптів
Ви
Бридкі
Мені
Людські
Істоти!
Від
Вас
Мене
Ве́рне,
Від
Вас
Мене
Ве́рне,
Як ве́рне
Від
Оголених
Нервів,
Якими
Їздять
Бритви
Скалічених
Зісмажених
Кінчених,
Якими
Їздять
Бритви
Скалічених
Зісмажених
Кінчених
Якими
Їздять
Бритви
Скалічених
Зісмажених
кінчених
не шукайте
ви́правдань,
ви́правдання
в кажанах,
кажани
не
приведуть
вас
до Cмерті,
Cмерть
вже
настала
у ваших
домівках,
ви
гниєте
і
над
вами
літають
Cини
Мороку
Ви
Гниєте
І зуби
Ваші
Ще
Намагаються
Механічно
Впитись
Світлом
Ламп,
Затихаючих,
Як
після
Довгого
Коробкокров’яного
Ридання
Ламп
Затихаючих,
Як
після довгого
Розливчастого
Мовчання
Бажання
ступити
на Ніж
Ступити
На планету
Палких розривань,
Але
Все
Це
Не ви:
Це спроби
Підсвідомі,
(Підсвідомості
Скопані
Могильниками)
Роджер
Довго
Палитиме
Сигарету
Відзвучену
Вишнею
Вічного
Літа
Та навіть
Літо
Здатне
Піти
На
Хуй
І більше
Не повернутись
До вас,
Прокляті
Довбані
Мерці
Прокляті
Довбані
Мерці
Прокляті
Довбані
Мерці.
Свої
Нікчемні
Груди,
Розірвіть
Там
Навіть
Вітру
Немає
Все
Подохло
Все
Подохло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436133
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.07.2013
Коли прокидаєшся
Серед
Галявин,
Побудованих
Механічним
Шимпанзе
Все
Здається
Щирим,
І не треба
Доводити
Собі,
Що
Твій
Одяг
З твоїми
Кістками
Був
Продірявлений
Темноволосою
Водою
Онде
Онде
Онде
Твій
Маленький
спадкоємець
Сидить
Скриплячи
Колесами
Зуби
Поміж
Деталі,
Дерева
Вільгельмів
Дерева
Жовтневих
Розкурень
Пали
Пали
Казку,
Безліч
Раз
Запитуй
Чи
Вона
Ввійшла
В
Відсмалені
Груди
Бестіарію
Ночі,
Де
Криється
Вічне
Крихке
Заклопотане
Зло
Іншоманітні
Планети
Іншоманітні
Тварини
Іншоманітні
Істоти,
Поділ
«Завтра»
«Сьогодні»
Липкий
І розривний,
Виривай
Шкіру
Шматками
І хай
На тих
Місцях
Зацвітуть
За́мки
Кафки,
За́́́́мки,
В яких
Були
Всі
Персонажі
Цієї
Ілюзії:
Боги
Надбоги
Дияволи,
Зимуючі
в теплих
шкіряних
траншеях
трікстери
не
завжди
негативно
реагують
на вітання,
і якщо
ти
запропонуєш
їм
блакитнооке
вино Розчарувань
й спускань
в
Садівничозакопуючі
Залишки
Ночі
вони навіть
цілунком простим
розкладуть
вітер
в твоєму
хребті,
вони
навіть
цілунком
простим
розкриють
простір
мертвий
в твоїх
тлінних грудях
але все
це
відступи
з багаобіцяючої
дихотомії
Прірва
тахікардія
прірва
Тахікардія
Прірва
тахікардія
прірва
Тахікардія
миттєвий
шквал
мертвих
о́ленів,
в
бетонному
розчині
вже
твій
слабкий
пульс
прірва
Тахікардія
прірва
Тахікардія
прірва
Тахікардія
Прірва
тахікардія
зник
--------------
Зник
--------------
пульс
----------------------------------------------------------------- - - -- - - -- - -------------------
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436035
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2013
Ранком
Озвірілим,
За тією
Ширмою
Будда
ширятиметься
кислотною
музикою
моєї
душі
вже
вкотре
шторм
шимотітиме
нагадуючи,
що
моя
маленька
таємниця
відрізана
від берега
черепної
коробки
помалу
обсмоктує
тонкоогрубілий
лід
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435924
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2013
Нехай
Смерть
Не
Здається
Тобі
Недоречністю
З гострими
Серцевими
Проблемами
Як море
З
Шумовими
Ефектами
Звуку не існує
Поза
Твоєю
спиною
птахи
розкидаються
слиною
блакитнобудівничою
і там
де вони
плюють
одні
отримують
попіл
інші
нові
величезні
дихаючі
Всесвіти
Хай
Заколисує
Тебе
Усвідомлення
Початку
На петлі
Чи
Курку
Кінця
Хай
Тобі
Здається
Що
Ти
Міцно
Спиш
В
Обіймах
Покинутої
Нічної
Планети
Так
Наче
Це колиска
Зібрана
З хвостів
падаючих
Комет
Так
Наче
Це
Пустелі
Вічності
Так
наче
Прості
Присутності
Когось
Із
Вищих
Месій
Сповноють
Блаженістю
Сходження
Твого
Голосу
так
Наче
Це
Вічні
Пустелі
Акутаґави
Наче
Це
Втрачені
Календарні
Надгробки
В
Кістлявих
Очах
Акутаґави.
Так
Наче
Він сон
Найкращий
З японських
Снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435911
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2013
Якщо
Я ненавиджу
Вас>
Я ненавиджу
І себе
Якщо
Не впораюсь
З
Хвилями
Цієї
Чорноти,
В моїй
Голові,
В моєму
Тілі,
Що припадає
Колінами
Під
Саме
Горло,
Під
Сам
Язик,
Я захлинусь
І
Зникне
Та
Той
Ті
Те
Як
Хто
Давно
Зник
В серцях,
Мож
Е
Мо
Же
М
оже
Може
Я не претендую
На
Звання
Правителя
Цього
Нікчемного
Світу
Я не претендую
На звання взагалі
Когось
Я ніхто:
Такий
Собі
Маленький
Вигаданий
Перерваний
Читець
Читаю
Вам
У голос!
Ні!
У голос
Вам
Читає
Порожнеча,
Що
стікає
З
Зубів
Старого
Короля
Мух,
я зникну
з ваших
думок,
я зникну
з ваших
світів,
я зникну
з ваших
галявин,
обіцяю,
я не руйнуватиму
ваших
за́мків
ваших
мрій,
кораблі
мої
спливуть
на
поверхню,
я відправлюсь
в гущу
зверненого
до мене
/двадцятого
пекла,
двадцятого
дняночі
рокусезону
двадцятих
шахових
партій
двадцятих
островів/
я
терпів,
проте
жив
я не
жив,
проте
терпів,
та
терпіння
моє
набухло
гнійним
фурункулом
на спині
Всесвіту,
Скрученого
В маленького
Лиса,
Якщо
Зійдете
Своїми
Нікчемними
Ногами
На крихітного
Лиса,
Знищете мою
Примару,
Чи
Те,
Що від неї
Залишилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435634
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.07.2013
Янголи глумляться
Над моїми словами
Я кидаю
Вибухівку
у
Знецінене
горло
Земного
Світу
Зуби летять
Наче
Від старого
Човна.
Одна
Гора
Не стане
Іншою.
Чи
Віриш
Ти
Подорожуючий
У чарівну силу
Саторі?
Моїми
Віками
Просихають
Вікна
В
Яких
Час
Зазнав
Краху
Ґарротери
Стоптують
Лікарні
В пошуках
Моїх
Двійників
Залізні ланцюги
Збещені
Кров’ю
Старих жертв
Я не віддам
Своєї
Душі
Я не віддам
Нічого
Що
Вміщувалось
Рокоруками
Розписи
Руни
Розтрачання
Втрачання
Розливи
Змиви
Зсуви
Пережиття
Перевмирання
Надходження
Сходження
непотрібні знання
Зізнавання.
Забиті
Вбиті
Пограбовані
Зникнуть.
Зникне
В тобі
Світ
біжи
Не віддай
Душі.
Не стримуй
Люті.
Ґарротери
Женуться
Скелетами
Лондонських
Братів
Ґарротери
Не знайдуть
Мене
Бо я тінню
Закрався
В їх
Груди
Бо ставши
Одним
Із них
постійно
Грабую
Сумніви
Моїх
Божих
Двійників
І ті
Святі
Які
Просили
У бога
Щоб
Я народився
Будуть
Знищені
Ланцюгами
Що
Роблять
Тіло
Гнилим
Що
Дають
Безсмертним
можливість
Стати
Зів’явлою
Коричневогоризонтальною
Квіткою
страждань
Рептилії
застогнуть
В берегових
Спусканнях
Ночі
І здохне
Вітер
Залишаючи
Срібнозоржавілу
Слину
Ти спитаєш
Мене
Чи
Я
Доберусь
Скелетами
Лондонських
Вбивць
До
Бога
Так
Спочатку
я сам повільну
помру
в
муках
одноокої
ґарроти
а потім
так
само повільно
зникнуть
хвилі
дихання
бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435512
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.07.2013
Постійні
питання
чи
ненавиджу
я жінок
Постійні
питання,
а
що
б ви
хотіли
почути?
Що
мені
сказати,
якщо
язик
мій
застелює
Рами
Осінніх
Сонцесходжень
Я не
Можу
відповісти.
Глибоко
в Землях
Моїх
Внутрішньокорабельних
Історій
Існує
Теорія
Що
Не
Всі
Жінки
Здатні
Розривати
Своїми
Тендітними
Губами,
Що
Не
Всі
Жінки
Можуть
Вбивати
В
Тобі
Добросердечну
Істоту
та
чи
зрозумів
я те,
де
детонував
конструкцію,
і чому я забажав,
щоб
вона
завалилась
чи
зрозумів
я,
що всі
кроки,
які
робиш
супроти
ядерного
вітру
марні,
але
чи варто
взагалі
шукати
виправдань,
кинувшись
на цербера
з
одними
вмовляннями:
дурні
головні
болі
безсоння
В альвеолах
Східного
Прориву
Шкіра
Набухає,
Як
Чорний
Пустельний
Крик
І той,
Хто
Нас
Рятує,
сам
завжди
провалюється
в завантажені
коридори
Сам
Завжди
Спускає
Хвору
Онікчемлену
кров.
І гнів
Роками
Змушує
Дивитись
Вперед,
І якщо
Я б
Знову
Зірвався
Я б собі
Не простив
Я-Б
Змусив
Себе
Здавити
Всі
Відчуття,
Тоді
Я-Б
Перетворився
На
Пісню
Значну
Сумнішу,
Ніж,
Ті
Пісні,
Які
Вже
Були
Програні
На моїх
Кістках,
На
Моїх
Очах
Вмирали
Кити,
Яких
Я
Намагався
Залишити
В собі
На моїх
Очах
Помирали
Беззахисні
В’язні
Проклятої
Нездійсненної
Любові.
Їм
Виламувало
Руки,
Вони кричали,
Захлинаючись
Стемнілою
Кров’ю,
В їхніх серцях
Осіла
Важкими
Тихими
Ножами
Скорбота,
І трупи
Їхнього
Майбутнього
Стікали
В
Зоряний
Порожняний
Мул.
Я надивився
Вдосталь:
Прошу,
Туга
Безконечна,
Відпусти
Мої груди,
Відпусти
Мої
Руки,
В мені
Вже
Нічого
Не залишилось
Від
Того,
Що дав
Мені
Останній
Дух,
В
Мені
Вже
Не
Залишилось
Нічого
Того,
Що
Було
Втілене
В мені
Від народження.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435300
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.07.2013
Вікна виривають зубами,
В останні оазиси суму наклали
рефлексій
Повні купи
Оси-знеболювальні,
мій схожий
Мертвий
Брат
протяг
за собою
скелет
на сорок чотири кілометри,
і там зі світлом
зійшов
За пагорби,
Що все
Бачили
Від початку,
тамуючи
спрагу
Жінка,
що народила
Змій
Серед
Шипучих
Червивожорстких
Океанів
Червоних
обдовбалась
Своєю
Самотністю:
Будинками,
Які ніколи
Не долікують
Своїх
Психотравм.
Серцями срібними,
Що ніколи не
Відкриють
Марафону
З катування
Любов’ю,
Олов’яними століттями,
Що
Срягли в її голові ніжками
Шлунковокам’яних тронів,
Зірками оговтаними
Від передсмертних
Розчарувань,
Королевами
Й королями
Віддалених самовбивств,
Стопперами
Космічно-порожнистих
освячень
Не було розчарування
Не було розрядів
На зтатуйованих грудях
Хмари,
Пришвартовані
В кублах,
Несуться
Сонцежувальні
Машини
І швидше
Розгризаються
Ґрати вікон,
Мій так
Схожий
Брат
Мій схожий
Мертвий
Брат
протяг
за собою
скелет
на сорок чотири кілометри,
і повісившись
горлянкою
в петлю паршивого неба
зійшов
і світлом
і пітьмою
і пагорбами,
що все
бачать
Я кожної ночі гризу,
вириваю зубами
вікна,
Я кожної ночі
проводжаю
Мертвих
На береги
Їх останніх
Кінцевих
Сновидінь,
Я кожної ночі
Ридаю,
так,
наче
Я проклятий бог
так,
наче
Я всіма
Забутий
Покинутий пес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435251
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.07.2013
Відпущення всіх розірваних горлянок
У небо,
Розігріваючи залізо,
Я таврую свої ключиці
Листами
Майже знищених янголів
Міста моїх внутрішніх в’язнів
Розкладаються,
Наче
Плоть
Висвітлених
Здохлих
Сірників,
Коли
Здобуду
Право
Дихати
Сповна,
Закрию
Очі,
Уявляючи,
як
я
переходжу
Сонце
зі всіх
сторін
Малих
і
Великих океанів
закрию очі,
уявляючи,
що
єдиний,
хто
справді
чогось
вартий
це Безрукий
Диявол,
який
вносить в Тишу
Відгомін
Зігнулих
Зітнутих
Голів
Лісу,
що
зупинився,
Як
Подорожній
Зі схованим ножем
У моїх грудях,
Що застряг
наче
Птах,
Вирваний
З скінченнодиких берегів
і на відпущення всіх розірваних
горлянок у небо
мені даться
Остання
Година
я заспіваю
свій
Останній
Меланхолійний гімн
я кричатиму
я скользитиму
Танцем Божевілля
по
Колінах Однодення,
коли
спуститься з гір Гроза
Темно-блакитних
Поминань
я розтрачу
всі бажання,
які ще в своїй голові
не зачав
кину Жереб
у Череп Смерті
і знову
Міста
Моїх Внутрішніх В’язнів
займатимуть
почесне місце
в могильних списках
і знову
янголи
розкладуться,
ставши
нескінченними
листами
покинутозавиваючого
Творця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434889
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.07.2013
Уявляй,
як я
засинаю
Поряд
З тобою
Уявляй,
як
Здушую
Крики
Птахів
В
Своїй
Внутрішньовенній
Пустелі
Уявляй,
як
згодовую
Дияволів
Чорних
Матерій
своїми
сподіваннями,
сумнівами,
зсувами
суму
уявляй,
як
Одинокість
відрубує
голову
мою,
уявляй,
як
вона
котиться
униз
і з
нею
вилітають
Туманні
Атмосфери
щасливі
ті,
Хто володіють
Мовою
Любові
я володію
Всіма
Мовами
Дванадцяти
Смертей,
Я володію
мовами
Всіх
Дванадцяти
Вбитих
Псів,
я володію
Мовами
Дванадцяти
Апостолів,
коли
дійду
до середини
практичної
ґрунтовності
Апостоли
переріжуть
мотузку,
і знову
потраплю
в
Дванадцяті
Кола
Самотності
і знову
пізнаю
ризик
роздірявити
груди
своєму
Могильнику
він
дбає
про
мій
осередок,
де спочиває
моє тіло,
він дбає
про мою
пам’ять
чи пам’ять
про
мене,
мене
пам’ятає
одна
лиш
жінка,
і в неї
У
Грудях
Спочиває
Холодний
Космос
усі
мої
листівки
варто
спалити
я не
кажу
вам
правди
я не
несу
світла
чи пітьми
перебуваючи
на могилі,
Чоловік,
Якого
Я любив
Усі
Ці роки
Читатиме
Вголос
Невротично
Усі
Мої вірші
ніхто
його
не слухатиме,
окрім
Зіпсованих
Німф,
Вони палитимуть
І молитимуться
За душу
Мою,
Яка
Пропащо
Перейде
Через
М’ясорубку
останньої
Справжньої
Порожнечі
Чоловік
Кричатиме
Вириваючи
Всі
Свої
Серця
І жовч
Тектиме
Руслами
Небес
І матиму
Надію,
Що
Спуститься
Господь,
Наче
Зчорнілий
Різдвяний
Павук
І матиму
Надію,
Що
Вічність
Болісна
Для
Мене
Скінчиться
Як
Скінчились
сторінки
Псалтиру,
Коли
випав
вогняний
дощ
я завжди
спатиму
поряд з
тобою
просто
уявляй
це,
я завжди
здушуватиму
крики
птахів
у своїй внутрішньовенній
пустелі
навіть,
якщо
ти не відчуєш
мого дихання,
навіть,
якщо
не відчуєш
як я харкаю
чимось
на подобі
крові
я
знаю
ми
зустрінемось
в
кращих
атмосферах,
обов’язково
настане
день
і
твоєї
миттєвої
смерті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434355
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2013
«Ходи вже!
Ходи вже!
Ходи вже! -
Кажуть
Мені вітри,
Що
Носять
Мерців
По
Гірських
Вершинах
Душам
Краще
Завжди
Починати
Злітати
З високих
Гірських хребтів,
Душам
Завжди
Краще
Повільно
Й
Безбережно
Вилітати
З цих
Ув’язнень,
Що
Звуться
Тілами»
У мені закінчуються
Вирази сталі,
Хоча
Ними
Я завжди
Слабко
Володів,
Як володів
Дощовими
Склепіннями
склепів
Інколи
мерці
не встигають
закрити
очей,
так
вони потрапляють
в склепи,
де
дмуть
сильні
ураганні вітри,
де падають
блискавично
дощі,
що
шматують
болісними
нашаруваннями
свідомість
на
іншій
вулиці
Потьмяніння,
де розташовані
ще інші склепи
палає
спека,
сонце
нещадно
палить
у всіх гарячка
болісно
ріже
вуха
тиша
й постійні
крики
стерв’ятників,
болісно ріже
вуха
тиша й постійні
крики
стерв’ятників,
болісно ріже вуха
тиша
й постійні крики
стерв’ятників
«Ходи вже!
Ходи вже!
Ходи! -
Гукають
Вітри,
Що носять
Мерців
По гірських
Вершинах
Там
Знайдеться
Місце
Й для твоєї душі»
«Справді?»,-
Запитую
я
регочучи
«Так,
Але
Не зараз.
Тобі
Мучитись
Ще
Дев’ятнадцять століть
Тебе
Так просто
Ніхто
не
відпустить»
Cправді?
Питаю
регочучи
У вітрів
Вони підіймають
Шторм
Своїм
Могутнім
Диханням
Море
Квилить,
Наче
Покинута
Нічна
Планета
Зірки
Сходять
В
Своїх
Теплих
Темних
Вбраннях,
Щоб
Хоч
Якось
Зігрітись,
Адже
Шкіра
Зірок
Холодна,
І розмовляють
Вони як
Мертві
Істоти
Чи то
Птахи
«Пам’ятаєш
Ти
Називав
Себе
Королем
Примар», -
Питаються
Мене
Зірки
Із
Вітрами
«Справді?», -
Запитую,
Регочучи
Я
«Було
Таке?
Панове
Ви
Були
П’яні»
Старий
Вітер,
Що ганяє
Переважно
вітряків
сни
Каже:
«Синку,
В мене
Пам’ять
Краще
Ніж
У тебе
Мабуть,
Ти
Забув,
Як все це
Кричав
У мареннях?»
«В мене
Дев’яносто
Дев’ять
Орбіт
В голові,
Чи я повинен
я
Все,
що
Казав
Пам’ятати?
Старий
Вітер
зазирнув
Прямо
У
Вічі
Він
би
вибив
мої
нутрощі,
якби
Чарівна
Зірка
Не
Підпалила
Корабель
З
Привидами,
У яких,
Замість
Облич,
Виднілась
Відтовчена
Порожнеча
Покажіть
Мені
Те,
Що я
Весь
Цей
Час шукав
Ось!
Ось!
Твоє
Серце,
Сховане
В гірських
Річках,
В
синьоуривчастих
горах.
Коли
Воно
Зупиниться
Зупиняться
Й
Кровопостачання
До
усіх
Твоїх
Внутрішніх орбіт
І тоді
З’єднання
Зі
Склепами
Стане
можливим
або
Ти перетворишся
На
Хмару
Або
Зникнеш
В
Порожнечі»
ранковій
Коли вітри
Змовкли
Я спустився
У ліс
Я простягнув
Руки
До
Полум’яного
Неба
І
Зрозумів
Серце
Усюди
Моє,
Де
Ще я не бував
Чи
То
В світі
Живих
Чи то
в
Світі
Мертвих
Я повинен
Відкинути
Страх
Я повинен
Почути
Свій,
Голос
Або
Осінь
В моїй
Голові
Не настане
Ніколи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434294
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2013
Затонулі,
Записники,
Які залишались
Порожніми
До останнього
Слова
В шибеницях
Сонце
ґвалтує
Палаючі
Степи,
Палаючі
істоти
Відчиняють
Находу
Вікна
Двері
Зіскакують
Униз
За ці три
Роки
Мандрівок
У
Психоделічні
краї
Я не написав
Жодного
Слова
Жодним
Чином
жодного
Рядка
Усе
Дихає
Та не
Показує
Цього,
Усе
Мелиться
В жорнах
Прожерливих
-
Кара
Ікара
Ікара
Кара
Кара Ікара
(Ікарова стріла)
Кара
Ікара
Ікара
Кара
Кара Ікара
(Ікарова
Стріла)
Стоптав
Делі
Далі
Делі
Далі
Стоптав
Делі
Далі
Далі
Делі
може ти
Розчиниш
Ножем
Лискучим
Мою
Самітницьку
Оболонку
Може
Ти
Отримаєш
Серце
Якщо
Проріжеш
Добрячий
Шмат шкіри
Може
Ти
Зіб’єш
Постійно
Втікаючий
Дороговказ
Може
Ти привласниш
власну
Душу
Якщо
Пірнеш
Пірнеш
Пірнеш
Якщо
Пірнеш
Пірнеш
Пірнеш
якщо
Пірнеш
Пірнеш
Пірнеш
Якщо
Пірнеш
Пірнеш
Пірнеш
Головою
Головою
Головою
Головою
Голловою
Головою
В паломницький
Екстаз
Екстаз
Екстаз
Самокат
До дупи
Самокат
На дупі
Самокат
Самокруткою
Тікає
Вниз
Джек
Фігачить
Джеми
Джек
Фігачить
Слепом
Керуак
Я
Люблю
Тебе,
Мужиик!
Затонулі
Записники
До останнього
Слова
В шибеницях
Сонце
ґвалтує
Палаючі
Степи
Всі вливають
В горлянки
Сніги
З алкоголем
Кого
не люблять
Той
Горить
Кого
Не люблять
Завжди
Спить
Кого
Не люблять
Той
Горить
Кого не люблять
Завжди спить
Не люблять?!
Кого?!
Кого
Не люблять?
Не люблять?!
Кого?!
Не люблять?
Керуааквмирає
Керуак
Кидає
Камінь
Вниз
Керуак
Вмирає
Керуак
Вмирає
Кидаючи
камінь вниз
бідний хлопчик
плаче
бідний
хлопчик
плаче
промовляючи
через
сльози
«КЕРУАК
Вічний
Бомж!
Я люблю
Тебе
Мужик!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433943
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.06.2013
Крики божевільного
Якогось
Змішуються з
Калюжами
Краплі яких злітають
Зі своїх бездонних
Кіл:
«Ісус-Халілуя!
Ісус-Халілуя!
Халілуя
Син
Божий!
Божий
Син!»
Крики затихають
Як тільки
Прилітає
Рій
Невидимих
щелепорозтрощених
янголів
пережиток
Наших тіл
Це плоди
Що вічно
Достигатимуть
Й згниватимуть
Пережиток
Наших
Тіл
Це плоди
Що осідатимуть
Чорнотою
В безголових
Пустельниках
Завивання
Давить
Завивання
Здавлює
Завивання
Проломлює
Сонце
Обціловуйте
Руки
Примар!
Закопуйте
Себе
Глибше
В могили
Своїх сумнівів!
Сонце впало
На шістдесять
п’ятий день
-
Випав кістяк
І проломив
Череп
Землі
Цупкі цілунки
Розклались
Під вітром
Спустошення
Той
Хто яму
Не викопав
Вже не встигне.
Світанки сонно вбиті
в наскельні птахопланетарії
господні дарунки перетворились
на тлін
Хто-о-о—о--?!
Хт-о-о-о-о
тут керує
повстаннями?!
я хочу!
я хочу!
я хочу!
я хочу
щоб він зник!
я хочу!
я хочу!
я хочу!
я хочу
щоб він зник!
Я хочу!
Я хочу!
Я хочу!
Я хочу
щоб він зник!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433810
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.06.2013
Друзки ший запліснявілих
У моїй кишені міста занедбані
Зруйновані
Навіщо
Навіщо
Навіщо
Молотити легені койота
Який розкладається
Відриваючи останні камені свободи
Я чорнітиму
Разом з ліктями ліхтарів
Разом зі старими схилами
Каньйонів
Я старітиму
Віра нанизана на сухожилля вітрів
Рветься ревучістю полумяних
Кордонів
Ніч за саму страту
Ніч за самісіньке сходження
В твою голову
Місце повернень на північні заходи
Серце приглушене не приручене
Вбивства на могилах
Навіть після смерті
Мене визнано королем примар
Довірся мені
Табак в танці
На тім світі янголи
Темнішають
З маревом ночі
З запахом свіжої крові
Віддай усі спогади
просто звільнись
вибачення-кулі
ножові загострення
плечі на зламах
лабіринти
зірваних
занурень
наша таємниця
знеціниться
в очах
корінних птахів
пустельного червня
квіти в священних падіннях
я тебе бачив оголеним
ударом молотів,
ти була Королевою Плачу
проміжком меланхолії
між зубами
я тебе бачив зів’ялим
скелетом у череві цієї
гіркої епохи
ти була небом
Серед розірваних зорей
Ти була дияволом
В танцях з моїми
Висушеними ногами
Ми танцювали на могилах
Смертників
Усі повмирали
Завиваючи
Пісню Плачу
Усі повмирали
Усі повмирали
Завиваючи
Пісню Плачу
Твої губи прокляті
Повипалювали
Добрі щирі серця
Шибениця майбутніх
вибачень
тамувала
спрагу
та ти довго висіла
наче опираючись
аж до поки тіло
твоє не рознесли
круки
які від твоєї
зчорнілої
крові
й самі здихали
і мені досі здається
що я танцюю
з тобою
охоплюючи
твої кістляві руки
а ти
все як завше
сумно насміхаєшся
залишаючись
розкішною
Королевою Плачу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433616
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.06.2013
Зачиниш усі
скресані камеропапери,
що кригою повісились
у твоїй комірчині
Привітай їх усіх,
Вони привітають тебе,
наче хворі,
батька,
наче літаки,
що втратили
і знайшли
свого ідіота-пілота
не руйнуй усіх мостів
іди по них до кінця,
адже у кінці паливо,
адже у кінці свобода,
адже
у кінці смерть,
а смерть для поета
це визволення
дев’яносто чотири
життя
в тобі,
бо ти народився в дев’яносто
четвертому
скажуть тобі
а ти з посмішкою
через сигаретну плівку повітря
бетонних блоків
міста,
в якому
забувся,
але
не народився,
відповіси
« В мене одне життя,
і в одному житті
я вміщу оцих дев’яносто чотири
я буду
грабіжником
жіночих олов’яних
сердець
з твердим покриттям,
твердішим,
ніж асфальт,
твердішим,
ніж всі складові
металу
контейнерів для сміття
я буду вбивцею
почуттів,
що розстрілюватиме
вашу любов
і любов
молодих кримінальних
авторитетів
я буду тихим старим
на березі
Балтійського моря,
що випалює
свої легені,
задіваючи
легені
океанічних аеродромів
я буду сонячною твариною,
що випаровує свою тінь
на пляжах,
під якими мерці
зробили своє темне гетто
я буду маленькою музикою
для зношених
лікарень,
які одягають
на себе світанки,
тихі
як гробове повітря
червневих
вдів
я буду війною і миром
у вашій голові,
я буду
цим маленьким
хрестиком
на вашій
ніжній
шиї,
неважливо
чоловік
ви чи жінка
чи навіть
дитина
з пропащим минулим,
адже всі гріхи,
що передались
вам від матері
з молоком
потрібно
забути,
потрібно
спалити
всі послання
від кам’янолицих
херувимів,
які ви отримали,
в результаті
довгих
щирих
молитов
і якщо вже смерть
мене застане
з засмученими
рукавими,
в яких ховаються
ножі непокори,
значить
я готовий
боротись,
значить післязавтра
для когось
іншого
не настане ніколи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433537
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.06.2013
що станеться зі мною
коли скінчиться сум
перетворившись на мертвого
шимпанзе
я не зможу
більше перескакувати
поливальні машини
моєї свідомості
що станеться
коли зникнуть наркотики
мої маленькі
щирі
розмови
монополізовані
в механізмах
монологів
я висітиму в прірвах
прокурений
весь в дірках
зшиті
докупи
очні мости
дивись мені у вічі
дивись мені у вічі
дивись мені у вічі
я платив
сплачував
борги
долі
й далі сплачуватиму
торкав за плечі
безпаливні моря
безпробивні касети
кораблебудівничих
компаній
караванові карамельні
шляхи
всіяні трупами
смердючих фікцій
я не божевільний
проте
божевілля горіло
й горітиме
в мені
я не божевільний
проте божевілля
горіло
й горітиме в мені
без голови
без голови
птах сідає
на колії
просякнуті
бензином
птах смердить
у роті бога
птах танцює
в роті бога
поки потяг
набирає швидкість
я стаю другом
за нещастям
я стаю другом
цього птаха,
якого теж зіб’є
потяг
життя несумісне
зі шкірою людини
човен
наповнений
скелетами
начитаних
скелети наповнені
човнами обездолення
море
безпаливне,
зламана поливальна
машина свідомості
перетворюється
на мертвого шимпанзе
усі ідуть
усі тікають
я завершую
свою розповідь
зашиваючи
серце
скорботи.
Скочуюсь
Повітрям
Натхненно
Падаю в прірву
Високо
Над головами
Пустими
Пролітає
Янгол
Пролітає примара
Безчасся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433516
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.06.2013
Дзвінко
Вдарять
Дзвони
По спині
Шкірою
Прикинеться
Ручний
Ніж
В животі
Смеркне
І зотліє
Смеркне
І зотліє
Літаки
В кораблі
Літаки
Без
Двигунів
Літаки
Без сердець
Із смолою
Самітників
На язиці
Один
Два
Три
Один
Два
Три
Постріли
Й удари
Ось уже
Розійшовся
перший
Другий
Шов
Відразу ж наклали
Четверту кров
Розлилась
Величезна
Діжка
Із
Залозою
Світла
Зірка
У звірячому
Хутрі
Керує
Смичком
Засмерділась
Північ
Із південним
Сном
Ти
Не бачиш
Я не бачу
Ми
Крокуємо
Наосліп
Сиплячи
Сонцю
У вічі
сіль
коров
Я кидаю ніж
Ти кидаєш
Ніж
Твій летить
Між сосен
й потрапляє
в молодого
скрипаля
мій летить
наосліп
скрикуючи
прощання
й кидаючись
на
вогняні
язики
переляканих
птахів
Скрипку
Молодий
Скрипаль
Кидає
Зірка
Падає
Також
Звір
Тікає
З-під виделок
Я повільно помираю
Із розваленою будівлею
Живота
Спочатку
вивалюються
Зерна печінки
Потім дерева шлунку
Потім
Обстрижені гомілки
Легень
І десь між горлом
І діафрагмою
Серце
Пробігши останню дистанцію
Зупиниться
Вибігши
Майже на п’ятисотий кілометр
я прикличу
усіх
снайперів
цих бездомних собак
вічного
мерехтіння
я замкнуся
в недосяжних
для вас
провідниках
світло потоне за бортом
двигун
зупиниться
у
морях
Північного
Південного лісу
Те що втрачене
Буде віднайдене,
Те що віднайшлось
Буде загублене
в скупченні
скривавленого нутра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433325
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2013
Розтоптані кулі в голові
бегемотів
з
минулим
носорогів,
я давлюсь
кашею снів,
каша
снів давиться
моїм піднебінням,
в якому
усі таблетки
перетворюються
на
гостроногих
терапевтів,
спробуй
заснути,
спробуй
відкрити очі,
спробуй
відкрити
руки
і запустити
туди
сліпого
водія,
він
вивезе
тебе,
він вивезе
тебе
на край
пригнобленого
сузір’я
я не вірю,
зневіра
моя
в циферблаті
вкорочує
своїм дітям віку,
і моя
душа
пливе
рівниною,
на
якій горять
аптечні
кіоски
в постійній
старій
основі,
я в постійній
старій
основі,
моє серце
розбите
битою
підвіконників
надщерблених
«Гай же грай,
старий sучий сину,
грай
же»,- каже
мені
аптечна
богиня
розкішні стегна,
якими стікають
річкові змії,
я приймаю свою дозу
і готуюсь
прийняти
ще один удар
десять ударів
в голову
сорок металевих
поручнів,
і всі вони просто
зникають
з-під ніг
кров хлющить
передніссям
перебитим,
я підбираю інструмент
сновидінь
і граю
і граю,
аж до поки
не чую
крику розтовстілих птахів,
що не можуть злетіти,
пора скидати
баласти
жарин
зі сонця,
пора задмухувати
горизонтальні тіла
зірок,
шкіра, яких, втратила
амплітуду
зволоженості
пора збирати
усі світильники
відчужених
небесних поштарів
«світло від світла -
пітьма від пітьми», -
побачу
я в одній із листівок,
що випаде
з волосся
поштарки
колір помаранчу,
колір
червня,
колір
червінця
Зійду до моря,
де купаються
бегемоти
з минулим носорогів
це вже не вперше,
це вже не востаннє,
так мною коливає,
наче я в колисці
Спи, спи,
Спи, спи,
хай тобі сняться
Замість важких снарядів
Рибалки
з обважнілою
рибою,
хай тобі сняться
шторми
й кораблі,
що з останніх сил,
намагаються
не піти на дно,
хай тобі сняться
цілунки роздертосерцевих
моряків,
танцюючі безголові
інстинкти
проходять повз
карету
твоїх сновидозітхань,
я в постійній
старій основі
я в постійній
старій основі
граю, аж поки
пальці не
проломлюють
ґрунт
і грози за двадцять
кроків до мене
не обривають
карту
зіниць твоїх
широко розплющених
вже вкотре я почуваюсь
родичем
бегемотів
з минулим
носорогів
псується стежка до моря
псується зір
від надміру
вражень
і я все ж граю,
граю,
інструмент
ржавіє
«До ранку!
Щаслива спляча
красуне»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433323
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2013
Місяць на місці
Ось уже понад місяць
Танцює
Стираючи голі п’яти
Кохається
з зорями
стільки
сталість
відмінюється
порохом
вперемішку
з горіхами
димівними
гори горять
за свистами вітру
барабанні перетинки
червонявих барабанів
червня Африки
О Африко!
Передозування
З року в рік
Вмирає
Постать
З акведуку
Земля сохне доти
Доки череп не розрізається росою
Рисі
З ранніми
Мисливцями
Бігають
Навколо затопленої долини
Кістки
Розшиваються
Сонячним
Пальцем
На обличчі
На обличчях
Відбиваються
Цегляні простори
Черствозчорнілих прерій
Бігають колом згодованим
тіні слонів
Бігають колом згодованим
Тіні слонів
відбиваючи
сонячно-омертвілі гамори
гаптують
проколюють
гаптують
проколюють
колиски скарані
язиками залізоспустошеними
здірявлені вітри
марнують
прощення
марнують прощення
примари змотані
мотузками
сточені
вістря
голос, що злизує
тьмяність ударів серця
приглушеного:
ріж розривай
розривай
топи
розривай
закопуй
ночуй
у ямах
повних
заблукалих прибульців
Африка
Цвинтар
Африка
Цвинтарних шумів
Барабани
Стукотять
По звихнутих крилах
Закручені
Пустоти
Свіжовідкритих ран
Принеси в гортань
Біль
Відкрий
Шипучі
Язики
Змієпануючих
Шквалів
Африко!
Я не забуду
твоїх майже
мертвих ридань
Африко!
Я не забуду
Твоїх майже
Мертвих ридань
Африко! Я не забуду
Твоїх майже мертвих ридань!
не забуду
не забуду
не забуду
ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433005
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2013
Відчуваю,
Як вилітає каміння
З рук
І летить у вашу
Сторону
Ви вигадали
Свого Христа
І одягнули
Його,
Як корону
На свої голови
Ніколи я не
відчуватиму
Спорідненості
З вами
Гидка
Кров’яна маса
Місити вас,
Топтати
Вас,
Поки
Ваші печінки не луснуть,
Доки з вас не вилізе
Вся гидотність,
Поки
Ви не зникнете,
Перетворившись
На повітря,
Сурми
Засіріли
Жайворонками
Мученими,
Закручені
Руки,
Спіралі
лампові
я зловтішатимусь,
схаркуватиму
всю злість,
виливаючи
у ножі,
нанизані
спеціями
моєї правди
вбивства
вихідні
вбивства
вхідні
янголи
здушені
янголи
самозаймаючі,
якби ви були янголами,
ви б скінчили
свій діалог,
він нікому не потрібен,
ваші життя –
це річки з мулом,
в яких тормозять
змії буксирні
ваші життя
нагадують
болота,
побудовані будинки
замкнулись
й ноги зламались
в шістьох місцях
ви завели мене в пекло
попід руку,
сказали: «Це миле місце
малий,
живи, радій, знайди собі друзів»
та замість радощів
я знайшов муки
нестерпні муки
душа моя розчинилась
у свідомості самітників-
демонів
кожного дня ночі
я зустрічав у своїх домівках
диявола,
він розмовляв зі мною,
я слухав його
і коли я переривав його мову
він рвав мої груди
гострим розпеченим
цілунком,
викидаючи серце моє в світильники
зелено-чорної м’ясорубки
він запитував мене:
«Чи ти палиш малий?»
і коли я намагався відповісти «ні»,
цей покudьок вибивав мої зуби
складаючи їх у жовтоцегляну коробку
«Це, щоб ти ніколи більше не всміхався
коли я розмовляю з тобою»
це б продовжувалось
ще безліч тисячоліть,
якби одного дня,
я не зламав шию
цього веселого темника,
я вирвав його очі,
і викинув їх на світло
завалене душами,
що ніколи більше не потраплять
в спазми помираючої жінки
я розірвав серце мого диявола,
а тінь від нього підсмажив
на тьмяному сонці,
собаки раділи
собаки танцювали,
від суму мого
залишилось
божевільне
згарище
я прийду до вас у гості,
проникну у ваші сни,
вбиватиму вас з
приємною посмішкою
на обличчі,
розріжу ваші горлянки
і запущу туди
пекельні
пустельні вітри.
Згадаєте мене,
Маленького хлопчака,
що загубився
у гущі смороду
сечовиходів пекла,
ви страждатимете як і я
я впевнений,
ви не протягнете навіть
і хвилини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432983
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2013
Заткнути пустку своїм серцем
одноквадратним,
одноколірним,
що ганяє
не кров
а дорогі
антидепресивні
запахи
Механізм
відтеч
переоснащення
великочервоними
Велосипедами
я не один
я один в своїй
одинокості.
Я не один
я один
в своїй
душевній
революції
і ці гармати
як фікція
того,
що
я збожеволів
і це фікція
того,
що я живий
вийди на мою спину
сонце
соковите
знебарвлене
я помер,
я мертвий
у своїй
живій
ненародженій
радості
дивись
я живу
у тобі.
Дивись
я отруюю
тебе
дорогим
алкоголем,
я кохаюсь
поряд з тобою.
Ця жінка
є порожнеча
з величезними
металевими
сережками
у знеструмлених вухах
вона переміщується
товарняками
твоєї зневіри
і на кожному
потязі
цьому
мітка
втрачений,
навіки
втрачений.
І тільки
земля
сприйме тебе,
як рідна матір
і тільки
там
ти втратиш
все
і віднайшовши
величезний
шмат свого
зогниваючого
тіла
зрозумієш
усе безсенсовно
твій бог,
як
і ти покинутий
твій бог,
як і ти
не носить
шапок,
які згоріли
під сумом
кістлявих,
загорнутих
у ковдру
діряву
зірок
твій бог, як
і ти один
в своєму
замку
Із хмар
попелу
твій бог
Не один
він
сам
на сам
Із своїми
передтечіями
Депресій
твій бог,
як
і ти сховався
у комірчині
і чекає
доки
усе
це закінчиться
але
ви обоє
добре
знаєте
це триватиме
вічно
ніхто
не дасть вам померти
ніхто
не насипле
в долоні
свіжого
зерна,
ніхто
не схопить
вас
за руки,
голосно
зганяючи
з ваших плечей
сум
втрачені рештки
глузду
втрачені рештки
повітря
дивись
і ще раз
уважно
я блюю
на твій килим
разом із тобою,
я вибираюсь
з ранкового
товарняка,
я твій творець,
мій творець ти
разом
ми
подолаємо
барикади
із гарячого
непотребу,
разом
ми спатимемо,
разом
святкуватимемо
смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432650
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.06.2013
Ми навколо тебе
Поглянь, як
яскраво-попелясто
світить сонце,
Авраам чинить коліщата:
це подвійне колесо реальності,
це подвійне колесо свободи
ножиці і пера,
ножиці Перу,
ножиці-руки за хмари,
намагайтесь перетворитись
без
будь-яких сумнівів,
намагайтесь –
вас винесуть ногами
вперід,
до комірчини,
водяні землі,
міцність
за страх,
страх
як міцність
опори,
ви занадто слабкі для
лона смерті,
визнайте це,
все це нагадує команди з вище:
«Дихайте!»
«Не дихайте!»
«Звільняйтесь!»
«Ламайте!»
«Поклоняйтесь сколопендрам!»
Що ваші серця?!
Ваші серця смітники,
ви аж ніяк не зазнали горя
вистачає розуміти
закоханість
не телеміст,
старий
чоловік
сидить
всередині годинника
жує
жуків,
що померли.
Я розмовляв з ним,
він розмовляв,
прорізаючи
рани глибокі
в горлі
подорожнього,
а тепер згадайте
це я
я
я
я
я
я
я
я
я
я штовхав вас на самогубство,
мій голос
у вашій
черепно-кишеньковій,
черепній машині:
Вбий себе!
Врятуй!
Пали своє серце!
Воно нікому
не потрібне
Нікому
й не потрібна твоя щирість,
усі дні гострими лезами
прорізають денце світла,
у твоїй ванні
вода холодна,
вода зелена-темна,
вода зморщена,
зморена,
вода-суму,
вода-вод,
виводить
скелети
на пустельні рівнини,
зачиняючи на замок
прокручені таємниці
чоловіки-діти-жінки
усі місяться м’ясником
випічка
мечі
молоти,
його руки
нагадують
гігантські
мечі,
молоти.
Трощаться,
трощаться
лабіринти
спин
і душі,
закладені
вилітають.
Дух
Життя.
Зумій розпізнати клич
Керуак
Керуй,
Керуак
Керуй,
ти був правий
бог – пес:
сліпий
або навпаки
(тікати непомітно
він так
і не навчився.)
Сідати в човен
наповнений
дохлими спогадами
незручно,
адже
спогади ці
з jiбанутою посмішкою,
або з jiбаним сумом на лиці
просять тебе випити з ними
(знаю що робити)
он там вікно,
зіскакуй вниз,
там птахи ще ті,
повидирають
очі
дзьобами невагомими
слідкуй,
слідкуй
жарт
не жарт
зісмажений
загін
небопроходців
світить через
сонце
тарілками пустими
ще раз реверс:
велосипедист
купує
морозиво,
а я кажу:
Cлухайте
я jiбав вас
через подвійне
колесо свободи!
Здихайте!
Помирайте!
Кохайтесь,
Засмажені
гіркотою
зірок
реверс:
я розмовляв
з продавцем морозива:
«Ввімкни радіо, - сказав він
Ти почуєш, Всесвіт говорить,
Відкрий дев’яносто дев’ятий
Псалм,
Він тобою написаний:
«Я дам тобі мотузку,
Потрапиш в світ,
В якому і зникнеш»
Колорит одинокості,
Як шкіра мертвої риби.
Поцілунки чорного зіткнення,
Поцілунки чорного сходу,
Грозові переклики,
Оклики,
(Що якщо вийти,
Наприклад,
В трикутник,
З трикутника
в ромб
світил,
як-от, місяця,
замерзнуть нігті
і віра,
що сьогодні неслася,
неначе вантажівка,
яка вибухне,
(валячи небесних створінь)
янголи з камінням
всередині чола,
янголи з молитвами
в сейфах душі
люди
люди
люди
люди
люди
люди
люди
люди
люди
люди
досить надсилати повідомлення
надії,
я надіслав лиш одне:
«Вітаю стара потрощена каністра з бензином,
Ти мертва.
І ти не воскреснеш»
Реверс вже вкотре:
Чоловік сидить над прірвою,
годуючи скелети птахів:
Який наxу# колорит одинокості?!---
Кричить
він мені,
відхаркуючи кров,
як немічну колісницю ----
поясни мені
поясни мені
поясни мені
поясни мені
поясни мені
поясни мені,
як знайти
дороговказ,
загнаний в арканах сансари,
«О творцю мерехтіння диму!»
Поясни.
Поясни мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432466
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.06.2013
Ніколи не повертатись на корабель,
з якого скинули
в глибини жорсткого моря,
ніколи не повертатись
в серця,
які згасли й згнили,
ніколи не повертатись до неба,
завжди стояти спиною до бога,
завжди лущити шкіру,
прочавлювати рани,
до самого м’яса,
кулаками
стесувати ненависть
Завжди бути в своїй міцній будівлі
завжди зачинятись у пащі
вітрів,
пишучи листи коханій
смерті.
Кожне наступне послання як твій смертний вирок,
але ж ти не дійдеш,
бо сама втрапляєш в пастки часу
обмеження
постійні обмеження на життя
наступний вихід до тебе,
ще не близько,
але я вже чекаю
з любов’ю-з-нетерпінням
ти приносиш страждання,
та cтраждання ці тільки вчать,
ти вчиш краще,
ніж будь-хто,
тому я чудово усвідомлюю
я готовий тебе міцно обійняти
й більше не відпустити,
але ж
ти
відпустиш мою шию,
відпустиш
я знаю,
скидаючи мене,
як і всі, у глибини
жорсткого моря
я не ображений, я захоплений
твоїми розповідями,
цими величними безцінними
картинами різних життів
та позажиттів
цими листівками,
цими постійними нагадуваннями,
що рано чи пізно я звільнюсь
тому, я тобі вірю.
тому я тобі вірю,
адже я знаю тебе як облуплену
ти приходила тричі,
та навіть не торкнувшись мого плеча
йшла геть
останній раз буде незабаром
сподіваюсь він буде безболісний,
сподіваюсь я остаточно звільнюсь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431495
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2013
Спалахують прибої
морських хвиль
налетючені
могилами
й каскадами
самовбивць
перо стрягне у горлі
нагору
не доповзти
коли дощ
збирає
каміння біля підніжжя
своєї оселі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2013
Голос зголосив мені вкорочувати віку
«Бери з собою сміттєбак друже!»
На тім світі є шлях у повільне згасання
в твоїй непокорі старі підручні сходи
ваше обличчя не ваша помилка
ваше обличчя не ваша помилка
адже все що потрапляє в ротову порожнину –
це порох
хороші думи-погані думи
Нерв оголений нагортай на виделку
той хто мене чує
вішається
той хто мене чує ховається за власну тінь
регресія постійна регресія
регресія постійна регресія
регресія постійна регресія
ви б зруйнували те що я посадив
ви б стоптали моїх маленьких друзів
осінь-літо
загубились у своїх здогадах?
Постійні транки під рухливими чорним лебедями
чорні вовки одягають шапки
за мною ходить беззахисна злість
покремсані описувачі чужих програшів
кожне серце б’ється як духовий інструмент
під час розпаду кілець Сатурна.
Ви не бачите світла?
Я стверджую-киваючи.
Камера вбила свідків
п’яні обдовбані каравани
можуть стати вашим божевіллям
піщана пустеля стала б місцем
приємних спогадів
Могилою
з карамельною димовою завісою
всього на всього спечений механічний
Годинник.
Пливете-топитесь-пливете-топитесь
І ваші ноги в згинах ножів,
замикаються.
Занесена в чорну книгу
Меланхолія Вовчих Ферм
я зіграю кожного
покажу як прикінчити себе
як зірвати важку маску
відсиріле небо вашого волосся
залишиться таким завжди
адже пропащі вихори
нагадують ваші відцентровані душі
і кожен фрагмент стрічки
порізаний
згадую корабельних
спалених саламандр
будь\хто-хто-носиться-своїм-сферичним-пеклом
наляканий
справді наляканий
встромлюєш в тверду палицю
задуми
і все виходить
тільки із кров’ю
які вибачення
які вигадки
берег
відрізаний від вашої обережності
нагадує птаха
скаліченого
я тікаю у безмежність існує вона
в холоді чи ні
розрахунок власної сили
якір – гаптована голка
якщо ти вогонь
чи вогонь непокори
не сміти своїми сумнівами
на півдорозі
до справжньої волі
так схоже на мене
коли розлітається
сором
а мені – справді чхати
ви jiбанетесь
розглядаючи
візерунки
мого
дірявого серця
соматичний
цукровий вибух
мене не існує
весна-зима
постійні транки
під розтрощеними танками
ви помішаєтесь
зі мною неможливо розмовляти
за землю деталей покремсаних
воюю-плачу-плачу-вию
необтяжливі ребуси
описувачі героїчних смертей
грюкати в двері
які я вам описую
це втрачений спосіб
як хвилі мікроскопічного народження
підреберні історії
що так схожі на механічного кенгуру
пливете-топитесь-пливете-топитесь
насіння якоря -
чорна книга мертвих
розсіяне
по залізу
проросте
смертю
для кожного з нас
хвилі
темінь
безмежність
хто намагається справді накласти
згустки фарб
на очі
зігнати небо під землю/
Від порухів
падає справжня вага
облізла шкіра
корабельної
палаючої саламандри
плівка згортає кисень
хвиля за хвилею
одинокість
здавлює моє горло
за втечу я готовий
померти
смерть не лякає
сферичне пекло
сферичне пекло
пекло
осінь-літо-зима-весна
хоч бийся об груди не допоможе
знайдуть на тілі
з’єднані петлі
сорок три сліди
сорок три виходи
за межі атмосфери
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430774
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2013
Іспанські діти
не граються -
іспанські
діти
на відкритому
просторі
закритого
іспанського
подвір’я.
Cкибка рівнини, що тягнеться
по вулиці жіночою сукнею
урізає риси обличчя
стомленого корабля,
трубач
ковтає
м’яч
із
залозами
облізлого заліза
все огорнуте чорним звуком,
від німоти закладає вуха:
шарм
за шаром
вуглекислого газу
рослини
пихкотять,
наче
невідомі підводні
створіння
в тобі, мій любий
друже,
не складаються
картини,
навіщо?!
Онде вони висять –
у стоковій системі неба
все
відсвічує
птах
забуття
жінка,
що йде поруч
палить
рукавами
сигарет
повітря,
вицвіли,
зацвіли,
одцвіли
уже
собаки
і їхні
кістки
забували,
забували
й забули
ключі
до іспанського
подвір’я,
загубились
в промінні
вогнів
й вогнищ
надскельних
засмерділись
й повбивали
горді
дерева
сердець
вибитих
давніше
і давніше
вбитих
всі метафори
зламали
тобі шию, друже,
тепер ти нагадуєш
перевернутого
кита,
кусай
бар’єр,
чіпляйсь
за перший
ліпший
мур,
ламай зуби:
ти
не мрець -
ти тканина мерця,
а захочеш ще
рівниною
гуляти
споглядай
на кишені,
там
сидить твій
брат
він сидітиме там
довше
ніж передбачено,
адже
це його внутрішня в’язниця,
адже це його внутрішній
інтоксикоз
і тут,
у цих
місцях,
де бувають
жінки
з шкірою,
яка тріскає
й ламає
голови твоїх черепних сардин
бувають
і чоловіки,
що виконують
бравий
холодний джаз,
що б ти не їв,
ти все повернеш
зі свого шлунку
назад,
адже
музику
цю
неможливо спинити,
пропускаючи
крізь себе
аритмічні малюнки
про безхребетних
братів
ти відчуєш,
що ти порожній
і порожнеча
ця тобі
до обличчя
клеїться
наче
квітка,
що втратила
всі пелюстки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429593
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2013
За руки
закидай
всі
звертання
фонетичні
до
загнаного
в шерстяну
підлогу звіра
рівняй
поверхню
своїм
язиком,
здатним
на
усе сокровення
одного
цілунку
будуй -
відбудовуй -
руйнуй
все,
що могло
від
мене тебе врятувати
я все ще можу
говорити,
але
не здатен
сказати
"прощай"
і бачили
б старі
сивочолі
пастухи
зірки
безголові
обезмовлені,
їх діти,
тоді
б народились
з серцями
північних
гірських
узбереж,
тоді
б ці діти
носили
шовкові шапки
із теплим
Ґрунтом,
що на
їхньому
щасті
поріс би,
тоді б ці діти
мали шовкові
риси облич
озера з малими
потопами
вливаються
за шкіру
і під вени
потрапляють
каліками,
великі моря
розливаються
малими
океаними
з низькою
посадкою
для
вологих птахів
я повен
піднебінь
із волосся
вулканів
спочатку
я спалахую,
а потім
повільно
горю:
все, що було
б добре
зараз:
підпалити ці
океани,
з ногами
кинутись
всередину
їхніх глибин
і зотліти
разом
із
їхніми
передмостами
передпокоями
передтамбурами
передтечіями,
в яких подорожували
мертві потяги
разом
з останніми людьми,
що завжди
відчуватимуть
тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429584
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2013
Підводні течії
несуть
мене
до твого сонця
темрява в мені,
як первинна
перестає існувати
могили твої зацвітають
божевільними квітами,
це – не пробудження,
це – останнє,
з останніх сходжень
я здуватиму попіл
з твоєї душі,
коли останні тумани
головами своїми
прориватимуть
собі у небі степи
я здуватиму з твоїх очей
засохлі сльози,
навіть якщо ти мертва,
в тобі ще існуватиме моя
сердечність,
в тобі ще існуватиме мій сум
закони антивбивчого ножа:
«самотність –
це не підводна течія.
Ступай по камінні
як по траві.
Ковтай отрути, які
в тобі знайшли відродження.
Приховуй голос,
атомним вибухом клаксону
велосипеда,
який розклався
під багаттям
чиєсь слини.
В гарячці цілуй вуста,
які дають тобі поцілунок,
в гарячці пливи
за сплавами мокрих комах,
вони дають тобі смерть,
як фізичний показник духовного,
вони дають тобі пізнати,
що таке галюцинація страху.
Все, що не потребує твого розвитку
відкидай,
коли не захочеш бачити
страждань,
просто розріж горлянку вітрів
і зникай
просто розріж горлянку вітрів
і зникай»
адже могили зацвітуть,
рано чи пізно впаде дощ,
і він, як зірка, протовче
загати,
і він, як небо, скінчить
свій псалтир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429361
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2013
Чорні вітряні кораблі
Сідають
на її потилицю,
і там,
де могили
перетворюються
на скельця
окулярів
нічних птахів
серця б’ються
дужче
й дужче,
перевозячи
травмовану кров
через ріку
з сліпим руслом,
з німим передпліччям,
з застиглим
горлом,
пошрамованим обличчям
і там, де закінчуються
тунелі
з перекрученими серцями,
з посивілими
бровами,
відтовченими зіницями
грозовими вустами
відчиняються
порти
і зачиняються дитячі
казки:
про все, що стається
на початку снів,
коли вона перетягує
ковдру
на усіх піаністів, які їй грають,
заспокоюючи море,
на усіх листонош,
які приносячи
нічну пошту,
глибоко засинають,
провалюючись
у прірви
її сновидінь
вони лапають
привидів
за ноги
і збиваючи їх,
відрізають їхні
спогади,
не даючи
цим спогадам проникнути
в корені
її голови
і доки ці казки дійсні,
і доки метафізика
їхня
насичує
наші душі,
я спатиму спокійно,
вона спатиме
спокійно,
і море не топитиме
у горлі
усіх кораблів,
пришвартованих
до гавані
красивого
незаселеного міста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429245
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2013
Фотосинтез в дощових (дощаних) спазмах
і тоді лісник каже:
– Ей, ти, з бородою, як у самого
Божества
– Божество немає щік, - скромно відповідає
незнайомець.
– Винищувач № 10, зроби ласку натисни на
спусковий механізм.
– З тебе унція розколеної ключиці.
– Згода, тільки, коли тіло підросте, забереш
у завищені гори,
до холоду, до голоду, до мокротинного
відхаркування.
Виліт шоколадного дробовика.
Попрацює, відкинувши ноги,
випльовуючи зуби
відлюдницькою смертю в каламутних річках.
Голови голос,
Голос невмираючого ділка:
- Ей ти, той, що рухається в пітьмі
навіть без ліхтаря розкладаючої ночі
- Барій?
- Пане Стронцій?
- Щось більше схоже вже.
- Чувак візьми каву замутимо зореліт,
з зерен, танцюючих навколо п’яних розчавлених
мух.
Інший топінамбур тамбуру
Електрички:
«Аж смог валить
Униз,
Візьми,
Візьми,
Те що не береться у руки
Не вдається
Кусається
Неначе рій трояндових джмелів»
– Захмелів ваш дух,
Он як вертиться на паличці
Сонця.
«Подорож сонного крука міжгалактичними
Риданнями,
закинувшись ялинковими містами,
ми тікаємо від звірів, що також тікають,-
кричать, не докричаться лісники. -
Ми спали, доки шлунок п’ятирічної
дитини не спалив кислоту!»
– Але, ось, річковий стік
Ось, він, ось.
Дивіться:
Загрузлий в мулі труп старого космоморяка
ловить зірки за хвости,
та вони тікають, наче прудка риба.
«Ніхто не хоче стати легкою поживою, -
белькотить
Через оливковий дим пан Стронцій
Барій: Зірки, не так легко розітнути,
Всередині їхніх нутрощів скелі вищості
Всі полюють за ними.
– У позаземних шляхах задерті горлянки
шоколадно-молочної зброї.
Лісники кричать і язики зістрибують з потягів
їх надгортанної шкіри:
«Не ріжте дерева, не ріжте дерева!»
– Мудаки. –
благаю єноте, винищувач №10, зроби ласку,
натисни на спусковий механізм!
– З тебе – холодні очі старих вітрів
– Ці дерева ваші ящики, будинки, в яких ви жили,
Та забули напевне, що там були ваші серця, там були ваші
Слинні потоки, рухались ви душею по коріннях твердих
«Аплодисменти цьому п’ятирічному малюку» -
Кричить Барій
Істоти мовчки сновигають навколо дерев’яних твердинь,
Наче привиди, що втратили свої голоси
Голос голови,
голос невмираючого ділка:
«Зараз почнеться наш приємний
атомний касетник
атомний касетник
атомний касетник
атомний касетник
атомний касетник.»
Плівка відмотує рідини розкладу
Старого космоморяка:
«Майструй клозет ця подорож вічна,
ну що нам згори, веслярі,
закохані одне в одного,
ну що нам веслярі закохані одне в одного»»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429244
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2013
Чорні хмари утворюються з білого пилу
і хтось сіє в прірвах рослинні голови
і хтось висуває позов
проти
підтримки
політики
розірваних ілюмінаторів
я ж добачаю тільки збільшені
літери
кров в молоці
молоко знебарвлене запахом крові
чи можна стоптати сорок чотири кілометри
власними стопами
коли ти залишився без ніг
в сніговій завісі
Все менше витікає слів з горлянки
Простріляного кита
Метеоритне звалище
у твоїх кишенях
засмерділось
і перегнило
разом з кістками
маленьких гірських отар
все меншими здаються
часові відсіки
в яких ти перетворюєшся
повільно
скидаючи лиху шкіру
на дрібномасштабну комаху
якій нічого не потрібно
тільки воля
і гірські простори
сині крильця
з відсирілим минулим
з відмерлими рештками
посивілого майбутнього
але не потрібно взагалі
не потрібно взагалі
не потрібно взагалі
оплакувати мертвих
чи тих хто пропали
навіки.
після усіх ураганів
настає затишшя
і тільки у цій тиші
віднаходиш сумнівний
спокій
тож коли хтось плаче
він втрачає обличчя
а обличчя ніколи не варто
втрачати
то ж коли хтось плаче
він звільняє масивні океани
він гасить урагани
він стоптує нічні підпали
птахи відлітають під звуки
падаючих крапель
і все що залишається
від них як і від мертвих
це гнізда
в яких порожнеча вигодовує
своїх малюків зіпсутим молоком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428834
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2013
Все це конвульсії закинутих янголів неголених
Зникли в болоті як очні яблука
нагадують внутрішньовенну детонацію риби
бензин тіла схожий до архаїзмів дядька Боба
Прифронтові частини які летіли з гідрантів
далеко позаду
ось уже ціле космічних лаштунків:
знаєш
радіоефіри
в яких коптили лагідних зміїв закінчився
вибухом кровоносних судин
це наслідок
я класифікую істот за
можливістю здохнути
зірок за інерцією
отже ковтай над сітківку відлуння
кислотних класифікацій
я божеволію
Боббі Божий –
Зона черепу
Швидкість польових копів з руками
Тропосфери
Маркування «вихід на міст»
Такі як я
Зможуть бруднитись медикаментами
Багатоніжки
З діапазоном
Розчавлених комерсантів
не має декларованих кодексів
«витягне й не сховає
витягне й не сховає
витягне й не сховає
полум’я»
«хто втратить цноту
той не зможе зламатись»
Дзвінки легенд наднебесених
Хмари легко
Увійдуть
В тебе
Механічним годинником
Запам’ятай формулу кочуючого світу
Девіації замастять наші рани
Грудним гравієм
Все що зроби омано
Все що зроби
Зникни
й забери ці нарізані стіни
будинок прикметників,
які розчинились
у юній божевільні
лита м’ясиста перегородка
ріж папір!
ріж папір!
Шось з цього вийде,
все що залишається
марки злизати
з вуст зірок
«зірки – це каміння островів»
неодмінно
потягни витяги
з конденсатів
якщо твердо стояти на ногах –
утвориться колія
дзвінки легенд надсонних
втстромлюй під шкіру
барабанними перетинками
доріг,
що ніколи не ковтали грудного
молока
поклич мене коли тіло буде поміщене
під сходами кладовищенських туманів
спечений на маслі,
я хотів дізнатись
код дитинства черепахи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428832
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2013
Не бачив ніколи як плаче
величезна сірникова коробка
бо завжди спалахували
серця
обморожених
дів
у скринях
топились
стовпи
механічних
сорочок
на
які
я б свої руки
колись
намотав
би
й помер
сірникові коробки
сірникові коробки
сірникові коробки
споруди
в яких
біжать дистанцію
в світло
дистанцію
в залізну пітьму
зопрілі
зогнилі
вершники
безголових
інстинктів
ви всюди
ви всюди
залиште
мене
в спокої
залиште
мені
свій
хліб
несучи
в холодні
прерії
голову
відцентрованого
холерика
я знаю
я впевнений
я переконаний
що корінь
в камені
а камінь
в коріннях
ваших
шкіряних спин
я повзаю
я сповзаю
по мені
сповзає листя
розхристане
роздавлене
місяцем
магічним
настінним
години
годиник
в годинах
на кілька
годин
безчасся
вежі
з білками
з міцними
кріслами
й кістками
всередині
своїх вершин
холерик
холерик
обкурює
своє
дзеркало
безголове
як і сам він
і плач
чути плач
«Плач!
Плати!
За плач!»
«Плач
За сплату»
піднебесся
піднебіння
вголосих
сплесків
оплесків
риби
завершеності
риби
найменування
безконечності
завершуй
завершуй
завершуй
степи
не охолодяться
степи
закипають
в чайниках
кори
головного мозку
дерев
дерева
засмучені
дерева
надкушені
сумлінням
того
хто
в цій
коробці
пливе
і плаче
і платить
і замерзає
і горить
і кровоточить
і словоносить
і смердить
і дихає
і не дихає
і плаче
і плаче
і платить
і молиться
молиться
проте це структура
замкнено довершена
імунітет до схибнутих
мрій
я задеру
горлянку
і покажу
всіх
птахів,
що мають
зелені
язики
божевілля
я схибнусь
я схибнусь
сірникові
коробки
сірникові
коробки
я серця
вирву
і діви
закричать
і від крику
їхнього
все
зникне
все розчиниться
повітря
розширить
рани
і все
загноїться
і все
почорніє
і я зникну
і зникне
відображення
в сірниковій коробці
голова
чиясь
посвітліє
чиясь
посивіє
хтось
як і я залишиться
без голови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428653
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2013
за палубу мрії
недовершені
без голови,
зголоднілі
пси
ший
безпросвітних,
я не бачу
ні зірок
ні тла,
де
б закінчувались
усі
ці
роздряпані
рани
днів
з землі
піднімається
вогкість
і стигне
в горлі
льодяником
коричневим
у піаніно
застрягли
південні
півні,
залишившись там
стежкою
до чиєгось
серцевого
шляху
кричи
що є сили,
на годинник
намотуй
свої
світлові
роки,
в яких
ти втратив
відчуття
до безмежжя
в яких ти втратив
любов
до приреченості,
це засилля
безпорадності
і в якорях
повік
калюжі
й дерева,
що так схожі на чиїсь
насаджені хвої
просто згадай:
океани починаються
з малого,
а смерть -
з безкорисливості
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428650
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2013
«Щоб не впасти, потрібно горіти
щоб не горіти, потрібно впасти» -
так сказав мені сказав старий
чоловік від сили якого,
зірки змінювали свою сторонність,
і зникали, покидаючи вільні
орбіти
Я прямував десь далеко,
напічканий страхом
та
іншими видозмінами
непросвітленої смерті
моє серце стоптувало
сотні психічних степів,
повітря розчинялось
у всесвіті духу,
я відчував лише змінну тепла,
я відчував лише змінну холодного руху
я відмовляв собі, що стану
скелею,
до якої прив’язуватимуть
вбивць, грабіжників, одним
словом святих,
мучеників,
всередині котрих мешкає
характерне вірування далекого
народження,
у іншому випадку,
іншому минулому,
невеликою людиною,
хочу бути
невеликою людиною.
Але ж я скеля -
я мушу перенести страждання
їхні
на своє тіло,
я мушу перенести страждання їхні
на свою душу
І їхні тіла палитимуть,
і від них відлітатиме шкіра,
і вони кричатимуть,
не вказуючи
на вищість своєї смерті,
проте
вони ті, хто першими дістались
зіниць зірок,
вони ті, хто першими доторкнулись
серця всесвіту,
вони ті, хто зазнали просвітлення,
ті хто справді вдихнули в себе справжнє
повітря,
для них смерть стане спокоєм,
для них смерть не стане зітханням
для них смерть стане
безруким космосом сновидінь
захованим у нескінченність вогнів
прибережної смуги
велике світло,
яскраве світло,
велике світло,
яскраве світло,
коли з’являться цілунки
стомленого ранку,
я ковтатиму сірники,
Відганяючи заблукалих птахів
душі
нагору
до вітру,
до безмежності,
я вибухну
великим світлом,
яскравим світлом,
я вибухну
великим світлом
яскравим світлом
я вибухну великим
світлом
яскравим світлом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428433
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2013
Ріж папір!
Ріж папір!
Ріж папір!
Рііііііііііііііііііііііііііж!
Там великий атом
бачу тільки порожніх людей-квітів
посеред мосту
ось головна проблема
синагоги роздробленості
я пишу про вільних від болю і чаю
нуль чар і тривалі ефіри
і знов дідусь що розповідає про міста
Європа мобілізується розкинувши порубцьованість
куріння негативно впливає з дощечкою світла
вселяються янголи
без тебе
я відкрив світло вірша
що не має явності
не бачу божественних рук
«Ей із зів’ялими трупами!»
їх душу
вільнодумство
сучасного аудіо буму
космічними надгробками
чайок
що полюють алко-хвилями грибів
налаштований Берроуз -
старий в горах -
про африканські кошлаті сни
спить
в рубцьованих руках Маріхуанни
минуло на мій симбіоз небо
в якому проявляються промені
коли я втратив це падіння
у формі:
«Забирайся Геть»
cкелети мого сонця у синцях величезних
бритосов’яних пісень
я п’ю на кинутих звершеннях,
на колінних чашечках
стоїть величезна хірургія Берроуза
Керуака
ми бачимо Джоан
і кислотні язики
кришених секцій
попід зайвими зонами печінковими оргіями
якась дівчина чи чайна херувима
він скаче як стара жінка
(зазначу його просто розтрощать)
машина, що знищує
час
знаєш я ходжу за наявності великих хмар
з риками
І _ !_рахаю всі серця неповних звірів
!
Що сидять
у ваших душах
як покинуті пости
річна особа
що ліпить все підряд
і в кінці тунелю всі: «Вілмор!»
Я зкурив загрубілі в моїй печінці
зони, поетичні марення
Я занедбаний, як і мій мозок
Я зустрів чувака
що сказав
«Християнство є серцевим нападом
для кісток»
над ластовинням берегу
пульс атомних китів
церкви я чомусь не бачу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428430
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2013
Куди скочуються
усі кулі
з зубних сигарет
старого
слимака Джоша?
справді,
мене неодноразово
це запитували.
Я відповідав,
що одноразові
виклики
по радіо
це
не поклик
ненавидіти,
це заклик
до братерства
і знищення
усіх
мудаків
із сифілісом
всередині
члена
кулі, як кулі,
а скажу
я вам,
що цей
слимак
був
надзвичайно обдарованим:
він загортав
усі ноти
і утворював
мелодію,
яка
закликала
до революції,
яка змушувала
володіти
величезним
тезисом
всередині
макушки,
адже,
там де не
цвіли маки,
там,
проростали
пустелі
із простирадл,
видирались
хворі
горлянки,
сідлаючи
диких
коней
із
кіптявою
в очах
сама смерть
малювала коридори
і заманювала,
проте
ніхто
з таких,
як Джош
не заходив
кулі
горіли
кулі
насаджували
позицію
вільноправства
вільномисливста
полюй
за щемлінням
всередині
пояса
одкровенності
плюй
за деревами,
що плюють
в твою сторону
кулі
горіли,
зірки
теж,
і десь посередині
нижньої октави
зламались
коліна
пана,
що сидів
вище
тебе
і десь
я вже забагато
перебрав,
мої
барабанні
перетинки
забагато
взяли,
я перебрав
усю музику
з поміж інших
руками,
руками душі
у дощі
непроглядні
поливні
газонні
квартали
перевертались
у танцях
із сонцем
сомардинарним
кулі, кулі
ви вже
дістали.
От скажу
кулі
скочувались
з зубних сигарет
Джоша
у
його маразматичну
вгодовану
Тугу
Через
Губи
і схематично
виходили
острови
півострови
материки
рідних
не попрасованих
поцілункоспроможностей,
бо він кохав
звивисту непроглядність
бо доля,
вважав
Джош,
це шматок
лайна,
з якого
можна створити
мембрану
в інший
невидимий світ.
Бо доля -
це величезне море,
в яке не можна плювати,
стругати алкогольними
птахами,
собаками
Павлова,
совами
совіністичними
бо доля -
це море,
в якому
можна рости,
плавати
в пошуках
інших
магічних слимаків,
від висушених
доз
залишаться
покремсані
вени
у які запускатимеш
не яхве
у які запускатимеш
любов
любов
як привселюдну
дівулю,
яка не соромитиметься
розставляти ноги
і запускати
туди більярдні
киї,
яка не боїться
ні брудних
мужиків,
ні слимаків
із чорнокнижками
ввесь світ коханців
і коханок
весь світ барв
і знебарвлень,
море
втопи
у собі,
втопись
у своєму морі
і назвуть
твої
слимаки
північну широту
твоїм іменем
кулі скотились,
усе зачинилось,
залишились
спогади
від п’яного дня,
що зачинився
зараз
у комірчині,
програваючи
на мулі своєї свідомості
мелодію
«Jazz me blues»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428381
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2013
Холодний клімат
У руках
Заросте
Деревом
І залізними
вікнами
І доки
Я буду
Слухати,
Як вона співає
Я встигну
Помітити,
Як вона
Пронизуватиме
Мене
Поглядом
Моє внутрішнє пекло
Воно
Не побачить
її,
Як і вона його,
Але ще трішки
і скринька
була б відкрита,
якби
я не відвів погляду
дивитись у вічі їй -
це як побувати
в розбомбленому
потязі,
який прямує
до уламків
болота,
в якому тонули
трікстери,
і досі
тонуть
напевно
дивись у вічі її -
це, як стрибати
з найвищої точки
у найглибшу прірву,
наївшись смачної полуниці
я ниций,
я був ниций,
птахи повертають
із вікон,
в’ївшись гарячим сонцем
у Північ
холодний клімат,
комплекс недосяжності,
розрізані руки,
крики
власних
мімів,
все це було,
пора би забути,
але ця скриня,
як важка труна,
що тягнуться
вздовж
країни,
вздовж
ріки
вздовж
світу,
якому пора зникнути
серед
усіх цих пісень
волати, палаючи,
як зірка
здаватись,
здаючись
маленьким
маленьким
хлопчиком
чи був би я радий,
якби мене
розірвало
під тиском
сонячних гармат
якби я останній
раз почув
би її
не відводячи погляду
можна
було б тоді помирати
без загнаних
в глухий кут втрат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428363
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2013
Переплетення на моїх венних шляхах
в перетворених кислих
на смак реченнях
на листках
цієї
рослини
ростуть
сонячні
батареї.
Їхні
Душі
Відходять
Від
Сердець
Втрачених
Годинникових механізмів
У ванній справжня хлібопекарня
я не втрачаю здатність
до кольоровираження
чи вираження
цієї
пасії
у вигляді пастки
я не змочував
себе
у цій чорнокрилій воді
десь з тиждень
кожного ранку тепер мені доводиться
наздоганяти потяг в незабуті
недобудови
я виглядаю
як розбитий авіаінструмент
вісімдесятого року
прокинувся
стер
прокинувся
стер
і
смерть
засмерділа
вихід на колії
чи скочив би чоловік,
що керує цим потягом
в часопрохід
з маленьких янгольських поручнів
чи потрапив
би він у моє ліжко
з величезної м’ясорубки
що мелить мене
коли я сплю
і сниться мені
що я мелений.
Тоді я б взяв його за руку
І сказав собі
що я більше не питиму води
я більше не візьму у руки
ці механізми самовневолення
я перестану думати про безвихідь
про
хіть
лунких ліхтарів
що кличуть
вночі
вдихати їх світло
й давитись цим склом
танцювати
під зірками
з привидами
непригодними
до свого профілю
думати, що не все
ще втрачено і
цей замок
зникне
коли ванна буде
наполовину порожня
я здамся
хліб
випечеться
але
крізь нього
я побачу
дорогу
на потяг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427744
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2013
Я перебував три тижні у мороці
та такому, що я ледь рухав кінцівками
всім було насрати одне на одного,
але всі і боялись одне одного
хтось відраховував час,
наче гігантських безголових черепах,
які б втопились у цьому пофарбованому лісі,
що це було?
Як не:
танець божевільних
танець божевільних
танець божевільних
я закидав ноги на хмари
і звисаючи навпаки, від землі подалі
пробивав плечі пір’їн,
що горіли яскравіше ваших душ
і тоді я зрозумів все що я мав,
все, що я хотів мати
пішло
з легкістю буття
униз,
збиваючи
збитих
солдатів,
адже
це не щастя -
це танець божевільних
танець божевільних
танець божевільних
одну гайкову полонину
я перескочив
і проскочивши повз
самотні аероплани
зачепив колінами стійку вагу
і тоді я схуд
і тоді я став
наче стеблом
сухого дерева,
пізніше
я зрозумів:
я втратив вагомість,
ставши
метеликом чорного
забарвлення
очі горіли, очі диміли
і звідти вилазили
ящірки,
все, що я мав
все, що я мав мати,
втративши
рівновагу,
перетворилось
у ніч
із сивочолими зірками
і от останній раз я підлетів,
і завмерши, виплюнув тяжку слину
танець божевільних припинився,
але я ще й досі перебуваю всередині
нього
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427597
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2013
Одвічні цвяхи, що стирчать
З моїх рук
Злякають ваших гарно вбраних
Жінок,
Ваших дітей,
Що не вміють плавати
Блюз мертвої води
витягне ребра
і місяць повалить
вас,
Я один у своїй голові:
Візьму
У руки
Рушницю
І станцюю на ваших могилах
Блюз
Мертвої води,
ця мелодія
витягне ваші ребра
Речі, що не продовжують життя
Здатні лише руйнувати,
Тому, я впевнений
Ви,
Ви,
Ви, маленькі виродки
Топитиметесь
Адже цвяхи в моїх руках
Ржавітимуть заражаючи кров,
Адже,
Все від голови:
в ній каньйон божевілля,
річка порожнеч
надії,
очищення,
надії
виходу
зі станції
з безкінечним
вітром,
що вивертає
кістки
вивітрюючи їх
на порох,
все зітерти на порох,
валить
дим
з кочівників,
що проносяться моїми світами;
сонячне проміння
склало руки на грудях часу -
час помер не встигнувши зітхнути,
тому старість чи народження
не вперше, не востаннє,
я, власне, відхаркнув
минуле, майбутнє й теперішнє:
всього цього немає
і ось тонучи малюк Тоні
скаже:
- Ти страх,
- Ти вогонь
- Ти яма,
В
Якій ми всі топимось,
а
тепер натисни
на гачок,
благаю
після речень й вигуків
смертників
я самозаймаюсь,
і тону
в божевіллі,
місяць проходить повз
мене
широко
розплющивши очі
«Відходить» -
думає цей.
Він оглядає
мою щиро
розбомблену
голову
і знаходить
ледь ще помітні
частинки
мозку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427360
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2013
Гальмівні шляхи всередині моєї
консервної бляшанки
Я відкриваю парад нічного німого кіно
Серце тече
Серце стікаю
Нічийністю
Я мовчу
Я ж мовчу
Чому навколо
Мене
Стільки
Незапалених станцій
Все б згоріло
Якби
Не стілець
Зі свіжої крові
Ти приходиш
З ножем
А
На милість
Просити
Я не буду
Не ріж мого контуру
Не ріж
Кольоровиділення
Не ріж
Не шматуй
Нічого не відбудеться
У архаїчному порядку
Відкрите
Те що в астенії
Закрите
Те
Що не в долікованих
психотравмах
я збирався піти
у вирій
як птах
піти
як чоловік
який
не звершив читання
я збирався зникнути
в цьому плині
плані
втечі
десь між централями
неба
і сонця
десь між будинками
збудувати
свій невидимий ліс
з маленьких зірок
що не виросли
й не запалали
й поселитись там зруйнувавши
землі пожовтілих відряджень
й поселитись там
зруйнувавши землі списаних
конвертів з інтровертованою
адресою
десь недалеко в тексті мого листа
дівчина
на ім’я Сів’єн втопить карету
протираючи сонні очі
десь недалеко від тексту мого
листа
повіситься хлопчик без ім’я
той що гіперболізує морок.
Десь недалеко чи глибоко
В тексті мого листа
Пройдена
Старість
Пройдена
ненародженість
Вузька колія
Вузька
Дорога
Розширені кодекси
Про ширму
Перехресно розташованих зіниць
Ці мікрограми
Ці мікрокосмоси
Ці мікроказки
Поглинуть мене
Тільки
Якби
Не бажання
Постійного перебування
В коробці
Зі спицями
Кольору
Мертвих вуглеводів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427359
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2013
кармічні вітри падають в сонні кишені
долин,
той, хто зараз сидить по той бік місяця
стоптав усі світи
має право відкривати очі,
наче птах,
що пролітав через всіх:
від маленьких сердець
до легень
величезних жовтих китів
кармічні долини в глибоких кишенях
твоїх сновидінь
наспівує привид про провідники
через крайні точки всіх світів,
зіткнись
з ніким,
місце в річках Місяця заповнене рибою,
що плаває, наче мертва
це переродження останнє,
ти напевно пірнатимеш глибше
синьоокої ночі,
в горло холодного океану
ти напевно топитимеш власну
сердечність
в шкірі холодної потопельниці,
співаючи сумні пісні помираючих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427096
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2013
останній коханець вирвав собі серце.
Випустив всі нутрощі назовні,
наче повносправні риби,
вони полетіли за течією
затамували подих
у здертому тілі
маленькі дзвонарі,
розійшлись дорогою
всі, хто тільки зуміли
ковтаючи попіл згублених міст,
я впав, приклавши до горла
твердий, найтвердіший ніж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427092
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2013