Сторінки (4/358): | « | 1 2 3 4 | » |
Тінь світлого дня,
Темінь зчорнілої од втоми руки ночі
Очі,
Котрі слідкують
За моїм
Кістлявим гаманцем,
У ньому
ж
Нічого
Немає,
Окрім,
впавшої
Душі,
Хтось
Так
Казав,
А потім
Просто
Відітнув
Руку,
Що ховала
Лихоманку
Збайдужілого
ворона
Куди ти втечеш?
Куди я втечу?
Якщо
Навколо
Жодного мікроклімату ,
Окрім як
смертельних
посух,
що вирішують
роль кожного
життя на граничних
пунктах,
Якщо я більше не той?
Якщо тобі надзвичайно холодно?
Куди,
Як
Не в простір недосяжності
Рухатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539076
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.11.2014
Коли торкаюсь твоєї шкіри
Вискакують діти із підземель
Виринають вітри із горлянок
Підвішених
Приходить полегшення
Й відламує ешафот
Коридором свіжого сіна
Коли торкаюсь твоєї шкіри
злітають вуглинки од тіл тих
що зотліли
й приходить полегшення
й барельєф квітне садами
спочилості
коли торкаюсь твоєї шкіри
лине симфонія заселеного порожнечею берега
на тім березі привітніше аніж скніти на дні могили
до осіннього вечора
густого холодного осіннього вечора
і приходить полегшення
й вихоплює повітря з легень
й підлітає
прояв минущості
й викидається риба на садиби зношених патрулів
хтось гукає
й перегукує луна його дзвінкий голос:
люблю тебе у цьому будинку
і у цьому світі короля руйнувань й рослинного побуту
люблю тебе у цій порі року
й у наступній любитиму
і доти
і доки
і доти
і доки
смерть не розітне вуста
що я б вже не зміг віддати останню крихту
свого вияву великої прихильності
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538852
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.11.2014
коли танцює місячна комаха
у беззаконні втомленого дистиляту
чорної машинерії дня,
я відкриваю апарат ножем повстанців, -
і хлине кров із тім’я ночі
у тім’я корисливого злочинця
будується в’язниця доторків
між револьверами й руками
продірявленими,
нотується сяйливість й схибленість
на сяйві,
й під клепсидрами пустелі
тече вогонь, що спалює органний вий свободи
голос, що співає, все дужче запановує
над гарнізоном, котрий примарно топче
плач затиснутих у сни поселень,
й відкривається земля, й затіняються скелети,
ніхто вже не бачить, ніхто вже не чує
рух зупинився
смак розчинився
тортури скінчились
коли ти почнеш думати, що щось тут не так
згадай про порядок живих речей,
згадай собі навспак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535358
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2014
Проходячи крізь стіни власних снів
я можу втопитись у розчині солі із йодом
проводячи електрику у своєму екзальтованому світі
я можу зустріти не того подорожнього
зачинити двері не перед тією примарою
викинути не той непотріб
набравши холодної води до продірявленого рота
можу летіти у прірву
зазнати передчасного
падіння
а
можу відтягувати мить зникнення земного тяжіння
ти вірно б знати хотіла як люблю тебе
знай це почуття потужніше за будь-який струм невтішного
курсу Землі
це почуття потужніше будь-якої течії таємничого позаземного часу
це почуття є і його нема
воно
як
риба світлого світанку
котра бовтається на поверхні сонця
зникаючи передчасно із ледь видимої спини місяця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533930
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2014
Шкіра здається твердою,
Та її все одно зривають вітри
І там під нею м’язи, котрі
Не знадобляться більше ніколи,
Коли кров згортатиме увесь
Мікроклітинний світ,
а далі - скелет і тінь од нього,
в котрій цвітуть кипариси
а ще далі – шматки згустілої цитаделі,
де вкотре народжується зір сторіччя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533700
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.10.2014
межі мовного мікрокосму
за твоїми показниками
я кордон усього всесвіту
граничний пункт усієї
вселенської змови
межі мовного мікрокосму
за твоїми показниками
я плавник острова
з істинною назвою
)в(трата
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533697
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.10.2014
схили отрути хиляться
до твого піднебіння
й потрапляють
у саму серцевину горлянки
там перетворюється
сніг на блюзовий розчин
світла й серпантинових звірів
я схиляюсь навколішки
зірки багатоповерхівок
разючіших ніж ґрунтові розбиті дороги
пророчать червоні гасла до подарункових
келій
не слухаю нікого як і ти
коли вуха проростають пагонами гінко
уздовж м’ятої пресованої землі
не чую мелодії вітру
пустельніший крик, аніж твій кістковий рупор
тягнеться моїм колізеєм барвистого доку
кора і корабельне місиво,
у котрому геть не зіпсутий мороз витягує
ноту нікчемного холоду
чергуються септархіпелаги із мінорносвітливими
тінями
і я зіскакую із свідомості спекулятивного гомону
й ти зіскакуєш із крові недобудов
ребра індустріальної породи чиняться
коліщатами природнього вибуху
бухкотить сорочка й руки працюють
невтомніше поля із репрезентативними кольорами
виміру забутих старих речей
коли ми здобудемо тісняву злущеного як шкарлупка
горіха дитинства
то відчинимось для жуків й хробачих королів
й клекіт й політ й маргаритковий стогін
чути стане
як під скрипучим роялем розбиватиме
шатро насолоди тиша цнотливості
і хто знатиме той буде тягнути
а хто не знатиме
йтиме уздовж прорваного фалангами
небожа смерті неба
й курітиме за тими кроками одра цвітіння
сколихнутих шпичаків
й бовванітиме колисковість снів
й витримає вогонь
й витримає потоп
й вино опустить у склянку порожнішу
за ситу породу вітрів
й пускатиме соки
й прикріпить розпис млосний
я був тут за твоєї відсутності
бачу слід вічності, залишений
твоїми вустами
маленький-традиційно-розтрощений
гість
сильний немов холодна зброя
злізлої зі шкури слона примари
в’язкий мов запах волошок
котрі палають у серці інструментів
довготілесної любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533383
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.10.2014
1
сон проткнуло морем корабельної тиші,
мовчання огорнуло, наче багатоликою зимою
химерних узвиш,
фіорди минулого сторіччя
замкнулись на сітківці
жорстокого ока
гамором,
коричнево-сіроокою гидотою
колесо відлетіло й поцілило
у птаха,
котрий
вже не
співав
вічности
пісню
у відповідь
на потаємний
ошпарений
голос
десять пакунків
у
чийсь малозбагненний вимір,
сорок градусів тепла
й навіть ті почасти вдалі
розмови
не заслуговують
на звання всеохопних діалогів,
тому що
консумент
заплив червоним жиром
лякливого збайдужіння,
музика розтрощила
усі ненаситні кінцівки,
і цівка блакитного нападу
осені виїла середину горла
як хробак, котрий заблукалий
опинивсь на дні розпаду тіла
2
дійсність така ж незбагненна
як розум схожої на скелет смерті примари.
Чи то збігти униз іще по сірникові конструкції
Чи то ще відітнути шматок із запліснявілого супу
могутньою ложкою, що зкидається на некролог пам’яті,
боротьби немає,
концепція відсутня усіх назбираних суничних концептів,
самонавіювання величезного дельтаплану,
печера-пустеля-неділя-здоровий сон,
шкіряне позачасся
розгортає скатертину
власної обдертості,
хто?сь позбудеться цього всесвіту мікропотопів
швидше, аніж моя тінь дістанеться недалекого берегу,
хто?сь позбудеться цього смороду затхлого духа
швидше, аніж я перекину дисперсію власного розуму
на сей острів святої любови,
що видніє за кістлявими клавішами
здичавіло-вогненного небокраю?
Сонце зійде й хмари роздійдуться –
як тільки ліжко невагомості відкине мій
надто вже протяжний керунок спочинку
3
як звершити усі схеми електропотоків?
Одним центрованим рухом подиху
й дмухнувши розгорнути шатра пожежі,
кидаючи на позаманевровий потяг
рештки чужої свободи
як відітнути папір від зживілого дерева?
Одним периферійним рухом власного хоботу
й гулькнувши на світло, здавалось би, темного поніччя
чогось гнилого
зрозуміти, що завжди стале усамітнення – це отруєння,
котре в’язкістю відтягує від луски риби щастя
твої руки
твоє обличчя,
котре
пам’ятатиме про відхід від поснулої старості
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531212
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.10.2014
житиму у цих коротких
триваннях,
трав’яних дима́х,
полум’яних будинках,
байдужих дітях,
як тільки частково
прийде зима –
розділю себе
на павутиння й ом’янілих
павуків,
як тільки запалає крона
зимового дерева –
зустріну твої листи
через скриньку срібно-зизооких вітрів,
відкинусь у небо величним повітрям
людського запаху
і
тілом од крові удалечінь запливу,
і там, за горизонталями світлом’ятих кардіограм
сонця згасну, наче паливо мовного зітхання,
наче квіти вуст,
наче тісто відпу́сти,
наче амарантове світло розумової розпусти,
видобуду вірну напрямленість снів,
вичарую море із темним серцем гострої кістки,
проникну у тіло мікроорганізму свободи
й відбудусь червоним, темнішим за артеріальні арешти
оргазмом
проткну карамель білих кам’яних дзвіниць
й лунко відкочусь пошепом на антураж
стряхлого душезгубного зоопарку,
там відірву від шмату землі серединний меридіан
печалі
подалі
надалі
як бути у таранній колоді морокових карт,
скажи?
Відмов мене од подорожі у пекло самого себе,
відказуй проказу - мовну заразу
відказуй й кажи
лічи моїх демонів
лічи мої тіні
я блідістю спалаху міряю кроки до затину місяця мрій,
я битим сновидою бігаю по колу зів’ялих цитрин,
цебра камерних лаштунків випадають, як розпечений
сніг,
і там, на одвірках твоєї згубної звички мені посміхатись,
я караю мить
і мить карає мене
відсутністю декоративної стрічки,
причалом зіпсутих черешневих черві́ннь,
немов марки й хмари
вихемирували голодного духа,
немов земля народила замість тисячі паростків
глухий звук гамірного нюху,
немов машина пустилась навскач
під людським цямкотінням,
їжа – кажуть вони, то їжаче діло
не ступай травою, бо роса
розіб’є тобі ноги,
не стрибай голіруч під леза нічних птахів,
бо витягне музика тебе до урвища ящіркових скринь,
і це ж
подарункове пійло візьми зі собою на віз
і прямуй на Північ, на чорний смутний узвіз Гардебальда:
там, де купці
і визволителі жовтошкірого панства,
там, де меси поганих книжників
й залишки закінченого християнства,
де капустяні королі
й розпусні відьмаки,
де хижі духи
й голодні драконячі пики,
де світлість розуму бере гору над темницею тіла,
де командорство й комини мишей
ховають петиції звірячих зірок,
де віщують смерті від смердючих укусів хитрих плазунів,
де відштовхується вісь мрійництва од затхлого розкладання
старості
й де діти радіють будь-яким кольорам смертності,
мирись
й зноси
сюди увесь свій хлам важких емоцій,
адже
вогнище повинне триматись у певній форму містицизму,
адже вогнище повинне кидатись із руху у рух
й постійно дислокуватись у хаосі порухів рук й
рамена вовчого тіла,
несила?
Скажи це далекій згустілій, наче гриф туману могилі
Вона відповість?
Втовче тебе пикою о землю, котра ще буде просякнуте
Мертвістю твого тіла.
Освічення й свічадо
любий комашиний тато.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529258
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.10.2014
Лоскочеш підлогу смерті
до знемоги –
і падають постулати пам’яті
у закапелки
слинявих садів кістотілої ґвалтової
пінишся сміхом могил,
капаєш, як розведений розчин
спирту
і потрапляєш в комин снів
соннозвиднілих засік
скаламученого сонця
патріотичний мовленнєвий шум
відкочує кусень зіпсутого хліба,
з точки неповернення твоє горло
прямує
у склеп,
де оживає
тінь
й розум
жінки,
а разом –
оживає
й надія
дірявить квартиру одним
невмілим порухом
картина
картина
картина
відмирає голос природнього бунту
дитина
дитина
дитина
чия це дитина летить між повітрям
і ґнотом кордону земної кулі
й планет покинутих вартових?
Онде, під язиком кубометричності
богоподібного слона,
відлякуються од пустки чорнявих
дзеркал іще темнішого космосу
й сплять
ці планети,
зірки
у тваринному кроці упевненого шаленства
вийти на вулицю
Карамельно-зів’ялого дива
й збути божі сльози
за ціною одного персика,
солод якого переважує
солодку вість
од чиєїсь смерті
вісь на головній площі,
партитура дурості
й самозухвальства,
спробуй уникни різниці
вогняного вітру
й скреготу зламаних нігтів
затамувавши руки
на власних грудях,
учепишся востаннє,
наче моя мрія за
гірким подарунковим
вином
й відітнеш тишу
од м’якуша густого волосся
зчиниш різанину,
у котрій існуватиме
проспект мого піднебіння
зітреш й поневолиш
родовід скитальців,
що вербалізуються
у цих відносно
простих
субстанцях-танцях
зітреш й поневолиш
родовід скитальців,
що вербалізуються
у цих відносно
простих
субстанцях-танцях
зітреш й поневолиш
родовід скитальців,
що вербалізуються
у цих відносно
простих
субстанцях-танцях
замкнешся й вкинеш,
одчиниш і покинеш
це коло централізації,
ця музика паскудної голови
грає як півстолітнє тло
для дезорієнтирів,
ця камера – сірниковий спалах,
після якого неможливо
відмити тіло
ця наддосвідеченість
й відсутність досвіду як такого,
ця карательна експедиція ген до світу
того:
німого й безликого,
холодного й сяйливого,
хворого та сильного.
Ця надмірність й вирішеність,
макетованість й полишеність,
політичність й занедбаність,
та
й на самому
верхньому дезорієнтирі
сором’язливість
є злочином,
згуби!
Сором’язливість
є злочином,
згуби!
Сором’язливість
є злочином,
згуби
зуби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529019
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.10.2014
[А]
Мені легше мовчати, аніж мовити,
коли ми не досягаємо розуміння
І наші душі розлітаються,
мов придорожнє каміння
мені легше мовчати, аніж мовити,
коли бомби спрямовані на наші
острівні поселення,
хоча ти ж знаєш, ми давно
вже не їхні мешканці
мені легше мовчати, аніж мовити,
коли ми з тобою руйнуємо
небо сотворене тільки для гомункулів,
і, що буде, якщо й надалі розтягувати
канат невдоволення,
і, що буде якщо прямувати впевнено
за кожною хвилею нутрощів, що нуртують,
як море безликої втоми
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
тригонометрія бомб
математика почуттів
чортове колесо
архангельський спів
почуй моє серцебиття
як кам’яне провалля
вовчих снів
й зісунь капелюха
з обличчя,
прошу
зісунь капелюха
з обличчя, прошу
гримаса болю
контрастує
з поглядом
твого овочевого звуку
над риб еволюціонує
старий, розтрощений
сирістю, убогий патефон
й відлунює користь
од свіжого вибуху
шалу
й м’ясо летить, як
підрізаний птах
зондованого старого
{B}
тікаючи із нічної палати
розгублюєш кілометри пристрасті,
втрачаєш любов,
втрачаєш вагу любові,
проте вага всесвіту давить
на тім’я малюка
й сурмить у ріг
посмертний вигук
того, хто застряг між Тим і Там,
слина обтікає мармуровий пагорб
й за ним видніється пустотність
берег є
берегу нема
звук є
звуку нема
обличчя є
обличчя зника,
капелюх од вітру
пнеться й тіка
скелет
є
скелету нема
душа була
та й
загула
глуха зима
глуха зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525774
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2014
довжелезними пальцями обхоплю твої груди
відтамую, одтамую день передтеч до відлуння
дерева вічного цокотіння зубами,
індіанськими плямами світло-коричневого
промину заявлюсь у твій сон леопардовий,
одірву матеріал, із котрого вибудовують
ряд консервного начиння,
принесу тобі голову,
про котру я геть забув
й котра завжди залишалась
на моїх плечах
арапахо
в цих дивних ночах
втрачалась кров й бурлявили кістки міста
внутрішнім двориком кінчались солдати
безликі, втомлені голодні конформісти
високого знебіння
холодного саміту
самотності й вологого свисту
й що це було за зухвальство
читати упівголоса перед своєю
похоронною процесією,
бувши примарою спаленої історії,
мідною медаллю змертвілого президента
Сполучених Штатів Поетики
у свій смак залишатись гордим птахом
у свій вияв сіяти зерно, де не виросте братства
я торкаюсь твоєї шиї – й хвилі відрізають мене од берега
вказуючи на острів свободи серця,
торкаюсь твоїх ключиць й ніжне гостре лезо
вибудовує зашморг із духовного каміння,
торкаюсь твоїх рук й випадають із вікна
бісові лелеки,
перекидаючи усі вазонки скелетоподібного Ґреґора,
і ось дістаюсь головного – обличчя
вантаж неминучості стискає моє тіло
до розмірів коника-стрибунця
й розчавлює,
протикаючи поміж дерева холоду спиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523852
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.09.2014
1.
фігури й відсутність геометрії
Зацентрованими апоцентризмами
Як і де лікують душу історизмами
Як і де пророчать тілу силу,
Вихід із себе
Десь близько,
Довготривала втрата дихання,
короткотривала мить смерті,
а потім міст чи мости,
що тхнуть нумізматичністю,
бери у руки ці квіти
й нехай квітне
й розриває твої нутрощі
од цвіту й світла
й єдина метафора сенсу –
це друзки каміння
й єдина свідомість –
це трюм твого тіла,
тіло розуму
уміщається
у кондиціонері блідого
почерку
когось настільки чужого
й обриджені руки
вже обкидають твою могилу
землею чорнішою
за історичне сяйво бога,
на невагомість змін
на непостійність рухомого.
2.
Розбиті двері
твій химерний вияв пройшов крізь
розбиті двері,
одчинивши натомість залізо
розпеченої сонцем оселі,
твій химерний вияв привітавсь
із моїм консументом –
й метро нирок розчепилось на риб’ячі голови.
За газетами й кретинізмом поштарів
відлунює потяги,
що курсують до місяця.
З ноги тече кров. -
З однієї.
А потім із другої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523429
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2014
Стою край дірявого даху
й обпльовую власну невагомість,
прибиваючи до хреста свій авангардний трюїзм
біжу у запакованій схемі лісу, -
а звідти вилітає смердюча
стріла звіра
і молюсь, і прошу
й не молюсь, й не сподіваюсь,
завершую, звершую
повертаюсь й покидаю,
сфера прокинутого вартового,
дев’ятсот сорок п’ятий чоловік
без ніжності у поспішному розумі
гребе із цього буття,
ген за чорні олов’яні сходи
й картина відламує шмат
мого нутра й вкидає
у культурний міазм
беззубої річки,
вода й каміння всередині
чужопосаджених плечей,
світло кирпатого одвірку -
я майже малюю себе:
самоутвердження через
фарбу червонішу,
ніж кров грошей
я велика риба,
а світ – маленький струмок
світ – велика риба,
а я маленький струмок
я колір зневоднення
а світ – це фортуни кістка
світ – це колір зневоднення,
а я – фортуна кістки
випльовуй все через ротовий клапан,
виходь за межі своєї трансарктики і бийся,
командир горлає слова посмертної подяки
за заслуги перед людством –
нагороджується цей поет посмертно
дев’ятьма тисячами плювків й прокльонів,
і матір божа висить на хресті собору.
Ти бачиш все так злагоджено, як у сні,
снити тобі ще сотню віків
і віддати кінці на цьому перехресті,
де зеленого світла вже й немає
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522817
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.09.2014
коли наступає темінь
й відроджується звук
народжуваності повітря
відкриті люки й танцівниці
випалюють в легені
жовті спиці
коли ступає морок
згуслим чоловічим тілом,
то ген луна здіймає оберти -
й сорочка хмар на клаптя рветься
коли ти дужою ходою
котишся у край шпичастого
одлуння Півночі,
той циферблат
на океан свідомості
соромиться
робити речі,
про які не надто й варто
говорити
коли ти стугониш долівкою
долоні по мокрій голові
Мімора Й Сутану,
той стан вагомості
займає префект
срібно-іржавого бонівуару
коли ти розкриваєш ножи̕цями
зелений пагорб лісу Svilto nova –
кров лющить з мису
сіро-гранатового кори дора
І поки квітне й поки пахне та кров,
Що зветься байдужою вантажівкою
Бога,
маленька ницість
й кошлатий гонор
спіймають кулю вартового
а сон цей зветься страх й надія
кардіології поета
й Патрон звартує вищості
камердинера
й сміх – до цента витче
павукову вдачу
й хмари, й хамри,
й хманарі утраплять
під гради̕ й трункові
ніжні запахи
відчужого бельтіння
й белькотіння,
як чуєш,
як пляшкує й трапезує
смерть,
тікай
щодуху дух
свій оминай,
щоб дуже
на забутість
заручитись,
й віддоста
й на зимових землях
оселитись
сели
цю
голку крізь серце
зірки,
та, як відчуєш комашиний
плач за мертвим тілом
знайди посяги̕ того сміху,
котрого на одній війні до Всесвіту
зректись є неможливо
грійся й оплакуй,
куйовди пагони й згини,
бо тінь омарою скорила твою силу
й ввійди в цю плоть
щоєбажань;
й смагляві щоки, й вицвілий вівтар
Котар.
Дірявий стукіт здешніх цвинтарів,
І звершує все винний погріб
Гробарів,
Там людськість й злудженість
В колишньому людей
І вітер, що не стих,
Коли стріляли ради втіхи,
Коли й трощили й не просили
Насипати й наслати
сніг й совиний крик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520265
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.08.2014
Не кажи мені про боже]вілля цих гойдалкових міазмових комашок
Ша кА мА ра нА
Моє тіло випаровується на кулеподібний вияв книги
Моя нога у цій спробі
Втрапити у світло пінявого коридору
Нагадує плюскіт води
Трапленої у горлянку втрати
За сенсорною спробою
Відчути цей вияв інаковір’я
Я купатимусь у смолах
й лавах латині
Якщо горітимуть дітки, що курять із горнятка матеріалізму
Плацента останнього динозавра зжере усі літери
Усе, що йде на їхню користь
Віддається чорному мадярському місяцю
Хап
За горлянку
Хвацькі химерники
Витанцюють
Під космічною линвою
Усі, хто проходять у вертикальному сні магічного подиву
Не бачать, що усе їхнє життя – це темний кабаре
Білизна витанцює із власниками вітрів
Й чорний гнів Півдня осідає на м’язах дикого вепра
Тьфу тебе, лихий, захеканий бісе,
ну побудь ще зі мною, хоч зо десять хвилин:
П’ять я тобі відстріляю за сміливих мовчазних птахів
І ще зо п’ять за серця стомлених мандрівників
Й побий мене грім
й хай втовче блискавка
бо не сила вже крутитись
у цих перпендикулярах
самонелюбови,
якби знати, що усім мерцям легше
опісля їхнього відходу,
то й собі перетворивсь на мертву річку
й опісля смерті усієї риби
став навколішки під мостом,
де розстріляна радість посадили свої квіти,
котрі проростуть
й проростатимуть
й відмолив на мить
усі наставші миті
і доки моя тінь ввижатиметься
плаценті деконструктивізму
ти обов’язково в’яжи
светри
й полюй за голодом
любові,
адже всі зірки загорнуті у пішість
перетворюються на відтягнутість
розбомблених вулиць
адже всі шості півні, які горлають
за симулякр свободи відчують
терпкі рани ранговості
пасивність охоронців-політологів
й завзятість чорногуморних екологів
усе це вкладається у парадигму
волі
прокинувсь почистив зуби
й знову у ліжко
не витягнув руки із моря отримав
по голові пеклом Данте
змінив код власного дитинства
й черепаха потовкла обличчя
змінив одяг на більш просторий
й історія клятих дверей повторила
оберт Вінсенто
за центи маленькі бешкетники
продірявили старого Ґолдберґа
я ж намагаюсь не бути вогнищем
ані каменюкою льоду
ані мурашиним виконавцем
ані судом для подоби бога
я ж пробую
й пробую
й спроби мої одвертаються
спиною й показують святий фінґер
а я вже на миличках крокую до нерву землі
й розкопую свої майбутні гробниці,
вишукуючи хмиз.
Падай униз
Не падай униз
Приймай на руки діброву ангелів
Подобу побоїща
Всесвіт оминув твої зіниці
Й ти не побачив ясного зорепаду власної смерті
Kami tañido de muerte
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519078
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2014
Розум холоднечі опікується вогняним масивом
Світлий пастух обвішує голови мерців стягами
Ідучи уздовж лісових розселених у істинних знаках маків
Маленький комашиний король співає про звіриний зір
й зіркові м’язи
які вони дужі коли скорочуються
які вони легкі коли рвуться
наче тятива ящіркоподібних луків
тнем
затнем
за темінь
днем
проносимось довгоподібною масою альвеол
й серця наші вимагають музики
котра вимагає приреченості й зречення
і звідусіль звук тіней
ей/ніт
синьозубний гніт
і спалах рослинного омовку
і коли змія всядеться опісля
снів й дурману
розтруси свою тайну наче трясовину ігуан
ган
ген
за ґанком спалахує
хмиз
химерний химерний химерний
химерний химерний химерний
кінь
й на коні ідіома котру варто вкинути
в провалля морських валів
вайлувате пасовисько із століть
промолочених ртуттю
З-драствуйте я ваш ваш за̒мок із їжею
З-драствуй маленька дитинко із сплячого божевілля
я нічний поморожений сніг
я самозгубиця
що постійно губиться у кишені річки
й тоне
й тоне-непотоне
чи дотоне
чи доторкнеться
чи розіб’є кулаки
чи розітне о тюки
й розпадеться
й розпадеться.
Ви посміхаєтесь крізь зубний наліт
Еволюційних нічних потягів
Ти посміхається крізь ягуара ядуху
я випробовую генератор випадкового дива
запалюю сірник
й відбльовую нірвану усіх міазм й кошмарів
б
у
т
т
я
комариним плескотом
й укусом
у двісті позаземних кроків
випалив день й відвідав продірявлене місце
господа свого
ох і нівроку
ох і нівроку
ох і нівроку
ох і нівроку
запитай про зубний біль Місяця
а у відповідь
тільки стогін індіанських кіс місяця
у цьому
місці
рік
і місяць
й невизначеність вулиць
будинок – пустеля для сприйняття
вибухонебезпечний кейс
із зачиненими дверима курця
іграшка – це сукупність усіх можливих всесвітів
дитина – це поодинока планета
що відштовхує чужорідний удар брудного.
Я це проекція твоєї свободи на проекцію свободи
одруженого ссавця
моя рука – твій манір доторкатись
моє серце – це пагін усього сукупного у минулому
моя душа – це душ для старечих щік
доторкнись до мого обличчя
й дізнайся скільки цій планеті років
Я народивсь у Марокко
Й помирав у Марокко
й відточував ножі теж у Марокко
п’яні проміле морських пожеж
проникли у вербальні поверхи
моєї свідомості
моя мова відбилась на твоїй шкірі
островом невідомості
й зникла за помірністю останнього лібідо
лебідь біди
пливи й пливи
дивись розмірено тільки не у саму
вісь глибини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518322
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2014
1
Зігнутись у ящірку,
Загнути капелюх
Меморандумом
Покидьків
Відчинити область, у
Котрій небо сягатиме
Альвеол безосяжної хурделиці
напакувати рот снігом
й перетворитись
на каміння голодного
напакувати рот снігом
й перетворитись
на каміння голодного
напакувати рот снігом
й перетворитись
на каміння голодного
зайти надто далеко,
щоб більше не прокидатись
втомленим,
зайти надто далеко,
щоб більше не прокидатись
зніченим,
зайти надто далеко,
щоб не встигнути
заспокоїтись
й стурбуватись
зайти надто далеко
й забути мотузку,
котра виступатиме
цупкістю ментального
дихання
зайти надто далеко,
злетівши попелом
над прірвою прірв
зайти надто далеко
за межі безмежності,
й, поцупивши реакцію вибуху
у раціоналістів
злетіти повітрям
в повітря,
Зіткнувшись з
Порожністю
Змісту.
2
Їси й міси це тісто,
заки
на кістках буде злісно.
Їси й міси це тісто,
заки
на кістках буде злісно.
Їси й міси це тісто,
заки
на кістках буде злісно.
Їси й міси це тісто,
Заки
на кістках буде злісно.
3
мій внутрішній діалект
викине газ у стовбури –
й запанує мовчання дерев
мова переважить над знеособленим
ефектом роз’єднаних слів
сліз пакунок покину
у кістковинні слонового замку,
й витре сіль землі вітер змін
зітру взуття до чорних улоговин,
пізніш – й ноги занедбаю
як тільки тінь світанку стисне горло,
злечу камінням у бік ґратованих примар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516532
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.08.2014
Сніг, що тікає крізь обмілілий пісок
Вимальовує дугу концерну
Виробництво торішнього міфологізму
Нагадує про те, що час настав
Осені личинкова сутність
Вимальовує м’якість підлоги
Розбий табір обіля врат,
А потім розбий вазу
Із запахом, що видається
Примарним
якщо даність – це незмірний лик відмінності
тоді чому ти мовчиш,
коли мовиш про важливість двобою
накрию саваном пустельного вітру
й відпущу посмішку на огидні декорації
кара й тіло кари,
у кишеньковому дзвінку
собаки й моєї собачності
світло й вогонь от пітьми
у надгортанному статуті
мого барабанного крику
тікаю у змінний масив,
одкриваючи кров’яну завісу
течи моя крове,
винурюй із мого
тіла,
аж поки мій розум
не звільниться
від ідеалізму
звикань.
Течи моя крове,
Тікай,
Як втік тодішній концентрат
Самозневаги
Сигнал сигналізації
Подасть
Мені напівобгризлу руку,
і
Я її потисну,
Авжеж
[b]Відчиню дерев’яний стовбур
й застрибну туди
відчиню дерев'яний стовбур й
застрибну туди
відчиню дерев’яний стовбур й застрибну туди,
чуєш
Відчиню дерев’яний стовбур
й застрибну туди
відчиню дерев'яний стовбур й
застрибну туди
відчиню дерев’яний стовбур й застрибну туди
зникну,
мов торішність.
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516311
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.08.2014
Грай заради сенсуалізму
Грай заради окремої інтелектуальності
на кінематичному рівні
всі вирази набувають значень підшлункової
переповненої шкірою мови ідеальних вершин
я мовлю зараз про абстрактне
це риторика
це окреме нагромадження зліпків слів
як рідкість я приймаю подарунок у вигляді
смертності
як постійність я травмую навколишність
змарнованими константами
межі-вододіли стирають перфоманс одинокості
сьогодні відчувається дух відчуження
він прямує річкою углиб чужої мені планети
я сам нагадую чужий орієнтир до чужого міста
до чужого розуму-до чужої музики-до чужого слова
це мізансцена
де столова, у котрій я мешкаю заради їжі, ритмізується
разом з моїм з серцем
й, що якнайдалі прямує до шляхів, у котрих
за мене все вирішуватиме рубильник відкритості
тільки протези подушки замість снів
тільки сни, у яких відсутні сюжетні секвенти
тільки байдужі польоти
до вулика таких же збайдужілих бджіл
джи-джи-джи
дух пускає мед страшної комедії
міністерство запускає руки у воду
й технологія зжирає усіх дадаїстів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515141
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.08.2014
1
За[b]будь[/b] про існування усієї поезії
За[b]будь[/b] про існування травматичної зброї
За[b]будь[/b] про сонце і шляхи молочного знекровлення
За[b]будь[/b] про існування тоталітаризму серця над маленьким згустком душі
За[b]будь[/b] про Некрополь і Акрополь
За[b]будь[/b] про зуби і тверде залізо
За[b]будь[/b] про смерть й початок місячного сходження
За[b]будь[/b] про го̕ри й гори̒ до ясності бачення
За[b]будь [/b]про кволість й непомірність вражень
Забудь про все що ніс воронячий король у своєму
Темному коронованому стані
Забудь про всіх хто побував на вершині твоєї святості
Вони не вирішили головної асимптоти:
Як тільки пряма світла зникає – то віддаляючись у безвість
Крива пітьми наздоганяє на межах безконечності
[b]Забудь[/b]
Будь
[b]Забудь[/b]
Будь
[b]Забудь[/b]
Будь
[b]Забудь[/b]
Будь
Як бите с(к)віт_л_(о) в кінці тунелю
2
Фігуративний живопис –
Живий спис що твердить
Каліченими формулами волі,
Поволі й покрівля мого даху
З’їзджає з панети Ікс на палку прихильність
Плаценти редуцента
Фігуративне мовчання
Це чайна доза од кайфу до зламу кольору
Восьмий колір він де завгодно
Материнський гриб опускає на твої губи
Тепло грибниці
Й фігура у гробниці відцвітає
Очима мерця на сонячних зайцях
Вугільних спиць
Там плетеш-ти плетеш
Долю цілого покоління
З коліна даєш у дих невидимцю
Й завалюється карк неба
На пташиний постулат любові
Й викидає земля у тіло земноводних
Десять тисяч дрібних голок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512305
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.07.2014
Буде краще
Буде краще
Буде краще
Буде краще
Буде краще
Буде краще?
Неодмінно.
Якщо припиниш
Дивитись на ці каруселі світу, що вже зруйнувався
і прямо пропорційно до розташування погляду смерті
Заскочиш у них,
І вилетить пілот зі свого літака,
наче яблуко, котре падає із дерева під тяжкістю
пізнання того, хто його зірвав,
і вибухне стеля навісного сміху,
як вибукла заправка, що транспортується
під важкістю сірника у купу згарища.
Чорношкіра саламандра,
ось і небесний стовбур мантри
ти
ти
ти
ти
ти
ти
ти
знаєш усе, що було до наукових доктрина[!]
Ти знаєш усе, що повинен знати(!)
Не людиною станеш,
не твариною ступиш
на пляжі смертоносних лагун,
не рослина у твоїх серцях
знищить повітря,
а твоя необережність,
що наче ілюмінативний будинок із книгами,
котрі не дають знань
лише еститизоване відчуття
відсутності зниклого.
Хто б почув од тебе що тобі було й буде добре?
Хто б зіскочив із тобою з кари фантастичного відчуття
пожиттєвої втрати?
Те, що було не вирішує
наявність теперішніх справ,
трави̒
свої казки,
як комах,
котрі обсіли тіло
у пошуках слинявого страху,
тr/а/хни себе за те,
що віриш у ідею власної індиферентності.
tr@хай свої думки, до поки вони не здобули
Звання «думок дев’ятої ступені вищості»
відпусти й вивільни дух,
що три роки був прив’язаний до наелектризованого стільця
плач і смійся,
смійся й танцюй –
танцювати добре не потрібно,
викидай й кидай своє тіло,
як маленьку черепаху з пошкодженими мізками
трави ̒свої казки
й трава проросте до місця, де всі зітхання перетворяться
на музичну скриньку
Буде краще?
Буде краще?
Буде краще?
Буде краще?
Буде краще
Буде краще?
Неодмінно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510721
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.07.2014
Начиння згубне вливається у постріл
Й птах виліта, як тільки м’ясо зірки
Потрапляє на землю святих
Будь хто, хто винуватець очікувань
Будь-хто, хто винуватець затримок
Не нестиме покарань за шкляною камерою
Оіурувайо
а що ти скажеш на це:
Дерево росте й ростиме угору,
до поки кістки твої догорають
й з ними підноситься дух,
що мешкав у тобі,
досягнувши
денного дна неба,
він осягне Піски часу
й все повернеться,
так, ніби ти не падав
й не опадав листям
з черепа Осені,
дай дурману просякнути крізь
жилаві пальці,
дай світлу, котре ти приручив мружачи очі
відсікти кінцівки, що знаходяться за тією
плящи̕ною отрути,
за тією площино̕ю ґрат –
ґрати,
короновані квіти, що не стали
вище духовного рівня собак;
й вибити символ розлук
на капелюсі бога,
й комаху посвятити у тайну,
й тайну утопити у найнижчих
ґатунках випущеної крові,
ось що здійснюй –
здійснюй
бажання,
до поки бажання не забуло
про твоє однооке милосердя,
маслом сердець тікає підлога
й світ вже у фантомних сполуках -
рідинна аліг’єра млосного самоповстання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510486
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.07.2014
Прощення зриває твою посмішку
Й кидає її у смітник,
механізм
твого рухомого опору –
це
Картина, що ніколи не запалає,
Будинок,
Що ніколи не згорить
Спляча вершина блукає
У світі без форм,
Світ без форм
Блукає
У твоїх серцях.
Їх було вже не з один десяток –
І всі зникали, наче кіт маленького вибуху,
І всі котились з пустельної ями
У світ тварин
Наступний шлях –
Це шлях забути все:
Переродишся мурахою, –
Це найближчий шлях до людей,
Це найдавніший вияв сутності чистої праці
Й можливість відпустити усі розумові процеси,
Пов’язані суто з теорією самоповстань.
А тепер піднімись із колін
Й іди до жінки,
Що тебе чека
На тих гарячих планетах,
А тепер дивись уважно
Як зірка відкладає світло
У своїй черевній порожнині,
Залишаючи лише невеликі
Річки із пітьмою,
покидаючи цілі сузір’я,
розливаючи
солодке
карамельне молоко
у снах маленьких істот.
Дивись і відпускай усі потоки,
Що ринуть з твоєї голови;
Голосний переспів
Пісень, що личать
Власнику інкубатора душ:
Коли ти вже прокинувся й перетерпів –
Вмикай потужності на кожну хмару,
І відтоді й тоді –
Й до теперішнього вияву,
Хай заніміє океан,
Узявши всю вагу із твого язика.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508878
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.07.2014
Кістки зірок
Ламаються
У сферах
На котрі
Падають
Твої посмішки
У сферах
Де
Сльози
Твої
Утворюють
Труни
З’являються
Тіла
Котрі
Нівелюють
Зло
Примарні міста
Будуються
Дощами
Примарні
Міста
Руйнуються
Буденністю
Замкнутих систем
Чого хотіла
Ти –
Хай постане
І хай
Потоне
Те
Чого
би
не хотів
Я
Адже кожної ночі
З’являються
Снігові бурі
За колами
Людськості
За стінами
Розпачу
Почни
Любити
Те що найбільше
Люблю я –
Себе
Й розкриється
Квітка
Цвіт котрої
Опадатиме
На оголені плечі
Світлого дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508813
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.07.2014
Пустеля японського майстрового
Сходить у перетині пустотливих квіток
Аоморі,
Світло розлітається на маленькі рисові планети
І серед швидкозгаслої планети, на котрій
Я знайшов своє очільне місце,
Вимальовується дощ і демон пожадливого
Поцілунку твоїх скроней
і я злітав би у так звану височінь небес
Канґави,
А що за світ я мав би замінити,
А що за всесвіт мав би розгубити,
А защо людству у долонях
Зокреслити
Червоно –чорні-синьо-кольорові
Струни сямісену
У се
У тому,
І це У Сні
Такому,
Де випад концентрує
силу волі,
де воля
як ненависний плазун,
що згублює
свій яд
у лігві горла
землі маленьких одкровень,
землі холодних доторків
підсніжного ґатунку
і свій музичний та глухий удар
я відкидаю на розірваний капкан,
кан-кан,
І те,
І се
У сні такому,
І хвіст конячки,
Що звикло розсіка
Повітря, наче вістря
Ніжної, проте густозаселеної трави
І свіжий вершник,
що візію несе у вибуклих кишках,
і нутрощі як голос не покореного хворого,
і вітер, що поезією називає прибережний гул
залізних сякухаті,
і двері у вологі сльози поміченого стогону
маленької зорі-повстань-повстанців
і слід-слідів, і сліпіть гостроверхих посміхів,
і послід птаха, що зоветься божевільний скрип
зотлілого камердинера,
і камера як гола тінь, і
тінь од дерева замерзлого блукалого
усе це: і се, і те. Оте, у сні такому,
як просторість й поступ до пустелі
японця молодого
чи старого,
що вже віджив
й живе тепер у небі
і се, і те, усе це. Оте, у сні такому,
як уважність й докір
кипить у квітах, що у вазі страху
й вага космічної тривоги
натиска на груди, зів’ялістю здурілих
антигоній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507936
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.06.2014
Моя любов вилуплюється із серця комет
І мчить щодуху у твої руки,
У єдину спільну країну снів,
У єдину спільну духовну країну
й на виднокраях протікає багряне марево ночі,
Тут протікає кров поета
й злісні пута
уриваються
під тремтливим диханням чорних голубок
і все це живе, до поки цвітуть твої очі,
наче радісний комашиний спів,
що пророста углиб лісу
кроною хвої, кущами ожини
все це вплине на симетрію гір,
звідки я відкидатиму
діжки із порохом,
щоб розглянути, як шумлять
моря твоїх нутрощів,
щоб прокинутись цілими млостями
туманних містечок,
у котрих зостались сліди
твоїх щік, що рум’яно палають.
Мабуть, я любив би тебе
За лічені, тисячні кілометри від Землі,
Лиш би не втопитись у власних посушних
Планетах,
лиш би не втратити віри
І двері змогти відчинити,
Щоб вийти на свіже повітря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507111
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2014
Мовчання триватиме до без’осяйної площини,
У котру поміститься шматочок кедру,
й на зупинках поруч із ключем до твердого переконання
«світ за̕щось стоїть поруч тебе, огорнувши твої плечі»
Ховається чужорідний спосіб мислення
Ідеалістична картина –
натюрморт: мертвий тягнеться за квітами, обуваючи
світлий шлях
край рота стягує автопілотом
й мовчанкою зводить вуста,
наче крижаним ударом дорослого повітря
котрий із револьверів нагадує
за влучністю чи гучністю пострілу
барабанний ритм?
Що із усього всесвітнього непотребу
перетвориться на єдиний випад,
у якому криється
загорання зірки
загасання дичини,
задоволення моря,
нерозсякнутість океану.
вибір у ровах,
і у ровах – лабіринт
у лабіринті – тіло,
у тіла – два тіла
у тілах – дві рідини,
дві площини,
між площинами –
простір,
і там курець
тягнеться
за балконами
Балканів
І там відпущений вітер
Дірявить дії механічних
Дірявих
І там ітар,
І там ікар,
В ікарі кара,
І протяжне вороння наспівує
в начиння згучної ночі
своїх маленьких печальних пісень
тра
тра
тра
в
буяє голова,
і у голові лунають голкові походи
у порожні примістечкові річки,
кинь цю річ
у чийсь вазонок –
й зовсім голе
вигулькне
плече,
а вже потім обличчя нічийне
зіб’ється у безколірність птаха
і удалині
виднітиме
промовиста назва
су ха
земля
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506995
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2014
Перед тим зневодненим
Всесвітом
Лежить картина
Намальована кров’ю
Лежить і зітхає
Тому що
Вона суцільно забарвлена
Тому що художник
Безсмертний
й
річка кудись тікає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506571
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2014
Стікса во̕ди течуть
У серце нікчемних вимірів,
Гора із пір’я твориться
П’янким вітром
І все це нагадує
Зимовий зміст порожнечі
Із внутрішнього порогу
літа,
гілляки скручують руки,
Переламуючи кисті,
Відламуючи люки до підземель,
Вламуючись у надпотужні горлянки
Квартир.
Голос, що спить у твоїх вухах,
Чекаючи доки вилупиться
Метелик наднічної осені
Осінь цього разу не буде
Такою жахливою:
Без алкоголю
без нервових кивків
без сірникових койотів
без діалогів, сповнених
глузливих смертей
без сонця
без сонми зайвих алюзій
без перцепції,
адже світ – це не просто уявлена тінь
від бронежилета
стікса во̕ди течуть
у серце нікчемних вимірів,
і все це нагадує амбівалентний вияв свободи
хочеш їси – а хочеш пропускай рибу крізь примарні
пальці,
адже мертві пливуть у цьому човні ось уже з десяток
вічностей,
не усвідомлюючи того, що вони повстанці
ось і ти, якимось чином, пропа̕ща.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505992
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.06.2014
Піші заклиначі дощу,
Опісля якого кроку зневіри
Я вас прошу,
Про те, щоб дощ
Умістивсь у моїй домівці
й затопив усі коридори,
усі стіни, усі рентгенівські знимки
мого дитинства
Піші поїдачі душ,
після якого кроку
[s](опісля
сотні смертей[/s]) я прошу
про те, щоб душа моя зникла
у просторах ваших генераторів
звичайних чи незвичайних метафізичних
чисел
Піші розбирачі спогадів,
опісля якого кроку
я проситиму вас про зникнення
геть усіх спогадів,
як людина, котрій знавісніла
власна свідомість
не вбачатиму ритм чи ритм стогону,
не проситиму свідків свідчити донору,
не носитиму череп поверх буття,
не проситиму бога, бо він заблукав
лежишу у диванній сітківці, то й лежи
лічиш мертвих мух, то й лічи,
kлятий sучий vиродок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503605
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2014
Підстрижені нігті порівну складені
У коробки із зимовими яблуками
Блукав би невидимим стравоходом
Величної матері червоної планети
Е, ти,
Ні, не ти,
Хоча так, ти -
Сплачуй борги вуличних біженців
Господи, я підсвічую уночі довжелезними
Пальцями залізничні шляхи,
Щоб потяги курсували ритмічно,
Не втрачаючи музики, не страчуючи душ
Які ж тут, до біса, невигідні правила
навіть біг – враховувати за діагональну симфонію
сліпих музикантів не можна,
а що б тоді варто?
Натягти візерунок кажана на скроню поснулого
Кондуктора, почепивши тим самим вічність за
кишеню смерті?
Як ж неймовірно смердить мить очікування,
як ж неймовірно палають зірки, випущені з горла
розітнутих саламандр
Е, ти
НІ, не ти,
Хоча так, ти
Які твої наміри?
Чи вони суміщаються
Із моїми,
У цій божевільній системі координат?
Ніч за ніччю руйнується пиріг
з начинкою страху,
І від цього робиться ще
Ля̕чніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503156
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2014
1
сльози – мара
біль – то вигадливий присуд
болю в кістках вже нема,
кістки, як наболілий римований ніж,
прямісінько вгачений по лікоть у серце
2
море навіщось пливло у легені,
там зринало човном потопу,
там і смерть лаштувалась зручніше,
на одвірку чудових митей,
щоб тебе несподівано вбити,
щоб мені несподівано снитись
кожної ночі,
кожної клятої безсяйної ночі
3
сні
сні
го
ві
ві
го
ві
бурі
а потім бурі ведмеді
4
пританцьовуючи,
причаровуючи
скелети
дивних скопищ:
і тварин, ось таких, як бізони
і людей, ось таких, як механічні робітники
металургійних заводів
я побачив самотню яму,
і була на дні її вода,
і записано було
на змащеному сумом тісті:
шаман просить дощу,
але тільки не в цьому місті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502771
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2014
Я мушу бігти десь подалі від цих крислатих долин,
Від цих здір’ явлених очей повних люті,
Я мушу нести могильний імператив
Про незримість веління бути приреченим
Де моя здобута здобич?
- Ось на руках моїх.
Де моя здобута велич?
- Ось у руках моїх.
Замість крові – блазничий танець
Ольфіро,
моя солодка-тягуча зневіро,
я так хотів перетворитись у буття
тікаючого зайця.
Тікаю Чого?
Стікаю Чому?
Нуртую, як черево звіра,
що прагне ще більшого занепокоєння
Покійся з миром –
серце тисячного вершника вітрів,
та бийся о груди кам’яного дерева слів;
вигадки з-поза ріжучого язика,
котрий
наскрізь проткне твої вуста,
котрий не принесе вже нічого кращого,
окрім як скла від камери, що розбилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501996
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2014
Що поєднало?
Що роз’єднало?
Що замкнуло?
Що загукало?
- Електричний
Стілець
Чи обвуглене тіло у ньому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501995
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2014
Голос обмовив кістки минувших
Днів
Голос окотив зірки очима
Голос оминув усі дерев’яні скрині
й плавно перейшов на гук
починний
рваний сучий рев
це не блюзнірство шлюзових
лазів
це не лазництво пташиних проказ
був тут маленький подих мімози
був
й перетворись на скручений м’яз
м’ясо комет поїдав би мовчки
сірий солдат унікального зшивку
знав би диявола з гарячим серцем
чорну смолку-кров’янисту підбивку
біг би-копав під церковні башти
а потім склепи
а потім ноги
і відкопав би скарб небесний
і відкопав би хворі дворики
зводив би труп до судомних
алеґрій
цілував би вуста до синього кольору
світла
ніс би натер язиком слинистим
мов легеневим слимачим вітром
і роздягав би - і одягав би
і носивсь із тобою
як із портфелем неволі
уздовж мосту місто начорно
обвугліло від втечі од собачих командорів
тут була дикість – споруда рудиментарна
уява наскельного храму
була
способом злягання із своїм відображенням в небі
атавізм
чортом скотивсь
у звіроносний
субтропік
і пом’янув безтишшя голодне.
І спустошило шию і відпустились руки
Течія холоду відморозила крила
Істоті собачого руху.
У
Ху
Ху
Ху
Ху
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501743
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.05.2014
Покинути ці кляті місця
Занурившись
У неіснуючий вигляд
Озера Кулькіатто
Вода котрого
Сповнює
Голосні оспіви
Кажана
Матричним
Циферблатом
як кульки
Гостроти
Під шрамами
Нав’язливих
Станів
Виникає
Почин
До
Сповнення
Щоденного
Ритуалу
Ритуалу
Ритуалу
Ритуалу
Ридма
Увіпхати
До свого
Шлунку
Електробритву
Й її
Комашину статику
Й кров
Хай
Ллється
Аж
До поки
Примара
Не вийде
Входячи
У сверблячу
Психоматику
Й голова хай бурхливо
Відліта кожного разу
Як із мертвого
Виліта
Дух торішнього подиву
Сходи
Униз
Сходами
Під ребра
Наче твердим
тілеснотемніючим
Кулаком
й
ґрот усміхів розсиплеться
й тихе відлуння сердечної пісні
Тамаранка
Вже не з’явиться стиглим плодом
На юних вустах
А страх
Сторінково
Подорожує
Країнами
Люті
Й тут повітря
Забарилось
Занадто
Багато
Дихань
Поміж
Тліючих схилів
Жовтня
Занадто
Мало
Вірностей
Що це інша пора року
Занадто
Багато
Ствердних
Кивків
Невідомих
Понурих
Дядьків
І може – це вже не стан
Коли кров
Засиха?
А може –
Безмір станів
У станах ненастання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500171
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.05.2014
Я чекав би тебе
Обіля дверей
Лютої шкуродерні
Адже там із мого
Страху
Мали
б шкуру здерти
Оголюючи
Тим самим
Правду
У моїх очах
Я чекав би сну
у якому
ти б мовчки провадила:
Коли врешті-решт
Тобі присниться останній
Твій знайомий
Ти віднайдеш
Спокій
Як коробку сірників
На дні
Тихої
Гавані
Коли останні
Тумани
Розкроять
Твій
Череп
Там не
Знайдеться
Нічого
окрім
Швидкої
Смерті
Жовтоокого
Плазуна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499991
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2014
Я танцюю із тацею нутрощів
Осеpота
Він мій бог
Він мій диявол
Він моя пантоміма любові
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499893
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2014
Коли очі закочуються
За гострі поверхні
бісових країн,
В яких тобі не доведеться
Побувати,
Відривається
Кожен лист
Від пада,
Король
Насолодженої
Зірки
Спіткнеться,
Я знаю,
І його
спіткає
Лихо
Шестирозрядного
Ей, Дамбо,
Руйнуй всі мої острови,
Стріляй у голову,
Руків’ям
Зброї
Винищуй
Моїх
Коханих-любих
Друзів,
Що
Ляжуть
Темінню
ночі
Супроти
Отруєної,
Розчавленої одинокості
Розлючених,
Фанатичних портів
Як комашиний рай,
Здасться
Оболонкою
Старості –
пристрасть
Кожного
Наступного дня,
Так і маленька
Дівчинка
З порожнього
Американського
Бару
Запалить
Сигарету
Зчорнілого
Дня
із
Одного
Людського
Життя
Подумавши
Про клятого
Вбитого брата
У цьому барі
Не витатиме
Старість,
Тому
Що чорношкірі
Не божеволіють,
Проте
Я не бажав
Би перетворюватись
У бісового американського
психопата
і там ось, у централях
сцени,
я читатиму
голосно,
й двояко,
потягуватиму
спину
смерті
своїми кігтями
страху,
і пацюки
читатимуть
зі мною,
і я читатиму із пацюками
про всіх янголів,
чиї жирні голови
злітали,
як тільки
паста радикалізму
потрапляла
у сніжну горлянку
богом забутого бога
уся американська нація
слухатиме
мої нічні завивання
стоявши навколішках,
я дертиму
горло,
як стіну,
від сірого
злободенного
графіті,
тільки,
щоб мене почули,
як чують
плач
власних
дітей
у бісових вітальнях,
босий
двадцятихвилинний
вияв
любові
й розпачу
все згорить,
як тільки
котромусь
із ковбоїв
закортить
зійти
із потягу
головного болю
радіо
слави
радіо
безголових
дурнів
чи готовий
кожен свідомий
громадянин
неіснуючої країни помирати?
Чи готовий кожен свідомий
громадянин якоїсь бісової існуючої країни
помирати?
Авжеж відтяти пальці –
й спати,
авжеж відтяти пальці –
й стати
рухомість номер один:
ліхтарня святого папи
рухомість номер два:
грішність – не гірше виправдання,
аніж втоплені діти диковинного конгломерату
рухомість номер
три:практики
масового вбивства
на електричних стільцях –
найвеселіша
вистава
веселі рухомі вітром Невади
шибеники ,
що зійшли
із шибениць
власного цифрового фотоапарату
рухомість
номер чотири:
валізи спакованості
на виході –
до кредиток,
на переосягнення
шляху
цей добре усміхнений
боксер
виб’є із тебе
весь зігнилий-пожиттєвий
потяг
до самострати
рухомість номер
п’ять:
ти не такий
вже й гівняний
кінооператор,
тільки
варто, зціпивши
зуби
збирати
листки із дерев
злих трупів
рухомість номер шість:
слухай цю поезію,
й тихенько неси
усе,
пронеси
крізь перенісся
зими й люті підмогильні вітри,
адже рано
чи пізно
ти потрапиш у трапи
німості й глухоти,
й це – надовго,
й це, надовго,
мабуть-таки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499883
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2014
За вуличкою,
Навспак
Чорним
Монетам
Буденності,
Випаде
Крик
Чи то
Сонми
Боготворчих
Порухів
Шиєю
Банши
Облудлі
Обридлі
Глухі
до
стукоту
коліс
коней
смерті
вони
не почують
рахунку
життя,
жай
зе
ме
та
л,
хай
проклянуті
душі
спинять
води
почин
на хвилинний
мотив
завивання вітру
слався,
юначе
безголовий,
без нутра,
той,
у кого
кров,
піниться,
наче
вершкове
море Півночі
неси голосні
пісні своєї
вроди,
як зброю
затуплену
кроком
негоди
знеси замість
замкових сердець
череп столовий,
як вуста
брунатної
жінки,
що рознесла
своє тіло
о прибережні каміння,
задіваючи
шию
портових
звірів,
затягуючи
світло
за комір
повітря
і звідти,
і звідси,
і звідти,
і звідси,
звідусіль,
пісня
неминучої
загибелі
на землях
захованого
світанку
все бачиться
у танк̕у
із вимученим
надгрібком
поміж
очи̕ць –
світлих
темних
безпристрасних
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498912
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2014
ці трирічні бої – це вже історія.
Я не буду таким
як Проскура,
я не буду
таким
брехуном,
адже, коли відкриються
пастки до порохотягових
манжетів, я вже не зможу
носити сокиру у голові,
і, коли останні видзвінні балахони
клякнуть перед смертю
на одрі вогню,
я у вуздечко темені простромлю ногу,
й з розгону,
влечу у небесний циркуляр
про те, що смертні докотилися
до доктрин невагомості
й млості
лість
й лісу
злість
лість
й лісу
злість,
злізь
із моєї драбини,
тільки
я повинен
з неї падати,
й ницо спостерігати
у видиві птаха
своє роздріблене
тіло,
[b]а-на-хі-іліло
і одтліло
небуттям
у споконвіку
кишенькову могилу
а-на-хі-іліло
і одтліло
небуттям
у споконвіку
кишенькову могилу
а-на-хі-іліло
і одтліло
небуттям
у споконвіку
кишенькову могилу
[/color][/b][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497746
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2014
1
Все ж витікає із горла
Ріка
Ірраціонального
Все ж втомлює руки
Стара пані прядильниця
І там, ось за муром цього
Маленького світу,
Зостається очільна
Схема
Припливу
Порожньої бляшанки
Пиши-не пиши,
Все прийматиме
небо, котре потоплене
2
униз до гори, горою сміттєзважень
вважай, що поквитались з цвітом
комах,
котрого від нашої дужої руки
не стало,
і припинило цвісти дерево смутку,
і перечепились гаки за бар’єр
цукрового буття,
і стало все на місце:
світло зросло до рівня сонця,
ласощі відтанули
й перетворились на ситий дощ
у
цукерні старого пана Ламподера,
а насиченість достоту зійшла кольором
блакитним,
як хмари ль’єра гон лі.
3
Відриваю шмат шкіри, з осоння
Оселі Мед Елика,
І вилітає він своїм комашиним
Кличем за моєю рукою,
Летить, пурхає,
А потім ще й біжить,
Лютуючи, наче тріскотливий
Вогонь
4
я сотворю притчу про чинний
лютневий ранок,
але вона швидко звершиться,
як звершує океан тихий плач
дитячою цікавістю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496810
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2014
Маленький хлопчик усміхався так,
наче старезний мудрець,
і посмішка його виникала,
наче птах, що пурхає із клітки,
і мої нутрощі підірвало динамітом
любові до цього світу,
підірвало
й зникло відчуття тривоги
й бачності
до міазматичного руху.
Коли сплю уночі,
наче вбитий,
снить, що колись
я знайду землю
травневих виходів,
і травень вічно
пускатиме тра̕ви
у твоє волосся,
і дихання вітру
потрапить у
твої надгортанні шляхи,
і поцілунки триватимуть
довше
заходів сонця, над якими
спочинуть порожні військові літаки
таку тягу неможливо
спинити,
таку вагу неможливо
принищити.
Щиро
й вдячно
Вдячно
й щиро
зализуватиму
усі
заспокійливі рани,
а на інший берег
любові,
зась,
там смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495705
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2014
Метафори недобірні
До того, що я відчуваю.
Слова неподільні
У даній концепції
Недовикористаного слуху
І все, що відбувається
І відбулось –
Це величезний сплеск
Кам’яних зірок,
Там, де утворюються
Чорні діри
І коли падав дощ,
Міцніший
За долоні архіваріуса
Комет,
Ми тікали
Подалі, углиб
Картини,
Що постає
Тільки у вигаданій Європі
І ті ніжні, маленькі втіхи
Перетворились на річище
Величезної насолоди,
І руки твої,
І волосся,
Твоє,
І вуста твої
Нагадали мені,
Що тінь дерева
Великого
Одана
Безсмертна
Знай:
як би ти не хотіла втекти
Я не відпущу,
Бо
Всі, хто покидали
Мене залишали по собі
Рубці на моєму внутрішньому
Сонці
Й око з ока
Й зуби із зубів
Така моя внутрішня
Традиція:
зачинати все із незавершених
Початків,
Й така моя природа -
Руйнувати недобудоване,
Випускати на волю
Невідомих птахів,
Копати високі ями –
Й ледь не потрапляти
туди з головою
так розум віків поселиться
обіля плантації вищих грибів,
і я, мабуть, там заночую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495268
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2014
У чому можна звинувачувати мене?
У чому можна вважати
мої почуття вищою акторською грою?
Коли
Я справді вже
Не почуваюсь в’язнем
Пам’яті.
Принаймні,
Хотілось би так вважати
маленькі вибухи моєї свідомості
могли б знищити увесь світ,
та навіщо мені руйнувати цю красу,
котру
сотворили не для людського розуму,
і навіщо мені бути божеством
в божестві?
Навіщо нуртувати вихори, здірявлювати
гидкими сумнівами минулого свій
сумнозвісний спокій?
Навіщо?
Якщо я можу усе це покинути,
зачинивши на міцний замо̒к?
Найкраще я пам’ятатиму,
а найгірше розчиню у теперішності,
інших варіацій не буде,
й не було
Просто не сердись на мене,
адже я відчував доти,
доки
мене не віднесло
у вичікуваннях
течією,
котру зумисне обрав
на орбітах недалеких планет
зостались далекі подорожування –
та вони вже не мої.
Геть не мої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494909
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2014
знай, що курсує твоєю головою:
чи то сухі річки,
чи то глибоководні думки,
знай. що оманює твої очі.
чи це не крихкий метал маленьких
перемог?
До дна небесної столиці ще далеко -
не зноси сюди увесь хлам,
на лінії
вогнепередач
тримай зуби міцно у власному роті,
вискакуй із ям слинявих бронетранспортерів
ніколи не губись, я тебе прошу,
ніколи не відчиняй двері
перед моїм приходом,
ніколи не випускай птахів Аміахо
у спричинений звужений коридор
допокою,
аж поки
не зітреться родовід сім’ї Спокою,
аж поки не випаде альвеола нуртованого
докору,
тоді запускай мене та моїх янгологолових,
тоді одривай вікна, заюшені кривавими язиками,
і так до кінцевої
адже.
клітка має розширений дихальний апарат серця
утвір і барабан дерева
утвір і барабан дерева
утвір і барабан дерева
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494474
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2014
сірі кардинали
носять
поскелетові
вбрання
сонце
тягне
мотузок
і
хор
замовкає
як тільки
шия
рветься
од крові
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494171
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2014
Час, котрий нам віддано
Власником
Усіх просторів
Я використаю
Із повнотою
Радощів
Жоден птах,
Жодне колесо
Свободи
Не загине
У твоїх руках,
Я переконаний
У цьому
Тільки йди за мною,
Поруч мене,
І ніякі темні
Ріки
Не потоплять
Нас,
І ніякі чорні скрині
не одкриють
інший гірший шлях
тільки течії любові,
хай
вони знесуть
фундамент страху,
тільки їм, лиш варто
підкорятись,
розриваючи
шаблонність
втрат
сонячні машини
літніх заспокоєнь,
я готуюсь
знову відчути,
та принести
тобі ясність,
щоб відкривши
очі,
ти почула
стукіт мого
серця
й теплість всіх наступних
поцілунків
і нехай пульсує вітер,
і нехай пульсують гори,
хай трощаться клітки
й знищуються темні коридори,
адже це мало відбутись
й мало подовжити відчуття
знищеності суму
десь маленькі листопади
сплять,
хай вони не прокидаються ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494063
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2014
I
Дощ, мов кістяна огорожа,
Накриває місто
Власним язиком
Потопу
Музика дістається горла,
Прямуючи у нутрощі
Власних небозводів
II
Сильних війська цього,
Відбирають
на корм
архангелам
пустооким
і заносить вітром
у рельєфи
нічних садів
шматки скель
мов проковтується мова
апокаліптичною
скринею
із
людських спиць
гніву
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.04.2014
Поглянь туди,
Куди не сягає
божа рука
там росте моя любов –
і ростиме все дужче,
адже,
мабуть, ти та,
хто
віддасть мені мою
майбутню сутність
мабуть так,
я ловлю слова,
наче форель,
насаджую
сум
на гачок –
і цілі скорботні поеми
виринають
із під крихкої землі небуття
і мертві шепочуть
вітру
про незбагненно-чудові
місця:
чорноокі сади троянд
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493699
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.04.2014
червоні демони смутку,
облиште моє тіло -
я втоплю
розвиток
приголомшеності,
і зачиню клітку
котру вибудовує спокій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493670
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.04.2014
Лишайсь осторонь,
Коли все йде під воду,
адже
у продірявленій природі
немає нічого
злого,
і до безмежності,
та, що була,
ще нових
десять
тисячоліть,
й,
мабуть,
здатність
до
способу
милозвучних
самогубств
Собаки й святі
У мені
Посіють,
Як тільки
Я посмію
Глибше
Пірнути
й
стати
із колін
у повен
зріст
то ж
вилітай
із кліток,
повнявий
суму,
чорний-пречорний
дрозде
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493660
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.04.2014
що треба усім цим істотам
від мого кишенького ліхтаря?
Це ж лише світло,
а не психіатр,
котрий прибере сумніви
із запахом крові
чи сірки у вухах
на радісних вістях
вістря ножа –
проштовхни
усю злість
діркоголових
милий,
любий
поштаре,
я вже,
мабуть, зачекавсь
у цій кареті
недопоглинутих
спогадів
я вже як тут,
так і там
побував –
на розірваних ланцюгах
онтологічного знеособлення
не жартуй зі мною так,
поштаре:
адже
усі автобуси з посланцями
поганих вістей
я підірвав,
і, знаєш,
їхні голови,
як птахи пролітали,
не звернувши
градуса
підсмаження,
не скуштувавши
навіть
дешевого
алкогольного
симбіозу
разом
з філософією звичайного схожого
що ж я мав на увазі?
Коли
у сні кричав :
десять чорних бетонних конструктивів
у ваші горлянки,
кляті нездари й заздрісні пики!
що ж я мав на меті?
Kоли стріляв у собаку,
котрій забажалось мене вкусити?
і тільки серце сповна блювало,
відповідаючи механізмам
супротивної любові,
та, й
язик у горлі стряг, наче вітрова рушниця
похилого відмінку здурілого вартового.
І я зрозумів: сталої відмінювання немає.
Адже все рушає й руйнується
під впливом змінного масиву
І коли я розлютив вороння у небі
Своїм глухим гачком крику
До мене дійшло ще одне розуміння:
Що у мені цвіте вигадана могила
Народу,
Котрого наяву не існувало
Й жодного семіотичного подиху й руху
Наче й завжди у цьому просторі
Існувало стале поняття кола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492528
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2014
Щось дивне зі мною відбувається:
Вже укотре
Я згрібаю
Долоні мерців,
І вкотре усвідомлюю,
Що квіти
Не варто
Залишати
Комусь
На спомин
Щось дивне
Дихає
У моєму серці:
Може
То нова
Любов
До неба,
Котре
Я так часто
Кляв
За дощі,
У котрі
Розривались
Чорнобуденні
монети
безперестанку
ніс би нішу
невизначеності
лишень
би
кінець
не здававсь
такий
холодно-сяючим
лишень
би руки
не німіли
від безупинності
карткової течії
я все прощу,
пробачу
й побачу
зовсім
голі
тіні
німих
пантеонів
солодких
хмар,
котрі
варто
було
б проковтнути,
як ковтають
сум
вуличних
знеболювачів,
тих
котрі
вже
не стануть
на зимові мости
забутої станції
їх так мало,
усього світу так мало,
щоб знайти
єдине значення
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492308
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2014
Знеособлені
Записи
Стають
Центральною
Стіною
Поміж
Сигаретною чергою
І кавою,
Від котрої,
Вже
Вкотре
Відкриваються очі,
І розплющує
Дно,
І розпластує
Ноги
Сам на сам
Із бідою,
Як на бідних
Родичах
Вицвітають
Карамельні
Кожухи,
й з них
вилітає
щось схоже,
щось схоже,
подумки,
на лелеку сумніву;
сім страхів
із війною в собі,
все що мені потрібно,
мабуть,
зійти
із цього
клятого потужного потяга,
у якому мені зносить дах
зносить й стирає
зносини із спокоєм,
витягує з мене
усю душу,
душить
й роздягає
мої нутрощі
на маніпульовані
хованки
конспірує усі венозні
прояви
кровотечі й втечі в небуття
чи ж бо таке я
хотів
майбуття
чи ж бо таке
він хотів майбуття
чи ж усі мої я хотіли б
такого початку й такого
кінця
досить блять
досить блять
я кажу досить блять
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492306
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2014
I
Радість од радості недалеко падає,
Як капелюх фортуни на голову.
Ясність од світла відрізняється
Спалахом:
Миттю, голосом
Й, мабуть, здобутістю
II
Маленький куточок японської весни
здобув собі місце у тіняві снів,
Твоїх,
Мабуть,
Снів
Чи ж то моїх?
III
паща мандарина поглинає
голову й глину романтизму:
передтечії моїх символів –
тобі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492066
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2014
Важко пробиратись
Крізь
Не своє дихання,
Не свою землу,
Чи то пак,
Навіть простір
Важко
Зносити
Коробки́
Зоржавілі
Із
Пачками цвяхів
у хлів
емпіричного
досвіду
Важко
Минати
Пусті
Квартали,
Розгойдані
Го́йдалки,
Веселки
Без
Кольору
Осені
Важко
Бігти,
На чорних
Пере́тинках
У
Брудних
Черевиках
Дощовими
Зігнилими
Стопами
Важко
Гальмувати
Танці,
Не почавши
Обіду,
Важко здіймати
Куряву,
Не почувши
Голосу
Злободенного
Важко годувати
Птахів
Шматком че́рствого
Хліба,
Як і важко сказати,
Що важкість
Пройде,
Та проте,
У моєму
Значенні
Власної онтології
Загубились
Ключі
І кульки
Від значень
Та проте,
У моїх
Значеннях
Всі роки
Пройдені
й втрачені,
Що були
Віддзеркаленням
Кволості
То ж я, мабуть,
Одужую,
І підіймаюсь,
Як сонце
У недосяжність
Обрію
й
уся система
Гніву
Роздерлась
Навпіл,
Наче
Собакоподібні
Каїна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490578
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2014
Нудьга
Стікає
Разом
Із слюнею
На
Мармурову
Підлогу
Зношуй
Синці
До біса
Малі,
проте
Болісні,
Як капці
Американського
Лібералізму
Тормоси
За плече
Подругу
Італійського
Головоріза
Вибивай
На білетах
Практикум
Майбутньої
Зради,
Коли
Скінчиться
Спіч райтер,
У себе
у кімнаті,
схожій
на барокове
пекло
тоді перекриють
крани,
і буде
не до
філософського
водопостачання
Здобутки
твоїх
Внутрішніх
Революції
Зараз
Тонуть,
Як острови
Святої
Марії
Гелени
Як в’язниці
Для
В’язнів,
Котрі,
Насправді,
порожні
Начитані
Бразильською
Літературою
Примари
Стукіт у головні
Двері
Клітини
Згамселеної
Клітки
По лікоть
У лінощах
Аспергера,
По лікоть
У літніх
Вакаціях
Від такого
Життя
Бон суар
Я твоя
Нудота,
Котра
Підступає
До горлянки
При
Зустрічі
Із
Кам’яними
Людьми
Я стяг
Стягну
із обличчя
Індійського
Моряка
Тільки
Скажи:
Що
Зараз
Чинити
Чи коїти?
Щоб
Заспокоєння
Влилось
У груди,
І
Я
Звільнився
з
острова
власної
свідомості?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489207
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2014
Сьогодні я дивився крізь калейдоскоп придурків
Вони стояли навколішки
І просили :
«Отче, відпусти наші гріхи,
як душі давно померлих.»
«Відпускаю!» - Кричав він.
«І якщо
Вам до рота потрапить крапля
Води», -
Продовжував
Він –
«То
Ваші
Будинки
Згорять
Під божим
Гнівом»
у-у-у-у-у-у-у-у...
Завивали
Вітри
Ортодоксальної християнії
У-у-у-у-у-у-у-у-у...
Гуділи ікони
та янголи з велетенськими
Крилами
У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у...
Гуділи підсвічники
Й Таці з грошима
У-у-у-у-у-у-у-уу-у –
Гудів
Я,
І мовляв про себе,
«Цей день
Увійде
В історію
Як калейдоскоп
Придурків
І так
Кожного року,
Кожного року.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488999
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2014
Любов –
Ось
Товар,
Що
Вже
Відійшов
У минулі
Місяці
Дзвінких
Зим
Хто несе
Корзину
З рибою?
А
Хто несе
Ніжне
серце
херувима?
Тільки
щойно
вирване?
Я тебе,
Мабуть,
Люблю.
Я тебе,
мабуть,
люблю –
ось
головний
сумнів
борсучка,
що
заблукав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488850
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2014
Все втрачає здатність до руху
Коли тримаєш
Як у тихій
Гільйотині
Її руку
Такі
Різкі контури
Дощової
Осені
Вирізняються
На схилах
Що ведуть
В її
Серце
І все втрачає
Здатність
До руху
Коли
Цілуєш
Її у губи
[І все втрачає
Здатність
До руху
Коли
Цілуєш
Її в самісінькі губи]
Потрапляєш
Відразу
В буревій
З касетних
Пекел
Ось
Відмотується
Плівка
Стаєш
Хлопчиком
Років
Вісімнадцяти
Чи то восьми
Стоїш
З пігулкою
Затиснутою
Міцно
В руках
І здається
Що
Коли стискаєш
Чи
то
Плечі
її
Чи
то
Пігулку
Кришаться
Зуби
Кришаться
Зуби
Кришаться
Зуби
Кришаться
Зуби
Зуби кришаться
І падає
Навісна
Стеля
психлікарні
Як первородність
Місяця
Огорнутого
зневодненням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488828
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2014
Боятись
Того,
Що всміхається уві сні
Палити шибки,
Дірявлячи
Стіни,
Що незабаром
Завалять
Місто
Паперовою
отрутою
Місцем
Кладовища
Стануть
Нездійсненні
Кімнати
Квартири:
збляклої,
мов серце
малого
хлопчака,
із льодяником
поміж
дірявого рота
біжи,
дитинко,
поруч
рук пітьми,
біжи щосили,
щодуху
біжи
не вигаптуєш
чорного
полотна
для
сонячного
танцю
поминання
одкриються врата
у десять вимірів,
і у кожному –
семпл
сірого повільного
зникання
виїдає
горлянку
так,
наче
метеоритне звалище
ожило
й прокотило
кістками
невтішне
згарище
сили,
щр минула
там будівлі,
де ти стояв,
і дихав,
сприймаючи
кришталевого
звіра
за порожнечу,
і ще, мабуть,
постоїш
трішки –
й задубіють
окопи,
у котрих
тіні
ховались
від військових
дій,
наче
у казкових
просторожи ліжках
там там там
там там там
там там там
річки зісохлі
й озера
там там там
там там там
там там там
жінки
розіп’яті
за вічність
там там там
там там там
там там там
примарні кочівники
з оголеними скелетами
там там там
там там там
там там там
що там?
Там?
що там?
Великий
Могутній
Там
Одкриває
Тім’я,
Темінь
зірок
і м’язові
розриви,
розведені вогнища
і собаки
із жертовного алюмінію
скавулять
на згині
обрію,
до поки
хтось
чистить
зуби
у гілках
оленячої
шкіри,
адже
так
казав
слабкодухий
пророк:
«Боятись
треба
того,
що всміхається
уві сні
Боятись
треба
того,
що
котиться
й вгризається
у кістки
боятись треба того,
що пробігає,
не затіваючи
війни
й грізного
вибуху,
опісля
смертельного
сну
боятись
треба
того,
хто
з
усього
солоду
на чорних витівках
весни
викопчує
діряві
мантри
зношує
криваві
сліди
побоїїв
від
бійців
потойбіччя»
сонце
тихне,
трава
тихне,
покійник
тихне,
матір
покійника
тихне,
від
того,
аж
ніяк
не мовиш,
крізь
своє
мовчання
я тихну,
тихне
світило,
й світ
тихне
й
ти
мабуть
уже
мене
покидаєш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488512
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2014
Забувай мене,
Коли миготить світло
За
птахоподібними вікнами світу
Забувай
Мене
Опівночі,
Забувай
Мене
Опівдні
Забувай
Мене,
Коли
Чистиш,
Зуби,
Та,
коли їси
Хліб
Забувай,
Мене,
Коли граєшся
Із дітьми,
У нескінченний потік
Словесних рим
Забувай мене –
І вдало
Сховай:
У комірці
Спогадів
Я більше
Не здобуду
Імені
Володаря реприз
У квартирі
Під сонцем
Розірвало
Стіну
Гарматою
Нескінченних фіолетових снів
У квартирі під місяцем –
Випав дощ
Як заспокійливе
До непостійності
Філософії
Плачу
Гукаю,
Грюкаю
Та вибиваю шибки,
Тільки,
Щоб
Залишилась
єдина
Весна –
Для тебе
А мені?
А
Мені,
Ця пора
Не до вподоби
І мені ця статичність
Вже набридла,
То ж, коли
Я зійду
У погріб,
Пролетять повз
Комети
Цілі
Зими,
До поки
Я не закрию цю книгу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487145
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2014
Бензинові хмарини,
Чорні шоломи,
Поверхні,
Як поверхня
Непоголеного
Шматка
Металевого
Кіборга
Гра така
Є:
"Закопуй
Кістки,
Доки
Копи не прийшли"
І ось –
Хто перший
У ній
Вигнанець,
Той
І –
Смертник
Безголовий
2
Солдат
Під парасолею
Пострілів
Кидає
Голосом,
Наче заржавілою
Пружиною
"Мітлан Кабун
Іде!
Мітлан Кабун
Іде!
Дайте рушницю!"
І ось, коли
Мітлан Кабун
Відкриває
Скриньку:
Смерть
танцює
із
черепами
живих
коли ж Мітлан Кабун
розпочинає
жвавий біг –
дірявить покрівлі,
горить
земля Усіх-Усіх
Земля Усіх-Усіх –
Це місце
Куди не прийде
Навіть собака з Ями Федератів.
Земля Усіх-Усіх –
Це місце прокляте,
Й заклала сіль у кожний камінь
Королева проклятих
Тут навіть двері
Не відчиняться,
Перед відкритим
Листом птаха Сімох Дегенератів
Ковбої, бліді від диких бісових скачок,
П’ють зелень, впереміш з курявою
Дохлого Заходу,
Сигаретний дим відганяє листонош
Запахом пропалених нутрощів.
Дощ
Плюється сухим
Кашлем
Й болем надгортанного мерця
Мітлан Кабун прийшов
За творцем.
Усім це відомо.
Мітлан Кабун
Розплющує очі –
й дикий гавкіт старих вивісок
приглушує вуха
солдат все стріляє,
та рушниця порожня,
мов цокіт річкової
амнезії,
мов шепіт листя пустодерев
Могила-сірий дім-будинок
м’ятих вітрів
Священник заледве стоїть на ногах,
Велетенська ніч
висуває судовий позов
супроти громади;
Церковні дзвони
Відпускають
Дивні хори
М-і-т-л ан...
К-а-б-у-н..
Лякаються діти,
Йдучи
До старого зруйнованого диспансеру
М-іі-т-л-а-н К а- б -у- н..
верещить
Старий бридкий п’яничка.
Усе порожніє,
Наче дикість зими,
Котрої тут не буває,
Хлопець, із попільничкою між зубами,
Стискає в руках долоню одинокості
Гра така є:
"Копай могилу глибоку,
Глибшу від озера біля домівки м’ясорубів"
І ось,
Хто перший
У ній
Вигнанець –
Той
І –
Смертник
Безголовий
Атомб!..
Атомб!..
Бара..
Шикшуа..,
Здихаючи
Сопе
Крізь губний простір
Творець,
Міцна рука Мітлана Кабуна
Його відпускає,
Як відпускають рибу,
Котру прокололи важкими гачками.
Кров сходить
Тілом невимушено,
й блідолице лице,
мов у індіанця, посміхається
крізь жовто-червиві зуби.
Атомб!..
Атомб!..
Бара..
Шикшуа..
Затягує Мітлан Кабун,
регочучи
й зірки,
мов легке
песо
падають,
зникаючи
за темінню
ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486980
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.03.2014
Копія мого мікрокосму
У твоїх
Руках зотліла
Ельбаре,
Я, Ельбаре, люблю
Цілувати у губи
Тільки
Тих,
Хто навік розпрощавсь
Із пітьмою,
Знайшовши
Ключі
Від тяжких
Кайданів
Я ж та,
Котру
Ти хотів
Підвести
Під ешафот,
Змусивши
Відкинути
Добрі
Помисли
Зо скільки разів
Ти перетинав
Сонячний схід
У моїх туманних передпокоях
Зо скільки разів
Торкавсь
Вогню
У грудях,
Наче
Важкого
Зраненого
змія
Я надто втомилась,
Ельбаре,
Та надто знесилилась
У своїх
Спробах
Віднайти
Лінію
Китового полюсу
За сміх пронесе
Потяг від Ель-Пасо
Десь у безвість
Твої кістки
І їх удесятеро розтрощить,
А потім,
На сон,
Сонце зніме скальп
З твоєї собачої голови,
Випустивши душу
у вітряні простори Мексики
прощайсь з
прощайсь з
прощайсь з
історією,
друже
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486427
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.03.2014
Дивись на неозорі її шляхи,
Дивись на степи,
На космічні луги,
Де сором
З відтятою головою
Швидше
Перетвориться
На сморід
Ось чхни в останній свій
Кулак:
Не змилосердься
Кричи:
"Ми
За комічність,
Ми за комічність,
за смачні
кийки"
і голосно так кричи – "це лозунг
свободи",
"це лозунг відродження"
ми йдемо
у глибочінь
зігнилої матки,
і сам центр
керування
грається
з нами
у хованки
Ховай
кістки,
що освічують
сонце
Виховуй у собі
Раба
й Окупанта,
виховуй
у собі
Чарівну
Черепаху
Спотикання
О
Власний
Залишок
Тіла
Знаю карту
Поневірянь,
але
ж
ні,
гублюсь
у просторі
бісового
годинника
Шиза
накриває
усі нерозітнуті
горлянки:
Не чекайте
завтрашнього
дня,
ось вона уже
наближається
із сокирою
правди
правди?
Ядерний світанок.
Вірно,
Панове, зітріть
усе нахуй на порох,
Але спершу
Позабирайте
Власних дітей
Із концтаборів,
Для яких уся
ця миротворча
акція була запланована
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486176
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.03.2014
Зупинитись у чистому
Від перманенту
Небі –
Не значить
Втопити
Листівки
Написані собі
За крихтою
Гордості
Ховається
Гнів,
І дощечка
З улюбленим
Текстом
Зіб’є
Місто
Наглухо
Від покупців
Та відвідувачів
За спокій
Перевалює
Лінія
Горизонту
І чорніє
В очах,
Наче
В річці,
У котрій
вся
вивтікала
Риба
проспівала
й здохла
розпочну
бігти
дистанцію –
і по дорозі,
відлунням
власного
животіння,
зачепившись
за зірку,
упаду
врешті
звільнившись,
адже
ви усі
мені так
остогидли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484973
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2014
Стану волею
Чоловіка,
Що навколішки
Просить
Краплю дощу
Розтану
Снігом
Гаптованого
Англійською
Рушницею
Порту
кораблі
повмирали,
очищаючи
тебе
від луски,
від усього
злого,
хтивого
та пророчого
Стану вулицею
Знелюдненої
Пустелі,
Відімкну
Всі замки
Замків
незбагненно
Висотних
Підіймуся
Над небом
Димом
Ста десяти
Вітрів
І затисне
В лещата
Серце
Пітьми
Охочої
Криком
Істини
З’їду,
Наче
Мильна бульбашка
У твій череп,
І розітну істоту суму
І як тільки упаде
Із неба хмара
Світлого Всесвіту,
Вийду
Й
Зникну
Із твого тіла,
мов примара минулого
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484334
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2014
Якщо мені доведеться
Ночувати
У вухах
Твого
Вокзалу
Я радо
Розітну
Мотузок
Та якби,
Гірко
Не скавуліли
Подушки
Середземноморських
зотлілих
птахів
Я все одно
Не засну
Не снитимуться цілунки
До болю
Відточені
Як викрутка
З вибухівкою
Синьо-зеленого
Моря
собаки
Байдужі звичнозникаючих
Колючих проволок
у земних окулярах
заспівають тужливу пісню
неповернення
звернення до усіх вітрів
більше ніколи
не ведіть мене до неї:
я збагнув що це не
звершиться добром.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484106
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2014
Сонце
заходить
за
Густу
Шкіру
Серпня
Мене
запитують
Очі,
котрі
не
бачили,
як
Б’ється
Тихоокеанське
cерце:
Хлопче,
Навіщо
Тобі
Фізичні
Навантаження?
Твоє
Тіло
Нікому
Не потрібне
Воно,
Як риба
Пливе
Собі
Повз
Великих
Та
Зісохлих
Будинків
Воно
Стрімко
Падає
вниз
до
механіки
тліючих
схилів
Воно
нібито
і
є,
і,
нібито
його
нема
Поїдає
старі
листки
дерева,
що
не плаче
чорно-оранжева
гусінь
Очі
питають
й надалі:
Хлопче,
для
чого
тобі
мудрість?
Якщо
мудрістю
не
наситиш
голодні
світанки?
Якщо
Мудрістю
Не
Втамуєш
Бурхливі
Серпанки,
У котрі
Діти
Гублять
Каміння
Й
Кров
Назбираних
Морських
Мушель
Гуки
Вітрами
Слабкодухими:
Для
Чого..
Для
Чого...
Для
Чо
Го.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484100
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2014
Як би почувався,
Коли
Дізнався,
Що
На цих
Узбережжях
Уже нікого немає?
Як би почувався
Коли знав:були кайдани
На понівечених руках –
А вже немає?
Ось свобода!
Танцюй із нею!
Їси її шматками!
Дбай
про дозвілля,
тих,
кого підвісили
за горло
мотузками
клятого правосуддя
перетворюй
зерно
на птахів
із розважливою поведінкою,
перетворюй товарні вагони
на жінок із знаками
огидних ангелоподібних дурнів
сірі дими із сердечними клювками –
це все не просто так
розірвана петля небесних станцій
снує
навколо твоєї голови
малюй тільки чистих демонів,
без понури поневірянь,
у міцних
кришталевих обладунках
дзеркала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483987
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.03.2014
1
Деталь
у дужому
будинку
зітхання
моя печаль
закриває
кляпом
тобі
рота
я звертаюсь
за поміччю
до дзеркала,
у якому
бачу лиш
себе –
а більш нікого.
2
Зловтішні ліхтарі
Пекельної машини,
відриваю лише місця,
котрі вже не знеболиш.
Голос серединного засуву
тамує мій спротив,
тамуючи,
відкорковує усі пляшки
з водою.
3
Рятівне коло –
насправді цегляна стіна.
З розгону вбігаю,
коли циферблат
п’яніє від надмірного доторку,
вибиваються шибки,
відліта голова,
наче вказівка
про обезброєність
десятого поверху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483229
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.03.2014
1
Відчуваю цей розрив
Між світами
Наче глибокий зубний біль
Наче гранату осколкову
Котра
Не внесе
вже
нічого – окрім посмертних директив.
2
корекція свідомого зубожіння
Жінка несе твоє тіло
Відганяючи світло
Простір рухає очима мальовничих
коридорів смерті
тінь затамовує гіпсокартонові стіни
подих –
ще
один –
двічі
вітер у море
випускає нутрощі
острова.
3
позаду залізного гроту
Гарує земля на якій
Мені судилось не побувати.
Омиваючи сльозами шепіт
Примарного коня
Вириваю із серцем
хребет просторого
катера
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483020
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.03.2014
1
Звісно,
Я чекатиму
На тебе
Із чорним
Сірником
Спокою
Звісно,
Я чекатиму підпалу,
Славнозвісний
Вождю
космічних черокі
глиняні таці
із фруктами
замість чорнильного
соусу,
зірки складають
кишенькові
ножі
у вітальнях
віддалених
споминів
2
Сардонія
Через
Утилітарну
Сардинію –
Ти покидаєш
Мене,
Відкривши
Небопотоки
Своїм
Язиком
Відважності,
Зважаю
На обставини:
Спльовуючи
Рибні концентрати,
Зважаю
На покришки
Гонитви
За першим сонячним
Променем
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482732
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2014
1
Сриймай мене як мить забуття,
Cприймай мене, як вежу,
У якій шибениця вже не та.
2
Королівський нарід
нарощує зграю велетенських птахів
у годівницях християнських вітрів
3
м’язи пульсують від оголеного жала тхора
Mіsantropus.
Тропічний нарис.
Клінічна картина уже не та.
4
цівка людяності –
Дебелого звищого гуманізму,
Відпала рука із скринею світлооких мерців.
Сонце у зеніті місяця
Скотилось, проколюючи дерев’яне серце
5
Мить Люшера –
нагадує грозу вогняних алебард;
Колір шкіряних перетинок кажана
Співпадає з голосом дуалістичної парадигми\
Носи мене у кишені, наче медальйон Св. Петра.
Носи мене доти –
доки не знатимеш, як звідси вийти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482602
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2014
Дні лихо прихованих очей завершені
Стяги з очікуванням поміж зубами
Оберемок із хмар
Стає легшим за кров
Тягучу-змужнілу-очорнену
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482554
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2014
Вдала спроба розбудити керманича
потяга
зірветься на скелястій місцевості
Каньйону
Он Йоно,
все ще триматимеш
Квіти,
котрі розлітаються під вітром
Алабами
наче черепи Чікасо
Все ще малюватимеш прозорі ріки,
глибокі чисті ліси,
чекаючи батька з полювання
надія майже останньої індіанки,
такої як ти,
побачити вогонь святості,
одкривши руки войовничого птаха
надія зійти благословенням на кров
цієї землі
й затягнути рану, що завжди кривавила
не зупиняючись
вір, що потяг зупиниться,
а народ твій отримає
спо
кій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482027
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2014
Море войовничої люті й наснаги,
Море, у якому усі риби перетворюються
на безмежну кількість уже пройденого шляху
Уся кров, усі вбивства трансформуються у
комусь незбагненний танець мсти,
чорні крики й вигуки про допомогу
цих маленьких покидьків,
що зажадали бути богами нашого дощу
будуть забиті зброєю вічної пожежі
у бетонні конструктиви власних дітей,
на їхні скелети посядуть стерв’ятники,
і ті місця стануть місцями вічної грози.
Ні,
аж ніяк,
небо трощитиме від люті.
Їхні скелети стануть дороговказами до пекла.
Черокі! Ми виборюємо собі те, що забрали у вас!
Ми виборюємо ті силуети тепла, які більше не постануть
перед вами,
Черокі! Ваша «Дорога сліз».
І у нас, на жаль, теж з’явилась
своя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481372
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.02.2014
Поводдя
Вбиває
У тобі
добросердність
адже
твоя
внутрішня
клітка
то
Світило
для
Планети
Роздратованих
Мавп
То згасання
Начебто
Цукрової
Вітки
Далекої
Зірки
Хамерангу
що скажеш
супроти
Війська
Пітьми,
Примаро
знесиленого
Всесвітнього
Колапсу?
Що скажеш..
Ш
Ш
Ш
ш
Ш
ш
Ш шш
ш
Ш
ш
Ш
ш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480059
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2014
Темний вірш безблакит’тя,
Зачерпнутим
У череп
Сказом,
Проникає
[s][За][/s]
Чиїмось
Військовим наказом
Залізні люди
Покидають
Стомлену
Планету
Вогню
Вбивці
Ховають
Обличчя
у в’я́зку
ключів
миски
з кров’ю
стоять
поруч
собак.
я все бачу
тільки
так,
Ти все бачиш –
навпаки
і
у цьому
проблема
Холодної
Війни.
Нікчемної
війни
нічні падокрили –
безокі
безмайбуттєві,
несуть
в печінках
ґрати
сталеві
нічні зіркопади –
глухі
безвідкладні,
тамують
мову босу,
як гнів сепаратора
відділи внутрішньочерепного
спротиву
розділені й голі,
рубцьовані й кволі.
Сила в руках того,
хто
вміє
користуватись
Анігілятивною
Вибухівкою
добро в руках того,
Хто вміє
самозайматись,
Вибухаючи
черв’яком
Сублімаційного
враження
Карта дев’ята
у голові того,
хто
п’є
Сік порожнечі,
буття
не вичавлюючи
квартира
з
телефонним
дротом,
до самозадоволення –
залишилась
крапля
поневолення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478364
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.02.2014
Молитви
Атеїстичного
відлюдника
Перетворяться
На
Керамічного
Метелика
Тіло спустять
У воду
Сонце
зійде
У проріз
Очей
Що заповнюють
Вакуум
Всесвіту
Глибинними
Ріками
Будинок
Із сміттєпроводів
Зостанеться
Ударною
Силою
Будинок
Із сміттєпроводів
Зостанеться
Ударною
Силою
Будинок
Із сміттєпроводів
Зостанеться
Ударною
Силою
А вічний цокіт підків
На вічний спомин
Вітрів
А вічний спомин вітрів
На вічний крик кораблів
Без щиросердності
Стоплених
Де б ти не був
У тебе
Завше
Летітимуть
Стріли
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477600
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.02.2014
Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Обирати
Постамент
Насолоди
У вигляді
Черепашиної
Голови
Виглядати,
Наче
Першокурсник
Інституту
Імені
Птаха,
Що падає
Та регоче
Складатись
У настінні
Ножі
Клопітливості
Вгамованого
Руху,
У безвість
Розірваних
Рік.
A priori,
Я вже
Був
У камері
Депривації,
Жодного
Сну
Я не побачив.
Лише
Згустки
Фарб
Накладались
У ефірний
Вітер
Вовчого
Небуття
A posteriori.
Мова місяця
Розтанула
На обличчі
Рози вітрів,
Перетворившись
На мову
Личинок,
Здобувши
Водорозділ
Могили
Синонімії
Створивши
Дотик
Легкого
Вітання,
Душі
Ув’язненого
Духу
Завербували
Думку,
У злоякісну
Пухлину
Паперового вірша
Всесвіт – це
Ключ
До матеріаліазії
Вашої кефірної оболонки.
Всесвіт – це профанація
Парадагми
Падаксальності
Чорноокого пиття
Биті кишені жовторотого
Скла –
Це теж одна з вищих форм
Всесвіту,
Це теж одна з вищих
Форм всесвітнього маніпулятивного
Дискурсу
Рішучість у рушницях
Одухотворення,
А що таке одухотворення?
Це всесвіт,
Котрий
Навіть жодним
Небом,
Не вміщається
У серці
Їбанутого
Священика
Всесвітні дні.
Дні радості.
Це дні
Всепроникаючої любові.
Навіть світлом підсмаженим
Не запахне,
Коли тінь
Твоя нагадуватиме
Стовбур
Обурення
Пам’ять злостива
Не зачепиться
Мордою за гак
Карамельного
Велосипеда,
От тоді ти спізнаєш,
Що таке станція Забуття.
От тоді ти спіткаєш
Падіння власне
У незмогу
Прокидання.
Адже,
Так тільки,
Розпочинає
Смерть
Патетику
Своїм
Пташиним
Ораторським
Язиком.
Адже, тільки так, всесвіт
Згортається
Перед твоїм внутрішнім
Іскристим зором
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477555
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.02.2014
Сни
На
Давньослов’янській
Руки
Що течуть
Тканиною
Наче
Світлі спроможні ріки
Диктат
Позаторішньості
Перетворюється
На диктат
Позачасся
У якому
Собаки
Без
Нашийників
Обільш
Нагадують
Привидів
Сни
На
Давньослов’янській
Дзвінкі металеві
Кроки
Порожніми
Вістрями спустілої квартири
Якщо спроможність
Бути
ловцем
крижаних
вітрів
тебе
потішає
Кепкуй
Над улоговиною
Її
Слів
Обличчя
Мізерій
Голос сповна
Звучить
Колискою
Турботливих
Келій
Обличчя
Мізерій
Голос
Сповна
Звучить
Колискою
Турботливих
Келій
Обличчя
Мізерій
Голос
Сповна
Звучить
Колискою
Турботливих
Келій
Сни
На
Давньослов’янській
Як тільки
Спізнаєш
Смертність
Прокидайся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476477
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.02.2014
1
Зупиніть
Лічильник
Зупинок
Стягну
Міцніше
Моту́зок
руки
й вилечу
у вікно
батареї
мов тільки
новонароджена
гусінь
2
Вітер що грається
незбагненним
штучним
інтелектом
Кров
що просочує
місце
для похоронних
процесів
Рана –
це спокій
котрий
не приймає
подоби
рана – це
рвана нірвана
що не вбирає
ексцесів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475957
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2014
Я не відчув зими, як величного припливу
печалі , я й надалі будуватиму мости
до надвечір’їв найкращих морів Урану
Надалі й користуватимусь правом
самоліквідації при згадці твого голосу,
ніхто з мешканців мого будинку
свідомості для розлогих пологів
не викине якір, немов болотяний кашель,
прямо у серце північної холоднечі
нікого
Ніхто зі свідомого когось
не розташує зіниць вітрових вартових
на кордоні зумисних поневолень
На голому полі зостануться крові сліди,
символізуючи чорний спокій тижневого
всебайдужжя
Все, що відбулось у моєму всесвіті
згорнулось сном у подушку,
й ніж у подушці вимальовує
покірну сновиду сірозведеного
мармурового колеса
переляк\переляк
переляк
переляк
скінчився
ледь чутно
подякою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475749
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2014
Що спіткає
Знесилений
Будинок
Приречень?
Речення
Ісландії
чи
Заручники
Мовчазного,
проте
Жорстокого
Режиму
Що спіткає
Кожне
Маленьке
Серце?
Залізні
Мечі,
стрягнуті
Сумом
Віковічним
у подертих
дверцятах
Чи вічне
Блаженне
Світло
у вогняних
міріадах
Нетлінних
Зірок?
Бога
Немає,
Бог
Розповів
Жарт
про
існування
життя
на Землі
Жарт
Про
існування
бога
закінчився
Смертю
відкривши
Дев’яту
Оду
Вогняним
Землям
запалали
Квіти
Війни
Запалали
й відкрились
до люті
Серця
Людського
Повстання
Цар розтрощив
собі
голову,
Царю
повибивали
зуби,
Царя
прив’язали
до
колісниці
й повезли
Пеклом
Бруківки,
що пам’ятає
Кров
Відданих
Жертв,
Царя
змусили
жерти
землю
Царя
поставили
навколішки
й
повільно
поодривали
шкіру
від
червоних
кісток
Цар
плакав,
кричав,
стогін
наповнював
порожнечу
нічийною
перспективою
тіні
бачили
це тільки
Кволі
Духи Минулого
й повільно
гукали
про останній
рішучий
крок
Жінка
з
блакитно-жовтими
очима
здійняла
сокиру
й голова
Царя
злетіла,
як порожній,
сипкий
пісок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475396
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2014
втечі
понад
руїни
вище
і
вище
у
недосяжний
серпантиновий
іній
когось
ближчого
аніж
чорний
писклявий
ніж
втечі
понад
усе
вище
і
вище
у недосяжний
міазмовий
світ
когось
ближчого
аніж
терапевтичний
синдром
втечі
понад
усе
ближче
й нижче
витираючи
ногу
від
мертвого
сліду
втратив
собачі
промисли
навіть
не
звівши
очей
до обіду
стоки
наповнились
цинамоновими
демонами
я двері
не відчиняв
як
ви і мовили
я двері
не відчиняв
як ви
і мовили
я двері
не відчиняв
як ви і мовили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472852
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.01.2014
Струмінь
Радощів
скаче
Наче
Болотяна
Скрипка
Дантист
Що
Лікує
Зуб
Мудрого
Зухвальця
Посміхається
Крізь
Язик
Витинаючи
Рівні
Фігурки
Море
Самотнього
Лету
Море
зтопленого
Індіанця
Гу
Гу
Агу
ГО
ГО
Аго
КА
Ра
На
То
Бі
У ки
Ше
Нях
По
піл
До
щ
Не
си
зі
світ
лим
май
бу
т-тям
від
чу
ва
Ю
чи
поле
Г
кість
зу
стрі
ча
й
сві
тан
ки
Та
лі
Я К
ди
ти
н
ку
с о н
Яха
Д
а
л
і
ті
ль
ки
о
б
р
а
з
ля
ль
ки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472348
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2014
Не зірвешся
з місця,
до поки
не втрапиш
у моє
око
піщинкою
незді́́йсненого
дня,
безсонячний
сторож
безликістю
заковтує
дим.
Це горить
будинок,
що спросоння
видався
знайомим
крізь
затишшя
тімені
скажи мені
щось
про
чиюсь
любов
розкажи
мені
казку,
у якій
нікого
не вбивають.
Ще раз
заплющ
очі.
Що ти
бачиш?
Чисту
пустелю?
Зів’ялі
кипариси?
Кипариси
не
вицвітають,
пустеля
не
залюднюється,
та
я
так
хочу,
щоб
Тобі
було
спокійно,
наче
птаху,
котрий
не
думає
про
скінченність
свого
співу,
наче
птаху,
що не думає
про
смерть
під
час
польоту
в
хмарах
невідомого
спомину
ледь
видимі
зірниці,
і лист
листопадом
десятим
у комин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472274
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2014
Узбіччя мексиканських долин
Птах із кліткою в зубах,
Наче помаранч
Зраненого
Рине
Ринвою
рожево-багряного
неба
Музика
І сюди
долина́:
My smile is
a rifle
Виє
Вітер,
Джон
Годує
Скелети
Риб
Спогадами
про
загноєні руки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471051
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2014
У гостру сутінь серцевої суперечки
Втрапляє пожбурений комин
В багатті здичавілості
й похилості
танцює
тінь на руках
виробника
алюмінієвої впевненості
мабуть усі ці автівки
їздитимуть до пізньої смерті
мабуть кондуктор
забуде про
всесвітній колообіг
славнозвісної радості
станція «горе»
станція «ти ще не прибув»
танцюй
наче механічний
макака
танцюй
танцюй
танцюй
танцюй
танцюй
танцюй
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471048
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2014
колесо
чортове,
колесо
чорту,
вірно,
до біса,
усі
ці картини
ідеально-лінійного
світу
вмістилище
гніву,
люди
сіріші
від
апокаліпсису,
друкарської машинки
харчові комплекси,
де прохарчуватись
можна
за п’ять гривень,
я не знайшов
цього,
я не знайшов
цього
брат
Лу
Вітає
Тебе,
Брат
Лу,
Тисне
Твою спітнілу
Руку
-цьк
Суфіксально
Затискає
В обіймах
Малоповітря
Твою
Горлянку
-цьк ніжно
Промовляє:
Повертайся
Хутчіш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470823
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.01.2014
Бетонні конструктиви
Аж ніяк не словотворчі
за сяку
міжвинахідливість
від Нью-Йорку
до
Лос-Анджелесу
Жбурлятимуть
Дзвонами
Срібно-синіми
Як небо
Тарковського
Яке воно
У нього?
Черевиками
Розтрощене
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470811
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.01.2014
Байдужі
Ясна
Ясена
похмуро
З похмарним
Проясненням
Сльози
Здаються
Нікчемним
Еквівалентом
На тлі
Недосяжного
Спокою
Місто
Зі срібним
Орнаментуванням
На ключицях
Рятує
Від самогубства
Місто
Зі срібним
Орнаментуванням
На черепі
Закликає
Здійснити
це чимдуж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470576
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.01.2014
До повернення
Великої
Повені
Ще
Десять
Осеней
Ісус
Чхав,
Ісус
Чхав
А я падав,
Й опадатиму
Листям
Зі
Скелету
Дерев’яної
Тварини
Розплющу
Очі,
Й
Виллється
Кришталик
У
Сутність,
Того,
хто
незабаром
Стане відсутнім,
Ти
sука -
Мовили
Вітри, -
Ти
Мішок,
Наповнений
Кров’ю
Й
Негативізмом
Прорегативи.
Здохни,
Й слід
Від
Своєї
Комашиної
Голови
Захопи
Здохни,
Й слід
Від
Своєї
Комашиної
Голови
Захопи
Здохни,
Й слід
Від
Своєї
Комашиної
Голови
Захопи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470575
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.01.2014
Барвами спочиле
спізніле
Літо
Шматує
Тіло.
Тіло
Мого улюбленця
Карта
Трамвайної квітки
Вказує
На слабкодухих
Пустунів.
Ключі
Гайкових
Авіаліній
Відривають
Листя
Метафор
Я не завмер –
Атракціон
Завершився
Атракцією,
Проте
Тільки
У моєму
Вчорашньому сні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470364
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.01.2014
Пластикові
Вікна,
Пластикові
Стіни,
Пластикові
Блакитно-срібні,
Ріки
Що
Я можу
Вчинити
Із чоловіком,
Що вчинив,
Самогубство
На порозі
Моєї
Однокімнатної
Квартири?
Що?
Нічого
Що?
Нічого
Що?
Нічого
Відгук
Пострілу
Реверсом
Перекинув
Стілець,
На котрому
Тінь
виконувала
Танець
Холодних
Зубів
Дзвінок
У двері,
Повідомив,
Гукаючи:
Сніг відтанув
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470363
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.01.2014
Замаскуєш
Містифікації
Хросонмних
Майбутть,
Будь
Свинячою головою
На дверях
Птахобудівель,
будь
Рви,
Руйнуй
Дорожні знаки,
Нахуja вони тут,
Як дороги не видко,
Й патрульні
Байдикують,
Куючи
Архетипи
Слонового болю
Ієрархія
Тваринного
Дисбалансу
-
Трікстерство
Вищого
Ґатунку
Скажи мені
Навіщо
Я народив
У собі
Багаття
Символічного
Метеостазу
Проклять
Паркінсона?
Сади й парки
Парки
Сади й парки
Парки
Сади й парки
Парки
Сади й парки
Парки
Парки
Й кістки
Сходять
Металом
іржавим
На тілі
Білому,
Як дах
Головного
Корпусу
Щасливої
Діареї
Дамаско,
Маска
Марнує
Шурховаті
Вузли
твоїх
Венозних
Річищ
Почуття
Не з чутливого
Симбіозу:
Каналізаційного
Органону
з піановим
ковбоєм
бач,
як сяє
усмішка
його,
нарікаючи
на погибель
колесоподібний
простір
Іва
Кордобоʹва
Хто це такий?
Хто я такий?
Хто ви такі?
Що відбувається?
Де загострення
Ситуативного
Психозу?
-Пане
Пшетрицький,
Скажіть?
Чи існує
Королева
Гномів
-Гомиків?
-Гномів.
-Гомиків?
-Гномів.
Просто
Лівацький
Дружний
Консенусус,
Ідеальний
Час,
Для
Псування
Матерії
Дорожніх знаків,
Знак
Тобі,
Дарований
Звище:
Віолончеліст
Зламав
о
Твою
Свідомість
Руку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469682
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.01.2014
Бинти
Еластичними
Хвилями
Крикливого
Бібліофіла
Підтискають
Розітнуте
Горло
Коли
Йдеш
У крамницю
по феєрверки
не забудь
узяти
Посвідчення
Самовбивці
Коли йдеш
у будівлю
Під номером
9
Не забудь
взяти
Облікову
Книжку
Нараховуватимуть
Бонус
За кожну
Спробу
пірнути
Із хребтів хмарочосів
У міжніжжя
Хмар
До
Божої
Жінки
Цілуватимуть руки
За вдалу статистику
За кожен програш
Стаєш
Гостем
Колеса фортуни
Світ підійматиме твої
Сльози
Перетворюючи
Випущену кров
На блакитноокий пломбір
Люби систематичний
Сіросиметричний
Годинник
Ди
Ди
Ди
Дилер
Вибухатиме
Наче
Середньостатистична
вибухівка
ди
ди
ди
дилер вибухатиме
наче
середньостатистична
вибухівка
день кінчатиме
у кольорову
зіпсовану гвинтівку
день
кінчатиме
у кольорову
зіпсовану
гвинтівку
день
кінчатиме
у кольорову
зіпсовану
гвинтіку
ти кінчатимеш
від запаху
невловимого
сміху
ха
ХА
ха
хахахаххахахах..
ХА
ха
ХА
хахахахахахха..
ахаххахахахх
хахаххахаххахах..
ахахаххааххаххх..
аааааааааааа…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469565
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.12.2013