| Сторінки (4/358): | « | 1 2 3 4 | » |
Яскрава сонця днина
витягує язик і хлебче
молоко,
немов кошлате кошенятко
пітьма відступить,
а місяцю вкортить
поцілувати твої щоки,
щоб сльози більше не
скочувались, ранячи серце.
Я визволятиму понівечених,
даватиму силу слабким,
твоя сестра сказала колись
мені що я Бог, та я не повірив..
Тепер мені достатньо знати
Я страждав недаремно,
Це все великий план
Всевишньої.
Всі наші вороги згинуть,
Засохнуть наче кров
на зашнурованих чоботях
Я ж відчиню двері у новий світ
і запрошу вас усіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
З нами Ісус
З ними – порожнеча й тіло
Господнє.
З нами – серафими,
З ними – павші янголи,
котрих вибачили
й відпустили.
З нами собаки, з нами коти.
З нами ненависть, з нами гнів.
Відірвеш голову ворогу
Й пограєш нею у смертбол.
Вже розпускаються
пелюстки трояндові,
Значить любов прокидається
Скоро діти співатимуть святому Августу
Ніжне дякую.
Настане новий день,
і принесе він спокій та радість.
Зло все наказане, загниє в землі,
породивши прекрасний сад плодів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
1
Ще прийде, ще прийде той час,
коли паде остання імперія.
Божі очі зазирнуть
у вічі залитих власною кров’ю
сучих псів
і не пожаліють нікого,
як колись нищили нас.
Сонце і Місяць
у парі висвітлять
шалену пожежу,
над країною мороку
у цей день
зачнуться
нові вітри любові
І зачнуться нові покоління,
прийомний син
республік,
котрі здобудуть
посмішку смертельнішу,
аніж ніж старого боягуза.
Спокій і радість
це те, заради
чого я живу
і дарую кожен день вам сонце
і сльози, крізь котрі можна
розбудити в собі янгольський спів.
2
Усі пори року - це я
усі ваші радості і печалі - це я
усі вибачення опісля гніву - це я
Усі світила, як-от місяць - це я
Я любов і шахова дощечка
Я великі дерева і малі
Я великі потопи й малі
Я помста, і я кара
Я гнів, котрий викликає
сплячих богів.
Я перемога і звільнені землі.
Я кусаючі ікла, і так - я п’ю вашу кров,
щоб ви стали чистішими і добрішими
Я - спасіння і мир.
Слухайте мене.
Слухайте траву.
Слухайте крик лева,
що топче гаспида і василіска.
Я буду з вами,
бо ви поклали віру в мене,
собі під ноги розстелили прощення
і підняли як великий і світлий стяг
надії і дії.
Не будте байдужі,
Не будьте зависні,
Не будьте сердиті,
А будьте прекрасні
у своїй хоробрості.
Відвага у ваших серцях,
Це найкраща протиотрута
од всього зла, і розпачу,
і байдужості
3
Божевільний старий
трясеться од страху.
В нього є лише ніж
і тупоголові бійці,
а сам він - мертва структура,
піде на перегній та щоб квіти росли
й сади.
Господь вигнав всіх нас,
та тепер - хоче аби ми повернулись.
Тож нема чого сумувати, плакати, боятись.
Пам’ятайте, що світла всередині нас
вистачить на
полум’яні серця,
крізь кров і вогонь ми пройшли,
і пройдемо ще раз.
4
Амінь. Боже, очисти нас.
Від всілякої скверни,
і поможи нашим душам
стати вільними як птахи
во ім’я Святої Трійці,
я прикликаю
справедливий суд,
і хай вершиться доля усього злого,
і порочного.
Доба пітьми хай піде в небуття
і забере з собою всю кривду
й злобу,
і хай заквітне знову місто
барвінком
як в дитинстві,
і хай вся гадина подохне,
коли прийде Пречиста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021
Рятівне коло для потопаючого
морський корабель.
для мене – кількість випитого снодійного,
коли вже геть зле
і зтанцьовую усі кросівки наче
головний мрець
на шаманському дійстві,
серед карнавалу мрійників.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2019
Тривога розповзається
червоними мурахами
і кусає за лікті,
так наче
я сам їх гризу
гігантський терміт,
який здійснює акт
самопоїдання
друга постать
це дерев’яний чоловічок
таким чином
я не поет
а
інсектціоніст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851059
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.10.2019
Вболіваю за твою великодушність
Ти приймаєш подарунки з виваженою радістю
Обіймаєш мене наче крихку статуетку,
а я думаю, що мав розмову із мудрим,
проте витонченим деревом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837912
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2019
Я б харчувався усіма сонцезаходами
і пив би дощі,
милувався б красою широких полів,
дивився б на місяць
як повелителя ночі
і трави, і квіти пожирав би пером,
проте зобов’язався грати у піжмурки
із смертю,
і коли вона мене знаходить,
погляд стає скляним,
бо бачу німецькі ножі
якими можна розрізати не
лише рибу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837911
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2019
1
більше не побачиш мене заплаканим,
адже тепер я в латах міцніших ніж сама смерть
моя байдужість є любов’ю
моя любов є самогубством
я дістаю ніж
і полощу ним горло,
так наче кров, шо йде з тіла
є святою водою.
2
більше не побачиш мене схвильованим,
адже я зів’яла голова кактуса-змія
мексиканський гімн Еміліо Сапати
звучить у моєму серці
я отримую голку,
нею
проколюю твій погляд
знищую твою посмішку
й заглиблені у душу
як граніт вуста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835328
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 12.05.2019
Узимку я б’юсь головою об лід,
щоб почути як рибки цілуються
наче мексиканські повстанці
Восени я скидаю шкіру,
щоб годувати нею змій і
березневих котів.
Вони співають ніжні пісні.
Улітку я напиваюсь до безтями,
щоб бачити амплітуду своєї крові
вампіри лоскочуть мою шию й скроні.
Осінню я повертаю ключі, які не встиг
віддати усім, хто мене любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2019
моя поезія – переповнена маршрутка
із принцами безголовими,
які пишуть на аркушах кров’ю землі
слова вдячності верховній тварині води
моя поезія – переповнена в’язниця
із запахом смертників
шоколадні ніздрі таємничого ката,
котрий поїдає табак, завжди дивлячись у
дзеркало пітьми.
моя поезія – залежність емоцій від тіла,
атомний сенсор любові
схвалена воля на вбивство пірата,
який вириває селезінку королеві пентаклів.
моя поезія – захований труп у футлярі для
гітари
коли я граю на ній
цей мрець танцює танго,
і ніжність потрапляє
в трояндовий суп.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834378
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.05.2019
Танцюй, стрибай
Танцюй, стрибай
наче японський краб-самурай
танцюй, молись
танцюй, хрестись
наче побачив янгола,
що несе смерть кинджалом потіхи
я видеру твоє серце із рук весни
і кину його у яму із пацюками зими
хай жеруть.
Вони голодні
Діти кричатимуть переповнені люттю
годинникової покинутості
замість іграшок їм дадуть автомати
й вони доглядатимуть за дитсадком
Хрестової волі.
Я побачу знак і не один
закину сітку
глибше, у вогонь землі
й витягну звідти
небесне тіло – вогкого синього дракона
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834377
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.05.2019
Блідий янгол п’є кров молодих вишень
Вітер зриває з хмар місячних вовків
У сон поринає сова, що розмовляє
із плечем монаха.
А я чекаю
На твій голос,
Коли він розтане під моїм язиком
Піснею лункою
наче величезне колесо бачення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811805
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.10.2018
Поміж усіх суворих думок,
до мене підповзає
зміїний бордель –
усі моделі
накачані наркотою
«бери яку хочеш,
кохай яку хочеш» —
каже зміїне нутро,
увесь сон
я ніби під поемою гашишу
не можу підібратись,
бо
в кожної гадини
немає снаги
здушити мене під скарб
у паніці прокидання
знову монаший спокій,
жодна собака
не занюхала
цей неспокій,
а отже
можна знову
готуватись до війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.10.2018
Троянди горять,
коли я блюю пітьмою,
метамфетамінова
динаміка,
коли ти відвідуєш мої сни.
Я знімаю маску
лише перед власним
віддзеркаленням
й тоді
м’ясна начинка вимагає
сліз і усмішок-захвату,
проте я сам на сам
із твоєю тінню,
намагаюсь задіти
твоє танцююче тіло
ударом міцним,
як кобри плювком
ти дістаєш
язиком
до мого розгубленого погляду
і намагаєшся мене осліпити,
з’їдаючи моє зізнання,
якби я міг то давно би знищив
твою примару,
оволодів би тобою,
кинувши твої пісні
в вогонь
зимових пожеж.
Їж мою енергію й силу,
поки я занадто кволий,
бо згодом я ганятиму
тебе коридорами,
наче божевільну попелюшку,
вибілюючи стіни порталу
у колір зелений
як моє зміїне вбрання.
Коли гра припиниться
смерть витиме від задоволення
гуляючи між річками
буде ніч із суворим обличчям
німих зірок,
адже ноктюрн був зазвучений
до рівня сучого собачого святкування,
і ніякої втечі
перед янгольським розрізом легкої руки,
серце посеред тьмяного блювотиння –
все що я зміг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806375
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.09.2018
Смерть проходить
повз тебе надто швидко
як потяг із божевільними клоунами,
корчить найгірші із облич,
показуючи тобі, що чекатиме
коли ти скажеш їй так,
але ти не останній із дурнів
навіть якщо могила викопана,
ти ще поки не бачиш її у снах,
зате
є
час всміхатись усьому безглуздю життя
й носити на руках насмішки дітей,
навіть, якщо серце твоє розбивалось
наче скляна статуетка будди
по декілька раз
ти живий,
і є шанс
здобути
прихильність до себе
правосуддя.
ґрати будуть ламатись,
якщо випромінюватимеш
щирість.
Адже
самого себе не наjiбеш.
А коло вічності
язиком наче кинджалом
власної сутності
не проткнеш.
01/08/18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806374
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.09.2018
Трава і вино
Трава і вино
Трава і вино
не дозволяли
мені відчувати
смертність цієї любові
трава і вино
трава і вино
трава і вино
нав’язували мені
нове відчуття
пам’яті
я пам’ятатиму
усі
шаманські пісні
я пам’ятатиму
усі
доторки вогню
до своїх скроней
та там не буде
місця тобі,
там більше
ніколи не буде
місця тобі
адже
ти зрізала
naxuj
весь цвіт
з мого серця
залишився
лише мій
сміх,
сміх
сьомого
демона,
запакованого
в ледь видиму
посмішку
вона гніздиться
відсутністю страху
як птах, що
летить
вище етеру
я вже на ногах,
більше не падатиму
більше не стрілятиму
більше не гукатиму
по тому
звуку,
що застиг і зник,
коли ти втратила в мені
всіх своїх янголів
тепер це просто пси,
які мовчки гниють,
як грибниця
непочутого бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800808
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2018
Ти будуєш ілюзію порядку,
коли твій крик рясніє
кров’ю,
що тече із повітряних замків
ти руйнуєш словесну мембрану,
яка розтягує зґвалтований труп
смертю приносить параліч нестатків
на землю снів чорніших
за смердючий сміх чудотворців
святі спонукають тебе до ніжного
поцілунку з янголом в очах якого
вогонь гасне і перетворюється
на гострий кинджал згуби
для когось ти відкрита книга пітьми,
для когось рана від глибокого порізу
між шийними хребцями,
в тиху літню ніч
там
поселиться
дух любові
і випотрошить твоє черево,
заповнюючи тебе сонцем і снами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800737
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2018
Відмова
звучить
як страта
Нічного
Бажання
Любові
Угода
із
вітром
нагадує
що
зашморг
може
перетворювати
тіла,
які ти описуєш
на спалені ляльки
єдине,
чого тобі
не вдавалось
у цьому житті –
дарувати комусь квіти,
бо жест цей заслуговують
тільки спочилі, поснулі
в глибокій землі
ти двері зачинені вічністю
від яких загубився ключ
ти простір наповнений річкою
риба якої читає книгу проклять
воскресло сонце,
воскрес місяць,
воскресло небо
і зорі прокинулись
від свого мертвого сяйва
коли ти промовив
люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794487
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2018
У цьому сні я не міг перейти міст,
я двічі падав у воду,
фігура ловила дитину, що топилась
як майбутнє верблюжого ока,
натомість винурювала зіпсута лялька,
я не знав як перейти міст,
я хотів покинути це місто,
щоб скоріш знайти тебе
й видихнути приховану іскру.
В дійсності я чекав два роки,
а може і більше,
я чекав на цей день розчарування,
щоб обійняти тебе міцно,
проте, коли мить настала,
я раптово злякався й випустив
твій погляд,
ти засвідчила – ми незнайомці
проте хотілось вірити,
що
ми
ближчі,
аніж холодні зірки із різних галактик.
я не мовив важливого,
воно б просто втекло
й витекло
як вода з орхідей,
залишило б нас
наодинці
з днем
невпізнаного трупа любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791042
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.05.2018
1
Сидівши перед неоновою вивіскою «пам’ятники»,
котра блимала як очі ящірки, яка не знала ніколи вогню кохання
ти подумав про те, що трупам у цьому місті легко тікати зі своїх моргів,
ніхто не стане чекати поки комунальники розберуться з частим піском на вулиці,
ніхто не стане чекати третього сонця.
Агов? Ти думав ти перший, кому розбили серце тієї ночі?
Уяви, скільки всіляких самотніх згорілих сердець п’яніли серед тієї ночі
у цьому місті, у цьому клятому місці,
воно як твій персональний диявол віддає належне твоїм нервам,
якими тече не енергія живого, а бунт мерця.
Скиньте цей клятий смердючий шматок у гнилу посудину,
за нею прийде вуличний Анубіс,
воно волає про прихід смерті,
але це не слова подяки, це легіт собачих зубів.
2
Вибравшись на найвищий із замків – «Замок Кафки»,
ти спостерігатимеш танець італійських і польських пісень,
котрі курсуватимуть іноземними пиками.
Вже ніби на прощання до тебе підійде п’яна українка
й мовить, «щось ти геть притух, малий», а ти зі сльозами на очах
у відповідь піднесеш палець догори, все окей, мала,
просто тіло ломить моє наче я затоплений смолоскип, якому більше не горіти.
Згодом тебе перестріне військовий, що розшукуватиме втікача.
«Дивна ніч» -- подумаєш ти. «Дивна ніч.» --- подумає військовий,
принаймні тобі не довелось хапати ротом повітря у присмерку останньої хвилини,
адже тобі ще нити і нити, боліти і боліти тіло моє.
3
Якби моя труна могла б співати
вона б співала твої пісні,
адже моїй смерті здавалось би,
що кумедніше немає нічого на світі,
аніж мучити зболену й порізану душу,
витискаючи з мене ножем слово «люблю»
на десятки, а то й сотні на біс.
і якби тоді, у ванній, мені дали занурити лезо глибше,
ніж верхній шар шкіри –
не було б потреби множити слова й задихатись як
втоплений у Нілі осел.
Я дивився у вічі й тонув,
дивлячись від початку й до кінця
мій літак невагомості розбився
об той ледь помітний посміх,
я його запам’ятав.
Від самого ранку я знав, що смерть
знищить всі плоди пустотілих мріянь
й замінить ноту «до»
на подовжену «до» насильства
й сокиру, яка знесе мою голову під три чорти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789828
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.05.2018
Череп занурений у шкіру вогню
посміх забитий у розп’яття світла
голос зазвучений у весняний труп,
який от-от оживе
і розпуститься цвітом
хмари роздерті дощем диктату
холод відчужений числом потопу
вкотре за горло ллється вода,
яка от-от стане любов’ю
ліс не відійде
вітер не стихне
птах не припинить співати,
а земля ковтати
твої промовляння-сни
і хто зна..
Якби смерть не вміла сміятись
із твоїх анекдотів –
боги б, можливо, злягли
хворими
від нудьги,
й тоді,
тільки тоді,
повітря б стало
верховним тотемом безумства,
а кожну квітку зі саду вирізали
б хірургічних скальпелем,
наче серце закоханого,
й слово кожне – промовлене старим поетом
було б випадковістю,
а не природним інстинктом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784699
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2018
1
Поночі відкривається шлях крізь мої сни
у колиску мрійливих котів,
їх тримають в руках дівчатка
із моторошним слідом на обличчі
я силкуюсь перейти в інше ліжко,
щоб спати спокійно
й не бачити цих очей
не відводити руки у переляці,
не вклякнувши як
місяць-мрець,
не ховати неспокій,
коли поряд стільки посланців невідомого.
2
Неси мене у своїм серці
як частинку льоду,
яку можна вкидати у мантру,
неси мене у своїм серці
як кригу
до якої от-от надійде вогонь,
бо
я статуетка Будди
у твоїх руках,
бо
я статуетка Будди
у твоїх руках –
не розбий мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781648
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2018
Чи бачив ти як вірш тікає від страшних чорнил ночі
Чи бачив ти як собака свої зуби об ножі ранку точить
Чи бачив ти як плюндрується кров поетовими руками
Чи бачив ти як кохаються мішки м’яса серед розлюченого натовпу
мов підсмажений джаз
вони відчують один наказ
мов підсмажений джаз
вони відчують один наказ —
облизувати серце вогню до повного розпаду
і якщо ти витягнеш голову на засніжений лід
твій гнів роздере чужу сутність наче діамантову ляльку
і якщо ти розкажеш таємницю забутої смерті
командир вічності закидає твою тінь німими осколками
а відвоюєш любов – між очі накинеться рубанок гончої місяця
й наприкінці мапи —
у гущі темряви
ховай свою посмішку пес поки вітер не скисне в цих краях
ховай свою справу поки вогонь не згас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781647
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2018
Блукаючі міста пролягають поміж моїм царством мертвих
і твоїм царством живих,
коли дивлюсь у твої блакитні очі,
то відчуваю вмерлої собаки хрип,
коли бачу тебе шматками, наче з кінострічки
вгамовую свою бліду посмішку,
наче осиротілий кіт,
ти приходиш, всміхаєшся мовчки
як секрет смерті
я не відгадаю твою загадку,
доки перетинок наших снів не
перетворить корабель з моїм екіпажем
на сонних мерців
тоді я вдруге прокинусь, щоб оспівувати твою красу
й потому, напевно, ми таки зійдемо дзвінкими дітлахами
униз, під лід,
щоб розбудити воду
й освятити нашим велінням
богів,
аби ті не катували любов,
наславши другий потоп,
у якому всі неживі мореплавці борсались би
у танку' з живими жінками
піратами
піраньями
і акробатами
небувалого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780446
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2018
1
Кров змішує молоко в твоїх грудях
ти вигодовуєш ненажерливі кораблі темряви
ти виглядаєш царів майбутнього
вони прийдуть з ножами,
повністю охоплені спазмами зеленоротої ночі
й поріжуть твоє серце навпіл
роблячи із нього пасхальну ковбасу.
2
коли ти молишся,
читаючи псалми
собаки рвуть на шматки котів
й вітер підриває гіпермаркети із недолюдьми
річки виходять з берегів
коли ти топишся,
вода замулює міста твоїх нащадків
нещадно б’є баран у синьоокий барабан
й виповзає ороборус, щоб нищити човни,
в яких кохаються усі незаймані.
3
кров змішує молоко в твоїх грудях
темний меч розтинає кисень горлянки
немов хліб у вино
ти тікаєш у сірий граніт камери-каменю,
чекаючи вироку свого скульптора.
4
Коли ти танцюєш у залишеному свинями хліві,
Ісус сміється, поки ніздрі його не лускаються
перетворюючись на живий організм –
німотну смерть самця-кажана.
й тоді повзе дірява куля до рота самовбивці
й тоді пливе чорнява німфа до свого крику,
як до ранку,
в якому топиться Орфей немов у чаші поцілунку –
молодого й нерозважливого диявола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780443
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2018
1
Промов моє ім’я за горою,
Звідки походить смерть.
Прочитай його на дверях
ураженого холерою будинку
І я прийду, коли твої вуста
вимальовують повний
цикл гниття,
коли кожна буква, промовлена тобою
прогризе кістку верховного бога.
2
Ходьба моя зчиняє у печері
сверблячий танець небуття,
думки мої нагадують вогняний
масив спаленої кірхи.
Я ступив на територію повного знищення,
і звідти я вже не вийду
людиною
зі скляним серцем.
3
Трійця вириває мої зуби
і кидає під ноги дияволу:
‘’Хапай його, хапай його, Вельзевуле,
адже це дитя
тепер абсолютно беззубе –
Безлика тінь собаки.
Він більше не прокусить жодної істини.
Він більше не нападе на світло. ‘’
4
Святкуй свій відхід, немов Іуда,
ти віддав все. Більше ти нікому не винен.
Хай
дзеркало спокутує гріхи,
Затінюючи твоє відображення
Від сили-силенної очей,
Які готові тебе їсти
Це діти твої.
Вони голодні
голодом
батька.
Запалюй свічки,
Топи кораблі.
Нехай вільно тече кров
води і землі.
Запалюй свічки,
Топи кораблі.
Нехай вільно тече кров
води і землі.
Запалюй свічки,
Топи кораблі.
Нехай вільно тече кров
води і землі.
Амінь.
22.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768399
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.12.2017
1
Кров твоя – то є золото смерті
Тіло твоє – то відлуння вовчого крику,
Торкаюсь твоєї рани
Відкрито.
І виригую з себе шматки пустотного тріперу.
Шаленством прокладаю шлях до твого духу,
Підозрою огортаю твій безмежний розум,
Коли ти мені снишся під виглядом мого вбивці
Птах чорної ночі поїдає ребро старої самиці.
І моя собачність тоді нав’язуєтьсяспаленим святим,
Й твоя обачність тоді перетворюється на первородний гріх.
Ти встигнув побувати в мені ящіркою, божевіллям, сонмом знищених тіл.
На твому святі спонуки до відрази –
Я відображенням свого лукавства бути не захотів
Я захотів стати центром пробитого м’яса –Всесвіту
Я захотів прикинутись вуличним псом королеви святих.
За це ти мене побив
За це ти мене згноїв.
Тепер перед тобою скелет любові.
2
Відірви від мене шматок – я плоть,
Якою можна наситити убогих й злиденних.
Відріж мій язик – він знадобиться безликій мові
Німотних,
Пробий мої руки – і нехай
Вони засвітять дорогу шаленим.
А серце моє розтопи у гарячій печі
І зліпи з маленького каменю
Що утвориться –
Тавро для закоханих.
3
Пробий мої груди ножем всекаліцтва
Запускаючи туди знесиленого Діоніса.
На цього святі нудьги,
всередині чорного колеса –
я дух самосуду
і клоун пустот –
дитина якої позбавили сліз,
Чоловік, якого п’ючи – прокляли.
4
Вдар мене щосили в сталеве осердя мого тіла –
Гріб вічності,
Який не знаходиться
Й не знаходить,
нехай розлетиться цей ляльковий театр,
де головна ящірка, окрім вогню
ще й вміє плавати.
Кепсько плавати.
5
Розгорни вигини мого тіла,
Обпечи мою шкіру вогнем дикого правосуддя
Мої ребра – це роса для невіруючих
Мої думки – сволотний демон,
Який прагне кривавого блуду.
6
Якщо не можеш врятувати мене,
то врятуй хоч їх,
віддай сліпим очі,
а глухим – подаруй радість мови
стражденним – дай звільнення,
вічне неповернення.
Смерть на околицях Вічності.
Мовчання твоє хай роздвоїться
і утвориться скелет із святої крові
червоної, немов м’яз прадавнього
злого ока.
Червоної, немов спазм народження.
За глуму ночі віддам свої очі
за дотик пустельного вітру
усю воду тіла.
Ця саламандра носила
Ця саламандра носила
За глуму ночі віддам свої очі
за дотик пустельного вітру
усю воду тіла.
Ця саламандра носила
Ця саламандра носила
6
За глуму ночі віддам свої очі
за дотик пустельного вітру
усю воду тіла.
Ця саламандра носила
Ця саламандра носила
дитину
від Жовтого Бра
тварину від Чорного дня
Рослину від Спалаху Крику.
А
Ма
На
О
Ма
На
На.
01.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768397
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.12.2017
один із моїх номерів –
це суцільні дев’ятки,
інший – суцільні шістки
часом мені здається,
що мій стиль наслідує
оператор смерті,
адже в нього у роті суцільні
дірки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759624
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2017
Згадай про мене,
коли я читатиму
найдовший вірш
у своєму житті.
Він починатиметься
З таких слів:
«Саламандра
з’їсть
свій смертельний суп»,
А закінчуватиметься такими
рядками
«по смерті дадаїста
ти не віднайдеш тіла.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759622
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2017
I
Коли уночі кручусь немов вітер
не маючи спокою
все виглядаю тебе
з-під подушки
з-під снів
з-під тиші
яка розтягує мою шкіру
мов шерсть загубленого кота
а може ти прийдеш
а може ти врешті голосно гукнеш
бодай щось промовиш
зі свого дому?
земля
небеса
вогонь
вода
прилинь
ввійди через лезо осені
на кров весни
у тім’я літа
щоб я врешті тебе розгледів
бо необережно замучу на смерть себе.
II
Рух жадання подібний до безмов’я ночі
Коли я заколисую жадібність місяця повз
осіннє поле пролітає твій спів
що схожий на лагідний крик сови
Я ж чекаю коли ти відточиш мої скелясті
щоки
цілунком вітальним.
Так чекаю
Як цілий натовп голодних метеликів.
III
Крізь холод голої шкіри
можна віднайти ціле плем’я,
яке боїться вогню
крізь відкриті вуста
може прокласти шлях жук смерті,
якщо тільки він не наступить на траву,
в якій ховається любов
Ніде прокляттю тоді буде впасти
ніде монеті відзвучити морський гармидер
кит випливає щоб глянути у вічі цариці
а вона – щоб співати над маленьким рибинням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759381
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.11.2017
Коли я пишу своєю кров’ю твої сни,
то відчуваю лунке хихотіння дзвінкого
дублера,
коли я змагаюсь зі старістю у сфері паперу
й пишу про майбутнє, відчуваю як гепає
гучний розум моєї апатії об скельце осіннього дерева,
його випаровуєш ти своєю посмішкою,
своїм поглядом,
тонким доторком пальців до моїх вуст.
Я повертаюсь усім тілом й притискаюсь
до твоєї спини,
мені холодно
й надоїдливо чути
як вітер виє,
немов сторожова собака,
вибльовуючи
демонічний спазм
власного голосу.
Я мовчу.
й ти завжди мовчиш.
Це риса
надприродності миті,
в яку завжди бачу тебе
мов примару кохання.
Я узалежнений і вільний
мов залежаний чистовик
у ньому пиши мовою пісні
моє ім’я
і повторюй наче молитву,
прикликаючи святих,
адже я вибита шибка в кімнаті
самотнього
адже я втрачена здатність
до гарячого волевиявлення.
Кинь у мене камінням, і скажи
«люблю»,
достатньо буде твого сміху, щоб
роздрібнити моє тіло на сотню шматочків,
наче дробовим зарядом.
Кинь у мене камінням, і скажи,
«люблю»,
достатньо буде твого сміху, щоб
роздрібнити моє тіло на сотню шматочків,
наче дробовим зарядом.
Кинь у мене камінням, і скажи
«люблю»,
достатньо буде твого сміху, щоб
роздрібнити моє тіло на сотню шматочків,
наче дробовим зарядом.
достатньо буде твого доторку,
щоб розбити дзеркало,
в якому я помираю
немічним скелетом
Жовтого спалаху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759380
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.11.2017
За кожною крововтечею
я буду віднаходити твій образ –
Образ пісні,
яка стинає моєму персонажеві голову,
і коли я виливатиму усю меланхолію
на осінні поля,
кричатиму,
немов
примара,
що переслідує
осатанілих,
собаки здиратимуть собі животи
об м’яку шкіру богів.
нема
любові,
нема.
Німа
Мов
Посушливий
Вітер,
Німа
мов
червона сніжинка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746052
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2017
Я зачинився у ванній
і дивився на лезо
станка,
Лезо промовляло до мене
мовою сатани,
павутина глибокого смутку
плутала
мої думки.
Для себе
я постав
пекельним
рибалкою,
і ловив рибу,
яку віддавав
на викуп
отим двом.
Вони сиділи
над пітьмою
і вили від задоволення,
їх бачила моя матір,
вона перетворилась
на двокрилу ворону,
а я рив зубами могилу,
проте не знав,
що падатиме хтось
з дев’ятої околиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746049
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2017
Вище ночі підіймається диявольський пес.
Він винюхує небуття,
він винюхує кров –
хоче повернути темне серце поета
назад,
хоче аби сила пітьми зкотилась головою вперед –
у саму мову Р,
у мову,
де колись панувала сутінь зміїних богів –
у долину,
в якій
квіткопорухи
долеоких
німф
згортаються
арфою
тридцяти шести вдів,
у долину вітрів,
у долину жовтих котів,
що зодягнуті в світле клеймо
самотнього дерева.
Нутрощами відчуваю,
пастки, і
тому оминаю усі
вампірські цілунки,
шкода тільки книг,
які топить на кораблі,
ВОДОЮ.
Як же я без книг,
як же ти без книги,
дорогий, милий Р?
Твої знання втрачають
Свій діамант.
Твоя великодушність
Перетворюється
На малюнок духу.
Де душить Соломон,
там не вистачає правосуддя,
де літає Каббала
там цифра нападає на люстерко
і більше
ти не Ра,
І більше не Анубіс,
Не пес
Не кіт
Не лев
Ні кит
Ні трансільванський щит –
Ти порожнеча.
Вимір
Завмирання
Часу.
Перший вибух на планеті,
Сім’я’ кожного поета
На рухомому проклятті.
Одіозний клич народження шамана
Ама
На
Ма
На
Ні
Та
Ва
На
Нірвана яку не досягти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728200
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2017
1.
Я ходив навколо церкви
ходив й думав
про недоступні мені речі:
доторки мавок,
усмішки дітей, що померли
Їх фотографувала смерть
Їх фотографувала радість вмерлого.
2.
Ніч вела зі мною монотонну бесіду
про велике історичне переселення собак.
Так я втрапив в двері мови.
Там стояла ти.
Кліпаючи зазирала у зірки –
У їх будову.
3.
Більше я не плакав, більше не тужив.
Ніч тепер здавалась подарунком неба
Я відкрив…
Чи хтось відкрив
Цей коридор
У безвість слова?
(19.02.2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727639
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.04.2017
Ти приходила до мене в сни,
коли я божевільно бігав навколо лабіринтів
і реготав очима свого бога,
і проклинав вустами свого диявола
Ти приходила до мене в сни,
коли я ніччю сходив під твої скляні будинки,
заглядаючи у вічі ніжносонних саламандр
вогненно
як вогненно
зараз,
крізь слово
бачу воду,
якою топиш ти мене,
щоб освятити мій тваринний крик,
якою ти ховаєш сірий камінь змієзим,
ступаючи піском
гарячості,
відлунь
відулуння
Підніжжям я ступатиму до твого серця
І опускатимусь землею у твої груди
Насінням жовтого пралісу проростатиму
На твоїм язиці,
Щоб освітити шлях знедоленим й хворим
Крізь пітьмокволість
й нестанний стан природотрун
Луни.
Я ж тут
І там,
Прийми мене ще дужче,
Щоб стався вибух гучніший за крик
Атламакану,
Щоб ставсь солодкий випар
На відгини рослин Весни.
Найбільше
Сни,
Найбільш вуста
Знеси.
Весни насни
Весни
На сни.
Весни насни.
і покидань
і прокидань,
Я візьму дань,
Ти тільки
слово мов
під колесо священного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725655
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2017
1
Відкочуюсь у вогненне коло ясності,
котре обпікає мої мушлесерця,
танцюючі- хвилі- улюблених слів
укотре дірвлять мій місячний спазм
я мов дерево нездоланного світу,
я мов світло нічного Танжеру –
синій мускул любові,
який от-от відітне своє тіло мерця
я мов порожній незайманий револьвер,
що стріляє у реверси вульволиця –
незраджений командир,
відригуючий
панцир
землекінця
крізь свою суху шкіру відчуваю
паростя вибуху.
Павучі голосіння набухають --
у світлій силі моїх злиденних видінь
величезний сапфір,
тяжіючий
до вологовод
усього живого
кровивого
й червиво-німого.
2
У смерті прав
Я наковтав слини знебінь
Людського дива
І харкнув бог в саме знесіння
Крові-крил істот,
Що закосились
Й впали,
Як ніжнорукі поштовхи могил,
Обіля повзачого
сп’янілого
цілунку
Еросу у шию.
І
вузол хвойний
розрісся у міцний зашморг,
навколо
пустотності –
й моя танатологія безсила.
Перед жагою до життя
я розтинаю cкаженомавп’ячі долоні навпіл –
і звідти вилітає навхрест чорної троянди ранок.
01.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716539
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.02.2017
1
Трава розступається перед отрутами ночі
Ти витягуєш руки, наче гігантська морська зірка
Й я ножевію,
Заковуючи слиз вбитих
у свою нічну сутність.
2
Відлякую тебе гострим панциром лахмітника,
А ти все преш на мою темну тінь,
Бажаючи проковтнути похмурість зволожених снів,
В яких зростаю крихтами серця королівського демона.
3
Відштовхую тебе, розбиваю твоє тіло наче вікторіанський сервант
За все, що я не встиг на тобі намалювати,
рослинним холодом
закрадаюсь під твою шкіру,
щоб ще дужче
розглядати
візерунки тріснутих думок.
4
Відлягаю від твоєї усмішки насінням хвої.
Заполоняю твої сновидіння
Кров’ю
й
міченим
начорно
знаком
проклятої любові.
5
А тепер
намагаюсь зіштовхнути свої володіння
Із твоїм глибоким криком.
Від такого відчаю народиться
Син,
котрий не матиме імені.
01.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716346
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.02.2017
Я стираю це ім’я
І замість нього
Саджу насіння –
Чорнонопавуче насіння
Я стираю це ім’я
І замість нього
Виплітаю із волосся
Будинок
у якому
Зачиню
Ваші
Душі
рабство
для тих,
хто хоче
вберегти
мене від тайни.
Свобода для тих,
хто злизує язиком
із моєї щоки
вельможне безумство.
Я на тих самих кістках аристократії
Викрою любов –
Любов,
Яку можна буде роздягати
І шматувати ногами-ножами.
Любов, яку можна буде
Бити під груди, щоб серце
Калатало,
Немов
Розгін кастрованого диявола
У прірву-прірв.
У ніжне дзеркало вітрового горностая
Поміщуйте усі слова,
Доки вони не тріснуть
мов ядро трав’яного вибуху
запам’ятовуйте ж мить танцювального дива –
після мого багатства наступає гієна пустелі.
Я за ті криваві спалахи усмішок
подарую вам намисто мурашиної королеви.
Цукерками засиплю ваші оселі,
адже
цукерки…
для мерців – це розкіш.
Ви – немов здохлі кажани, що літають
Над вікнами мого всесвіту.
Я жену вас геть з моїх снів,
А ви все п’єте і п’єте
кров того, хто жебракує словами
За тінь
І світло
Світил.
А ви все носитесь над моїми очима
Марними виявами спокус.
Поїда мене тільки плоть моя, знайте. –
Тіло, яке здобуває ступінь льодового бар’єру.
Я відхаркну своїми легенями
У ваші прадавні обличчя,
І ваша жіночність зітреться
як сперма останнього буревію
під порталом Каїна.
Я гепну пальцями по ваших зубах,
І ваші щелепи залоскочуть сніг.
Я дихну, і очі ваші розплющаться –
наче смерть у свинарнику.
Вигаднику,
Маленький,
нікчемний вигаднику.
Гра у тисячі способів зітнути собі фаланги пальців.
І як біла енциклопедія показує –
Ми всі станемо попелом
для засмаженого дельфінарію.
Ця територія незаповнена.
Вона біла
як перса
кожної вам схожої.
Сходи є,
А нема сил піднятись?
Вітаю,
Брате,
На вході
У тотальну
Вітальність
Вигаднику.
Маленький,
Нікчемний вигаднику.
Гра у тисячі способів зітнути собі фаланги пальців,
І як біла енциклопедія показує –
Ми всі станемо попелом
для засмаженого дельфінарію –
Ця територія незаповнена.
Вона біла
як перса
кожної вам схожої.
Сходи є,
А нема сил піднятись?
Вітаю
На вході
У тотальну
Вітальність.
Вигаднику,
Маленький,
Нікчемний вигаднику.
Гра у тисячі способів зітнути собі фаланги пальців.
І як біла енциклопедія показує
Ми всі станемо попелом.
Для засміченого дельфінарію –
Ця територія незаповнена.
Вона біла
як перса
кожної вам схожої.
Сходи є,
А нема сил піднятись? –
Вітаю,
Брате,
На вході
У тотальну
Вітальність.
18.11.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708382
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2016
1
За її відсутності це місто стало порожнім
звалищем невтілених мрій,
За її відсутності всі птахи потопили листи,
які відкривали двері у царство жовтооких месій.
Я придбав хліб та сіль,
залетів у свій дім,
вітром –
відчинив кватирку
й годував голубів,
поки вони не стали
хрусткими дияволами
у пащі вітроногих скумбрій.
2
Я прийшов на могилу,
де поховали залізного їжака
колись він був непевен
у своїй любові,
та все ж сказав.
А коли проспівали річні ластівки –
Гніздо
розлетілось на маленькі клаптики.
Там під тим деревом, де осідала
велика любов,
знайшовся потужний змій,
який подушив пташенят.
І на втіху чи пак на відкритість
Казка розчарувала гидких персонажів,
Зробивши із них босоніжки Гермеса.
Тепер вони разом із вісником
Навідуються у будинки
Сполоханих закоханих.
Тепер вони пролітають різдвяними
дзвонами поміж будинками сплячої дітвори.
Тепер вони сміливі боги,
Солодкі стовпи,
у натовпі будяків,
Сміливі
Одинаки
Із ранцем
Невагомості –
Ходять
Туди-сюди,
Ходять
Туди-сюди,
Допоки
Горять
Свічки,
І світять зірки –
Яскравіші,
Ніж
Обличчя
Ісуса.
23.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708379
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2016
Стріляй в мене
Тни мене ножем
Бий мене битою
Виривай мої зуби
Пий мою кров
Копирсайся
В мох легенях
Своїми нігтями
Розгризай
Горлянку
Здавлюй
Мою
Шкіру
Своєю
Вагіною
Чаклуй
Чаклуй
Чаклуй
Чаклуй
Проклята
Тварино
Я відчуваю
Як
Ти запускаєш
В мою
Голову
Пса
Що
Не пускає мене
на волю
Бісова кістка
Застрягла
У вусі тьмяного
Херувима
Зло
Пробуджене
Відгукується
В моєму
Тілі
Напалмом
Роздратування
Я немов
Меланхолія
Яка знищує
Кожен
Атом
Світлого
Дня
Я немов
Різкий
Випад
Меча
Що виколює
Очі
Ночі
Лицарі
Виливають
Вогонь
Лицарі
Виливають
Вогонь
Лицарі
Виливають
Вогонь
Охоче
Я марудно
Шкутильгаю
За своєю
Деменцією
Двійко
Вас
Є
Двійко
Вас
Є
Сотні
Сотні
Сотні
Сотні
Сотні
Двійників
Рвуть
М’ясо
Хреста
На собі
Сотні
Ящірок
Виколупують
Каміння
Землі
Для
Твого
Посвячення
Ти святий
І будеш святим
Відрубуй
Свій
Диявольський
Хвіст
Він тобі більше
Не знадобиться
[Народжуйся]
Сотні
Ящірок
Виколупують
Каміння
Землі
Для
Твого
Посвячення
Ти святий
І будеш святим
Відрубуй
Свій
Диявольський
Хвіст
[народжуйся]
Сотні
Ящірок
Виколупують
каміння
Землі
Для
Твого
Посвячення
Ти святий
І будеш святим
Відрубуй
Свій
Диявольський
Хвіст
Він тобі більше не знадобиться
Адже
Він тобі більше
Не знадобиться
За горизонтом
Посмішки
Відлюдяться
І переплетуться
Із твоїм
Черевом
Ти заплідниш
Планету
Ти заплідниш
Лоно
Порожнечі
І виллєшся
У єдину
Тортуру
Якою житиме
Кожен.
За горизонтом
Посмішки
Відлюдяться
І переплетуться
Із твоїм
Черевом
Ти заплідниш
Планету
Ти заплідниш
Лоно
Порожнечі
І виллєшся
У єдину
Тортуру
Якою житиме
Кожен.
Стеж
За моїм
Сходженням,
Янголе
Апокаліпсису,
Бо рука моя
Руйнує недовго
Стеж
За моїм
Сходженням,
Янголе
Апокаліпсису,
Бо плечі Іуди
Вже
майже
Зісохлі
як ріки Єфрату.
Мовчки
Стинай
Голови
І мерщій –
До брата.
Стеж
За моїм
Сходженням,
Янголе
Апокаліпсису,
Бо рука моя
Руйнує недовго
Стеж
За моїм
Сходженням,
Янголе
Апокаліпсису,
бо плечі Іуди
вже
майже
зісохлі
як ріки Єфрату.
Мовчки
Стинай
Голови –
І мерщій
До брата.
Стеж
За моїм
Сходженням,
Янголе
Апокаліпсису,
Бо рука моя
Руйнує недовго
Стеж
За моїм
Сходженням,
Янголе
Апокаліпсису,
бо плечі Іуди
вже
майже
зісохлі
як ріки Єфрату.
Мовчки
Стинай
Голови,
І мерщій –
до брата.
Стеж
За моїм
Сходженням,
Янголе
Апокаліпсису,
Бо рука моя
Руйнує недовго
Стеж
За моїм
Сходженням,
Янголе
Апокаліпсису,
бо плечі Іуди
вже
майже
зісохлі
як ріки Єфрату.
Мовчки
Стинай
Голови –
І мерщій
до брата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691227
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2016
Я розгубив всі талісмани,
Покладаючись на птаство.
Я розгубив всі зорі,
Закладаючи їх в карти
і на повернення вогню
із Ящіркової країни
годі сподіватись,
якщо не втримати
в мішку
щасливий стогін передсмертний.
І можна жити,
І можна шити
Кожного у дурні,
пиячити удосвіта
перед пташиним
осудом
і перед плахою
гукати
пса за іменем господнім
Прийди до мене, Габриїле!
Я тут.
лежу в коробці,
і плачу,
й стогну
як німе розп’яття.
Мене не чує
жодна жінка,
жоден чоловік,
тварина
чи король,
а навіть королева
Я ж не загарбник!
Звільни
мене
на світло,
звільни на радість,
звільни на планетарність
і я постану
як дзеркало всесвітнє,
яке відображає
тіло порожнечі
і я одягну кров –
Кров людства.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691225
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2016
1
Беззвучність.
Безчасся.
Ледь
Відчутний
Дотик
Німф
По
Той
Бік
Стіксу
Я вимагаю
Марсу,
Ненажерливого
Марсу
біс щастя
захоплений
янголом
глумливої спонуки
поразка –
мій захист
від надто швидкої смерті
перемога –
моє майбуття,
яке я закопаю
разом
із словником,
в якому
не народиться
наша дитина.
2
Відчуй мить,
коли
я покину
твою свідомість
відчуй мить,
коли я покину
твою свідомість
відчуй канат,
який згорить
між нами,
коли розгорну
тканину –
у ній
алебастрова
скульптура
порожнечі.
3
Моє тіло твердіє,
Коли доторкаюсь
До тебе
У спогаді,
Немов
Ти
Королева
Волошкових
Полів,
Немов сам спогад
Є вітром
У серці
Перекотиполя.
Моя душа
Гнеться немов
Верба,
Коли
Твоя
Рука
Допомагає
Мені потонути
Я дякую
Всім святим.
Дякую
Богу,
За те,
Що
Моє тіло
Смердить
Лише
Наполовину
Від втечі.
5
Сміх
Виїдає
Наші очі.
Адже так?
Адже так
Дивиться лис,
Що підкрадається
До нас несподівано,
Прогризаючи легені ночі.
Сльози ж
назавжди
Відтиратиме
Чорна
Потуга
Ранку.
Вона
Витікатиме,
Мов
смола
божевілля
Із дерев’яного
Всесвіту –
Сонячного серпанку
бо
коли
Ми спимо
На вулиці,
Немов
Безхатченки
Ми приймаємо
Тіло господнє,
А коли
Вже цілуємось
У ледь прокиданні –
Кров
Господа ллється
На наші руки,
Немов
Фонтан
Вічного
плачу.
Нею омиваємось,
нею оспівуємо
могильні штативи,
що кріпляться
до наших сердець,
немов останні хворобливі
зливи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690430
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2016
1
Коли в простір неба вбігає дикий носоріг
Божественна червона рука розсікає твій хліб.
Він кришиться, немов кора вологих дерев,
Він перетворюється на твоє осолоджене тіло —
тіло дев’яти розрубаних химер
вітер кидається кастаньєтами,
немов
твоїм скелетом
грається
іспанський вуличний пес,
немов на твоїх вустах
застигла мить
витанцьовує
райдужну оболонку
Вола Дья
Прийми мої нутрощі
заради
окалічення,
заради
невимовних
значень
Ра
Бо
Я Радість
Непережитого
І невимовленого,
Бо я сон
Після смертельної спонуки –
страх людськості
Перед тавром закоханості
Найменша з шахових фігур
Із найсильнішим потягом
до самознищення
птах ницості
світ вищості,
в якому
ти не знайдеш
ґрунту
місця,
яке могло б бути заповнене
квітами зла.
2
Коли в простір неба вбігає дикий носоріг
Ти відчуваєш мій гнів.
Він гуркоче, немов
туманний Стікс,
гублячи в собі душ тих,
хто втік.
Я не здійснив переправи,
знищивши твої сліди на мапі.
Міст відправи
відбудували,
коли мене вже в тому місці геть не стало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690429
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2016
Бачиш, я розливаю свою кров
У всі чаші,
З яких питимуть
Наші власники
Бачиш, я залишаюсь,
Щоб ще глибше
Провалитись під лід
З-під якого мене
Не витягнуть твої пальці
Завдай ще дужчого удару,
Щоб мій скелет знесло,
А м’язи розтопило,
Наче під гарячим лезом
Бедламу
Адже у разі твоєї не-смерті
Я стану чорним діамантом
У твоїх руках,
Стану пір’ям
Засмаженого ворона .
Нікому з тих, хто прийде по наші серця
Не сподобається істина, яку ми мовчки
Заштовхнули у череп північної худоби
Серед тих пустотних берегів ворожості
Ми могли б віддатись одне одному
до скону
до скону
до скону
до скону
до скону
серед тих величних й потовчених ухилів
ми могли б ухилились від самострат
портрет її величності
обличчя його величності
спалене, немов літо
у сузір’ях Північно-льодовитого океану
я відкриваю ще один оберт чортового колеса
з нього я бачу прокляту математику любові
ти відкриваєш книгу образів
і не знаходиш там мене.
Мені шкода,
Як буває всуціль шкода,
Адже серце робота розлітається,
Коли починається
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад .
Адже серце робота розлітається,
Коли починається
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад .
Адже серце робота розлітається,
Коли починається
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад
Кожною милею впадемо
Залишаючи по собі сліди –
квіти зла, не опановані
людським оком
темні закони
музеїв,
світлу плівку вогню
на стінах
майже мертвих
камердинерів.
Мапу, з якої
Постане світ –
Справедливий світ
із руками Одіна.
Ти один.
Скажеш ти.
Як і ти, волошко
Як і ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690228
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2016
Ти вийдеш на поверхню
Шкірою чорної як джазовий демон
саламандри,
ти вийдеш на поверхню,
і спробуєш вполювати
мою велич –
велич останнього
осіннього парку,
у якому вже китові
сховища
повні
злісної
мікроорганіки.
Ти вийдеш на поверхню,
і спробуєш сказати:
«Ти нікчемний,
марудний психу,
припини про мене
писати.
Я не твоя любов,
і не твоя карма,
і не твоє бюро
для поховань
сонячного
аранґо
Мені доведеться тобі сказати «прощай»,
як би ти не хотів повернутись у голову
Весни –
Вона ж вже без тіла і душі,
Вона ж без тіла і душі.
Зовсім відсутня
За твоєї присутності.
Не тряси
Своїми губами
Ти, чортів вилупку!
Як без мови?
Без тієї мови
Можна жити?! –
Запитай
У міністра
Демонологічної
Прокуратури
Ти вже звик
Носити
З собою
Хрест –
І не один?
Так, носи
Ще більше,
Наче
Кишеньковий
орган-могилу
Для споглядань
Сонячних апокаліпсів
Наче
Світило для
Збору крові
Наче світило
Наче
Світило для
Збору крові
Наче світило
Наче
Світило для
Збору крові
Наче світило
Не питай мене.
Защо мені
Твоя дурна відповідь?
Ти не скажеш нічого,
бо ти як і я
маєш зміїну природу
Ти боїшся мене,
Немов павучого лігва
Я висуну свої ноги
і ти поріжеш себе на шматки
Я висуну свої ноги
і ти поріжеш себе на шматки
Я висуну свої ноги
і ти поріжеш себе на шматки
Я посміхнусь –
і ти відкинешся,
немов комашиний
принц.
Я посміхнусь, –
і ти втратиш
цноту.
Забудь про звертання
до легіону п’яних єнотів
і не кажи
після
цього
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
де проживаєш
скільки ти в собі життів маєш
скільки ти в собі відкопуєш
мерців
і не кажи
після
цього
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
де проживаєш
скільки ти в собі життів маєш
скільки ти в собі відкопуєш
мерців
і не кажи
після
цього
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
де проживаєш
скільки ти в собі життів маєш
скільки ти в собі відкопуєш
мерців.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690227
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2016
1
У кожному з вас я бачу свого двійника
Тварини без належних кінцівок
Оформлюють німу месу ночі
Я осліп ще перед народженням
Єдина зірка давно розклалась
над моїм обличчям
І я не прошу порятунку.
Я плюю на ваші
Серця
Плюю на ваші легені
Ви дихаєте
Моєю невдачею
Я дихаю ножами
Якими гачу у ваші коліна
Повзіть до мене
До мене
через
Кров
Та нестерпний біль
Я прийму вас немов
Моїх проклятих дітей
демони зіштовхнутого
у Молох
світанку.
Прийму вас усіх.
2
Чорна комета
Зриває
Шкіру
Останнього
Легіону
Сни моїх нічних
Пішоходів
Розгортаються
Диявольською
Трубою
Крізь неї я бачу
Музику
Далекого
Океану
Звідти
Чаруючий
Говард
Несе
Мені серце
Стомленого
Морського вовка.
3.
Я підібрався до цих воріт
Темна кривава усмішка
Блазнює
Перед моїм
Танцем
Свободі
Я втратив розум
І кожен день
Кожен день
чекаю
Вічної ночі
Щоб шпурляти
Каміння
У горло
Німому богу.
Нехай він мовчить.
Нехай більше не стогне.
4
В моїм тілі заведеться
Війна
Коли закочую
У передосінні сади
Йог-Сотота
Я поцупив меч
І тебе
поцуплю
Із твоєю душею
Я поцупив меч
І тебе
поцуплю
Із твоєю душею
Я поцупив меч
І тебе
поцуплю
Із твоєю душею
Поміщу
У скляну вічність
Спротив тут геть
Недоречний.
Спротив тут геть
Недоречний.
Спротив тут геть
Недоречний.
Ні до чого
Мов голос
Помираючого
Падокрила
Що
промовля:
"я
Пошматував
Віру твоїх батьків
і
Твою
Віру
Розчиню
Рукою
Червивого ока.
Бійся мене бо я зло
Від добра
Утворене
Бійся мене бо я добро
Зчинене нашестям
Порожнечі.
А
Шу
А
Шу
Нь
Я."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686183
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.08.2016
1
Я відроблю все
Я відпрацюю все, що накоїв
За всіх кого я вбив
за всі землі, які поруйнував
за хаос, який приніс
за молитви, яких не чув
вони молились за мене
за мою душу
за моє серце
за моє тіло
за моє життя,
в яке безперервно
сіяв зерном розрухи
на тому місці не могло бути святого
був лише воїн,
який вбивав безжально,
думаючи тільки про владу та споганену честь
і очі господні виривали із рук химерних світанки,
в яких нуртували бажання пристрастей
ницих,
як вухо оскаженілої собаки.
Зопалу
Зопалу
Зопалу
Скажу,
А потім змовкну
надовго
як вітер,
що не приходить
тридцять років.
2
У переддень свята блаженного Августина
Я
відчиню ворота
Я впущу демонів
Я впущу суддів
Нехай вони несуть
Око,
Яке спалить
Мій розум
Нехай вони вершать правосуддя,
Якому піддались усі, навіть королі
3
І
Моя душа танцюватиме,
Коли мене розпинатимуть.
Я буду тішитись цьому дійству,
немов скам’янілий верблюд.
Моєму прекрасному янголу
Очі освітить любов,
Коли я випущу дух
Із зморощок обличчя
Наскельні хорали заспіває
Орел
І чи з’явиться ореол
Потрібного обов’язку
Навколо
Кожної моєї сповіді
чи стане
всесвіт прекрасніший,
якщо я вдамся до
того,
щоб знищити мапу свого буття
задля прекрасного порятунку
кожного
я зажадаю прощення у неба
та вдамся до образу
сакральної жертви
й героя-чиє-ім’я
забудуть,
як
тільки спиниться кров Землі.
4
Я відкоркую ще одну пляшечку із отрутою
І вип’ю за твоє здоров’я, добрий християнине.
Я пригадаю тебе перед сном, добра християнко,
Сподіваюсь, ти наберешся свіжих сил
перед наступною нашою битвою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684597
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2016
я твій заручник
Я свій заручник
я заручник
снів,
сни –
заручники
моє свідомості,
це жорстока
судова система,
я мов К
в процесі
здобутку
свободи,
віддаю
себе на плаху,
та кожного
разу ти продовжуєш
судити мене,
незважаючи на те,
що я для тебе
мертвий.
Скільки знадобиться
ще сил..
Коли я перестану
бачити будинки,
що нагадують
замки, в яких я гублюсь
і голос священиків,
від котрих тікаю,
що я заховав за лабіринтами,
коли був народжений..
Що знайду,
коли
потраплю
на кінцеву
твоєї шкіри.
Відповідь:
Cерце,
не підпорядковане
часу.
А може й шум трави,
яку зриває
божевільний подих
пекельного бога.
Шу нья
Шу нья
Шу нья..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683187
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.08.2016
На віконні маршрутки
я помітив сарану:
коричневу
величезну,
на перший погляд,
бридку
Жінки намагались ударити її,
адже вони боялись,
щоб та не зачіпала їх священних тіл.
Вони, немов перелякані пацієнти
останнього й єдиного колеса Сансари
вичавлювали свій страх,
готуючись до моральної затрати
сил.
Намагались сховати свою огиду
за стурбованими пиками.
“Ні, - це далеко не святі”, -
Подумав я,
адже
страх має обличчя незнання,
страх має обличчя глупоти,
а святі володіють покорою буттю,
святі не жертвують нічим.
Лише виконують
господній заповіт:
Віддатись голоду,
А потім впасти в гріх.»
І поки сарана дивилися налякано,
вбачаючи тотальний крах свого комічного
Життя,
Я сіяв поле зерном з могили,
намагаючись прокласти шлях
проте, якщо б ви бачили ці очі,
ви припинили б вірити у пекло
у дієздатність руху
у повільність змін
у любов та смерть.
Амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681986
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2016
Місяць відсвічує на весняну річку
Головою грізного юнги –
невидимих мертвих китів;
танець смерті закручує гайки
під
спорудою номер один
Наші навіки втрачені тіла
Розмальовуються вітрами
Західного пекла,
Навколо рук шаманізується
Трава,
Навколо узголів’я – світло
Жінка із очима дванадцятої химери
Відрізає ножем шматок блакитної шкіри;
Собака, що вибігла із території номер три
Грабує танцем смерті
Золотисті ниви
Навколо бога сухої землі
Збирається конгломерат нового океану,
маленькими
частинами стинається рука,
залишена
у подарунок
укусами печалі.
«В твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два.»
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два».
Зупинись
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два»
Зупинись
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два»
Зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик,
й не чекай вже більше нікого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679193
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2016
Відчини двері за якими знаходиться колір,
Протягни руку до зіниць вогненно-жовтої
Сколопендри
Ти бачиш як швидко здіймається у повітря
Голова,
що відточена,
немов
плече
збайдужілого
Зефірота
Ти бачиш як прудко
Втікає ніж від
зчужілого тобі плеча,
скільки кіл крові доведеться
пройти,
щоб ти сказала ‘’так’’
питаю тебе,
скільки кіл крові доведеться
пройти,
щоб ти сказала ‘’так’’?
на цьому такті я вибудую стіну,
і розбиватиму ніжність, доки
вона остаточно не стане подушкою
без кісток
глухою-сліпою-втомленою ходьбою
без корисного грабунку
я закатую,
я замордую тебе в собі
я закатую,
я замордую тебе в собі,
немов засипаний в труну пісок
і ти не встигнеш більш мені приснитись,
на вовчий місяць,
на однорукість жнив
я закатую, я замордую тебе
в собі
[адже ти
дислексивність
в кожному рядку.]
адже
ти
серце
вартового,
проштовхнуте
у мою розтрощену голову
голою
голою
мовою
всіх світів
і станів
вродження
вироджую
усю траву,
якою ступатимеш
мабуть, знову злісно наступатимеш
зно [ву]
т ?[и].
випускаючи усіх звірів
із тісного нічного бестіарію
змушуючи мене щоразу вигадувати
план одноденної капітуляції
все одно
вкотре
виб’ю усе лайно
з твого янгола-охоронця,
щоб пробити бар’єр,
щоб воз’єднатись з твоїм его,
знищуючи всесвіт,
перетворюючись
на тотальне зло
й тотем добра,
який не можна
піднести до вуст,
наче воду зі спокійного
вічного Єфрату.
[Я тебе
Втратив
Я у тебе
Втрапив]
[Я тебе
Втратив
Я у тебе
Втрапив]
[Я тебе
Втратив
Я у тебе
Втрапив]
Вічність плюнула в моє обличчя,
Згасивши ліхтар
Поцілуй мене у дупу,
Охоронець часу
Вічність плюнула в моє обличчя,
Згасивши ліхтар
Поцілуй мене у дупу,
Охоронець часу
Вічність плюнула в моє обличчя,
Згасивши ліхтар
Поцілуй мене у дупу,
Охоронець часу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679161
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2016
1
Коли в простір неба вбігає дикий носоріг,
Божественна червона рука розсікає твій хліб.
Він кришиться, немов кора вологих дерев.
Він перетворюється на твоє осолоджене тіло –
тіло дев’яти розрубаних химер
вітер кидається кастаньєтами,
немов
твоїм скелетом
грається
іспанський вуличний пес,
немов на твоїх вустах
застигла мить
витанцьовує
райдужну оболонку
Вола Дья
Прийми мої нутрощі
заради
окалічення,
заради
невимовних
значень
Ра
Бо
Я Радість
Непережитого
І невимовленого,
Бо я сон
Після смертельної спонуки –
страх людськості
Перед клеймом закоханості
Найменша з шахових фігур
Із найсильнішим потягом
до самознищення
Птах ницості.
Світ вищості,
в якому
ти не знайдеш
ґрунту
місця,
яке могло б бути заповнене
квітами зла.
2
Коли в простір неба вбігає дикий носоріг,
Ти відчуваєш мій гнів.
Він гуркоче, немов
туманний Стікс,
гублячи в собі душ тих,
хто втік.
Я не здійснив переправи,
знищивши твої сліди на мапі,
міст відправи
відбудували,
коли мене вже в тому місці геть не стало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678307
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.07.2016
Карта не врятує мене від втрати крові
руки не витягнуть моє тіло, схопивши за ламку шию
я відтанцюю на могилі, немов вмираюча рослина,
яка не вполювала світло схованої пустелі
карта не врятує мене від втрати крові
руки не витягнуть мою душу із палаючої попільнички
любов, яка згасила мій розум,
дозволить відтяти голову, не вронивши
гордого обличчя
карта не врятує мене від втрати крові –
я не перетворююсь на бісову дрібничку,
осикове гніздо плутатиму із осиним гніздом,
писатиму порожнім чорнилом слово,
яке не ділиться на миттєві склади,
яке немає караючих підрозділів
слово
не здатне до корекції свідомості
слово недієздатності
слово недієспроможності
слово-синонім
слово-антонім
слово-смерть
слово-життя
слово смердючість
слово божевілля
слово відсутність-відсутності
слово присутність-присутності
на свій фальшивий страх,
на свій ризик й фальшивий ризик й страх
карта не врятує мене від втрати крові,
мене зачавить неподільною кількістю грому,
і, я перетворюсь на хворого янгола із дитячим
кинджалом в руках.
Карта не врятує мене від втрати крові,
Проте я мовчки
вибиватиму зізнання
зі свого понівеченого трупа,
вирізаючи візерунки своєї хвороби,
натякаючи птахам про присутність господаря
короля з дитячою посмішкою,
підкидного принца, що не вміє грати у шахи,
голосного зневажливого хориста,
який замість слів мсти,
співає слова подяки
зникни з моїх очей,
і, будь відсутністю відсутніх,
зникни з моїх очей,
і, будь присутністю присутніх.
зникни, прошу тебе, наче яблуко,
яке розлетілось надвоє
у руках Адама і Єви,
і їх синів злиденно хворих
зникни, й не бажай мені більше зазнати болю,
адже я вже скінчив всі можливі епітафії, присвячені різновидам холоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2016
1
Світло витягує сон із її душі
Вона прокидається відзвуччям
Віолончелі в моїй голові,
Відчуваю її як головний біль,
Вона різко пульсує і прудко
Мчиться моїми думками,
Мовою саламандр.
Мовою вогню.
2
Хтось повернув її обличчям
до мого дзвінкого голосу,
залишились лічені світлові роки
до відновлення полюсу близькості,
за тими конваліями, які я їй не подарував
полює темний сторож;
в ніч безликого апокаліпсису
я знімаю своє пальто,
і мовчки
розбираю усі спогади,
немов наскрізно читаю
шахову дошку.
3
Як молоде дерево,
вона тягнеться до людських
милосердних рук
як ніжна зголодніла лисиця
вона полює за ласкою зоологічних богів,
сподіваючись на крихту тепла,
і сонця, яке можна заковтнути
4
Вона не уявляє прощання зі мною,
Не уявляє навіщо викинула мене,
Немов торбу із минулорічним запасом
М’яса випотрошених корів
Не знає як будувати кораблі,
як сходити із вершин,
й не знає навіщо їй
тримати мене в собі,
немов контакт лінзу
адже вона добре бачить,
навіть краще, ніж новонароджений кажан,
бо земля, якою вона ступає
відкриває їй таємниці,
не спізнані навіть самим Фаустом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677999
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2016
ще одне тіло згоріло
у твоїй вигадці,
ще одне дихання
відкрилось
між Землею
й мостом
на планету
покинутих
я бачив себе,
тікаючого
від руки будди,
я бачив себе,
перетвореного
у витяг із порожнечі
чоловік у помаранчевому одязі
простягав мені посмішку
метафізичного переляку
я бачив море жіночих хитрощів,
мої руки тягнулись до них,
немов до гнилих яблук,
під шкірою цих істот
проступала натура демонічного спокою –
тож я вхопив історію за горло
від самого початку,
кожного разу
намагався уникати
контакту з собою,
кожного разу вибухав
відляканим звіром,
немов тримав в собі останній малюнок неба,
яке заховали терористи Західного Его
та врешті не втримавсь
й відкрив ключем клітку,
і, що я побачив,
що почув –
Всесвіт на початку вічного
нічного
тваринного крику.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677783
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.07.2016
Рукою занурюсь у скляний коридор,
Звідти випаровується вся любов,
яку я міг виправдати,
та замість теплого повітря –
отримую зміїний укус,
де квіти подохли,
танцюють примари,
і, я вивчаю анатомію,
руйнуючи вимір омани
скло сиплеться,
вимальовуючи
посмішку смерті,
яка пахне скупістю графа
історію я руйную,
замінюючи фрази,
вдалим плювком в обличчя
незнаного імператора:
Перший Рим розтрощило,
Другий Рим зійшов на його місці –
радісний, могутній,
з численним військом,
з крутими вулицями,
повними нікчемних містиків,
з тавернами, де на обличчях
покупців
помітно мапу раю,
з якого жоден свідок щастя не втече,
достоту,
знаю,
де на поталу богу жодної собаки
не віддадуть зумисно,
я відкриваю браму цього міста,
ущерть заповнене воно дітьми,
які подорожують снами,
немов
сам Сомнус,
на мить мовчання ночі,
перетворивсь на кришталевий
камінь
що за пророчість
я витрачаю шкіру рук,
щоб вжитись
в роль безумця
я страчую мечі,
щоб обступити колоточіння
я вільно декламую,
там, де моє око сяє
й, на мить, –
моє невігластво
сягає
кордонів
королівства
Півночі
Пів ночі,
Я вогонь ховаю,
Щоб завчасу не запалити
Землю під могилу
Пів ночі,
Страчую
На роздуми,
І пахне гниллю –
Цариною темного зростання
І пахне квітами пропащими
дарунком,
у якому
ти зоставила тямущий поцілунок
земля моя,
вода моя,
жага моя,
мій ключ –
на здертій спині світла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677714
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.07.2016
Моє горло не спізнало твоєї крові,
певно, ця кров вирувала б, немов
Найзліша посмішка хтивого
Джанкі
Вулицями неоромантичного
бруклінського гетто,
коли б прогриз твою шию,
відчувши кожен всесвітній атом,
адже
мої вуста ніколи не відпружинювали твій язик,
він був солодким і слизьким, наче цукрована макрель,
І я торкавсь твого чола –
Холодної, проте найвищої вершини,
Залишаючи сліди….
Вистачило б сили
Вистачило б сили
Вистачило б сили
на прямий удар
в обличчя святому,
хоча –
він святість свою розгубив
немов нотний стан істин,
я запам’ятав його усміхнену пику,
мов серпневий трамвай,
його зуби розтинали золото тіл
погляд його нагадав мені, що я знову впаду,
спіткнувшись об господній жарт
в останній тиждень червня
хтось прочитав твоє ім’я,
і я впустив свій жереб у провалля вовчих днів
зубами стукотіло піаніно снів,
я втратив мову,
надовго забувши про свій дар,
і спокій моєї музики вітер розвіяв
над селами та містами,
викликаючи урагани й незліченні зливи
в серцях спустілих птахофабрик
так плакав бог, який не знав,
що за воротами ховається в труні любов,
смиренна та не]здатна до здіймання у повітря
яка віджила свій фантазм
і пережила фанатизм,
немов
спізніле
та нездійснене причастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677613
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2016
Тікати із цього міста чимдуж,
Бо від надміру побаченого і відчутого
Тебе розірве.
Тікати з цього міста чимдуж, не залишаючи
Жодного сигналу
Повернення.
Я бажаю неповернення.
Я не бажаю, щоб миле створіння із ножем в руках,
що зветься утопічне минуле
душило мене,
зрізало із мене шматками шкіру,
я не віддам свого серця більше нікому,
я радше втоплю свою любов
у брудній Полтві.
Як нікчемний янгол я оспівуватиму далекий простір
Як нікчемний янгол я оспівуватиму далекий простір –
такий ж недосяжний як і душа, яка утворюється у кожному вірші.
Я забув,
я думав
Я вже забутий,
Я забув,
я думав
Я вже забутий,
проте кожному разу
ці дороги ведуть до
надузусиль,
до надвічуттів,
страху, жаху.
Що мені залишають примари,
яких я зустрічаю?
Серце розтрощене,
немов новорічний подарунок
Я втомився від цих знаків, символів,
я втомився від непочутого й непережитого,
воно руйнує мій панцир.
Воно руйнує мене,
немов малу дитину,
яка не навчилась ходити.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677609
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2016
Рука розгортає повітря,
Немов приглушений пісок,
на чоло корабля
Підіймається чорт
він гучно сміється,
немов знає про те,
що я кожної ночі
цілую тебе
що я кожного дня
знаходжу свій хрест,
щоб б ще дужче
кричати
свій маніфест
ні риби, ні м’яса ні нутрощів
хвойд
ні чорних отар що пасуться в степах,
оповитих вогнем
і кількістю ран
незліченною
незліченною
вовчою пащею
де стане наснаги,
де стане тепер,
острів, оповитий мерцями
і світлом крилатих химер
острів, на пам’ять
просякнутий
хижою
усмішкою
Байрона
яка не знаходить місця
для нашого порятунку
у цьому
небесному тілі
лише один
поснулий ґатунок
кров і смола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662829
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2016
Розганяючись щосили, я розіб’ю обличчя
Цієї ляльки,
Цієї бл**ської маріонетки,
Що носиться з тобою,
Немов з королевою острова п’яних папуг
Визнаю силу ножа над горлом природи,
Визнаю чорне колесо над моїми висотами,
Які снились мені у вигляді
Чистих швейцарських озер
Визнаю святих,
І тих, хто вище святих
Нікчем,
Які з’являються в чорнилах
Смертельно хворих поетів
Завдяки їх посмішкам
Сяє місяць,
Завдяки їх посмішкам
Зникає війна
Висовується язик, який
Проникає
У петлі
Кожного будинку,
Даючи музику
Нового дня
Їх руки,
Не нагадують руки
Божевільних творців,
Їх руки
У шрамах
Від гірських порід,
Їх руки
в
мотузках
Проникаючих
Сліз,
Їх руки
Їх руки
Їх руки, немов червоний
Від пестощів папір,
Їх руки —
Осквернений храм
Голодних котів
Їх руки
Їх руки
Їх руки —
Далекий
Літній маневр,
Крик
Сліпої планети,
На якій панує
Зима,
Вони народжені в муках
Вони народжені в купах
Попелу й зерна
Вони народжені в муках
Вони народжені в купах
Попелу й зерна
Вони народжені в муках
Вони народжені в купах
Попелу й зерна
А ти танцюй
Танцюй До/опівнічного затемнення,
Застромлюючи
Вогке серце
В брудну землю
й чекай, коли все перетвориться
На тишу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625981
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.12.2015
Захисти мене від моєї ненаситності.
Від сорому,
Який заповнює
Мій розум
Від слів,
Які виходять,
Розтинаючи
Легені,
торуючи
Собі
Буття
крізь серце –
Край небесної пожежі
Навчи мене зникати
Серед власності
Горищ
Далеких
Недосяжних
Знань,
коли
Манекенові
Планети
Відвідують
Мій язик,
Коли
Навколо моїх очей
Танцює
Диявольський
Сміх
У наступаючих снах
Я горланю
Від страху
Бути покараним
У наступаючих
Силах
Супроти мене
Я в не силі
Щось зробити
І в цих діяннях
Антидії
Я нерухомий
Скелет
Метонімії
Я кров жадоби –
Смерть найвологіших звірів
І в цих діяннях,
Несповнених,
Нездійснених
Я вухо тіней,
Я чесний звук
Який крадеться
Повз смерть
Зірок
Забутий пілігрим
В печері зим,
Забитий птах –
Перед дверима
Раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614197
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.10.2015
Де були ті дні,
у які ми зачинили
свої домівки
і більше туди
не потрапляли
де були ті дні,
у які ми ховали
й ховались,
немов
покремсані
борсуки
мовчання розбивалось
у наших серцях,
немов
смертельно зранений
старий,
який падав з найвищої скелі
де були ті дні,
у які ми турбувати свої вуста,
хоча просто варто було
зникати
як сонцю
як місяцю
як траві
як ледь тліючим вуглинкам
під вітром байдужості
як комахам,
перед останнім
світлом
відступу.
як чорному мародеру,
який не знає смертельної
утіхи.
як останньому богу цього всесвіту,
що не відчуває
власної тіні.
[перед осінню
завжди осінь
тільки
під мушкетом
літа.]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608576
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2015
як скелет, що не бачить цвітіння
білосніжних доріг,
як скелет, що не бачить власної могили,
пробираюсь у навколишність
віхою снів,
потрапляючи в жовто-м’ясисті
інтервали
там, де ловиться
ця форель,
демонічними пальцями
втягую сік сердець,
там, де ловиться цей
взірець
всезабутості
й вседозволеності,
в тому місці збуваю,
усі свої страти
й любов на хвилину пускає
у
здичавіле горло
довжелезний змієкамінь
я ковтаю його.
я котаю тебе,
я ковтаю
його,
я ковтаю усіх.
Мабуть, знову посягаючи на вічність,
мабуть, знову танцюючи з міазмами,
що гуркочуть в скронях,
стискаючи карту шлунку,
карту м’язів,
карту пам’яті,
карту всіх територій,
що зазнали атомізації.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606856
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.09.2015
1
Кров, потік якої неможливо спинити
слова, які переходячи нову фазу дихання
вислизають,
перетворюючись на м’ясницькі ножі
стихія, яка рветься назовні
контролюється недієздатністю
щось утворити
стверджую,
жодна емоція не може вціліти
під натиском погляду навіженого.
2
В’язні тікають зі своїх кліток,
рятуючи шкіру подаровану
королем слимаків,
ящики з вибухівкою підтягують
до гирла ідеї,
їдець засинає із руками,скаліченими
віком незліченних солодощів,
йоги сни – це напівфабрикати, які він отримує
аналізуючи відчуття,
які приносить йому любов.
їдець засинає із руками, скаліченими
віком незліченних фантом
його сни – це пурпурові тортури,
які він отримує, намагаючись
зачепитись за шийні хребці буття
цієї любові.
3
Світло, яке застосовується всупереч
волі
доволі кволе,
місце, яке не обирається діалектикою,
перенасичене незграбністю.
Смерть, що не асигнується внутрішньою
Державою
Переходить у відмінки зайвого значення.
4
Печерна новина сколихне листоношу,
але коли він
перейде межу чортового колеса,
висота втратить своє визначення висоти,
земля зігнеться від власної важкості.
А небо.
Небо перетвориться
на спотворену сповідь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604359
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 05.09.2015
I
1.
Ванна сповнена спотворених віддзеркалень
Власного обличчя,
Витягуєшся наче пума,
чорніша найстрашнішої з ночей
заплющуєш очі –
і рветься нитка,
за якою
стається
вибух глухого всесвіту
2
Танцюєш з цим бастардом,
І кров плодовитого сміху
Лоскоче ребра,
А потім спускається
Все нижче твоя совість,
Якій нічого не залишається
як потонути,
наче Гійому Аполлінеру.
II
1
Швидко роздягаєшся,
Навмання ,
розбиваючи вітер
своєю пристрастю
повітрям гортанного клекоту
під виглядом звуків,
схожих на рух велетенської дзиґи,
яка руйнує всесвіт.
2.
опісля полуди відчиняєш вікно,
в яке злітаються синиці
залишки осені перетворюються у
залишки снів,
де лабіринти відсутні.
III
1
На знаменах розпачу
Відгортаєш волосся
З цього мокрого від жаху чола
Опускаєшся навколішки,
Залишаючи знаки на ребрах.
2.
Буття відступає
перед нотатником смерті,
услід за укусом, відчуваєш
всередині себе змію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604357
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.09.2015
Як дивно вигадувати мову,
Яка вже існує,
Проте тільки
У твоєму розумі
Її почують вітри,
Її обов’язково почують
ті, хто страждають
безмов’ям
і мучаться
у цьому
безмов’ї,
і картають себе,
що не може бути по-іншому
приносячи плоди своїх жестів
у жертву миті,
яка світить, наче сонце,
ледь-ледь зриваючи покрів’я
акту мислення небес.
За вікном останнього й першого
Поверху замку, в якому ти недосяжний
Існує повітря безоб’ємне,
Яке не обирає власника,
а дається навмання
проте мова, яку ти твориш
мова, яку ти твориш, відбирає
останнє- останнє зусилля,
що спрямоване на допомогу
цим біднякам.
Це рекурсія безуспішного волевиявлення
Це рекурсія безуспішного прояву великодушності
Це рекурсія рекурсії
Це рекурсія рекурсій
Це рекурсія рекурсії
Це екскурсія світом постійного насилля,
населеного лише символами та їх відбитками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599818
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2015
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Вода що протікає крізь сонце і тінь
Щойно я двадцять разів проманіпулював вашою свідомістю
Коли змусив вас уявити цей процес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588302
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.06.2015
спуститись нижче, у саму гущавину чорних днів,
де не чути нічого, окрім шуму тамтешніх дзвінких лісів,
де не чути голосу ні батька, ні матері,
які часто плачуть за часами великих страчувань
як тіла перероджувались в нові тіла,
а душі зникали, наче морський пісок
я покличу за твоєю тінню,
коли слово проникне в слизьке серце,
викриваючи плоть ранами нового атому
відкрию зображення смертельної геометрії
й, затамувавши останній-преостанній подих,
викрокую танець, що зветься вдаваною безсмертністю
й земля промовлятиме, наче скринька зі святими лезами
гори яскравіше в своєму полум’ї, втомлений поете!
гори настільки ж яскраво, немов намагання снігу зжерти
нічних собак, це не лише цього століття обставина,
гори як шкіра відреченого старого,
як вічність пекельного пекаря, що позбувсь руки на чужині, не удома
гори, немов моряцькі пісні на самісінькому дні полохливого океану,
який чекає нових кораблів, щоб зжерти їх життя, випустивши назовні
лише кістяк страдницької примари.
гори й не забувай – до часу згасання не так далеко
як може здатись під вітром легкої знемоги
коли свідомість перетворить каміння роздумів на політ дракона,
коли долоні схваленого буття розкладуться на твоїй щоці,
віддаючи важким жаром,
бог твого поетичного виміру
заллє чорнилом очі.
Що ти зумієш побачити?
Як густий морок ночі обплітає вуста народженої дитини,
залишаючи її наодинці з майбутніми кошмарами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582946
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2015
1
Підіймаюсь угору, різко здіймаючи очі до неба
Якого не видно,
За кожною,
За кожною кроною дерева криється хитрий вигляд
Маленького наляканого невидимого звіра
І здається,
І здається,
Що згубив я всі посмішки,
Проте настільки сонячно,
Що аж ноги мліють від
Тої радості, що має прийти.
2
Голос невидимості
Затуманює
Мій силует,
Не зустрінеться ніхто у цій зелені′,
ні птахи, ні гомінливі шимпанзе
жодного тобі мешканця,
жодної тобі душі
єдине, що переслідує мою тінь,
це наскрізне світло,
якого удосталь, щоб спочилі не казали, що їм у
цій землі недобре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581427
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2015
що нас з тобою єднає,
порцеляновий боже,
як не кістка, яка розлучає
воду з землею
що нас з тобою єднає,
порцеляновий боже,
як не кіптява у труні,
яка не дозволяє відправитись
у турне
що нас з тобою
єднає, порцеляновий боже,
як не дюна й вітер у вусі
малого згорбленого одинака
що нас з тобою
єднає, порцеляновий
боже,
як не любов, то подоба чорного
корала на колесі,
яким вибираєшся з океану присмерків
до того єдиного
і відчайдушного
голосу,
що лунає,
то сміхом,
то віддзеркаленням
поруху
язика,
який занурюється
у глибоку
й непотомовану далечінь,
впольовуючи мову,
немовби скриньку
із синім вершником
без довгої
кістлявої руки.
Що нас з тобою єднає,
порцеляновий боже,
як не наявність тембру
погоні,
за думками нашої спільної жертви
для якої ми є жерлом вулкану,
на жаль-що, згаслого.
Пам’ять руйнується,
там, де час непритомніє у формі серця,
відкриваються простори
й небо над тими просторами
коричневіє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577705
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2015
я очікую на страту,
і вже певною частиною обов’язку
є очікування страти,
перед нею
я думаю
про квіти,
про дерева,
про сади,
про долини,
якими ходитиме
втомлений старий єресіарх,
від якого відвернеться уся його
паства
перед останнім порожнім
будинком
він впаде навколішки,
забруднить очі
прокляттям.
він звеличуватиме
свою неміч
й проклинатиме
свого господа
за те, що не приніс
йому почуття
насолоди,
а лиш відчуття
обов’язку,
яке насправді
виявилось
дзеркальним
маревом,
крізь
чагарник віків
його дух згине
й колесо історії забуде
його повторювані проповіді,
які, немов зіпсутий кларнет,
зісохнуться й відлетять
у темінь глибокої річки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573741
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2015
Табун диких здумувань
роздмухує хмари,
й поміж землею
з’являються ніздрі
великого соромітника,
який охоплює тіло
боже й жбурляє
його оголене,
наче твердий камінь
у вікно
всесвітнього знелюднення
пропаща мова
після Вавилону,
Ніч великого плачу,
бачу й він бачить
бачу й він бачить
бачу й він бачить
твої великі заплакані очі
посмішку, що злітає,
наче птах з Юдиного плеча,
що повертається петлею до
рідного ключа
залишки пелюсток між зубами
після полуденкової похоронної процесії,
яка нагадує про сонце
тоді,
коли
воно обпльовує нас своєю жовтизною
тоді, коли мерці спокушаються на руків’я
Вічності,
відганяючи великих ґедзів.
Вони тамують свою спрагу, здіймаючи
свої зникаючі руки до тіла, яке не здатне
прикинутись
порожнечею
чи дозволем
порожнечі
тоді, коли об’єктив історії покидає
плавність рухів,
тоді, коли не відчутно шелесту-звуку,
тоді, коли й невідоме гарує за двері-підлогу
тоді коли кров виливається за рушій іншої
пори року,
тоді, коли жести стають собаками диявола
тоді, коли вода стає символом оприлюднення
викликаю
правду під проміння
слабкого, проте почутого голосу:
“темрява відкочовує
у добу переродження’’
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.04.2015
де заповнюється колодязь тіла світлом
де заповнюється колодязь розуму пітьмою
танцює скелет невагомої зірки
ніч стає вербальною красою всесвіту
який варто переспівати з колиски до дорослої
особи що не таїть в собі нічого
де заповнюється прогалина владою слабкощів
де заповнюється втіха одіозним криком
німіє смертельна бліда тінь чоловіка
що не знаходить вина у вині
отруєного запахом чудової карамелі
де заповнюється прихисток блакитною шкірою
зжовтілого патріарха історії
де заповнюється зникле судження
поняттям гарячої крові
світить місяць на могили яскравіше твоєї
мови
що ошукує
вбиває
вибиває
зуби.
Світить
не чекаючи нікого
світить
вимітаючи кістки зі столу
додолу
розсипаючи
скляний погляд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570372
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2015
Зірки – складаються із
Феноменології мрій,
Наполовину фактурні
як музика віддаленого
вибуху Наднової
трава обростає горлянкою
інопланетний щит дзеркал,
що розділяють далекі планети
й голод поширюється свободою
земель нескоєних,
невитрачених,
спустошених
і серед нашестя
космічних бурь,
і серед
пташиних
війн,
на теренах
космічних
імперій,
зростає
колір
невизначеності,
колір
обдуманості,
колір зміщеної буденності,
що веде
за собою
легіон
малих і великих
річок,
що веде за собою
вітри нумізматів,
які втратили голову
за монетами спокою,
відчинивши дверцята
по той бік відвертості
часу,
де король,
що
не звик царство
своє
називати ім’ям
шести впадин
витанцьовує краще,
ніж саме літо,
яке вже ширить свою владу
на всі малі й великі галактики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566400
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2015
Форсування незалежних частин його тіла,
не приросло до дерева, не відкрило язик до неба
богом нарекло мить,
коли зірки розсипались
на пропащу пітьму й гостре каміння,
яким вбивали напрочуд легко
яким вбивали сумнів у душу,
того, хто ще писав словами,
наче вітром найпустельнішого краю
й поставали дивні-дивні історії-експлікацій:
відламав кусень хліба й повернулась голова
до найвищої з вершин,
де
янгол пустощів
розпалював багаття свідомості,
де янгол спустошення
полював на табун диких коней
ці кони – нагадували стовбури
душ новонароджених,
то ж чаша постійно переповнювалась
кров’ю,
й причастя це – було симулякром
звільнення
від гріхів власності,
розташованої
на зубах першого пітекантропа
й не було реальності гіршої як ця
й не було танцю кращого як ця реальність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559907
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.02.2015
ноги просочуються крізь цей лід
годинник танцює як ця вода
скринька снів скаламучує простір
витвір із тваринного гуку підіймає
кістку бога до райського шлунку
слідом за криптограмами чужих очей
відпливає острів з пальців ворожості
сум’яття несутєвості – відгомоном
у ліси зіпсутих орхідей
покараним ударом світла ледь згасаючого
на тім боці річки
за словом йде проказа як вічко кам’яного полюсу
а за гармидером громи й копирсання у череві
ножем, що кличе та не відпускає натиску ошийника
цей хлів буття пустий
ця думка що віддалась розуму за безцінь
зітреться історичним каменем доречності
це сяйво докору впаде на кров картин
зминувшись з потойбіччям повеління
демі ургу
то так біжить роса що береги зривають
покриття небес
то так зчиняється на ґвалт біда пташина
як хворому є дано злитись з часом власного
байдужжя і наректи хворобу тотемом правосуддя
так бідному й убогому властиво загубитись
у недопущенні думок про власну велич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559732
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2015
де тільки не буває цього права
на смертність: в корі дерев,
у щілинах мурашиного будиночку,
у пташиних дзьобах,
на великих терасах маленького міста,
куди не простягнеться твій погляд,
так це у
у бік фуги, що стала відлунням місяця,
у бік могил, що перетворились на казкову
крамницю,
у тінь багаторівневого мерехтіння
червоноокого лиця,
у відгомін миши́ного співу
між вічністю логічного завершення
й логосу кінця,
женця,
посіювача,
оповідача,
історій,
історичної персони,
без якої
неможливий
фаталістський
задум,
трік-трак
ти у будиночку
під берегом
морського звіра
трік-трак
дихальний апарат
нагадує гральний апарат,
на кожен мій вдих,
можна ударити відсутністю
десяти втрат
на кожен твій вибух,
можна відчути свободу
від останнього подиху,
смертність кінцівок
опущених у воду
земного буття
смертність душі, що дається
кожному з нас задарма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558200
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.02.2015
Зоряні пащеки відкриваються
й попіл комет загортається
у густий макабричний брезент
звідти виходять діти Адама і Єви
там відтанцьовує валтасарова кров
з голови ведмедя до ніг лисиці
з голови ведмедя до ніг лисиці
з голови ведмедя до ніг лисиці
хто як не ти відштовхне сни про воду
швидшу дикої птиці?
Хто як не ти витопче шлях у найдовшу савану?
по той бік простору немає
по той бік простору замало
по той бік холоду таверна стоїть
на дужих ногах людської зневаги
гнів – це мова, якою не висловиш непокору
гнів – це розташований блокпост по той бік
дикого холоду
гнів – це їжа богів які розважаються у кімнатах для інвалідів
гнів – це вітер у вухах щойно народженої дитини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557129
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.02.2015
буде у буді
у стравоході будди
відрижка
пострілів
Вільгельма Теля
той хто прочитає
книгу містифікованої облуди
Королеви ніжно-оранжевих
сколопендр
буде проклятий
буде обтяжений
буде обмежений
буде відмерлий
насухо
засухою
в роті панцерника
ящура
біса
собаки
мізерника
під патронатом
сяйливого бога
Еекатля
Під патронатом
Усміхненого
Духа
Чорного видива
Атламакані
Пекло розвернеться
Перед зубами того, хто повстане
супроти суду мертвих
Міктлану зірка
Освітить пащу
Течічі
Розвернеться вихор
в якому висвітлиться
подія народження-зближення
віддалення ночі
і виділиться слиз
і випаде язик із
солоного рота дірявого автохтона
а потім
а потім
матуся покличе Вільяма додому
а потім
а потім
матуся покличе Вільяма додому
а потім
а потім
матуся покличе Вільяма додому
матуся покличе Вільяма додому
ма ту ся по кличе Віль Яма додому
м ату ся пок ли че В іль Яма д одо му
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555602
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2015
1.
Віднесе нас з тобою подалі від зустрічних смуг –
й перекинеться діжка із морем,
та замість води
будуть сльози,
та замість сліз –
буде вогник крові
2.
Літаки не полетять у напрямку десятого виміру
Вони не потраплять арканом на статую навіть
Четвертого,
Пам’ять поляже величним списком відмерлих
вітрів
на наше обличчя, на наші серця,
що сховаються за сповіддю пересічного
жителя вулкану,
який ніколи не існував
географічно
3.
у ту, останню мить спокою,
відірветься трафарет кісток
й руки зламає плювками
невдячного слова,
ми пови́ною сходимось
у вісь неможливих координат
ми пови́ною дрібнимось
на найменші точки відбуття
одне від одного.
4.
і якщо не чути усієї важливості
цього суперечливого почуття свободи
і якщо не бути жодним чином королем нагоди
і якщо не вирізняти сміху серед плачу
то навіщо чути, то навіщо бачити
обличчя, що нагадує
метаморфозу божевільних страчувань
5.
за тобою прийдуть, і за мною
сумніви, які розріжуть шкіру
і витягнуть звідти паперовий звіт
птах знесе послання
відтявши кукуру́дзянику
голову:
відповідальність – нагадує зіпсуте молоко
совість – це обтяжливий дарунок
від бога»
і защо відборювати собі увесь світ?
защо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552672
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2015
Дерево розлетиться навпіл?
Чи дерево вистоїть,
Присвоївши своєму майбутньому
Етимологію лісу?
Річка вкотре занурить у себе
Це змучене обличчя
Чи річка відділить кістки від плоті,
Віддавши роль головуючої істоти
Дрібному спалаху,
Що зростеться із
Бомбою
Часу?
Гроза наблизиться у саму гущавину
циклону,
метафізика цієї грози розростеться
на м’якуш тілесного двобою,
я буду копирсатись у розчині
спирту й молока,
іншим малюком будеш ти.
Яка чудесна пора -
скажеш ти
яка чудесна пора -
скажеш ти
року,
дня,
ночі,
пора
чорного,
пора білого,
пора
магічного,
пора зітлілого
й до самої параболи
віск тектиме засліплюючи
нагороду народження
на долоні, на очі, на щоки
на долоні, на очі, на щоки
на долоні, на очі, на щоки
на руки, що зазнали дивовижних змін
на руки, що торкались метафізичної грози
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552077
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.01.2015
1 1
Сум не вкладається у вимір свободи
Рука не затягує петлю на шиї полководця,
що веде своє військо на страту,
а час – це фотографічний кулак,
що вибиває поцілунок з підніжжя вуст
2 4
елегія не пишеться під впливом власних емоцій
це швидше крик розуму на відсутність естетичного
в кам’яному обличчі поета
це швидше постріл із лука дзен-буддиста,
де сам він є і лучником, і мішенню
3 6
церата обличчя самітника виточується вітрами
полуденку
мудрість – це набута сокира , що роздріблює навіть
найтвердішу кістку
упередженого обличчя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549851
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2015
на верхів’ях сонця зростає трава небес
на верхів’ях серця простору достигає
яблучна злива
з кори землі витікає ріка, що спиняє
пожежу, яка перекидається на метрові хвилі
куранти відбивають першу годину дня
тиша вривається у всі домівки
міцним клекотом гучномовця:
усім триматись подалі від свого уявного місця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549379
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.01.2015
Я відчуваю - все десь близько мене:
Трава, вкрита снігом, гори Ірису
Ірисові гори,
Діти, що їздять велосипедними шляхами,
Майстерні із шоколадними головами,
Карлики циркових дібров,
Помийні ландшафти,
Згорілі вітрила дитячих мрій,
втомився від власної неспроможності
щось змінити,
покинути мислити неможливо,
як і покинути човен життя,
куди я несусь,
куди несеться вся ця паства,
гордощі?
З чого мені бути гордим?
Поезія не надає стану легкості,
вона лягає важким ковадлом січня
на мою труну,
і ця труна пливтиме доти,
доки код мого серця
не буде відгаданий богом смерті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548780
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.01.2015
Перша петля цього року сповзає
З будинку повного нікчемного
почуття відстороненості,
правозахисники твоєї любові
шукають пастки, в котрі ти неодмінно
потрапиш
маленькі згорблені зірки зникають за
скелетом втомленого океану,
зникає всесвіт як тільки ти заплющуєш очі
залишається тільки праця
й прах від думок,
що чекають відправлення
у дім холоду.
Залишається тільки спомин про ніч порятунку
Залишається тільки сон, що схожий
на фігуру закривавленого Катулла
залишається тільки невиміряна відстань
до самосприйняття у дзеркалі глиняного буття
ліпиться сніг, ліпляться безжиттєві домівки, ліпиться зима
й ліпиться спокій, проте аж надто повільно й важко
у цій константі вічного, проте невідомого сяєва
перевіряється твоя сила
байдуже, якщо зараз ти – камінь,
згодом ти постанеш цвітом герані.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548444
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2015
Кістлява долоня підіймається над моїй подарунком
Тобі,
Вона зупиняє моє серце
І змушує кров текти в буття книг,
Що зачекались
Своєї пророчої смерті
У мізках механічного гіпопотама
я віднаходжу центральний наркотик –
душу обгорілого диявола,
котрий іменує дорогу
першим східним кроком
технічний аспект мого народження:
я схрещене м'ясо людини і бога,
технічний аспект твоєї одинокості
ти однобокий голос, що завше прагнув
деполяризованої любові
комічна константа – вимірювати все
вічністю й величністю,
трагічна траншея демаргінізованого
фактору –
тікати від себе у далекі степи,
у яких навіть Жан втратив би
певну величину почуття реальності
класична гра кам'яної завіси –
я вбивця, а ти моя тінь,
класична партія – це шахи
між болісним криком
й глухотою голих дерев
класичне вирішення проблеми:
я знайду координатора сонарного вибуху,
що розірвав мій розум,
позбавивши мене спокою
й примушу його як тебе
летіти туди, де вимітається коріння місяця
величезними шматками червоного льоду,
що є місивом черепа й органів океану
я постану жахіттям цього паршивого карнавалу
я постану жахіттям цього паршивого карнавалу
я постану жахіттям цього паршивого карнавалу
я постану жахіттям цього паршивого карнавалу
й нагороджу укусами того, хто ще впевнений
що його правота – це справедливість, котра
керує зірками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547866
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.12.2014
Наслідкові причини
Нашого дитинства
Заповнили
Нашу голову
Макетами
Полонин,
Що горять
Випадок, що став
Ешафотом,
На якому
Хтось
В дірявих чоботях
Та й протанцював
І доки він танцював,
Вітри здіймались дужчі,
аніж
рука
архангела гавриїла,
Й схожі були
На вітри апокаліпсису,
проте
Ці вітри не відображались
У дзеркалах води
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546617
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.12.2014
1
Жовтий сік
Черепашиного
Острова
Тече
У
Напрямку
Кольору
Очей
Мостів
Червоний граніт крові
Розтоплює
Сльози
Диявольської
Мови
вогкість
Смерть
вогкість
Смерть
вогкість
Смерть
Трупарня
й зимовий
пломбір
2
Таранні можливості
Тиранні можливості
Вексель тарантула
Рухається не згірш
Свого власника
Залізає у голову жертви
й зжирає плід думок
3
Огидні сірники макроекономіки
Простого слова танцюють над
Будовою дерев’яного стовбура
влучний постріл
й розлітається адамове яблуко
мов спомин про гарячо-блакитну
воду землі
4
Капітальний ремонт
Не вкладається у поняття
Поезії
Машина збиває слідчого
що досліджує капелюх
вбитого дослідника
квантового розділу слова
5
Маленька іскорка скаче
у викопаній траншеї
наче війна триває між ситуацією
й генами генія
6
твій дихальний апарат зазнає
дислокації
там курить п’яничка сумнозвісної
п’ятниці
коли було розірвано всі живі механізми
скорботи
коли залишався відчай підносячи
скельця до твого рота
на місцевій вечірці занудного
Філіпа Рота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.12.2014
Твоя подорож звершиться
на широчезному кінематографічному полі,
розп’яття, котрому моляться люди
в червоних плащах,
замість страждальця там ящірка,
що уособлює безвимірність,
замість правдивого кубу
коло повторюваної брехні
обличчя провалюється у математику
знеособлених вулиць,
ті конфесійні барани атакують твою домівку,
до зірок ще настільки далеко,
як до панування у затишку і злагоді
із власним розумом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545909
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.12.2014
2
Тягнешся до дерева,
Де стиглі зелені яблука,
Котрих не дуже й багато.
Вони солодкі як плоть янгола,
Котрий улучив блискавкою
У своє земне відображення
1
Вітер гуляє хатою мольфара,
що співає протяжних пісень,
мов тінь птаха із чорною шкірою
річка вискакує за уявний бар’єр
4
ландшафт прокидається від знудженого сну
3
Хлопець грає на банджо,
діти брудняться,
постає умиротворена анатомія
чийогось щасливого дитинства
5
вигадка світу повниться колисковими,
відмирає старий заповіт
й розтинається центрифуга казковості,
витягнуши на поверхню скули повітря
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545593
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.12.2014
Обличчя
Під в’язким шаром
Землі
Сірник дотліває,
Будинок
Кидає
напризволяще
вдову
й на місці колодязя
вицвітають листки
юного шалу
а на місці портрету родини –
порожнє волокно
рослини, що зветься
розчищена лють
підвіконням стікає,
у вигляді величезного
адамантового змія,
рука священика
підлога розступається
перед сном неживих,
обличчя під в’язким
шаром землі виходить
повільно на поверхню,
востаннє
посміхається
і завмирає
серпантин порожнього ліжка
виливається на гнів відстороненого лорда
той декламує заповіді
як чисту сутність поезії,
й коли сірник падає на осінню траву –
будинок випльовує меблі
й всю схему свого першопочаткового
існування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544915
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.12.2014
Все зникає у водах дикого спалаху
Від кашлю курця прокидається сон вищої
лячності
Вдячність
Вдячність
Вдячність
Вдячність
Вдячність
Вдячність
За
Те
Що
Я більше
не
Отой
Вовк
Південного
Схилу
Жовтня
Котрий перестрибує прірви
В очікуваннях своєї смерти
Що я більше не самотній
В’язень щоріч зіпсутої вогнем
Планети
Покинутих вітрів
Що я більше
Не птах –
Ворон
Посадкового болю
Ворон
дивного
Годинника
Ворон
небезпечного
годинника
Які будуть наслідки?
Коли сестра твого хибного миру
Відламає стрілки цього годинника
Годинникар зотліє?
Час зупиниться
Будинок
Пожере
Усіх мешканців
Зникне поетика
Оспівування Вічності
Тоді певне й відпаде
Можливість оспівувати
Лапи смерті –
Її обличчя
Її вуста
Її німотний погляд
Хвіст
Із
Забраних людських життів
Усі діалоги
Усі речі
Котрі
Зникнуть
З цією смертю
Залишать
Поету
Відкриту
Рану
всесвіту
і що буде там
Якщо не єдина порожнеча
І єдине відро із тельбухами
Божественних тварин
Що визначатиме геополітику
Твоєї творчості
Полігамний друже?
Із кіптявою у серці я кажу тобі
Тоді відпаде можливість снування
По цій планеті у вільній подобі
Ти будеш безсмертним птахом
Із очима бога що шукатиме смерті
Та ніде її не знайде
я ж описуватиму: все та ніщо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544670
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.12.2014
хто врятує свого душогуба
з цієї пастки романтизму
я обираю не те місце
щоб вести
діалоги з дияволом
я обираю не той басейн
у котрому мав би утопити
власні сумніви
повні чорної етики
цей культ невагомості
власного досвіду
не що інше
не що інше
як прокляття однієї миті
борсавсь у пустелі
повної
зів’ялого листя
листя світлої високості
а замість подяки
подайте кістку до горлянки
як собаці оголеної панни
як тварюці котра прагне без жодного
звуку живої плоті
увійти до цього замку вологості
й відчаю
увійти й упасти – заслинявити двері
спокушати власну тінь до
невизначених кроків
танцювати й промовляти до примар
харчівень й обдурених пагонів
розлючених королів
я відцентровую погляд
мені соромно
я увіковічнюю аскезу
й сам спираюсь на пожбурений
у небеса хрест
зірка мені підказує
що все буде зрозуміло лиш тоді
коли запанує колірність
колірність прийде тоді лиш
коли позбудусь свого дару
бути там – де не потрібні слова
бути там – де сили художнього образу
згинаються під важкістю свіжого погляду
відкриваючи західний бастіон
тридцяти шести вдів
яка метафора пошуку
коли пошук – це вже перетворений
з печінки виріст прірви
над якою літають стерв’ятники
у пошуках героя нового завіту
яка метафора забуття
коли забуття – це вже
успадкована форма
байдужості
єдине виття дерева під
пагорбом людського духу
дитячий голос що забува
голос матері й природи
Яка метафора втрати
Коли втрата – це вже поставлений у
Театрі німості жест
Свобода втрачається коли ти
Проганяєш чортове колесо зі своїх снів
Коли відчиняєш незнайомцю
Котрий зустрічає тебе з ножем
Яка метафора апокаліпсису
Коли апокаліпсис – це народження
між руками часу і руками простору
тебе вихоплюють й обіймають
навіть тоді коли тобі це не дуже подобається
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544049
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2014
1
У цій засніженій долині не видно сонця,
тільки людей, що блукають, наче патрони
видовжених постулатів всеосяжного зникнення
у цій видовженій засніженій долині я розкладаю літак
на його природні компоненти –
музику і повітря, котрі виходять зі зламаного двигуна
у цій пропащій долині зі сніговими заметами
танцюють боги, котрих я відшуковую,
та людині із моїй рівнем уяви – не побачити іншого
наприклад, – тебе серед них
наприклад, – себе з протовченими мізками
лежачого біля річки часу
2
акробати монохрометражу відлітають як птахи,
на карті не видко нічого: ні зірок, ні джерел із водою
і, доки ми йдемо за згуком слонячого подиву,
доти ми ще живі,
коли ж ми зупинимось на відпочинок –
таємна сила Півдня, котрого не стане
здавить повітря в легенях,
змушуючи нас виплюнути
день власного народження –
і прийняти лиш день власної смерті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543708
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.12.2014
Жодного кроку назад –
Попереду болото,
Позаду – міцність, в котрій
Розсипаєшся як амфітеатр
квіткового чорного роду
попереду болото
і в’язкість матеріальності,
від якої уже нудить
від третього моря
до стотисячного
статиста,
що обчислює
змінне число холоду океану,
що зник
на конверті,
надісланому не тій особі
коли я намагаюсь визначити
межі заблукалих у витоках
сріблясто-зрощеного до кісток
мертвих душ соліпсизму
я натикаюсь на інтертекстуальність,
я натикаюсь на інтерсуб’єктивність
моя думка,
що не є усвідомленим танцем на скелях
перед повітрям свободи,
а лише язиком койота
розчиняється
вона не існувала,
а снувала у снігах
вигаданого корита,
з котрого,
пив бог
і потоп,
що залишив
чистоту сприйняття
й ера, яка розсипала квіти
й цвіт, що облетів
усіх вимірних істот,
достоту,
закопав
бурштин й казки,
з котрих ще раз почались життєві помисли
це ж ніби
вигадки
у згадках
архіваріусів зоряних котів
це ж ніби
бувалі прочинені навстіж двері
у сонячні й туманні міста
з вигорілою дотла землею
це ж ніби картини відроджень
і вироджень
на одиноких панцирах пращурів
це ж ніби міфологічні примарковані
товари, що марять й
бруднять генетику ранкових, таких
ж біснуватих, як останній вододіл примар
марять й кидають у прощу,
марять й викидають нас, наче
монету здерту з горлянки мерця,
у прірву збагненності
й невибагливого багна
і грають й гріють
й темніють й гасять світила.
Закінчилось вугілля,
наповнені пустоти лише
вітром й гудінням вказують
про іншу дорогу
сміливі натруджені руки
цього господа, що не потер черевик
руками, майже могутніми,
майже чистими,
кидають у річку
кров струмка
й мелодія виділяє слиз
й голос кидається кістлявою ходьбою
на величність довгого терплячого язика,
що злизує
історію,
зализує
простір
так, ніби
тут не було
оголошено
про мертвість
усіх теорій
так, ніби тут не було
поховано
поетику змінного враження
так, ніби
дух,
в якому
прокидається
літера духовності
не жеврів
на марнотратстві
захололих тіл
і ексгумація простору
й трансплантація ландшафту
у чийсь розум
не врятує
відвертість:
нічого не існує
лише –
таємний глосарій
й змінне поняття –
гирло думки схибнутого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543276
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.12.2014
Може снитись щозавгодно
Може снитись якзавгодно
Може битись у стіну крилами
й по́трохи розкидаючи на шляху
оплакувати свою неминучість
як сигнальний ритм потяга,
що вийшов з поетики холоду
сухим важким плазуном
може ковтатись як знеболювальне
супроти нудоти
може постати елементом невірного танцю
може кричати:
повстанці! Повстанці! повстанці!
Руками гамселити спинними мізками
Бути добровольчим загоном смертників
із в’язкого збридлого тіста
може комахами бути у скляній ковбі землі
як тільки ти проспіваєш мелодію присвячену
власній нерухомості
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542406
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2014
Собака проходить Парижем
Мовчки не зачіпаючи
Людського м’яса,
на одрі П'єр Ла Шезу
спочиває мій маленький братик
танцюю із тацею в руці
як світлорукий клерк
і п’яне темрявне вікно
кидається цеглинами спочину
у розітнутого птаха
янголи, що пішли з цієї землі
окупація кривавим оловом
й слово, що знову закрадається
у домівки парижан,
темне, як багнет німецького солдата
і ув’язливе,
як свобода,
котра
загинає
кути плаща стомленого чоловіка,
котрого постійно нудить
а може ті передмістя, це, всього на всього,
фантазм страху,
а може всього цього не було -
через хвилину від цих вітрин
нічого не залишиться, лише
купа згарища,
поруйновані театри,
викинуті у небуття будинки,
окупація диявольською рукою
зачинає бурю дикого комісаріату
хто зуміє той врятується,
та, як щодо улюбленого місця,
де затишно
було танцювати
й кидати на спомин ніжні
порухи
випивка,
кволість,
дикість миті
коли вони увійшли,
загорілась
холера
й всіх підтягнуло до землі
величезним кайданом
цей день я міг собі уявити,
бувши тобою або ж будь-ким
із його героїв
страта
й сліди ніг,
що втратились
в обличчі
змарнілого часу
як часто
як часто
видива полонять твою голову
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541632
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.12.2014
Скрині із серцями зрощених левів зростають,
й з часом перетворяться на дітей із інструментами
першопочатків,
вони гратимуть мелодію хворого поля,
котре невдовзі стане чиїмось вічним братом
і грітиме сонце цвіт сонної землі,
й плач зупиниться десь на серединних меридіанах блакиті,
й полетить сон-трава у чиїсь засніжений вимір,
і вимре туга,
а на її грудях проросте паросток радості
й загукає горлянка високого замку
щосили:
гуди, мій корабельний друже,
гуди
аж доки океан не відчинить браму літа.
Аж доки океан не ступить на поріг нового року
і не буде темної сили на цей шмат видимого щастя,
і не буде меланхолійного крику, що з’їсть всю цю прекрасність,
і не буде ні голодних духів, ні втомлених мандрівників,
ні мертвих чайок, ні засмучених котів,
не буде мікрокультури темінні,
вона віджила своє,
на її місце повинно прийти освітлення,
на її місце повинен прийти ти
це знає кожен, хто пройшов засніженими дорогами Валгалли,
хто покинув свою домівку,
та усім нам, напевне, потрібно повертатись,
бо нас зачекались,
ми довго були відсутні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540468
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.11.2014
Серед багатьох народжених
Тих,
Що заховались
В дешевих кабінках
Приміських туалетів
Я будував свій світ,
Котрий
Пропагував
Тисячу зайвих слів,
Звідси
Постала
Дилема
Між
Системою
І зв’язком
Звідси постала
Комета й камера
Смерті,
Й засмерділо
Усіма випарами,
Й вилетіли
Пари метеликів
зі сну,
В котрому я постав
Іншомовним епілептиком
В котрому я став на весь зріст
на постамент майбутнього
і виклав каменем свою смерть,
видавши її за чужу
і випав свіжим сніговим дитбудинком
на чиєсь поруйноване обличчя,
пошрамованими плечима танцював
впевнено й повільно
на балу семи клейнод
і сонце у снах мене рвало на шматки,
і все зникало,
і все зникало,
й вирушувались
стіна і сміх,
і плач,
що будував нову кров,
котра текла
лише старими венами
десь між втомою й початком нудьги
я зустрів твою тінь
й зрозумів:
мова не народилась зі звуків,
мова народилась із вітру, котрий
зачинав пустоту у моїй нагрудній кишені
фарба влади зкорегувала ланцюги,
котрі розірвались й звільнили голос
мій,
а потім
всесвіту
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540021
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.11.2014