| Сторінки (5/465): | « | 1 2 3 4 5 | » |
У кожному із нас дрімає янгол,
Якого нам так важко розбудити.
Якого нам так важко зрозуміти.
Як в собі іскру Божу віднайти?
2006-06-13
Малюнок автора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2024
Вечір спаде на замріяні гори
Стомлене сонце сідає за обрій
Танок вечірній танцюю для Тебе
Танок танцюю з Тобою
2006-02-01
Малюнок автора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2024
* Чому /.../ і подібні йому (навколохристиянські і псевдохристиянські автори, в тому числі і белетристи) – такі популярні? Не тому, що їхні спекуляції – це істина, а тому, що вони – спекуляції оці – відповідають смакам публіки. Публіка не відкидає Христа – але і ставати християнами також не надто прагнуть, бо християнство – при усіх його недоліках – центрується на Бога досконалого («Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний»), а не на такого, який подобається усім нам і кожному окремо. Але спрямовувати себе до Досконалості – означає змінювати себе, аби стати гідними Бога; набагато ж простіше змінити Бога, аби Він став вигідним тобі. Християнство – це важка праця над собою, а хто хоче працювати над собою? Ходити перед Богом – надзвичайно важко, а от приймати себе таким, як є (при цім виправдовувати свої недоліки природою, спадковістю, вихованням, впливом суспільства тощо) – не потребує ніяких зусиль.
От і виходить, що сучасний світ сповнений шаманістів, які, будучи позірно християнами (і не тільки – і буддистами, і юдаїстами, і мусульманами... – таких «сповідників», на жаль, доволі є у кожній релігії) або й нерелігійними людьми («Я не атеїст, я не відкидаю Бога, просто я вірую по-своєму»), по суті своїй, навіть не знаючи цього (бо не мають елементарних богословських знань) є шаманістами. (А шаманізм – це релігія, яка винесла Бога «за дужки», а так званих «духів» намагається використовувати у своїх інтересах, для досягнення добробуту тут і тепер. Звідси – різні забобони, амулети і подібні неподобства.)
-----------------------------
* Нас переконує не те, що насправді є раціональним, мудрим та істинним, але те, що нам [i]здається[/i] таким – бо воно відповідає нашим власним поняттям. Тобто аргументи, якими нас переконують, ми використовуємо не для самовдосконалення, але усього лише для самовиправдання. Аргумент, який для цього не підходить – відкидається як «неправдивий» і «нераціональний». «У мені, а не в писаннях Монтеня, знаходиться усе те, що я там вичитую,» - писав Блез Паскаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015403
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2024
Як же це по-людськи́: що по-моєму – те й до смаку.
Як нема аргументів по суті – ну що ж, перейдем на образи.
Усі щирі слова, крок назустріч – позірні прикраси.
Але Правда і Світло чи схвалять наївність таку?
2023-10-22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2024
Так хочеться упасть на дно безодні;
Пройтися краєм; випити до дна;
І завтра розміняти на сьогодні –
Щоб я була, урешті, не одна.
2006.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2024
***
Трагедія душі людської --
Хто ти, хто я -- ніхто не знає.
Трагедія душі моєї --
І плаче, й водночас співає.
***
Я -- маска.
Може, навіть і чужа.
Хтось колись зірве її? -- Побачить...
Може, навіть і не мене...
2009.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2024
[i]Єфросинії Керсновській[/i]
Ніяка Церква не зарахує її до лику святих,
Не намалюють ікони, не будуть до неї молитись.
Але вона була
сіллю землі
і світлом світу –
Саме так, як навчав Спаситель.
І перед Ним
вона напевне свята.
2024-05-20
[i]Ім'я "Єфросинія" значить "радість". А хто така Єфросинія Керсновська -- можна поцікавитися в інтернеті.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2024
Лиш у душі -- твоїй душі, Людино, --
Два сонця: фіолетове і біле,
І дві безодні: в неба і у пекла,
І два шляхи є: у Добро й у Зло.
2006-06
[i]Малюнок автора.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2024
Всі кудись поспішають. Спиніться, погляньте – це я!
Я безсмертна уже – своє серце тримаю в долонях.
Не кохаєш мене, та я дихаю тільки тобою.
Я безсмертна уже – бо я серце дарую тобі.
2003-01-16
[i]Із циклу "Брабантське мереживо".
Малюнок автора.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2024
У камерному соборі – молитва, немов симфонія.
Душа розгортає крила. Шепочеш – і чує Світ.
Не треба ні юрм, ні пишности. Хай троє, хай буде двоє нас –
Душа поринає в Істину.
Вгортається серце спокоєм.
Виповнює душу Світло – і Світлом собор бринить.
2024-03-26
[i]На фото -- інтер'єр костелу у Володимирі-Волинському.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2024
Колись жила,
Мов та лілія польова –
Не трудилася і не пряла.
Та Тепло Твоє, всі Твої Слова
У душі своїй зберігала.
Тепер мене
Нащось вкинуто в ці світи –
Де і знають Тебе – але, Господи, як же мало!
І слова які, і які труди
Повернуть урешті нас до Начала?
2024-03-12/03-27
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2024
Як висловить у слові цей екстаз,
Це щастя, це кохання, це кипіння?
В житті моїм останній смуток згас,
Бо ти у нім з’явився, як видіння.
Чудовий сон реальним раптом став,
І дні тепер – немов блискучі перла.
А от якби мене ти ще й кохав –
То я, мабуть, од щастя б і умерла.
...2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2024
Вузька бійниця. В ній – шматочок світла.
Як вирватись із темряви душі?
Один лиш є до Тебе шлях – молитва,
Дороговказ в безодні і в тиші́.
Хапаюсь за останнє. Волі! Волі!
Та демони у серці іще є.
Згасаю, як свіча згаса поволі,
Вже янгол мій мене не впізнає...
2006-04-05
Малюнок автора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024
Мій янгол плаче замість мене
Кривавими сльозами,
Бо почуття моє – безкриле,
І прірва поміж нами.
А я сльозу ховаю вперто
Десь у куточку ока.
Без тебе складно навіть вмерти.
Чому любов – жорстока?
Моє безбарвне існування
Тебе не зворушило.
Моє знекровлене кохання
Лиш рани залишило...
2002-12-29
[i]Із циклу "Брабантське мереживо".[/i]
Малюнок автора (й інтелект -- також!).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024
Тремтять уста,
І сльози у очах.
Залишена на себе і без тебе.
Душа розхристана,
І в серці тихий страх.
І так бракує подиху і неба.
А ти – не мій.
А я – ввесь час одна.
Стомилася чекати і страждати.
Чи колись прийдеш ти?
А надворі весна,
І серце все ж не може не кохати.
...2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2024
Як витечуть очі – дурниці.
Не витравить з думки тебе.
У небі призахіднім птиці
Малюють тремтіннями бе-
зумство. І я залишаюсь
У спіднім, зґвалтована злом.
Тобі оддала все – не каюсь.
Не каюсь...
За мертвим ховаюсь крилом...
2003.
Малюнок автора (теж із використанням штучного інтелекту >_< ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2024
Слива квітує –
і ронить додолу пелюстки,
Що тихими віршами
падають
в душу
мені.
2024-03-16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Ти наснився мені. Так багато несказаних слів
Зберігається в серці для тебе і тільки для тебе.
Я чекала тебе. Так чекала цих марень, цих снів.
І чекала тепла під весняним холодним ще небом.
Чистоту у душі я для тебе лише бережу.
Гріх мій в тім, що тебе я безтямно, без сенсу кохаю,
Безнадійно. Тобі я ніколи про те не скажу.
Лиш чекаю, чекаю, тебе все чекаю й чекаю...
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Самі в собі шукаєте опору,
Будуєте палаци на піску...
Та чи ж зцілити можна душу хвору,
Не визнавши хворобу як таку?
2023-02-26
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2024
Крилом торкаєш у душі струну –
Мовчить вона, не чути ані звуку.
Ти хто: мій бог? мій демон? – Не збагну.
Вже не сховаю в серці свою муку –
В очах вона палає, як вогонь,
І ти сахнешся полум’я страшного.
І не відчуть тепла твоїх долонь,
Знесилюся від крику я німого.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2024
Від поцілунків ще горять уста,
Од рук твоїх ще мліє моя шкіра,
Наївна, ще чекаю я листа,
Ще в серці не з’явилася зневіра,
Ще пальці не схололи від тепла
І на плечі твій подих відчуваю,
Ще спокій у душі не віднайшла...
І ще кохаю, я ще так кохаю!
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2024
Ти мій і ти не мій. Ти одночасно
Далекий і близький, чужий і свій.
Ти поруч – і у світі все прекрасно,
Та ти ідеш, тікаючи од мрій.
І думається: в серце твоє входжу,
І обійму, й уже не відпущу –
Але і втратити тебе, на жаль, не можу,
Бо ти – лиш тінь у пелені дощу.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024
До Бога звернутись, очистити душу –
Для цього приходять люди.
А я така грішна, я каятись мушу, -
Тебе, однак, бачу всюди.
Куди не погляну – ці очі, мов леза,
І душу проймають до дна.
Тут тихо. Співають. Хилюсь, мов береза,
Бо я між людей одна.
Тут спокій. Тут свічі. Тут я. І ікона.
Й вуста обпікає крик.
Молюсь. Та не зникне між нас перепона,
Її називають – вік.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024
Вже котрий день без тебе я живу.
Уже звикаю, може, так і треба.
За течією, мов листок, пливу.
І не підводжу погляду до неба.
Уже звикаю, що тебе нема,
І що тепер довкола порожнеча
І холод. Що тепер завжди сама.
І ці слова – то несмілива втеча
Від спогадів, від щастя, від тепла,
Що так колись надійно зігрівало.
Тоді я ще дитиною була.
Тепер – доросла. Бо тебе не стало.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2024
Замерзають візерунки на склі.
Світ довкруж – у білій імлі.
Благодать і тиша – в мені.
Тільки б миру ще на землі!
2024-01-08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2024
Світло увімкни.
Аби побачити, що недалеко до зими.
Аби утямити, що кращим світ не робимо – ми.
Би-м усвідомити, що більшає пітьми.
Тож бий на сполох!
Світло увімкни.
2023-08-13/10-22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2024
Осінні цикади ще в горах співають – так ясно, так радісно.
У місті вже вмерли. У місті лиш люди живуть.
Під масками (вдало?) приховують зболену суть
Та Світла не бачать. Блукають, шукають, зовуть...
А в горах цикади осінні співають у Вічність так радісно.
2023-10-01/10-22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2023
Ноги росою світанку зарошені,
Пилом квіток польових запорошені.
Сонце з-за гір. Над ставками – тумани мрійливі.
Світло – у душу.
Слова стають неважливі.
2023-07-03/10-22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2023
Заквітла слива у осінню днину –
Що сталося зі світом цим, людино?!
2023-10-20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2023
Осіння цикада: доспівана пісня остання,
Чи справді сумна, чи то тільки здається мені?
А може, комашко, іще доживеш до світання?
А може, дитино, твої ще не злічені дні?
2023-09-29/10-04
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2023
Чомусь так дивно, сумно і самотньо.
Чомусь ця тиша диха, як дитя.
Слова чомусь звучать так неприродньо.
І чую я твоє серцебиття.
Я прикладу долоню до долоні
І передам тобі своє життя.
...Лиш кров чомусь кидається у скроні.
І залишається лише серцебиття…
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023
Цю пустку у серці
Нічим не заповнить уже.
Немає тебе, і ніколи, на жаль, не було.
Лиш пам’ять моя
Погляд цей ще чомусь береже.
А може, й не погляд – останнє осіннє тепло.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023
На якімсь острові, десь на відлюдді, жив собі чоловік. Жив та й жив, цілком задоволений собою і своїм нехитрим існуванням (а може, й не зовсім задоволений). Сонце сходило й заходило, літо змінювало весну, а зима – осінь; море ж усе так само шуміло при березі, часом – спокійне й лагідне, а часом і буремне.
Згодом чоловікові стало цікаво, а що там, за небокраєм? Чи ж то ввесь світ – вода, чи є щось іще? Чоловік пробував було плавати – та далеко запливти не умів. Море завжди повертало його назад. Час од часу він, бувало, бачив іздаля якісь дивні штуки: великі, громіздкі, не надто красиві, а часом і геть моторошного вигляду, вони однак трималися на воді, навіть пливли кудись удалечінь, ген за обрій.
...І от одного чудового дня чоловік зробив велике відкриття: він винайшов пліт! Доклавши багато зусиль, спорудив досить неоковирну штукенцію, яка, проте, пливла і навіть могла витримати свого творця. Чоловік страшенно утішився: нарешті він покине цей обридлий острів, зможе зазирнути за край моря. Зібравши нехитрі пожитки, чоловік рушив у плавання.
Ах, як це було прекрасно! Оксамитні зоряні ночі і рожеві світанки; блакитне, майже біле полудневе небо і пурпурова заграва розморених вечорів; чайки над головою і різні морські істоти у воді попід плотом; лагідний вітер і солоні бризки на його обличчі... Чудесна то була мандрівка.
Однак минуло кілька днів – і чоловік досяг якоїсь суші. При березі стояло доволі багато таких штук, які колись раніше він бачив лише ізвіддалік. На них метушилися люди, зайняті якоюсь незрозумілою нашому мандрівникові роботою. Робота була різна: хтось щось носив, хтось щось в’язав, хтось – розв’язував, хтось дерся на якісь височезні стовпи і щось там копирсав, а хтось і просто стояв собі поважно, видивляючи щось у далечіні.
Чоловік зачудовано оглядав усю оту метушню, намагаючись уторопати, що ж воно таке, аж-но тут його зачепив випадково якийсь хлопчик, що заклопотано пробігав поруч.
– Що воно таке? Навіщо? – запитав наш мандрівник у хлопчини.
– Корабель, – була відповідь.
– Корабель? Для чого він?
– Щоб плавати морем, для чого ж іще? – здивувався хлопчак.
– Плавати морем? – перепитав чоловік. – А навіщо цей... корабель... такий великий? Нащо там стільки людей? Чим вони усі зайняті?
Хлопчина іще більше здивувався.
– Як це – навіщо великий? А як інакше можна перетнути океан? Одному це не під силу.
– Чому ж не під силу? – заперечив наш герой. – Диви: он пліт, що я зробив самотужки. Він плаває незгірш вашого корабля. А головне – його можна зробити власноруч.
– Дивак, – заперечив хлопчик. – Звідкіля ти тут такий узявся? Навряд чи ти зможеш пропливти далеко на цій штукенції, а особливо, якщо розпочнеться шторм. Ходімо, я покажу тобі наш корабель, і ти зрозумієш, чому плавати на ньому зручно і безпечно.
Однак чоловік не виявив бажання ознайомитися із кораблем тісніше.
– Пхе, – сказав він, – навіщо мені ваш корабель? Ви усі зайняті там якоюсь незрозумілою метушнею, а я сам по собі: пливу на своєму плоту, куди забажаю. І головне – я зробив його сам!
Хлопчина хотів було щось заперечити, та одразу ж зрозумів: марна справа переконувати того, хто не хоче нічого чути. І він подався у своїх справах, зоставивши нашого мандрівника тішитися своїм власноруч зробленим, найкращим у світі плавзасобом – плотом.
П. С. Звісно, що і на плоту можливо перетнути Тихий океан – як це зробив Тур Хеєрдал. Однак, по-перше, навіть і він плавав не сам-один, а по-друге, вчинив це, аби довести, що так могли мандрувати давні люди – а зовсім не для того, аби показати переваги плота перед сучасним кораблем.
2023-10-22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996741
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2023
Розпочинаю танцювать для тебе;
В очах твоїх читаю свій кінець –
І поза тим нічого не чекаю.
І танок цей – життя мого вінець.
Вже відчуваю, як холодне лезо
Торкає ніжно шкіру на щоці.
І перша кров. І божевільний танок.
Ти смерть мою затиснув у руці.
Та не жалкую. Знала, що так буде.
Я від початку знала: ти – мій кат.
Чия провина, що тобі належу?
Та байдуже. Нема шляху назад.
І я танцюю. І втрачаю сили.
Кривавий слід лишаю на землі.
Кохання ранить – так, тепер я знаю.
Лети без мене на однім крилі.
...2003.
[i]Відгомін інфернальних світів...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2023
Мовляють руки, очі і вуста.
Твої цілунки – то п’янка отрута.
На жаль, минулось: я уже не та.
Коханням я до тебе не прикута.
Це – флірт легкий для мене, і тепер
Розбіжимося просто і без болю.
В душі моїй останній спогад вмер.
...Що ж сил нема шукать без тебе долю?
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2023
Запала зима над засніженим містом.
І люди вже сплять давно.
Лиш я все блукаю,
Самотня гуляю,
Дивлюсь у твоє вікно.
Там темно. Не дивно: ти спиш. Я сумую.
І сльози замерзли уже.
Хоча не чекаю,
Та все ще кохаю.
Нехай тебе Бог береже!
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2023
Мій янгол – так близько! Я чую ходу.
Назавтра тебе я уже не знайду.
Прийде і з собою мене забере,
Звільниться душа, хоча тіло й умре.
Дивись – я не плачу. Все просто, як день:
Уже не почую я наших пісень.
Уже не стрічать нам укупі зорю.
Не плач-бо і ти.
Я від болю згорю,
А ти будеш жити. Забудеш мене.
Кохання – не туга, і швидко мине.
Залиш тільки спогад – на шиї петлю.
Вмираю, бо надто вже сильно люблю.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2023
Якщо умреш – весь світ умре з тобою.
Життя тоді, коли у нім є ти.
Куди мені подітись із журбою?
Куди, скажи, без тебе маю йти?
Життя – це ти.
Весь світ для мене – ти.
В очах твоїх – початок і кінець.
Хоча у мене – лиш твої сліди,
Та ти для мене – вічності вінець.
З тобою – все.
Без тебе – тільки смерть.
Для тебе – все.
Для себе – тільки подих.
У тебе – все.
У мене – лиш потерть.
Ти поглядом мене зціляєш хвору.
Ти – сенс життя.
Ти – суть моїх думок.
Якщо живеш – я ладна животіти,
Щоб був між нас один-єдиний крок,
Щоб ти, нарешті, міг його зробити.
~2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023
Найвища молитва – якій вже не треба слів,
Бо серце бринить у суголоссі зі Світом;
І вже не змикаєш напружно в задумі брів.
Молитва – як сяйво над тихим буддійським скитом.
2023-09-30/10-04
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2023
Дорога в нікуди.
Засмучені люди.
І осінь у сизім плащі.
Іду і зітхаю.
Тебе я кохаю.
Сховатися хочу в дощі.
Та ясно надворі,
Лиш місяць і зорі.
І гірко і страшно мені.
Дорога в нікуди.
Й були то не люди.
Не люди – лиш тіні сумні.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2023
Мов усмішка янгола – очі твої,
Два сірі глибокі озерця.
Дивлюся у них, і я знаю – мені
Не стримать уже свого серця.
Кохаю. Безтямно. Не любиш. Ну що ж –
Щаслива лиш тим, що існуєш.
Два сірі озерця. І тілом дрож.
І ти все ж мене не чуєш...
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2023
1.
Це я – Ліліт. Іду під Твої брами,
Аби схилить з пошаною коліна.
Аби прийняти грішними вустами
Скривавленого Тіла Твого Сина.
Це я – Ліліт. Смиренно припадаю
До вівтаря Твоєї Благодати –
Твоя Ліліт, що для гріха зникаю –
І більшого не треба і шукати.
2019-09-2
2.
Це я – Ліліт – іду до Твоїх брам
І подих у захопленні тамую.
Тепер Тобі усю себе віддам –
І спів душі, і три́вогу німую.
Це я – Ліліт – до Вівтаря іду,
Аби смиренно прихилить коліна.
І радість забуваю, і біду;
Є тільки Ти – і Мить оця єдина.
2019-08-19/2023-09-28/30
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2023
Відключаю вайбери й катоки.
Поринаю в тишу й благодать.
...Лиш черниць лунають тихі кроки;
Молитви їх мантрами звучать.
І уже ніщо не пам’ятаю.
Лиш Тобою виповнена мить.
В благодать і тишу поринаю –
І душа до Вічності бринить.
2019-08-26/2023-07-14
[i]Каток (kakao-talk) -- корейський вайбер-телеграм-воцап-що там ще...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2023
А я в дощі ховатися люблю,
Бо у дощі гірких не видко сліз.
І зараз теж так само я зроблю,
Втечу від вже спакованих валіз,
І від квитків на потяг, і від слів,
І від прощань – а друзі вже сумні –
Втечу від всіх.
Та не втекти від снів
І не втекти від спогадів мені.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2023
Одного дня його зустріла я.
Іще не знала, що кохати буду.
Іще не знала, що його ім’я
І після смерті, певне, не забуду.
А нині він для мене – цілий світ.
Лиш задля нього варто мені жити.
Поміж зірок його шукаю слід
І намагаюсь правду зрозуміти.
І вже, здається, знаю, що йому
Я не потрібна. Поміж нас – безодня.
Та все одно кохаю, і тому,
Мабуть, ще не вмиратиму сьогодні.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2023
Всі почуття
Мої тепер німі,
Загострені
До болю і до краю.
Як вижити
Мені в оцій зимі,
Коли я навіть
Слів не пам’ятаю?
В душі моїй –
Лиш спогади сумні
І привиди
забутого кохання.
І почуття –
Такі прості й земні...
І ніч оця –
Що все ж чека світання.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2023
А він лежав горілиць на траві,
Дививсь у небо, на біляві хмари,
Що в далечінь пливуть, немов живі,
І шкодував, що досі ще без пари.
Вона ж ішла тим полем босоніж.
Веселе личко і зелені очі.
Приємно п’яти лоскотав спориш.
Й мак у волоссі, що чорніш од ночі.
Зустрілись очі їх і – розійшлись;
Він знову – в небо, а вона – у квіти...
...Чекають долю – чи ж прийде колись?
Хоча могли тоді її зустріти.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2023
Я знову йду. Ізнов тебе шукати
Наосліп мушу.
Чи ж можу я тебе не покохати –
Відкрити душу?
Якби не ти, була б я ще дитина,
Мала й наївна.
Та знаю, що – не я твоя єдина.
Я – не царівна
У твоїм серці. Просто перехожа.
Шукаєш іншу.
А я, на жаль, на ту навіть не схожа.
Шукаю тишу,
Де я змогла б – не плакать, ні – чекати
Тебе одного.
Та ти не прийдеш – я це буду знати:
Моя дорога...
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2023
[i](недовіршик)[/i]
У ліфтову шахту
до нас заселився цвіркун –
Щоночі тепер
свою пісню натхненно виводить.
08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2023
Здається, все таке ж, як і було.
Здається, що нічого не змінилось.
Ба, ні, кохання чисте джерело
З глибин душі раптово народилось.
Воно, мов квітка, раптом розцвіло,
Та – не чекало справжньої появи...
А може, й не кохання то було,
А тільки витвір хворої уяви.
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2023
Прошу я, в тім не винувать мене –
Адже не винна пташка, що літає.
Провина дня – що ввечері мине?
Провина серця – що тебе кохає?
Не винне сонце, що на всіх одне.
Душа не винна, що вона недужа.
Чи ж винен смуток, що вже не мине?
І ти не винен, що тобі байдужа...
...2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2023
Я знаю, що з тобою я не буду.
Так, знаю: інший буде, а не ти.
І знаю, що тебе все ж не забуду,
Хоча уже не буде самоти
І сліз гірких, і болю, і зітхання,
І серце не тремтітиме, мов птах.
А буде спокій і нудне кохання.
Я знаю це – й мене проймає страх.
~2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2023
Місяць ізблід, розчинився у сяйві світанку.
День метушливий, гарячий
знов стука мені у вікно.
Я заблукала неначе
у цій біганині давно –
Та небо прозоре до витоків кличе уперто:
Доволі спинитись і слухати пісню світанку.
2023-06-14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023
Коли відшумлять усі літні дощі й буревії,
Цикади помруть, доспівавши останні пісні –
Тоді Твоє небо одслонить блакитні замрії
І серце порине в країни Твої осяйні.
2023-07-06/10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023
І, зрештою, все, що лишається – тільки цей день:
Учора минуло, а завтра іще не настало.
Та, сповнений праці, любові, і мрій, і пісень,
Він стоїть перед Богом – а це уже зовсім немало.
2023-07-10
[i]Відгук на вірш Марини Мірошиної: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815519[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023
[i]Відгук на вірш "Якась Дарина з Інстаграму" Світлани Себастіані:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987010
[/i]
Мої «слави п’ятнадцять хвилин»:
Оголити себе до усіх найтемніших глибин.
Порожнечу свою у позірні приваби вгортати
І захоплених відгуків і вподобайок чекати.
Хтось такий же, як я, ізнічев’я прогляне світлини,
Бо це складно (направду):
творити
щось,
гідне Людини.
Як немає талантів
перед Богом ходити уперто –
То хоч би в соцмережах себе показати одверто.
2023-07-12/15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
Я відчуваю, як іде любов,
У серці залишає порожнечу.
І відчуваю, як холоне кров –
Та все ж не можу зважитись на втечу.
Куди тікать, коли довкола – ніч?
Запам’ятаю ці вуста і очі.
Лишаюсь із журбою віч-на-віч.
Кохати хочу! Серце – вже не хоче...
2003/2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2023
Больше нет запятых, нет вопросов и нет троеточий.
Очевидна Любовь – та, которая вся Благодать.
Даже если не вижу Престолов Твоих воочию –
Будет Свет и Покой для того, кто умеет ждать.
2023-06-14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988536
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.07.2023
А я одружена, доволі вже давно.
Дитину, бачиш, маю, скоро рік.
Життя, питаєш? Майже як кіно:
Розумний він і добрий чоловік.
...Спокійно все, та якось нудно, знаєш.
Живе якась байдужість поміж нас.
Прання і кухня, і не пригадаєш,
Коли кохались ми останній раз.
Та врешті-решт, хіба у цьому щастя?
Занадто нудно. Все – без почуттів.
...Дитина? Донька. Звати? Звати... Настя.
[i]( А це ж неправда – ти чого ж хотів?
Аби зізналась, що свою дитину
Твоїм ім’ям назвала? – Вибачай.)[/i]
А ти ж бо як – зустрів свою єдину?
Усе шукаєш... Ну, вже час. Бувай!
...Мій телефон? Навіщо? Подзвонити?
Але ж тепер, ти знаєш, ми не ті.
Мій чоловік... Йому – не зрозуміти?
Так, не стикавсь він із таким в житті:
У нього я – і перша, і остання.
Поки що? Ні. Він, знаєш, однолюб.
[i](Ти відчуваєш – справді, це – прощання?
Мене хоч наостанок приголуб!
А втім, чого хотіла я від тебе?
Роки минули, ти ж усе один...)[/i]
Що ти сказав?.. Ні, не цілуй, не треба.
Дитину? Прошу. А тепер іди.
На тебе схожа? Ні, тобі здалося.
Поглянь на губки – видно, що мої.
[i]( А в неї, дійсно, і таке ж волосся,
І усмішка. І очі – як твої...)[/i]
Тепер прощай. А втім, зажди хвилину:
Як не скажу, промучусь все життя:
[b][i](Кохаю ще!..)[/i] [/b]Знайди свою єдину.
Це все. Бувай.
Немає вороття...
~2003 (2023)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023
О, як хотіла б я, щоб ти мене покинув
І серце трунком чорним напоїв.
Щоб розлюбив. З погордою відкинув.
І після цього більше не зустрів.
Хотіла б я піти від тебе тихо,
Щоб в грудях з’ятрених мені вогнем пекло.
Я так хотіла б!
Але, як на лихо,
Нема тебе, й ніколи не було...
~2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023
У небі розметала руки-віття,
Зірвався крик зі спраглих, шерхлих уст.
Не опускай додолу очі – смі́ття
Побачиш там, лише сміття́ і пуст-
ку. Навіть твої ноги
Здерев’яніли вже від самоти.
Тікають геть несходжені дороги.
І з губ злітає лиш гірке «Пусти!»
2003.
Малюнок автора.
[i]Із циклу "Брабантське мереживо"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023
Я смерті не боюсь. Боюсь, що ти
Підеш назавше, я ще ж буду жити.
Писатиму й палитиму листи.
Сама до себе буду говорити.
Це божевілля з’їсть мене, мов щур.
Вже зараз майже божевільна.
Ось ти і я. Між нас – холодний мур,
Але без тебе жити все ж не вільна.
~2003 (2023)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023
Слова твої – і кара, й подарунок.
Вони мені – і радість, і печаль.
Слова твої – і насолода, й трунок.
Вони водночас – криця і кришталь.
Слова твої підтримують і ранять.
І втіхою мені твої слова.
Бринять вони, мов діаманту грані.
Мовляє в них душа твоя жива.
~2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023
Поцілувала б Тебе надобраніч –
Та як можна цілувати Бога?
Поцілую натомість синочка –
Твій подарунок.
2020-10-12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2023
За вікном – дощ.
Дивлюсь на вулицю, а там – парасолькове море:
Зелене,
жовте,
чорне –
різнобарвне.
Я дивлюсь на це море і знаю,
Що десь там – і твоя парасолька.
Яка вона?
Зелена?
Жовта?
Чорна?
Можливо, рожева, як моє кохання,
А можливо, блакитна, як холод у твоїх очах.
~2003.
Малюнок автора.
[i]Із циклу "Брабантське мереживо"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2023
Ще тільки-тільки літо на порозі –
А небо нині – наче восени.
Захоплення я стримати не в змозі
Й, приставши на хвилинку при дорозі,
В бездонній цій дзвінкій височині
Видивлюю блакитні свої сни –
Немовби Вічність стала на порозі.
2023-05-25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023
Вузька бійниця, в ній – шматочок світла:
Затисли стіни небо голубе.
Душа моя, мов пуп’янок, розквітла –
У храмі цім я стрінула тебе.
Свічки горять, мов дихає дитина.
Ці очі сірі – наче океан.
В цей мент у світі я одна-єдина,
Потойбіч десь лише зітха орган.
І пахне терпко ладаном і воском.
І небо рветься крізь щілину вниз.
І легко дуже. І усе так просто:
Глибокі очі – ти мені зустрівсь.
~2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2023
¹ Господи Вседержителю, Боже отцов наших, Авраама и Исаака и Иакова, и семени их праведного, ² сотворивший небо и землю со всем благолепием их, ³ связавший море словом повеления Твоего, заключивший бездну и запечатавший ее страшным и славным именем Твоим, ⁴ которого все боятся, и трепещут от лица силы Твоей, ⁵ потому что никто не может устоять пред великолепием славы Твоей, и нестерпим гнев прещения Твоего на грешников! ⁶ Но безмерна и неисследима милость обетования Твоего, ⁷ ибо Ты Господь вышний, благий, долготерпеливый и многомилостивый и кающийся о злобах человеческих. ⁸ Ты, Господи, по множеству Твоей благости, обещал покаяние и отпущение согрешившим Тебе, и множеством щедрот Твоих определил покаяние грешникам во спасение. Итак Ты, Господи, Боже праведных, не положил покаяния праведным Аврааму и Исааку и Иакову, не согрешившим Тебе, но положил покаяние мне грешнику, ⁹ потому что я согрешил паче числа песка морского. Многочисленны беззакония мои, Господи, многочисленны беззакония мои, и я недостоин взирать и смотреть на высоту небесную от множества неправд моих. ¹⁰ Я согбен многими железными узами, так что не могу поднять головы моей, и нет мне отдохновения, потому что прогневал Тебя и сделал пред Тобою злое: не исполнил воли Твоей, не сохранил повелений Твоих, поставил мерзости и умножил соблазны. ¹¹ И ныне преклоняю колени сердца моего, умоляя Тебя о благости. ¹² Согрешил я, Господи, согрешил, и беззакония мои я знаю, ¹³ но прошу, молясь Тебе: отпусти мне, Господи, отпусти мне, и не погуби меня с беззакониями моими и не оссуди меня в преисподнюю. Ибо Ты Бог, Бог кающихся, ¹⁴ и на мне яви всю благость Твою, спасши меня, недостойного, по великой милости Твоей, ¹⁵ и буду прославлять Тебя во все дни жизни моей, потому что Тебя славят все силы небесные, и Твоя слава во веки веков. Аминь.
-----------
Эта краткая молитва, приписываемая царю Иудеи Манассии, часто считается лучшим сочинением из всех известных апокрифов. Протестанты высоко ценят это произведение за его благочестие. Тем не менее ни протестанты, ни католики, ни православные не считают эту книгу частью канонического Писания. Старое полное название, «Молитва Манассии, царя иудейского, когда он был в вавилонском плену», показывает читателям, что молитва связана с царем Манассией (696-642 до Р.Х.), который был захвачен в плен вавилонянами, где «глубоко смирился пред Богом отцов своих. и помолился Ему, и Бог преклонился к нему и услышал моление его, и возвратил его в Иерусалим на царство его» (2Пар 33:12-13). Во 2 Паралипоменон указано, что его молитва сохранилась в «записях царей Израилевых» и в другом сочинении (2Пар 33:18-19).
Молитва была написана неизвестным автором, точная дата неизвестна. Судя по тексту, произведение относится к периоду с 250 г. до Р.Х. по 50 г. по Р.Х. Древнейшая библейская рукопись на греческом языке, содержащая эту молитву, — Александрийский кодекс (V век по Р.Х.), но создана она была раньше, ибо она включена в Сирийский справочник церковных установлений, известный под названием Didascalia (III век по Р.Х.), который, в пересмотренной и расширенной форме, входит также в «Апостольские постановления» (380 по Р.Х.).
Большинство исследователей полагает, что изначально молитва была написана на греческом языке, но для такой короткой книги — в переводе около 400 слов — трудно точно определить язык оригинала. Так как Молитва Манассии сохранилась на греческом, сирийском, латинском (два варианта), эфиопском, армянском и старославянском, она явно была популярна в первые века существования христианства и среди иудеев, и среди христиан.
Молитва Манассии — Большой Библейский Словарь: https://bible.by/lexicon/btd/word/2857/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986091
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.06.2023
Я уже не малюю.
Шість років минуло відтоді,
Як поставила останню крапку
На портреті Доріани Ґрей.
Це – початок кінця? Не відчула себе на свободі.
Все, здається, стою біля замкнених міцно дверей.
Всі таланти – навіщо? Не вказують шлях додому.
Чи Ти кликав мене, чи то просто – самообман?
Всі таланти – даремні, якщо не потрібні нікому;
Якщо Шлях не осяють, а лиш напускають туман.
2019-06-17/2023-05-28
[i]З циклу "Fidem"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2023
На зболеному, зраненому тілі
Живого місця вже не залишилось.
А усміхаюсь – я ж бо на весіллі,
Яке мені, мабуть-таки, наснилось.
Скидаюся – і бачу твої очі
В його очах. Я бачу твої руки,
А то – його. Я жить із ним не хочу.
Тебе немає. То навіщо муки?
Бо він – твій син. Тому все – дуже просто:
Для тебе я – майбутня майже „доня”.
А на душі – байдужість, мов короста.
Й на моїх плечах – не твоя долоня...
~2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2023
Мені бракує рук твоїх, красивих, теплих, ніжних.
Твоєї усмішки і дум, очей твоїх безгрішних.
І слів твоїх, що душу напувають -
Тих лагідних, що Всесвіт відкривають.
Мені бракує снів твоїх, барвистих і казкових.
Твоїх долонь, і вуст твоїх, пісень твоїх чудових.
І слів, які лише мені ти скажеш
Й до себе моє серденько прив'яжеш.
Неначе ніч напровесні без пісні солов'я –
Без радості, без трепету, без серця твого я.
~2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2023
Усього лиш рядки на екрані.
Хто за ними – людина? Мара?
(Молодик же у небі єднає природньо
Захід і Схід.)
Любов чи захоплення?
Пристрасть?
Цікавість?
Наївна гра?
...Кожен із нас усе ж прагне
для когось
лишити слід...
2023-05-24/26
[i]Відгук на вірш К0ВАЛЯ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984157[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2023
Так тихо, тихо в лісі. Переддощ.
Лиш пташка часом щебетне несміла.
Іду сюди з далеких своїх прощ –
І добрий дух приймає попід крила.
2023-04-18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2023
Порівняння банальні, але такі неодмінні:
Із дерев осипається снігом рожевим квіт.
А вгорі – небеса: теплі, лагідні, ясно-сині...
Скільки днів ще до миру? Скільки до Світу літ?
2023-03-28
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2023
...Хай натхнення злітає метеликом білим у простір,
Наче дотики вуст до пелюсток ружевого квіту –
Все одно на полях залишаються воїнів кості,
Все одно не вдоволить ареса утробу неситу.
Наче краплі мазки́ полум’я́ніють маки у полі.
Мов надія на світло – між ними синющі блавати.
...Та чи буде колись нам війни і нещастя доволі?
Чи без спину до скону буде́мо світи руйнувати?
Треба все ж позбуватись синдрому «моязкраюхати»...
2023-05-17
[i]Мазка́ -- кров, що витекла з рани.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023
...і якщо раптом не настане завтра –
це значить, що немає сили йти,
це значить, що Тебе я вже не варта;
в моєму завтра завжди будеш Ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
Нині – Чистий Четвер. Й місто з ночі омите дощем.
Любий Господи мій! В Твої Храми скільки ще йти?
Залишається в серці цей тихий несплаканий щем,
І не гасне надія, що все ж наведеш мости.
2023-04-06/10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2023
Моя перша весна тут, в азалії рясно уквітчана,
Коли світ усміхавсь, і стелилось майбутнє до ніг.
Де той радісний час, де надіями юнь закосичена?
Ні кохання, ні мрій не лишилось од днів весняних...
2023-04-05
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2023
На майданчик під вікнами ходять погратися діти,
І дзвінкі голосочки виповнюють душу спокоєм.
У цім світі завжди є чим тішитись, чим порадіти –
Тільки ми все шукаєм чогось недосяжно-високого.
2023-03-28
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2023
Повні жмені віршів – до Престолу Твого підніжжя.
Чи зерно, чи полова – про те не мені судить.
Удалося, скажи, подолати життя бездоріжжя?
Я ж бо просто хотіла із миром у мирі жить.
2023-03-29/30
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KG7Bs_BCC5w[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2023
Надзвичайне пожвавлення панувало в Університеті: ще б пак! Знайдено рештки старої, можливо, однієї із перших, ракети. І де! На території Університету Космонавтики! Копали якісь траншеї для облаштування декоративного ставка, і тут – така знахідка! Просто серед лугу, на якому уже скільки років відпочивали студенти-майбутні космонавти.
Одразу почали говорити, що це – знакова подія! Мало того, що ракету знайдено на території УК, то ще й коли – за кілька годин перед стартом Першої Міжгалактичної Експедиції! Адже саме сьогодні, рівно опівдні, із космодрому, що знаходиться тут же, при Університеті, повинна стартувати ця експедиція – експедиція, на приготування якої пішли роки. Величезні кошти вкладено в неї. На спорядження її, на підготовку, тренування кількох десятків ретельно відібраних космонавтів витрачено гроші, які могли б бути використані для побудови нових шкіл чи лікарень, доріг чи житла для соціально незахищених громадян; або для розробки ефективніших методів ведення сільського господарства – це так необхідно на планеті, що страждає від перенаселення і нестачі натуральних продуктів харчування.
Але громадяни відмовилися від усіх цих нагальних речей заради майбутнього. Заради того, аби встановити контакт цивілізацій. Контакт, якого ще не бувало в історії, про який тільки мріяли – фантасти, вчені. А тепер, виявляється, фантастами стали й усі жителі планети: перед початком підготовки Експедиції було проведено всезагальний референдум, і більшість висловилася «за». Люди сказали космічним польотам «Так!» Чи це не епохальна подія? Нарешті людство перестало ставити потреби свого шлунка на перше місце! Спеціялісти підрахували, що для ретельної підготовки цієї Експедиції за кілька років до і ще довго опісля відправки населенню доведеться таки тугенько затягнути пасок. «З голоду не помремо, але і розкошувати не зможемо.» А однак люди вирішили, що мета виправдовує засоби. Ура! Люди нарешті почали мислити глобально.
І от великий День настав! Саме сьогодні, рівно о 12-й дня, має стартувати ця Експедиція. А вранці, незважаючи на всезагальне збудження, робітники на університетській галявині просто виконували свою роботу. І от – така знахідка! Зрозуміло, пожвавлення студентів ще більше посилилося. Навіть сивочолий Ректор, що все життя поклав на вівтар космонавтики, що багато бачив і багато пережив – і той хвилювався. Це було видно під час його ранкового привітання.
А однак політ – польотом, знахідка – знахідкою, а нехтувати навчанням усе одно не годиться. Тож студентам, хоч і з неохотою, довелося розійтися аудиторіями, аби продовжити слухати перервані лекції чи відповідати на питання викладачів.
«Теорія поширення хвиль. Ви, напевне, чули?» - тривала лекція на другому курсі. Студентів у цій групі небагато, серед них лише одна дівчина. Дівчат узагалі в УК було негусто: занадто складне заняття для жінки, певне, оті космічні польоти. Навіть не вчитися важко – хіба жінки дурніші від чоловіків? – але саме життя опісля: навряд чи вдасться створити нормальну сім’ю, народити дітей – все те, що так важливо для жінки. Хіба що ти працюватимеш якимось диспетчером десь на космодромі; часом можна вести якісь наукові дослідження. Але хіба ж то справжня космонавтика? Хіба можна порівняти захоплення, викликане спогляданням зір відкритого Космосу, із роботою за комп’ютером у душному залі, де ще багато сидить таких, як ти, і тільки стежать за чиїмсь польотом на екрані, і віддають керівні вказівки у мікрофон? Звісно, робота важлива і відповідальна – але то все ж не Політ.
І фізична підготовка – слід було мати і здорове серце, і здорові очі. Очкариків у космонавти не брали. Отож і повелося, що дівчина серед студентів УК – рідкість. А тим паче – така: Енґа, можна сказати, усе життя присвятила космонавтиці. Мріяла про польоти із самісінького дитинства. В той час, як її ровесниці бавилися ляльками, вона конструювала моделі космічних кораблів. Пожадливо вивчала фізику, математику, навіть хімію – те, що могло придатися при підготовці до польотів. Читала багато – але все, пов’язане із Космосом. Ніяких там любовних романів. Цілеспрямована й уперта, вона досягла свого: вступила-таки до омріяного університету. З першого разу, без додаткових іспитів. І личко мала гарненьке (а кого молодість не красить?), а те, що була однією із трьох дівчат на курсі, лише додавало їй популярності. Одначе вона ніколи не зважала на залицяння. Знала, що жити нормальним сімейним життям їй все одно навряд чи доведеться, то ж навіщо розпилювати себе на те, що не принесе користі у досягненні мети? От така вона і була: гострий розум, допитливість, наполегливість. Вірність обов’язку. Чудовий вийде космонавт міжгалактичних польотів. Шкода, що була надто молода, аби потрапити до Першої Експедиції.
[i]Повний текст оповідання можу вислати на електронну пошту.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023
На порозі зими визираю в прочинені двері
І дивуюсь: як мало, як мало прожито в житті.
Передумані мислі – рядками бігцем на папері –
Все строкаті-строкаті, і знову, здається, не ті.
А мій час особистий згортається, схоже, у сферу.
Це багато чи мало – тих кілька рядків до кінця?
І чи варті ці мислі зусилля, чорнила, паперу? –
Бо ж одна лише Вічність розкриє обійми Творця.
2023-02-24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023
...
[i]Далі буде...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2023
Останні ноти останньої пісні забриніли й загасли під високим склепінням. Зала вибухнула шаленими оплесками. «Браво! Біс!» - це було ще так незвично, але страшенно приємно. Слава – ось вона, і Саманті Марлі вона подобалася.
А потім – квіти, квіти… Букети і букетики, оберемки троянд і поодинокі квіточки, кульки, м’які іграшки… Захоплені очі навколо.
- Люба, це було чудово! Ти просто неперевершена! – Джері швидкими кроками зайшла у гримерку. – Поглянь, скільки квітів! Тепер уся країна заговорить про тебе!
Саманта щасливо усміхалася.
Скільки репетицій, недоспаних ночей, скільки місяців наполегливої праці – аби цей виступ у Великій опері завершився тріумфом! Так, Саманта справді заслужила ці оплески.
Простора гримерка уся потопала у квітах. Троянди, троянди; червоні, пурпурові, білі, рожеві… Ромашки, лілеї, тюльпани, орхідеї… І знову троянди. Гримерка ніби перетворилася на оранжерею. Саманта захопленими, щасливими очима оглядала це царство квітів.
І ось погляд її зупинився на великому кошику з гарно виплетеною ручкою, що стояв майже біля її ніг. У кошику був букет розкішних фрезій. Улюблених квітів Саманти. «Як чудово! Яка краса!» - подумала вона. Широка усмішка на її гарненькому личку стала ще ширшою.
Серед квітів кольоровими іскринками мінилася листівка. Саманта нахилилася, витягла її і розгорнула.
[i]«Шановна панно Марлі! Люба Саманто! Чудовий виступ! Я і не очікував від Вас меншого. Низько вклоняюся Вашому таланту й наполегливості.
Але серед бурі оплесків, моря квітів і океану захоплених очей не забудьте про себе, про свою безсмертну душу – завжди вперто йдіть уперед і не розмінюйтеся на дешеву популярність…»[/i]
Саманта ще і ще раз уважно перечитала слова, виведені у листівці. Твердий гарний почерк, чорнило, а не кулькова ручка. Можливо, зміст трохи дивний, але їй сподобалося. У пам’яті раптом зринули слова матері: «Не розгуби себе, доню! Ніколи не розмінюйся на дешеву популярність. Завжди працюй заради вічності, хай навіть сьогодні це не приносить тобі успіху.» Шкода, що мама не дожила до цього дня – зла хвороба рано забрала у неї життя і позбавила можливості бачити свою любу дитину, свою Манті на вершині слави, серед цього моря квітів, чути оплески, що їй призначалися…
Саманта зітхнула.
І ось тепер майже дослівно слова матері повторилися у цій листівці від незнайомого шанувальника. Ні підпису, ні ініціалів. Тільки ледь вловимий – майже зовсім невідчутний – запах чоловічих парфумів… І улюблені фрезії.
Саманті подумалося, що цей шанувальник – напевне якийсь молодий мільйонер, симпатичний, розумний і закоханий у неї без пам’яті. От би із ним познайомитися!
І Саманта знову кинула захоплений погляд на кошик із фрезіями.
[i]Повний текст оповідання можу вислати на електронну пошту.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2023
***
2001/2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Того вечора я знову опинився в цьому кварталі. Я не знімав дівчаток – ну, може, зрідка, - але частенько просто приїздив сюди, мабуть, моє буремне дитинство нагадувало про себе у такий дивний спосіб. Чомусь любив прогулюватися тут, серед барвистих панянок із закличними усмішками – мені вони не здавалися ні огидними, ні вульгарними. Удома мене ніхто не чекав – а тут вони: якщо й не друзі, то, принаймні, гарні знайомі. Крім того, моя робота також сприяла, що дівчата, як і їхні сутенери, були зі мною надзвичайно приязними.
Я уже знав їх усіх; коли з’являлася новенька, це одразу впадало мені в око; так само, як і тоді, коли якась зникала. Вони були мені майже родиною, і я намагався знати усе про кожну з них.
Ось і того вечора я повільно їхав уздовж головної вулиці цього «Саду красунь», як його називали, - і раптом помітив її.
Що вона робила тут? Як сюди потрапила? Серед яскраво розмальованих, нав’язливо-жвавих дівчат вона була дуже тихою, дуже скромною. Здавалася янголом, що якось недоречі, випадково, завітав у цей божевільний, грішний світ.
Вона сиділа на розбитому ящику біля стіни, підібгавши під себе ноги, і неуважним поглядом дивилася перед себе. Мала такий нещасний, такий беззахисний вигляд, що у мене стислося серце.
Спочатку я подумав, що вона заблукала, потім – що їй ніде переночувати. Я виліз із машини, підійшов до неї і мовив:
- Привіт!
- Здоров! – коротко відказала вона, не підводячи на мене очей.
- Що ти тут робиш? – запитав я.
- А тобі як здається? – усе так само дивлячись поперед себе, мовила вона.
Я розгубився.
- Ну-у… - непевно промимрив, але не знав, що ще сказати. Ця дівчина тепер не видавалася мені такою беззахисною, однак іще більше мене зацікавила. – Ти заблукала?
Тут вона звела-таки на мене очі, і стільки здивування, змішаного з презирством, було в них, що я остаточно розгубився. Поки я стояв, як бевзь, і витріщався на неї, вона запитала:
- То ти чогось хотів, чи як? – голос, мов криця, а очі темні-темні, ніби нічне небо.
- Ходімо зі мною, - запропонував я, і одразу ж подумав, що це було по-дурному і вона мене відшиє.
Проте, на величезний мій подив, вона не запитала: «Куди?», «Навіщо?» чи ще щось. Просто підвелася, подавши мені руку, підійшла до мого джипа, почекала, поки я розчинив перед нею дверцята, залізла в салон і втупилася у свої нігті.
- Тобі є де переночувати? – запитав я, коли автомобіль рушив.
- Поки що не знаю, - якось непевно відповіла вона.
Я вирішив відвезти її до мотелю і забронювати кімнату на кілька днів. За цей час усе повинно владнатися, думав я.
Дівчина перестала роздивлятися свої нігті, натомість звернула очі на прибрану неоном нічну вулицю. Я час від часу кидав на неї погляди. Вона видавалася зовсім спокійною; й тіні тривоги не читалося на її свіжому, ще зовсім дитячому личку. Ніби це й не її незнайомець віз невідомо куди.
З вигляду вона була геть іще дитина; я б не дав їй більше сімнадцяти. Рожеві щоки, довгі вії, чорне пухнасте волосся… Зовсім не нафарбована, навіть губи не підведені. «Певне, з дому утекла… Підліток, що зробиш…» Вбрана була у просторий плетений червоний светр і такі ж просторі чорні джинси, уже добряче потерті на колінах. На шиї висіли ланцюжки, дерев’яні прикраси на шкіряних шнурівках, на зап’ястках – якісь безглузді браслети з бісеру. Словом, типовий підліток.
- Ми поїдемо у мотель, добре? – порушив я мовчанку.
- Ти господар, - вона стенула плечима, продовжуючи дивитися на неонову вулицю.
Здається, я не виклика́в у неї ніякого занепокоєння. Я не стримався і запитав її про це. Вона кинула на мене здивований погляд, з легкою іронією запитала:
- А ти що, коп? Чи бити мене збираєшся?
- Ні, - розгубився я. Моя відповідь взагалі-то стосувалася лише другого її запитання, але я не став уточнювати щодо своєї професії. Здається, поліціянти у неї не дуже в пошані.
- Тоді що за дурні питання?
- Та ні, просто… А ти що, не любиш копів?
- Я їм не довіряю. Маю на те вагому причину, - от і добре, що не уточнював, подумав я.
Ми підкотили до мотелю. За кілька хвилин уже були у кімнаті.
Вона сіла на ліжко і спідлоба подивилася на мене. Зачинивши двері, я присів поруч із нею. Вона не пахнула ніякими парфумами, і я відчував аромат її тіла. Було помітно, як під усіма дурнуватими прикрасами на її шиї ледь тріпоче жилка. Мені чомусь раптом так закортіло торкнутися її вустами… У голові паморочилося.
Здається, я сів надто близько, але вона не відсунулася. Лише підібрала під себе ноги й сиділа так, непорушно, зірко спостерігаючи за мною.
- Я навіть не знаю, як тебе звуть, - промовив я. Намагаючись боротися зі спокусою, відсунувся від неї сам.
- Можеш називати мене Міорою.
- Гаразд, Міоро, - зітхнув я, - мені вже час іти.
Я підвівся. Вона спостерігала за мною здивованим поглядом, але нічого не казала. А я відчував, що не можу все ж піти ось так; мені хотілося, так хотілося поцілувати ту блакитну жилку, що тремтіла у неї на шиї! І вуста її – рожеві і пухкі. І очі…
Я поклав долоню на руки, які вона склала на колінах. Міора не відкинула моєї руки, не запитала обурено, що це я собі дозволяю, лише так само мовчки сторожко спостерігала за мною з-під своїх довгих чорних вій.
А я уже втрачав владу над собою. Аромат її тіла паморочив мені голову; а те, що вона не чинила ніякого опору, розпалювало мене ще більше. Я схопив Міору за волосся і припав вустами до її вуст. Цієї миті я найменше клопотався тим, що ця дівчинка, певне, неповнолітня, що, цілком можливо, вона ще не знала чоловіка, що я спокушаю її і, як поліцейський, нестиму за це подвійну відповідальність. Я не думав навіть про ніжну шовковистість її шкіри, що пальці мої уже відчували на її плечах… Я взагалі не думав, просто віддався відчуттям.
[i]Повний текст оповідання можу вислати на електронну пошту.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Ким була ця жінка? Не знаю... Зустріла її лише кілька разів, але запам’ятала на усе життя. Можливо, вона була моїм янголом-охоронцем, а можливо – лише витвором моєї уяви...
Уперше я побачила її того дня, коли ти покинув мене. Я сиділа у якійсь брудній задимленій забігайлівці й намагалась напитися. Була одинадцята вечора, і я допивала вміст другої не дуже чистої склянки, що її приніс офіціант у засмальцьованому фартусі.
І раптом я помітила її. Вона сиділа за кілька столиків від мене і палила. Взагалі-то я не люблю жінок, що палять – це виглядає вульгарно, не кажучи про шкоду для здоров’я. Але та жінка робила це так... вишукано, що я мимоволі замилувалася нею. Довгі пальці, і довга-довга сигарета в них... І руки... Я ще ніколи не бачила таких красивих рук. І раптом майнула думка: [i]що[/i] така жінка робить у цій дірі? І що тут роблю я? Навіщо ковтаю цю гидоту? Невже ти був мені такий дорогий?
Нараз вона підвелася, підійшла до мене і сіла навпроти. Тепер я змогла краще її роздивитися.
Вона була вся чорна. Чорна сукня, чорні панчохи на струнких ногах, чорні черевички. Чорний лак на нігтях, волосся – мов крило ворона, пряме й довге, і навіть помада була чорною. А очі! Райок - такий чорний, що його неможливо відрізнити від зіниці. Лише шкіра біла-біла, мов із мармуру, і така ж гладенька. Місто – величезне, яких лишень людей тут не побачиш; але такої жінки я ще не зустрічала.
Її обличчя було дуже спокійним, ніяких емоцій. Вона палила і дивилась на мене уважно, майже некліпно. Я сиділа навпроти неї, затамувавши подих, і починала усвідомлювати: ще ніхто не приваблював мене так, як ця жінка. Її портрет став би перлиною моєї творчості. Міська Мона-Ліза, лише без усмішки...
Залишивши недопалок у попільничці, вона підвелась і повільно попрямувала до виходу. Я підхопилась і пішла за нею.
На вулиці було вогко й холодно. Накрапав дрібний дощ. Химери на будинках здавались живими і такими моторошними у блідому світлі самотнього ліхтаря.
Незнайомка підійшла до чорного автомобіля, розчинила дверцята і жестом запропонувала мені сідати. Здається, вона анітрохи не здивувалася, що я йду за нею, а я була щаслива, що вона не жене мене.
...Ми під’їхали до помешкання майже на околиці – я навіть уявлення не мала, що у Місті є такі нетрі. Живопліт, залізна брама – і ось ми вже заходимо до будинку.
Всередині було затишно й гарно. Я закохалась у цю оселю майже так само палко, як у її господиню. Стіни високі, а завіси на вікнах – довгі й важкі. „Оксамитові”, - подумала я. Умеблювання – різноманітних відтінків чорного. Від теплого, кольору сажі, до чорно-синього, наче крило ворона. У мерехтливому світлі лампи-„летюча миша” все навколо здавалося примарним і вишуканим.
Поки я розглядалася довкола, господиня принесла мені якогось напою – хоча він був холодним, але зігрів одразу. Це було не спиртне. Я ще ніколи не пила такого. Господиня сіла поруч на м’яку канапу.
- Я – Еріка, - це були перші слова, що я почула від неї. І швидко додала: - Можеш не називатись, я знаю, що ти – Елвіра.
- Звідки? – я була спантеличена.
- Я усе про тебе знаю, - вона усміхнулась кутиками вуст. Усмішка робила її ще більш привабливою.
- Ви живете тут сама?
- Ні, з ним, - Еріка простягла руку, і звідкись ізгори, шумно змахнувши крильми, на неї опустився ворон: дуже великий і такий же красивий. Птах поглянув на мене розумними очима.
- Дякую, Еріко, що не дали мені напитися сьогодні увечері. Якби не ви, я б уже, певне, ночувала десь у смердючому болоті серед брудних нетрів.
- Час лягати спати. Ходімо, я відведу тебе.
Ми піднялися на другий поверх, пройшли коридором, далі через якусь кімнату, спустилися на кілька сходинок, повернули ліворуч – і нарешті увійшли до невеликої затишної кімнатки. Широке ліжко під пологом одразу ж мені сподобалося.
- Лягай, - Еріка розстелила постіль. Білизна була шовкова і, звісно, чорна.
Коли я лягла, Еріка дбайливо підіткнула мені ковдру, мов мати – дитині.
- Спи, люба, - лагідно промовила вона, і мені здалося, що очі її потеплішали.
- Можна, я коли-небудь напишу ваш портрет? – сонним голосом запитала я.
- Звісно. Коли-небудь ти обов’язково це зробиш. Спи, - вона загасила нічник і вийшла.
[i]Повний текст оповідання можу вислати на електронну пошту[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973583
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Не має меж Любов Отця,
Що мене огортає.
У очах бринить захоплення і сльозо-ю тихо спадає.
(2 р.)
Мов свіча палюча ця сльоза.
Стій, не руш і придивись,
Небеса у їх славі щоб побачити.
(2 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
1.
Я прокинутись мрію там,
Де коханий мій є завжди.
В ніжне личко його подивлюся –
Усміхнуся радісно йому.
Приспів:
О мій милий, мій коханий!
Мене не залишай!
Милий мій, коханий мій!
Ніжний шепіт хочу твій почуть.
Почуття твоє – над усе,
Більше світу, більше життя.
О мій дорогий, єдиний мій!
2.
Я прокинутись мрію там,
Де із милим танцюємо.
У обіймах його завмирать,
Усміхатись радісно йому!
Приспів.
3.
Так прокинутись мрію там,
Де його я чутиму завжди.
І, за руку його ніжно взявши,
До світу будемо співать.
Приспів:
О мій милий, мій коханий!
Мене не залишай!
Милий мій, коханий мій!
Смак твій на вустах мені мов мед.
Ти гарячим почуттям своїм
Моє серце зігрій.
О мій дорогий, єдиний мій!
(2006)
[i]Під "коханим", зрозуміло, у першу чергу мається на увазі не чоловік чи коханець=) Пригадуєте "Пісню над піснями"?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
Що світ без Тебе, Отче? Небо без зірок.
Травнева ніч без солов'я.
Лише для тебе кожен подих мій і крок.
Живу лише Тобою я.
Що я без Тебе, Отче? Тіло без душі.
Тобі дарую все, що є.
Йду за Тобою, Отче, лиш не залиши.
Тобі – усе життя моє.
Пр.:
Твоєму Слову свято вірю я.
До Тебе все розвіялось, мов сон.
Тобі – і серце, і душа моя.
Моя любове, мій Господь.
Бува, в житті раптово забракує сил,
Бува спокуса, біль і страх.
Але з Тобою, Отче, докладу зусиль,
І знов на рівний вийду шлях.
Пр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
Не проміняю ні на що в світі Господа я.
І інших благ я не шукатиму уже.
І мене в житті лише Господь захищає,
Лише Його бажаю бачити.
Господа я люблю
У цім світі над усе.
Справді щиро хочу буть улюбленим дитям Його.
(2006)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
Господь нині теж шукає праведних людей.
Із небес на землю пильно погляда.
Господь шукає їх, але де вони?
Не знають, що Господь є – жаль...
Хто піщинки біля моря злічити б міг?
Наче зір в нічному небі, на землі не злічить людей.
Але Бога й шлях до світла чи шукають вони?
Мов мурахи, не підводять від землі очей.
Господь нині знову подививсь на землю,
Очима шукав тебе між людей.
Ти ж раптом голову догори підвів – побачив: є ще й небеса!
І зустрілись очі Господа і твої.
Здивувався Господь й усміхнувсь.
І, зрозумівши, що вже не один, заплакав ти від радості.
Господь нині знову подививсь на землю,
Очима шукав тебе між людей.
Ти ж раптом голову догори підвів – побачив: є ще й небеса!
І зустрілись очі Господа і твої.
Здивувався Господь й усміхнувсь.
І, зрозумівши, що вже не один, заплакав ти від радості, заплакав ти від радості.
(2006)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
[i]«Привіт, Одрі! Пам’ятаєш мене?»[/i]
Багато таємниць приховує у собі Місто. Скільки людей, на перший погляд зовсім звичайних, нецікавих; а приглянешся до них пильніше – і невимовні історії можуть відкритися твоїй увазі. Втім, хіба бувають зовсім нецікаві люди? Просто треба уміти спостерігати...
Ось двоє крокують вулицею. Висока темнокоса красуня на вигляд має років двадцять, не більше. Інша – маленька дівчинка років семи, також чорнявенька, із рожевим повновидим личком і світлою усмішкою. Вони сестри. Старшу звуть Одрі Дилінґер, молодшу – Кікі. Вони повертаються із дитячого садочка.
- Ну, Кікі, покажи-но, що ви сьогодні малювали? – цікавиться Одрі у своєї сестрички, коли вони приходять додому.
- Я намалювала свою сім’ю. Ось, дивись: мама, тато, я. А ця дівчина – правда, гарна?
- Правда. Хто ж це?
- Це ти, - і мала Кікі поважно простягає сестрі свій малюнок.
- Невже я? Дуже схоже! – зеленоока красуня, усміхнувшись кутиком уст, розглядає маленького кривобокого чоловічка, більше подібного на карлика, ніж на Одрі. Лише копиця чорного волосся робить його трохи схожим на оригінал.
Одрі Дилінґер, як ми вже сказали, була доволі дорослою панною; давно сама заробляла собі на хліб. Але жила й далі з батьками, бо на її плечах лежала турбота про молодшу сестру. Пані Дилінґер народила свою старшу доньку у шістнадцять, будучи зовсім іще молодою і недосвідченою, і Одрі зростала, мов та билина при дорозі. Тепер мати працювала посудомийкою в ресторані, і майже не мала часу на виховання й молодшої дочки. Тож Одрі сама взялася доглядати Кікі, не бажаючи, аби сестричка зростала без материнського тепла.
Батько Дилінґер працював у авторемонтній майстерні, й від нього завжди пахло мастилом і бензином. Він був великим і добрим, і Кікі любила його більше за матір.
Ось у замку повернувся ключ, і до передпокою увійшла пані Дилінґер, як завше, дуже втомлена. Вона здавалася старшою своїх тридцяти семи; важка праця робила своє: долоні червоні й пошерхлі, навколо очей залягли глибокі зморшки. У руках вона тримала паперовий пакет із продуктами.
- Ось, отримала сьогодні гроші, - сказала вона і поставила пакет на стіл. – Купила дещо для моєї маленької Кікі, - мати лагідно погладила доньку по голівці, а потім пішла до ванної кімнати.
- Мамо, ходи їсти, - Одрі вже накривала на стіл нехитру вечерю. – Батько сьогодні пізно повертається...
Коли мати сіла до столу, Одрі зауважила, що у неї забинтований палець.
- Що сталося? Порізалась?
- Та ні, якийсь чоловік прищемив дверима у магазині.
[i]«Втім, не думаю... Ти ніколи й не дивилася у мій бік, жодного погляду за довгі роки... Навіщо, справді, тобі був потрібен я, адже ти зустрічалася із Германом, красунчиком Германом, капітаном шкільної футбольної команди...»[/i]
- Сьогодні ми робили візитівки, - розповідала Кікі. – Панна Вачовська розказала, що у кожної людини має бути своя візитівка.
І от Кікі дістала із папки кілька розмальованих прямокутничків, розклала на столі. Помітно було, що вона задоволена результатами своєї роботи. Старша сестра з любов’ю спостерігала за нею.
- Це ось візитівка мами...
- «Пані Дилінґер», - прочитала Одрі. – Кікі, сонечко, та ти вже зовсім добре пишеш!
- Та ще не зовсім, - трохи знітилася дівчинка. – Панна Вачовська нас навчає.
- Подобається вона тобі?
- Не знаю... Вона добра, - з цими словами Кікі залізла сестрі на коліна, обійняла її своїми маленькими рученятами і промовила: - Але ти – добріша. Я тебе люблю.
- Сонечко моє! – Одрі притулила до себе сестричку і поцілувала у рожеву щічку, та мала уже нетерпляче щебетала далі:
- А це ось візитівка для мами з татом, якщо вони разом підуть у гості. Я навіть намалювала їх, аби було гарно, - Кікі взяла зі столу картку, на якій було намальовано двох потвор із великими головами; одна мала коротке чорне волосся, а інша – червоні сережки у вухах.
- А це що? – запитала Одрі, вказуючи на прямокутники, наведені чорним фломастером на носах чоловічків.
- Не знаю, то не я малювала, - стенула плічками Кікі. – Хтось домалював, поки я ходила в туалет. Я не стала перемальовувати, бо в мене не вийшло б знову так гарно.
- А ось візитниця, - дівчинка дістала із папки гармошку, склеєну із кольорового паперу, і розклала карточки у кишеньки.
Сестри повечеряли, і Одрі вклала Кікі спати. Закутала її у ковдру, поцілувала в чоло, побажала доброї ночі. А тоді пішла у вітальню дивитися телевізор; чекала, коли батьки повернуться з роботи. Мати, здавалося їй, чомусь затримувалася.
Батьки прийшли близько півночі.
- Ви сьогодні разом? – запитала Одрі, не відвернувши погляду від екрану.
- У лікарні зустрілися, - втомлено промовив батько.
- У лікарні? – занепокоєно перепитала вона і вибігла до них у передпокій. – О Господи, що з вами трапилось?! – вигукнула Одрі, поглянувши на батьків: і в матері, й у батька на носі були приліплені шматки пластирю.
Батько зняв свої старі черевики, важкою ходою пройшов на кухню й опустився на стілець. Мати присіла навпроти. Одрі мовчки оглядала їх, чекаючи пояснень.
- Коли я повертався додому, якийсь тип вискочив із-за рогу і врізав мені по носі. Не зробив спроби пограбувати... Просто зламав мені носа і накивав п’ятами. Не розумію... – батько важко зітхнув. – Я навіть не встиг його роздивитися, все сталося так зненацька...
- А ти, мамо?
Мати гірко посміхнулась.
- Зі мною сталося майже те саме. Тільки я від удару втратила свідомість. А як отямилася, пішла до лікарні, де й зустріла батька...
- І ніхто не допоміг тобі, поки ти лежала непритомна??
- У тих нетрях, якими я повертаюся додому? Хто ж там ходить... – мати теж переривчасто зітхнула. Руки її ледь тремтіли.
«Що ж це робиться на світі? – розпачливо подумала Одрі. – Як же так?..»
- Ви повідомили поліцію?
- Яка там поліція... – відповів батько. – Ми ж навіть не роздивилися тих типів...
[i]Повний текст оповідання можу вислати на електронну пошту.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972629
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
То не віра, не праведність – просто таке життя.
Бо інакше не можна, інакше – то друга смерть.
Пам’ятаєш завжди найменше Своє дитя –
І захоплене серце Тобою нуртує вщерть.
Та боюсь спокуси – бо ж просто слабке маля,
Бо неправда світу – брутальна й така проста.
На узбіччі тихо пантрую життя здаля.
Попри все – триматись узніжжя Твого Хреста.
2023-01-27
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
Випити кави в маленькій затишній кав’ярні,
І на додачу – дружня розмова чи книжка цікава.
А за вікном – між будинками небо блакитне,
Удалині – сиві гори спокійно-величні... –
Тиха і про́ста ця хвилька буденного щастя,
Що в суєті непомічена швидко збігає.
За журавлями
В долоні не бачим синиці.
***
Але, ізрештою, сенс має тільки [b]спасіння[/b].
2023-01-24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2023
Обрій рожевий, і скеля рожева.
На горах рожевих – рожеві дерева.
В рожевих будинках рожеві віконця –
Мов іскри рожеві рожевого сонця.
Цей вечір рожевий рожевою млою
Вже ніч – нерожеву – веде за собою.
2016-11-15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023
...
2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971666
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2023
– Перевірила?
– Перевірила.
– І як?
– Усе чисто.
– Жодного мікрогелікону?
– Жодного!
Він гукає до мене, не одриваючи голови від якихось інших своїх справ, а я воджу цією хитрою штукенцією над штаньми, які були спочатку замащені кров’ю, а тоді він обробив їх отим нововинайденим препаратом. Як і слід було очікувати, штукенція слідів крові не виявляє. Їх просто нема. Знищені. «Жодного мікрогелікону,» – як каже Ґоран. «Мікрогелікони» – так він називає найдрібніші частинки речовини, які не те, що оком не побачиш – не виявиш і під електронним мікроскопом (можливо, я щось плутаю, але я завжди чула від нього саме це слово).
Мій чоловік – учений. Фізик і хімік. Познайомилися ми в університеті.
Не думайте, я не вчилася в університеті – клепок бракує. То він учився. А я стовбичила на території кампусу і роздавала рекламні брошурки своєї церкви. «Віруйте в Ісуса Христа!», «Якщо не покаєтеся у гріхах – потрапите до пекла» тощо – ну, знаєте? Напевне, вам теж такі траплялися хоча б раз у житті. Так от, я вешталася і роздавала, а студенти – як і усі інші: хтось одразу відмовлявся, хтось брав, аби одчепилася, а потім тихцем од мене вкидав брошурку у смітник, хтось навіть гортав із не позбавленим цікавості обличчям – але зрештою брошурка знову опинялася у смітнику. Я подумки лаяла «тих клятих грішників», витягала викинуту брошурку, обтрушувала і намагалася втицьнути черговому перехожому.
А [i]він[/i] узяв її і сказав: «Справжня віра не з’являється від того, що ви тицьнули людині цю макулатуру.» «М-м-м,» – промимрила я, і, не маючи, що на це відповісти, пробелькотіла стандартну фразу: «Треба вірити в Ісуса Христа!» «Навіщо?» – запитав він. «Щоби не потрапити до пекла!» – не замислюючись, відказала я, як мені самій казали не раз. «Ти гадаєш, що вірити лише для того, аби отримати для себе якісь переваги – у нашому конкретному випадку, врятуватися від пекла – це є правильна передумова для появи віри?» «...Е-е-е» – зміст фрази залишився для мене туманним і неясним, кажу ж, я була неуком неотесаним. «Я маю на увазі, – зрозумів він мою розгубленість, – хіба правильно вірити в Бога лише для того, аби не потрапити до пекла? Хіба не варто вірити лише заради Нього Самого? І взагалі, важливою є не віра, а любов.» «Так-так, – почула я щось рідне і знайоме, – Бог є любов, Він любить нас! І ми маємо любити Його!» «[i]Маємо[/i]? – він знову збив мене із пантелику, – хіба любити із необхідности – то є любов? І взагалі, ти сама любиш Його? Сама віриш у те, що отут написано у цій брошурці?» «Так, звичайно!» – а сама подумала: от халепа! Це я маю його переконувати, а не він мене – і зрозуміла, як мало ще у мене досвіду. Взяти брошурки і вийти на вулицю – зовсім не означає стати проповідником (хоча б якимось, а не те що гарним). А він вів далі: «А відчуваєш?» «Що відчуваю?» – мусила я підтримувати розмову, бо не знала, як відкрутитися. Тепер мені стало ясно, чому роздавальники брошурок ходять принаймні по двоє: удвох простіше напосідатися на когось, не попускаючи, аби він сам напосівся на тебе. «Ну, ти ж казала, що Бог є Любов. Сама ти відчуваєш Його Любов?» «Так, звісно!» – відбулася я черговою завченою фразою. «А як, як ти це відчуваєш?» «Як?...» – і отут я замислилася: а й справді, як? А він дивився пильно мені в обличчя, здавалося, читаючи там мою розгубленість. Помовчав якусь хвилю, а тоді перепитав: «То як же?» І тут я не витримала: «Як, як! Та ніяк! Я просто знаю – і все! От причепився! Не хочеш брати брошурки – то йди собі!» «От бачиш, – докірливо похитав він головою, – хіба ж це християнське ставлення до ближнього? "Лікарю, зціли себе сам", – казав Спаситель.» «Луки, розділ четвертий вірш двадцять третій,» – машинально пробубоніла я, почувши знайому цитату. «Отож-бо. А ти сама хвора, як же збираєшся лікувати інших?» Я мовчала. Я була геть іспантеличена. Мої церковні навчителі зовсім не готували мене до такої ситуації. «А я міг би тобі допомогти.» «Як?» – питання зірвалося автоматично. «Я міг би відкрити тобі Його Любов.» «Мені багато розказували про це у церкві.» «А я нічого не буду тобі розказувати. Я просто любитиму тебе – ото й усе.» Я втратила дар мови. Що це за пришелепуватий? Оце влетіла я із тими брошурками. Замість роздати їх усі спокійно за які дві-три годинки і з чистою совістю піти на вечірнє зібрання, я стовбичу тут і розмовляю із якимось диваком, який верзе таке, що ні в які ворота не лізе. Я гарячково міркувала, що сказати і як від нього відкараскатися. А він запитав: «То як?» «Що – як?» «Як щодо того, щоб я любив тебе?» – голос його був спокійним і лагідним, погляд – проникливим, усміх – щирим. Точно, пришелепуватий. Слід було мені йти роздавати на базар, а не у Природничий університет. «Чого ти від мене хочеш? – уже майже крикнула я, остаточно втративши рівновагу. – Ти що, пропонуєш мені переспати з тобою? Та йди до біса! Збоченець!» Я розвернулась і подалася геть. Але, ступивши кількадесят кроків, не втрималась і обернулася: він стояв на тому ж місці і все так само дивився на мене: лагідно й усміхнено. Можливо, якби у мене був хлопець, я таки втекла б ізвідти. Але я була сама, а хотіла зустрічатися із кимось – як будь-яка нормальна дівчина у нашому нормальному цивілізованому суспільстві. Та досі ніхто мене не запрошував. Жіноча цікавість іздолала, і я повернулася. «То чого ти хочеш?» – запитала я у нього. «Я любитиму тебе.» «Як ти зможеш любити мене, якщо бачиш уперше в житті?» «Це нічого, ми познайомимося ближче.» «Як же ти любитимеш мене – я дуже вредна, і не вчуся в університеті.» «І це нічого. Я любитиму тебе, бо тебе любить Він – усе просто.» І я не знайшла, що на це відповісти.
Ось так мій чоловік зустрів свою дружину.
У церкві до нашого зв’язку поставилися не надто приязно – певне, тому, що Ґоран геть не вписувався у цей радісно-захоплений гурток. Вони не казали нічого, але мені стало якось мулько на зібраннях, коли я бувала із ним, і нудно – коли без нього. Самому ж Ґоранові тут було тісно, як він казав. Що значить оте «тісно» – я тоді ще не розуміла; але я безумовно довіряла йому, а він – він любив мене і шкодував; у церкві ж мене лише постійно повчали. І я покинула церкву. Він зробив те, чого не зуміли вони – відкрив мені Божу Любов. А що іще треба для щастя?
[i]Повний текст оповідання можу вислати на електронну пошту.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971556
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
Захотілось поділитися цікавими думками із книги пана Лабрюйєра "Характери".
Жан де Лабрюйєр -- французький мораліст XVII століття. В радянський час його книга була видана у Бібліотеці всесвітньої літератури разом із "Максимами" Франсуа де Ларошфуко і "Думками" Блеза Паскаля. Усі троє -- варті того, аби їх прочитати хоча б раз, особливо тим, хто, як пан Паскаль, вважає, що головний обов"язок людини -- думати.
Далі подаю мовою оригіналу перекладу=) Хто зацікавиться -- повний текст можна знайти в інтернеті (або у бібліотеці).
[b]Глава XVI О вольнодумцах[/b]
1
Слово «вольнодумцы» равнозначно по-французски выражению «люди, сильные духом», но известно ли вольнодумцам, какая ирония таится в этой равнозначности? Есть ли на свете человек более слабый, чем тот, кто сомневается в первооснове своей природы, бытия, чувств, сознания и не представляет себе, что с ним станется, когда его земное существование придет к концу? Какое, должно быть, отчаяние охватывает того, кто предполагает, что душа его столь же материальна и тленна, как камень, пресмыкающийся гад или иные низшие твари! Не большей ли силы и величия достигает наш разум, приемля идею существа, стоящего выше остальных существ, сотворившего их и заключающего их в себе, существа всесовершенного, непорочного, изначального и бесконечного, существа, подобием и, смею сказать, частью которого является наша бесплотная и бессмертная душа?
2
Человек смиренный и человек слабый равно восприимчивы к впечатлениям, но первый воспринимает хорошее, а второй — дурное; иными словами, первый исполнен убежденности и веры, второй — упрямства и развращенности. Таким образом, смиренный дух приемлет истинную религию, а слабый или вовсе отрицает ее, или создает себе взамен нее ложную. Вольнодумец, мнящий, что он — человек, сильный духом, тоже лишен религии или сам себе ее изобретает; следовательно, он — человек, слабый духом.
3
Я называю людьми мирскими, суетными и низменными тех, чей ум и сердце привязаны к ничтожному клочку Вселенной, на котором они живут, именуя его Землею; тех, кому безразличны и не нужны духовные ценности; тех, кто так же ограничен, как их владения и поместья, которые можно измерить, исчислить в арпанах и обнести межевыми знаками. Меня не удивляет, что, располагая столь ничтожной точкой опоры, они шатаются при малейшей попытке познать истину; что столь узкий кругозор не дает им проникнуть в надзвездные просторы и узреть Бога; что, не отдавая себе отчета, насколько душа выше материи и чего она достойна, они не сознают, как трудно ее утолить, как мало для нее Земли и всех суетных благ, как необходимо для нее присутствие всесовершенного существа, то есть Бога, и какую глубокую потребность испытывает она в религии, которая указует ей путь к Нему и служит порукой несомненности Его бытия. Напротив, я без труда понимаю, как естественно и легко такие люди впадают в неверие и равнодушие и ставят Бога и религию на службу политике, то есть тому, что упорядочивает и украшает здешний мир — единственное, о чем, по их мнению, стоит печься.
4
Иных людей окончательно развращают длительные путешествия, в которых они утрачивают даже ту малую веру, что у них еще оставалась: наглядевшись на различные религии, обряды и нравы, они уподобляются тому, кто входит в лавку, не зная заранее, какую ткань ему надо купить, — каждая лишь усугубляет его нерешительность, в каждой он находит свои прелести и достоинства, теряется, не может ничего выбрать и уходит, так и не сделав покупки.
(А ныне, в наш век ТВ и интернета, и путешествовать особо не надо...)
6
Наслаждаясь здоровьем, люди сомневаются в существовании Бога, равно как не видят греха в близости с особой легких нравов; стоит им заболеть и опухнуть от водянки, как они бросают наложницу и начинают верить в Творца.
11
Покажите мне воздержного, умеренного, целомудренного и справедливого человека, который решился бы отрицать существование Бога. Я допускаю, что, утверждая это, он был бы вполне бескорыстен и беспристрастен; беда лишь в том, что такого человека нет.
12
Мне было бы крайне любопытно взглянуть на того, кто искренне полагает, что Бога нет: он сообщил бы мне, по крайней мере, какие неоспоримые доводы убедили его в этом.
13
Невозможность доказать, что Бога нет, убеждает меня в том, что Он существует.
15
Я чувствую, что Бог есть, и не чувствую, что Его нет: этого с меня достаточно, и никакие умствования не помешают мне прийти к выводу, что Бог существует. Это заключение вытекает из самой моей природы: я слишком легко воспринял этот принцип в детстве и слишком естественно верил в него, будучи зрелым человеком, чтобы усомниться в его истинности, хотя кое-кто и не согласен с ним. Впрочем, я не уверен, что такие люди бывают, но если даже они встречаются, это доказывает лишь одно: в семье не без урода.
(Сколько же уродов развелось ныне!!)
16
Атеизма не существует: у вельмож, которых чаще всего в нем подозревают, слишком ленивый ум, чтобы решать, есть Бог или нет. Они настолько беспечны, что им нет дела до этого важнейшего предмета, равно как до природы души и смысла истинной веры; они ничего не отрицают и ничего не принимают, — они об этом просто не думают.
19
Разве люди так добры, постоянны и справедливы, чтобы мы возлагали на них все наши надежды и не нуждались в Боге, к Которому мы могли бы обратиться за помощью, когда над нами тяготеет незаслуженный приговор, когда нас преследуют и предают?
21
«Отцы Церкви, Учители Церкви! Какие громкие имена и какая скука, сухость, холодная набожность, а подчас и схоластика в их сочинениях!» — восклицают те, кто никогда их не читал. Как были бы удивлены такие люди, составившие себе столь далекое от истины представление об отцах Церкви, если бы прочли их творения, где больше тонкости и проникновенности, блеска и ума, красот слога и остроты суждения, живости и непринужденного очарования, чем [u]во многих книгах нашего века, которые так пленяют читателей, приносят славу своим авторам и преисполняют их тщеславием![/u] Как отрадно верить и знать, что твою веру разделяют, поддерживают и объясняют столь высокие души и столь сильные умы, в особенности если вспомнить, что сравниться с блаженным Августином по обширности, глубине и проникновенности знаний, по чистоте и возвышенности философских принципов, по умению их применить и развить, по убедительности выводов, по достоинствам слога, по благородству морали и чувствований могут разве что Платон и Цицерон.
22
Человек от природы лжив, истина же проста и нага; он жаждет прикрас и выдумок, поэтому истина не для него: она нисходит с неба в готовом, так сказать, виде и во всем своем совершенстве, а человек любит только то, что создал сам, — небылицы и басни. Посмотрите на простонародье: оно вечно что-нибудь измышляет, перевирает и преувеличивает по причине своего невежества и глупости. Спросите даже у самого порядочного человека, всегда ли он правдив в речах; не ловит ли себя порой на выдумках, к которым его толкают легкомыслие и тщеславие; не случается ли ему ради красного словца прибавить к рассказу подробность, которой не было в действительности. Возьмите любое событие, происходящее чуть ли не у всех на глазах: его видят сто человек, и каждый из них описывает его по-своему; осведомитесь об этом событии у сто первого, он все равно изложит дело на свой лад. Как же после этого верить в то, что происходило давным-давно, за много веков до нас? Как полагаться на самых достоверных историков? И можно ли принимать историю всерьез? Говорят, Цезаря убили в сенате. Да был ли вообще Цезарь?
«Какая недоверчивость! — скажете вы. — Какие нелепые сомнения, какая излишняя щепетильность!» Вы смеетесь, даже не снисходя до возражений, и, пожалуй, вы правы.
Предположим теперь, что источник, где упомянут Цезарь, не есть светское сочинение, написанное рукою лживых от природы людей и случайно найденное в библиотеках среди других рукописей, которые содержат как правдивые, так и вымышленные истории; что, напротив, это святое и богодухновенное творение, которое являет всем зрячим признаки своего неземного происхождения и которым вот уже почти два тысячелетия руководствуется множество людей, не позволивших себе за эти века изменить в нем хотя бы букву и почитающих своей священной обязанностью хранить его в первоначальной неприкосновенности; что, наконец, сама религия предписывает незыблемо верить всем утверждениям, содержащимся в этой книге, где говорится о Цезаре и его диктатуре. Сознайся, Луцилий, что в таком случае ты начнешь сомневаться в том, был ли Цезарь.
23
Никакая музыка не достойна восхвалять Господа и звучать в Его святилище, никакая философия не способна достаточно возвышенно говорить о Божественном промысле, о Боге, Его могуществе, Его деяниях и Его таинствах: чем она отвлеченнее и тоньше, тем она суетней, тем бессильней объяснить вещи, познание которых требует от человека только бесхитростности и к тому же доступно ему лишь до известного предела. Пытаться разумом постигнуть Бога, Его совершенство и Его, смею так выразиться, поступки — значит идти дальше древних философов, апостолов и отцов Церкви и заниматься долгими и бесполезными поисками источника истины там, где его не может быть. Стоит отринуть такие атрибуты Создателя, как благость, милосердие, всеправедность и всемогущество, которые дают нам столь высокое и преисполненное любви представление о Боге, как мы, несмотря на все усилия нашего воображения, немедля придем к понятиям сухим, бесплодным, бессмысленным, предадимся пустым, несовместимым со здравым смыслом и в лучшем случае слишком утонченным и замысловатым умствованиям, а углубляясь все дальше в эту новую метафизику, начнем терять веру.
24
До каких только крайностей не доходят люди во имя той самой религии, в которую верят так мало и которой следуют так нерадиво!
[b]25
Умствуя каждый на свой лад, люди искажают ту самую религию, которую с таким пылом и рвением защищают от иноверцев; сообразно своим взглядам они то прибавляют к ней, то изымают из нее множество мелких, но порой существенных подробностей, причем твердо и неколебимо держатся той формы, которую сами ей придают. Таким образом, можно сказать, что у всякого народа, в общем, одна вера и что в то же время у него их множество, ибо почти каждый человек, в частности, исповедует свою собственную.
[/b]
30
Не каждому подобает быть благотворителем и собирать у своих дверей бедняков, со всех концов города приходящих туда за милостыней. Напротив, каждый из нас ежедневно сталкивается с тайной нищетой, которую может облегчить либо своими силами и немедленно, либо предстательствуя за нее перед другими. Точно так же не каждому дано быть проповедником или законоучителем, всходить на кафедру и возвещать с нее слово божье; но кто из нас не встречает порой вольнодумцев, которых следует смирить и вернуть на путь истинный кроткой и задушевной беседой? [u]Человек, в течение своей жизни обративший к Богу хоть одного ближнего, прожил ее недаром, и земля носила его не напрасно.[/u]
32
Кто прожил день, тот прожил век: Солнце, Земля, Вселенная, наши чувства — все неизменно; сегодня и завтра схожи, как две капли воды. Новое приносит нам лишь кончина, ибо после нее мы перестаем быть телом и становимся только духом. Однако человек, всегда столь падкий до нового, почему-то нелюбознателен в том, что касается смерти; от природы он беспокоен, ему быстро наскучивает все, но жизнь — никогда; пожалуй, он согласился бы жить даже вечно. То, что он видит, когда смерть уносит его ближних, поражает его сильнее, чем то, что ему известно о ней: болезнь, горе, вид трупа отбивают у него охоту познать иной мир, и [u]нужна глубокая вера, чтобы примирить его с неизбежностью.[/u]
35
Вера либо истинна, либо ложна. Если она вымысел, значит, добродетельный человек, монах или отшельник зря потеряли шестьдесят лет жизни, и только, — больше им ничто не угрожает. Но если она основана на истине, то человека порочного ожидает страшная участь: одна мысль о муках, которые он себе готовит, приводит в трепет мое воображение; ум бессилен постичь их, слова — выразить. Поэтому, даже допуская, что вера менее истинна, чем это считается, человек все равно не может избрать путь более спасительный, нежели стезя добродетели.
36
Не знаю, стоит ли доказывать существование Бога людям, дерзающим Его отрицать, и заслуживают ли они большего к себе внимания, чем то, которое уже уделено им в этой главе: [u]невежество, главная черта их характера, делает их невосприимчивыми к самым убедительным доводам и самым последовательным рассуждениям.[/u] Пусть они все же прочтут то, что следует далее, но не думают, что этим исчерпывается все, могущее быть сказанным о столь ослепительной истине, как бытие Творца.
37
Сорок лет назад я еще не существовал и не властен был сам наделить себя существованием, равно как сейчас, уже существуя, я не могу не существовать; следовательно, я начал и продолжаю существовать благодаря чему-то, что находится вне меня, что пребудет после меня, что выше и сильнее меня. Если это не Бог, пусть мне скажут, что это такое.
Предположим, что я обязан своим существованием только силам всеобъемлющей природы, которая всегда, даже в бесконечно отдаленные времена, была такой же, какой мы видим ее сейчас[довод вольнодумцев]. Но эта природа может быть либо только духом, и тогда она — Бог, либо материей, и тогда она не способна создать мою душу, либо, наконец, соединением духа и материи, и тогда духовное начало в ней я именую Богом.
Короче говоря, я мыслю, следовательно, Бог существует, ибо тем, что мыслит во мне, я обязан не самому себе, [u]поскольку я не властен был наделить им себя в первый раз и не волен сохранить его хотя бы на одно мгновение теперь[/u]; не обязан я им и такому существу, которое стояло бы выше меня и было бы материально, ибо невозможно, чтобы материя стояла выше того, что мыслит; следовательно, я обязан им существу, которое выше меня и которое есть не материя, а Бог.
40
Предположим, что все материально и мысль моя, равно как и мысль других людей, представляет собой лишь следствие особого расположения частиц материи.[u] Кто же тогда привнес в мир мысль о вещах нематериальных?[/u] Разве способна материя содержать в себе такую чистую, простую и нематериальную идею, как представление о духе? [u]В состоянии ли она породить то, что отрицает и даже исключает ее самое?[/u] Как может материя быть мыслящим началом в человеке, если оно и есть доказательство того, что человек нематериален?
47
В природе все изумительно и величаво, все носит на себе печать Творца; даже то, что порою случайно и несовершенно, предполагает закономерность и совершенство. О, тщеславный и самонадеянный человек! Сумей создать хотя бы того червяка, которого ты попираешь ногой и презираешь. Жаба вселяет в тебя отвращение? Попробуй сделай ее, если можешь. Каким несравненным мастерством владеет тот, кто творит такие создания, которые не только восхищают, но и пугают людей! Я не требую, чтобы ты изготовил у себя в мастерской умного человека, статного мужчину, красивую женщину, — такой труд тебе не по плечу; создай хоть горбуна, безумца, урода, и я уже буду доволен.
Короли, монархи, государи, помазанники божьи (все ли ваши гордые титулы я перечислил?), сильные мира сего, люди великие, могущественные и готовые даже объявить себя [i]всемогущими![/i] Нам, простым смертным, для наших посевов нужен хоть слабый дождь, — что я говорю! — хоть немного росы; дайте же нам ее, ниспошлите земле хоть каплю влаги.
Устройство, красота и внешние проявления природы понятны каждому; ее первопричина и происхождение — нет. Спросите у женщины, почему стоит ее прекрасным глазам открыться — и они видят; спросите о том же ученого, — ответа не последует.
48
Миллионы лет, сотни миллионов лет, — словом, любой промежуток времени есть лишь краткий миг в сравнении с бытием Бога, Который вечен; все просторы Вселенной не более как точка, мельчайший атом в сравнении с Его безмерностью. Если мое утверждение верно, — а в этом нет сомнения, ибо конечное несопоставимо с бесконечным, — то, спрашивается, имеет ли какое-нибудь значение человеческая жизнь, или песчинка, именуемая Землей, или та частица Земли, которою владеет и которую населяет человек? В жизни преуспевают злые, говорите вы. Согласен, некоторые из них преуспевают. Добродетель на Земле всегда поругана, а порок торжествует. Не спорю — иногда бывает и так. «Это несправедливо». Ничуть не бывало! Прежде чем делать такой вывод, нужно, по крайней мере, доказать, что злые безусловно счастливы, что добродетель постоянно унижена, а преступление всегда безнаказанно; что время, когда добрые терпят, а злые благоденствуют, сколько-нибудь длительно; что так называемые благоденствие и удача не есть обманчивая видимость и минутный призрак; что та Земля, тот атом, где добродетели и преступление так редко получают воздаяние по заслугам, — это единственный уголок мировой сцены, в котором совершается правосудие и раздаются награды.
Как из того, что я мыслю, я заключаю, что я дух, так из того, что я по желанию могу совершать или не совершать какое-нибудь действие, я вывожу, что я свободен; свобода же — это выбор, иными словами — добровольное решение творить добро или зло, совершать похвальные или дурные поступки, то есть быть добродетельным или преступным. Если бы преступление безусловно оставалось безнаказанным, это, разумеется, было бы несправедливостью; но, кто знает, не остается ли оно безнаказанным только на Земле? Предположим, однако, вместе с атеистами, что в мире царит несправедливость. Всякая несправедливость есть отрицание или нарушение справедливости; следовательно, всякая несправедливость предполагает справедливость, а всякая справедливость есть то, что согласно с верховным разумом. Но, спрашивается, может ли разум не желать, чтобы преступление было наказано? Это столь же немыслимо, как треугольник, в котором меньше трех углов. Далее: всякое согласие с разумом есть истина; это согласие существовало всегда, следовательно, оно принадлежит к числу вечных истин; истина же должна познаваться умом, иначе она не истина; таким образом, познание истины тоже вечно, и это познание есть Бог.
Разоблачение самых таинственных преступлений, совершая которые злодеи приняли все меры предосторожности, происходит так просто и так легко, что кажется, будто один только Господь и мог привести все к такой развязке; до нас дошло такое множество подобных примеров, что, если бы кто-нибудь вздумал объяснить их чистой случайностью, ему пришлось бы заодно убедить нас в том, что случайность испокон веков была равнозначна закономерности.
50
Если на одной стороне сосредоточены власть, наслаждения, праздность, а на другой — покорность, заботы, нищета, то в этом повинна только людская злоба, а не Бог, ибо если бы так распорядился Бог, он не был бы Богом.
Известное неравенство житейских положений, поддерживающее порядок и приучающее к повиновению, есть дело рук Божьих, то есть предполагает Божественное установление; слишком большая их несоразмерность, которая обычно наблюдается между людьми, есть дело рук человеческих, то есть вытекает из права сильного.
Крайности всегда порочны, ибо исходят от человека; равновесие всегда справедливо, ибо исходит от Бога.
П.С. Странно, что во времена глухого "совка" все же издавали такие вещи -- хотя и писали "Бог" с маленькой буквы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971378
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 19.01.2023