| Сторінки (2/199): | « | 1 2 | » |
Я зустрічаю свою тридцять другу весну.
Ніжно-ліловим вона розлилася у серці.
Часом здавалося норов її не знесу...
Боляче. Солоно. Гірко! Й приправлено перцем!!!
Невідворотно! Хоч бий кулаками стіну!!!
Холодно! Страшно! Приречено! Та ж не спинити!
Знаєш, а волю потрібно мати тривку,
Аби не впасти, а вистояти, зміцніти!
Ми тут захожі. І подорож наша – момент!
"Вчора" розвіялось сизим ранковим туманом.
"Завтра" – всього лиш амбіцій еквівалент!
Тож не займайся намарне самообманом!
Я зустрічаю свою тридцять другу весну.
Ніжно-ліловим вона розлилася у серці.
Я її в жменю згребу й затисну
Так, аби встояти! В час непосильного герцю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021
Думкам бракує сонячного світла.
Тепло зомліло в лоні у зими.
Не вистачає Розпачу повітря!!!
Ну а душі... душі, мабуть, пітьми...
Кортить здаватись дужою! Стійкою!
Не гнути спину! Втримати удар!
Закрити щастя від біди собою!
Уберегти від сизих чорнохмар...
Аби не бачив сліз твоїх сторонній.
Аби не чув твій віддчайдушний крик.
Ховаєш, мов у землю дикий стогін.
Ти просто звик... Ти бути сильним звик.
Гризеш подушку. Схлипуєш беззвучно.
Викашлюєш отрутою сарказм.
І вириваєш втрату з серця рвучко.
Аби скоріш нівелювати спазм.
Мовчання душить. Темрява лякає.
Бентежить тиша. Множить рій тривог.
Нехай весна ще трішки зачекає.
Нехай закінчу в осінь монолог...
* * *
Та хоч би як не облітало листя
В душі, розп'ятій розмаїттям драм...
Весна цвіте! Весні не до печалі.
Весна дарує свій парфум вітрам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725200
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2017
Щиро запрошуємо на Паперове Щастя 7. Цієї 🌷весни🌷 ми допомагатимемо Павлику Войтовичу. (https://vk.com/id409745064) Ми дуже сподіваємось на вашу підтримку, а від себе обіцяємо подарувати вам ☀теплу☀ весняну🌿 атмосферу, щирі емоції та, звісно, ЛЮБОВ! ❤З нетерпінням чекаємо вас в "SHANTI",не забудьте замовити столик, місця обмежені😉
Сторінка зустрічі у вк: https://vk.com/event140974493
Йога-кафе Shanti, вулиця Зв'язкова, 6, Івано-Франківськ
19 березня о 17:00
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723327
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2017
Задайте собі новорічного настрою разом з 2-ю річницею Паперового Щастя 😃😉🎄😘 Ми чекаємо вас як завжди у теплій святковій атмосфері з ароматними мандаринками, солодкими карамельками та справжньою різдвяною казкою💋💋💋 Щиро ваша Мистецька спілка "Паперове щастя"
https://vk.com/event133325458
https://www.facebook.com/events/1501647279850887/permalink/1519241084758173/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705659
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2016
Часом вартує змовчати...
Стиснути зуби і просто прийняти усе як є.
Не тому що слабохарактерний,
Геть незрілий там чи, можливо, наляканий.. ні! —
Розумієш, відвертість буває такою колючою!
Біль у твоєму серці полегшає! Стихне!
Але чиєсь подірявлене, зшите з клаптиків,
Геть обвуглене, зранене.... твоя правда його понівечить!
Розіб'є....
Часом усе лежить на поверхні.
І без зайвих слів ... поглядів ... недоречних рим ...
Фальшиві посмішки відверто зверхні...
І ти в істериці поправляєш грим!
Часом вартує змовчати...
Правда скосила вже не одного оратора!
Бог із ним! —
Це її безумовний недолік, незамаскована вада.
Не розпалюй в стосунках ватру!
Не піднімай у повітря пил!
Допоки ти блазень —
Твоя комедійна роль. —
Нехай триває АРЛЕКІНАДА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696904
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.10.2016
Письменниці та подруги з Івано-Франківська об’єднали натхнення, зусилля, ідеї та сюрпризи і вирішили потішити українського читача повнокровними емоціями віршованих рядків у спільному турі Україною з презентаціями цьогоріч виданих поетично-прозових збірок "Евтаназія" та "Рефлексія знеболюючого".
Інга Хухра
(поетеса, есеїстка, дизайнер, майстер в техніці фелтінгу. Авторка книг "Дружба з перевагами", "Медова офіра", "Евтаназія". Співорганізаторка благодійного творчого проекту "Паперове щастя" та засновниця мистецької спілки з одноіменною назвою.)
та
Христина Сирова
(сучасна письменниця, поетеса, есеїстка. Авторка трьох книг: "Біла ворона в чорному", "Рибний Хребет", "Рефлексія знеболюючого" та "Бачу Сни" в співавторстві Тарасом Квітиком. Громадська діячка, директорка Благодійного Фонду по роботі з людьми з особливими потребами "Хребет".)
Не пропустіть!
Вас чекає багато приємних несподіванок ;)
Перше місто в турі: Бурштин!
ПК "Прометей", Міцкевича вул.47, Бурштин, 14:45
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696563
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2016
Сніг у жовтні. Метеее... мов уперше.
Проганя заметіль у домівки знадвору людей.
Огортає морозною свіііжістю. Дииише...
Подаруй мені спогад, сховай у букет орхідей!
Зачудовано в осінь крізь шибку дивлюся.
Час минає так хутко... Природі спочити пора.
Я тобі ніжно-білим бутоном наснюся....
Стільки світла, тепла у глибинах нутра. —
Я з тобою ділюся! Тримай! Не шкода!
На! Візьми мою руку! І стисни міцніше!
Нехай стихшить годинник секундної стрілки ходу !
Навіть дихай, молююю, якомога тихіііше!
Не злякай ненароком химерного сну!
Тільки погляд уміє тааак говорити!
В нас, на жаль, окрім нього нічого нема...
Але цього достатньо, аби відпустити!
І навчитись прощати. Примар зокрема.
© Інга Хухра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2016
Подорож - завжди досвід,
І не потрібно, повір, розмірковувати
про біполярність її полюсів.
Все рівноцінно.
Сьогодні в заторі ти вистоїш кілька нестерпних годин...
Ну а завтра? - А завтра вдихатимеш кисень і дощ...
Нових площ... Скануватимеш в пам'ять їх запах...
Вбиратимеш настрій будівель крізь ніздрі...
Подорож манить... Вона, наче чіп, що вживили під шкіру..
І ти, день за днем наполегливо, з каменю,
Вирізаєш міцну і обрамлену полум'ям віру!
Вона варта зусиль!
І нехай вже та втома застелить повіки!
Зморить начисто! Ніжно приспить...
Я ніколи й нізащо не зможу зректися
Цієї таки безумовної втіхи —
Обіймати горнятко кави о п'ятій...
Вдихати ранок, вокзал і пил...
© Інга Хухра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694595
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.10.2016
Презентація збірки поезій та ессе «Евтаназія» - вже третя філософсько-задумлива книга Івано-Франківської поетеси Інги Хухри. Лірична героїня співпереживає, згорає разом з читачем і відроджується з попелу, неначе фенікс розділ за розділом.
У її творах боляче гупаються каштани і люди, одні встають, інші - ні, то вже кому як пощастить; розбиваються серця, а потім знову, прошиті вовняними нитками, починають калатати в унісон з дощами; вони пахнуть медами та травами, отими, з яких добре варити чай та писати вірші; вони звучать самотністю на двох та тишею на одного; вони нерішучі та безстрашні... (Ольга Деркачова, письменниця)
На презентації даної книги вас чекатиме не лише чуттєва поезія, котра розбурхає внутрішній океан вашої душі, але й надзвичайно красива та по-осінньому особлива музика від талановитих виконавців, а саме:
MALEX BAND
Герда Соняш(фортепіано)
Тарас Гроссберг(франківський тенор) та ін...
Вхід: вільний
м.Івано-Франківськ
BIBLIOTEKA, вул.Січових Стрільців 10
Бронювання столиків: (050) 344 30 00
#ingahuhra #evtanazija #інгахухра #евтаназія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691761
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2016
Пробачиш, Життя? -
Я сьогодні Тебе безсоромно змарную.
Наплюю на усе, що вважають святим.
Кілька тижнів ні часу, ні сил не шаную.
Продаю, віддаю випадковим, чужим.
В гамірній веремії згубила зізнання,
І обгортки обіймів в душі шелестять.
Наче привиди руки й тепло їх безмірне.
Метушня... А хвилини невпинно летять.
Як же звикла ховати слова у кишені,
Запихати за пазуху біль, мов під прес.
Ми усі - безпорадно-рухомі мішені
Під периною синіх, безкраїх небес.
Страхом зморена. Очі беззвучно ридають.
Сльози комом у горлі, клубком недофраз.
Розпашілі, німі - на вустах замерзають...
А в обличчя - іронію! Сміх напоказ!
"Не сьогодні", "не зараз", "наступного разу" -
- Припини утікати! Зроби вже хоч крок!
Нерішучість доводить до сказу, до скаааазу!!!
Бракне кисню!
Ще трішки!
Ковток!
Стрибок!
Шок...
© Інга Хухра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691687
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2016
Це далеко не просто - бути з собою чесною...
Може літо мине і осінь прийде полегшенням?
Тільки солі в сльозах з падолистом чомусь не меншає...
Щось не так, мабуть, з канцелярією небесною...
Час минув, двадцять років злились з безоднею.
Наче вчора сліпило сонячним стиглим вереснем.
І маленький дубочок здавався кремезним велетнем.
І за татові плечі ховалася, мов за скелею...
Час біжить... Він зовсім не з тих добродіїв,
Що від погляду жалісливого, підійде і перепитається:
"Як воно? Чи встигається? Ще бажається
Хоч чогось? Мій потік зневіри вже переповнив тебе до країв?"
Скільки можна губитись в термінах,
Ярликами себе калічити? — Пубертатний період, дівчинка...
А в самої в очах вже інеєм
Засрібоястилось... болем, відчаєм...
Час не жалує вроди, юності... І під шкірою
Розростається, пнеться зморшками, пре мов танк!
І судомить пам'яттю...
Хоч би ниточку, щоб вхопитися!
Йдеш ва банк!!!
А чи варто?! -
Досить вже розкидатись вірою!
І усе починати заново...
Знов зі старту...............
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691686
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2016
Мені лячно дивитись Тобі у вічі.
Я здригаюсь від думки, що в них
Віддзеркалює вправно затаєний відчай...
Там штормить... злісно шкіриться страх,
що притих...
Мені соромно...
Соромно й тяжко зізнатись,
Що Ти більше! Значніше!
Твій погляд ятрить!
Та крізь майже тваринні пориви кохатись,
Мов дитині в обійми сховатись кортить.
Я щораз ціпенію!
Вся плоть, наче з воску.
Ледь помітна іскра і розтану...
стечу...
Від щоразу сильнішого ніжності сплеску...
Розірвусь!
І зірвусь на фальцет!
Закричу...
Я благаю!
Тримай!
Не давай мені спуску.
Нехай ви'сять колодки!
Не взламуй замків!
Кожен натиск твій спиця у втомленім мозку!
Я втомилась від цих ефемерних танків!
Скільки можна стояти, мов стелла на старті?
Дай пробігти свій спринт до кінця...
До межі!
Я не знаю, чи варто...
Ма'буть, не варто...
Але краще вже певність, аніж міражі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679931
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.07.2016
Інколи Всесвіт звужується до простору однієї кімнати...
І завтрашній день вибудовує плани на рік уперед...
І так несказанно кортить кардинально новОю стати!
Вимкнути всіх! На хвилинку! Хоча б чверть!
Очі заплющити у цілковитій тиші...
Руки підняти високо до небес!
Господи, це дається взнаки твій вишкіл -
Сотні десятків глибинних сердечних мес!
Що там за розкладом? Глянь-но у свій нотатник!
Ще повоюємо?! Струсимо з люду пил?
Час не чекає, він хижий, немов стерв'ятник
Час невблаганний до тих, кому бракне крил...
Твердо стоятиму, словом карбуючи тишу! Знай!
Не зійдЕ зі шляху відчайдушний поет-піліґрим.
Не лишай лиш, благаю, в мені спорожнілу нішу!
Не примушуй до прощ в зледенілому царстві зим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679929
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.07.2016
Я просто знаю, знаю, що ти там...
Маленьке зернятко,
Мій персональний космос!
І не потрібен Відень, Амстердам,
Варшава, Прага, Рейк'явік і Осло...
Лиш ніжні пальчики, неначе з кришталю...
Лиш стукіт серця відголоссям пісні...
Завчасно, знаю... та безмір люблю!
І так бракує від чуттів тих кисню!
Мені б подалі! Зникнути! Втекти!
Від метушні, обов'язків і люду!
Корінням в тишу, мов у грунт врости!
І малювати олівцем етюди...
Графітовим, простим, без модних фарб...
На полотні біленому - ескізи...
Коли в тобі щомиті зріє скарб,
Для щастя не потрібні вже валізи...
Та поки ще ми нарізно, на жаль...
Лиш Богові відомі числа й дати...
На грудях, мов усмішка - пектораль,
Смарагдове кохання вчить чекати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2016
Зболену душу мою зцілило прадавнє місто.
Сонячним променем ніжно торкнулось плеча.
Рими кипіли! їм в серці забракло місця!
Рими боролись, боролись добром, без меча!
- Дай же їм волі! Не стримуй! Не муч! Відкрийся!
Вирви їх з серця! Жбурни на білений папір!
Мов закарпатська Латориця розлийся!
Ритмом танцюй! Словоспівуй! Мани, мов вир! -
Тихо на вушко дощем шепотіло місто.
Наче безхатько горнулось до втомлених ніг.
Що нас чекає усіх через вік, опісля?
Чи зарахує Господь добровчинків міх?
Довго мовчало, сіріло хмарами місто...
Вітром здималось! Несло у безпам'ять ріку!
Часом, здавалось, що місту так само тісно...
Нишком зчищало з долоньок рожевих труху...
Глянувши в очі, впевнено мовило місто:
- Браві діла не гаранти лаврів, чинів...
Поки смакує карпатська джерельна прісна,
Доти жеврітимуть в серці мільйони вогнів!
Не по заслугах майструється твоя доля.
І не рахує Господь, мов бухгалтер гріхів.
Сенс лиш у тому, чи вистачить сили волі
Не загубити в собі міріади світів.
Сонце, тим часом, нагріло містечку боки.
Липи шуміли, заводили затяжних...
Сакури цвіт супроводжував мої кроки.
А у зіницях виблискував щирий усміх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665740
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.05.2016
Вже цієї неділі запрошуємо вас проникнутись ніжним шепотом квітучих сакур під акомпонемент запашних і теплих весняних вітрів :)
Для вас читатимуть талановиті поетеси:
Христина Сирова - https://vk.com/kristina_syrova
Інга Хухра - https://vk.com/inga_huhra
Юлія Півторак - https://vk.com/id55720234
А також гратиме неповторна:
Герда Соняш - фортепіано
https://vk.com/gerda_sonyash
Короткометражні фільми
Увага! Також вас чекає цікавий сюрприз та свого роду унікальна можливість перевірити гостроту своїх відчуттів :) А який саме??? Завітайте до нас у неділю та дізнайтесь :) Вам сподобається!
Для замовлення столиків звертатись:
+38(0342) 71-08-04,
+38 (066) 440-44-60,
+38 (067) 342-65-65.
https://vk.com/rest.ivanofrankivska
Чекаємо на вас :)
Ресторан-театр "Kабукі"
м.Івано-Франківськ,
вул.Короля Данила 16в
Вхід: 10 грн
http://kabuki.if.ua/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655630
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2016
А в ідеальному світі не створюють штучних квітів
Не ріжуть деревам віти... не плачуть від болю діти...
У ідеальному світі немає війни...
і вітер... ласкавий... м'який вітер...
І зорі, мов самоцвіти...
І щастя, нема, де діти...
Бо повні пригорщі вже...
У ідеальному світі
сьогодні
двадцятип'ятиліття
святкуєш
Ти,
як усі ми колись.
Без тебе.
Прямуємо до тридцятиліття.
Спинись час, спинись!
У ідеальному світі на столику першоцвітів,
тюльпанів, троянд у збанках...
Буває, що бракне ваз, але досить серця...
І доброти, і щирості, хоч бери розливай у склянки!
У ідеальному світі ти вільна! Мов птаха!
Можеш летіти, куди завгодно... як кажуть "любе кіно!"
Тобі так кортіло побачити все! Ти не знала страху!
Перед тобою, Земля, розстелилася, мов рядно!
У ідеальному світі ти знаєш,
Мабуть, як приємно, кохати взаємно.
І як поцілунки під зорями хмелем у мізки дають!
І як прокидатись кортить щоденно,
Лише тому, що тебе чекають і бережуть!
У ідеальному світі Ти - наречена! Дружина! Мама...У тебе діти...
Собака, кішка... Вазони на підвіконні! В саду килимами квіти!
І ти здорова, успішна, кохана... А в решті, геть така сама...
Глибока і мудра! Чутлива! Ласкава! Та найголовніше - ти досі з нами...
У ідеальному світі все утопічно!
Немов у Раю, де ти, мабуть, уже і так....
У твоїх карих очах застигла вічність...
Спрагла душа метнулась у вись, мов птах!
© Інга Хухра
https://vk.com/inga_huhra
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650609
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.03.2016
Ось і минула чергова зима. Була вона мінливою, як справжня панянка, з норовом: трохи сніжком притрусила, трохи морозцем щічки та носики підрум'янила, а часом, геть лінилась, танула, розчулювалась від великої любові, ластилась, мов та кішка. Попрощались ми з нею, а тепер валентинки шлемо й букети пишних первоцвітів.
Тож у неділю, 06.03 у ресторані-піцерії FRAGOLINI відбудеться перша у новому році арт-вечірка в рамках проекту \"Паперове щастя\", за організацією одноіменної спілки.
На вас чекає:
- вишукана та по-весняному тепла атмосфера;
- прониклива та чуттєва поезія від молодих та зрілих літераторів Прикарпаття та інших мальовничих куточків нашої країни;
- також вас потішать своїми талановитим співом виняткові та непересічні музиканти;
-і, звісно, доречні до теми короткометражні фільми
ВХІД ВІЛЬНИЙ! але, діє \"правило однієї кави\"! постевтесь, будь ласка, з розумінням та серйозністю до цього правила! В даному закладі дуже смачна кухня :)
Кошти зібрані з даного вечора підуть на лікування маленькій дівчинці Веронічці Данилюк, яка потребує серйозного лікування за кордоном. Деталі тут:
http://vk.com/club113992804
Для замовлення столиків звертайтесь:
+38(050)888-48-46;
+380(960)77-74-22;
Чекаємо з нетерпінням :)
Початок о 17:00
Івано-Франківськ
Бульвар Південний 21
Местоположение:Ресторан-Піцерія \"FRAGOLINI\", Південний бул. 21
Начало:6 марта в 17:00
Офіційна зустріч у ВК: https://vk.com/event111781287
Офіційна спільнота організатора: https://vk.com/paperove.w4astja
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648144
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2016
Вечоріло. Від невеличкого районного містечка, з якого вони поверталися до рідного Івано-Франківська, було всього сорок хвилин їзди рейсовим автобусом. І приблизно двадцять п'ять власним транспортом. Хотілося дістатись домівки засвітла, аби не нищити авто «елітними» українськими шляхами. В останні дні грудня сутінки опускались на міста так само швидко та несподівано, як дощові хмари в горах. Мабуть, і ті, і інші користувались одним фірмовим прийомом. Тож, Ніка з Сашком із останніх сил намагались наздогнати сонце. Але це виявилось не до снаги навіть автомобілю. Десь напівшляху пара збагнула, що їхати доведеться таки в темряві. Тож вирішили не поспішати. Молодята балакали про вічне. І час, здавалось, зупинився й набув желеподібної форми. Став в'язким, збитим і тягучим. Заповнив собою увесь простір, який лиш міг надати чотирьохколісний кінь у автоматизованому та комп'ютеризованому сьогоденні. Зима не поспішала в наші краї. Було навдивовижу тепло і з цих же причин незвично. Здавалось, за вікном рання весна, і що от-от з-під землі випурхнуть тендітні голівки білосніжних первоцвітів.
– Наш Чумацький шлях – це всього-на-всього крихітна дрібка в безмежжі всесвіту, малесенька піщинка... А що, як таких от галактик, як наша, є ще багато? Адже там вистачило б місця на всіх. І десь, на схожій планеті, що носить якусь чудну незрозумілу нам назву, двійко людей, або якихось інших чудернацьких створінь, так само як і ми в цю мить, розмірковує над буттям. Як думаєш, – їм страшно жити? Чи бояться вони смерті? Чи знають, що таке біль, хвороби та втрати? Чи вміють кохати? І чи погодились би вони помінятись з нами місцями, якщо у них все влаштовано по-іншому?
Сашко зосереджено кермував. Пильно вдивлявся в темряву. Мовчав. На мить Ніці здалось, що там, далеко попереду, в калейдоскопі тьмяних ліхтарів та силуетів голих дерев, він бачить щось несказанно важливе, щось, чого не говорять вголос, щось, про що краще мовчати...
Попереду замайоріли вогні рідного міста. На душі потеплішало. Полегшало. Дім. Рідний дім... Раптом Сашко повернувся до дружини обличчям і промовив:
– Не знаю, як вони, а я би не проміняв свого дому на жоден інший в цілому Всесвіті.
* * *
Молодята влягались у ліжко. Світло в будинках поволі згасало. І черговий цикл добігав кінця. Земля продовжувала обертатися навколо сонця. Десь помирали, а десь народжувались люди. Час не спиняв своєї ходи. А незабаром – новий день! Новий рік! Новий відлік!
Засинаючи, Ніка, прошепотіла коханому на вушко:
– Дім, там, де серце. А без серця ніяк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645580
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016
Я - не твоя ідеальна пара
І нічия, на жаль...
В моїй душі не вчухають чвари...
Ллє, мов з відра печаль...
Осінь в очах не здає позицій,
Смуток в куточках губ..
Зблідле обличчя, біліють вилиці,
Точені обриси рук...
Сльози ядучі, солоні висохли..
Мертвого моря \"привіт\".
Наша любов геть замерзла, вистигла...
Біль, мов кинджалом в живіт.
Жалість і жаль.
Нас терзають докори.
Сумніви душу рвуть.
Сотні образ на поличках стосами.
Труять обох, мов ртуть.
Трішки б часу, аби все обдумати!
Втримати! Вберегти!
Краплю сміливості, аби встояти,
І стрімголов не втекти....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016
Ми стали чужими. Гнів душить!
Гнів переповнює, закипає, ллється, мов суп через
верх!
Я гублюся! Сказати щось мушу!
Та слова застрягають у горлі,
Немов їх хтось начисто стер!
Біль нестерпний! Він стогоном, тихим риданням
Виривається з надр душі!
І спадає на думку лиш слово «прощання»...
І всі плани взаємні здаються порожні,
смішні.
І так хочеться бити, трощити, ламати!..
Все знищити! Руки розбити в кров!
Я втомилась так «правильно» жити!
МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ НАПРОЛОМ!
Щоби як у кіно! У казці!
Щоб усе змінилося враз!
Задихаюсь у стильній масці!
Дійсність душить, мов чадний газ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2016
Мені завжди кортіло писати про Тебе!
Якось незвично, новітньо, сміливо!
Так, аби ніжність разом із пристрастю
Зав'язувались вузлом навколо шиї...
Застрягали волоським горіхом у горлі,
Пробирались, мов холод наскрізь під шкіру...
Тільки Ти вагоміший, аніж сотні віршів...
І рядки збентежені... слова безсилі...
Учені вважають - жага старіє:
Метелики в шлунку складають крила;
Романтику, похіть жере рутина.
І вогник кохання згасає, тліє...
Мабуть, я така собі анархістка. -
Трощу перепони, ламаю стіни!
Я вченим навчилась не йняти віри.
І до аксіом у житті - товстошкіра.
Кохати потрібно так само вчитись,
Як вчиться ходити мала дитина,
Коли від душевного болю судини
Стискає у серці, - можна спинитись...
Мені бракує для тебе неба!
Життя бракує! Ідей! Алфавітів!
Двійко очей, цінніш самоцвітів!
І бачити їх НЕВИМОВНА потреба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2016
Я ніколи не любила осені. Вона видавалась мені надто фатальною, сповненою смутку й приреченості. Час, коли все жовкне: трава, листя, душі... Восени у серце зазвичай безцеремонно вдирається ностальгія. Хутко перестрибує через поріг, міцно хапає тебе своїми пухкими пальцями і, немов двоюрідна бабця з далекого міста, яку бачиш раз у п'ятирічку, без упину виціловує та обіймає, приговорюючи, як ти виросла і які пухкенькі в тебе щічки. Така несподівана близькість відверто лякає. Хочеться втекти і сховатися від катастрофічної лавини несподіваної любові. Прихід осені в більшості люду викликає цілком аргументовані асоціації: дощ, сльота, туман, сірість, ранкова холоднеча і найголовніше – змушує до переосмислення себе.
Хоча ностальгія буває й іншою: коли теплі спогади з минулого, нахлинувші зненацька, зігрівають краще, аніж багаття в осінніх Карпатах, викликають ледь помітний усміх на вустах, запалюють щічки ніжним рум'янцем так, як до снаги тільки вересневому сонцю розмальовувати яблуні у бабусиному саду. Така ностальгія бажана, життєдайна, цілюща. Вона, мов тепле шерстяне пальто, взимку. Як не крути – потрібне.
Цьогоріч осінь, наче зійшла зі сторінок, просякнутих часом книг. Яскрава. Романтична. І по-жіночому непередбачувана. Прокидаєшся рано-вранці в теплому ліжечку, намагаєшся розплющити закислі мріями очі, вивітрюєшся від солодких сновидінь, а в обличчя всміхається білозубою посмішкою сонце. Підводишся. Мружиш очі. І тут! Не віриш! Стоїш зачудовано, мов статуя, не в змозі відвести погляду. Туди! Скоріше! Надвір! На волю! А за вікном, летить, кружляє у запальному танку в парі з вітром, розфарбоване якимсь довговолосим генієм листя (мабуть, то художня свита панянки Осені: худорляві, точені, мов молоді клени, чорняві, з очима-зорями, затуманеними космічним пилом). Неначе сніжинки взимку ті листочки! Їй-Богу! Краще! Стоїш і думаєш собі, а може я все ще сплю? Терзаєш себе питаннями: а чому ж я раніше не помічала цієї краси? Де була? Що робила? Мабуть, таки спала. Тоді. Не зараз. А Зараз? Живу.
На календарі осінь. Усе за розкладом. Світ пахне пожовклим листям, ранковою памороззю, цинамоном та кавою! Іноді дощем. Частіше туманом. Незрівнянний запах! Брендові парфуми! Не інакше, як Франція. Magnifique!!! Перехожі блукають сонними вуличками. Хрускочуть розкішними жовтими килимами, розстеленими щедрою господинею. Де-не-де під ногами трапиться жолудь, що загубив свою чудну шапку. Випадково надибаєш колючу шишку під високою сосною. Назбираєш брунатних каштанів у кишені, принесеш додому, забудеш. А вони зморщаться, потьмяніють, всохнуть. До наступної Осені. Наступної?
І листя! Ви нюхали листя восени? Усім до вподоби збирати його в букети, заплітати у вінки, підкидати високо вгору, мов золото... та все ж, ви нюхали листя? Підносили його до обличчя близько-близько? Роздивлялися його тендітний хребет? Цікавились у нього, як промайнуло літо? Замислювались, як воно, – помирати..?
Так от, листя в осінню пору пахне горіхами! Так! Так! Саме горіхами! Назбираєш повні жмені, барвистих, цілісіньких, складеш охайненько в пишний букет, принесеш у домівку, поставиш у вазу, антикварну, бабусину, бурштинового кольору, наче куплену в ятці самої Осені. Не інакше, як фірм`а. Стоїть собі ота ваза з гербарієм, тішить око, бентежить душу, вабить. І так кортить сісти поруч неї, взяти до рук книжку з коротенькими оповідками і читати-читати, без кінця вдихаючи аромат витіюватого букету.
Сьогодні моя осінь пахне домашньою кавою, звареною у джезві; гірким шоколадним фондю, свіжими фарбами з новенького видання Надійки Гербіш, а ще... Ще вона пахне горіхами, тими самісінькими горіхами, котрі зароджувались, зростали і зріли під моїми вікнами, а тепер, стоять у старовинній бурштиновій вазі у вигляді листя, що увібрало в себе увесь їх дух і гріють, гріють серце теплими спогадами про літо... «Все ще попереду, - стиха шепочуть, - Це всього-на-всього осінь. Просто чергова осінь. Твого Єдиного життя».
Осінь. У ній стільки сенсу, прихованого змісту та натхнення. І навіть у затяжні дощові дні, коли небеса сірі, а повітря вологе та холодне, вона не втрачає свого шарму. Ностальгічна та мудра, розважлива, зріла, часом, занадто жорстока у своїй любові до правди. На її обличчі незвична краса. Такою красою Господь винагороджує жінку, коли їй ледь за сорок. Далеко не кожну жінку. Далеко не завжди. Просто Господь дууууже любить парфуми під назвою Осінь аромат номер десять, горіховий :) : кава, шоколад і листя...
«Мабуть, краса надто чарівно в'яне,» – подумала немолода поетеса років ледь за сорок, нотуючи чергову оповідку в товстий цитриновий блокнот з яскраво-зеленим горіхом на звороті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642456
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
Ми.
Щасливці.
Були.
Ми не знали у вічі війни...
Покоління, ціловане Богом у тім'я.
Народились в сорочці.
Як часто казали бабці й діди:
"Ви у спокої виросли.
Ситі та вільні.
Ви не знали біди!"
Божевільні...
Тільки й вмієм, що бідкатись:
"Безлад! Свавілля!
Можновладці гребуть за обидві щоки!
Наче ті хом'яки, ненаситні та жирні!"
Але ж ми не такі!
Ми святі!
Або майже святі...
Приклаємо титанічні зусилля,
Аби вибратись... з цього лайна!
Золоті... нема пробу, де класти!
Булаву нам! Всесилля!
Тільки справа у тім, що
Усе це пусті балачки.
І ніхто не допетрав ще
Сльози, вогонь, смерть, насилля -
Це реальність! Не міф!
Не далекі банальні чутки...
Ми війною замурзані...
Наша Земля у крові!
Тільки ми ні до чого тут.
Ми ні при чім. Ми не винні!
Найпечальніше те, що
Байдужість, мов вірус в нутрі.
Балачками отими, невіглаством, заздрістю
Повні були...
І усі ці сумнівні чесноти прилипли,
Наче ті реп'яхи до душі.
Мабуть, Богові, треба складати молитви
Кожен день, кожну ніч,
Посилати на небо листи....
Або мейли... Немає різниці...
І просити, просити, благати відповісти...
Чому важко так?!
І кому до снаги
Пробудити від сну!
Нагадати, що не існує чарівного зілля
Від страждань, бідноти і війни!
Є свідомий народ! Вільнодумний!
Сміливий та цільний!
І країна, яку прославляють її
Молоді, повні сил та амбіцій сини.
Як раніше здорові й живі,
І нарешті по-справжньому ВІЛЬНІ!
© Інга Хухра
https://vk.com/inga_huhra
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637369
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 20.01.2016
Знаєш, у цьому є сенс... Час сіяти. Час збирати.
У кожної жінки також, немов щось дозріває,
Вистрибує з надр єства і терзає, пече...
Наче десь у глибинах нутра перемикач
Заїдає на позначці «on»
І з тих пір дико хочеться когось іще, окрім Тебе
Любити, берегти від усього лихого, ростити й плекати!
Це щось дике, майже тваринне, чуже!
І в ту ж мить невід'ємне, природне, святе і первинне!
Я без Тебе пустеля. Я спрагла Сахара. Колючками тіло моє поросте!
Я без Тебе помру! Я без Тебе не я! Як без Тебе?! Забула... Не знала...
Лиш Тебе мені мало! Вже мало, коханий.
І турботи про Тебе, про «нас», це не те.
Все частіше «ми» втрьох.
Пустотливий синочок, а може, красунечка доня?
Неважливо, що поряд: моря, ліси, гори...
Оченятка навпроти, мов ті незабудки сині і щирі!
А життя напростець килимами ще милі і милі!
Як воно все буде? Чи буде?
Бог лиш знає! Йому видніше.
Помолюся Йому ще палкіше, нехай він нас не обійде
Благодаттю, що найсвятіша, щастям, якого більше
Ніхто нізащо у світі, за усі скарби, не придбає ніде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2016
Patronus!*
Пам'ятаю ляльки, ведмежат і як грались у школу...
Пам'ятаю на килимі з батьком затяті бої:
В нарди, карти, баталії в Чорному морі,
І як мріялось вирости, вицвісти поскоріш.
Пам'ятаю, що світ видавався виром:
Проковтнув мене всю: без преамбул, і вмить схмілів.
Наче крига в Антарктиці танули вперто сили.
Колосилося серце натомість полосками швів.
Бурунами чорнявими мій омивала берег...
Мов на терню крутилась, - прогнала нещадно сон...
Заквітчалась поезія, наче у липні верес.
Стоголосими співами музи згортали кров...
Пишногривий Пегас посилився у юній голівці.
Огорнув мене крильми, відніс у міфічний світ.
Гарцював! Вигравав! І наповнив життям по вінця!
Причаївся в мені, мов весною під снігом цвіт!
І відтоді несила прогнати, зректись, забути!
Антидоту не винайшли ще від жаги до рим!
Для поета за щастя - хоч іноді бути почутим!
І рядками палкими змивати з обличчя грим!
© Інга Хухра
https://vk.com/inga_huhra
Патронус* (від patronus — покровитель) — це часточка надії, щастя, світлого боку людини. Дане слово стало широко відоме після відомого фільму "Гаррі Поттер". В даному випадку використано мною для символічного тлумачення поезії та натхнення в житті автора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631458
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.12.2015
[b]За організацією одноіменної мистецької спілки "Паперове щастя ("https://vk.com/paperove.w4astja)[b][/b][/b]
Друзі❗Вже цієї неділі 😜запрошуємо вас на🎄🎁⛄ передноворічне святкування річниці творчого проекту "Паперове щастя 4" 📚 😃 Обіцяємо заразити усіх справжнім різдвяним настроєм, зігріти щирістю та вразити талантом баготочисленних поетів та музикантів. Також на вас чекає смачнюче вино та солодкі мандаринки від наших спонсорів та красивезне оформлення від партнерів проекту 😉 Ми чекаємо на вас! 😇 Усім добра ☺
Деталі тут: http://vk.com/event108226409, відео- та фото-звіти з творчих вечорів тут: https://vk.com/paperove.w4astja
Основна частина
Ведучий:
Олександр (Malex) Малих
поезія:
Хухра Інга (І.-Ф.)
Півторак Юлія (І.-Ф.)
Христина Сирова (І.-Ф.)
Ольга Духович (І.-Ф.)
Остап Микитюк (Калуш)
Богдан Кирста (І.-Ф.)
Надія Капінос (Львів-і.-ф.)
Аліна Швець (Калуш)
Музика:
гурт "Malex Band" (І.-Ф.)
тенор Тарас Гроссберг (І.-Ф.)
короткометражні фільми
Додаткова частина:
- вільний мікрофон
- неформальне спілкування
- чудесне вино від наших партнерів і солодкі мандаринки :)
У цій частині вечора до вільного мікрофона запрошуємо усіх бажаючих, хто хоче поділитись своєю творчістю та дізнатись думку колег, спробувати себе уперше, а чи просто потішити нас своїми шедеврами.
Намагаємось щоразу давати змогу новим авторам спробувати себе, так як ми просто не в змозі запросити усіх бажаючих та дотримуємось певних критеріїв до підбору учасників.
[b]М.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК[/b]
[i]Панорама PLAZA, LOUNGE ROOM, Північний Бульвар-2а[/i][/i]
[i][b]Вхід вільний. [/b]
[b]Час: 18:30[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627815
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2015
Не час минає, минаємо ми...
Л.Костенко
Дні, мов автівки, яскравими білими плямами
На шалених обертах пролітають повз нас.
І кожен такий заклопотаний, амбіційний...
Сам собі ексклюзив. Так і живемо...
З самого ранку рвемо горлянки та жили,
Гаруєм, як коні! І душі, мов зміячі шкіри,
Скидаємо нишком... холоднокровні...
Відчужені... Злі... схоже, що механізм десь
всередині нас налаштований чітко
«на успіх!» без права на помилку!
Кожен, мов фікус, примхливий:
То світла бракує, то сухо, то холодно,
Надто багато вологи, сусідство не те!
Так і живемо... Пнемось до сонця
Крізь щільні перини асфальтово-сірих
Насуплених хмар. Архіпелагами
Розчарувань, наче плямами плісняви,
Встелене море людських сподівань.
І життя – марнота й метушня... Буденно.
Зачудовано дивляться з неба на нас
Усі ті, чиї усмішки, руки і запах щоденно
Намагаємося в пам'яті ми віднайти.
І для Господа наші митарства кумедні.
Наче люди, а все ж кошенята сліпі.
Ми – минаємо! Час монолітом стоїть.
Ошелешено в дзеркалі юні обличчя шукаємо.
Та крізь зморшки рясні лише очі, лиш очі сумні...
І з самого нутра, мов дерева, корінням у землю вростаємо.
Та далеко не всі... далеко не всі...
Хтось все чахне, вбиває себе і всихає....
Невідворотньо.
...
Та допоки живі, я благаю! Любімо!
Кохаймо! Прощаймо!
І цінуймо усіх, хто так само, як ми, ще живий.
*« CARPE DIEM» – з лат. «лови день», «лови момент»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627666
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.12.2015
Сніги метуть. У вікнах біле мрево.
Антени ловлять клаптики новин.
Н а білий вальс запрошую дерева,
на білий вальс вітрів і хуртовин.
Хай буде сніг, і музика, і вечір.
Хай серце серцю сплачує борги.
О покладіть гілки мені на плечі,
з мого життя пострушуйте сніги!
Я вас люблю за те, що ви дерева.
Що ви прийшли до мене, що ви тут.
Зима стоїть, скляна і перкалева.
Метуть сніги. Сніги метуть, метуть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625898
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.12.2015
Усе вже було! І поети були до нас...
І я не марную ілюзій на діло пропаще.
Тоненькою цівкою крові – додолу час.
Єдина мета на Землі – навчитися щастю!
І зовсім не слави! Не почестей! Не відзнак!
Душа зледеніла благає розбити глибу!
Навчитись життю! Не снувати ним абияк!
Уміти ділити у скруті благеньку скибу.
Мені до твоїх зірок не дістатись... Жаль...
Тобі, мабуть, моє небо – білена стеля.
Час поряд з тобою нагадував жерміналь*.
Час поряд зі мною був, мабуть, мов та пустеля...
Комусь шмат землі, гори, звук трембіт...
А хтось по краплині вичавлює душу .... (чорнилом) курсивом.
Назустріч світанкам, до Бога, нових орбіт!
Якби ж лиш не гасли, не танули творчі сили!
Ти поруч. Так близько! Рукою торкнутись скронь...
У кожного шлях свій. Як ляже на долю карта?
Пелюстки рожеві ввібрали запах долонь...
Чи варто кохати спогад?
Думаєш, варто?
Примітка: *ЖЕРМіНАЛЬ — (франц. germinal від лат. germen пагін), сьомий місяць (21/22 березня 19/20 квітня) французського республіканського календаря, час цвітіння і проростання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622641
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2015
Буває мить якогось потрясіння:
побачеш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння,
пропише раптом барви золоті.
Стоїш, як стогін, під склепінням казки.
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски.
Зі всього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам'яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.
Ліна Костенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618991
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2015
Осінь – час для повітряних мрій та бажань,
Атмосферних, легких, наче кульки, наповнені гелієм.
Час кохати і грітись гарячністю пізніх зізнань,
І ранкові тумани вдихати самим епітелієм.
Осінь – час, коли хочеться, мов дитинча,
У гумових чоботях вивчати брудні калабані.
І в багнюці, щасливій, туди, де тремтлива свіча
І турботлива мама частує улюбленим чаєм.
Осінь – час, коли сонце, ласкаве немов кошеня.
Час для теплих картатих шарфів у яскраву смужку.
У цю пору сердечно поживи благає душа.
А животики ваблять поспілі на гіллі грушки...
Гарбузовий пиріг. Ароматні книжки.
Сторінки метушливі ковтають запалені очі.
Осінь – час споглядати барвисті сни.
І у творчих митарствах проводити поглядом ночі.
Осінь схожа на нас... осінь – зрілість і мудрість життя.
Коли все вже було. І проте ще багато буде.
Осінь... Листя додолу в такт серцебиття...
І ритмічні дощі прохолодним бальзамом на груди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617924
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2015
Часом, вражає кулею думка:
«Як же набридло все! Нудно і сіро!»
На столику кожного ранку пігулка,
І хочеться крикнути: «Осточортіло!
Мені б трішки сил, трішки довші ночі!
Обіймів, розмов, відчуттів більше!»
Та очі ховаються – сліз не хочуть.
Грати в мовчанку завжди простіше...
Коли не вилазиш з нори місяцями,
Збираєш образ і страхів стоси...
Що, Господи, робить цей світ з нами?
Чому я ще тут? Чи жива? Досі?
Лавандовий чай. Аромат. Гори.
Далекі. Чужі вже. Скелясті. Кримські.
Втекти б у минуле, де Чорне море.
Янтарні вологі навпроти очиська.
Акації ваблять, мов мавки, кличуть...
І солодко хвилі шепочуть, манять...
Там вітер-бешкетник бентежить тишу,
Що напій кохання в ній музи варять.
Туди, де все вперше, де тиждень роком.
Солоні обійми і спечена шкіра...
Де те, що до того, суцільний морок.
А те, що опісля, безкрая мрія.
Маленька оаза гармонії в літі.
Солодких цілунків і юності острів...
У слові любов так бракує літер…
Свіча на вікні тихо схлипує воском.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614815
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2015
Вже пів на другу, а його нема.
Ще глибше у роботу. Та даремно.
За вікнами лютує заметіль.
В природі все незмінно. Все буденно.
Минуло лише кілька місяців,
А ти для нього вже, мов хатній фікус.
Невже не дочекатись вам років,
Коли заповнять дім дитячі крики?
Фальшивий шлюб. Ти знати не могла.
Палкі обійми, доторки гарячих губ...
Історія сумна. І в серці монотонний стук.
На скрип дверей, скажене "тук-тук-тук".
Сторонній звук - машина, гальма...
І скільки ще подібних мук повинна стерпіти задарма?
За це терпіння не заплатить він коханням.
Заледве би пробрався у вбиральню.
Таке ж буденне й звичне це життя,
Як і погода тривіальна ця.
Усе за планом. Дні, коли його нема до ранку,
Ти зустрічаєш, стоячи біля вікна.
Він не хвилюється твоїм психологічним станом,
І вже, зазвичай, насвітанку, ти сльози ллєш,
Бо виходу нема. Ти так миритимешся довго.
Все пробачатимеш, очікуючи каяття,
Що він промовить хоча б те чарівне слово.
Проте довіри вже давно нема, та і йому давно відняло мову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608150
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.09.2015
Мене знову вполювало безсоння.
Саме ще кволе, бо спросоння.
Впіймало, мов рибину на гачок.
І ось я тут, сиджу на підвіконні,
Виводжу на папері за рядком рядок
У сяйві місяця й компанії зірок.
Навпроти у будинку де-не-де ще сяє вогник.
І я лечу, немов комаха на той поклик.
Шукаю способу проникнути туди,
Звідкіль поспішно утекли барвисті й чорно-білі сни,
Туди, де не змикаються повіки,
Туди, де в голові думки рояться,
По лицях пробігають тьмяні бліки,
Почвари в душах і серцях гніздяться…
Куди ховаєтесь ви поміж простирадл?
І як же скласти цей прозорий пазл мені?
Ці люди загубилися в пітьмі,
Десь поміж місяцем і сонячним промінням.
І очі їхні, сиві та сумні,
Виблискують лиш болю й сліз насінням.
Куди втекли? Куди втекли їх сни?
Чому при світлі нічника конають?
Відлунням стогонів душі
Їх ночі день за днем минають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607902
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.09.2015
Буває, що горло сковує сталевими лещатами щось так міцно.... і виривається навіть не крик, не відчайдушне ридання, а дикий нестримний звірячий рев!!! І сила цієї роками стримуваної емоції здригає самі небеса! Але насправді... О Бооооожееее!!! Насправді ніхто, жодна жива душа на цій велетенській планеті не чує нічого!! Зовсім нічого!!! Ніхто не бачить цього твердого та гігантського клубка роздратування, гніву, істерики, сорому, сліз провини та всепоглинаючого нищівного страху, схожого на стиглий грецький горіх, який застряг у твоїй горлянці, здається, назавжди!!!! І тільки іронічна посмішка на обличчі... тільки істеричний сміх в часи рідкісного витверезвляючого просвітлення чи, може, скоріш відчаю, може побачити це, таке звихнено-позитивне та утопічне суспільство, де кожен одягає свою гидку натягнуту посмішку вранці і тицяє її, мов сутинер проститутку, тобі в обличчя... і ти! Ти такий самий, як усі вони! І лиш від однієї думки несе дешевим пійлом з цілодобового кіоску, де завжди довжилезні черги і запах їдких цигарок, змішаний з блювотинням... А ті, що не здатні прикидатися, надягають своє набурмошене пісне обличчя і кидають ним тобі в самісіньке серце, знаючи, що там найдужче болить! Знаючи не з чужих слів, а з власного досвіду! Але чому? Чому я маю миритись з усім цим лайном і вибирати один з двох абсолютно рівноцінних за своєю безглуздістю таборів: кодло лицемірних гадюк "позитивчиків" або ж гніздо переповнених злістю кактусоподібних їжачків, дикобразів, і так далі, вгору за ієрархією.... Я просто хочу бути собою! Викашляти цей клятий ком зі свого горла на всіх і вся, кого доводилось сприймати і приймати роками і просто рухатись далі! Навіть якщо у моєму таборі буде всього навсьго плюс один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598648
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2015
Ця сама мить
Воин не отказывается от того, что любит. Он находит любовь в том, что делает. ( к/ф.) Мирный воин
Процес пішов! Мій роман пишеться. Щастя, яке я відчуваю від даного процесу, неможливо вкласти в рамки одного слова. Та навіть, якщо спробувати розтлумачити усе це дещо ширше, то буде геть невдячною справою. Так як те відчуття, яке ти отримуєш, займаючись тим, що любиш, не піддається ніякому трактуванню, поясненню чи, й поготів, популярному в сьогоденні навішуванню ярлика на все і всіх в нашому суспільстві. Щастя - це не вчора, і вже точно не завтра. Щастя - це коли тут і зараз ти, не ідеальний, займаєшся чимсь, теж цілком, можливо, не найкращим, не сподіваєшся отримати за те, що ти робиш винагороду, що немаловажно, а просто живеш тим, що любиш, у цю саму мить.
Світ такий великий, і ти в ньому такий крихітний. У порівнянні з прадавньою історією людства, з безмежністю всесвіту, з усім тим, що буде після тебе, хіба так важливо бути визнаним якоюсь купкою людей, котрі за пару сотень років загубляться в круговерті часу та простору? Звісно, нічого поганого я, особисто, не бачу в амбіціях. Проте, не варто надавати їм такого великого значення, не варто допускати, щоб вони підкорювали тебе собі і невідворотньо змінювали, часто, не в кращий бік. Просто роби те, що робить тебе щасливим: не заради винагороди, результату чи схваланення, а просто заради процесу!
Кожен писака вважає, що зуміє сказати щось нове, але насправді все вже давно сказано, написано і доведено іншими. Змінюється тільки обрамлення. Нікого ще насправді не ощасливило втілення мрії. Кожен, хто знає, як це - досягти мети, точно зрозуміє, про що йдеться. Тільки шлях, який ти долав, має значення, і розуміння того, що саме шлях і є тим самим омріяним щастям, назавжди змінить тебе. Ти - частина всесвіту, нехай крихітна, але ви з ним єдине ціле! І тільки привносячи любов у все, що робиш, можна залишатись в гармонії з ним і з собою!
Страх - насправді дуже неприємна річ. Він повністю унеможливлює будь-яке просування вперед. І ти, намагаючись віднайти побільше варіантів для страхування себе від невдач, просто тупцюєш на місці. Хоча жодна страхівка не убезбечить тебе від падіння, якщо ти навіть не спробуєш не зрушити з місця. Ми з вами тут, аби набивати гулі, аби падати й підніматись доти, доки вистачає сил! А на усе решта - воля Божа! Тож я пишу свою книгу і вдихаю аромати щастя, які дарує мені кожна написана від руки сторінка, тут і зараз. Чого і вам бажаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598299
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2015
Можливо, так Господь вимагає накінець-то зробити те, для чого я тут... що ж, він не залишив мені вибору... доведеться спробувати!
Можливо, так Господь вимагає нарешті зробити те, для чого я тут... що ж, він не залишив мені вибору... доведеться спробувати!
Вчителі від Бога. Люди, які вкладають в кожного учня частинку себе! Чи багато їх таких? Ви з ними знайомі? Це прикро казати, але в державі, в якій найбільша кількість у відсотках людей з вищою освітою і кожен другий закінчив педагогічний, не так вже і легко знайти таких учителів. Тих, хто здатен не просто пробудити в учнях бажання здобувати знання, полюбити предмет... Я кажу про інше. Про щось набагато важливіше, дорогоцінніше, про щось вічне! Адже існують вчителі, які навчають нас бути Людьми! Не просто жителями Землі, безцільно марнуючими життя, переповненими, заздрощами, ненавистю та злістю, а справді тими самими, хто робить цей світ трішки кращим!
У мене була така вчителька. У мене вона є до цих пір. І мені важко передати словами, хоч я, наче б то і письменниця яка не яка :), яке це невимовне щастя – чути її голос у слухавці і знати, що все з нею гаразд, і ця добра щира людинка ще зможе поділитися зі мною своїм життєвим досвідом та мудрістю. Знаєте, останнього разу, коли я приїхала до неї, наша розмова була схожа більше на задушевну бесіду матері з дочкою. До цього ми розмовляли, як наставниця та учениця, як добрі друзі, як поетеси різних поколінь, але цього разу... Цього разу все було інакше. Інколи ти відкриваєш людей, котрих любиш з геть нового боку! І отримуєш від них те, чого тобі так бракує. Те, чого тобі ніколи не зможуть дати рідні. У моєму скромному випадку все саме так і трапилось. Приємно знати, що в містечку, де ти провів своє дитинство залишився ще хтось, до кого хочеться приїхати, хтось, хто справді тебе любить, переймається за тебе, радіє твоїм маленьким успіхам та щиро співчуває невдачам, хтось, хто ніколи не дорікає, не обвинувачує, не кричить і не повчає, хтось, хто чекає тебе будь-якого...
Колись саме Вона відкрила в мені цей талант до письменництва. Саме цій мініатюрній витонченій жінці з шаленою жагою до життя та багатезним внутрішнім світом я завдячую кожним написаним мною рядком. У далекому 2003-му на уроці української літератури я написала свій перший віршик. Це було звичайне завдання. У ту саму мить, моя улюблена вчителька сказала слова, які назавжди закарбувались в моїй пам'яті: «У нас тут росте майбутня поетеса!». Знаєте, сьогодні вже, певне, навіть моя вчителька не згадає, чому вона так вирішила. Можливо, хотіла підбадьорити мене. Можливо, справді побачила у тій дитячій поетичній пробі неогранований діамантик. А може... просто сказала, просто так, без якогось там наміру. Зараз уже геть несуттєво, як воно було насправді. Ці слова змінили життя маленької дівчинки з тієї самої миті. ВАЖЛИВО ЛИШ ЦЕ! І знаєте, що? Далеко не всім так щастить, як пощастило мені! Знайти себе і здобути неоціненний дар від долі! Відтоді все набуло сенсу! Що би не відбувалося зі мною згодом, я завжди знала, що можу написати про це, вималювати усі свої почуття словами та римами! Що немає нічого в цьому прекрасному, хоч і жорстокому світі, де б я не могла знайти натхнення, нічого, позбавленого чарівного доторку пишноволосої Музи! Поезія у всьому! Ти тільки спостерігай! Слухай! Вбирай в себе життя по краплі! Вдихай його терпкувато-солодкавий аромат! І віддавай людям малесенькими порціями ПРЕКРАСНОГО! Так, як це умієш тільки ти. Адже Господь не даремно відкрив тобі цей шлях!
Більшість із нас проживає життя, так і не дізнавшись, що в глибинах нашої сутності померли від спраги геніальні музиканти, письменники, актори, художники, скульптори... Більшість із нас просто не вміє відкривати в собі все це, підбирати ключик до самих себе! Інші ж просто пасують перед труднощами, не витримують тиску, критики, не сприйняття, осуду й відторгнення. Страх паралізує нас і змушує здаватись, відступати. Жорстока реальність, шалений темп життя та суспільство змушують нас одягати маски, ламати себе, зраджувати власним мріям і врешті-решт тихо чахнути...
Знаєте, я пройшла всі ці стадії. Я боялась. Бігла від власного «я». Шукала виправдання. Злилась. Плакала. Жаліла себе і навіть продовжую досі. Але я збагнула головне! Від себе не втечеш! І неважливо зовсім: станеш ти успішним та відомим чи ні! Неважливо, що думає про тебе перехожий, сусід, знайомий, друг, батьки чи чоловік. Важливо, що думаєш про себе ти! Важливо, ким ти є для себе, що ти віддаєш людям, як багато ти віддаєш. Твоя цінність для душ та сердець. От що важливо! І тільки заради цього усі ми тут і знаходимось. Аби збагнути таку просту істину. Чим більше ти віддаси світу добра, тим більше ти отримаєш його навзаєм! І нехай Господь дарує міцне здоров'я та довге життя моїй Вчительці, моїм Батькам, тим, хто в мене вірив, і тим, хто своїми вчинками та словами відкрив мені цю істину! Адже завдяки їм, життєвому вишколу і самопізнанню, я зрозуміла, навіщо цей безцінний Дар дістався саме мені! Краще пізно, аніж ніколи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596077
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2015
Коли дихати важко і хочеться дико кричати!
Коли серце стискає, а душу пече вогнем!
Нам доводиться чемно і довго мовчати!
Уникаючи так необхідних ядучих тем...
Коли падаєш стрімко чимдужч додолу!
Коли в сивих очах ще не вистиг вологий слід!
Ти втрачаєш від кому в горлянці мову!
А найближчим байду'же, чому ти раптово зблід...
Коли більше немає нагод для швидкої втечі!
Коли вибір стоїть: за життя! Чи скоріш на смерть!
Так самотньо і тихо приходить товариш вечір.
Ти вже втратив себе не менше, аніж на чверть.
Мені бракне вас, бракне тепла обіймів,
Бракне сміху на кухні, горнятка хмільного вина,
Як колись на підлозі перегляду мудрих фільмів...
Я ні в якому разі не зичу вам болю і зла!
Мабуть, світ так влаштований. Кожен з нас впертий воїн.
Кожен мусить допити до дна свою чашу страждань.
Опуститись на дно, там де тихий і здавлений стогін
Вийде з тебе потоком бурхливих нестримних ридань...
Окрім тебе ніхто! Ти у себе такий єдиний!
Той, хто може підняти себе до самих зірок!
Нехай дивляться з заздрістю сотні в спину!
Як ти мужньо і вперто долаєш за кроком крок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594970
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2015
Все, що має початок, має і кінець. Змирись з цим і все буде добре.
Будда
Але будь-який кінець звільняє місце для нового початку. Будь це загадка нового життя, шалена пристрасть, захоплююча робота, інтригуюча подорож чи, може, можливість другого шансу. З того самого моменту, коли ми приходимо в цей світ, ми відчуваємо страх, злість, біль і радість... ми відчуваємо силу-силенну непереборних емоцій. Часом вони беруть над нами верх, а часом ми беремо їх під свій контроль. Але єдиним та беззаперечним є те, що, дорослішаючи, ми вперто вчимося ховати почуття, які нас лякають від інших, боячись осуду. А згодом і від самих себе, переймаючись, що не зможемо спинитись, що, вирвавшись за рамки ввічливості, правильності та дозволеності, не зуміємо повернутися назад, у свій безпечний та комфортний маленький світ. Жахливо, що більшість із нас проживає своє життя, повністю відмежувавшись від сильних почуттів та емоцій. Ми затоптуємо їх углиб себе, тим самим не даючи собі шансу прожити їх і побачити, що з цього вийде. Адже наскільки б простішим усе було, якби люди хоч іноді казали те, що думають, не забороняли собі мріяти і помилятись.
Малюки, вони такі щирі. Нам потрібно вчитись у них сприймати життя: сміятись, коли на душі радісно, плакати, коли боляче, тішитись таким непомітним нам, дорослим, дрібницям і говорити все так, як є, не фільтруючи відповідь десятками фільтрів, зітканих з упереджень і страхів. Замість того, щоб заганяти себе в рамки і жахатися, що подумає про тебе світ, якщо ти будеш собою, просто дозвольте собі дихати і відчувати!
Поділіться зі світом своїми емоціями. Можливо, він не сприйме вас... І ви це мужньо приймете. Але що, як світ відгукнеться на ваш поклик, заграє в унісон з вашими відчуттями і дасть відповідь на всі запитання? Чи замислювались ви, що тоді? Чи, може, ви звикли уявляти лише невдалий хід подій? Хіба ж не цікаво дізнатися, що з цього вийде? Усі ми люди! І, незважаючи на колір шкіри, соціальний статус, суспільство та сім'ю, в якій виросли, ми в однакових умовах! Шукаємо сенси, здійснюємо вибір, ризикуємо, помиляємось, мріємо, намагаємось знайти своє призначення та бути щасливими! Усе це можна назвати одним словом «Життя». Хіба не заради нього усі ми тут? – Аби бути живими! Не потрібно ставитись до життя, як до чогось складного та несправедливого. Воно просте по своїй суті. Якщо ти відчуваєш його цінність щомиті, воно віддячить тобі за це. Невже так важко прокинувшись вранці, просто зрадіти тому, що ти ЖИВИЙ!? Я впевнена, що всі, кого вже немає з нами, позаздрили б нам тільки за те, що ми існуємо. А поки ми існуємо, все тільки в наших руках, і те, яким є наше життя є результатом НАШОГО з вами вибору і нічийого більше. Інколи нам здається, що світ, мов комп'ютерна гра. Ми замкнені в його рамках, і хтось такий незрозумілий просто сидить перед гігантським телевізором і тисне на клавіші, як у відеогрі: куди піти, кого покохати, коли померти; немає ніякого вибору, адже часто те, що з нами відбувається, непідконтрольне нікому і нічому. Що ми не такі, як інші, не такі, як той хлопець чи та дівчина. І це вірно, ми не такі і такі ж самі одночасно. Ми об'єднані однією ціллю і ділимо одну планету, ми взаємодіємо один з одним, кохаємо, дружимо, втрачаємо інших і самих себе. Але попри всі випробування, попри всі страхи, ми змушені іти вперед! І як сказала одна акушерка в родзалі: «Дороги назад немає!»
Ми не в змозі дізнатись, що буде за мить, і не в нашій компетенції переписати минуле чи спинити теперішнє... Усе, що в нас є, це можливість пам'ятати те, що було, насолоджуватись тим, що маємо, і мріяти про те, що все у нас буде добре! Інакше ніяк! Тому тільки вперед! Що б там нас не чекало за дверима, які ми всі так ревно пручаємось відчинити, ми не можемо навіки залишатись там, де ми є в цю мить. Інакше ми деградуємо, загубимось у різнобарв'ї спогадів та розчарувань, в коридорі з безліччю дверей, жодні з яких не поведуть нас далі. Страх – наш єдиний ворог! Наше завдання – приручити його, домовитися з ним і перестати бути його добровільними рабами. Все-таки він є частиною нас, а ми – сильніші та відважніші, аніж можемо уявити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591230
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2015
Влечение: сильное, ослепляющее и абсолютно непредсказуемое. Очень часто мы отрицаем, что испытываем влечение. Надеемся, что оно само исчезнет. Как и все неудобные вопросы, на которые мы не хотим отвечать. И неудобную правду, которую нам проще не замечать. Что если влечение просыпается в нас неожиданно? Как ему противостоять? И надо ли? (c. к/ф)
Я приходжу до тебе двічі на тиждень.
Часом, розхристана в домашньому одязі.
Зневірена, в тихій нестерпній агонії,
З серцем понівеченим, душею обвітреною...
Я сідаю у крісло, м'яке, занадто м'яке...
Я сідаю у нього, немов провалююсь
У щось незвідане, рідне, знеболене...
І хочеться в ньому втопитись з відчаю!
Мабуть, я сама до кінця не відаю,
Чому мені тут так часто легшає.
Чому від посмішки ледь помітної
Всередині м'якшає і теплішає.
Чому мене це все заспокоює
Сильніше і дужче ніж купа іншого:
Відбірного, правильного, чіткішого?
Я приходжу до тебе двічі на тиждень.
Часом, я довго вдягаюсь прискіпливо
Через це поспішаю, нервуюсь, запізнююсь.
І перед дверима вагаюсь, ввічливо,
Тихо і якось цнотливо, немов дівчисько
Вітаюсь похапцем, червоніючи
Десь під шкірою. Дуже глибоко,
Щоб не бачив ти. Як наївно це! =)
Знаєш, я зовсім не вмію слухати.
Мені би слово! Побільше оплесків!
І всім втирати своїми догмами
І філософію філософствувати,
Без заперечень, атак і критики...
А ти, ти інший. Ти якось змушуєш
Вслухатись, чути і розбиратися....
І це так вабить, лише розмовляти,
Словами гратися. Слів лякатися.
І наче я тут об'єкт дослідження.
І, мабуть, надто багато правил скрізь.
Але це так безадійно збуджує!
Розбурхує спраглу на хіть фантазію!
І заборонене манить трепетно,
В туж саму мить, без кінця лякаючи.
Розмова так необхідна часто є.
І так потрібо навчитись слухати.
І душу власну в слова обрамлювати...
Часом буває занадто боляче.
І хочеться сісти в кутку і плакати.
Адже так важко, чомусь. - Зізнатися.
Оголені нерви, заплутані страхами
Віддати на суд чийсь, відкрити світові.
Зустрітись віч на віч з його віддачею.
Мені так хочеться бути справжньою:
Без масок, прикрас, і смішків знервованих.
Не уникати і не боятися
Всього, що робить мене людиною,
Нічим не гіршою і не кращою,
А просто єдиною, особливою.
Казати у вічі усе, що думаю
Й не рятуватись як завжди втечею
Від правди, болю,образ й несхвлення.
Ми, люди, читати думок не вміємо.
І це на краще, мабуть, гадаю я.
Та всеодно ці рядки друкуючи
Тремчу від страху, що ти почуєш їх...
Все ж розуміючи, що лякаюсь я
Не твого осуду, не чийогось ще..
А лише свого... критичного погляду
На себе, справжню, не еталонну...
А просто дівчину, не ідеальну,
Живу і різну, складну й неправильну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588252
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.06.2015
– У меня к нему, знаешь, – детство,
Детство – этонеизлечимо.
Вера Полозкова
...Я просто дивилась на Нього і...
Часом, здавалось, що мені все ще шістнадцять... Часом, що двадцять три...
Я сиділа в цій вщент забитій людом залі і відчувала себе такою древньою, наче промайнувші, як один день, десять років, зовсім не десять років, а цілісіньке життя. Моє життя. Наше життя.
Про що я думала в цю мить? Мабуть, про те, яким би міг стати мій світ, якби я вчинила інакше у всіх тих численних ситуаціях, маленьких юнацьких трагедіях та перипетіях, в яких доля безкінечно зводила мене саме з Цією Людиною. Десять років з дня нашого офіційного знайомства виповниться у червні. На жаль, я не пам'ятаю точної дати, так як три роки тому спалила всі свої щоденники. Напевне, тоді це здавалось мені єдино правильним рішенням, аби втамувати біль, злість, або, скоріш, ненависть. (Адже лише вона є беззаперечною протилежністю байдужості). Кумедно. «Рукописи не горять». Таки правда.
Згоріли дати та числа, рядки і слова, проте спогади і відчуття, які вони оживляють у серці не згорять ніколи! Так добре все-таки, що пам'ять має чудову здатність відмітати або принаймні згладжувати все погане, залишаючи нам лище щось тепле та м’яке. Воно схоже на маленьку пухнасту кицьку. Приходить без запрошення, застрибує тобі на колінця і ніжно муркоче свою стару тужливу пісню. І від цієї пісні в тілі миттєво оживає увесь той різнобарвний та клекочучий вир відчуттів, які колись так ревно терзали душу. Ймення їй Ностальгія.
І так добре, так тепло стає на серці від тієї кицьки, що хочеться вчепитись у неї обома руками і замкнути у своїй домівці назавжди.
Ось такі ми, люди... Самі для себе незрозумілі створіння.
* * *
А Він продовжував співати. І кожна пісня врізалась у тіло міріадами спогадів, спалахів, запахів, звуків... Це так незбагненно, приємно та незвично – бути свідком чийогось шляху до мрії. Бачити її зародження, її впертий і наполегливий ріст. Вірити в неї не менш ревно і, попри все, бажати, всім серцем бажати її здійснення. Цікаво, як багато може значити одна людина і як кардинально вона може вплинути на твою долю...
* * *
Часом люди з'являються в нашому житті, аби потім піти. Такі випадкові попутники даються нам для досвіду. Набагато рідше люди приходять, щоб залишитись. І скільки б разів ми не викидали їх із нашого шляху, скільки б вони самі не гримали гучно дверима, кинувши нам услід щось болісне й правдиве, це не змінюється – вони все одно поряд. І саме завдяки їм, ми почуваємось ЖИВИМИ І ПОТРІБНИМИ!
* * *
Я дивилася на Нього, і розуміла, що Він завжди приходив у моє життя саме тоді, коли я губила свою мрію... І дарував мені її знову і знов. Я чула десь, що є люди – камертони! Їх неможливо зігнути, неможливо змусити звучати по-іншому. Їх можна вбити, але неможливо змінити. Є люди, в яких такий камертон наче є всередині, але він прихований, і то звучить, то замовкає. Є, між іншим, і ті, в кого камертона немає взагалі. Не знаю, хто написав ці мудрі метафоричні слова, та проте, вони найбільш влучно характеризують людей загалом, та нас із ним зокрема.
Він належить до перших, а я швидше до других. Мелодія всередині Нього лунає постійно. Він свято вірить у свою мрію і вперто до неї прямує. Таких, як Він, наслідують. За такими йдуть, не озираючись. Гучність моєї мелодії залежить від багатьох факторів. Часто мене гне, мов молоде деревце під різкими та сильними поривами вітру, буває, я замовкаю, сумуючи за минулим, сказаним, зробленим чи, може, втраченим... Ламаюсь, чахну... Та, все одно завжди відроджуюся з попелу, мов фенікс, наполегливо змагаючись за те, аби залишатися «живою», і лунати, лунати ще гучніше, так гучно, як ніколи ще до цього!
Напевне, Господь послав мені Його для того, аби камертон всередині мене не ржавів, не припиняв звучати. Він з'явився, аби своїм прикладом та вірою надихати й підштовхувати до нових звершень. Мабуть, Він один з найкращих творчих янголів, які в мене були. Або навіть єдиний, хто залишився. Це щастя, коли є ті, хто вірять в тебе і в кого віриш ти. Попри все. Котрі залишаються…
* * *
А тим часом, він співає... Старі та добрі композиції. Як давно! Як же давно і якою древньою можна почуватись всього лиш у 26! Поруч сидить найдорожча мені людина. На колінах вмостилась і ніжно муркоче кицька на ймення Ностальгія. Сьогодні щасливий вечір. І хоча я в товаристві малознайомих, по правді, чужих мені людей, двоє з присутніх тут можуть замінити часом цілий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584161
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.05.2015
Не вистачає віри і, напевне, сил...
І так багато сказано пустого:
«Візьми себе у руки! Пересиль!»
Не стерпиш і не звідаєш чужого...
Я знаю, кожному болить свій біль...
Вже завтра перегорне календар
Сторінку ще одну, і все почне спочатку...
Яким буде для мене новий старт?
І що залишить по собі на згадку?
І скільки рік прийдешній прогнозує втрат?
Минуло 25... І вже нема.
Час так біжить. Його нам не спинити.
Натягнута, дзвінка, немов струна..!
Втомилась... Хочеться усе змінити!
І страшно взвити! І послати на..!!!
Ми боїмося смерті! Дивні... Страшно – жити!
Коли, здається, мимоволі день
Спливає, мов вода крізь сито....
І у долонях – мокрий слід лишень...
Нас знову не зуміли оцінити....
Усе по колу, плавно, з року в рік:
Терпіння. Примус. Правила. Провина.
Час невблаганно свій тримає лік.
І від суспільних рамок ломить спину.
Усе, як завжди. Інший тільки вік.
Невідповідність, непотрібність... Сміх...
Гучний, пронизливий, їдкий і злісний.
І не існує тут поняття «гріх»..
Цей світ простий, порожній, прісний...
В ілюзіях ти не віднайдеш втіх!
І все-таки, що зміниться за рік?
Чи зможу я себе переламати?
Як трансформується мій сірниковий світ,
Якщо зумію страх в собі здолати?
І хто, з нас всіх, зробити це вже зміг?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580531
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2015
Я кутаю в шарф наші з тобою спогади...
брунатний, картатий...
Помацай його долонями....
У грудні так часто нам віриться в диво...
Нам хочеться...
Аби як в дитинстві, аби по коліна в снігу
І з червоними щічками
Вертатись додому, скидати промоклі наскрізь чоботи...
І мама ходитиме і сваритиме,
Ось знову роздягнута, надворі холодно! Простудишся!
Та все ж наллє гарячого чаю, і все забудеться...
Потеплішає...
А очі сяятимуть від радості, адже Різдво
І навколо посмішки...
І все по-справжньому, по-домашньому...
Цей запах свята давно вже зник кудись...
Повиростали вже. Подорослішали.
Та я шукатиму і шукатиму його у всьому,
Що пахне щирістю,
Тією істинною, дитячою, коли в тобі так багато наївності....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579350
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2015
Здається, мені вже увійшло у звичку писати мінорні листи...
Ти ревнував мене до попередніх адресатів.Даремно, милий. Краще, коли пишуть любовні записки. Це означає, що поряд з тобою щасливі...
Цьогоріч аномальна зима, тепла та лагідна, м'яка, мов кошеня з корзини. Не така як ми з тобою мріяли. Ми не пили гарячого какао у кав'ярні напроти, тому що пухнастий лапатий сніг випав чомусь не у нас, а в штатах. Надворі сяє весняне сонечко, небо чисте, мов сльози вчорашнього болю і хмари, вони, мов пір'я, розсипане аби як хитромудрим бешкетником вітром.
Загалом усе стабільно. Місто шумить. Ми не помітили, та, знаєш, зараз січень. Не дивно, схоже на ранній березень. На півдні цвітуть первоцвіти. А підсніжники на столику в кухні, куплені ще в минулому році зів'яли так і не розкривши оченят.
Мені без тебе холодно.Я відчуваю твою відсутність шкірою. Мабуть, я ще так само сильно закохана в твої очі. Я тікаю від твоєї відсутності, тікаю з нашого дому, де її так багато, тікаю туди, де відчуваю її шкірою, а не серцем...
Наша маленька зимова кав'ярня вщент забита галасливим людом. Я вибрала столи к навпроти вікна. Чекаю замовлення.Надто довго... Змерзла... З дверей сквозить у душу. Морозить. А надворі +8. А ось і чай! Гарячий, з медом, - привіт з безсніжних гір. І в'ялені вишні замість родзинок. Все як ти любиш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579346
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.05.2015
Запах твого волосся душу мені лоскоче.
Залишся сьогодні зі мною.
Я так тужу за тобою.
Наповнилися слізьми очі.
Милий, не йди, будь ласка.
Без тебе холоне тіло.
Без тебе серце зомліло
Й розтанула знову казка.
Я так ненавиджу ранки:
Пусто і дуже тривожно.
Може, з тобою можна?
Хто я? Дружина? Коханка?
Все зруйнувалося раптом.
Я не чекала кари.
Бога благала ревно.
Він був байдужий, напевно.
Чи ще старатися варто?
Знаєш, мені так прикро.
Я не така, як мріяв.
В мене немає віри.
Господь не залишив решток.
(Більше не бачу стежки).
Нас, наче пил, розвіяв...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2014
Я з невидющим поглядом іду вперед.
І з кожним кроком в серці менше віри.
Чекають всі на феєричний злет,
Та наді мною небо завше сіре.
Зелені очі втратили запал,
Там оселились відчай, біль і сльози.
Якби ж хто знав, якби лиш знав,
Які найближчі в Господа прогнози.
Давно забула про спокійний сон,
Та все ще мрію про взаємне щастя.
Цей світ кишить добірним злом
І лицемірством першокласним.
Коли ти в тілі, наче у тюрмі,
Коли душа – залізна клітка,
Шукаєш світло у пітьмі,
Між небом і тобою – сітка,
Коли збиваєш ноги в кров,
Йдучи, здригаючись від плачу,
До сонця, щастя напролом,
А Бог – глухий смішок на здачу.
І не шкода ні сил, ні сліз,
Заради нього, можна й в пекло.
Але чому сюди привів,
Де щастя заживо померкло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472442
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.01.2014
І білим снігом ніч укрила місто,
Мов ковдрою від драм, трагедій, лих…
Укотре вже благають очі в неба
Уберегти мій кволий світ від них.
Я обіймаю твої дужі плечі
Й молюсь, аби вони моїм щитом
Залишились на віки вічні,
І розірвали вервицю оков.
Мій ніжний трепетний промінчик щастя,
Без тебе блякне майбуття.
Нехай пропадуть всі напасті,
Щоб завжди поруч – ти і я!
Нехай розквітне едельвейсом
Не перших паростків любов!
Щоб в ній купались наші діти,
І час повільніше ішов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2014
Я заховалась у кутку, мов павучок у свою сітку.
Уже не схлипую, мовчу. Не розірвати тіло-клітку.
Немає більше сліз і слів. Я все не так зробила, мабуть.
Якби хто знав, як Бог хотів. І мрії, чим натомість стануть.
Нехай усі тепер клянуть, нехай ненавидять, не хочуть.
В мені ще стільки мрій живе. І ще блищать коханням очі.
Як легко всім судити нас. Як гірко, болісно, нестерпно,
Коли летить безжально час. А з ним вогні навколо меркнуть.
Наперекір усім – ЛЮБЛЮ! Наперекір всьому – ЗДОЛАЮ!
Я, наче каторжна – ТЕРПЛЮ! Хоч як, уже й сама не знаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471157
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2014
Упасти б сніжинкою Богові на долоню.
Лиш зиркнути в очі пронизливо, шквально та влучно!
І голосно крикнути: «Хочу на волю!»
І кинутись каменем у воду і з кручі.
Чекаю морозів, тих кріпких та лютих,
Що сковують тіло і душу у нім, мов тюрмі.
Щоб не ворухнулась в час чорної смути,
Щоб серце не мліло, і думи були, мов хмільні.
Чи є майбуття? Дні гіркі, мов полин, ну а ночі... а ночі безликі.
Нестерпне життя мені корчить у снах свою пику.
Може, я не така... Мабуть, я не достойна і грішна...
Я спокутую все! Я вже все, що могла, довела.
Серце чавить, мов трускавку тихо, неспішно...
І здається, що в ньому ні крихти добра.
* * *
Куди і навіщо? Заклякли, мов з каменю, ми на розвилці доріг.
Вхід в рай був би бажаний тільки з тобою за руку.
А Бог? Як він міг?
Не завжди людей загартовують болі та муки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463174
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2013
Похнюпились у вазі квіти.
Невблаганний ранок випив дощ.
Каштани падають до ніг в благаннях...
Нас осінь наздогнала. Що ж? -
Давайте втілимо її бажання!
Чай з цинамоном не зігріє. День.
Холодний вітер. Вицвілі калюжі...
І смуток, мов пісок зі жмень.
І хочеться зігрітись дуже.
Переплелися душі назавжди.
Вже друга осінь грає не по нотам.
Здається, серце служить за мішень.
І, часом, вже не знаєш навіть, хто ти.
Лист впав на землю рвучко, наче мрець.
Лежить холодний, тихий, бездиханний.
Отак ще тисячі сердець
В осінню пору на заклання.
Шепоче вечір. Ніч прийшла.
Так хочеться до сонця, вгору.
Якби ж я ниточку знайшла,
Яка веде з тюрми на волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463170
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2013
Привіт, осіння марнота.
Я вже не та, давно не та...
Перебираю в голові минулі ночі, мов у сні...
А ти, ти жовта і бліда.
Всі кажуть щедра. Ні! Скупа.
Позірно листячком шурхочеш
І зовсім чути нас не хочеш.
Лишень дощі... дощі... дощі...
Стою і кутаюсь в плащі.
Куди сховатися від тебе?
Усюди небо, твоє небо.
У закамарках серця біль.
Прийшов з тобою, отже твій.
І морок кутається в душу.
Не хочу. Та терпіти мушу.
Сіріють хмари низько-низько...
Краплі на вікнах близько-близько...
Сповзають слізьми з щічок білих,
Виблискують на фруктах спілих...
Примхлива, пасмурна, бліда.
Хмільна, немов ковток вина.
Вражаєш барвами, штрихами,
Мов кішка, заграєш зі снами...
Терпіти часом вже не в стані
Твої захцянки, руда пані,
Бо серед мокрого свавілля
Ти ностальгії породілля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450252
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.09.2013
Мінорне
Стукоче осінь в шибку кулачком,
Шепоче вранці падолистом ревним.
Красуне, може, сон повернеш?
За теплу зустріч дякують добром.
Мій сон сховався за вікном.
Я поряд, зайчику. Будь певним –
Ти закохав у себе вельми...
Мов сонце, пестиш вранішнім теплом.
Неспішно догорить зола.
За літом вгнатися несила.
Хтось запитає: «Ти щаслива?» -
Скажу лиш: «Більше не сама».
Картатим пледом кутаю коліна.
Горнятко чаю гріє не сповна.
Може, по келиху вина?
Повірю в диво захмеліла.
Мов листя, струшую тривогу.
Змагаюсь. - Виходу нема...
Всі хворі зникніть! Я жива!
Зніміть з душі скоріш облогу!
Надали би мені лиш змогу
Дістатись перлів, доторкнутись дна.
Яка, скажіть, стабільності ціна?
І чи адресувати дяку Богу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447772
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.09.2013
А липова алея за вікном
Нас обіймає ніжно ароматом пряним.
Я забуваюсь полудневим сном
Від спеки, що панує днями.
Стій, перехожий, зупинись!
Навколо світ буяє цвітом!
На мить лиш, але усміхнись!
Ковтни тепла, напийся літом!
Не треба, не шукай світил!
Вони завжди згори, над нами!
Твій пліт пропаде без вітрил!
Не відкладай життя роками!
Стискаю мрію в кулаці.
Долоню здавлює до болю.
Ось щастя у одній руці,
Мов пташка рветься в синь, на волю...
Вдихає серце аромат
Липневих квітів, трав і меду.
Ще буде стільки сліз і втрат,
Ще сотні раз жовтіти клену…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434098
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2013
Я подарую тобі сина,
Щоби кохання наше розцвіло в його очах.
Й пропаде враз липкий ядучий страх
І буде в нас сім'я щаслива.
Ростиме він увесь у татуся:
Пухкенькі щічки, очі в колір неба.
Увесь буде подібен він до тебе,
У ньому житиме твоя ясна душа.
Мабуть, заради цього лиш
Стерпіти можна все на світі.
Кохання в яблуневім цвіті.
Дивлюсь на тебе, поки спиш.
Все ж віриться, що наші почуття
Змінити можуть всіх і все на краще.
Чи потребую я чогось іще? Та нащо?
Якщо ти сам і є моє життя.
Ріднесенький, я все ж тебе знайшла.
І це вартує будь-якого болю.
Пущу свій страх – таки на волю,
Щоби натомість віра в «нас» прийшла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2013
Нетривкий наш світ.
І я з тої ж породи
Квітів вишневих.
Вітер їх обриває,
Сховатись... Втекти... Та куди?
Сайгьо
Виявляється, небо вдавлює в землю тебе, мов кілок.
І очима своїми безмежними в тобі випалює душу.
Хтось, мов кулька повітряна, плавно летить до зірок.
А я стрімко униз, хоч пручаюсь, та все-таки мушу.
Мабуть, так воно треба. Гартується воля і міць.
Бог тебе випробовує вперто на «профпридатність».
Відповіси на його питання в режимі «бліц»,
І він виставить свою ціну і твою вартість.
Обережно з бажаннями! Небо не терпить слабких.
Приголубить промінням, а далі греби щосили.
Чого коштує в морі страждання вдих!
Коли навіть дрібничка робить тебе щасливим.
Як же вабить до себе весняна небесна синь...
Бог дарує надію на ще одне тепле літо.
З першим птахом до хмар білосніжних линь!
Поки землю вкриватимуть перші тендітні квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405314
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2013
Я ковтаю образи жменями. Губи вологі від сліз.
Заїдаю свій розпач вишневим варенням.
Хтось узяв попід руки й сюди привіз.
Я блукаю між вулиць, дерев оголених.
Видихаю, викашлюю здавлений сміх.
Серед спраглих, голодних на ласку, стомлених,
Весь вилискує в царській одежі гріх.
Я пручаюсь, кусаю до крові, дряпаюсь!
Бороню свої мрію, світогляд , ціль.
І коли ж я в цю правильність все таки вляпалась, –
Не помітивши на сьогоденні цвіль?
Одержима ідеєю йти і падати.
Обважнілі повіки зітре одним порухом день.
В нас нещадно вживили потребу марити
Тихим щастям... Молитись очима до стель.
Припини мої муки! Приспи легесенько!
Вбий так ніжно, як вміє лише любов!
І нехай розтечеться по тілу веснами
Бунтівна і ядучо-червона кров!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400725
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2013
У нас с тобой будут дети,
И маленький сад на крыше
В самом уютном на свете
Домике в сердце Парижа...
(И. Астахова)
Я просто хочу бачити тебе
Останнім, тим, чого жадали очі.
Я знаю, що нічого не мине,
Що сни-жахіття вірні та пророчі.
Втомилась бути сильною, на жаль.
Та й, мабуть, любий, я й не вміла зовсім.
Тримаю міцно у руці скрижаль.
Моє життя – суцільна довга осінь.
Примариться, що в нас з тобою син,
Будиночок маленький, сад і квіти.
Ти більше щастя віднайдеш один.
Верба схилила обважнілі віти.
Скільки всього з тобою в нас було б...
Я вірила: кохання – панацея.
Та так втомилась від численних спроб
Перехитрити спритного Морфея.
Реальність – сон, звичайний сон.
Ще трішечки й прокинусь...
В руках Господніх камертон:
«Наснилось все, наснилось».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2013
Вона чекає, поки ти прийдеш додому:
Гріє їжу, ліжко, руки...
І мріє, аби ти любив до скону,
Ловить твого серця стукіт.
Сьогодні ти був з іншою, на жаль.
Чого тобі не вистачало?
Її муки не виправдовує твоя печаль.
Тобі із нею стало нудно?
На плечі докір, мовби сталь.
Твою любов, таку марудну,
Все пестить, мовби той грааль.
Вона без тебе не зуміє жити.
Відвикла від самотності давно.
Немов собака квилити, тужити...
Яка ж ти все таки нікчемна сво...
Шепоче тихо осінь заповіти.
Останнє листя впаде і засне.
Її любові дикі квіти
З собою в вирій забере.
І заведе цвіркун тужливу пісню.
Ще холода не сковують серця.
Та зрада - заморозків спраглий вісник -
В очікуванні нездоланного кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397818
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.02.2013
Шалений дощ ковтає пил шосе.
Упав недопалок і згас в брудній калюжі.
Для чого нам весна, як не спасе
Серця і душі від тривкої стужі?
Дивлюсь на тебе в оченяток синь.
Цілую щічки, пещу рученята.
Ти – мій спаситель, сенс життя, мій син!
Живеш у світі, де цяцьки й звірята.
Я б так хотіла, волоокий мій,
Щоб оминув тебе цей шквал і злива.
Кричу дощу у спину «стій!»
Та всі благання мимо, мимо...
Моє ріднесеньке дитя,
Життя до мами невблаганне.
Чого коштує пізнання? –
Коротке щастя довгождане.
Не відкривай душі дарма
Черствим, лукавим, пересічним.
Гнилих людей – ціла Земля!
А от душа одна навічно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397616
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2013
А може це усе востаннє?
Хто зна? Зраділа би на мить.
Ядучий біль, розчарування...
І злість вирує, злість кипить!
Я не просилася на світ,
Дарів, чеснот не вимагала.
Якщо вже дав, дозволь лишити слід,
В якому б часточка душі витала!
Ятрить навічно свіжі рани люд.
Без них ніяк і з ними неможливо.
А чи чекатиме на грішних Божий суд?
І чи покається хоч хтось насправді щиро?
Дванадцять двадцять, Совінйон.
Мої Емоції і почуття в анклаві!
Скажіть, молю, що сьогодення - сон.
Творець кепкує з люду для забави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2013
Cолодко. Кориця з медом. Запашний карпатський чай.
Ллє дощ. Я згадую давно забуті Веди.
Я більш не чую рване «прощавай»,
І не холоне кров від страху в венах.
Всміхається синичка за вікном.
Ми всі без винятків жадаємо підтримки, ласки.
Я забуваюсь шоколадним сном,
Знімаючи під вечір стильну маску.
Осипався старий могутній клен.
Перегоріли жовтнем всі листочки.
Ми на одній з найголовніших сцен
Зриваєм з душ колодки і замочки.
Тепер вже не кричати в пустоту.
Не лити сльози над життям нікчемним.
Допоки можу – мрію і лечу
Над містом дощовим і темним-темним.
Тепер вже не окремо «я» і «ти»
Тепер ми разом. Ми – одна фортеця.
Ти лиш любов моя, живи! Живи!
Я стукіт серця виміряю в герцах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370986
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2012
Коли сумніви роздирають душу...
Душа на межі...
Серце в долонях чужих.
Хоч і не смію, все ж мушу...
Зробити ще один вдих...
Скільки лишилось волі?
Скільки випробувань?
Скільки просити в долі
Менше розчарувань?
Очі налились слізьми,
Може, це все ж не ти?
Серце в долоні візьмеш.
Вкрадеш у самоти.
Літо мине в заграві.
Листя навік засне.
І у тривкій омані
Щастя моє мине.
Не розумію, нащо?
Що за такий етап?
Я все шукаю краще
В різноманітті зваб.
Може, це лицемірство,
Може, це егоїзм...
Може, моє блюзнірство
Чи то їдкий цинізм....
Всі ідеали ревно
В душу плюють давно...
Тільки мені, напевно,
Байдуже, все одно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2012
Чи мій, лебедику, чи мій?
Чи мої твої дні і ночі?
Страждань вже вичерпавсь сувій.
І тільки твої сяють очі.
Моя любове, милий мій.
Чи, може, ніжності замало?
Та метушиться в серці рій
Метеликів квітучих, п'яних...
Птахи співають за вікном.
І листя вже співає оду.
І заколише серпень сном.
Тривку передосінню вроду.
Люблю тебе, і лиш роса
Краплинками з очей рясниться...
Твоя душа, її краса
Мені ночами-днями сниться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2012
В обіймах з вітром. Знаєш, біля тебе
Так важко стримати палкий порив.
І не надихатись п'янким повітрям
В передчутті рясних осінніх злив.
Так хочеться за шийку обійняти,
Вдихнути твого тіла аромат.
Щоночі поруч засинати… І йти…
Вперед! Без драм, без втрат...
Похнюпили голівки маки,
Без тебе сонечко не те...
Серце і розум в стані сварки...
З тобою наче, та проте...
Коханий, пригорни міцніше!
Нікому більш не віддавай!
Твої обійми, наче вічність…
Вони мій дім, мій хліб, мій рай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2012
Перегорни сторінку, випадковий перехожий.
Затамувала подих ця липнева ніч.
Твій біль сьогодні ні на чий не схожий.
Чим більше стріч, тим менше стріч.
Шепоче місяць тихо заповіти.
І перешіптуються жаби у ставку.
І мою путь твоя любов освітить.
Якщо я виживу, якщо я доживу.
Маленькі пальчики по струнах тихим боєм.
За тебе я чистилище пройду.
І скільки по дорозі ще накоєм,
Чи то на радість, чи то на біду.
Мені би зазирнути в твої очі.
Дізнатись, чим твоя душа горить.
Та серед тихої, діброви-ночі,
Десь моє щастя кошенятком спить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2012
Ти не той. Не такий. І не зможеш ним стати.
Твої ролі в моєму житті проміжні.
Не навчусь як востаннє тебе обіймати.
Очі тишею повні й сумні-пресумні.
Не торкайся зап'ястя, не зиркай у душу.
Не взламаєш ти кодів і схем потайних.
Я себе полюбити насилу не змушу
Чередою коханців чужих і пустих.
Ти не думай, я зла не бажаю, ні болю...
Та для мене ти іграшка. Цяцька й усе.
Серце б вкути в кайдани. Аби лиш в неволю.
Так набридло життя чорно-біле, пусте...
Опустили голівки п'янкі матіоли.
Як нестерпно не з тими, не там і не так...
Очі слізьми налились, штормили, мов море...
Де ти бродиш мій любий незнаний дивак?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2012
Гірчить полином істинна любов.
Солодким болем нас частує доля.
Перекладемо біль на сотні мов.
Убереже міцна, мов криця, воля.
Нас неминуча круговерть подій
Кидає в вир чуттів і насолоди.
І хтось новий, ти лиш безтямно вір,
Притулить губи до п'янкої вроди.
Перегортає календар Господь
Опалим листям, сніжними грудками,
І проросте барвінком ніжна плоть,
Що так страждала без тепла роками.
***
Їси черешні... Черешнять вуста...
І оченята синіють веселі...
Життєва істина таки проста...
Коли хрущі гудуть і волохаті джмелі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347175
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2012
C каким бы человеком ты ни расстался, всегда будут наступать моменты, когда тебе будет не хватать именно его.
Я не хворію Вами від минулої зими.
Перегоріла. Серце знає міру.
В вогонь летять приречені листи.
Ви спопелили найцінніше - віру.
Я не бажаю знати Вас.
Тепер минуле видається чимсь незримим.
Іржавим реготом "нас" поминає час,
Притрушуючи снігом сивим-сивим.
О! Скільки слів несказано пустих!
О! Скільки віршів, текстів погоріло!
Не вистачає Ваших ласк простих.
І аби серце тихо-тихо мліло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2012
На річковому плесі намалює дощ
Самотність краплями рясними.
Нам пробирає тіло до кісток.
І видаються душі всі пустими.
І безнадійним кожен крок.
Ми, як в дитинстві, сподіваємось на диво.
Як встояти? Як серце вберегти?
Натомість на Голгофу йдем сміливо.
Заради мрії і мети...
Порожня ніч. Незмінно нещасливі.
Час, він наркотик. Тягарем із пліч.
Очікування найчастіш зрадливі.
І сльози градом з посивілих віч.
А я не вмію вірити у краще.
Надія жевріє уже ледь-ледь.
Для чого боремось? Страждаєм нащо?
Так чи інакше – кожного чекає смерть.
*Memento mori - ( з лат.) - пам*ятай про смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343177
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.06.2012
Ти будеш тим, для кого бракне слів,
Для кого моїх рим замало.
Ти залишитись не зумів.
Мені боротись сил не стало.
Мій любий серцю Чайльд Гарольд,
Куди ж тікаєш серед ночі?
Заряд на серце в двісті вольт
Й такі бездомні сиві очі.
Мій незбагненний,зачекай!
Прийми любов палку в дарунок!
Хай шелестить п'янкий розмай -
Моє кохання - твій рятунок.
Солоні краплі через край
Додолу падають поволі.
Солоним став квітковий чай
І я прошу медку у долі.
І заквітчалися роки.
Розлились медом життя ріки.
Ми нерозлучні навіки.
Лиш оросив Господь повіки.
Нехай цвіте, буя гілля!
Зазеленіє стара вишня!
У кожного своя сім'я.
Розпорядився так Всевишній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2012
Куди тікаєш, неприкаянна душа?
Рвеш кігті і гарчиш, мов кішка.
Твоя любов не варта ні гроша.
Утихомирся! Ляж у ліжко!
Куди тікаєш, неприкаянна душа?
Чи їх турбує твій неспокій?
На очі краплею сльоза. -
На плечі безрозсудний докір.
За вікнами минає ніч.
І потяг лине в даль примарну.
Ти не зімкнеш сьогодні віч.
Про нього думи. - Завше марно.
Вгамуйся, трепетна! Поспи!
Хоч трішки спокою у долі.
Хай віроломні сняться сни!
Та лиш у сні душа на волі.
Куди тікаєш, рублячи мости?
Хіба вигнання порятує?
А серед янголів чутки. -
Твій любий молитов не чує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2012
Одна-єдина
І співай тепер, що не ця
Була остання сторінка…
Майк Йогансен
Хтось тікає. Хутко збирає речі, стрибає в потяг, прихопивши з собою лиш пачку цигарок, плеєр і блокнот з ручкою... А хтось повертається додому. З букетом квітів для люблячої матері і щирою посмішкою на обличчі. Пригортається до рідного тіла, вдихає знайомий запах дитинства і почувається в безпеці, там, де не дістануть ніякі негаразди, розпач і біль. Хтось бреше, аби вберегти чийсь спокій. Інші ж просто дізнаються правду, іноді болючу, іноді вона вбиває їх зсередини. Часом не відразу, а часом в ту саму мить. Хтось ховається в собі, ховається від світу, вдаючи напускну жорсткість та різкість. А хтось кричить про свою свободу, щоночі ллючи сльози відчаю в подушку. Хтось дорожить дружбою і пробачає. Інші ж забувають і викидають на смітник пам'ять про найдорожче: спільне дитинство, юність, перші та чи не зовсім вдалі кроки в самостійному житті.
А вона кохає, вірить і все ще чекає його ледь чутних м'яких кроків за дверима, а він досі шкодує про ту, що зрадила, не підтримала, викинула... На землі шість мільярдів людей, шість мільярдів душ, але іноді тобі потрібна одна- єдина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329609
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.04.2012
Скільки ще сліз? -
Я не плачу.
Вмиваюсь росою.
Скільки чекання терзатимуть душу слабку?
Хто в цю хвилину зостанеться в пеклі зі мною?
Хто не зламає надію на щастя хитку?
Небо згасає.
Не сяють ні місяць, ні зорі.
Серце стискає лещатами сподівань.
Я потонула у темному-темному морі
Непереборних, невиправданих чекань.
Руки холодні.
Заплакані вицвілі очі.
Я не шукаю причин для життя і страждань.
Скільки все ж коштують мої недоспані ночі?
Тому для кого я лиш чергове із кохань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329099
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2012
Мені холодно у цій квітневій тиші.
Заливаю біль ковтком вина.
Вже за вікнами цвітуть рожеві вишні.
Серед люду я сама-сама.
Кажуть, нелегкі випробування.
Кажуть, що не винесу, слабка.
Та зі мною трепетне кохання.
Віра і надія крем'яна.
Руки поклади мені на плечі.
І хоча б на хвильку так замри.
І нехай надворі буде вечір
Тихої морозної зими.
Очі не ховай! Я добре знаю,
Що чужа постава і лице.
Я тебе відречено кохаю.
Ні вінця не треба, ні кільце.
Господи, пожалуй ти хоч трішки!
Непотрібна самим дорогим.
Надворі, босоніж, мерзнуть ніжки.
Надто сильна, плакать нема чим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328866
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2012
Розпустились котики на гіллях.
День вітає сонячним теплом.
В губи цілувати, то свавілля,
І тому впиваюсь терпким сном.
Не голубити в міцних обіймах,
Не віддати вранішнє тепло.
Знаю я, що хочеш бути вільним,
Тільки неприборкане воно.
Я не вчеплю більше, обіцяю.
Не порушу більш закритих тем.
Ти пробач за те, що так кохаю,
Бо достатньо у житті дилем.
Котики на гіллях посмурніли,
Сонечко змінилося дощем.
Ти повір, любити не хотіла.
І у серці непотрібен щем.
Та позбутись почуттів несила.
Не рятує квітень і весна.
Може б я забути і зуміла.
Та ця пам'ять надто дорога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2012
Я тебя люблю и до смерти буду и не вижу смысла об этом лгать...
В.Полозкова
Твоїми молитвами, любий...
Я іще жива.
І день минає спішно і тривожно.
Лишилася такою як була?
Для тебе так, для тебе, мабуть, можна.
Вуста медові - полиновий слід.
Солодкі муки на шляху в визнання.
Вінок терновий і колючий глід -
Це символи жертовного кохання.
Кажуть,забути очі дорогі,
Всі ласки, ніжність спопелить у серці.
Голівки опустилися сумні нарцисів жовтих -
Крик на сотні герців...
Я не вбиватиму священних почуттів,
Не забуватиму твоїх очей зелених.
Якби лиш зрозуміти ти зумів -
Не черговий, не проміжний для мене.
Твоїми молитвами, любий мій,
Лиш поруч тебе сяю ореольно.
Заради тебе і заради мрій
Напротивагу почуттям крамольним.
Кохаю, рідний, і нехай усі,
Кому не догодила цим коханням,
Свої поради викинуть пусті,
Бо непросте квітневе це зізнання.
Твоїми молитвами, любий мій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2012
Небо захмарене. Сонця не видно досі.
Рідний мій, що ти у серці своєму носиш? -
Жалість чи може хоч крихту любові святої?
Міг не зобачити більше мене живою...
Губи тремтять і з очей рясняться сльозинки.
Ти лиш пробач мені всі необдумані вчинки.
Я не свята і, мабуть, не така як треба.
Хто я для тебе? - Спитай, може, в хмарного неба.
Мій недописаний, мій недолюблений вірше,
Чим я від другої, чим я від любої гірша?
Скільки душі ще мені у тобі розчинити?
Скільки рядків оживити, прожити?
Скільки невдач, сивини у очах зелених?
Скільки дощів у долоні, мені, для мене?
Просто тулитись, торкнутись ледь чутно долоні.
Встояти як же тепер у полоні в долі?
Стерпіти якось? Зуби від болю зжати?
Не оступатись навчиш, мене, не кохати?
І не чекати, мов вірна собака вгості.
Щиро радіти, коли замість м'яса кості.
"Хто ти мені" я тебе більше не запитаю.
Вірю, чекаю, пишу, помиляюсь, плекаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2012
Мій білявий полярний ведмедику,
Як ти там, наодинці з собою?
Укриває наніч хтось пледиком?
Обіймає дбайливо рукою?
Як ти там?
Чи шепоче на вушко весна про любов?
Чи щебечуть пташки споза ранку?
Чи захочеться ласки знов,
Коли вітер колише фіранку?
Як ти там, мій білявий і рідний?
Не сумуєш? Не плачиш?
Своїм принципам стійко вірний,
Моїм дурощам все ж пробачиш?
Коли поряд кумедним ведмедем,
Ти для мене був сонцем і небом...
Цілим світом в тендітних руках.
Бог на нас, немов на мурах,
Споглядає й відречено вірить...
А мені залишається мріять,
Що віддкриєш серденько знов,
І що янголи в нас повірять,
Заквітчається сакура й мов,
Красні ягідки враз поспіють...
Бо священна така любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2012
від тебе хочеться втекти...
кудись в заграву небосхилу...
посилюється з часом плину
бажання знову віднайти...
і так без компасу іти...
я вже втомилася...
насилу. шляхом тернистим до мети...
кричати хочеш, то кричи!
болить? - зубами рви подушку!
лиш не мовчи! Лиш не мовчи!
струси з плечей небесну стружку!
не вірю мріям, бо, дарма...
зневіра оселилась в серці.
і Бог байдужий до життя,
що так до нього ревно рветься...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325949
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2012
Маленьке фото ношу в гаманці,
Затерте днями, й що таїть, роками.
Вже час нас підганяє стусанами.
До нього залишаємось глухі.
Маленьке фото, по краях картате
За частого виймання й теплих рук.
Щоразу, наче вперше серця стук.
Буремна доля, спробами строката.
Мій милий, жаль що тільки... Вже й не друг.
Маленьке фото, зрошене сльозами.
Не дотягтись до тебе вже губами.
Ти мій рубіж. І ще одна із мук.
Маленько фото ношу в гаманці.
На ньому ти на білого ведмедя схожий.
Смієшся, наче день погожий.
А в мене ж сльози видно на лиці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2012
Нас доля вузликами зв'язує насилу.
Шепочу в темряві твоє ім'я.
Мій дорогий, без тебе я не я.
Мов цуценя бездомне квилю.
Самотня липова алея веде у безвість трепетні життя.
Мій найрідніший, в серці зливи.
До мене ти жорстокий, милий.
В сльозах і боса, без взуття.
Відрікся б раз від мене тай з кінцями.
Натомість мовчки намистинки-дні.
І очі, наче ніченька сумні.
Все ходиш околяса, манівцями.
Кохання, кажуть, дружба у вогні.
Чому тоді одна палаю?
Безслідно зречено згораю.
Мене не віднайти в пітьмі.
Ти не кажи,що шкода. Ні!
Як сяю, так і помираю. -
У полум'ї. Ти ж топчиш у багні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2012
Пелюстками тюльпанів ніч на плечі.
У місті зародилися чутки:
Закоханий безповоротньо вечір
В вуста солодкі, наче нагідки.
Байдужа панна ніч малює зорі -
На небі хороводи і танки.
А вечорові б трішки сили волі
Й уквітчані лататтячком вінки.
Кохає ніч сором'язливий вечір.
Кохає до безтями, мов юнак.
Пелюстками лягає ніч на плечі.
Один лиш знак йому подай, лиш знак...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2012
Я хочу запам’ятати постіль зім’ятою …
Ламаю силу волі вірою картатою …
Застигла в дверях, наче гола статуя …
Для мене дорогою платою
став ти…
Не вистачає прямоти твоїм зізнанням…
Ти – пустоцвіт. Я рву його навмання.
Кладу у вазу, певне, назавжди…
Так виглядає вицвіле кохання
не приходиш ти…
Шматочки лайму, тости, кава, дим…
Солоні сльози затікають в душу.
Поправок час, мій рідний, сплив.
Я відпустити тебе мушу
не пускаєш ти...
Минає в роздумах іще одне чекання…
Разом вкусили яблуко пізнання…
Ще зовсім трохи. Й сакура почне цвісти.
Рожево-білим на прощання.
Відпусти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322114
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.03.2012
Мабуть, наші янголи живуть навпроти…
І я заходитиму в гості доти, поки
Цвітуть тюльпани і нявчать коти
Під вікнами у пошуках кохання...
Систематично у моїх зізнаннях
Шукають очі трішки теплоти.
І свічі жевріють в одвічному чеканні.
Та не приходиш більше ти.
І я сама іду навмання.
Без віри, сенсу та мети…
Скуштуй на смак іще одне прощання!
І цього разу більш не підведи!
Ти будеш перший і останній,
Кому забракло сили і снаги
Прийняти, покохати, вберегти…
Ти будеш перший і останній... Ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2012
поздравляю, мой лучший жалко-что-только-друг,
мы сумели бы выжить при
ядерной зиме, равной силе четырехсот разлук,
в кислоте, от которой белые волдыри;
ужас только в том, что черти смыкают круг,
что мне исполняется двадцать три,
и какой глядит на меня снаружи -
такой же сидит внутри.
а в соревнованиях по тотальному одиночеству
мы бы разделили с тобой
гран-при...
(В.Полозкова "Мой великий кардиотерапевт"
Мені виповнюється двадцять три.
Укотре зеленіють липи.
У серці, далебі, все ж ти.
Час стусанами жене стиха.
Колише вітер ніжно віти.
Шепоче про прийдешній день.
Можливо, подаруєш квіти...?
Мені ж би погляду лишень...
... шепоче цвіт вишень на вушко заповіти.
"Orevuar" - шепоче день.
Тюльпанами опали квіти.
І в кронах зелені дерев конає вітер...
Догорає день.
Мені немає, де себе подіти....
***
Мій милий друже, жаль,що тільки ти
Розгледіти не зміг у серці тугу.
І я тобі, шкода, що лиш як другу
Цілунок шлю, неначе той огень.
Він запалити може навіть хугу,
Вдягти на палець вогняний перст'ень...
***
Молюся я: "О,лиш би одягали мрії переможців лати!
А ми з тобою вчилися терпіти й пробачати".
Я буду вічність, та усе ж кохати.
З тобою перепони всі долати, та...
У самотність звикли грати...
Пробач мені, я просто хочу знати,
Чого чекати, в двадцять три чекати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2012
Очі твої ліщинові...
Сну мені не залишили...
Вуста вершково-малинові
Тілом ковзали...
Вишнями ліжко встелене стиглими...
І пелюстками ніжними,
Наче пір'їнки пухнастими
Трепетно-орхідейними
Пестиш своїми ласками...
Очі твої ліщинові...
Сну мені не залишили...
Саме з таким мужчиною
Хочу впиватись тишею...
Очі твої ліщинові...
Липою,глодом, м'ятою...
Ранки медові, бурштинові...
Постіль залиш зім'ятою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319116
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.03.2012
Оксамитовий спокій.
Вранішнє сонце купається в чашці гарячої кави.
Ледь прикриті жалюзі.
Сонячні зайчики бігають твоїм неголеним обличчям.
Щойно розплющив оченята.
Мій смарагдовий рай.
Новонароджений пустун березень зиркає в душу.
За вікном сльота.
Клапоті лютневого снігу топляться, мов згущене молоко.
Незабаром зацвітуть крокуси.
Заквітчаю ними сильне тіло молодого бога.
Коханець леді Чаттерлей.
Сандаловими пахощами втиратиму в твої груди свої цілунки.
Прикрашу миртом біляве волосся.
Намагаюся сягнути рукою ореольного відблиску душі.
Ти поряд.
А незабаром зацвітуть крокуси.
Вінком у серці.
Твоєму.
Моєму.
Нашому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2012
я его не любила я просто так странно существовала
с его именем на губах просыпалась и засыпала
доверяла мечты о нем бесконечным осенним ночам
без дороги блуждала в его фантастических снах
я его не любила я просто его каждый вечер ждала
замирала на выдохе дальше дышать забывала
а не дождавшись кричала - раненая навылет душа
у луны желтоглазой волчицей его как умела вымаливала
я его не любила просто я без него пропала
без вестей на фронтах многолетней войны без правил
так и не написав и не отправив ему последнего письма
я не любила его - мне тогда так казалось
не любила его? но я без него не я...
Юлия Андреева
Хто бачить сни і пам’ятає імена…
Максиміліан Волошин
Лист, який ніхто і ніколи не відправить. Лист, який ніхто і ніколи не отримає.
Він написаний на папері кульковою ручкою. Він увібрав в себе тепло і запах долонь.
Це живий лист, який написали від руки і загорнули в конверт.
Цей лист ніколи не потрапить до рук адресата.
На жаль. А може і на щастя. Я вже тепер не знаю, що краще: правда чи мовчання.
****
Частина 1. (До…)
Ти не знаєш напевне, що трапилось в моєму житті за час твоєї відсутності в ньому, того, що знаю я, також недостатньо. Але в наші життя прокралась темрява. Чи є в цієї темряви ім'я? Це жорстокість? Це ненависть? Розчарування? Несправедливість? Втрата? Біль?
Як вона знайшла нас? Вона прокралась нишком в наші життя чи ми самі знайшли й прийняли її? Що з нами трапилось? Батьки відправляють дітей в світ, як на війну, сподіваючись, на їх повернення, але знаючи, що дехто загине по дорозі. Коли ми збилися зі шляху? Нас оточили тіні. Проковтнула темрява. Чи є в цієї темряви ім'я? А що, якщо для когось вона носить Твоє чи моє ім'я?
Щастя так просто не дається. Інакше б посміхались усі на світі. Життя складається з випробувань, болю і рідкісних, але якісних митей цілковитої радості.
"...І маленька принцеса сказала йому: "Дорослі самі себе не розуміють і дітлахам доводиться постійно їм все пояснювати"" Я щиро хочу, аби ти не втрачав у собі ту маленьку дитину, яка здатна радіти будь-якій дрібничці. Я хочу, аби ти посміхався, сяяв, йшов назустріч мріям, котрі збуваються, попри все і всіх.
Запам'ятай, найдужчий смуток приходить разом з першою втратою, коли ти ще не знав, що таке справжній біль і надія, коли ти пройшов через заперечення того, що відбувається, – гнів, страх, провину, депресію – і в решті-решт відчув полегшення і змирився, відчув цей найдужчий смуток, який мучить тебе щовечора перед сном і змушує плакати.
Часом біль стає значною частиною нашого життя, і ти починаєш звикати до нього, а згодом навіть не можеш згадати, яким було життя без болю. Але одного дня ти все-таки починаєш відчувати щось інше. І це відчуття лякає, тому що воно незнайоме. І в цей самий момент ти розумієш, що щасливий. Твій смуток ніде не дівся, твій біль завжди житиме, але є щось нове, що дає сили рухатись далі. Адже щастя може приймати різноманітні форми: компанія кращих друзів, почуття радості від того, що мрія близької людини здійснилась, знову жевріючий вогник надії, просто запах нової весни в повітрі... Бути щасливим - це нормально, адже ніколи не знаєш, яким швидкоплинним може виявитись це щастя.
Знаю, що боляче, що хочеться сховатись кудись, де не буде нікого і нічого, хочеться перестати відчувати так, щоб цей кровоточивий орган прорвався назовні, розірвавши ребра та шкіру, і перестав боліти, щоби душа отримала трішки спокою, трішки віри, надії, любові..., підтримки.
Але ти повинен йти далі, рухатись, не здаватися, заради тих, хто вірить в тебе, хто підтримує, хто любить. Ти просто змушений рухатись далі, і тобі вистачить сил, я знаю.
Скільки часу потрібно, аби змінитися? Скільки років, місяців, днів? А може достатньо години, хвилини, секунди? - Достатньо.
Я просто скажу тобі одне. Я по це вже писала. Напишу знову. "Я хочу поряд бачити тебе, коли здійсняться мої мрії. Нехай ти навіть не зумієш. Нехай я сплутаю обличчя. Загублю тебе в пітьмі..." Один раз ти вже прогавив здійснення моєї мрії, так що вдруге я тобі цього не подарую. І не питай мене, чи я, бува, не зникну. – Не зникну. Обіцяю. Найдорожчих людей віднаходиш у темряві. Тільки в темряві видно зорі.
А кого хочеш бачити поряд ти, коли здійсняться твої мрії?
Частина 2. (Після…)
Вогонь в мені ще жевріє, і я кричу в порожнечу: "Не дай вогню в тобі згаснути! Невідворотньо, іскра за іскрою. Не дай потонути в багні безнадії під назвою "Ще ні" і "Вже ні". Не дай йому згаснути у відчайдушній боротьбі за життя, якого ти прагнула, але так і не досягла.
Світ, який ти шукаєш, можна віднайти. Він існує. Він реальний. Його можна відшукати. І він твій, адже він у тобі." Я кажу собі ці слова щовечора, проживши ще один день, який чомусь не приносить того щастя, якого бажає моя душа. Знаєш, адже це ти зробив мене такою, якою я є. Це твоя заслуга. Своїми діями, впевненістю в собі і у власних бажаннях, ти вселив у мене силу й жагу до дій, дух боротьби та протистояння, ти подарував мені мою мрію. Добре, коли є ті, хто в тебе вірить, кому хочеться довести, що ти на щось здатна. Добре, коли є в кого вірити, кого любити, за ким сумувати, перед ким вибачатися. У кожного є людина, яку не забути, людина, яку любитимеш і ненавидітимеш завжди, незважаючи на біль, бруд, взаємні образи, нові стосунки, шлюб і навіть дітей від когось іншого, кого ти також любитимеш, але вже зовсім по-іншому. Цю людину люблять і ненавидять за те, що вона подарувала найневимовніше щастя і саме тому завдали найгострішого болю. Ця людина, чию дружбу ти ніколи не зможеш прийняти, не зумієш її пробачити чи просто навчитись проходити повз з байдужим поглядом. Це людина, до якої ти не байдужий, але ніколи вже не кохатимеш, затамувавши подих, тому що свого часу ви разом вбивали це почуття, або воно померло своєю смертю. Хоча другий варіант трапляється рідше, адже нечасто обидва серця проникаються холодом водночас. Ця любов є свого роду хворобою і вона не лікується. Вона спокійна і тиха. Відречено сильна. Та й любити так вміє далеко не кожен, далеко не всіх. Ця ненависть схожа на прокляття, пронизуюча холодом, стабільно-незмінна, інертна.
Чим є ця ненависть? На що схожа ця любов?
Не буває різних любовей. Є одна єдина: до батьків, друзів, коханих, дітей... Любов одна. Різні лише відтінки. Знаєш, це найкраще, що може статися з людиною, якщо її кохання переросте в любов. Адже якщо кохання свого часу не переросте в любов, то воно просто загине.
А що таке кохання? Що таке любов?
Ми всі женемося за пристрастю, засліплені власними світлими почуттями, крізь сяйво закоханості, ми не помічаємо самої серцевини тієї людини, яку обрали. Сліпці! Отримуємо те, що заслужили, а саме: нерозуміння, розчарування, біль. Ми не хочемо збагнути простої істини, плутаючи жагучу пристрасть та хімію з коханням. Закоханість (а чи то пристрасть?) може виникнути з першого погляду, перерости у щось або померти безповоротньо. Кохання виростає тільки з міцної дружби, спорідненості душ, спільності поглядів та інтересів, паралельності прагнень. Кохання – це те, що виникає з часом. А люди кидаються цим словом так, неначе воно пустий звук. Аби сказати "кохаю", треба з'їсти разом не один пуд солі. Бог сказав, що любов, це турбота та опіка про ближнього. Всього-навсього. Здається, що так просто. А насправді ні. Я зрозуміла, що таке любов зовсім недавно, минулої осені. Ти допоміг мені збагнути це остаточно. Я знаю тебе тисячу років. Ти є близькою мені людиною. З тобою просто. Ми крокуємо в одному напрямку. Наші життя є дещо паралельними. Я пам'ятаю твої слова: «Я не знаю, ким ми будемо, але ми повинні бути, повинні спілкуватися». Ти був правий, і я завжди це знала. Цікаво, як називати людину, в яку був закоханий три роки, яка була тобі найближчою тривалий час, яку любиш, з якою займався коханням, людину в чиї мрії та прагнення віриш, чиї погляди розділяєш, людину, яка вбивала тебе по-краплині, умертвляючи нетлінні почуття без тіні сумніву, єхидно, егоїстично, людину, якій, здавалось, можеш пробачити все, і вже все, що міг, пробачив? Але ж як просто. Любов – це, виявляється, всього- навсього турбота та опіка про ближнього. Бог – є любов. На рівні підсвідомості всі відчайдушно прагнуть цієї найдосконалішої форми почуття. В житті ж навпаки – наввипередки біжимо за тим, що яскравіше палає.
Сказати чесно? – Я дуже сильно тебе люблю. І я не називатиму це дружбою ніколи. Те, що я відчуваю до тебе, вже давно переросло закоханість, пристрасть, дружбу, кохання. Це чиста рафінована любов. Та, якої всі прагнуть, але мало хто заслуговує.
Мабуть, Ти заслужив.
Є просто люди, з якими не можна бути друзями, це просто найдорожчі, ті, кого любиш попри все, попри все віриш в них, попри все поряд... попри
все...
Що таке ненависть?
Я задаюсь цим питанням і не знаходжу відповіді вже багато років, розуміючи лиш одне: викликати це почуття здатна лише надзвичайно люба серцю людина. Ненависть не з’вляється з повітря. Її не виростиш, наче кактус в горщику. Неависть – це щось ефемерне, незбагненне, лякаючи до смерті, тихе й мертвотно-холодне, щось слизьке, невловиме, нездоланне, гнітюче, всепоглинаюче та руйнівне. Мені не до вподоби це почуття, проте воно приходить до мене у снах, не даючи забути про себе. Одне скажу беззаперечно точно, ненависть не питає дозволу, не стукає в двері перед тим як зайти, не розводить полеміки й не милує.
Сказати чесно? – Я дуже сильно тебе ненавиджу. Проте це не заважає мені жити так, як іншим, ні, це майже непомітна маленька істота в моєму серці, неначе черв’ячок, що точить дерево, повільно і результативно. До чого це призведе? – Мені не відомо. Я втомилась змагатись з тобою. У мене свій шлях. Проте я так звикла бігти з тобою наввипередки, що вже й не знаю, коли спинюсь врешті-решт. Та чи й потрібно це насправді? Адже завдяки цьому, мабуть, іноді лиш цьому одному факту, я досі пориваюсь творити. «Ти далі твори, попри все, і прямуй до своєї мети!» - саме так, для обох, по різні боки барикад.
Епілог.
Не можна вриватися в чиєсь життя зненацька, грітися біля яскравого вогнища теплої та чомусь все ще рідної душі, а потім просто зникати, як завжди. Я знаю, нам ніколи не було просто. Али ми завжди розуміли одне одного і потребували. Це не під силу змінити нікому. Ти здивований, що за два роки я все той самий впертий борець за справедливість та мрії. Але знаєш, аби зостатися собою у світі, який днями і ночами намагається перетворити тебе в когось іншого, нам доводиться вести найзапеклішу боротьбу, на яку лише здатна людина, і не припиняти її ніколи. Значних зусиль коштує та, яку ти побачив перед собою опісля цих двох скороминущих літ. Мені просто прикро, що ти завжди цінував мою підтримку, але ніколи не вмів розгледіти в мені дещо більше. Я усвідомлюю, люди розчаровують нас, часом вони нас дивують, але ми ніколи не дізнаємось, хто вони насправді, не спробувавши їх збагнути: усі їхні помилки і хибні дії. Ми повинні бути чесними з тими, хто бажає нам добра, чиї душевні поривання світлі та чисті. Не можна використовувати, тих, хто тобі вірить, тих, хто подає руку, коли падаєш, тих, хто ніколи не зачиняв перед тобою дверей. Чи розумієш це ти? Чи розумієш ти насправді, хто потрібен тобі в цьому житті? Що потрібно? Адже кожен з нас хоче мати коханону людину і аби його мрія здійснилась. Без цього ми не почуваємось щасливими. І це не просто кохана людина, а кохана людина, котра вірить в твою мрію, в тебе, і не зрадить тебе, даючи клятву перед Богом. І це не просто мрія, а мрія в яку вірять ті, чию довіру і любов ти не зрадив. Не знаю, кому ці рядки: «Якщо спішиш кудись, я не тримаю, краще мозок не їсти і сказати їй правду, що чекає хтось, я відпускаю,не шукай делему, коли є табу». Але варто було сказати їх, сказати вчасно, можливо б тоді, в житті однієї тендітної дівчинки було б на одну трагедію менше…
За чим ти женешся? Кого наздоганяєш? В твоїх очах живуть привиди. Привиди тих, хто вже не пробачить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317016
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2012
Нейлонова тиша розриває зсередини. Ти не мій.
Стискає старечими руками горло самотність.
Щоночі виходжу надвір з транспарантом
На якому великими чорними літерами пише "майже мертва зсередини".
Мені кажуть, що ідеальна, але я знаю:
Недостатньо сильна, аби викреслити тебе зі своїх нічних ігор в рифмування.
Недостатнє ст*рво, аби сказати:"Вимітайся з усіма хитросплетіннями душі з підвалин моєї пам'яті!"
Як завжди вибігаю надвір посеред ночі в пальто на голе тіло.
Шукаю найблищу кав'ярню.
Тихо і тепло.
Запиваю спрагу по тобі жадібними ковтками вистиглого лате.
Як ти? Де ти? - Стукіт по клавішах. Миготить екран.
Опів на третю.
Пробач, коханий, мою опівнічну агонію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2012
Марудний шлях до зірок веде.
У каламуті сліз розтане
Усе, що жити не дає,
Що барикадами між нами.
Марудний шлях. На узбіччі цвіт.
Вона з тобою. Вона біля тебе.
На серце брилою зимний лід.
І кров застигла на мить у венах.
Нас огортає пекучий страх,
Стискає міцно в обіймах відчай.
Та наші близькі усе ще в нас.
Не помічаєм цього зазвичай.
Марудний шлях до зірок веде.
У темноті лиш побачиш зорі.
Борися тільки! Борись за все!
Зубами рви в світу свою долю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316440
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2012
Пролог і епілог напише Бог,
Сумуючи сукупність ляпів воєдину.
Цей незчисленний сток книжок.
Він з мене витесав людину...
***
Казав згублю себе я в них.
Знайшла натомість стільки істин.
Священним став для мене сміх.
І рідних душ тремтячих вістря.
Я перманентний персонаж
Твоїх аматорських історій.
У мене вже зібрався стаж
Тяжкої праці в твоїй долі.
І я люблю в тобі усе.
Ти - книга без кінця й початку.
І не знайти в тобі денце
Не покладу на серце латку.
***
Пролог та епілог напише Бог,
Сумуючи сукупність ляпів воєдину.
У шафі вже гора книжок.
На серці - дорога ліпнина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2012
Так непомітно тихо вкрався мені в душу жовтень.
Ввійшов крізь тіло й зачинився там.
Усе навколо видається жовтим.
І серце прагне сліз і мелодрам.
Я кутаюся в тепле і пухнасте
Ховаю душу в светрі і шарфі
А ти тікаєш, мій квітневий, власне,
Куди скажи,будь-ласочка, мені?
Тобою я насититись хотіла.
І знову, як і завше, не змогла.
Душа і серце прагнуть твого тіла.
В мені лиш жовтень. У тобі ж - зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2012
Я можу мати твоє тіло завжди.
Його ти віддаєш мені за так.
Проте шукаю в закутках хоч крихту правди,
Бо твоя бігла пристрасть – ще не знак.
Мені так хочеться кричати в пустку!
Ну що ти коєш,хлопче,що?!
У власних думах, мов у меді грузну,
На нас дивлюсь, і ми - німе кіно.
Слова у горлі застрягають.
Я просто не знаходжу слів.
З тобою мої очі сяють.
Без тебе серце сповнив гнів.
Ти найдорожчий серед рідних.
Ти найрідніший з-поміж всіх.
Моїх очей не видно вірних,
У темноті панує гріх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314479
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.02.2012
Каштани мучить якась хвороба,
І я не знаю, що з ними коїться.
Зелене листя покрите іржею,
І свіжі рани повільно гояться.
І я стою на безпечній відстані.
Боюсь до їхніх рук доторкнутися.
І на ласкаві та ніжні поклики
Не можу більше я відгукнутися.
Всіма покинуті і приречені,
Вмирають першими в літні дні.
Лиш вітер в кронах самотніх впевнено
Виводить тихі тужливі пісні.
Холодні погляди нишком ковзають
Сумним пейзажем цим раз у раз.
В серцях стривожених швидко повзають
Дещиці жалощів, рваних фраз.
Отруйні сльози додолу капають.
Земля під ними ледь-ледь жива.
Неначе свічки, повільно скрапують…
У горлі кісткою стала весна.
Так їм зарадити чимсь хотілось би –
Зцілити тіло їм зіллям п’янким.
Мені ж здалося? Мені ж наснилось це? -
Каштан за вікнами все ще живим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314465
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.02.2012
Вона сьогодні не засне.
Ця осінь в пам'ять вріжеться рубцями.
І більш ніколи цей осінній день для неї радісним не стане.
Вона сьогодні не засне.
Сховається під ковдру з головою.
Стоп. Знято. Титри. А вона ще є.
Та ця реальність стала враз чужою.
Вона сьогодні не засне.
Убивця спатиме спокійно.
Йому нічого не буде.
Скоріш її заберуть в божевільню.
Вона сьогодні не засне.
Її не братиме снодійне.
Уперше ранок стане безнадійним.
Вона сьогодні не засне.
Не встигла обійняти на прощання.
Лунає відголоссям його сміх,
Ридання і оркестр поминальний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310302
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.01.2012
Хіба уміють брехати руки,
Як вміють вправно лукавить лиця?
І твої губи мене сп'янили...
Й твої обійми моя в'язниця...
Беззаперечно п'янкий мущина
Ти не промазав по свіжій мішені.
Твоє бентежить левине серце,
А не набиті грішми кишені.
Мене лякають твій шарм та влада.
Лишають глузду хмільні цілунки...
Я божеволію від бажання.
Так потребую твого рятунку.
Холодний розум, гаряче серце,
Лукаві очі, батьківські руки...
Я вже потрапила в твою пастку.
Мене чекають пекельні муки?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2012
З тобою так легко.... Так важко.... Мовчати.
Від вистивших сліз свої очі вмивати.
По твоїм губам розтирати прощання.
Ловити примар у брунатній ковбані....
Повіки небесні твої цілувати.
Дивитись! Дивитись! Безжально ковтати,
Слова, що, мов ком, застрягають в горлянці....
Хутчіше збирайся, благаю лиш, вранці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2012
Трішечки світла в мої долоні...
Ніжність на скроні...
Крапельку болю...
І у поривах жахливих агоній
Озлоблених клонів
Вічно палкої святої любові,
Я лиш з тобою зостанусь в пітьмі...
Просто мовчати під подих гітари...
Несамовитих співати пісень...
В душах замерзлих вбивати примари
Осточортілих, все ж рідних людей...
І неважливо,що милі між нами,
І несуттєво, що "ми" де жа вю.
Я за тобою б далеко за хмари...
Я ж мов шалена ривками люблю....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2012
Подай мені лютню з каміння,
Холодну мов лід і блискучу мов сталь!
Богдан-Ігор Антонич
Привіт, Ведмежа! Боже! Я не бачила тебе тисячу років! Ні, менше, набагато менше... Я не можу тебе обійняти. Я боюсь обійняти. Я верзу дурниці. Я-яяя... Ти питаєш, де теплі вітання? - И-иии... Щось несуразне. Ми п'ємо вже друге пиво і розмовляємо енну годину, а ще досі не впізнали одне одного по-справжньому.
– Радий тебе бачити, Кошеня.
– Хтось казав, що скучив. – Це була я...
Ми надто довго переписувались, щоб говорити прості слова у вічі одне одному. І я сиджу, вдаючи холодну неприступну статую. І я знаю, що я і біль - для тебе слова споріднені. І мені холодно від думки, що я могла б тебе обійняти. Ну що ж, ми п'яненькі. Влягаємось в одне ліжко в нижній білизні. І все звично. Чомусь... Я не памятаю, хто кого перший обійняв,хто поцілував,хто говорив про вічне кохання до спогаду про тебе, про мене. Я пам'ятаю лиш те, як ти щиро милувався цим відродженим спогадом, і як мені було тепло і затишно поряд з "моїм" Ведмежам. Так тепло і затишно, що я вже подумки писала оду прощанню й поспішно втекла до пухнастого кота Камаза, подалі від тебе. Я не люблю прощання. Занадто довгі обійми. Зайві слова. Часом спогад оживає. Тільки ми, "інші", так сильно бережемо й кохаємо спогади, що просто не в змозі перетворити їх в реальність. Нам просто подобається відречено любити, перманентно страждати, пестити минуле....
...часом хочеться, щоб чорний список був чорною дірою на сонці... але це всього лиш налаштування... І я щоразу виловлюю когось нового, чергового з цієї ями. Але привиди довго не витримують у списку моїх друзів. Тому що вони не друзі... Вони привиди... І ти також. Ось я витягла тебе назовні, помістила в список.... Катую себе... Вбиваю по краплині... Мені це подобається. Як там у Лєрмонтова: "И слишком горд я, чтоб просить У бога вашего прощенья: Я полюбил мои мученья И не могу их разлюбить."
А чи так важко варити щодня борщ і смажити деруни? Ти, памятається, казав про соціальну нерівність і всяке таке... А наша спільна подруга розмальовувала в чорних фарбах моє життя з тобою... А мені хотілось розсміятися вам в обличчя... Чому? - Тому, що ви самі не відали, що казали. Як можна було опускати мене так низько, до соціальних нерівностей, до приреченості готувати купу хавки і жити середньостатистичним життям...
Ти кажеш про список, в якому ти черговий номер чотири... А я розмірковую тим часом, а чи можна визначити,хто є номером один!? І я не можу, тому що кожного з вас готова любити знову і завжди... так, наче ніколи не забувала цих почуттів, так, наче і не було болю й страждань, лайливих слів та бруду.
Порожньо. Я не відчуваю. В мені щось померло після численних намагань вхопитись за тих, хто живе в іншому вимірі. Після відчайдушної фази розгубленості, відреченості, судорожних спроб переюзати всіх і викинути так само, як і мене...колись... ви... усі... Тільки це не допомогло. Я як шукала щастя в минулому, так і шукаю...
Я побачила його восени... Ми пили вино. А потім очі...запах...дотик...губи...ліжко... Спогади ожили на секунду, на мить... А потім його слова "це була помилка...я не хотів...", мої "зачини за собою двері"... і довге повідомлення, після якого хотілось померти... Двічі в одну річку не ввiйдеш... Я ненавиджу ці його слова!
Я побачила тебе влітку... Ми пили пиво й маренго. А потім очі... запах... дотик... губи... ліжко... Спогади ожили на секунду, на мить... А потім слова "я тебе так кохав", "не повернеш те, що стало історією..." І те саме твоє непрозвучавше "двічі в одну..." Я ненавиджу ці ваші слова. Тільки це не було помилкою...І ти це знаєш.
Як важко жити, коли більше не відчуваєш... А тут ти... Усе зіпсував. Я майже повірила, що стала декорацією в бутафорному світі ілюзій... А ти зруйнував... все зруйнував... Найбезглуздіше те, що я справді люблю вас усіх. Ви з'являєтесь, і я люблю вас з новою силою.
Але їх вже більше нема. Вони потихеньку влаштовують своє життя... Лиш ти, лиш ти один такий же неприкаяний, як і я... І як не дивно тобі буде це чути, але лиш заради тебе мені хотілось і моглось усе кинути, усе змінити... І зараз хочеться...
Але мені не можна. Я - спогад. І ти мене більше не впустиш у свою реальність. Я це знаю. Тому вдовільняюсь коханими муками.
Я не така, як ви, я не така, як ти! Я не можу викреслити людину й поставити на ній хрест лише тому, що вона "вже не використала даного їй шансу" ... І я люблю... тому, що це ви вбивали мою любов,а не я.... Це ви ішли, а не я... І ти пішов... пішов... поклав слухавку і страждав, вбивав навмисне свої почуття, та хто дав тобі право це робити????!!!! Ніхто з вас не захотів поборотись за мене... Ніхто не зміг дочекатись взаємності...Ви всі хотіли всього і відразу... Ви всі хотіли просто і легко... А ти злякався, викинувши найдорожче на смітник... І я не знаю, як так можна. Як ви так можете? Адже я так не вмію... Я все своє життя відчайдушно змагалась з долею за всіх вас... Намарно...
Мені болить лиш одне – , адже ваша любов, виявляється, минає... А моя оживає, мов фенікс, відроджується з попелу... Знову і знову...
І нехай це наївний, пустий потік затуманеної свідомості...я все-таки знаю, це нічого не змінить... Ти так само, як і вони не витримаєш в списку, адже ти привид і хочеш жити в моїй памяті, а не в реальності.... На відміну від мене, ти вмієш тримати своїх привидів на повідку і не пускати їх більше в серце. Тому ти цим щасливий,Ведмежа...
"Люблю тебе" - скажу реальності, де ти все ще чекаєш цих слів... Чекаєш?
А на сьогодні: щасти! Нехай тебе бережуть твої-мої спогади!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305408
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.01.2012