| Сторінки (5/474): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Невпинна осінь недаремно
Свою сповільнює ходу.
То розцвітають хризантеми
У ботанічному саду.
Мов елегантні іноземки,
Піднявши гордо пелюстки,
Танцюють парами фламенко
Багряні осені квітки.
То тут, то там пірнають стрімко
В лілове марево густе
Закучерявлені голівки
У граціознім фуете.
Через таке барвисте поле
У гурті сонячних квіток,
Зробивши жовто-біле коло,
Ромашки повели танок.
П`янкого випити нектару
Злетілись бджоли на банкет,
Бо зірве вітер незабаром
Останній осені букет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2012
Що за осінь без ливня й туману?
Сивашу до зими довелось
Залягти пересохлим лиманом
У багнюку, мов камбала-глось.
Над обривом суха бадилина
Сірий простір навкруг розгляда.
Все чекає вологої днини
Омертвіла від солі вода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378180
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.11.2012
Агов, лелеки! Звідки летите?
Чи не з мого дитинства клекіт лине?
Ви знову – в вирій, в літо золоте.
Кому ж на цей раз ввірили хатину?
Там у дворі – лиш яблуня стара
Та за парканом лава почорніла.
А вам уже в Туреччину пора,
Що із-за моря ген зазеленіла.
Я за свій дім у спокої була,
Бо він був завжди до усіх привітним.
Тож, як і ви, літала до села
Усе життя, мов птаха перелітна.
Зберуся знов. Провідаю сестру,
Внесу з подвір’я яблука в комору
І – у світи до веснянОго «- Кру!»…
Хай вам щастить, лелеченьки, за морем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376538
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.11.2012
Над морем сміялися зорі серпневі,
А місячна стежка за обрій вела.
Під подихом ніжним м’яка ковила
Ховала сліди, як морська хвиля невід.
Від сміху котилися зорі серпневі.
Духмяніла ніч степова полинами,
Зітхала пташина якась уві сні,
Співали цикади щасливій мені,
Слухняно стелилися трави під нами.
І моря прибій розливався піснями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2012
"Не займай мене, осене, марно,
бо близькою тобі я не стану."
(Г.Литовченко)
Я ступаю у осінь легкою ходою,
Ставлю в глеки букети червоних жоржин.
Я до клена біжу, як колись молодою,
Він дарує мені листопаду бурштин.
Його листя плету у каштанові коси -
Жінка-осінь до мене сміється з дзеркал.
Щось лишилося в ній від весни. Чи здалося? -
Чи під сумнів взяла хризантемовий бал?
До вподоби мені ця пора золотиста
А недавно ж благала: – Мене не займай…
І шепочеться клен про любов падолистом,
І нагадує серцю минулий розмай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375219
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2012
Позаду слід моторного човна
Буруниться й до берега втікає.
В обличчя - вітер. Хвиля бунтівна
В лице дрібними бризками стріляє.
Вартує море кораблів ескорт -
Прасують воду металеві днища.
Мого ж човна таранить хвиля в борт
І кожен вал його здіймає вище.
А я лечу без страху на човні
В прозору синь морським назустріч далям.
І на прощання любо так мені
Махати вслід турботам та печалям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2012
На початку осені по селу прокотилася звістка: у коловороті, де старі верби, зупинився циганський табір. Ця новина збила одноманітне життя місцевих жителів зі звичного ритму. Були в цьому свої плюси і свої мінуси. Із споконвіків відомо, що чоловіки-роми неперевершені ковалі. Старенький горн сільської кузні в очікуванні справжнього майстра давно затягнувся міцною павутиною, а бувале раніш в неабияких перепалках ковадло запорошилося товстим шаром пилу. І в колективному господарстві, і в приватних подвір’ях накопичилося чимало металобрухту, якому ще можна було знайти застосування: щось підкувати, щось підклепати, виготовити клямки чи завіси, а то й хреста чи огорожу на цвинтар. Ніхто не знав, на який термін зупинився тут цей екзотичний кочовий народ, тому кожен господар квапився провести «інвентаризацію» в завалених непотребом хлівах та коморах.
Для сільської малечі звістка про циганський табір додала до переліку їхніх ігор іще одну. На горищах, в льошниках та у вишневих заростях у кутках садиб почали споруджуватися схованки. Налякані циганами ще в ранньому дитинстві малі неслухи та шибеники вимощували соломою і старим лахміттям кубла, де у випадку загрози можна було б заховатися та переждати лиху годину.
Та менше за всіх раділи сусідству з табором сільські жіночки, достовірно знаючи звички та здібності своїх чорнявих сестер. В терміновому порядку почали зноситися під повітки купи гарбузів та буряків, залишених у городі. Звиклі до свободи, відгодовані за літо качки та гуси незаслужено опинилися за ґратами. Вони обурено ґелґотали в тісних клітках і від безвихідності щипали один одного дзьобами.
Молода господиня Оксана поралася в хаті, одночасно допомагаючи своєму чотирирічному синочку Артемкові засвоювати азбуку. Хлопчик сидів на лежанці та відшукував потрібні кубики з яскравими картинками. Час від часу мати змінювала тактику: сама брала в руку перший-ліпший кубик і запитувала сина:
- Ану, скажи мені, хлопчику Артемку, яка це буква?
Букви в Артемковій голівці затримувалися не на довго, неабияким успіхом була і правильна назва деяких предметів, зображених на гранях кубиків. Особливо важко чомусь давалися йому літери «к» та «ц», в якості підказки до яких слугували зображення кутка кімнати та самотнього сірого цвяха. Щоразу, тільки-но мати брала в руки кубики з цими буквами, хлопчик після довгих роздумів випалював:
- Вуголочок!
Або:
- Гвіздочок!
Оксана гнівалася та погрожувала поставити сина в куток, щоб краще запам’ятав букву «к», або віддати його циганам, щоб там вивчив літеру «ц». Артемко починав скиглити та запевняти, що ніколи не буде ходити до школи. В домашніх клопотах жінка не вгледіла крізь вікно, щоби хтось заходив у подвір’я, але коли почула, як в темних сінях задзвеніло перекинуте пусте відро та щось зашаруділо, кинулася до дверей.
- О, Господи, кого це ще біс несе?
Відкрила двері і від несподіванки одсахнулася. До хати, впевнено переступаючи поріг, зайшла літня сива циганка, за широку яскраву спідницю якої трималася чорноока гарненька дівчинка з заплетеним у шовкові стрічки смолянистим волоссям.
- Будь здорова, красуне! Нехай будуть здоровими твої дітки, твій чоловік та батько з матір’ю! – почала красномовно розпинатися циганка, вправно нишпорячи очима по стінах та підлозі.
- І ви будьте здорові, - насторожено відповіла Оксана.
Дівчинка, скоріш за все – онучка циганки, угледіла в кутку лежанки Артемка й кинулася до кубиків:
- Ой, які гарненькі! Дай мені погратися, а я завтра їх тобі назад принесу!
- Бери, - розгублено погодився хлопчик, та, піймавши суворий погляд матері, додав, – але ж я ще не всі букви вивчив.
Тим часом стара циганка, пересипаючи завченими стандартними компліментами молоду господиню, випрошувала у неї що не будь із харчів.
- Дай, красуне, кусок сала – куліш нічим засмажити…
- А звідки ж у неї те сало?! – почувся з дверей голос сусідки тітки Гапки, появі якої Оксана була безмежно рада.
З ослінчиком у руках вона кинулась назустріч сусідці.
- Ти що не бачиш, що хазяйка ще зовсім молода, господарювати не вміє, яке в неї може бути сало? Худобини у дворі немає, одні гарбузи та картопля, - продовжила оборону чи то атаку тітка Гапка.
- Бо порося татко недавно зарізав, - несподівано бадьорим голосом втрутився в розмову принишклий на лежанці Артемко.
- А щоб ти луснув… - прошепотіла нечутно сусідка.
В хаті повисла тиша. Першою озвалася стара циганка.
- Дай боже тобі здоров’я, синочку! Рости чесною та щедрою людиною! Буде за це тобі повага від людей і станеш ти вченим та розумним чоловіком! А букви ти швидко вивчиш. Скажи мені, яка це буква?
Циганка взяла в руки найближчий кубик з намальованим цвяхом.
- Ци-и-и – впевнено протягнув Артемко.
Оксана відвернулася до плити, ковтаючи сміх. Потім хутенько вибігла в комору і повернулась звідти зі шматком сала та кругленькою хлібиною.
- Артемку, дай дівчинці кубики погратися. Тобі лишилося лише одну букву вивчити, то ми й без кубиків зуміємо це зробити.
- Я у вуглу стояти не буду! – попередив матір хлопчик.
- Звичайно ж, не будеш. Ми завтра навідаємося з тобою в кузню до дядька цигана-коваля, там ти й вивчиш останню букву.
Тільки-но циганка з дівчинкою вийшли за поріг і, підмітаючи широкими спідницями Оксанине подвір’я попрямували до хвіртки, тітка Гапка накинулася на жінку.
- І чого це ти перед нею так розщедрилася? Злякалася чи що? Перед ними лякатися не можна! Не з’явись тітка Гапка в потрібну хвилину, вона б пів кабана з хати винесла.
- Та не такий вже й страшний чорт, як його малюють.
- Ми ще завтра підемо в кузню до дядька цигана-коваля букву «к» вчити, - підтримав матір Артемко.
- А, схоже, в цьому вже й потреби немає, - здивовано погладила сина по голівці Оксана. – Але все одно підемо, он який гарний передзвін із кузні доноситься.
- Та ідіть ви, хоч під три чорти! Хочеш, як краще, людям зробити, а тобі замість подяки – одне непорозуміння!
Тітка Гапка хутко підвелася з ослінчика і ображено грюкнула дверима.
16.10.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371407
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.10.2012
Ще жовтень листя не позолотив,
Ще в зріст іде отава молода
І день осінній вперше задощив –
Змиває літа залишки вода.
Жаркого серпня губляться сліди,
Краплини спрагло поглинає шлях –
Земля напитись квапиться води.
Готує крила перелітний птах.
Роса припала до пелюсток-губ –
Квіткам троянд щось бачиться своє.
А при дорозі величезний дуб
Зелене світло осені дає.
02.10.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371406
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.10.2012
На оксамитовім крилі
спустились сутінки на місто,
Упало в море з висоти
зірок розірване намисто.
А від дихання вітерця
спадає з гір руда засмага,
Грайлива хвиля злегка б`є
в скелясті плечі Аю-Дага.
Звабливо манять теплохід
з морських прогулянок до порту
Розлиті сяйвом золотим
вогні південного курорту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365844
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.09.2012
Ліниве сонце з-за гори
Рудим ділилось ластовинням.
Міняло море кольори
Із бірюзового на синій.
Камінням бавився прибій,
У білій піні мив до блиску.
Ховався берег у рябій
Ажурній тіні тамариску.
Ввібравши дух далечини
Та подолавши довгі милі,
Біля бетонної стіни
Байдуже бовталися хвилі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365842
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.09.2012
За вікном холодний вітер свище,
У потоці крутить чорторий,
На забутім темному горищі
Підвиває вітру домовий.
Прагне гілка витягнути шибку,
Хижо протяг в комині гуде,
У кутках повстали тіні дибки.
(Ніч до ранку з розуму зведе…)
В двері сунуть привиди незвані,
Світлий сон не йде до голови.
Лиш муркоче мирно на дивані
Сірий кіт. А мо… то домовий?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364739
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.09.2012
Мовчить гора уперто про минуле,
Припали пилом вікові стежки.
Печерний грот розводить сонно скули,
Туман збиває зібрані вершки.
Дзвенить комар у світанковій тиші,
В наметах міцно сплять мандрівники,
У темний грот летять летючі миші,
Блищать на скелях слюдяні цівки.
Південна ніч угамувала спрагу.
Над морем сонце цитрусом встає.
Від золотої брами Карадагу
Ранковий промінь ключик дістає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363969
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.09.2012
Густе повітря пахне йодом і креветками,
Залита сонцем полуденна вись.
Легкі хмаринки бавовняними серветками
По скатертині неба розпливлись.
Дельфіни бавляться у тихій акваторії,
Втопив у морі мис глибоку тінь.
У білім мареві ген мліє Євпаторія,
Цупким вітрилом манить далечінь.
Понад стежками, що біжать крутими схилами,
Тріпочуть шовком ковила і мак.
Там підбадьорений далекими вітрилами
Чека на ніч розморений маяк.
(в якості ілюстрації малюнок з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363962
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.09.2012
Друкувалось у №65-2013 р. журналу "Склянка часу"), №3-2013 журналу "Крим"
Тому, хто тримав коли-небудь в своєму господарстві корівку, і хто був гарним господарем своїй годувальниці, знайома картина ранкового села, коли вдосвіта перед вигоном до череди то з одного, то з іншого двору виходять на свій звичний маршрут Маньки, Майки, Квітки, Лисухи, а згодом Мар’яни, Секлети, Ганни, Ольги, або ж Якови, Дем’яни, Миколи та Микити. На вулицю разом з корівками випливає запах парного молока впереміш з іншими коров’ячими ароматами. Майка здоровкається з Лисухою протяжним муканням, витягнувши вперед морду і закинувши назад свої куценькі ріжки, а Лисуха, грайливо погойдуючи розкішним вим’ям, коротко відповідає на вітання та без зайвих слів хвалиться ранковим удоєм. Інші представниці слабкої велико-рогатої статі, опинившись за межами свого штахетного паркану, теж кидають сусідкам пару звуків коров’ячою мовою. Потім розбрідаються – хто куди. Одна прямує до невеличкого степка з прохолодним після ночі споришем, друга, встромивши передні ноги в глибокий рівчак, ховає голову в буряні та демонструє ранковим глядачам кремезний зад. Інші намагаються витягнути губами з-під чийогось паркану в’юнкі пагони тендітної біло-рожевої повійки, або й ущипнути соняха чи кукурудзу, що нахилилися з сусідського городу. У тварин – перший сніданок, а господарі ще не мали в роті жодної крихти. Зранку головне – подоїти та нагодувати худобу. В кінці літа випаси вже не дуже щедрі на пашу, тому тільки зовсім байдужий та вкрай ледачий хазяїн здатний вигнати до череди свою тварину натощака. Таких у нашому селі немає.
Власники корів з’являються на вулиці з невеличким запізненням, щоб не примушувати себе відганяти годувальницю від чужої кукурудзи. А коли все ж попадають в поле зору сусідки чи сусіда, з городу яких їх корівка нагло смикає соковите листячко, прискорюють ходу аж до бігу:
- Куди? Куди-и-и? А щоб тебе грім побив! – кричать, тримаючи дулю в кишені, допустимо, байкового халата.
Доки худоба, ні про що не думаючи, набиває свої боки, мешканці вулиці сходяться до купи, щоб послухати останні новини, яких після ночі завжди вдосталь. Новини бувають різні: і сумні, і веселі. Події описаного нинішнього періоду, маю надію, нічим не зіпсують настрій і не затьмарять тільки-но розпочатий день.
- Чи чули, як на Середній вулиці Москаленко цілу ніч сигналом автомобіля сюрчав? Видно, п’яним вночі приїхав, а Галька до хати не пустила. То ж і їй спати не давав. Аж поки не побудив всіх мешканців вулиці. Кажуть, розгнівані чоловіки волоком витягували його з кабіни.
- Я колись спостерігала, як він, випивши після роботи, їхав машиною додому. Так рівненько та тихесенько, неначе на волах. Хоч і мізки в клубок заплуталися, а правила дорожнього руху добре пам’ятає.
- А я вечором Христину Ткачучку зустріла, після якогось курорту приїхала до матері в село відпочивати. Каже з заїздом цього року не пощастило. Одні діди та сімейні пари поприїжджали. Каже – гроші на вітер викинула.
- Що кому, а курці просо… Хто їде на курорт, щоб полікуватися, а хто – шукати пригод на свою с…кажімо, голову.
- Та кажи вже, як є. Чи, може, дуже культурним став? Як казав один: «Я став дуже культурною людиною. Раніше говорив – ґудзик, а тепер кажу – пуголовиця»… Га-га-га…
- Ой, а де це Микита подівся? Тільки що ж тут стояв. Чи корову пішов завертати? Так ні ж бо, вона з Миколиною Лисухою на степку пасеться…
- Та онде він, в рівчаку. Вже штани підтягує. Га-га-га…
- Діду Микито! Що там, багато опеньків знайшли?
- Та грам триста буде… - озирнувшись підсумував дід Микита.
- Га-га-га…
Зацікавлені веселим ранковим гомоном до гурту підтягуються господарі рябих, чорних та червонястих красунь з інших вулиць, щоб щось почути від людей та розповісти своє. Кількість худоби на вулиці збільшується з кожною хвилиною. Одні продовжують обшукувати рови та кущі, інші на кшталт своїх хазяїв збилися в гурт і, почісуючи рогами доступні їм частини свого тіла, очікують на появу молодого бичка в супроводі його господаря та свого опікуна пастуха Федора. Той, зазвичай, появляється останнім і, прийнявши від господарів уже сформоване стадо, відпускає їх на всі чотири сторони. Народ розходиться по своїх садибах, де на них ще очікують свині, качки, гуси і кури, а затим, не нормований споконвіку, довгий та важкий селянський день.
А наші рогатенькі, підбадьорені довгим пужалном Федькового батога, підтюпцем доганяють одна одну, а потім дружно прямують до широкого яру, щедро ляпаючи в пухкеньку пилюку сільської вулиці перетравленою гичкою та кукурудзою.
08.09.2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362929
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.09.2012
Там, де гасало дитинство моє,
Вдосвіта сонце вставало з-під вишні,
Мальви з-за тину всміхалися пишні
Там, де гасало дитинство моє.
У наймилішому краї моїм
Діток гойдали в вербових колисках.
Яблука в серпні сушилися в низках.
Співом зозуль озивались гаї.
Згадую, як в полуденній порі
З неба на церкву спускалось проміння
Грало в хрестах під блакитним склепінням,
Дзвоном котилось по Лисій горі.
Там, де гасало дитинство моє,
Сіялись зорі курганам на плечі,
Ніжились травами ноги лелечі…
Так воно, знаю, і нині там є.
(Фото з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361513
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.09.2012
Того року Марія досягла віку, вірніше періоду, коли дівчата починають замислюватися над деякими подробицями свого подальшого життя. Де в кого з її ровесниць ці запізнілі зміни у свідомості подруги викликали подив, де в кого – насмішки.
- І з чого б це вона раптом почала відволікатися від своїх заумних книг та філософських роздумів? – розмірковували перші.
- Напевно бібліотекарка ненароком поклала на полицю з науковими виданнями «Камасутру», – впадаючи у крайність, припускали інші, даючи заодно свій варіант відповіді на питання, виникле у перших.
До недавнього часу в присутності Марії дівчата навіть краєчком не торкалися всякого роду пікантних тем. Чи це тому, що вона, як їм здавалось, до тих тем ще не доросла, а чи, щоб не впасти ниць в очах подруги. Не зважаючи на її причуди, дружбою з цією неординарною дівчиною дорожили всі і в будь-яку хвилину готові були допомогти їй наверстати упущене. От лише не завадило б докопатися до причини, яка викликала такі разючі зміни в поведінці Марії. Раніш було її не докличешся ні до клубу на танці, ні до парку, куди збиралася для спілкування сільська молодь. Виключенням були хіба що шкільні вечори, в підготовці до яких Марія завжди брала активну участь. А це причепуриться під вечір та все виглядає з хвіртки, щоб не пропустити, коли сусідські дівчата зберуться «на скачки», як називав сучасні танці старенький шкільний учитель.
А причиною, як найчастіше буває в подібних випадках, був він. Валькуватий весельчак, геть не схожий на жилястих сільських хлопців, з якими Марія росла бік-о-бік і котрих знала, як своїх п’ять пальців. Не можна сказати, що вона нехтувала ними, як імовірними нареченими, - скоріш сприймала хлопців, як своїх родичів. Тому навіть не допускала думки, що з кимось із односельців зможе пов’язати свою долю. Хоча, ще навчаючись в початкових класах, дівчинка знала, хто з ровесників був до неї небайдужим.
Кожен молодий спеціаліст, будь-то агроном, чи зоотехнік, чи ще якийсь фахівець, що приїжджав в село за розподілом після закінчення навчального закладу в столиці, привертав неабияку увагу місцевих дівчат. Але, навчені своїми матерями, Маріїні ровесниці розмірковували інакше, ніж вона:
- Про своїх сільських знаєш все: і хто він, і чий він, і чого від нього можна очікувати, а чуже – воно чуже і є.
Маріїна мати на такі теми розмови з донькою не вела. Можливо боялась,
що подібні повчання можуть викликати у дівчини ранній інтерес до протилежної статі, а можливо, як і інші матері, теж бажала своїй доньці кращої долі та справжніх почуттів, але, достойних своєї розумниці, в селі не бачила. Тож, коли згодом біля їх воріт став появлятися він, нічого проти не мала. Знати – прийшла пора. Як-не-як, а вже останній рік в школі навчається.
Хлопця звали Євгеном, він був зі столичних, а в село приїхав за направленням, щоб відпрацювати обов’язкові два роки художнім керівником в новозбудованому сільському будинку культури. Він не приховував, що затримається тут в кращому випадку – до весни, бо вже досяг призовного віку і з дня на день міг отримати повістку військкомату. З появою Євгена активне життя села швидко набирало обертів. В його культурний заклад почали навідуватися різноманітні художні колективи і трупи столичних драмтеатрів. На фоні музичних здібностей свого попередника, сільського баяніста-самоучки, котрий невпевнено рипав на баяні, з запізненням підбираючи вдогін сільському хору мелодії виконуваних пісень, хлопець був справжнім віртуозом. Вечорами, коли в вестибюлі будинку культури збиралася сільська молодь (а в основному це були старшокласники місцевої школи та приїжджі на вихідні за торбою з домашніми харчами студенти-односельці), Євген брав в руки свій акордеон і поринав у світ музики. Його пальці майстерно бігали по клавішах і кнопках, а на обличчі в такт мелодії вигравала невимушена міміка. В такі хвилини, кожна з Маріїних подруг, забувши про свої запевняння щодо приїжджих чужаків, мріяла бути коханою дівчиною художнього керівника. І в першу чергу, щоб всі навкруги їй страшенно заздрили, не зважаючи на те, що заздрість не приносить нічого хорошого для обох із сторін. Якось, зацікавлена появою в селі нового працівника культури, навідалась до клубу і Марія. Побачила хлопця з акордеоном у руках і закохалася без тями. Через кілька тижнів подруги вже розкусили, де «собака зарита», і взялися зацікавлено спостерігати, як будуть розвиватися подальші події. Марію поки ще ні про що не запитували і в своїх розмовах про недавнього прибульця свої здогадки не видавали. Євген в перервах між виконанням популярних мелодій вмикав магнітофона та запрошував котрусь із дівчат на танець. Він не віддавав переваги котрісь одній, а навпаки – по черзі підходив до кожної. Яка з них найбільше запала йому в душу, збоку здогадатися було важко. З місцевими хлопцями Євген теж швидко знайшов спільну мову і ті залюбки крутилися навкруг нього.
Одного вечора, як завжди після закінчення танців, дівчата та хлопці великим гуртом вийшли з клубу та попрямували алеєю парку, що оточував споруду. Перед виходом на вулицю села їх наздогнав Євген, який ненадовго залишався, щоб погасити світло та замкнути будинок культури. Тут молодь, зазвичай, ділилася на два гурти, які направлялися в різні сторони. Євген примкнув до того, в якому, тримаючись з подругами під руки, йшла Марія. В цю мить у кожної з дівчат защеміло серце. Ті, що повернули в протилежний бік ображено озирнулися, відчувши себе несправедливо проігнорованими. А Євген спритно розірвав дівочий ланцюг і опинився між Марією та її подругою-сусідкою Надею. Це вже був знак. Марія ще в вестибюлі кілька разів ловила на собі зацікавлений погляд хлопця і в душі була готова опинитися поруч з Євгеном. На розі кожного з наступних провулків молоді залишалося все менше і менше, тож до своєї хати Марія підійшла в супроводі лише Євгена та Надії.
- До побачення, Надю, - першим кинув Євген Маріїній сусідці, чим не залишив дівчині шансу придумати якусь причину, щоб хоч ненадовго затриматися на вулиці.
- Бувай-бувай… - вдавано байдуже відповіла Надя, забувши попрощатися з Марією.
В хаті горіло світло. Марія знала, що до її повернення батько спати не ляже. Тому почувалася, як на голках. І батька боялася, і з Євгеном постояти кортіло. Це з нею було вперше і дівчина навіть не знала, як себе поводити. Одна справа – прочитане в книжках, а інша – ось так несподівано лишитися один-на-один з малознайомим хлопцем.
- Батько, напевне, суворий у тебе? – запитав Євген, бо теж помітив в освітленому вікні огрядну фігуру Маріїного татуся.
- Та ні, - кинула дівчина, інтуїтивно боячись налякати Євгена правдивою відповіддю.
На всякий випадок Євген взяв Марію під руку і вона покірно відійшла з ним вбік від своєї хвіртки трохи ближче до сусідської садиби. Маріїну руку він вже не відпускав, та вона й не силкувалася її висмикнути. Дівчина легко могла уявити, як би повів себе в цю мить і що б сказав кожен із її друзів дитинства, але цей столичний парубок був для неї довгоочікуваною таємницею.
Година спілкування з Євгеном промайнула, як одна мить. Хлопець цікаво розповідав про міське життя, про столичні новини, про театри та останні новинки моди. Хоч це й не дуже сподобалось Марії (для чоловіка такі подробиці не дуже потрібні) та, дізнавшись, що у Євгена є старша сестра, швидко знайшла оправдання його різнобічним пізнанням. Вже лежачи в своєму ліжку, згадувала кожне його слово, жест, дотик до її руки чи плеча і відкрила для себе, що ні разу нічим не заперечила Євгенові, що погоджувалась з кожним його словом. Чи справді Марія мала однакові з Євгеном погляди на різноманітні речі, чи так несподівано в ній проявилася властива жінці покірність, її це не стурбувало. Вона була рада, що не розчарувала хлопця, бо й на завтра він назначив їй побачення.
Наступного дня на великій перерві в школі Надя стримано, без зайвої цікавості спитала про вчорашній вечір. Марія не вміла приховувати свої емоції, тому радо поділилася з подругою передчуттями щодо подальших відносин з Євгеном. Не вбачала нічого поганого в несподівано розпочатих стосунках з хлопцем, тож відверто описувала кожну пам’ятну хвилину першої зустрічі.
- А щодо моди, то я не думаю, що він випадково зачепив цю тему. Воно ж і дурню зрозуміло, що одягаємось ми не так, як його столичні приятельки, - невміло намагалася приховати своє роздратування Надя, згадавши, як легко напередодні Євген позбувся її присутності.
- Хіба це головне в житті? Будемо жити в місті, то й теж опануємо мистецтво одягатися зі смаком.
- Та ще буде видно, як сприймуть тебе в місті його рідні! Не думаю, що дуже зрадіють. Це ми з тобою знаємо, що нічим не гірші від міських дівчат, - не здавалась Надя.
Але все ж голос її пом’якшав і вона люб’язно обняла подругу.
- Та що на ньому світ клином зійшовся? Буде в нашому житті ще не один Євген…
Інших «Євгенів» Марія не хотіла. Їй подобався цей.
Через деякий час хлопець почав заходити до хати, часом допомагав Маріїному батькові різати дрова, іноді його запрошували до обіду. Навідуючись до столиці,Євген привозив для Марії подарунки – то щось із косметики, то якісь прикраси.
- Певне, сестрі не підійшло, а для села, думає, зійде… - продовжувала підсміюватися Надія, розглядаючи подаровані Євгеном речі.
Така реакція подруги ображала Марію. В словах та голосі Наді явно відчувалися нотки заздрості. Та вона вміло переводила сказане на гумор.
- Ну, що ти, Марічко, жартів не розумієш? Дуже милі речі… В нашому сільмазі такого не знайдеш.
… Зима перевалила за січень. В дні, коли на вулиці стояла відлига, пахло весною. На дахах з’являлися бурульки, з-під снігу несподівано
вибігали струмочки. Небо в таку пору було до прозорості чисте та голубе.
Та приходу цьогорічної весни Марія чекала не дуже радо, бо знала, що вона розлучить її з коханим на довгі два роки. Було це кохання, чи закоханість – цього дівчина ще не розуміла, але знала, що чекатиме свого Євгена з армії вірно і ніякий інший хлопець вже не знайде місця в її серці. Приміряла потайки свої кращі плаття, вибираючи, в якому вона появиться перед рідними та друзями хлопця, коли проводжатиме його на службу. Не дарма ж Євген залишив колись в її записничку свою столичну адресу.
- А ти впевнена, що це саме його адреса, а не якогось іншого дядька? – продовжувала Надя штрикати подругу своїми шпильками.
Щодо цього у Марії не було ніяких сумнівів. А згодом ще й отримало підтвердження…
З села хлопець від’їжджав несподівано. Зустрів Марію біля школи з речами в руках, ось-ось повинен був підійти рейсовий автобус. Пообіцяв відразу ж повідомити дату, на яку будуть заплановані його проводи. Наступного дня дівчина вже почала чекати листа. Пройшов тиждень. Марія була в розпачі: чому мовчить Євген? Надя торжествувала:
- А що я тобі говорила?
Схвильована мовчанням коханого, дівчина написала йому першою. Про те, як скучила, як бентежить Євгенове мовчання, і як готова в будь-яку мить летіти до Києва. Так вже було заведено в селі, що дівчата в день проводів в армію завжди були поруч зі своїми хлопцями. Сиділи рядочком за столом, відчували неабияку увагу з боку його батьків, та ловили на собі зацікавлені погляди присутніх. І це мало вигляд урочистої обіцянки вірно чекати свого друга з армії та було свого роду репетицією до заручин.
Пройшло кілька днів. Була неділя. Крізь вікно Марія побачила, як до їх двору зайшла Надя і вийшла назустріч.
- Це тобі. Просила вручити чергова депутатка сільської ради.
Надя подала подрузі бланк телеграми, заповнений чорнильною ручкою. Вона не зводила очей з обличчя Марії, спостерігаючи за її реакцією. Марія почервоніла до самих кінчиків вух. «Не приїжджай, ми тебе не запрошували…» Який сором!
- А чому з сільської ради? – запитала тихо.
- На пошті ж вихідний… - байдуже пояснила Надя,- от з районного телеграфу й передали по телефону в сільську раду. А то ще зірвешся тай приїдеш непроханою гостею.
Марія не розуміла, за що їй така ганьба. Вона тримала в руках аркуш і не знала, що з ним робити. З боку вулиці над хвірткою повисла голова тітки Устини, жінки, до якої зносили на хвостах новини всі сільські сороки.
- Марічко! Там, кажуть, в сільраді для тебе лежить якась телеграма. Пішла б забрала, може щось важливе… - багатозначно додала Устина.
Вже все село знає… Марії хотілося розридатися і тікати світ за очі подалі від всіх. Не хотілося бачити ні Надю, ні, тим більше, тітку Устину. Та все ж вона стримано, немов нічого не трапилося, повісила на коромисло домоткані килимки, перекинула його через плече, зняла з причілкової стіни старенького дерев’яного прача і мовчки попрямувала через город вниз до берега. Надя знизила плечима і пішла із двору.
В невеликому струмочку, що витікав з глибинних джерел яру, давним-давно хтось зробив невелику копанку для прання. Вода в ній була протічною, тож завжди чистою та прохолодною. Величезний плаский камінь, на якому споконвіку прали білизну сільські жінки, за багато років зробився зовсім гладеньким. Марія намочила у воді килимки, кинула їх на камінь і… дала волю сльозам. В березі не було ні душі, соромитись було нікого. В копанку стікали брудні цівки з килимків і чисті та гіркі дівочі сльози. Наплакавшись, Марія схопила прача і заходилася вибивати на камені килимки. Лупцювала з такою силою, неначе разом з брудом килимків намагалася вибити зі свого серця всі почуття, всі спогади про своє перше кохання. Оте жорстоке «ми тебе не запрошували» написане матір’ю, чи сестрою Євгена закреслило собою таке щасливе, як здавалося їй, ще зовсім недалеке минуле. Але чому ж мовчить він? Чому дозволив своїй рідні ганьбити її на весь білий світ? А може це хтось в селі так пожартував з нею? Бо ж написати на бланкові можна було що завгодно… Десь в далекому куточку Маріїного серденька ще залишилося трішки місця для сумнівів.
Дома на неї вже чекала мати, яка недавно повернулася з роботи та не застала доньку.
- Оце якби не помітила, що немає прача та килимків, то не знала б, що й думати, - взялася допомагати Марії розвішувати випране.
- Ой, один вже зовсім розлізся – так старалася, вибиваючи, - з сумом помітила Марія.
- Та біс з ним… з килимком, - зітхнувши, співчутливо додала мати і обняла доньку за плечі.
Наступного дня по дорозі зі школи Марії трапилася сільська листоноша.
- Марічко, зачекай, будь ласка… Розпишись в зошиті за телеграму.
Вона мовчки дістала зі своєї сумки зошит і телеграму з відомим вже
дівчині та всьому селу текстом. Різниця була лиш в тім, що надрукований він був на вузеньких стрічках з телеграфного апарату.
… Через кілька років після закінчення технікуму Марія щасливо вийшла заміж за хорошого хлопця з невеликого закарпатського міста і поїхала із села.
Розповідали, що незабаром після її від’їзду в селі бачили Євгена. Питав у людей про Марію, але до її батьків зайти не наважився. Мешкав він у столиці, але працював чомусь водієм-далекобійником.
25.08.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361008
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.08.2012
Борисівна переступила поріг своєї невеличкої затишної кухоньки і розгублено зупинилась. За чим принесли сюди її стомлені ноги? Певне, щоб щось взяти. Вона намагалась згадати, якими шляхами ще хвилину тому блукали її думки, але марно. Оце дожилась… Жінка налила з гладущика, що стояв на столі склянку прозорої води, настояної на жмені дрібних осколків кременю, зібраних на березі після недавнього шторму. Спраги вона не відчувала, але, стоячи посеред кухні, маленькими ковточками випорожнила склянку. Поставила на стіл посудину, кинула погляд за вікно і від несподіванки здригнулася. Прямо перед собою Борисівна побачила перелякані очі дикої сірої голубки, що сиділа в якомусь незграбному, немов складеному нашвидкуруч із сухих тоненьких гілочок, невеликому гніздечку. І хто сказав, що восени птахи гнізда не в’ють?
Розлогий платан вже повністю скинув своє листя і стояв у всій своїй величній безстидній наготі перед вікнами Борисівни. Ще з весни гілка, на якій десь несподівано взялося це недоречне гніздо, була напівсухою і псувала весь пейзаж, обрамлений білим віконним пластиком в невеличкій квартирі, розташованій на верхньому поверсі старої двоповерхівки.
Пташка насторожено витягнула тоненьку шийку, вся напряглась, але з гнізда не зрушила.
Сидить на яєчках, - здогадалася Борисівна. В одну мить жінка прочитала в безбарвних намистинах голубчиних очей і переляк від небажаного з нею сусідства і розуміння приреченості майбутнього потомства та безвихідності свого становища.
- Що ж це ти собі надумала? – докірливо вирвалося з вуст Борисівни. – Ось-ось холоди прийдуть, а ти на гніздо усілась… Ой, боже-боже… А де ж той… твій?…
Борисівна перебрала в голові всі слова, які були б доречні до гультяя-чоловіка, але так і не знайшла потрібного варіанту для птаха. А назвати голубом – не повернувся язик.
З того дня жінка намагалась зайвий раз не заходити в кухню, щоб бува не сполохати пташку, гніздо якої знаходилось так близько від вікна, що здавалося - до нього можна дотягнутися рукою. А коли заходила, то пересувалась кухнею повільно, не роблячи різких рухів, і разом з тим боковим зором спостерігала за поведінкою голубиці. Згодом в погляді пташки з’явилася довіра до жінки, що так щиро вболівала за долю безпутної самочки.
Борисівна, самотня літня жінка, поселилася в невеликому приморському селищі кілька років тому за порадою знайомої лікарки. Вологий клімат врятував її від кашлю, що викликАв чи то сухий степовий клімат Донбасу, чи то несприятлива екологія промислового міста, де осіли зі своїми родинами дві її доньки і куди на їх прохання Борисівна неохоче перебралася після несподіваної смерті чоловіка. Переїздів в її житті було чимало, тому їй було не в тяжкість в будь яку хвилину зірватися з насидженого місця і з завзяттям пакувати нехитрий домашній скарб, щоб вже згодом обживати нове помешкання та насолоджуватись новизною вражень та відкриттів. Не можна сказати, що не було на землі святого та милого її душі місця. Час від часу вона навідувалася на батьківщину, радо зустрічалася з родичами та друзями, але часті переїзди з гарнізону в гарнізон не могли не внести своїх корективів у свідомість жінки. «Чи не було в когось із предків циганської крові, що так до душі припала доля офіцерської дружини?» - запитувала себе іноді Борисівна. Іншій про таке, мабуть, і подумати страшно. Як же це можна так легко покинути нажите, розпродати за безцінь, а то й роздарувати половину речей і їхати світ за очі? А Борисівна, як тільки-но влаштовувалася на новому місці, вже намагалася вгадати, яким буде наступне. Жага до зміни навколишнього середовища, до нових знайомств не давала їй можливості спокійно пустити коріння. Вірила, що все краще чекає попереду.
- Ти, знаєш, Олю, то не для мене: осісти на одному місці і знати наперед, що саме звідси Всевишній забере до себе. Всі ми будемо там, а звідки підемо в останню путь – це вже немає значення. На землі стільки ще небаченого та незвіданого… Тож нехай той шлях буде якнайкращим: степами, лісами, горами; з екстримом, перепонами і з приємними враженнями, - виправдовувала Борисівна свою потребу в постійному пересуванні земними просторами.
Вона почувала себе молодою, була впевнена, що сил вистачить ще на довгі роки і зробила висновок, що нема чого боятися самотності. Але з тієї осінньої миті, як побачила серед голого гілля одиноку дику голубку в холодному гнізді, що розгойдувалось від поривів морських вітрів, почала порівнювати себе з бідною пташиною, покинутою напризволяще усім світом, та замислюватись про своє подальше існування. Вірніше, про своє подальше життя, бо слово «існування» Борисівні геть не личило. А поміж тим, все частішими ставали штормові попередження, розгнуздані розгули холодних вітрів та непередбачені замисли осінніх хмар. Якось уночі зірвався вітер. Несподівано, без всякого попередження. Борисівна прокинулась від стуку відкритої кватирки і кинулась до вікна. У тьмяному світлі одноокого вуличного ліхтаря платани здіймали вгору своє гілля, немов хотіли відірватися від землі і злетіти в темряву ночі. Розгублено тинялися небом освітлені десь з глибини холодним місячним сяйвом кудлаті хмари.
Раніш Борисівна любила негоду. Любила в вітряний дощовий холодний день сидіти в затишній натопленій хаті, спостерігати за тим, що коїлось за вікном і відчувати себе захищеною від усіх сил природи надійними стінами та широкою спиною коханого чоловіка. Але тепер, уявивши в гнізді одиноку голубку, вона навіть не наважилася увійти на кухню, щоб часом не стати свідком неминучої трагедії. Борисівна закрила кватирку, не вмикаючи світла, дістала з шухляди пігулку заспокійливого, мить повагалась, поклала ліки на стілець поруч з ліжком і знову лягла в постіль.
- Оце ще не бракувало мені сердечного болю із-за якоїсь глупої пташки, - спробувала заспокоїти себе жінка і потягла до підборіддя м’яку ковдру. Та сон вже кудись завіявся. Над головою роїлися спогади та думки, широким форматом розгорталися сюжети з її минулого сімейного життя.
- А тепер, мов та бідна пташка… - зітхнула Борисівна, несподівано відчувши себе пилинкою в чорній порожнечі осінньої ночі.
Все життя вона почувалася щасливою матір’ю та дружиною, не обділеною увагою долі та опікою свого невидимого ангела-охоронця. Всілякі негаразди та нещастя до якоїсь пори обходили її стороною. Тож і свою неминучу старість вбачала в спокійному житті в купочці зі своїм єдиним навіки в охайному затишному будинку, оточеному яскравим квітником, з невеличким садочком та городом, до якого залюбки будуть злітатися на родинні свята діти та онуки. Та час пливе, міняється світ, міняється й життя… Хоч як намагалися дочки Борисівни утримати матір поруч з собою, та все ж вона змогла переконати їх в правильності свого рішення. І зі здоров’ям, дасть бог, все наладиться, і буде куди онукам на канікули приїхати, до моря ж – рукою подати. А, якщо котрісь знадобиться її поміч, то прилетить в будь-яку хвилину. Та й почуття на відстані будуть міцнішими. В душі, як не важко було Борисівні це усвідомлювати, вона ще й боялася стати причиною якогось розладу в родинах дочок. Сама з молоду жила далеко від матері та свекрухи, тож була переконана, що саме за таких умов повинні формуватися устої та взаємини в молодих сім’ях. Завжди відчувала до себе повагу зятів, ніколи не втручалася в сімейні плани та погляди на життя дітей, якщо й давала які поради, то вкрай обережно, без нав’язливості.
Потужний порив вітру швиргонув чимось в шибку, певно - зламаною гілочкою, чи якоюсь невеличкою нічною пташиною, що саме потрапила під руку шквальному буревію. Від несподіванки Борисівна підвела з подушки голову та відволіклась від своїх думок. От кому в цю мить важко, то це тій голубці за вікном. І нічим тут не зарадиш. І ніхто тій пташці не допоможе. А вона ж,як-не-як, живе серед людей. До самого ранку Борисівна так і не заснула. Тільки-но розвиднилося за вікном, схопилася з ліжка та босоніж кинулася в кухню. Пейзаж у віконній рамі, набрав на кінець бажаного колись вигляду, суха гілка його вже не псувала. Та від цього жінці тільки важче стало на душі. На мокрому вранішньому камінні, яким була викладена доріжка під вікном, в купі з потрощеним сухим гіллям лежали залишки вчорашнього гніздечка. Неподалік сидів старий дворовий кіт, задоволений легко роздобутим сніданком. Кому – біда, а кому – застілля. «Finite la comedians»… Що поробиш – закон природи.
Борисівні стало самотньо, як ніколи. Присутність у вікні живої істоти якось скрашувала її одиноке життя. Тепер голубка, викинута з гнізда нічним штормом, подалася десь до своїх родичів, щоб вкупі пережити зиму. Чи так само тяжко тепер у неї на душі, чи вже забула про свою біду?
Борисівна налила в чайник крем’яної води і поставила його на газовий таганець. Дістала з вузликів зібрані ще на початку літа трави, жадібно вдихнула цілющі запахи, відібрала кілька пучечків та відправила їх в старенький китайський термос. В задумі зняла телефонну слухавку, набрала кілька цифр на дискові апарату та вчасно схаменулась: «Що ж це я роблю? Діти ще сплять. І в будні лежать в ліжку до останньої хвилини, а сьогодні ж, здається, субота…». Борисівна згадала, як якогось дня після звичних ранкових клопотів подзвонила донечці, - захотілося поділитися якоюсь приємною новиною. Чи то проліски розцвіли під вікном, чи білочка стрибнула з платана на балкон, чи щось інше. Скільки таких приємних несподіванок в житті буває. Для когось вони, може, й не важливі, а Борисівна радіє, мов дитина і першому весняному променю, і першій квітці, і дзвону гірського водоспаду, і білим чайкам над морем. Отож, почувши на іншому кінці дроту заспаний голос доні, спочатку здивувалася, а потім, вибачаючись, нагадала:
- Хто рано встає, тому бог подає!
На що почула у відповідь тихий усміх дочки:
- Ні мамо, це вже застаріле. Хто рано встає, той всіх дістає…
Борисівна тоді не образилась, засміялася разом з донею.
… На плиті засвистів чайник. Жінка залила окропом трави і дістала з шафи одяг. Захотілося піти до моря, поглянути, що там коїться після нічного шторму. Вирішила покликати сусідку Ольгу, та поки одягалася, передумала, - ще ж зовсім рано. Ольга й так вважає її дивною.
- Чи ти ще не надихалася тим морем, що кожного дня ходиш на берег? Що там нового можна побачити – одне і те ж! – бувало дивується сусідка в слід Борисівні.
Та цього ранку морський берег, як ніколи, пахнув водоростями. Їх виніс на пісок та виклав розірваними валками вздовж берегової смуги нічний шторм. Галділи чайки, порсаючись в бурих купинах, з молу каламутили воду своїми сачками та вудочками перші рибалки. Сонце вже вискочило на небозвід і дражнило не по осінньому теплим промінням. Борисівна сіла на викинуту торішнім штормом та висохлу за літо обідрану колоду (і звідки вона взялася в морі?), закрила очі і заслухалася тихою музикою ранкових хвиль.
В кишені несподівано заспівав мобільний телефон, з мелодії якого Борисівна здогадалася, що телефонує котрась із дочок.
- Доброго ранку, матусю! Домашній телефон не відповідає, я захвилювалася…
- Все добре, ось сиджу біля моря… Ранок сонячний, хоч вночі й шторм був.
- А я ось, що подумала: незабаром новорічні свята, з квитками на потяг можуть бути проблеми. Я надіслала грошовий переказ, купи квиток зарання. Чекаємо тебе з нетерпінням, діти вже скучили, все питають, коли бабуся приїде. Свято ж сімейне, не годиться сидіти одній та нудьгувати в новорічну ніч.
- Так-так, неодмінно, сьогодні ж поїду на станцію! Я теж дуже скучила за вами, мої хороші!
У Борисівни в грудях розтеклося тепло вдячності за своєчасний дзвінок та турботу дочки. Очі зволожніли від радісних сліз. Це ж треба було порівнювати себе з якоюсь дикою пташкою!.. Щоб там не трапилося доньки ніколи не залишать її на одинці зі своїми проблемами.
Нічна трагедія відійшла на задній план. З’явилися більш важливі та приємні клопоти: необхідно дістати з льоху слоїки з варенням (онуки ж так люблять і кизилове, і персикове, і з черешні), розкласти шипшину в полотняні мішечки, купити для всіх сувеніри для новорічних подарунків. Борисівна швиденько підвелася з колоди та поквапилася до своєї оселі, немов уже негайно потрібно було пакувати речі. Був лише кінець листопаду. Нового року чекати ще цілий місяць…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358085
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.08.2012
В моїм селі розкішні вечори.
З дворів розносять запах матіоли,
Зірки садам підморгують згори,
Наливом білим стеляться додолу.
Шепочуть листям в темних берегах
Дівчата-верби й хлопці-осокори,
У запашних розніжених лугах
Джмелям до ранку сняться медозбори.
Щедротам місяця немає меж, -
Городи сріблом поливає з глека.
Між тополиних заховавшись веж,
В своїм гнізді цілуються лелеки.
В моїм селі розкішні вечори…
В моїм селі такі щасливі ранки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355406
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.08.2012
Позаду пункту призовного гомін,
Поради батька, родичів, дядьків;
Дрімота-сон в плацкартному вагоні
Під таємничий шепіт земляків.
В уяві – мама на порозі дому
З нестримною сльозою на очах,
Палкого почуття гарячий спомин,
Дівочих рук тремтіння на плечах.
Нова домівка їх зустріла вранці
Й бадьорий погляд пана старшини.
В новенькій формі хлопці-новобранці
Вмить помужніли й виросли вони.
Все, що було недавно, лиш учора, -
Вікна вагонного лишилось відбиттям.
Зі сходом сонця рядовий військовий
Відкрив ворота їм в нове життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355396
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.08.2012
Сон у постіль давно до внучат залетів,
Спить, напевно, у лузі калина.
Із далеких широт інтернетних світів
Зачекалась поета дружина.
Не поможе ні м`ята, ні раунатин,
Ні приваби реальних вакханок,
Бо завис на тенетах міцних павутин
Віртуальних надійних коханок.
Посилає у простір вірші навмання,
Обминаючи зважено пресу.
Не одна з жіночок чергове послання
На свою лиш сприймає адресу.
Хай ще довго співа поетична душа,
Як вночі соловей у долині.
Шлю в дарунок тобі привітання-вірша
І... моє шанування дружині!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353902
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.07.2012
(Написане в шкільні роки)
Мати маків нарвала
Із поля йдучи
Тай поставила в глечик
З водою з джерельця.
Зарум`янилася хата,-
Засоромилася.
А біленька скатерка
Зачервонілася.
Рушники на стінах враз
Всі запишалися.
Ясне сонце до шибок
Аж притулилося!
(Малюнок онуки Насті).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2012
Не почуваюся покинутою я,
І серце - дуже, не стікає кров`ю.
А те, що трапилось, то - помилка твоя,
Ти втішивсь тимчасовою любов`ю.
Твоя невірність не зламала мені крил,
Лишила сльози я в пустому сквері.
Не знаю, як це в мене вистачило сил
Перед тобою зачинити двері?
Уже забулося, мій милий, не сумуй.
Хай ти до інших ближче, вже не плачу.
Нема суперниць серед них, даруй...
Тебе достойних просто я не бачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353576
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.07.2012
А словам твоїм - віри нема.
На душі лише прикрість і втома.
Затягнулася сцена німа,
Сірість в погляді, зовсім чужому.
Всі можливі ходи за дверми
Хтось продумав за нас бездоганно.
Вирішальну цю партію ми
Вдвох з тобою програли, коханий.
Дві обручки лежать на столі, -
Якось враз недоречними стали.
В порт пливли на однім кораблі,
Та зійшли на сусідні причали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353146
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.07.2012
Заліг у хмарах місяць горілиць,
Пірнули зорі у криниці та ставки,
У темних кронах заспаних ялиць
В пітьмі блукають, наче привиди, думки.
В глибокім сні розслабилось село,
Та у моє вікно не заглядають сни.
Вдивляюсь в ніч через холодне скло,
Де бал справляють до світанку кажани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353137
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 26.07.2012
Тупцює літечко у хаті на порозі, -
Трима в полив’яній посудині черешні.
Місцеві ринки у черешневій облозі
Відверто дражняться з бананів нетутешніх.
Дзвенять від ягідного граду цинком відра,
Червоно-жовтим вихваляються наливом.
А на сніданок жде вареників макітра, -
Посмакувати кличе кулінарним дивом.
Шпаки злетілися до саду звідусюди
(Зібрались зграями чи не з усього світу).
Розвісив сад гірлянди ягідні на груди,
Усіх черешнями частує щедре літо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2012
« - Ти мій назавжди…» « - Ти моя навіки…»
Вели розмову сині й карі очі.
Каштанові – то очі чоловіка
І синьо-незабудкові – дівочі.
Він гладив поглядом її волосся
І смакував п’янку сліпучу вроду,
Як пестить вітер подихом колосся
І спраглий п’є з відра джерельну воду.
Дівочий погляд бачив мужні руки,
В широких плечах – захист і опору.
А чийсь недобрий – сіяв тінь розлуки,
Колов шпильками заздрості й докору.
Мовляв, йому – вже літ багато нині,
Вона ж – немов троянда у бутоні…
Та обіймались карий погляд з синім
Й серця зливались в чистім в унісоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2012
Я при зустрічі скромно мовчу
І дивитися в очі не смію.
За мовчанку сльозами плачУ,
Зазиваю щодня в свої мрії.
Разом нас не веде гороскоп,
Про майбутнє мовчать ворожбити.
Та про мене, хай завтра – потоп.
Лиш тебе хоче серце любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2012
Була, шановна, у Володарці недавно.
На жаль недовго, бо спішила до села.
Оббігла родичів, погомоніли славно,
То і на Вашій, може, вулиці була.
Оце вернулась в Крим, та ні з ким поділитись,
Бо не зустріла ще своїх тут земляків.
То ж Вашій зірці вийшла низько поклонитись,
Зв`язати бесіду вервечкою років.
До зір Вам ближче, а мені іще летіти...
Отож зустрілася з Володаркою я.
Хотілось плакати, хотілось і радіти, -
Квітує батьківщина вишнями моя.
Вертають з Києва додому односельці,
Охоче лагодять зруйновані мости.
Хто від нестатку, хто за покликами серця
Побиті градом білять батьківські хати.
Живе Володарщина, трудиться на славу,
У даній Господом купається красі.
Щоправда Роська, моя річечка вертлява,
Заборгувала Вашій стриманій Росі.
Вузькою стала, між густою лепехою
Та очеретом тихе русло повела.
Та все ще ловлять хлопці раків під вербою,
Що в Вашій юності вербичкою була.
В дворі посиділи під темряви покровом
З братами й сестрами у рідному краю.
І Вас, шановна, добрим згадували словом
За те, що славили Володарку свою.
... Над морем зірка з висоти замерехтіла,
Довгеньким листячком тремтить сріблястий лох.
Поговорити з Вами так мені хотілось,
Та не судилось. Вийшов довгий монолог.
* Валентина Невінчана,нині покійна, уродженка смт. Володарка, що на Київщині. В минулому - відповідальний секретар Кримської організації Національної спілки письменників України.Похована в Сімферополі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327918
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2012
(Видане окремою книжкою у вид. Стасюк Л.С. м. Хмельницький)
ПРОЛОГ
З автобуса, що зупинився на початку села, вийшов літній чоловік спортивної статури. Перекинувши через плече дорожню сумку, він квапливо попрямував до старого парку – колишньої панської садиби. Щоразу, як тільки випадала нагода навідатись у рідні краї, він просив водія зупинити автобус саме тут. Ішов пішки через все село, щоб провідати милі серцю з дитинства куточки батьківської землі, за якими останнім часом особливо став нудьгувати. Немає вже панського маєтку, пам’ятника архітектури кінця ХVIII століття, що охоронявся державою та невідомо з яких причин згорів і перетворився в руїни. Служив він вірою та правдою і панам, і радянській владі, був прикрасою місцевості, її історичним надбанням на протязі довгих років…
Щем і біль заполонили серце, коли побачив розвалини колись
пишного палацу з білими міцними колонами . Хлопчиком бігав сюди навесні за пролісками та рястом, влітку – за липовим цвітом, восени – до старезних каштанів, плоди яких тоді здавалися чимось екзотичним, бо ніде в селі більше не росли, а взимку, щоб сісти на санки і полетіти вниз зі шкарпи* на заледеніле плесо широкого ставу.
Дві стіни, що вистояли пожежу і лишились стояти, свідчили про колишню добротність будівлі. Зі шпарини між двома рядами цегли виглядав край сплетеної з очерету циновки, що слугувала утеплювачем будівлі. Очевидно, стіна обвалилася вже після пожежі і до циновки вогонь не добрався. «Тепер так не будують…» - випливла десь з глибини пам’яті фраза з далекого минулого.
Йшов до рідної хати, вдивляючись в молоді обличчя стрічних односельців, намагаючись пізнати в них знайомі риси колишніх приятелів, однокласників. Теплими хвилями накочувались приємні спогади про найщасливіші роки життя – роки свого дитинства…
* Пагорб (польськ.)
ПЕРШИЙ ДЕНЬ КАНІКУЛ
Мишко тільки-но підходив до школи, коли на ґанку задзвонив дзвінок. Кожного ранку шкільна прибиральниця тітка Марися заздалегідь починала калатати невеликим мідним дзвоником, щоб прискорити ходу тим дітлахам, які знаходилися поза межами шкільного двору. Це спочатку збивало з пантелику молодих учителів: вони хватали свої підручники, наочні посібники, указки, на бігу діставали з чарунки, що висіла на стіні учительської кімнати, класні журнали, але вчасно зупинялися перед порогом.
Велика стрілка на годиннику над дверима запевняла, що поспішати поки що нікуди.
Старші вчителі добре знали всі витівки тітки Марисі, тому на завчасний ранковий дзвінок не звертали уваги. Тим більше, вони були впевнені, що ця жвава маленького зросту їх колега щиро переймалася не тільки санітарним станом шкільних приміщень та температурою повітря в класних кімнатах, вона була не байдужою і до ходу навчального процесу, і до поведінки школярів під час перерви. Тітка добре знала, на що здатний кожен із хлопчаків, тому своїми діями та рухами вміла попередити і гулі на лобах, і синці на колінах, і разом з тим забезпечити цілість віконних шибок у шкільному коридорі. Та бувало, що і досвідчені вчителі потрапляли в халепу із-за витівок прибиральниці. Якось весняного ранку слідом за літньою вчителькою, яка щойно зайшла до класу, в дверях з’явилася голова тітки Марисі.
- Надіє Володимирівно, директор просить терміново зайти до його кабінету.
Вчителька поспішно поклала на стіл свої речі, вийшла з класу, зазирнула до кабінету директора, потім до учительської кімнати. Вони були порожні. Розгнівана Надія Володимирівна мовчки пройшла повз прибиральниці, навіть не глянувши в її бік. Та вже спокійно сиділа на ослінчику в кутку коридору біля бачка з питною водою.
- Ну диви, образилась… Сьогодні ж 1 квітня – день брехуна! – нагадала тітка Марися їй вслід.
Та цього ранку дзвінок знаходився явно не в худеньких руках прибиральниці, бо його густий дзвін котився по селу потужною хвилею, летів над левадами, ставками і зникав десь на випасі. На сходах і справді замість маленької постаті Мишко побачив церковного дзвонаря діда Зінька, який бив у дзвони, що висіли на дерев’яній перекладині шкільного ґанку, справно смикаючи товстими мотузками. Мишко здивовано спостерігав за цим чудним дійством і потихенько в його мозок проникала догадка… Це був сон…
Яка там школа? Який дзвінок?
Ні тітка Марися, ні тим паче – дід Зінько не можуть завадити йому спати досхочу! Лі-то! Ка-ні-ку-ли!
Та все ж дехто вже почав посягати на солодкий сон хлопчика, зухвало втручатися в його особисте життя. Червневе сонце яскраво било у відчинене причілкове вікно, наполегливо проникало своїми гарячими кінцівками між коротенькі руді Мишкові вії, намагаючись відкрити йому повіки. Свіжий струмінь ранкового повітря з запахом одеколону «Жасмин» лоскотав підборіддя, скроні, залітав у ніздрі і, примусивши Мишка звучно чхнути, повністю здув з хлопчика ранковий сон.
Що подієш? Прийдеться вставати.
Вже й курчата ціпають під вікном, і корови давно пройшли до череди, лишивши на вулиці запах парного молока, і сусіда дід Трохим вже пригощає когось у своєму дворі традиційним сніданком – смаженою на салі яєчнею. Яєчня, зазвичай, іде на закуску, а спочатку дід наливає чарчину «домашньої».
Цей напій він готує професійно: з необхідною витримкою та очисткою, щоб був, як сльоза.
Колись траплялося діду гостювати у свого фронтового товариша на Вологодщині.
- Чай із самовара з цукерками-подушечками зі сливовим варенням подають гарно, нічого не скажеш. А от горілку варити не вміють, п’ють мутну смердючу брагу, - від щирого серця співчував дід Трохим фронтовику та його землякам.
П’яничкою він ніколи не був, але злегка «стартонути» на початку трудового дня вважав за святе. Боронь боже – наодинці! Це – непристойно. На світанку дід виходив на подвір’я, тинявся між хлівом, городом та хатою, щоб не проґавити першого перехожого. А вгледівши, запрошував до двору:
- Миколо, зайди-но на хвилинку, потім підеш собі далі.
Наступного дня це був Денис, чи Максим, чи Петро, чи ще хтось інший.
Ніхто ніколи не відмовляв дідові, навпаки – дорога до колгоспу через вузький провулок, де стояла дідова хата, виявилась найзручнішою для всього чоловічого населення, незалежно на якому кутку села воно мешкало.
Запах смаженого сала, що йшов з сусідського двору непомітно почав збуджувати у Мишка апетит. Він скочив з ліжка, підняв рушничок, під яким на столі стояв приготовлений мамцею сніданок і лишився задоволеним.
Ввечері матуся напекла ціле деко смачних пиріжків та вісім рум’яних паляниць. Хліб вона пекла з розрахунку по паляниці на день, а восьму – на всяк випадок: може комусь із сусідів знадобиться позичити, чи жебракам подати, які траплялось проходили через село. У матусі добре серце. Вона ніколи не закриє двері перед знедоленими людьми, пригостить хлібом,огірками з городу та смачними грушечками зі старезної груші.
Тій груші було більше ста років. Мишкова бабуня її ще з дитинства пам’ятає. Чому було? Бо навесні татко усвідомлено укоротив їй віку. Груша росла серед городу і була такою великою, що коли над селом йшли дощові хмари, вона своєю крислатою кроною закривала весь город і не давала жодній краплині скропити землю. Восени, після того, як була викопана картопля, сухе бадилля та колюче гарбузиння стягнене в купу, а з потемнілих соняшників складені курені, татко прив’язував на товсту гілляку гойдалку і на цей атракціон збігалися діти з усієї вулиці. Гойдалка мала таку амплітуду, що перелякані дітлахи літали через весь город від межі до межі. А якщо мотузка, не витримавши перевантаження, бувало, перетиралась, то ще й далі, аж на сусідський город. А смачних грушечок родило стільки, що їло їх півсела: і свіжими, і гниличками, і сушеними, і квашеними. Їли люди, качки, гуси, свині, телята, кози…
І от одного весняного дня, прийшовши зі школи, Мишко відразу ж побачив осиротілий город. Його гордість, його величезний «Титаник» безслідно потонув серед грізних хвиль переораного чорнозему. Навіть пень коловоротом затягнуло. Мишко й досі жалкує, що не встиг порахувати його вікові кільця. Якого віку досягнув сільський старожил – груша, для всіх лишилось таємницею.
* * *
Ранок обіцяв гарний день. Пригрівало сонечко, пахнув жасмин, червоніли вишні. Пара ластівок квапилась добудувати під сволоком у хліві своє гніздечко, шугаючи щохвилини у відчинені двері. Сірий кіт лежав розпластавшись на підігрітому вранішніми променями бляшаному даху пустої Шарикової будки, ліниво спостерігаючи крізь вузькі щілини очей за пташиною метушнею. Інстинкт мисливця у нього ніколи не просинався, бо почуття голоду коту було не відоме. Якщо колись він і впіймав якесь мишеня, то тільки задля спортивного інтересу – поганяти ним у футбола.
Шарика не стало минулої осені. Пізно ввечері, коли село вже заснуло, татко зняв з його шиї ланцюга і відпустив собаку побавитись до ранку. На радощах той відразу ж дременув з подвір’я, високо підстрибуючи від довгожданого собачого щастя. Але вранці додому собака не повернувся. Через кілька днів за городами на його захололе тіло натрапив дід Трохим.
У Шарика був лише один заклятий ворог у селі – дядько Іван, двоюрідний брат Мишкового татка. Колись той напідпитку мав необачність жбурнути камінцем у собаку, якому не сподобався неприродний вигляд дядька, на що він відреагував гучним гавканням. Від болю Шарик жалібно заскавучав і вчасно заховався в будку, бо слідом за каменюкою на його помешкання посипався град дрібного щебеню, купа якого в ту мить недоречно опинилася перед очима у дядька Івана. Цього було достатньо, щоб зненавидіти родича на весь залишок Шарикового життя. Варто було помітити біля двору ненависну йому постать, або почути краєм вуха десь в кінці вулиці голосну дядькову розмову, як з грайливого собаки він перетворювався на розлюченого вовкодава.
З часом Шарикова неприязнь переросла у взаємну. Тому ніхто не сумнівався, що передчасна собача смерть – це справа мисливського дробовика, на курок якого натиснув вказівний палець дядька Івана. Хоч той і клявся всіма святими, що він до цієї темної справи не причетний.
З весни будка стала схованкою для зозулястої квочки з її різношерстим виводком, коли зненацька припускав дощ.
Мишко зупинився серед подвір’я, підняв до сонця своє веснянкувате обличчя, розставивши в сторони худенькі руки з залишками торішньої засмаги. Те ж саме зробили і високі мальви за тином у квітнику. Вони широко розкинули своє лапате листя, а схожі на равликів напіврозкриті пуп’янки, теж задивились на небесне світило. Вже незабаром білі, жовті, рожеві, вишневі та майже чорні квітки мальв стануть чудовою прикрасою двору.
- Ну ти і мастак спати! – почув Мишко голос свого «однопартійця» (бо сидять в класі за однією партою) Василька, онука діда Трохима.
- То тебе ж є кому будити, дідусь дома, а мої мама з татком вже давно на роботі. – оправдався Мишко.
- Які плани на день грядущий? – по дорослому запитав Васько.
- Курчат доглядати, - зітхнув Мишко – щоб не сталось, як минулого року.
- Минулого року тобі скільки років було? Отож… - не почувши відповіді продовжував сусід. – А тепер ти на цілий рік розумніший став. Насип побільше зерна, щоб і курчатам і горобцям хватило, води в бляшанки не забудь налити і години зо дві можеш не згадувати про своїх курчат. За цей час нічого з ними не станеться.
* * *
Минулого літа, коли Мишко був молодшим на цілий рік, стався вельми неприємний випадок. Ще з вечора матуся наказала наглядати за курчатами, щоб не розгубилися між густим картоплинням у городі, та надовго не виходити з подвір’я. Але ж – літо, канікули, ставок за городами з самого ранку кишить дітлахами… Все це немов магнітом тягнуло Мишка до води. Він знайшов за хатою широку довгу дошку, відгородив нею куток між хатньою стіною та ґанком, загнавши попередньо в той куток квочку з курчатами. Один кінець дошки приставив до призьби, підклавши цеглину, щоб часом не впала, а другий прихилив до широкої балії з дощовою водою, що завжди стояла під ринвою. Насипав курчатам зернят, налив води в стару чавунну сковорідку і до самого вечора забув про все на світі. Лише коли побачив матусю, що бігла від городу до ставка з тонкою довгою лозиною, згадав про квочку та курчат. Картина, яку Мишко побачив у дворі, красномовно розповідала про все, що трапилося за час його самовільного залишення подвір’я. Те, що швидко склювати зерна курчатам допомогли горобці, виявилось не найстрашнішим.
Перед обідом сонце, що викотилось із-за причілка, до блиску вилизало мілку чавунну сковорідку, не лишивши курчатам ні краплі води. Одурманена осонням і без того дурна курка, скочила на балію з водою, чим необачно показала приклад своїм охлялим діточкам. Квочка може й напилася води, але курчата своїми коротенькими шийками до неї не дотягнулися. Всі до одного вони нерухомо лежали на поверхні води. Тривожно квоктала квочка, плакала матуся, плакав і Мишко.
Приголомшеній такою бідою квочці мама підсипала десяток жовтеньких каченят з колгоспного інкубатора і та згодом забула про своє куряче горе.
Те, що він є головним винуватцем події, Мишко усвідомив відразу. Йому було шкода малих курчат, жаль матусю, яка плекала їх від самого народження: вигрівала в решеті на лежанці, вигодовувала пшоном та вареними яйцями, поки ті впевнено встали на свої тоненькі ніжки.
* * *
На початку літа Михайлик залишався єдиним господарем у подвір’ї, бо сестра Тетянка навчається в Києві і на канікули приїжджає в липні. До порад
«однопартійця» Васька він віднісся стримано та зваженою. По-діловому, щоб без заперечень, прокоментував свої наступні дії.
- Спочатку нагодую курчат, а коли вони достатньо понабивають свої вільця, залишу їм ще їжі, поналиваю води в старі миски та сковорідки, щоб вони тут без мене не бідували.
За годину Мишко вже був наготові. Загорнув у газету кілька пиріжків та приладнав їх на багажнику свого ровера. (Так дядько Болеслав, чоловік Мишкової тітоньки, називає його велосипед «Орлятко»). Виїхавши за ворота, він гукнув Васька, який з нетерплячки не знав уже, куди подітися. Сидів на лавці біля своїх воріт та стріляв зеленою бузиною через трубочку із лободи в горобців, що кублилися в пилюці. Поруч стояв його новий зелененький «Школярик». Васько спритно скочив з лавки, лишивши на ній трубочку і жменю бузини, поставив ногу на педаль велосипеда, другою відштовхнувся від землі і хвацько перекинув її через шкіряне сидіння. Біля Мишка він різко загальмував і його залізний коник став дибки.
- Ну, що? На Рось?
- На Рось! – ствердно відповів Мишко.
До минулого року хлопчикам дозволялося купатись лише в ставку, до Росі ходили тільки з батьками у неділю. Через колгоспне поле до річки було кілометрів зо два. Хлопчики виїхали на вузьку стежину, що забігла і відразу ж заховалася у зеленому житі. Восени ця стежка переорювалась трактором, а навесні знову з’являлась на тому ж місці з тими ж звивинами та закрутами, що і минулого року.
Мишко їхав попереду, уважно стежив за стежкою, щоб не витолочити жито. Та його важкі вусаті колоски так низько нахилилися до землі, що все ж умудрились понабиватися і в велосипедні ланцюги і в шпиці в колесах. Під кінець шляху колеса стали схожими на рясні вінки, сплетені із зеленого колосся, червоних шовкових маків та витончених синіх сокирок.
Хлопчики виїхали на невеличкий пагорб, що випинався серед зелених хвиль поля, угледіли блискуче плесо Росі і радісно покотились вниз до річки.
Гладенька поверхня Росі зачарувала Михайлика. Здавалось, що це не річка, а нескінчений прозоро-голубий сувій легкої тканини, що поволі розмотується, бо десь далеко якийсь могутній велетень стоїть по коліна у Дніпрі трохи нижче Канева і тягне кінець тієї тканини, занурюючи його у дніпровське русло. Сувій все розкручується, розкручується, тягнеться через Білу Церкву до Богуслава, обгинає Корсунь-Шевченківський, зачепившись за якусь невидиму перепону і, стрівшись з широкою дніпровською течією пливе до Чорного моря.
Хлопчики поклали велосипеди на густий килим споришу, зверху кинули свій одіж і з криками радості в очікуванні зустрічі з прохолодою річкової води стрибнули з берега. Разом з ними зі своїх насиджених місць шугонули у воду перелякані жаби. Стара жаба, що залишила берег трохи пізніше своїх жвавіших подруг, ледь не шльопнулась на Васькову голову, що саме в ту мить виринула на поверхню. Васько злякано сіпнувся і його голова знову зникла під водою. Товстих чорних п’явок, що грілися на мілині, раптовою хвилею викинуло на берег. Спантеличені, вони розповзалися в різні боки: які назад на мілину, а які в густий очерет. Закриті мушлі мідій розгойдувались біля берега.
- Ой, Михайлику, як добре, що ми сюди приїхали! В ставку яке купання? Випірнеш з води, а голова – вся в гусячому пір’ї, та й на березі ніде лягти із-за тих пташиних базарів.
- Авжеж, - погодився Мишко, - а вода, поглянь, яка чиста й свіжа. В ставку ж густа, як молоко спряжене.
Накупавшись досхочу, хлопчики вибігли з води, впали долілиць на чистий спориш, відхекались, трохи зігрілися під ласкавим сонечком і разом перекинулись на спини.
З Чепіжинців на Теліжинці чередою тяглися білі хмарини. Повітряними потоками, які час від часу змінювали свій напрямок десь там в вишині, хмарки то вишиковувались різними химерами в довгий стрункий ряд, то розпливались, мов густий молочний кисіль. Хлоп’ята почали вдивлятися у ті білосніжні нагромадження і пізнавати в них знайомі постаті, а іноді й обличчя. Вони так захопилися тим видовищем, що геть забули, що лежать під яскравим літнім сонечком.
- Глянь, Васильку, які кучугури снігу намело, - показав Мишко пальцем в бік Чепіжинців. – А по них білі ведмеді ліниво ходять.
- Не дуже змерзли, мабуть, - доповнив «однопартієць», - а то швидше б рухались.
- А онде до них криголам пробивається, зараз втечуть зі свого замету, - продовжував Мишко свою арктичну пригоду.
Кучугури та льодовики почали ламатися під криголамом і до Теліжинців
уже поволі рухався караван верблюдів. Потім верблюди пішли швидкою, не притаманною для них ходою і Мишко не тільки побачив, але й почув стукіт копит козацьких скакунів. А попереду в постаті отамана навіть відомого земляка пізнав…
- Глянь, Михайлику, на ту хмару, що над ліском - несподівано закричав Васько, - на курча величезне схожа! Прямо тобі не курча, а якийсь мутант…
Хлопчики, немов по команді скочили на ноги і побігли до велосипедів. В шкіряній кишеньці, що висіла на рамі Мишкового велосипеда, лежав подарований татусем на день народження наручний годинник. Хлоп’ята не запізнювалися, але оте велетенське химерне курча вселило в Мишка якусь тривогу.
* * *
На подвір’ї було тихо. Мишка заспокоювало те, що балія стояла пуста. Дощу давно не було. Горобці його поки ще тільки обіцяють. Курчат теж ніде не було видно. Десь в саду біля межі з садибою діда Трохима почулось якесь підозріло дивне квоктання зозулястої. Михайлик кинувся в садок та вкопано зупинився, знесилено опустивши руки. Квочка бігала, припадаючи то на одну, то на другу ногу, борсалась у високому бур`яні, розпустивши свої крила, немов підбита ворона, намагаючись зрозуміти, що ж це за напасть на її дурну голову. Її підлітків-курчат, немов хтось порозкидав серед бур`яну по усьому саду. Всі п’ятнадцятеро лежали, як неживі, повитягувавши свої шиї та ніжки. У Мишка похололо в серці. Сльози градом покотилися по його щоках.
- Дідусю Трохиме! – покликав Васько, - подивіться, що це сталося з Мишковими курчатами?
Дід, не кваплячись підійшов до межі, уважно подививсь на квочку та курчат, взяв одне в руки. Курча спробувало підняти голівку, та в не змозі це зробити, спокійно поклало її в дідову долоню, судорожно витягнувши ніжку. Дід Трохим, немов щось згадав, повернувся у свій двір та через хвилину знову появився у садку.
- Не переймайся, синку, нічого страшного не сталося, - намагався заспокоїти Мишка дід та, не стримавшись, розсміявся. У діда з очей бризкали сльози, а ще не дуже старе обличчя зморщилось, як пожмаканий папір.
Він аж присідав від сміху. Дивлячись на діда, не зміг стриматись і Василько. Він винувато подивився на «однопартійця», якому було не до сміху, і йому враз стало соромно і за себе і за діда. Хлопчик сіпнув того за рукав сорочки.
- Та скажіть-бо, що трапилося!
Запинаючись від сміху, дідусь нарешті став пояснювати.
- Це ж я вирішив підготувати бутлі під вишнівку, ягоди он вже на підході…А в одному лишилися вишні з торішньої наливки. Я їх і витряс із бутля на смітник. І коли вони встигли наклюватися тих ягід, ніяк не второпаю? Вишні ті – хмільні, ото ж курчата і сп’яніли.
Василько вже не стримував свого сміху і про сором перед Мишком забув, бо той теж почав посміхатися, а згодом і зовсім розсміявся.
- Збери курчат та поклади їх під повіткою в одне місце. І не забудь перерахувати, - порадив дід Трохим.
- А курка вже майже оговталась, - знову засміявся Василько.
Він допоміг Мишкові зібрати тепленькі курчачі тільця та перенести їх під повітку. Потім нарвали на межі нехворощі, пов’язали пишні віники і чисто вимели подвір’я, поки ні квочка, ні курчата їм не заважали. Згодом під повіткою почулося кволе ціпання. Крізь штахетини, похитуючись, почали вилазити у двір курчата. Коли з поля повернулася матуся, вони вже жваво бігали на подвір’ї.
- От яким господарем став мій синочок, - похвалила мама Мишка, помітивши чисто підметене подвір’я. – Не втомився від роботи, мабуть і спочити було ніколи?
Мишко почав розповідати, як провів день, і про купання в Росі не приховував. А коли дійшло до тієї комедії, що трапилася з курчатами, то і матуся не стрималася від сміху. Сміялась мама, сміявся Мишко, весело квоктала зозуляста квочка.
- При бажанні все можна встигнути: і попрацювати, і відпочити і побавитись. На те й канікули, синку, щоб набиратися сили від річки, від сонця, від землі. Але ж потрібно пам’ятати і про тих, хто тебе любить та кому потрібна твоя допомога.
Засинаючи Михайлик чув, як на кухні поралась матуся, як татко прикрутив тихіше радіо, слухаючи наряд на роботи на наступний день, що передавався по місцевій радіомережі:
- Перша ланка – прополка буряків за могилкою, друга ланка – прополка буряків на Малиновому полі… Набожейко Іван – розвезення фуражу на фермі…
Чи то вві сні, чи наяву Мишко уловив останню настанову сільського диктора тітки Ніни:
- А тобі, Мишко, як завжди, доглядати курчат.
ПОРА ЛИПОВОГО ЦВІТІННЯ
Через село до Росі тече річечка. Зовсім невеличка і русло має вузеньке, але джерел на її короткому шляху – безліч. Вони лоскочуть стопи Мишкових ніг до млосності в усьому тілі. В такт джерелам гулко пульсує в судинах кров. З кожним поштовхом, що вибивається з-під землі, тіло наповнюється здоров’ям та богатирською силою. Мишко це відчуває. Йому здається, що і зріст його збільшується від тих підземних поштовхів, і, що коли він вийде на берег, то на Васька дивитиметься уже звисока.
Васько сидить на другому березі, котрий великим пагорбом здіймається над річечкою аж до графського маєтку, що лишився на згадку від панів. Річечку він перейшов швиденько і тої насолоди, що отримує Мишко від спілкування з джерелами, не відчув.
До маєтку, що стоїть в оточенні старого парку, можна потрапити, перейшовши через містки, прокладені на греблях, що трапляються на шляху річечки. А можна й через веселу леваду між двома ставками, які надійно стримуються тими греблями, та вузьке русло. Греблі зі ставками були збудовані ще за панів. І, буцімто, графиня в останні дні свого панування один із ставків подарувала діду Омелькові, який на той час був ще парубком і доглядав за ними. Але колгоспний об’їждчик, угледівши дідових онуків з вудочками на березі ставка, не робив їм ніякої поблажки і проганяв подалі, як і інших хлопчиків-рибалок. Вудити рибу дозволялось лише в струмочку, що витікав з яру, петляв по леваді і впадав у один із ставків. Але ж, яка там риба? Хіба що якийсь пічкур зіб’ється зі шляху та ненароком потрапить у той струмок. Через те діти наглядача не любили та трохи побоювались.
Васько сидів на березі, виставивши сонцю босі ноги. На щиколотці його лівої ноги висихала остання краплина. Він уже розв’язав білу полотняну торбину та повісив її на шию.
- Піонер Василь Грушовий до збору липового цвіту готовий! – скочивши на ноги відрапортував він Мишкові, який нарешті вийшов із води.
Погляду, що кинув Мишко звисока на Васька, той і не помітив. Ну, не помітив, той не помітив. Це вже не так і важливо для Михайлика. Набагато важливіше те, що після форсування річечки у нього з’явилось якесь нове відчуття єдності з навколишнім світом, налагодження міцного контакту з природою.
Хлопчики стали підійматися на пагорб до старезних лип, які густо рясніли медовим цвітом. На мокрі до колін Михайликові ноги начіплялося квіткового пилку, трав’яних вустючків та дрібних комашок. Липи тут росли високі і крислаті. Після від’їзду панів до Польщі ніхто їх не обрізав, не формував крону, тому й липи поводили себе на волі так, як їм заманеться: он та гілка потяглася вбік паралельно землі – на ній зручно стояти, інша – на якомусь етапі свого росту чомусь нахилилась до землі. Саме по ній хлоп’ята і заберуться на дерево.
Біля своїх воріт Михайликів татко теж колись посадив липу. Але згодом її гілля стало на шляху електричним дротам. Зрізати липу було жаль, вона щоліта своїм духмяним цвітом насичувала весь двір і всю вулицю. Тому татко обрізав її так, що крона здійнялася високо над електролінією. Зірвати з дерева цвіт вже було неможливо і тепер там панували бджоли з пасіки Мишкового хрещеного батька. В вечірню пору здавалося, що ніяка то не липа, а висока корабельна сосна з товстим рівним стовбуром, що невідомо як забрела з далеких лісів.
Хлопчики спритно залізли на дерево та зручно влаштувались в його гіллі. Над їх головами все цвіло, пахло і гуло бджолиними роями.
- Гляди, бджілку не схвати пальцями, а то вмить меду дасть, - застеріг
Василько.
- Та, то – не біда… В першу мить все одно не втямиш, що трапилось, а в другу – вже буде пізно боятися. Щоправда, пухлина на пальці заважатиме…
Глянувши в бік білого панського маєтку, на першому поверсі якого під сходами знаходився замурований лаз, Мишко згадав розповідь бабуні про ті давні часи. Саме той лаз і зберіг життя його господарям, коли банда мародерів, що в революцію поверталася з фронту, підбуривши селян з більш віддалених сіл розпочала пограбування будинку. Мешканці навколишніх сіл постійно працювали в маєтку, тому і стосунки з панами склалися добрі.
- Кажуть, що інколи трапляється бачити серед ночі білі постаті привидів, що блукають по садибі, - перейшов Мишко від бабусиних спогадів до розмови з Васильком.
- Такий поговір ходить про всі старі замки та маєтки.
- Хто знає… Навіть деякі вчені не заперечують про існування потойбічного світу, - продовжував Михайлик, не бажаючи закривати розпочату тему. – До речі і дід Прокіп бачив колись пана вдосвіта на лузі. Буцімто вийшов він із ранкового туману та ще й помахав пальцем дідові. Мовляв: ой не так господарюєте, ой не так…
- Може не треба – про привидів? Ми ж з тобою на сіні спати зібралися, - застеріг Михайлика товариш.
Щоб викинути з голови привидів, Василько перейшов до розмов ні про
що. Не сидіти ж в решті решт мовчки на липі. Михайлик такі розмови називає базіканням і підтримувати їх не вміє. Тому на запитання Васька відповідав коротко: «так», «угу» або «авжеж».
Від маєтку відділилась чиясь біла постать і попрямувала з пагорба вниз. В ній Мишко пізнав Сергія – Тетянчиного жениха. Долати велике коло через греблю йому, напевне теж не хотілося, бо підкотивши свої білі штани, він попрямував до броду. Сергій помітив на липі хлопчиків і здивовано спитав Михайлика:
- А на кого ж ти своїх курчат залишив?
- А тобі хіба не все одно? – недоброзичливо відповів Мишко питанням на питання.
Потім щось збагнув і вже веселіше додав:
- А, знаю-знаю к чєму ви клонітє!
При нагоді він завжди старався дорікнути Сергієві за цей його вислів, необачно кинутий колись парубком. Навесні Сергій повернувся додому зі служби в армії. Як і подобає, на другий день після повернення в новенькій військовій формі, яка за два роки важкої солдатської служби чомусь не втратила свого первинного вигляду, він з’явився на подвір’ї рідної школи.
Почував він себе героєм дня, що вже має за плечима чималий життєвий досвід і єдиним гідним його співрозмовником в цю мить може бути лише учитель військової підготовки, капітан запасу, до якого Сергій найперше і підійшов в оточенні школярів. Розмову з учителем він розпочав незвичною для села російською мовою. Свою рідну він звичайно ж не забув, а напевне хотів похизуватися перед малечею. Мовляв, армія зробила його зовсім іншою людиною. В цей час повз гурту, що зібрався навколо Сергія та вчителя, проходила Ганна Гаврилівна, вчителька української мови та літератури. Угледівши вояка, привітно усміхнулась і з докором похитала головою:
- Сергію… Я тебе сім років навчала…
- Знаю-знаю к чєму ви клонітє, - тільки і встиг вимовити хлопець, бо його голос відразу потонув у реготі натовпу.
Через кілька днів він вже розмовляв українською, але того випадку Мишко йому не простив. У Тетянки в інституті навчання теж російською мовою ведеться, може й розмовляє там в Києві з кимось тією мовою, але ж в селі має бути соромно звертатись до когось інакше, ніж мовою своїх батьків, своїх односельців. «Теж жениха собі вибрала сестричка…» - подумав про Сергія Михайлик.
Спостерігаючи з липи, як підтюпцем побіг Сергій до броду, здогадавшись про
Тетянчин приїзд, Мишко з жалем в голосі продовжував свої роздуми:
- І що вона в ньому знайшла?… Наче в політехнічному інституті хлопців мало.
- Чого ти причепився до того Сергія? Гарний хлопець і Тетяна твоя якраз йому до пари.
За розмовами друзі й не помітили, як їх торби стали тугими від набитого в них липового цвіту. Вони спустилися на землю і зняли з ший важкі лантухи. В руках ті відразу стали легшими.
- Давай заглянемо до маєтку, може якогось привида стрінемо,- запропонував, усміхнувшись, Мишко.
- Знову ти про своє, - невдоволено промовив Василько, але слухняно поплентав позаду.
Двоповерховий будинок стояв в оточенні старих каштанів та акацій. Він добре зберігся. Міцні гладенькі колони підтримували його з двох боків. Серед густої зелені парку маєток виглядав ошатно і урочисто святково.
- Так тепер не будують, - з жалем промовив Михайлик.
Половина маєтку пустувала під надійним замком, а іншу з парадного входу займало управління «Сільгосптехніки». Хлопчики заглянули у відчинені високі двері. На стіні під сходами, що вели на другий поверх, виділявся замурований цеглою вхід в лаз, про який Михайлик згадував на липі. Хто і коли його замурував – вже ніхто не пам’ятає. Відкрити та побачити, що знаходиться за цією цегляною кладкою? Такого бажання чомусь ні в кого не виникало. Ця невелика частина стіни навік розмежувала одну від одної дві різні епохи. З того невидимого боку аж до Малинового поля лишилась епоха панів Залєвських зі своїми таємницями. Мабуть крізь цей замурований отвір і з’являються білі постаті, що блукають до світанку зарослими бузком алеями парку та оглядають свої колишні володіння…
* * *
Біля Михайликового двору хлопчики розійшлися. Сергій з Тетянкою вже сиділи разом на лавці під липою і жваво розмовляли. Новин у обох накопичилось чимало, тому кожен спішив ними поділитися. «Базікають»- подумав Мишко, ввійшовши у відчинену хвіртку, - «Краще б ворота зачинили, щоб курчата не вибігли на вулицю». Він демонстративно грюкнув хвірткою і піднявся на ґанок. Крізь відхиленені хатні двері потягнуло приємним холодком. З вулиці вікно було завішене рядном, яке утримувало в хаті прохолоду. Липовий цвіт Мишко вирішив викласти на підлогу своєї кімнати. Тендітні квіточки сохнуть швидко, а спати вони з Васильком домовились на сіні простонеба. Мишко розклав на підлозі кілька газет і витрусив на них вміст торбини. Звільнившись від тісного заточення, довгасті жовтенькі листочки, зрослі з пухнастими півзонтиками, почали повільно розправлятися. Від купини, що збільшувалася на очах, пашіло сонячним теплом та пахло медом. Десь з середини вибрались на волю дві сп’янілі бджілки. Вони поволі перебиралися з квіточки на квіточку, поки ще не в змозі злетіти. Михайлик обережно взяв кілька суцвіть, на яких сиділи бджілки і виніс на ґанок.
- Коли отямитесь – вилетите у кватирку, - підказав він бджілкам і вернувся назад, щоб розкласти липовий цвіт.
Тетянка все ще «базікала» у дворі з Сергієм. Мишко якраз проходив повз кімнату сестри, коли там сталося щось неймовірне. За зачиненими дверима гучно загриміли баси Тетянчиного піаніно і чиїсь не дуже вмілі пальці побігли по клавішах, послідовно підвищуючи діапазон звучання. По тілу Мишка поповзли великі мурахи і гуртом зупинились на маківці голови. Шкіру під коротко стриженим волоссям немов хтось затягнув міцним вузликом. Ще хвилину назад приємна прохолода кімнати стала зовсім недоречною. Чомусь згадалась розмова про привидів та потойбічний світ. Мишко стояв,
як вкопаний, доки мурахи не спустилися з голови вниз на долівку. Потрібно було щось діяти. Хлопчик легенько відхилив двері кімнати. Кришка на клавіатурі інструмента була піднята, а зверху на піаніно примостився кіт Семен. Це він за звичкою стрибнув на піаніно, яке виявилось незакритим та від несподіванки пробіг по клавішах.
- Так квапилася до свого Сергія, що й кришку ніколи було опустити, -розгнівано пояснив Мишко Семенові.
Аромат липи рознісся по всій хаті і зазирнув до кімнати сестри. Михайлик згадав про недоведену до кінця справу і повернувся до своєї кімнати. Цвіту виявилось так багато, що заслати прийшлося всю підлогу. «Хватить на весь Тетянин гуртожиток» - лишився задоволеним хлопчик.
* * *
Селом заволоділи теплі сутінки. Дзвеніли дійниці в повітках під тонкими молочними цівками. Постукували щасливі лелеки в гнізді на старій вербі. Жирні коропи хлюпали хвостами, скидаючись у ставку за городами. Пахло сіном, молоком та липовим медом.
Напередодні серед подвір’я з’явилася велика копиця сіна. Її скинули з тракторного причіпа і вона м’яко впала накривши собою добру половину двору. Мишко облюбував саму верхівку копиці і накинув на неї стару ватяну ковдру, влаштовуючи постіль для себе та Василька. Про ночівлю під відкритим небом хлопчики мріяли вже давно, тому й спати цього вечора їм захотілося раніше, ніж зазвичай.
Коли на темному екрані неба одна за одною почали проявлятися тисячі зірок, а в центрі його опинився рогатий місяць, хлопчики вже лежали на копиці. Їх погляди відразу ж полетіли до далеких зіркових галактик. Налаштувавшись загадувати бажання, Мишко і Василько мовчки лежали в очікуванні зорепаду. У вікнах почало гаснути світло. Село засинало.
Несподівано внизу під копицею щось зашаруділо. Мишко знав, що на їх луках навіть вужа ніхто ніколи не бачив, тому не звернув особливої уваги на те шарудіння.
- Бачили, як ми їх липи обчісували, от і до нас навідались, - прошепотів злякано Васько.
- Хто? – не зрозумів Михайлик.
- Графин з графинею, - продовжував пошепки наляканий Василько.
- Ну, по-перше – граф, а не графин. А по-друге - я й забув тобі похвастатись, що татко вчора маленьке цуценятко додому приніс. Мабуть незатишно стало йому у великій Шариковій будці, тож коли відчув поряд нашу присутність, виліз звідти.
Через якусь мить цуцик був уже на копиці і тикав своїм вологим носиком в Михайликову щоку.
- А ти ім’я йому придумав? – вже голосніше запитав Василько. – Якщо ні, то давай його Графом назвемо.
- Згоден, гарне ім’я.
- А поки ще воно маленьке, я його Графинчиком зватиму, - засміявся Васько.
- Не заперечую, - знову погодився Михайлик.
Хлопчики ближче підсунулись один до одного, щоб цуценя лягло поряд і почали рахувати зорі.
ЕПІЛОГ
Чоловік підійшов до пустого подвір’я батьківської хати та зупинився біля відчиненої хвіртки. Стежкою, що ділила город на дві рівні половини, завжди користувалися сусіди, щоб потрапити на паралельну вулицю. Чоловік був вдячний їм за те, що не залишають на самотині батьківську садибу, що густий спориш – хай інколи, але топчуть чиїсь ноги, що крізь штахетини бігають у двір сусідські гусенята поласувати тим споришем та, що скориставшись відкритою хвірткою, забреде якесь телятко чи кізка... Замок відкрився легко. З відчинених хатніх дверей війнуло сирістю та прохолодою. Зайшовши в передпокій, зустрівся поглядом з маминими та татовими очима, що ласкаво дивилися з фотографії на стіні.
- Добридень рідні, - вимовив тремтячим голосом. – От я знову дома.
- Добридень, Михайлику... – сплив в уяві ніжний мамин голос.
Ввімкнув радіо. З динаміка полинула мелодія сучасної естрадної пісні, яка чомусь дуже здивувала чоловіка, неначе він очікував почути пісню зі свого дитинства: «Ви –гля-да-ю те-бе ще з вес-ня-них доріг...»
(на фото руїни будинку Браницьких на моїй батьківщині)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2012
Втечу у степ, де море ковили,
Де ноги лоскотно цвіт маків лиже,
Де нас колись дороги розвели,
Де скіфським бабам студить протяг крижі.
Густе волосся в коси заплету,
Напну на плечі у квітках хустину,
Втечу у степ, де чути за версту
Як «ромів» кінь смакує конюшину.
Допізна знову не засне скрипаль,
Розвіє ніч снопами іскор ватра,
Зависне в небі срібна пектораль
І обійме циганська пісня шатра.
І розлетяться думи в шир і в вись,
А дикий степ заплаче, закурличе.
…Чи так запав у душу погляд чийсь,
Чи давніх предків кров циганська кличе?
Фото з інтернету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323230
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012
(Друкувалось у альманасі "Скіфія-2012, Зима" та газеті "Літературний Крим" №2-2013 р.)
Олеся бігла з гори східцями, що вели до тролейбусної зупинки. Кілька років тому під час весняного танення снігу на горі стався зсув. На деяких ділянках зрушили з місця разом з металевими перилами цілі прольоти сходів. Ставши дибки, вони надовго завмерли в незручній позі. Щоранку дівчина змушена була збавляти швидкість у небезпечному місці, щоб не перечепитись та не розбити коліна. Тролейбуси на Південний берег йшли з інтервалом десять-п'ятнадцять хвилин, але варто було Олесі угледіти з гори хвіст (вірніше – роги) тролейбуса, що від’їжджав від зупинки, як вона подумки починала бажати працівникам селищних господарчих структур «всього найкращого».
Ранок був сонячний. Кучеряві лісисті гори ще утримували в долині п’янку прохолоду ночі. Напівпрозорими рупорами жовтіли на відкритому схилі невисокі кущики дикої мальви. На довгому ланцюзі уже накручував кола чийсь молодий бичок, припнутий на цілий день до металевого кілка.
На зупинці було людно. З початком курортного сезону багато молоді працювало на березі моря та в численних ресторанах і кафе, що з кожним роком виростали на мальовничому підйомі на Ангарський перевал. «Золота рибка», «Козацький шлях», «Надія», «Ліверпуль» … Особливо вабив очі приїжджим курортникам «Козацький шлях» з напнутими над дубовими столами затишними солом’яними дашками, розмальованими фігурами дебелих вусатих козаків та глиняними горщиками і глеками на тину, із-за якого роздивлялися навкруги пластикові соняшники. Раніш ресторан називався інакше: «Подалі від дружин», але така назва видалась аморальною тодішньому президентові, що якогось року їхав зі своєю законною половиною на відпочинок у Форос в супроводі довжелезного ескорту. То ж на його зворотному шляху на трасу вже витріщилась яскрава вивіска з новою назвою «Козацький шлях», а стару перенесли подалі від президентських очей в глибину двору. Тепер схований за розкішними дубами Хутір «Подалі від дружин» гостинно зустрічав жаданих грошовитих дядьків з довгоногими молоденькими коханками.
Щоранку в очікуванні тролейбуса дівчата, що працювали офіціантками в тих ресторанах, вихвалялися одна перед одною про відвідування їх закладів естрадними зірками різної величини, що злітаються влітку в Крим, як мухи на мед. Факти засвідчувалися кольоровими світлинами, на яких вони по-дружньому обіймалися то з Філіпом Кіркоровим,то з Кузьмою Скрябіним, то з Марком Тішманом. Олеся іноді заздрила подругам. І життя у них проходило цікавіше та яскравіше, і на чайові багаті відвідувачі не скупилися.
Після закінчення екзаменаційної сесії в університеті Олеся влаштувалася в невеличкій кав’ярні на березі моря. Заробіток був невеликий, але яка-не-яка допомога матері буде. Більш вигідні місця давно були зайняті, тому, оббігавши кілька точок, де ще збереглися якісь вакансії, вона зупинилася на затишному закладі, куди час від часу забігали з пляжу відпочиваючі.
- Буде на зошити та книги – та й то добре, - заспокоїла мати, - все одно, як кажуть, всіх грошей не заробиш.
- Воно то так, але хотілося б – не лише на зошити…
Стільки всякого краму вабить очі на яскравих лотках, густо розташованих на алеях приморського парку, через який пролягав щоденний Олесин маршрут. І те хочеться і інше… Та дівчина вирішила даремно гроші на вітер не пускати, а придбати обновки по закінченні курортного сезону. З відпливом курортників ціни добряче упадуть.
До зупинки «причалив» новенький тролейбус, обліплений яскравими рекламними плакатами. Гостинно сплеснули вхідні дверцята і бетонний майданчик під розкидистим платаном вмить спорожнів. Місця в салоні були зайняті пасажирами з чемоданами та сумками значних габаритів. Водії тролейбусів знають, що основна маса місцевих жителів звільняє салон ще на підйомі на перевал, тому й покарань ДАІшників за порушення правил безпеки не бояться. Мимо посту на висоті 752 метри над рівнем моря, де міліціонери цілодобово несуть чергування, вони прослідують, як законослухняні водії, занесеної до книги рекордів Гінеса, найдовшої в світі тролейбусної лінії. Якщо і залишиться в салоні кілька чоловік без місць, то вони без нагадування вчасно присядуть на східцях задньої площадки, щоб не потрапити крізь просторі вікна в поле зору стражам порядку. Через кільканадцять хвилин тролейбус вже звільнився від стоячих пасажирів і лише Олеся пройшла в глибину салону. На останньому широкому ряді розташувалася група туристів з велетенськими рюкзаками, до яких були прилаштовані матраци та спальні мішки, скручені в акуратні рулони.
- Дівчино, пробирайтесь до нас, ми потіснимося. Не подобає такій красуні стояти, та ще й в присутності таких мужніх легенів, як ми, - пожартував якийсь балакучий юнак з компанії туристів.
Він звільнив місце для Олесі, а сам зручно розвалився на рюкзаках, які горою лежали в кутку салону. Олеся подякувала товариському попутнику, але розпочата ним жвава розмова швидко й закінчилася. На повороті на гору Демерджі молоді люди покинули транспорт, маючи на меті продовжити шлях пішки з зупинкою в мальовничій Долині привидів. Тролейбус покотився вниз, петляючи між високими темно-зеленими кипарисами. За таким своєрідним живим частоколом іноді проглядали гарно доглянуті виноградники. Тролейбус під’їжджав до Алушти.
Минувши приморський парк Олеся підійшла до кав’ярні. За одним із столиків на неї очікувала директорка закладу Марина Сергіївна, - струнка, висока, одягнена з витонченим смаком, як і подобає справжній бізнес-вумен. До відкриття кав’ярні залишалося ще з півгодини.
- Олесю, присядь будь ласка… В мене є до тебе одна делікатна справа, вірніше - пропозиція.
- Слухаю вас, Марино Сергіївно, - дівчина опустилася на плетений стілець, привітавшись з хазяйкою.
- Я гадаю, ні для кого немає таємниці в тому, що конкуренція між закладами, подібними з нашим, зростає з кожним роком. Тому доводиться постійно вдаватися до всіляких нововведень щодо підвищення сервісу обслуговування та притягнення відвідувачів, - почала з далеку директорка. – В мене виникла непогана ідея, але просити допомоги для її втілення у наших місцевих співробітниць не можу та й не маю морального права. Всі вони заміжні, а це може внести розлад в родини підлеглих. Тому й змушена звернутися до тебе, як до особи вільної та шлюбними узами поки ще не пов’язаної.
Вона на мить замовкла, помітивши в Олесиних очах легенький переляк.
- Ні-ні! Нічого непристойного… тим більш – ніякого інтиму, - засміялася Марина Сергіївна. - Ти у нас дівчинка вихована, приваблива та ще й артистична в якійсь мірі. Я пропоную тобі маленьку роль… вірніше – головну роль в невеличкому спектаклі. Всього – на пару хвилин. Якщо наше
нововведення буде мати позитивний результат, а я в цьому не сумніваюся, ти будеш отримувати до основної зарплатні ще й додатковий гонорар.
- Це вже цікаво, - пожвавішала Олеся. – Слухаю вас уважно Марино Сергіївно.
Директорка дістала зі шкіряної сумки тонку червону хустину з прозорого шовку:
- Це – яскраве доповнення до твого робочого одягу. Триматимеш його в кишені фартушка. Десь приблизно о десятій ранку, коли пляжі вже будуть заповнені відпочиваючими, недалеко від берега пропливатиме прогулянкова яхта. З яхти в бік нашої кав’ярні крізь гучномовець пролунає фраза: « - Олесю-ю-ю! Помахай мені хустинкою!». Що потрібно від тебе,то це – вибігти на відкриту терасу, що виходить на море, дістати з кишені хустинку і радісно помахати нею у відповідь. Хустина має гарно розвіватися від легкого вранішнього бризу. Нічого складного. Навіть якщо ти в цей час будеш обслуговувати клієнтів, чемно вибачся перед ними, на хвилину залиш на столі тацю з замовленням і поспішай на край тераси. Я думаю, кожному буде приємно стати свідком такої романтичної сценки. З власником яхти я вже домовилась, він теж виявився зацікавленим в такому дійстві. А його молодий помічник з задоволенням погодився прийняти в ньому участь.
- Ну що ж, можна спробувати, - невпевнено погодилася і Олеся.
Вона одягнула ошатний біленький фартушок, цупко накрохмалений та оздоблений пишним мереживом, причепурилась перед люстром і вийшла в залу обслуговувати перших відвідувачів. В основному це були «неорганізовані» курортники, які зранку обходилися порцією чаю або кави з тістечками та бутербродами. Здавалось – звичний ранок. Однак Олеся відчула, що її свідомість окутало легке хвилювання. Як-не як, але це була свого роду прем’єра. Вона мимоволі кидала погляд в бік моря, боячись не помітити появи в акваторії потрібної яхти. В очікуваний час вона дійсно з’явилася неподалік від пірсу. На носі стояв стрункий юнак в смугастому тільнику з гучномовцем в руці. Рис обличчя здалеку видно не було. Хоч це не мало ніякого значення, але Олесі чомусь хотілося, щоб її партнер був привабливим та мав гарну статуру.
- Олесю-ю-ю! – полився із гучномовця приємно схвильований голос юнака. – Помахай мені хустинкою!!!
Олеся вибігла на терасу і взялася завзято махати над головою червоним шовком. Легка тканина розгойдувалася в повітрі, мов полум’я ранкової зорі. Розслаблені на зручних лежаках людські тіла, заворушилися і сотні голів в панамах та капелюхах повернулися в бік тераси.
Олеся відчула, що її щоки покриваються рум’янцем, але те, що сталося потім зовсім збило дівчину з пантелику і змусило закрити обличчя руками.
- Я люблю тебе, Олесю-ю-ю!!!
Такого повороту подій Олеся ніяк не очікувала. Імпровізація партнера, чи все таки Марина Сергіївна приховала від неї деякі тонкощі?
- Оце так кохання! - схвально промовила одна з відвідувачок. - На весь світ кричить парубок… Тримайся за нього, Олесю – додала жінка зиркнувши на бейджик з іменем на грудях у дівчини.
- Оце молодець, оце творчий підхід до роботи! – задоволено посміхаючись, Марина Сергіївна підійшла до Олесі, тільки-но останні свідки побаченого залишили терасу кав’ярні. – Гарно ввійшов в роль!
- Ви хочете сказати, що це текстом не було передбачено? – з недовірою спитала дівчина.
- Я й сама такого не очікувала. Але ж, як романтично вийшло, Олесю!
Через деякий час до кав’ярні потяглися курортники. Як ніколи, всім забажалося морозива та лимонаду, які тут теж були в широкому асортименті. Якийсь літній чолов’яга в солом’яному брилі зацікавлено роздивлявся навкруг.
- То це у вас тут працює щаслива Ассоль, чи то Олеся?
І піймавши поглядом зніяковілу дівчину, додав:
- Що ж така красуня варта того…
Марина Сергіївна експериментом лишилась задоволена.
- Спрацювало! - радісно шепнула вона, навмисне пройшовши ще раз повз схвильовану Олесю.
Збоку, можливо це виглядало й справді правдиво та романтично, але в душі Олеся відчувала обман. Хай це і для спільної справи вона погодилась на таку авантюру, але хвилювання не покидало її на протязі всього дня.
Пройшов тиждень, прем’єра продовжувалася, Олеся трішки заспокоїлася. Навіть весело стало. Хоч би бінокль хтось позичив, щоб подивитись, що собою уявляє її інкогніто. Вона вже звикла до його голосу, а серце в очікуванні однобокого діалогу з незнайомим партнером починало приємно вистукувати в грудях. За результатами сезону Марина Сергіївна виплатила Олесі чималу премію. Та навіть і не розраховувала на таку.
В перший день нового навчального року, покрутившись вдосталь зранку перед дзеркалом розглядаючи гарненьку нову сукенку, що так ладно сиділа на ній, Олеся накинула на плече сумку і побігла до тролейбуса. На відкритому схилі, пожовкла від спекотного серпневого сонця трава в багатьох місцях була витоптана у формі правильних кіл, немов тут не раз приземлялися НЛО. Бичок за літо помітно набрав ваги. Сходи продовжували стояти в тій же незручній позі. Олеся з гори помітила хвіст (чи то роги) приміського тролейбусу і вкотре згадала « незлим тихим словом» працівників селищних господарчих структур. Наступним підійшов міжміський Алушта – Сімферополь. Якийсь юнак, теж певне студент, звільнив своє місце для Олесі.
- Сідайте, будь ласка, - чемно запропонував хлопець.
Олесю аж пересмикнуло. Наче… голос знайомий. Вона глянула на юнака, може десь пересікалися в універі? Та наче ні. Час від часу потайки розглядаючи зовнішність хлопця, вона остаточно впевнилася: ні не зустрічалась з ним ніде. Але сподобався: обличчя мужнє, статура спортивна, голос приємний. Вийшли разом на одній зупинці. Виходить – навчається в тому ж виші. А може?.. Та невже?..
- Юначе! - несподівано для самої себе звернулась Олеся до хлопця. – Може я зараз видамся вам дивною, але в мене до вас невеличке прохання. Лише одну фразу… скажіть будь ласка: «Помахай мені хустинкою!»
Виникла довга пауза. Та очі в обох уже реготали.
- Я люблю тебе, Олесю-ю-ю! - несподівано продовжив юнак і молоді люди заливаючись голосним сміхом разом упали на лавку під навісом тролейбусної зупинки напроти університету. Вони сміялися і сміялися, дивлячись один на одного, а дзвінок на першу пару все дзвенів і дзвенів…
12.03.12
4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323225
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.03.2012
Між сосен - неба чиста голубінь.
Травневий ліс розрадив спів пташиний.
Мій плай лежить між зводами склепінь
Міцних дерев і чагарів ліщини.
Дзвенять конвалій тисячі сердець,
Ідуть у колос на полянах трави.
Лоскоче листя подихом вітрець,
Рясний розмай досяг зеніту слави.
Згубила спокій серед лісу й гір.
Мене щодня на полонину кличе
В свої коханки у далекий бір
Зі сну прибулий молодий лісничий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319255
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.03.2012
От вже жінка! Чого завелася?
Прожили ж з нею разом весь вік.
Та чи я у своїй іпостасі
Не відбувсь, як її чоловік?
Під ногами не вештаюсь з рання,
Не пиячу, як Льонька сусід,
Та й господар - в селі не останній, -
Так собі розмірковує дід.
Це така вже жіноча натура,
А в моєї - ще й весь такий рід.
Пораділа б, що маю статуру,
Пишні вуса, та й серце - не лід.
... От, буває, якусь удовицю
Добрим словом підтримати слід.
Хто спішить на поріг молодиці?
Ну, звичайно ж, - не Льонька сусід.
Інша, мабуть, вважала б за щастя
Мати в хаті такого, як я.
А моя (її матері трясця)
Все на мене сичить, мов змія.
Не піймала ж ніразу в копиці, -
Хоч, де треба й не треба, снує.
І в хустині новій на вдовиці
Подарунок мій не впізнає.
А я міг би за те дорікнути,
Що мого не вловила смаку!
Та промовчу вже, так тому й бути,
Маю вдачу терплячу таку.
Тпру ти!.. Знов занесло у минуле...
Це ж пройшло стільки пам`ятних літ!
І дружина про все вже забула,
І вдова обживає той світ.
От вже жінка! Кричить без зупину.
Не глухий ще, хоча й у літах...
Знову скаже тримати драбину, -
Буде вишні стелити на дах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318630
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.03.2012
Круті береги, що вітрами обсвистані,
Хвиля в мереживо рве.
З Північної бухти до Графської пристані
Катер квапливо пливе.
Баркас розгубився в причалові тисняві,
Між катерами снує.
В ранковому натовпі очі замислені, -
Кожен мовчить про своє.
Хитаються трапи гнучкі під підборами,
З морем гудуть в унісон,
Гарцює човнами, тріскоче моторами
Бухта, розвіявши сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012
Великий херсонеський дзвін був взятий у "полон" під час Кримської війни 1854 р. Шістдесят років знаходився у Соборі Паризької богоматері. Повернутий в Херсонес за вимогою російського уряду.
"Адью", барони й баронеси,
Мадмуазелі і мадам!
Вернувся дзвін до Херсонесу,
Набрид до біса Нотр-Дам.
Пройшов знедолення і плаху.
Полон - це, звісно, не престиж.
В минулому лишився Захід,
Давно у спогадах Париж.
Завис навіки на обриві,
Де хвиля б`є берегова.
Радіють базиліки сиві,
Під сонцем Корсунь* виграва.
Здригнулись мармурові сходи,
Як прозвучав забутий дзвін.
Тепер вітає теплоходи
З поверненням додому він.
* - Херсонес Таврійський за середніх віків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318340
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.03.2012
Покриті снігом перевали
Іще зимові бачать сни,
А навкруги весняно стало
Від цвіту первістка весни.
З плато спускається в міжгір`я
З туману зіткана вуаль,
Де всім наперекір повір`ям
Рожево піниться мигдаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317847
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.02.2012
Спливли роки із пам`яті безодні
(Дарунок долі на моїм віку),
Коли почула в трубці телефонній
Знайомий голос друга із Баку.
Перетинали всяк мої дороги
Той загадковий Схід із краю в край.
Здавалось часом - світ, забутий Богом,
Та раптом зовсім поруч - справжній рай!
Було: пустельний вітер шарпав душу,
Волав під сонцем кам`янистий кряж,
Швиргали хвилі Каспію на сушу
Сльозини нафти на піщаний пляж.
А в той же час у тихій Ленкорані
Пухким вінцем акації цвіли,
Гойдались райські птахи на ліані,
Густі плющі дерева заплели.
Ділились тінню вікові чинари,
Стікали медом дині й кавуни,
Рясніли щедро фруктами базари
Та кликав пряний запах чайхани.
Не знаю я, коли ще доведеться
Мені відвідать той гостинний край,
Дізнатись, як вам в тім раю живеться,
Мої близькі Самая й Агадай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317837
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.02.2012
За вікном в годівничці - банкет, -
Горобці завітали на просо.
Із хвостів розпустився букет,
Бачать птахи лиш те, що під носом.
А над ними - яка ж бо краса!
Та в цю мить горобцям не до неба.
Просо їм - що коту ковбаса,
Їм калорій набратися треба.
Зайняли найзручніші пости
Й горобцями в уяві ласують
Різношерсті бездомні коти.
На птахів (недосяжних) полюють.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317616
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 28.02.2012
Всі з надією ждали весни.
Та заснІжило зранку сьогодні.
Ще чекати ріллі борони,
Ще співатимуть хуги холодні.
За вікном посипає сніжок,
Не здається він березню в руки.
Білу шапку торішній стіжок
На потилицю зсунув з розпуки.
В годівничку снують горобці,
Сніда салом жовтенька синичка.
На закляклій гілляці-руці
Їх погойдує яблуня дичка.
Забарилась красуня весна...
Що ж - не гріх для красивої статі.
Вже була на порозі вона,
Та затримали хмари кудлаті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317597
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.02.2012
Вдалині від гостинних приморських осель,
Де в граніті - химерні тварини,
Грає сонце із хвилями в затишку скель,
Ніжно гріє курортникам спини.
На човнах постачається в бухту фуршет,
Бастардо, кока-кола, мартіні.
Ловлять ультра- (вродливі дівки) фіолет
В кольорових відвертих бікіні.
Розвіває грайливих поривів каскад
На красунях парео та плахти,
Крутять сальто в повітрі під зойки дівчат
Мужні хлопці із бухти Барахти*.
Хто - даремно шукає підйом на плато,
Хто - смакує в тіні виноградом,
Хто - ліниво дрімає на скелях, а хто -
Витанцьовує хвацько ламбаду.
З ранку - гомін і сміх у затоці морській,
Бризки сонця й води в атмосфері.
Сниться довгих зимових ночей супокій
Кам`яній вулканічній химері.
* - невелика затишна бухта у підніжжі Карадагу (Крим).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2012
Замели сніги твої сліди,
Загубилась постать в хуртовині.
Ти пішов у зиму назавжди,
Я стрічала весну в самотині.
В переддень прощальної зими
На біду вже натякала хмара,
Та здавалось, що з тобою ми
Нерозлучна і щаслива пара.
Для вінка весільного стрічки
Пов`язала я на гілку клена...
Розірвали тернів колючки
Почуття не визріле зелене.
Розквітав в душі без тебе мак,
Йшов не ти через роки зі мною.
А вві сні мені був віщий знак:
Ніби ми зустрінемось весною.
Задзвенять струмки невдовзі з гір, -
Від чекання серце щемко мліє
І хвилює із недавніх пір
Мою душу ніжна ностальгія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2012
Доспіли яблучка в сусідки за парканом,
Рум`янецем ніжним засвітилися бочки.
І помідори у світлиці за диваном
Буріють тихо - сповіщають павучки.
А у подвір`ї гріє очі горобина,
Вона із "райками" сусідськими - в рідні.
І хоч поблажлива до мене ця місцина,
Радію вишням, що наснилися мені.
Та бачу яблучок поменшало на гілці.
А їх хазяйка з повним кошиком вже тут.
Я зізнаюся із подякою сусідці:
- Такі на батьківщині нашій не ростуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315171
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.02.2012
У лісі спокій та затишшя,
Скінчився плин колючих бур.
Зима насипала в Утишшя
Пухких глибоких кучугур.
В снігу застигли на відкосі
Кущі розлогих сивих лоз,
Пригладив на шляху заноси
Широким пузом лісовоз.
Пересувається хутенько
До гомінких пташиних зграй
Ген між берізок молоденьких
В розкішній шубці горностай.
Мене хрипким накривши снігом,
Стрибають білки в вишині,
Вітає стрічний люд забігом
Вухатий заєць на лижні.
Хати темніють сірим станом,
Співає хор димових труб,
Беззубим вицвілим парканом
Сміється тихо крайній зруб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315168
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.02.2012
Був березень, ясніла неба синь,
З бурульок рясно крапотіли сльози.
Тонким теплом пульсуючих судин
Забилась кров у тілі верболозів.
Втікав струмок з-під льоду у світи, -
Проклав до яру не найближчу стежку.
Раділа я, коли в долоню ти
Поклав гарненькі вільхові сережки.
Вже не одна весна з тих пір пройшла.
Та, не в докір сережкам бірюзовим,
Я ті, мов скарб коштовний берегла
На подив подружкам своїм бідовим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2012
Ночі видались в серпні неспілими:
Ні привіту від зір, ні вістей.
А Нева з вечорами несмілими
Дочекалась напливу гостей.
Сон блукає невидимим привидом,
Не спішить полювати сова.
День із ніччю тепер - нерозлийвода,
Від безсоння болить голова.
Час гітарними ллє переборами
Без поняття: світанок, захІд.
За цупкими віконними шторами
Не зникає від полудня слід.
А вокзали людьми переповнені.
Відігнавши дрімоту з очей,
Ѓ́́́ості з Півдня вливаються в повені
Темно-білих північних ночей.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2012
Озувшись у старенькі боти,
Полкану кинувши: " - Бувай!",
По журавлину на болото
Прямую в комариний край.
Ступаю на м`які купини
З надійним посохом в руці.
Червоні бризки журавлини
Мошисті вкрили острівці.
В розгулі масових міграцій
Зависла хмара комарів.
А в гущі ягідних плантацій
Панує зграя глухарів.
Стою із кошиком порожнім -
Тих ягід - пригорща на дні.
Та ворухнутись не спроможна, -
Лякати птахів жаль мені.
Десь недалеко зазвучало
"А-у!" розкотисте в бору.
Спорхнула зграя. Я немало
Сьогодні ягід наберу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311811
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.02.2012
Пропоную для порівняння україномовний варіант вірша.
Полустанок у лісі, коліс перебір,
Лука річки, неначе підкова.
Хата-зруб з п`яти стін, під березами двір
І хазяйка - Манєфа Грачова.
На притихлій ріці розлилась благодать,
Мірно парою дихають бані.
Самовари в світлицях про чай гомонять,
Мліють в розкоші білі герані.
На долівку упав промінець із вікна, -
Зачепився в різьбі-оторочці.
Гріє пічки-голландки гладка площина,
Грає бражка за пологом в бочці.
Нині в лісі набрали чимало брусниць,
Гарний був урожай на морошку.
Зачекався у слоїках джем з полуниць.
... Затіває хазяйка окрошку.
" - Жаль вас, Галю, - зізналась відверто мені -
Не прожити у вас без роботи.
Не бідує лиш той у морозяні дні,
Хто все літо працює в три поти.
А у нас - на лежанці боки відігрів,
Нагулявся по осені лісом,
Наносив у комору природних дарів, -
Та й живеш: хто із богом, хто з бісом..."
Щодо мене: тих роздумів - дивний розклад,
Не відомо ще, хто з нас в омані.
До душі мені й предків далеких уклад
І засмажений рижик в сметані.
А знедавна сподобались з дерева зруб
Та незвична покрівля із дранки.
Із дерев - симпатичні береза і дуб,
А до серця - мотиви тальянки.
На порозі зима, скоро випаде сніг,
Заспівають вітри полонези.
Будуть тихо робити морози набіг,
Одягаючи в іній берези.
Полюбився надовго цей край, а відтак -
Поїздів голосні скоромовки.
Та лякає нестриманий гавкіт собак
На розгнуздані витівки вовка.
Коли довгих ночей розмотається ком,
Посвітлішає вулиця наша,
Я весною розроджусь, напевно, синком, -
Буде - дівчинка, зватиму Саша.
Ну, а поки, накидавши з вереску лап,
Парю діжу, а доня край ліжка,
Доморощений мій весельчак-ескулап,
То лікує, то смикає кішку.
Заглядають з галявини в крайнє вікно
У широких спідницях ялини,
Кинув ясен на плечі багряне рядно,
Тішить посвист якоїсь пташини.
А берези навкруг прехороші ж які!
Буде щедрим життя на гостинці, -
Обійду я ще раз всі куточки глухі
В цій красивій північній глибинці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
Порядкує вечір під вікном,
Мимоволі в шибку підглядає,
Де матуся тихо перед сном
Колискову донечці співає.
І тепла, і ніжності в очах
Для усього світу в жінки досить.
Бачить те допитливе дівча
Тай не спить, а все співати просить.
Міцно руку мамину трима
У пухких подушечках-долонях.
За вікном посвистує зима,
А на ковдрі розцвітає сонях.
Вже пашать рум`янці на щоках,
По обличчі посмішка блукає.
Засинати з мамою в руках -
Щастя в світі більшого немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310411
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.01.2012
У гості до батьків - з малим синком
Сім`я уперш летить аерофлотом.
У кріслі зручно влаштувавсь Тимко
І дивиться в вікно з відкритим ротом,
Як відірвався швидко від землі
Та в небо полетів літак крилатий.
Лишилися внизу хатки малі,
Поля умить зробилися картаті.
У захваті від тої красоти,
Збагнути намагається хлоп`ятко:
- А як же ми з такої висоти
До бабці будемо стрибати, татку?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310407
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.01.2012
Ночи белые,
Недоспелые, -
Ни звезды, ни луны, ни чертей.
Вечера над Невою несмелые
В ожиданьи наплыва гостей.
Затерялись тут
Сновидения,
Отменила охоту сова.
Расширяется время общения,
От бессонья болит голова.
Ночь - с гитарными
Переборами.
Нет понятий: закат и рассвет.
Окна с плотными синими шторами
Пропускают сквозь щёлочки свет.
А вокзалы всё
Наполняются.
После звёзд и сиянья свечей
Гости с юга рекою вливаются
В половодие белых ночей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2012
Созрели "райки" у соседки под забором.
Краснеют нехотя изящные бочкА.
И зреют в валенках под койкой помидоры, -
Буреют тихо под присмотром паучка.
А во дворе волнует взгляд ещё рябина -
Она соседской райской яблоньке родня.
Хоть близкой стала мне прохладная чужбина,
Но всё же вишнями не радует меня.
Вдруг вижу: яблок поубавилось на ветке,
А их хозяйка с полной миской тут как тут.
Я признаюсь из благодарности соседке:
- У нас на родине такие не растут...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2012
Обув резиновые боты,
Махнув Полкану - "будь здоров!",
Иду за клюквой на болото
В лесное царство комаров.
Ступаю бережно по кочкам,
В руке - надёжная клюка.
Осины (матери и дочки)
Тряхнули золотом слегка.
Краснеют россыпью багряной
ЖурАвель-ягоды во мху.
Какой-то голос полупьяный
Болотной птицы - на слуху.
От комаров лесных миграций
Сбежать мне хочется скорей,
Но в гуще клюквенных плантаций
Резвится стая глухарей.
С лукошком прячусь за сосною,
Хоть ягод - горсточка на дне,
А гнуса - тучи надо мною.
Но птиц тревожить жалко мне.
Неподалёку прозвучало
"А-у!" протяжное в бору.
Вспорхнула стая... Все ж немало
Сегодня клюквы наберу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2012
Средь сосен прячется затишье,
Снежков утихла кутерьма.
Зима засыпала в Утишье*
Сугробов полны закрома.
Застыл под снегом на откосе
Кустарник придорожных лоз,
Разгладил пышные заносы
Тяжелым брюхом лесовоз.
Передвигается украдкой
На звонкий голос птичьих стай
Среди березок ствольногладких
В шикарной шубке горностай.
Накрыв меня сыпучим снегом,
Резвятся белки в вышине.
Косой приветствует забегом
На вновь проложенной лыжне.
Дымят в Утишье трубы хором,
Темнеют срубов короба,
Беззубым стареньким забором
Смеётся крайняя изба.
* - лесной поселок на границе Ленинградской и Вологодской областей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308414
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.01.2012
Зима розпалює азарт,
Гне витівки хурделиця,
Воює з містом не на жарт
Зухвала ожеледиця.
Пересувається народ
По ковзанці вервечками,
Ідуть в тривалий колоброд
Розваги з суперечками.
Кому докір чекати слід -
Тепер не має значення.
Зірвав січневий голий лід
Вже не одне побачення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2011
Полустанок в лесу, поездов разговор,
Колпь - излучиной, словно подкова.
Пятистенка изба, под берёзами двор
И хозяйка - Манефа Грачова.
На остывшей реке - тишина и покой,
Дышут баньки торжественно паром,
Пахнут серые щи со ржаною мукой
И искрится изба самоваром.
Нынче вдоволь брусники набрали в лесу,
Был хорош урожай на морошку.
Не заметишь, глядишь - и зима на носу...
Мы с хозяйкой готовим окрошку.
" - Жалко, Галенька, вас - говорю от души.
Нелегко там на родине вашей.
Огороды, сады только в тех хороши,
Кто всё лето без отдыха пашет.
А у нас - провалялся весь год на печи,
Нагулялся по осени лесом -
От природушки-матери дар получил
И живешь со своим интересом".
Мне хозяйкиных мыслей неясен расклад,
Не пойму, кто из нас в заблужденье.
Мне по нраву и предков привычный уклад
И подполье с "грибам"* да вареньем.
А бревенчатый сруб - не такой уж и сер,
Привлекательней - кровля из дранки.
Без поленницы двор неуютный теперь,
Как и дом без гармони-тальянки.
Половицами пляшет лучистый излом
От оконниц резной оторочки.
Веет печка-голландка под вечер теплом,
Бродит бражка за пологом в бочке.
На пороге зима. Скоро выпадет снег,
Нарисуют узоры морозы,
По ночам совершая свой тихий набег
В серебро разоденут берёзы.
Да, влюбилась я по уши в северный край,
В заповедные сосны да ели.
Но пугает собаки безудержный лай
На проделки волков и метели.
Когда зимних ночей размотается ком,
Посветлеет на улице нашей,
Я, поближе к весне,разрешусь пареньком,
Иль девчонкой - назву её Сашей.
А пока, набросав можевеловых лап,
Парю кадки, а рядом дочурка -
Доморощеный мой озорной эскулап
Лечит кошку хозяйскую Мурку.
Смотрят в окна избы из опушки лесной
В длинных юбках мохнатые ели,
Тешит ясень кудрявый багряной листвой
И раскатистый свист коростели.
А берёзы вокруг - до чего ж хороши!..
Коль окажется жизнь не последней,
Проживу я вторую в сей милой глуши,
В этой северной тихой деревне.
* - исспользован местный диалект (Вологодская обл.)
24.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2011
Зайшла кефаль в рибальські сіті,
В підвалах визріло вино.
Червоні амфори з граффіті
Бенкет очікують давно.
Спокуса є - ввірвати скибу
У гривнях, доларах, екю.
То ж смажать ресторани рибу
В пательнях і на барбекю.
Смакують стравами гурмани,
А за задвірками коти -
Худі, зухвалі вуркагани
Тягають риб`ячі хвости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301224
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2011
На небесных шелках
Солнце чертит размерено круг,
Оживляет лучом
Облаками расписанный батик.
Зорким глазом узрев
Камышами обрамленный луг,
Обласкало утят,
На лугу появившихся кстати.
Потерялся из вида
Журавль средь густой череды,
В поднебесье поймав
Свою порцию адреналина.
От прохладной струи
Луговой родниковой воды
Захмелел у ключа
Куст весёлой цветущей калины.
Захмелела и я,
Чебрецом и ромашкой дыша,
На раскошной копне
Накануне сметённого сена.
И не хочет моя,
Разомлевшая в счастье душа,
Возвращаться домой
Из душистого сладкого плена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2011
В полуденній порі
Сонце колом по небу ішло,
Промінцем звеселило
Хмарками розписаний батик.
Пильним оком своїм
Каченяток у лузі знайшло,
Обласкало теплом,
Мов качина турботлива мати.
Заблукав журавель,
Зник умить в гущині череди,
В піднебессі піймавши
Утіху від тихого плину.
В прохолоді дзвінкій
Від джерельної диво-води
Захмеліла в цвіту
Білосніжнім весела калина.
Полонив і мене
Чебрецями роздмуханий дим,
На копиці м`якій
У вінку з романцю й наперстянки.
Вже й додому пора,
Та наразі міркую над тим,
Що мені до душі
Лугове майбуття полонянки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2011
Лишились в минулім майстри-ковалі,
Степів прикаспійських простори.
Де край суходолу, ділянку землі
Назавжди відрізало море.
Від людського ока за декілька миль
У гурті вітрів-бумерангів
Тут серед солоних розгнузданих хвиль
Зросло покоління мустангів.
Міцніли копита в ропі бурунів,
Вітрами заплутались гриви,
Гуляли на спинах гнідих скакунів
Осінні безжалісні зливи.
Ще й досі в табунщика ниє душа
Та спогади ранять, мов постріл,
Про те, як квапливо колись залишав
Утворений хвилями острів.
І чутиме довго, до скону років,
Від першої зірки до рання,
Як котиться з острова до берегів
Залишених коней іржання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298423
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 07.12.2011
Ніч і я. Місто зморене спить.
Грають марно у келиху чари.
Стелять постіль для місяця хмари -
Незабутня, зворушлива мить.
Підбивають перини пухкі,
Потакають його забаганкам.
Звабно сяє зірниця-коханка,
Мерехтлива, в сорочці легкій.
Із задуми не виберусь я,
В ніч дивлюсь зі свого підвіконня.
Не женуть мої чари безсоння,
Б`ється пульс: ні-чи-я, ні-чи-я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298081
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.12.2011
Квітне буйно ружа на причілку
Кучерявим шовком пелюсток.
Прилетіла чаклувати бджілка
Над рожевим маревом квіток.
Огортає вельоном бесідку
Ароматів нескінченний плин
І не зводить погляду з сусідки
Молодий закоханий жасмин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297958
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.12.2011
Гомінливе подвір`я шкільне
Не підвладне старінню і зносу.
Так і жду, що хтось ззаду мене
Неодмінно потягне за косу.
Розгубилась в тісному гурті -
Так боюсь! що когось не впізнаю
І що знов, як в шкільному житті,
Чийсь закоханий погляд піймаю.
Мабуть, всупереч звичним речам,
Я вдалась до зворотного ліку, -
Знов себе почуваю дівчам
Серед подруг пікантного віку.
Ось вони - мої друзі шкільні!
Вже під пильний потрапила огляд.
Ті ж обличчя і наче вві сні -
Той же світлий закоханий погляд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2011
Без політичного базару,
Без адміральських позолот
У Севастополі під баром
Ділився Чорноморський флот.
Човни підводні рахували
Чоловіки там без нікчем.
Ескадри всі на ваги клали
Теоритично без проблем.
Згадали й лоцманську науку,
Коли до практики дійшло:
Те, що потрапило під руку, -
Все по фарватеру пішло.
А стало лиш тоді спокійно,
Коли в громади на лиці
Розподілились пропорційно
Дряпи́ни, садна і синці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293012
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.11.2011
Спішив трамвай назустріч ночі.
Валізи, сумки, гаманці...
Напроти мене - сині очі
Та незабудки у руці.
Пливли вогні в вікні вагону.
Напроти - ямка на щоці,
Вуста у дівчини червоні
Та незабудки у руці.
З трамваю вийшов неохоче.
Розплився світ, як в молоці.
Зачаклували сині очі
Та незабудки у руці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011
Від сонця зашарілися суниці.
Гудуть джмелі в голівках конюшин,
А жовта кашка бабками іскриться,
Немов в траві розсипано бурштин.
Доносить вітер запах материнки,
Петрів батіг вдивляється навкруг.
Стрибунчик-коник осідлав билинку
І поскакав галопом через луг.
Лоскочуть трави ноги мої босі,
Припудрив носа маковий пилок.
Вплету ромашку я собі у коси
Й подамся із метеликом в танок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291845
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.11.2011
Налетіло з лісу вороннЯ,
Наробило ґвалту в тихім місті.
Розповзлась пташина метушня,
Мов торги на ринковім обійсті.
Згаснув день під темнотою крон,
Рознесли вітри останні вісті,
Від нашестя лісових ворон
Потягнуло холодом у місті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290735
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.11.2011
Трусить осінь яблука додолу -
Червонясті, зрілі, соковиті.
Зникло літо десь за видноколом,
Згасли фарби, зливами розмиті.
Я блукаю виснаженим садом,
Пригортаюсь до старої груші.
Вже й до мене осінь листопадом
Зазирає потайки у душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2011
Майну на чорнобривці у село.
У них сховалось так багато літа!
Ввібрали сонце полум`яні квіти.
У них - мого натхнення джерело.
Майну на чорнобривці у село.
Наразі ними кожен двір багатий.
Мене зустріне материнська хата
Та щедра піч із хлібом і теплом.
Майну на чорнобривці у село.
Хіба ще можна з чимось порівняти
Той милий квіт, що сіє кожна мати,
І без якого пісні б не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290264
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.11.2011
(В с.Віліне Бахчисарайського району в кінці вересня проводиться історична реконструкція Альмінської битви 1854 р. за участю представників країн-союзників)
Мені з дитинства любе монпансьє.
А божолє* усе ще йде до мене.
.................................................
На берег Альми прибули мосьє -
Рідня героїв "битви джентльменів"**
Пливуть стернею в чепчиках смішних
З паризьким крамом милі маркитанки.
Яка ж, пардон, кампанія без них?
Престижних армій - незамінна ланка!
В вузьких штанах союзників війська
З мушкетами шикуються до лави.
В класичний стиль мелодії ріжка
Несуть свою екзотику зуави.***
Запал знавців і міценатів дар
Для реконструкцій склали гідну пару.
Пішли у хід музейний інвентар
І модні ще зуави-шаровари.
Гармати, ядра, порох і клинки...
Там, де колись блукали скіфи, готи,
Старого світу три представники****
Беруть Альмінські береги-висоти.
Трима бінокль французький аташе -
Обличчя сяє від крутої бритви.
Скандує публіка: - Мішель-Мішель!
Хоч всім відомі результати битви.
А де ж англійських тактиків престиж?
Чи не згубив сценарій упорядник?
...................................................
Ні. Це до мене ближчає Париж
І Депардьє новенький виноградник.
* - французьке червоне молоде вино
** - неофіційна назва Кримської кампанії 1954 р.
*** - африканський підрозділ в складі французької армії
**** - Англія, Франція та Сардинія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288911
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 27.10.2011
Комусь дорогу кішка перейшла,
А хтось із ліжка встав не на ту ногу,
Та нанівець уся хандра зійшла -
Всміхнулось сонце, дякувати Богу.
По діловому руки-промінці
У землю запустило, мов у діжу,
І на тумані, як на молоці
На день опару замісило свіжу.
Родзинками приправило заміс,
Моргнуло з висоти усім лукаво,
Вказало хмарі напрямок на ліс
І понеділок видався на славу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2011
Він прийшов із весняним дощем.
Сон траву приніс і каяття.
Билось гулко серце під плащем,
Із блукань вертались почуття.
І вона розчулено вуста
Подала назустріч, як колись.
Мов жорстокий зміст його листа
Десь далеко в пам`яті згубивсь.
І неначе не було розлук,
Не труїла душу самота.
Від тепла його тремтячих рук
Розтікалась пристрасті сльота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2011
Пустельна ніч - лиха година,
Бездонна яма, вітру шквал.
Повільним кроком місить глину
Дощами змучений шакал.
Ні зір, ні блиску, ні надії, -
Суцільна темрява й виття.
Клубком у склеп холодні змії
Надовго впали в забуття.
Затамував в душі горіння,
Сховавши обриси в туман,
В холодний простір з булькотінням
Плює багнюкою вулкан.*
* - Азербайджан займає перше місце в світі за кількістю грязьових вулканів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287559
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2011
Багряний лист відтанцював фламенко,
На мокру землю виснажений ліг.
Висять в саду зелені "семеренки" -
До них ніхто дістатися не зміг.
Напризволяще кинуті в верхівці,
Чекають гідно вироку богів:
Чи зимувати суджено на гілці,
Чи вітер кине байдуже у рів.
А по обіді випали сніжинки,
Змінили напріч роздумів мотив.
Зелено-білу чепурну картинку
Піймав майстерно фотооб`єктив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287557
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2011
Зі стрімкого мінарету
Прочитав мулла намаз.
Запитав у сонця злету -
Вдарив ранок в срібний таз.
В синім тлі голівка сиру
Зникла з зоряним ковшем,
Покотилось із тандиру
Сонце теплим лавашем.
Сонно мружиться на дечках
Помаранчевий урюк,
Відізвалися овечки,
Забажав вівса віслюк.
Заскрипіли вікна, двері:
Стуки, грюки, дзень-дзелень!
В буркітливій атмосфері
Розпочався новий день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011
Стали нам перепоною будні байдужі,
Нас тримає на відстані далеч доріг.
Та квітують на серці у п`ятницю ружі,
Бо на мене чекає гостинний поріг.
З понеділка я марив на зустріч з тобою,
Мою душу тонку гріє радісний щем,
Бо зійдуться палкі почуття у двобої -
Стала п`ятниця нам найщасливішим днем.
Я до скону розлук буду з буднями битись,
Щоби знову в жагучих обіймах твоїх
До недільного дня для усіх загубитись
Та стелити зірки до спокусливих ніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2011
Доки з гір не спустилась зима
Та доступні іще перевали,
У ЛагИч, де солодка хурма
В кам`яні завітаю квартали.
По хиткому канатнім містку
Я, примруживши очі від страху,
Подолаю щілину гірську
І піду по Шовковому шляху.*
До Кавказу стрімкої гряди
Я прикована поглядом пильним,
Тож мій намір, скажу, - як завжди:
Не такий уже і меркантильний.
Зачаровують звуки струни
На спокійному древньому тарі.
Прагне вражень душа, не хурми -
Є хурма і на нашім базарі.
Б`ється в скелі, мов загнаний птах,
Перестук від гарячого горну.
Я знайомого мідника дах
Відшукаю в міжгір`ї проворно.
Задивлюсь на роботу майстрів -
В їх руках молотки та стамески,
Вгамувавши потуги вітрів,
Вибивають рясні арабески.
Все ж ... плодів я найперше візьму,
Бо у лавці тісній Рашад-бека
Про солодку забуду хурму
І всі кошти потрачу на глеки.
* Старовинне високогірне селище Лагич (Лахидж) стоїть на Великому шовковому шляху. Славиться мідним посудом, виготовленим місцевими майстрами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2011
Набрякають в скронях жили,
Тліє одіж на плечах,
Грають в нарди старожили
Під гіллям карагача.
Опустошилися глеки, -
Біле сонце править бал.
Чорні буйволи від спеки
Зранку плюхнулись в канал.
Хлопчаків крикливі зграї
В білім мареві снують.
Стрімко з буйволів шугають
В тиху водну каламуть.
Мліє місяць в позолоті
Мінаретів тонких веж.
Старожили в півдрімоті
В`яло кидають "шеш-беш".*
(Вслід красуні однозначно,
Економлячи в словах,
Язиками цмокнуть смачно
І бадьоро кинуть: "Вах!")
На осонні сліпнуть очі
Від блискучих білих хорд.
Десь під вечір лиш наскочить
Рятівний бакинський норд.
* - гра в нарди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2011
Паркани відлунюють кроки,
Зібралися хуги мести.
На голих гілляках сороки
Розвісили довгі хвости.
Триматися змушені купи,
Хоч в співах не мають ладу.
Колючі завії у ступі
Зима натовкла на біду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286834
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.10.2011
Вернувся все ж до мене соловей.
Натьохкався сердешний, нагулявся.
Десь там далеко від моїх очей
На солов`їх заморських залицявся.
А може й бідував на чужині,
Співав про те за морем без зупину.
Скажи, нарешті, пташечко мені:
То де ж твоя насправді батьківщина?
В якім, зізнайся, рідному краю
Своє гніздечко уві сні ти бачиш?
А за любов і відданість чию
Дзвінкими переливами віддячиш?
Мовчить, про щось задумався артист -
Не знає, певно, що на те сказати.
А може взяв кленовий чистий лист
І нишком став комусь пісні складати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2011
Почались, як на зло, сірі дні.
Розкрутились сувої туманів
І вечірні примхливі вогні
Тьмяно блимають в білій сутані.
В цих туманах уяву мою
Веселять помаранчеві дольки
Та доречні в туманнім краю
Кольорові зонти-парасольки.
Десь поділись горласті птахи,
Переплуталось все з сивиною.
Розчинились в тумані дахи,
Розповзлася земля піді мною.
А в тумані уяву мою
Веселять помаранчеві дольки
Та доречні в туманнім краю
Кольорові зонти-парасольки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286576
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.10.2011
Заманила мене віхола у ліс,
Закрутила голову у танці.
Непомітно сніг у валянки проліз -
Тепер грію ноги на лежанці.
П`ю шипшину і калину із медком,
Фітонцидів визначаю пробу.
Справно пряженим лікуюсь молоком,
За поріг виштовхую хворобу.
Із лежанки видно ліс мені в вікні -
Білосніжним аж сліпить убранням.
Від турботливої щирої рідні
Слухаю численні нарікання.
Нарікання безперечно я прийму -
В оправдання ж нічого сказати.
Тільки й те, що в теплому Криму
При нагоді буде що згадати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2011
Котиться спалахів хвиля,
Бавиться осінь вогнем.
Ось-ось багаттям на схилі
ГоробинА спалахне.
Лист зачепило багрянцем, -
Вмить зайнялися кущі.
Вибухнув протуберанцем
Клен у блискучім плащі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286067
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.10.2011
Осінь з вітром вступила в двобій.
Все навкруг загуло, засвистіло,
Стрімголов налетів буревій,
Витряс кленову душу із тіла.
Щось надумав пихатий собі,
Чи вже так у вітрів повелося, -
Свої пальці плакучій вербі
Запустив безсоромно в волосся.
Вдарив сплетеним туго хлистом,
В димарі покрутився хвилину,
Помахав рудолистим хвостом
Й зник, знайшовши в паркані шпарину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286066
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.10.2011
Застигла кров у стовбурах дубів,
Надовго влізли зашпори у пальці.
Напнулось цупко озеро на п`яльці,
Забувся туркіт диких голубів.
Обвисле небо смутку додає,
Шпига мороз колючками акацій.
Від театральних голих декорацій
В морозний грудень щось в природі є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285621
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.10.2011
Розчервонілись на морозі чобітки,
Поскрипують підбори для порядку.
Між кучугурами, немов нові плітки,
Розносить протяг по селу колядки.
Зірок сягають молодечі голоси,
Вертають вниз господарям під стріху.
Дзвінкі - дівочі, парубків - гучні баси
Звучать до ранку місяцю на втіху.
І хай на ранок хтось в подвір`ї не знайде
Ні хвіртки, ні з соломою копиці,
Від сміху комин з даху, певно, упаде
Ще й іграшка з різдвяної ялиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2011
Ступлю на трап із борту літака
В палкі обійми оксамиту ночі.
І закружля феєрія п`янка
У хвилях снів і спогадів дівочих.
Вдихну знайомий теплий аромат
Морської нафти із солоним бризом
І, певно, кине пам`ять компромат
Якимсь новим вигадливим сюрпризом.
Із поцілунком ночі на щоці
Від двигунів пронизливого свисту
Щаслива із валізою в руці
Пройду неспішно коридор таксистів.
І у кареті, поданій мені,
Де шлях освітить місяць круглолиций,
Я до твоїх привабливих вогнів
Помчу на зустріч, зоряна столице.
Нехай слова поцупили роки,
Пробіл лишили в мовнім арсеналі,
Тебе я знову зватиму Баки -
Так, як звучить ім`я в оригіналі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284773
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.10.2011
Повела мене доля моя у світи,
Не узгодила стежки-доріжки зі мною.
По життю спонукала достойно іти,
Дивувала щедротами і новизною.
В непосильні для мене, бувало, часи
Брала клунок важкої жіночої ноші.
І давали поради чиїсь голоси,
І частіше траплялися люди хороші.
Не лишивши уваги куточки земні,
Вдячна долі своїй, я стаю на коліна.
Бо родитися випало щастя мені
На священній землі - на землі України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284771
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.10.2011
Згасли грона запашних акацій,
Захлинулись в парках солов`ї.
Розлетілись бурею овацій
По містах неонові рої.
Миють фари сяючу бруківку,
Золотих вогнів тече потік.
В руслах вулиць плавають автівки,
Місяць з горя на село утік.
Грає простір штучними вогнями,
Сяйва зір ніхто не поміча.
Фейєрверки, щедрі до нестями,
Б`ють, немов з підземного ключа.
Різнобарвно темрява іскриться,
Але щось підказує мені,
Що невдовзі з неба блискавиця
Сполохне розрядами вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284496
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.10.2011
Гарцюють в грудях коні вороні.
Під ліхтарем дрібна мошка кружляє.
Вони в тісному скверику одні
Й ніхто про їхні зустрічі не знає.
Холодна ніч туманом моросить,
А їм на лавці затишно і тепло.
І байдуже обом в щасливу мить,
Що вдосвіта чекає: рай чи пекло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2011
Де б`ється в камінь бистрина весела,
Розносить вечір щебет солов`їв.
А солов`ям підспівують джерела
У супроводі шелесту гаїв.
Лукавий місяць демонструє ріжки,
В заплаві хвацько б`є хвостом линок.
Джерелам в такт дівочі босі ніжки
Вистукують на камені танок.
Хоч не кружляє у промінні слави,
Зірковий час поки ще не настав,
Та оберемок жовтої купави
На стежку хтось для дівчини поклав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
Ні на Дніпрі, ні на річці Лугань
Вам не знайти повідомлень на шпальті,
що десь можливо без всяких вагань
Вудити рибу крізь дірку в асфальті.
Взяти ослінчик, гачок, волосінь
(Можна не брати вудилище тільки),
Десь на причілку сховатися в тінь
Й сіпати сомиків, воблу та кільку.
Тут не потрібні запаси знавця,
Або якась виняткова кмітливість.
Лиш дочитайте цей вірш до кінця
Й буде у вас унікальна можливість.
Краще, звичайно, в швидкім літаку
Вам скористатися зручним трансфером.
Можна в плацкарті - два дні до Баку,
Потім баркасом чи гелікоптером.
Щоб зрозуміли побачене ви
І у мізках не зчинилось бродіння:
Їдем на штучні морські острови
Нафтові камені (Чорне каміння).
Не в апшеронських спекотних степах,
З нафтовим шельфом в однім коридорі
На естакадах, платформах, стовпах
Зведене місто в Каспійському морі.
Цілодобово хлюпочуть навкруг,
Мешкають хвилі в сусідстві з домами.
А осетрових білуг та севрюг
Тут буде більше, ніж вобли з сомами.
Хтось вже помітити, певно, зумів,
Що допустила я крихту обману.
Бо зазвичай ігнорують сомів
Чисті по крові брати-мусульмани.
На естакаді, чи в морі з корми,
Я гарантую відсотків на двісті -
Вашими будуть вусаті соми,
А осетри - буде видно на місці.
Вам насьогодні близькі карасі,
Та все ж моєму довірились слову?
Запам`ятайте: гачок, волосінь
Та найоб`ємніший сак для улову.
(Унікальне містечко нафтовиків Нафтові камені збудоване на
підводних рифах Чорне каміння на платформах та стовпах в 42 км на схід від Апшеронського півострова)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282821
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
Прорвало дах - не ступиш за поріг.
А зранку простір був таким блакитним.
Ховались хмари, грім не застеріг,
Лиш вітер надто виявився спритним.
Схилила гичку морква на грядках,
Завіси стогнуть, мов чумацькі гарби,
А на зволожених дощем шибках
Порозтікатись акварельні фарби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281678
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2011
Ко мне на чай зашла моя подруга.
Уселись мы удобно на диван.
Красноречиво потчуя друг друга,
Слова пустили в длинный караван.
Забытым торт на блюдечках остался,
В кустах притих на время свиристель.
От нас украдкой медленно спускался
На дно кувшина черный "Мускатель".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2011
Водночас зіпсувався пейзаж.
Буревії накоїли злочинів.
На осколки розбився вітраж,
Полягали стовпи на обочину.
На долині в плодовім саду
Про цвітіння лишилися спомини.
Кореневі корчі на виду
І верхів`я жорстоко поломане.
До землі сивиною поник
(Бо той сад був останньою мрією)
І не стримує сліз садівник,
Переможений злою стихією.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279866
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.09.2011
Грізно цьвохнула у небі блискавки нагайка.
Поміж хмарами зчинилась неймовірна лайка.
Бубонять краплини в ринвах, розшумілись в кленах,
Миють стебла кучеряві споришів зелених.
Хутко бігає дахами довгов`язий дощик,
Розігріті черепиці цівками полоще.
Начіплялись намистини на пелюстки ружі,
Розбухтілися бульками пишними калюжі.
У польоті шквальний вітер розкуйовдив гриву.
Схоже, будемо чекати затяжної зливи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278715
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.09.2011
Сусіда мій - стрункий, немов бамбук.
І в мене не зіпсована осанка.
Йому пасує білий архалук,
Мені яскрава личить вишиванка.
Глухих між нами не існує брам -
Розділені садиби перелазом.
Мою родину кличуть на Байрам,
Стрічаємо Великдень з ними разом.
Щодня частує вістками зі ЗМІ,
Я пригощаю у спекоту квасом.
Радіє він, що знаю Нізамі,
Мені вгодив, цитуючи Тараса.
Зі слів сусіда я - його баджі*,
Я, відповідно, зву сусіда братом.
Коли із ним зустрінусь на межі,
Завжди цікаве є що розказати.
Летять із вікон репліки меткі
З обох боків у наші рівні спини.
То із своїх насиджених кутків
Жартують ревно наші половини.
* - сестра (азербайджанською мовою).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278714
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2011
На неба тлі - дроти, мов нотний стан,
А ластівки - неначе ноток зграї.
Злетить одна і задзвенить фонтан,
Злетять гуртом - заплещуть водограї.
На мить спорхнула в небо четвертна,
За нею слідом - ціла, половинна.
Десь затремтіла високо струна,
Рояль розкинув клавіші гостинно.
Що ж забаривсь під дахом музикант?
Лови мерщій мелодії крилаті.
Ніхто не звинуватить твій талант
В такім тонкім майстернім плагіаті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2011
Чайки бухту лоскочуть крильми,
Виграє акваторія синя.
Байдикуєм на березі ми,
Я покірно ловлю ластовиння.
Доки пальми широкий листок
Заховатись у затінок кличе,
Сонце безліч яскравих цяток
На моє висіває обличчя.
Розквітають веснянки рясні,
Від проміння немає відбою.
Посила його сонце мені,
Зговорившись таємно з тобою.
Що ж, не буду ховатись під грим,
Процедуру прийматиму справно.
Ти мене своїм сонцем рудим
Називатимеш небезпідставно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2011
Де неба край, сяйнули літа шпори,
Пустельний берег чайками кишить.
Осінню пісню проспівало море
І вже ніхто нікуди не спішить.
До підсумку звелися підрахунки,
Пекти не треба зранку пахлаву,
Плести на продаж з мушель візерунки
Та вирізати з дуба булаву.
А витратити є на що прибутки -
До теплих днів, зазвИчай, не лежать.
Незвично так автобуси-маршрутки
Від берегів напівпусті біжать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2011
(Весільний обряд)
Наготові і тар і сурна,
Заблищали свічки у дзеркалах.
Для обряду запарена хна
І пора сумувати настала.
Якщо вдосталь зітхання і сліз
В дівич-вечір у батьківській хаті, -
Принесе щастя-доленька віз
Діточок і добра молодятам.
І весільної пісні мотив
Плине хвилею тихо сумною.
Починають дружки "хна йахти" -
Традиційне помазання хною.
Відведе золотиста трава
Негаразди за море вітрилом,
Від недоброго ока схова -
В ній магічна тамується сила.
Миють подруги хною косу,
Розмальовують пальці й долоні,
Ронить щедро матуся росу -
Щастя зичить красунечці доні.
Наречена без тіні гріха
Поглядає в блискуче свічадо,
Від дружок із сім`ї жениха
Прийняла жменю золота* радо.
В знак подяки, лиш тільки на мить
Промайнула усмішка легенька,
Бо за матінку серце болить,
Плаче гірко по справжньому ненька.
У вечірній тремтливій порі
Понад хатою музика лине,
На дівочім низькім вівтарі
Зачекалась червона хустина.
* - дружки з боку жениха приймають участь в помазанні хною після того, як на руку нареченій одягнуть золотий браслет і насиплять жменю (а то й пригорщу) золотих прикрас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2011