| Сторінки (4/337): | « | 1 2 3 4 | » |
Чому твої слова такі жорстокі,
І холод невблаганний аж кипить?
Даруєш ти троянди, але руки
Мені до крові колють їх шипи.
Чому твій голос, як осіння злива –
З душі останнє листя обрива?
Болото плеще на печальних нивах,
Де так недавно ще ішли жнива.
Чому твої слова так ріжуть серце,
Немов меча безжалісного сталь?
В твоїх обіймах – ні живе, ні мертве…
І на очах моїх - гірка вуаль…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2011
Я буду снитись кожну ніч тобі,
Не відпущу тебе і не залишу!
П`янким нектаром виллється той біль –
Ти спив мене, як світанкову тишу.
Мене ніхто не ранив так, як ти –
Не боляче, а солодко, мрійливо…
Ти з неба кинув райдужні мости,
І простір самоцвітами засіяв.
Я маритися буду наяву,
Я дам тобі почути голос вітру,
І музику нетлінності живу –
То тінь моя сумує, тиха й світла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2011
В магічнім колі осені стою
І потяг запізнілий зустрічаю,
Що душу нерозтрачену твою
Везе до світом проклятого раю.
Я вирватись так хочу і втекти,
Але і залишитися водночас,
Мене причарував осінньо ти,
Лишив вогонь шукати серед ночі.
Та холодом лиш віє звідусіль,
Ти привид мого серця – не торкнутись…
І непролитих сліз так ранить сіль,
Думки мої журливі каламутить.
І тягне до землі, і тягне ввись,
І розриває це тяжіння навпіл!
О привид мій, чи ти прийдеш колись,
Чи від бажань залишиш тільки попіл?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2011
Не сідай за стіл із нечестивим –
Мудро так сказав колись Давид,
Бо бур`ян засіється на нивах,
А в душі дозріє мертвий плід.
Та давно забулись ті поради,
Здався світ в полон невдячних втіх,
Утомився він шукати правди,
Від безсилля впав у вічний гріх.
Лиш безчестя навкруги панує,
Що огидно – те красиво тут,
І святі «глаголи» кажуть всує,
Не звільнитись правді з тяжких пут.
Як же бути чистоті й сумлінню,
Як навколо маски замість душ?
Скажеш правду – полетить каміння,
Його легко кине грішний муж…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2011
Кого ж любити тут… посеред хмар,
На цій холодній і сирій дорозі?
Не доля зберегти нам вічний дар,
Лиш маятись судилося в тривозі…
Кого любити? Тінь твою? Ім`я?
Гучне і тихе… - для пліток пожива!
Любити голос, що звучить здаля,
Із сутінків, де вітер, грім і злива?
Усе, іду… Набрид протест німий!
В твоєму світі тісно. Місць немає!
Квиток для мене надто дорогий.
Перон пустий – ніхто вже не чекає.
Пусти мене… За руку не тримай.
Хай все іде своїм звичайним плином.
Скоси троянд кривавих дикий рай,
Де були ми удвох лише хвилину…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2011
Сміятись не набридло ляльководам,
І смикати наївних за шнурки,
Міняються епохи і народи,
А нам з тобою сняться ще казки.
Ще віримо ми в світлих тих героїв,
Якими так хотіли стати тут…
Тут – на землі війни брудної,
І кривди, і тісних кривавих пут.
Ми ще надію садимо, як квітку,
Сльозами поливаємо ріллю,
І мріємо про сад, що не розквітне,
У серці храм будуємо з жалю.
А ми з тобою, наче два багаття,
Що берегли в грозу останній жар,
Прощаємо усі земні прокляття,
І шлемо молитви до грізних хмар…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2011
О, скільки ще невиплаканих слів
Зависло у повітрі сивим сумом...
Ще стільки однокрилих почуттів
Не обізвались… не зібрались в думи.
Та дякую тобі за весь той світ,
Який мені ніколи не належав,
Та впав до ніг… Хай мить! - дурманив цвіт,
Штормило щастя вільне і безмежне!
У небі журавлиний крик… чи клич…
Я дякую тобі за пізнє літо,
За ясний день і за безсонну ніч,
За ранок, теплим спогадом умитий.
Я дякую тобі за біль і щем,
За дикий мед, за смак терпкий розлуки.
Я в осені сховаюсь за дощем,
Що литиме мої солодкі муки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2011
За бортом і сумління, і минуле.
Майбутнє теж… – Утрачена межа.
Облудна пісня вітру не розчулить,
І градом з неба – посивілий жах…
Тут світ уже не приведе до страти,
Не треба виживати в смутний час,
І за чужими правилами грати,
Задовольняти скрізь капризи мас!!!
І стяг уже не білий – він став чорним
Від бруду всіх законів і пліток,
І від гнилої крові, що, як море,
Втопила у собі потік думок.
Цілком логічно, але так незвично
Життям убитим відвертати смерть…
І корабель цей буде плисти вічно,
Але він мертвий… він ніякий… вже…
Так хто зі мною? Попливемо в небо
Далеко… аж за обрій, за вітри…
Не хочеться вам так? То і не треба!
Знайдуться інші… Їх бува таких. :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011
Пелюстки спогадів летять в печальний вирій,
І пізні квіти без насіння – пустоцвіт…
Вітрами зморені, пожовкли літні мрії,
Їм не злетіти у небес широкий світ.
Дрімотний ранок розганяє сни-приблуди,
Кораблики майструє із сухих листків,
В струмки кидає їх, які течуть в нікуди –
В минуле не залишать по собі містків…
Вже літо бабине наткало павутиння,
Такого сивого й гіркотного, як дим.
І дні летять жалями-зграями невпинно…
Втікає літо… і втікає серце з ним…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2011
Карнавал життя – шалений, грішний,
Його суть збагнути не дано.
Для гостей на бал вже кимось іншим
Всі білети куплені давно.
Там єдина править королева –
Грізна доля – невблаганний час.
Її воля і рука сталева,
І лице без маски, без прикрас.
Маскарад для обраних святкують,
А чи є для мене там білет?
Я хмільної музики не чую.
Не троянда… І не мій букет…
На балу чужому буду тінню
Тих, убитих в серці, перемог,
Що росли у спеку крізь каміння
Марних битв й надуманих тривог.
На балу чужому випадково
Запалю погаслий вже вогонь,
І душа почує кожне слово,
Хоч не зійдуть опіки з долонь.
Хай болять на серці грубі шрами,
Але я відбуду карнавал,
І зіграю всі можливі драми,
І гучним для мене буде бал!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2011
Не друг, не чоловік, і не коханець…
Ніхто… Ніхто! - Далекий і чужий.
Та снів моїх ти мимоволі бранець,
Хоч скарб для мене надто дорогий.
Не мій… А я твоя… На серці грати.
Тавро болюче, невигойний знак.
Але ніхто про це не буде знати,
І навіть ти. Навіщо? Краще так.
Ятриться рана і не заживає,
І кров її - корали на губах
Цілують тих, кого на мить кохають,
А потім я втікаю – дикий птах.
І знову в сон я падаю. Вмираю…
І воскресаю… і зірвусь в політ!
Стежини дикі приведуть до раю,
В який мене так не пускає світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2011
Я піду по-англійськи… Можливо, востаннє…
Я піду, як завжди, та по-іншому все ж…
Не відкрию душі, не відкрию страждання,
І мелодію стишу, що ллється без меж…
Я втечу, наче вітер, із сонного саду,
Після себе залишу невидимий слід.
І щемливий мотив засмутить чи розрадить,
Чи розтане в пітьмі, як напровесні лід.
Я піду тихо-тихо. Без сцен і емоцій.
Щоб уже не вернутись, хоч пишним був бал.
Щоб ніхто і не знав, на чиєму я боці,
Що на серці у мене – тріумф чи обвал.
Я залишусь секретом і маску не скину.
Нерозгадані сни, не почуті слова...
І хвала, і ганьба, гостро кинута в спину,
Не примусить мене оглянусь назад.
Я піду по-англійськи, востаннє, як вперше,
Та залишу нектар недопитих думок.
І не вилиті сльози похід мій завершать,
Мука й радість моя – непочатий рядок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2011
Думки з вином у чаші… Де ж той знак? –
Де спосіб віднайтись в стрімкому леті?
Є сотні їх, щоб жити абияк,
І лиш одна є куля в пістолеті…
Хто ви для мене? – друзі? Вороги?
Союзники, чи так… як вам прийдеться?
Здається вам, що ви уже боги…
Мені ж із вами нудно… не сміється…
І зникли вже той запал ваш і гра.
Куняєте… Старі ви стали й пізні…
І збунтувавшись, розчерком пера
Нашкрябали для мене вирок грізний.
Надієтесь, що здамся? – ні! – втечу!
Сховаюся за маскою обману.
Й не видно буде, сльози як течуть
Під нею і гризуть на шкірі рани…
Є сотні слів, і сотні є порад,
Та у душі моїй лиш запитання,
А відповідей – нуль… Така от гра!
Одна лиш куля… Стримує вагання!
Ні-ні, жартую! Не беріть всерйоз!
Це ж просто роль із пишними словами.
У режисера був тоді невроз…
А може, так задумано… для драми…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2011
Сухим дощем упала невідомість,
Поглинулась землею мертвих мрій.
Жаркі вітри розпилюють свідомість
З її пилин здіймають буревій.
Мовчить душа, заслонена промінням
Холодних зір. Заріс Чумацький шлях
Колючим і отруєним корінням.
В руїнах місяць завмирає... Крах…
Замкнулись в лабіринті всі маршрути,
Де серце в небо падало з землі,
І простору блукань не осягнути –
Вся правда переплуталась в імлі.
Ця північ стала вічністю поразок,
Німих страхів і прикрих помилок.
Мовчить душа. Не бачить. І не знає,
Куди веде, мабуть, останній крок?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2011
До тебе так далеко, як до неба…
Як вирок – відчай, сплетений з вогнем.
Із серця проростають дикі стебла
І ввись кричать не здоланим жалем.
Ти – наче море снів моїх туманних,
Безмежний плин сполоханих думок.
Ти – моя воля і мої кайдани…
Моє спасіння і у прірву крок….
До тебе не торкнутися рукою…
Ти безтілесний, ти прозора тінь…
Тебе нема, та ти завжди зі мною,
Герой моїх недоспаних видінь.
Я вигадала образ твій із тиші,
Намалювала на стіні вітрів,
Ти – вигадка моя, солодка… грішна…
Душі моєї лебединий спів.
Вона вмирає, шепче все тихіше,
Щоб ти з`явився з літньої грози,
Я серце під дощем тобі залишу,
Віддам навіки – тільки попроси…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2011
«Уже історія. Уже минуле. Все…
Фінал. Кінець тернистої дороги,
На стягові блакитному небес,
Для інших сяє сонце перемоги.
Усе… Пробач! Не можу більше йти…
Не можу вірити, надіятись, чекати…
За мною всі зруйнуються мости,
Скрізь порожньо і нікому мене згадати…
Це марний шлях… Це страчене життя…
Розгублені по всіх століттях роки.
Ще мить – і я піду у небуття,
І стихнуть у повітрі мої кроки…».
«Те - правда, мучилась, і збиті ноги,
Не стежкою ходила, вічне - ті пороги,
Надіялась, під серцем ще чекала,
Страждань і кривди, стерпіла чимало.
Зажди! Та не втрачай надії смак,
Не хочеш? Буде по твоєму, так!
Де розпачі взялись, чому так гірко?
Ти хочеш почуттів, а там є мілко.
Послухай, час ще є, і будуть переправи,
Поглянь, ось сонце вигляда з-за хмари,
Вітрилами затріпотить грайливий бриз,
Хотіла чудо? Ось тобі - життя сюрприз».
«Набралася чекань вже досить я,
Наслухалась облудних обіцянок.
І випита до дна душа моя,
Їй темна – ніч, і каламутний – ранок.
Просила я спасіння у вітрів,
У сонця я заступництва благала,
Та світ мене почути не зумів,
Знесилена, обабіч нього впала.
Хотіла я обрати інший шлях,
І знаю, забувалася про тебе…
Тікала, наче здичавілий птах
В чуже і невідоме небо…»
«Не покидай! Я прошу, я тримаю,
Можливо пізно, та однаково, благаю.
Згадай, нам було добре. Бо ми разом,
Та не вбивай же ти іпритом-газом.
Ось прірва, зупинися, оглянись!
У цвіті все, проснися, стрепенись!
Це сон! Поганий, просто - сон,
Я розтуляю щільні штори із вікон.
Це ніч нагнала смуток і тривогу,
Ідемо разом, маємо одну дорогу,
Ще нести довго нам зажури квіти,
Обпалені часом, колись зелені віти».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2011
Душі увись злетіти не дає земне тяжіння,
Вросла вона у землю, наче дерево корінням.
Як Прометей, вона в неволі терпить тяжкі муки,
І тягне до вітрів слабкі кістляві руки.
Кричить до зір, та голос той до неба не доходить,
Він губиться у скелях, де безсило Ехо бродить.
Додолу клонить сон важкий, нема кому збудити,
Але чи варто тій душі на цьому світі жити? –
Як Фаетон, у колісниці пролетіти небо,
І десь на заході надій упасти серед степу,
Щоб, як Сізіф котити камінь під крутезну гору,
І як Тантал, ловити спраглими устами воду,
Щоб, як Ікар, спалить в сміливому пориві крила,
На подвиги даремні розпилити юну силу…
Троянського коня тепер їй дарувала доля –
Стоїть вона розбита і занедбана, як Троя.
Сховалася, як Дафна, від кохання. Стала древом,
І не чекає тиха муза на свого Орфея,
Щоб врятував з безодні і навіки знову втратив,
І у підземнім царстві за любов знайшов розплату.
За мрії про божественний нектар у златі чаші
Покарана Олімпом… на землі вона пропаща
І злій Горгоні зазирнувши у пекельні очі,
Вона закам`яніла… і нічого вже не хоче…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2011
Напитися я хочу сліз Сирени,
Щоб образ твій забути назавжди,
Щоб серця вгомонити стук шалений,
І заново родитись із води.
Щоб кров моя гаряча стала морем,
Холодним і нещадним у штормах,
Щоб байдуже було мені до горя,
І смуток мій розсипався, як прах…
Та де ж їх взяти, сліз тих, чи украсти?
Бо рана все не гоїться… болить –
Смертельні чари у твоєї казки,
І очі чорні, як відвар смоли...
Мені хоча б одну сльозу вловити…
Та чи існують ліки з глибини?
Бо як не здатні діви ті любити,
То чи уміють плакати вони?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2011
Прокидались рано-вранці та й журились люди –
«Тяжко жити, жаль померти», а далі – що буде?
Не журіться, добрі люди, годі сльози лити,
Краще йдіть в мою господу – будем говорити.
Вас прошу я на гостину – збираймося, браття,
В підвечір`ї окрай вітру розведем багаття,
Станем словом пригощатись й мудру думку пити,
Будем радитися, браття, як на світі жити.
Розказала б я вам казку – в ній біда коротка,
Та чи ж користі багато, що брехня солодка?
В ніч ввійдемо ми, забувши про турботи денні,
А чи станемо уранці ми від них спасенні?
Заспівала б я вам пісню про царя земного,
Про його велику милість, і про мудрість його,
Як народ він любить щиро, тихий і безликий…
Та достатньо і без мене тих співців «великих».
Справжня ж пісня, справжнє слово ще живе, не вмерло,
Тільки болем для поета ллються дивні перли…
Але хочу я, черпнувши у словах тих силу,
Розказать про Батьківщину, дивовижну й милу.
Не сердіться лиш, що правду передати мушу,
Хто зачерствіти не встигнув – хай відкриє душу.
Говорім про українське, не цураймось свого,
Нам же є про що згадати і заплакать з чого.
Як цвіла в садах калина, як жита шуміли,
Як діди за волю бились – бились, як уміли…
Як співали козаченьки у Великім Лузі…
Розкажу про Україну, слухайте ж-бо, друзі.
В чистім полі, край дороги – висока могила,
Де тяжка прадавня слава козацька спочила,
Відшуміла тая слава, поросла травою,
Як і пам'ять разом з нею сплила за водою.
Серед степу тихо й пусто – ніде ані свисне,
Замітає вітер в небо те буття колишнє,
Серед степу, серед поля, знявши пишні шати,
Носиться-гуляє доля – спробуй наздогнати!
Під могилою, край шляху свобода заснула,
А над нею, як сторожа, сон-журбу нагнула:
Неумита, у лахмітті, як дитя нелюбе –
Сидить бідна Україна – хто не йде, той скубе.
Руку тягне, хліба просить, слізно промовляє,
І в приниженні гіркому так весь вік минає.
Кинуть їй, як тій собаці, а то і не кинуть,
Покепкують, посміються, й голодну покинуть.
Запустіло рідне поле і добра немає,
Пил і вітер чистим полем носиться-кружляє,
Вже давно не чуть ні шабель, ні гармат на полі,
А ще й досі люди босі гнуться, як тополі.
Озираючись довкола, колосків шукають,
В тьмі живуть, між бур`янами, так і помирають,
Вже давно втекли за море вороги-ординці,
А ще й досі з того поля хліб крадуть чужинці.
Прикидаються братами, як задують в труби,
В гості йдуть, за стіл сідають, і щебечуть любо,
Накрадуть добра і гайда, що не видно й сліду,
Бо в самих нема такого, як в дурних сусідів.
Пряником медовим манять то вправо, то вліво,
А самі – давай тікати, як дійде до діла!
«Те ми вам не говорили, те ми не повинні»,
А брати не тільки биті – будуть ще і винні!
Отака нам, українці, зосталася мука –
Від мужицьких і холопських звичаїв наука,
Поростили «старші» браття нас в глухій діброві,
Пов`язали нам на очі хустинки шовкові.
Колисала нас неволя і співало тихо
Над колискою народу безутішне лихо,
І казало, що несила звідти нам і встати,
Бо родила нас, даремних, нещаслива мати.
Нас навчили лиш журитись, опустивши руки.
На поля, хлібами вкриті, прилітають круки,
Чорні крила наше сонце топлять у безодні,
Ну а ми, ковтнувши гордість, сидимо голодні.
Всім добро своє ми щедро роздаєм по жмені,
І самі того не бачим, як пливе з кишені,
А помітивши, що мало, плачем і шукаєм –
Хто украв? Коли і скільки? І за що – питаєм?
У столиці тільки й діла – один одне скуба,
Хоче вирвати у брата чим побільше чуба,
Тайкома чужого свата обіймає любо,
А свого здає в Росію, в Польщу і до суду.
Та не довго буде жити, браття, та родина,
Що із гордості своєї стала неєдина,
Інші люди візьмуть в руки булаву і посох,
Поки будеш ти журитись – заберуть з-під носа!
Не хилися, витри сльози, щоб не було й сліду,
Встань, умий у броді руку і подай сусіду.
Дім твій гожий і просторий – сам пануй у ньому,
Будеш приятелів мати і добро в усьому.
Розділи із рідним краєм і печаль, і втому,
А як будеш ти багатий – не давай нікому –
Тому, хто своє тримає, а з чужого тягне,
Бо завжди чужа печеня носу краще пахне.
То ж відкрий же, брате, очі, подивись навколо –
На усій землі широкій більш нема такого.
Все твоє – за нього битись й помирать не треба,
Треба жити і радіти під ласкавим небом.
Славні душі прадідівські хай не плачуть гірко,
Для їх пам`яті у серці хай не буде мілко,
Бо усе, що є в нас нині, ми без них не мали б.
Чи ж даремно кров лилася і кістки тріщали?
Тих, хто знати це не хоче, ми любить не будем,
Та не будемо й карати – хай Господь їх судить.
Ну а хто несе цю думку і в діла, і в люди,
Буде хай благословенний він завжди і всюди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263483
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.06.2011
Пливли із півночі кудлаті хмари,
Сніги пухнаті на руках несли,
Сумуючи, дерева стали в пари,
Схиливши голови, дивились сни…
Дрімало сонце в зимовій колисці,
Замерзли мрії, як під снігом цвіт…
Та час настав і в сонячнім намисті
Весна прийшла і розбудила світ!
Вона зайшлась в деревах білим цвітом
Вдихнула в груди свіжості садам
Немовби залицялась перед літом,
Підморгуючи весело дубам.
Розвеселила в моріжках стежини,
Й в захопленні рікою навпростець…
Якби ж могла загладити провини,
Тоді пішла б із літом під вінець…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2011
Я одягну барвисту маску,
І грою подивую світ,
Щоб світ повірив в дивну казку –
Послання для майбутніх літ.
Я буду ззовні, як троянда
У чистоті ранкових рос,
Але душа моя – бур`янна –
Їй виживати довелось.
Бо будь-яку примхливу квітку
Убити можуть легко всі.
Мороз – зимою, спека – влітку,
І люди, для забави, злі…
Мене ж ніхто вже не зламає,
Не спинить, не здолає злом,
Я є, але мене й немає
Я не вловима, я – кругом.
Актори вмілі і не дуже,
Майстри дешеві й дорогі,
Закляті вороги і друзі,
Колишні, нинішні, нові,
Я украду у вас по слові,
І воєдино їх зіллю,
Й напишу книгу довгу-довгу,
Хоч з ваших фраз, але свою!
Мені все рівно, що там кажуть,
Чи правду, чи брехню плетуть,
Не бачу тих, хто чорно заздрить,
Не в тім мети моєї суть.
Я – подих сонця. Я – актриса,
Повінчала із вітром я,
Свобода – краща моя риса.
Ви чуєте? – я нічия…
Мене не можна приручити,
На чари я не поведусь,
І як захочу, буду жити,
Хай серце плаче – я сміюсь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2011
Годинники усі пробили північ...
Вона веде кривавий маскарад:
Полює тих, хто повернув налівніч,
З-під маски линуть чари наугад…
Тепер всі жертви, і ніхто не встоїть,
Вдихнувши цей здурманення нектар.
Граційним лезом по життях проводить,
Виймає серце... болісний удар...
Безсилий, ледь чоло піднявши,
Щоб в очі смерті ще раз зазирнуть,
У небуттяхвтопає дух пропащий.
Страждання ці ніколи не забуть...
Вона ж в намисті із сердець розбитих,
Струмками кров стікає поміж них,
Коралами встеляє шлях гранітний
На перехресті зламаних доріг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2011
Суворе місто... Тиснява... Юрба.
Немонотонний шурхіт шин автівок.
З цим містом розпрощався жартома,
Бо в місто це вже не приходить літо.
Немає тут ні літа, ні зими,
Один сезон, такий байдужо-сірий…
А серце з метушливої тюрми
Втекти із журавлями хоче в вирій…
Бетонні монстри... Вихлопи авто...
Без парасоль чорніють монументи.
Кажу собі у цьому місті "Стоп" -
До біса ті дитячі сентименти.
Втечу за обрій… Розчинюсь в вітрах…
Вдихну свободу і відчую простір…
Суворе місто бачитиму в снах,
Як пошуків самотніх відголосок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2011
Розриваюся я між двома потойбіччями,
В атмосфері лечу неприкаяно, тихо і стримано.
Хочу в небо... Чомусь не впускає до вічності -
Образ мій не такий, як у ангела з білими крилами.
Між земним і небесним витаю примарою,
І безсоння важке обіймає свідомість тривогою.
Манить небо мене незбагненними чарами,
Але шлях мій у рай заблудився земними дорогами.
Певно, спинюся я в атмосфері запиленій,
Десь заклинить душа між землею і сивими хмарами.
Чи чекатиме хтось там на небі?.. Затримаюсь...
Бо розпилене серце, украдене в небі примарами.
В акварелі небесній картини малюються,
Та слізьми розмиваються… Посмішки падають зорями…
Хочу в небо… Мотив неземний мені чується,
Крик орлиний в душі… Із вітрами на рівних говорю я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260606
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.05.2011
«Я напишу тобі листа без слів,
В мелодію щемку вкладу зізнання,
І листоноша-вітер у вісні
До тебе принесе моє кохання.
Нечутно доторкнеться до повік
Крилом тендітним золотава мрія,
Як вистояний виноградний сік,
В холодну ніч вона тебе зігріє.
Я напишу листа пером душі,
Та імені під ним я не залишу.
Щоб смуток мій в твою блаженну ніч
Не потривожив цю шовкову тишу» –
«Гранітні погляди весни
Не показали мені шляху -
Куди іти і як нести
Холодність дум за обрій страху.
Між нами відстань... і тепло
Твоїх очей не зігріває.
Я розлюбив тебе давно,
А, може, й... не любив... не знаю…
Хай спогади летять в вікно,
Застиглий біль тремтить в долонях,
Розбиті мрії - все одно...
Твій дотик знов пульсує в скронях…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2011
Сором`язливо грає дощ, збивається із ритму…
Читає вітер за вікном сумну свою молитву.
Тремтять в зажурений очах минулі буйні весни,
Із рук втікає синій птах, і рветься в піднебесся…
«Візьми мене з собою ввись!» - душа його благала,
Та мрія, що цвіла колись, тепер чимдуж втікала…
Пір`їну скинула одну… на пам'ять… синю-синю…
І у свою палку весну полинула красиво…
А за вікном шумлять дощі… Осінній бал вирує.
Не клич назад, і не моли того, хто вже не чує…
Колись не синій – золотий – до тебе птах поспіє,
Пройдуть дощі, пройде печаль… здійсниться щастя мрія!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2011
Самотній геній… Згублені перлини,
Розсипані в калюжах й болотах…
Тернистий шлях в достойної людини,
Нелегка ноша у її руках…
Забутий геній… Не почута правда…
Осміяні високі почуття…
Душа своїй дорозі вже не рада,
Загублене у сумнівах життя…
Розкидані в сльозах по всьому світі,
Витають чайками над морем зла,
Його думки – осиротілі діти,
Без затишку, надії і тепла.
Самотній геній, де ти? – відгукнися!
Подай же руку, у любов повір!
І ніччю безутішною приснися,
І забери з собою в царство зір!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2011
Комедія стара, старі герої.
Набрид усім сценарій і сюжет.
А може досить? – час вже скласти зброю!
Закінчився для нас парад планет!
А може, досить грати лиходія,
Який брехнею прокладає шлях?
Перервана у п’єсі наша дія,
Нема аншлагів і натхненню – крах…
Старий учитель, що пройшов чимало –
Засів удома десь біля вогню,
Та запалу в очах його не стало,
Забув про учня – вигадку свою.
Заздалегідь вела дорога в пастку,
Та на шляху до неї стільки зваб!
Відмовилася дарувати ласку
Капризна доля і тепер ти - раб! -
Не геній гри, і не король підмостків,
А раб своїх не прощених гріхів!
Нема з ким грати. Ясно все і просто.
І пусто… Пустота з усіх боків…
Упали декорації додолу
І маски полиняли від жалю.
І в мене ллються сльози мимоволі,
Коли я цю комедію дивлюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2011
Закриті двері, як скляна завіса…
Крізь неї бачу все по інший бік.
Але життя заперло за куліси
Твоєї п’єси, дням згубивши лік…
Шукаю вихід з цього задзеркалля,
...примарні двері...скільки ж ще іти?
Та по той бік німе моє благання,
Бо за цим склом вже спалені мости.
Уламки з мрій у світі б не вмістились,
І склеїти їх тут ми не змогли...
Тепер на вік куліси опустились
І вихід звідси більше не знайти.
Закриті двері... Зламані надії,
Як зламаний в них намертво замок.
І хоч життя за ними ще жевріє,
Та світ по інший бік уже замовк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2011
Вже склали розклад для війни і миру,
Каміння розкидати час настав.
Вітає натовп нового кумира,
Когось ведуть на страту, хтось програв…
Співають королям хвалебні оди,
Скликають на бенкети вірних слуг,
Хтось, як і завжди, б’ється за свободу,
Комусь земних блукань замкнувся круг.
Хтось топить у вині свої невдачі,
Чекає з неба золотих дарів,
Хтось душу продає, а потім плаче,
Хтось на землі без пекла вже згорів…
А я втомилась п’єси ці дивитись,
Покинути я хочу душний бал,
У вітру буревію попросити,
Щоб цей театр накрив дев`ятий вал.
Зберу думки, польоти і падіння,
Поразки й перемоги, сум і сміх,
Зірки й пітьму, наївність і прозріння,
Невинну святість і кульгавий гріх,
Зберу любов і нелюбов у скриню –
Усе в одну, закрию і піду.
І дерев`яний ключ спалю, щоб нині
Вже не зустріть ні радість, ні біду…
Щоб просто перейти у вимір інший,
І зникнути в невіданих світах,
В тих, де нема ні кращих, ані гірших,
А вільний кожен, як небесних птах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244645
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.03.2011
Мені не жаль всіх тих, хто марно мріяв,
Усіх, хто неба так і не сягнув,
Хто миті у журбі роками міряв,
Хто мріяти знемігся і забув,
Хто в небо знявся, хто летів, боровся,
Кого тягнули рани до землі,
Хто на гіркий причал свій повернувся,
Кому зламали крила бурі злі,
Кому забракло у польоті сили,
На половині хто дороги став,
І тих, кого спокуси погубили,
Хто, долетів до сонця і упав…
Та жаль мені, так жаль мені безмірно
Лиш тих, хто і понині не літав,
Про крила хто ніколи і не мріяв,
Дивився вниз, не жив, а існував…
Та жаль часу, що провела не з тими,
Шукала правди, де її нема.
Що оточила стінами глухими
Своє життя, холодне, як тюрма…
Та жаль, що я запізно зрозуміла,
Що втрачені не повернуться дні.
Невже літати розучились крила? –
Вони поникли, сірі і сумні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241841
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.02.2011
(Присвячується українцям в Канаді)
Шуміли клени по усій Вкраїні,
Журливо проводжаючи синів,
Свій дім вони знайшли в чужій країні,
Де також клен зелений гомонів.
Кленовий лист – як спогад про Вітчизну,
Тремтить на вітрі у осінній час…
Справляє там передзимову тризну
Багряно-жовтий і печальний вальс.
Зима холодна білим снігом вкриє
У серці тугу, заморозить сум,
А серце України тихо ниє,
І сповнена земля журливих дум.
Хто винен в тому, що сини-лелеки
До рідного гнізда вже не вернуть,
Що щастя вже знайшли вони далеко,
Собі батьківську перейнявши путь?
Брати-лелеки, нас не забувайте,
І знайте, що ми раді вам завжди,
На рідну землю серцем прилітайте,
В гаї кленові і рясні сади!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240167
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.02.2011
Тарасе, батьку, скільки ще чекати
Тієї правди змученій землі?
Твоя Вкраїна, як скорботна мати,
До тебе шле тривоги і жалі…
Вже півтора століття виглядає,
Тараса із засніжених доріг,
Не вірить в те, що він вже спочиває
Під небом рідним, на крутій горі…
Вже пам`ять в сивині, а плаче мати,
Гукає у сльозах йому «вернись»…
Чи буде ще такого сина мати,
Як був Тарас? Чи втішиться колись?
Він – вічний в’язень, але серцем вільний,
Вигнанцем за свободу був Тарас,
Його життя – як доля України,
Що здатись не хотіла в смутний час.
Немов осиротіла Україна,
Занедбана осміяна земля…
В душі Тараса ця свята руїна –
Поет на неї дивиться здаля.
З небес високих гірко усміхнеться –
Поколота, розбита… ледь стоїть…
Чи про таку він мріяв усім серцем?
За що боровся у зловісну мить?
Чи були марні Тарасові думи?
Бо ж забувають вже усе добро,
Що ніс піснями на печальні струни,
І роблять із журби його порок…
Не заплямовуйте ім`я Тараса!
Не прославляйте цим ім`я своє,
Бо хто – не грішний? Не безлика маса
Ми, українці, в нас герої є!
Ми не раби, не маса ми безлика,
Не забуваймо світлих тих надій,
Бо МИ – є світло, ми народ великий,
Ми гідні жити на землі своїй!
Тарасе вічний, славний наш соколе,
Верни надію втрачену серцям,
Хай твоя мрія не помре ніколи,
А стане світлом і знаменом нам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2011
На шаховім плацу стояли долі,
Такі несхожі, дивні і чужі…
Давно уже їм визначено ролі,
На сторонах фатальної межі.
Вперед ішли у бій нещасні пішки,
В тилу стояли знатні вояки,
І помирали там святі і грішні,
Собі подібних били залюбки…
Пишатись вої у броні сталевій,
І коні, хоч у них не втішна роль,
Стояла там фальшива королева,
Фальшивим з нею став і сам король…
Король моїх надій, моїх ілюзій,
Привів ти іншу на фальшивий трон.
І ми з тобою нині вже не друзі –
Нас розділив фатальний рубікон.
По інший бік закровленого поля
Стоїш і гордо дивишся на світ,
А я не можу вирватись на волю –
Війна мені обрізала політ…
Піти не можу я і залишитись,
І їй віддати те, чого нема.
Та марно честі у ганьби просити,
Шукати світла в темряві – дарма…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2011
Кохання для поета - це плоди,
Рясного урожаю дар багатий.
Печаль і смуток – щедрі теж сади,
Уміє він з них користі набрати.
Як яблука червоні й запашні,
Збирає він із відчаю насіння,
Аби зростити чарівні пісні,
І вічності лишити ці творіння.
Розлука кожна – шлях до новизни,
До зустрічей нових, раптових злетів,
Йому завжди союзники вони.
Ох, непостійна ця любов поетів!
Та не помітить в пошуках своїх,
Перу віддавши почуттів безмежність,
Що в душах він, нехитрих і живих,
Лишає рани так необережно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238565
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.02.2011
Ударив грім по серцю і болить…
Болить розбите щастя, наче рана.
Холодні хмари затягли блакить,
Сховали сонце від ганьби й обману.
Слова даремні вітром рознеслись.
Стекли, як річки невгамовні води.
Усе вже буде зватися «колись»,
Твоєї більше не займу свободи!
Скажи, за що був проклятий мій рай
І мед став трунком на устах холодних?
Я не казала навздогін «прощай»,
Але й «вернися» не скажу ніколи…
І не вернуться з вирію птахи
Що віднесли за море наші мрії,
За літом осінь згладжує стежки… -
Думки… і вітер віє… вітер віє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2010
По стерні колючій бігла без оглядки
Волошкова мрія, виткана з весни…
Дикого волосся розвівались прядки,
У вітрах шукали ті травневі сни…
Полонили простір пахощі медові,
І купались в сонці зніжені пташки,
Та тікала мрія із тенет любові,
Погубивши в полі голубі стрічки.
І тікала мрія у діброви темні,
Поколовши ноги об стерню образ…
І топила очі у плачі даремнім,
І на світ дивилась, як в останній раз…
Світ надій весняних вже спіткає осінь,
І холодить серце вересневий плин…
Золотаву мрію покриває просідь
І очей-волошок вицвітає синь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2010