| Сторінки (3/229): | « | 1 2 3 | » |
Вночі без птаха сумує небо,
Вночі без кроку сумна земля,
Вночі без пісні сумує місяць,
Вночі без тебе сумую я.
Але ж до неба горнуться хмари,
Але ж землею крокує сон,
А я зігрію твоє обличчя,
А ти не бійся моїх долонь.
У кожній хаті є мудрі люди,
У кожній казці добро і зло,
У нас з тобою є шанс на зустріч,
У нас з тобою — кохання до.
Олександр Кармишев
29.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Насолоджуйся життям, синку.
Насолоджуйся, трудись.
Коли тяжко, не соромся,
Не соромся, помолись.
Посміхайся, будь веселим,
Радісне добро даруй.
Насолоджуйся журбою,
Насолоджуйся, танцюй.
Насолоджуйся, як гірко,
Значить, ти іще живий.
Насолоджуйся з лебідкой,
Поки, синку, молодий.
Насолоджуйся у зливу,
Непохитну думку май.
Насолоджуйся у спеку,
Мудрість в затінку шукай.
Насолоджуйся невдачам —
То до успіху стезя.
Насолоджуйся задачам,
Збуде вранішня зоря.
Насолоджуйся, рідненький,
Хай стіка сумна вода,
Час мине і ти старенький,
Вчила бАбуся моя.
Олександр Кармишев
14.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Чоловік — мудрець,
А жінка?
Я до чого це веду.
Як сказати мудра жінка
Одним словом, не збагну.
Вона так говорить ніжно,
А в словах тих ллється сталь,
Наче з квітки медової
Джмелем визбирай нектар.
Бува серце не на місці —
Сам собі якийсь чужий,
А вона обійме ніжно
Скаже: «Любий, рідний мій...»
І такі веселі щічки,
Як у зимку снігурі.
Жінка мудра аж на стільки,
Що мудріш чоловіки.
Кожна зморшка — це онуки.
Коси — пахнущі лани.
На Самсона схожа міццю,
Як тендітний шовк луни.
Непохитная вразливість,
Сум і роздуми верби.
Бачить істину глибоку
В травах степу і води.
Вона — схід і захід сонця,
Сяйво сивої коси.
Чоловік мудрець,
А жінка
Родить мудрість на землі.
І збагнув я до усмішки,
Істина така проста:
Чоловік — мудрець,
А жінка,
Одним словом, — Матінка.
Олександр Кармишев
17.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
Не зломлена, не схилена
До зради і брехні.
Сміливо над обривами
Крокую до мети.
В мені шляхи до Бога
І прірва у пітьму.
Навпомацки по стінах
Я шлях до них знайду.
Стріляйте, не промахуйтесь!
Не зітруться слова.
Ви чуєте за стінами?
Душа моя співа!
Затвори мелодійно
Мені вже грають джаз,
Стою до них спиною,
До стін стою анфас.
Впритул їй посміхаюсь,
Я вільна, іще крок.
Я небу не пручаюсь,
Як пальцеві курок.
Життя сповза на днину —
Дим пострілу поплив.
Стіна сто раз убита,
А я — лише один.
В мені шляхи до Бога
І прірва у пітьму,
Навпомацки по стінах
Я вже до них іду...
(Присвячено поетесі Олені Телізі та усім розстріляним членам ОУН, які боролися за свободу українців).
Олександр Кармишев
20.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
Знову ранок, знову кава,
Спогади, душа, гортай.
Твої речі на полиці,
Ти казала: «Всі роздай».
Щоб зберіг щасливі миті,
Жив із медом на вустах,
Що нема розлук на світі,
Що чекатимеш між хмар.
І того ми вас не бачим,
Бо ви сонечко в цей час,
Очі сліпите до сміху —
Це цілуєте ви нас.
А вночі, як охоронці,
Зорі дивляться з небес.
Я дивлюся теж на небо
І мільйон таких сердець.
А цей час усе на місці,
Наче камінь в глибині.
Глибина душі безмежна
І каміння втрат у ній.
І питання в нас ті самі:
Як жить далі? Що тепер?
А ці дні ідуть за днями,
З дня у ніч і з ночі в день.
Бо про щастя забуваєм,
Воно в тих самих очах.
Я дивлюсь, бо так кохаю
І шукаю в небесах.
І сміюся я з тобою,
І з тобою я журюсь.
Не ідуть назавжди люди,
Я за тебе теж молюсь.
І ця ніч мене укрила,
Ковдрою твоїх пісень.
Я між хмарами з тобою —
Час минув, як один день.
Олександр Кармишев
29.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
Вони — сонця насіння,
Мовчазні й галасливі,
Щось щасливе бурмочуть
Від засмучення зливи.
Вони — райдуга щастя
В чорно-білі думки:
З ними довгі й короткі
Ночі і дні.
Вони — ягоди взимку
І гриби під дощем:
Ростуть швидко до неба
І скакають м‘ячем.
Вони — сльози бажанні
І надія життя,
У колисочці янгол,
У дворі чортеня.
Вони — біг і падіння,
І сльози в кутку.
Діти — Бога творіння,
Діти з ним на зв‘язку.
Олександр Кармишев
19.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
То що ви там говорите брехнею?
Я бачу правду, що блищить в очах…
Я впевнений, що ви блефуєте,
Хоча у покер ніколи я не грав.
Не треба мати вищої освіти,
Щоб зрозуміти краплі поту на чолі.
Ви обіцяєте народу, що поліпшає,
А з пащі вашої лайном собачим тхне.
«Тримайтесь браття, ми за Україну!» —
Немов прохаючи, — «Ще трішки потерпіть».
Ах, як же важко вам народу вірити,
Коли при владі зек або бандит.
Патріотизм... Яке потужне слово!
Цим дійством можна пхати на війну.
Шановний пане, що ви там говорите?
Ви сину квіти клали у труну?!
То що сказати? Бачу нема сенсу.
Ви української не знали з пелюшок,
Але ви брешете, так охайно брешете,
Що ми готові на останній марш-кидок.
Але шановний, дайте слово люду,
Який тримає гнів в своїх серцях.
Якщо він вирветься, а так і буде,
Хабар вас не врятує у судах!
Олександр Кармишев, 10.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
Біля бару нудьгую і п'ю,
Посміхаюсь якійсь незнайомці.
Хижий погляд з цілунком ловлю,
Від чарівної жінки навпроти.
Полонила навіки мене,
Я шалію від палкої вроди.
Аж до сорому…Хочу тебе!
Закохати в малиновім морі.
Ти від мене так близько,
Схоплю!
Вперше бачу таку я красуню.
Полуничний у тебе парфюм,
З ніг збиваєш у сенсі прямому.
На лопатки, як кішка в стрибку,
Вимагаєш моєї розпусти,
Твої очі на захід пливуть,
Їх закочуєш з криком:
«О Боже!»
Небезпечна спокуса, як хміль.
У полоні з тобою, в полоні.
Я цілунками пещу тебе
Та знаходжу твої ерозони.
Олександр Кармишев
08.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
Так цікаво, чувак,
Іде дощ за вікном
І нікого нема,
Лиш калюжі кругом.
Я питаю себе:
«Чому я не біжу?»
Дощ гукає мене,
Стука в шибу мою.
Ми дружили колись,
Будували човни,
Запускали у хвилі,
Де тепер всі вони?
Так ціково, чувак,
Бути мокрим наскрізь.
Якби можна ось так,
Бачить підлість і злість.
Бігав я із дощем
І кричав: «Стережись!»
По калюжам скакав,
Як малий терорист.
Так цікаво чувак,
Де поділося все?
Чому я не біжу,
Як гукаєш мене?
Чому дружба пішла,
Як на дно кораблі?
«Іди дощику» — я
Не кричу у дворі.
Так цікаво, чувак,
Скільки друзів пішло
Із дитинства мого,
Із дитинства твого.
Так цікаво, чувак…
Олександр Кармишев
15.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020
Останній бій —
Це ще не перемога,
І поцілунок долі —
Це ще не любов.
Останній бій.
У серці б‘є тривога,
Коли в атаку йдеш
З самим собою.
Останній бій.
Чи є іще припаси?
Коли мовчання
Вибухів страшніш.
Останній бій.
Боєзапасу духу
У вбитого товариша
Позич.
Останній бій.
Листи не дописали,
Ти власноруч допишеш,
Що люблю.
Останній бій.
Кому їх надсилати?
Зворотній адрес
Згинув у бою.
Останній бій.
Це мрії перед смертю,
Остання куля,
Останні сірники.
Останній бій...
Недопалки останні.
Людські останки
Тліють на землі...
Олександр Кармишев
15.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020
Я ішов дорогою, яку обрала доля,
Я летів до тебе, зачерпнувши горя.
Падав, помилявся, це загартувало.
Я шукав кохання, а воно чекало.
Хвилі подолані, дороги та річки.
Привели до тебе, хоч мели сніги.
Пам’ятаю небо, в ньому ми — зірки,
Падали, згорали, від любови ми.
Потім в океані сині ми кити.
Перевтілень море, хвиля я і ти.
Я ішов цим шляхом чи вели мене?
Як таке можливо бути як одне?
Кілометри долі об’єднали нас.
Може це і в перший, а може в сотий раз?..
Олександр Кармишев
15.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2020
Яка велика сила
Любов ця неземна —
Роки ламають крила,
Але вона літа.
Дитяче серце небо,
Воно за просто так
Назавжди пробачає,
Дарує зорепад.
Вони дорослим згадка,
Веселкою у кров,
Коли літа минають,
Залишиться любов.
Ми з нею прилітаєм
В недосконалий світ
Кохання дарувати,
Як яблуневий цвіт.
Олександр Кармишев
15.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2020
Червоно-білі ліхтарі
Повзуть по смузі.
Спокійна течія ріки,
Життя в дорозі.
Такий бурхливий водоспад
Іде не в гору, а на спад.
Щасливі мрії про життя
Осліплять фари.
Щасливі мрії про життя
Осліплять фари.
Сумна мелодія, сумна,
FM на хвилі колиха.
Цей світлофор — цей дерижер,
Горить зелений.
В далекий край летять думки,
Їх зустрічатимуть хмарки
Між караванами пустельними
Зірками.
Між караванами молочними
Шляхами.
Така душа не в перший раз
Тернистий шлях дола для нас,
Щоб ці пісні ніколи в серці
Не вмирали,
Тернистий шлях долати
Всім допомагали.
Червоно-срібно-голубе
Буває небо грозове,
Вночі і вдень
Воно одягнуте як треба.
Зірки і сонце, і луна,
І шлях молочний до вікна
Твої співатимуть пісні
Кузьма як треба!
Зірки і сонце, і луна,
І шлях молочний до вікна
Твої співатимуть пісні
Кузьма як треба!
Червоно-білі ліхтарі повзуть по смузі.
Спокійна течія ріки, життя в дорозі.
Пісень бурхливий водоспад,
Ріка дорогою на спад.
Життя в салоні обірветься
Згаснуть фари…
Життя в салоні обірветься
Згаснуть фари…
Олександр Кармишев
14.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020
Якщо стану про це говорити,
Будуть знову рубати мечем,
Із середини льодом давити,
А іззовні палити вогнем.
Мені страшно, а що є сміливці?
Так отож я один і стою.
Нема черги, знову я перший,
Дочекаюсь когось, пропущу.
Два століття чекаю, нікого.
Що ж такого у цього добра?
Як для себе його усі хочуть,
То для інших ніколи нема.
А воно біля кожного ходить
І співа, що негодам кінець.
Таж малесенька іскорка вродить
І зігріє мільйони сердець.
Як не дивно, добро оминають,
Як бродячого доброго пса.
Від мети мене крок відділяє,
Від води — у криниць глибина.
Зуби тисну, щелепи ходять,
Як скажені, туди і сюди.
Все одно подолаю цей острах,
Все одно я досягну мети.
Довгий вік оббиваю поріг,
Я не мушу, а хочу ввійти.
"Добрий день,"— у відповідь тиш,
Тільки пил підіймають думки.
У кутку Божий образ мовчить,
За молитвами туга в очах.
На полиці книжина стоїть,
В павутину одягнута вся.
Як дитину її пригорнув,
Вона ласки благала, гортав.
Замерзала — грів, пеленав,
Заповіт для людства читав.
Не цурайся добра, не гнівись,
Якщо будуть рубати мечем,
Посміхнися злу, посміхнись,
Коли палять нестерпним вогнем.
Коли брили розтануть, молись,
І до краплі тримайся добра,
Як цунамі об землею розбийсь,
І залишся в нужденних серцях.
Олександр Кармишев
12.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
«Не бійся, ти непохитний,
Міцнішає дух вояка,
Між молотом та на ковадлом
Гартується дух козака.
У сутичках гояться шрами,
У битвах міцніє душа.
Кохання не зайве й не зайве» —
Співає красуня струнка.
Збирає любисток, ромашку,
І степ обплітає коса:
«Кохає чи він не кохає?» —
Ворожить на парубка-а-а-а.
А вітер несе ці пелюстки
І шелест такий, що взмолись.
Кохає він іншу берізку,
Тримайся, не плач, не журись.
Обличчям упала додолу,
Дівчина зрубала косу,
Співає синочку в утробі
Майбутня матуся в степу.
Прокинулась, дуже зраділа,
Недобрий цей сон хай іде,
Під серцем відчула дитину
Й коханого щось не знайде.
По стежці за ним, по кропиві.
«Хоч в пекло б за ним та куди?
Чому я йому вже не мила?
Кому заспіваю пісні?»
Склонила голівку та плечі,
І боса по степу бреде,
Згадався їй сон про синочка
І те, що коханий піде.
Вона зупинилася струнко:
«Немає кохання й нехай!» —
І пісню, що в сні заспівала,
І сина відчула штовхань.
«Не бійся, ти непохитний,
Міцнішає дух вояка,
Між молотом та на ковадлом
Гартується дух козака.
У сутичках гояться шрами,
У битвах міцніє душа,
Кохання не зайве, синочку» —
Співає дівчина сумна.
І сльози у травах росою
На квітах у полі блищать,
І хлопчик, сонячний промінь,
Збирає матусиний плач.
Олександр Кармишев
08.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020
Красива жінка.
Красивий чоловік.
Краса між ними — діти від кохання.
Красиве небо.
Красиві день і ніч.
Краса між ними — зоряне обрання.
Красиве море.
Красивії шторми.
Краса між ними — кораблі й корали.
Красиві, похилі й сиві вже батьки.
Краса між ними — хвилі подоланні.
Олександр Кармишев
07.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897718
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
Червоно-білі ліхтарі
Повзуть по смузі.
Спокійна течія ріки,
Життя в дорозі.
Такий бурхливий водоспад
Іде не в гору, а на спад.
Щасливі мрії про життя
Осліплять фари.
Щасливі мрії про життя
Осліплять фари.
Не та мелодія, не та,
FM на хвилі не стиха.
Твій світлофор — твій дерижер,
Горить зелений.
У ряд стоять, движки гарчать,
Як ті собаки скавучать,
Гальмо й коробка передач
Тримають сани.
Гальмо й коробка передач
Тримають сани.
І день за днем
Ночами їдуть залізяки.
Все менше коней,
Верблюдів собак і саней.
Все менше нас
У нас самих,
Людина гине, зупинись!
Ми любим все, що покупне
Із магазину.
Ми любим все, що неживе
Із магазину.
Червоно-срібно-голубе
Буває небо грозове,
Вночі і вдень
Воно одягнуте як треба.
Зірки і сонце, і луна,
І шлях молочний до вікна
Твої співатимуть пісні
Кузьма як треба!
Зірки і сонце, і луна,
І шлях молочний до вікна
Твої співатимуть пісні
Кузьма як треба!
Червоно-білі ліхтарі
Повзуть по смузі.
Спокійна течія ріки,
Життя в дорозі.
Пісень бурхливий водоспад,
Ріка дорогою на спад.
Життя в салоні обірветься,
Згаснуть фари…
Життя в салоні обірветься
Згаснуть фари…
Олександр Кармишев
08.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2020
Я не писав нічого пару днів.
Здається, ніби вічність, а то й більше.
Замерзле листя сніг вже притрусив,
Одне про одного турбуємось тепліше.
Проїхались в трамвайчику кудись,
А потім через сміх та поцілунки,
До наших зустрічей кохання підійшло
І гріє лагідні свої замерзлі руки.
Крокує час і люди, і птахи —
Усе на світі квітне, опадає.
Міліє русло бистрої ріки,
Любов все глибше і не отквітає,
Вона здіймає дух, як у стрибку,
Впритул до скроні зупиняя час.
Цілуй мене, в цю мить мене цілуй,
Цілуй, неначе це в останній раз,
Бо мить життя, як куля, — бац, і все!
Але любов ця безвісті не згине,
Вона не знайде іншого дитя,
Бо не покине кволе й невродливе.
Олександр Кармишев
04.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2020
Як сніг іде, про що писати?
Весною кажуть про струмки.
Як осінь вогнищем все палить,
То в літку врода навкруги.
Або про райдугу у небі,
Після дощу всі босоніж,
Чи про страшну бабайку діда
Писати в тиху теплу ніч?
А там шалено пахне літо,
Стрибає в бійки та ставки,
А в серці холодно і злива,
«Пиши крізь сум», — кажу собі.
Та ні, з-під палки — це не творчість,
Щоб народити треба час.
Немає рими, снів немає —
Іде зачаття слів та фраз.
Для тих, хто в серці замерзає,
Для всіх самотніх на землі.
Нехай ніхто про це не знає,
А ти пиши, душа, пиши!
Олександр Кармишев
01.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
Відгукнися чуєш, відгукнися.
Чож мовчиш? Чи голосу нема?
Припаду чолом я до землиці:
«Підкажи, де золото сховав.
Нема часу, чуєш? Він спливає.
Кожна мить на вагах — то життя,
З малечку тебе люблю, ораю,
Не губи хоча б моє дитя».
Нігті у запалі відривались,
Він копав, неначе дикій звір.
«Ну, скажи! Ти чуєш, заклинаю!»
А знайти зерна таки не зміг.
«Ой, земелько, чом така жорстока?
Чом мовчиш і їсти не даси?
Я хіба з тобою був неніжний?
Золоте колосся не косив?»
Та на горе дива там не сталось.
Не знайшов ні крихти для життя.
Душі діток вже повідлітали,
А він просо й досі там шука.
Час минув, вже правнуки на світі,
Пам‘ятка жива страшних подій.
Частка прадіда у внукові родилась,
Щоби правнук правду розповів.
Олександр Кармишев,
29.11.2020
(Надихнула на написання вірша публікація https://www.facebook.com/100001569774340/posts/2843347435727554/?d=n )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020
Сказилася мати, сказилась,
Шукає своїх діточок.
Немає їх більше, не має.
Не знайде вона й кісточок.
Поїли маленьких поїли,
Щоб старших на ніжки піднять.
А мама вмирала тихенько
Й питала: «А де є ще п‘ять?»
Рахує в повітрі, рахує,
Ім‘я кожного назива.
Сказилася мати, сказилась,
Бо в хатці сестричка і я!
Олександр Кармишев
29.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020
Листячко, як сльози на подвір‘ї,
Холодно, рідненька, спочивай.
До весни скидай своє намисто
З вітром у далечі відпускай.
Зупиняйся, обіймай самотніх,
Дай надію в пошуках мети.
Щастям закидай осінне місто,
З двірником печалі підмети.
Плач, берізко, сум — пора осіння,
Не соромся голої краси.
Вітер роздягає ніжно-ніжно,
Щоб у теплі вкутати сніги.
А у мене ніжність і кохання
Не минають, як мої роки.
Пам‘ятаєш, як тебе саджала?
Пам‘ятаєш доторки руки?
Пам‘ятаю наші поцілунки,
Згадую маленьких діточок.
Скільки наламали чортенята,
На мечі із тебе гілочок.
А сварила, як ти їх сварила!
Тільки люблячи уміють так сварить.
За берізку дяка тобі, мила, —
В старості я маю з ким тужить…
Олександр Кармишев
28.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
Я відчуваю силу у словах.
Вона ховається за ніжною душею.
Поліно!
Поезія у вас...
Мені до серця
Хвилею прилине.
І я ніколи вже не відійду
Від цього вогника,
Що гріє мою душу.
Ви не женіть мене, благаю,
Я ось туть...
У вашого серденька поспіваю.
Я закохаю вас і закохаюсь.
Я закохаюсь і закохаю вас!
У сильні руки. Ніжнії вуста!
У грім у серці! Чуєш? Калата!
У очі мого карого вечір‘я,
Степної блискавки,
Соромлячи чоло.
Я закохавсь у ласку неймовірну
І не збагнув як сталася любов.
Любов настала, вже не захлинаюсь,
Волосся ріки, ріки, водоспад.
Лечу в бездонні очі і безкраї,
Немає вороття мені назад.
Я не прокинусь! Сон такий солодкий.
Цілуємось, хмелієм, летимо.
Ви закохали й самі закохались.
Ми з вами разом одне і за одно.
(Присвячується моїй коханій у відповідь на вірш «Вершник строк»)
Олександр Кармишев
27.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2020
Що по собі залишають люди?
Що про них пам‘ятатиме світ?
Стежка куди веде, мамо?
Чий пам‘ятатиме слід?
Лід у долонях розтанув,
Руки в кишені сховав.
Що по собі залишають поети?
Невідомих віршів океан?
Хочеться руки зігріти,
Вогню назбираю гілки.
Що по собі залишають актори?
Глибокі незіграні ролі?
Пальці тремтять, а я граю
З вогником, наче з котом.
Що по собі музиканти лишають?
Мелодію тихшу за сон?
Тепло рукам та обличчю,
З полум’ям мрію, мовчу.
Що по собі залишає художник?
Погляд людський на красу?
Вітер жаринки розгнівав,
Тепло і я ще сиджу.
Що по собі залишають дерева?
Попіл? Дім? Теплоту?
Все має пам‘ять довкола,
Стежка в дитинство тіка.
Чую я там мамин голос:
«Попіл ми, синку, зола!»
Ранок, матусин ґанок,
Стежка і сотні слідів.
Що по собі залишає людина?
Все це залежить від дій.
Олександр Кармишев
26.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2020
Я вам байку розповім
Про навчання двох синів.
Перший — син чиновника,
Хитрий свин свинотника.
Сину, їж багато,
Сало не зрости,
Не кради відверто,
Бо чекай біди.
Ситно хай годують,
А впроголодь живуть,
Так ми хитро будемо
Об‘їдать народ!
І нехай чекають
Сало на свята,
А ми їм залишемо
Роги й копита.
Хай лайно згрібають,
Щоб була морока,
А ми с тобою, сину,
Втечемо до Марокко!
Виконав завдання,
Обібрав до нитки,
В лісі наше лігво,
Зберемо пожитки.
Наїдаєм спинку,
Тепер сину можна!
Митниця вся наша,
Там брати вельможі.
Втечемо у ті краї,
Де нема таких, як ми.
Перетнем кордони,
Вкрали ми мільйони.
Другий син — міцний козак,
Характерник-одинак.
Українські землі сину
Зрошені списами,
Зорана шаблюкою,
Засіяна сльозами.
Ворог наш заклятий
Вроду псує неньці!
А вона народить
Вірші з піснями в серці.
Темрява за ними,
Світло перед нами.
Дух козазький вільний,
Як сокіл над степами!
Виє біль у серці,
Як вовчина зграя.
Місяць повен крові,
Битва нас чекає!
Обіцянки влади,
То брудні балади,
Депутати в Україні —
Ракові пухлини.
Злодії! Бидлота!
Вороги народу!
Це все верховна рада!
Занадто гірка правда...
І воно так буде,
Схаменіться люди!
Беріть правду в руку
Гостру, як шаблюку!
Та рубайте без жалю
За країну, за сім‘ю!
А ти, мій сину, пам‘ятай:
Ми — не раби! Ми — Українці!
Терпіть не можна таке — жах!
Шепочуть предки на вітрах,
Бо злочин це і тяжкий гріх —
Впустити нечисть на поріг!
Олександр Кармишев
24.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2020
Прохолода інеєм сяє,
Обіймає листя траву.
Пахне димом, осінню впалою,
Хтось самотній в таку мерзлоту.
А іще мені сумно дивитися
Із горища у неба блакить
Як злітає малеча з гніздечок
У великі ключі самоти.
І співають зажурені пташеньки
Про покинутий край до весни,
І махають крилами хатонькам,
І курликають: «Жди мене, жди».
Восени небо хмарами вдягнеться,
Осінь полум’ям в квітках згорить.
Журавлі у єдине збираються,
А людина — в замки самоти.
І не гріє ні сонце, ні полум’я,
Не від холоду душі тремтять,
Бо у смутку немає людини,
Щоб ключем самоту зачинять .
Я руками тягнувся, тягнувся,
Коли біг за ключем журавлів,
І на мить від землі відштовхнувся,
А то татко на руки схопив.
І підкидував вище і вище,
А я руки, мов крила, розкрив
І летів з журавлями у небі,
І з ключем самоту зачинив.
Олександр Кармышев
11.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2020
Як ми зможем врятуватись?
Чи врятую когось я?
Коли тоне усе людство,
Коли з ним тону і я.
Де мені узяти сили?
Боже, віри я прошу!
Коли сам грішу і гину,
То я ближнього згублю.
Бовтаюсь у ополонці,
Стигне кров, іду на дно,
Своє тіло я рятую,
Бо на інших все одно.
Борсаюсь, за лід хапаюсь,
А навколо тисячі,
І мене на дно хтось тягне,
Щоб спастися у пітьмі.
Але що таке спасіння?
Що таке любов Христа?
Мене топить чиясь мати,
Щоб спасти своє дитя.
Коли топиш всіх навколо,
Коли всі топлять тебе,
Це не хаос — кінець світу,
Так життя дарма мине.
Топимо, себе втрачаєм.
Стигне кров, час помирать.
Лише тіло ми рятуєм,
Бо на душу наплювать.
Ми з душею себе втратим,
Коли «я» і тільки «я»,
А спасіння у єднанні,
Бо ми є одна сім‘я.
Ось тоді ми переможем
І врятуємося всі,
І засяють душі світлом
Один одному в пітьмі.
Олександр Кармишев
14.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2020
Чому людина така щаслива?
Чому осінь така сумна?
Кожен з них свої має крила:
Осінь з золота, людина — з добра.
Вони спільного мають... нічого,
Але кожен наповнює мить .
Люди палять золотооку,
А вона їм сумніше горить.
І цей дим пролітає над кожним,
Запах мрії дитячого сну.
Не шукайте золота, люди,
Бо загубите свою весну.
І нехай осінь в золоті вічна,
А людина — в митті добра.
Усе золото цілого світу
Не дорожче одного життя.
Не дорожче одної любови,
Не дорожче сумної сльози.
Що дорожче молитви до Бога?
Мить, коли нас зачали батьки?
Оце туть справжні крила родяться,
У молитві за наших дітей.
І добро у гніздечку зростає,
Щоб других окриляти людей.
Олександр Кармишев
16.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020
Людиною мені
Назватись тяжко.
Якесь створіння
У мені живе.
Його тривоги
Моє серце душать,
А його вчинки
Хапають за живе.
Я не збагну,
Де є мої проколи,
Де я пустив у серце
Цю пітьму?!
Чи хтось придставив
Морок цей до мене,
Щоб у темниці
Вік мій промайнув?
Та я ж не хочу!
Сам в собі вмирати,
Це ж маю бути
Я живим мерцем.
Я "Отче наш"
І день, і ніч читаю,
Кричу, як можу голосно:
"Амінь!"
А він мовчить,
Чатує і чатує.
Я відчуваю
Погляд на собі.
Такий туман
У мислення наводить,
Не впізнаю
І в дзеркалі себе.
Чи то не я,
А тільки чимось схожий?
Не тягне більше
Посмішка вуста.
А очі — це
Єдине у природі,
В них відобразиться
Нечистая душа.
І тут безвихідь,
Туга підступає,
Така пекельна,
Парою сльоза.
Я весь не свій...
Я — копія, я — втома.
Наосліп...
Я рядком іду до Бога.
На світло душ,
Я відчуваю силу.
Мене там люблять,
Як мале дитя.
Архангели співають
Так красиво,
І водночас суворо
Так глядять.
Такі мечі!
Такі потужні крила!
О, скільки битв
За душі їм болить.
Я вільний!
Я тепер — людина!
Душа моя із Богом
Воєдино!!!
Олександр Кармишев
21.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020