на манжетах вишиванки

Сторінки (5/404):  « 1 2 3 4 5»

Треба більше старіти, а душа противиться. Мініпроза

СТАРІСТЬ

Час  невмолимий,  і  здається  рухається  швидше,  ніж  того  хотілося  б.  Чи  то  старість  уже  малорухлива?  
Жила  самотньо,  ніхто  не  наголошував  про  старість  і  час  ніби  повільніше  плинув.  Зараз,  коли  життя  в  цьому  неспокійному  світі  змінило  взагалі  саме  існування,  доля  з’єднала  з  внуками.  Їх  вік  такий,  що  думати  мені  про  старість  теж  саме  що  й  про  їхнє  безпечне  дитинство.  Але  саме  вони  чітко  розставляють  акценти,  і  все  частіше  нагадують  бабусі  про  старість.  А  от  про  те,  що  бабуся  на  якомусь  етапі  зникне,  цього  вони  не  хочуть  сприймати.  
Можу  байдуже  стояти  біля  дзеркала  у  ванній,  не  звертаючи  на  нього  увагу.  Напроти  кухонної  плити  на  столику  стоїть  кругле  дзеркало  голову  лише  поверни,  але  для  мене  воно,  як  темний  отвір,  а  звідти  образ  маловідомої  мені  людини.  Війна  відібрала  в  мене  повільне  старіння,  я  за  лічені  місяці  втратила  блиск  очей,  саме  вони  виставили  мені  рахунок  за  прожиті  роки.  
Треба  готувати  себе  до  відходу.  Треба  більше  старіти,  а  душа  противиться.  І  я  чіпляюся  за  крем  від  старіння,  а  він  не  повертає  блиск  очам,  я  підбираю  помаду,  а  вона  чомусь  не  підкреслює  привабливість  губ,  я  підбираю  спортивного  стилю  одежу,  а  вона  не  підкреслює  жіночність.  
Часом,  йдучи  по  дорозі  у  справах,    мужчини  наздоганяють,  а  заглянувши  в  очі  поспішають  геть,  мені  лишаючи  усмішку.
Зупинитися  не  вдасться,  треба  старіти.  Старіння  в  кожного  по  різному  проходить.  Залежить  від  характеру,  від  самого  відношення  до  старості,  а  головне  від  того  хто  поруч  з  тобою.  
Зі  мною  нема  того,  хто  за  руку  поведе  у  глибоку  старість.  І  тому  незабаром  треба  брати  за  руку  самотність,  і  з  нею  доживати  вік.  
04.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011194
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2024


Твоя рука, моя рука – складають рук сплетіння

***
Твоя  рука,  моя  рука  –
складають  рук  сплетіння.
Якщо  ж  на  стан  по  дві  руки
то  ніжності  тремтіння
до  глибини  коханих  душ,
сердець  до  перестуку.
Ці  руки  стежку  прокладуть
від  німоти  до  звуку  –
п’янкого  шепоту  признань
таємних  і  безгрішних…
У  двері  стукає  весна,
так  боязко  і  ніжно…
03.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2024


Перемога – це не завжди те, до чого прагнеш. Мініпроза

ПЕРЕМОГА

Перемога  –  це  не  завжди  втілення  мрії,  
а  те,  що  ця  мрія  має  ще  один  день  на  існування.  
Перемога  –  це  не  завжди  те,  до  чого  прагнеш.  
Адже  в  нинішній  ситуації  наші  прагнення  не  в  тому,  
щоб  стати  видатним  чи  багатим.  
Перемога  –  це  прокидатися  вранці  в  своєму  ліжку  
і  бути  щасливим  від  того,  що  проспав  сирену  
і  біда  не  торкнулася  ні  тебе,  ані  твоїх  рідних.
Ти  дожив  до  ранку  і  це  –  Перемога.  
Перемога  –  це  години  без  сигналу  тривоги  
і  ти  у  цій  тривожній  тиші  встигаєш  зробити  чашечку  кави,  
і  ти  вже  плануєш  як  цей  ранок,  
день  наповнити  різноманітними  справами.
Перемога  –  це  щастя  спілкуватися  з  людьми,  
які  нам  рідні  по  духу  і  стремлінню  до  Перемоги.
Перемога  –  це  дякувати  за  прожитий  день  
і  згадати  в  молитві  тих,  хто  дав  нам  його  прожити.
Перемога  –  це  ділянка  перемог  на  фронті,  
це  низка  успішних  операцій  по  знищенню  всього  ворожого.
Перемога  –  це  постійний  зв’язок  зі  світом,  і  розуміти,  
що  світ  проти  зла,  світ  дає  нам  шанс  на  виживання.
Перемога  –  це  любов…
24.01.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011110
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024


Вдягни, коханий, нині вишиванку

Не  сердься  на  незвичну  забаганку,  
але,  приємно  буде  нам  обом.
Вдягни,  коханий,  нині  вишиванку,
стрічати  разом  підемо  любов.

Сорочку  вишивала  зиму  майже,
й  молилася,  щоб  тільки  уцілів.
Хрещатий  візерунок  мій  розкаже
про  радісні  хвилини  і  жалі.

Як  небосхил  окраситься  в  багрянці,
ти  дожидай  мене  біля  верби.
Я  буду  теж  у  білій  вишиванці,  
з  блаввтами  в  мережках  голубих.

Вона  мені  дісталася  від  мами  –
мого  життя  найкращий  оберіг.
Прийди,  коханий,  ощаслив  словами,
повідай,  скільки  й  де  пройшов  доріг.

Минули  дні  пекельної  розлуки,
ти  повернувся,  милий,  із  війни.
Зійшли  сніги  і  заквітчались  луки
в  обіймах  теплих  пізньої  весни.

Як  під  вінець  підем  у  вишиванках,
ся  ніч  серця  з’єднає  назавжди.
Бо  я  твоя  –  кохана  і  коханка,
нас  обвінчає  місяць  молодик.


фото  -  інтернет

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2018