| Сторінки (14/1347): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Незадовго до війни, коли в повітрі витало передчуття змін і тривоги. Багатодітна родина залишила в Гнідинцях пів села родичів, щойно збудовану хату, господарство і вирушила світ за очі, в пошуках кращої долі для своїх нащадків. До возу прилаштували будку з лози та всякого дрантя, запрягли стареньку конячку, прив’язали поруч корову і рушили до Жданова (Маріуполя).
Мої прапредки Костенко Григорій Миколайович та (Бабенко) Олександра Іванівна наважилися переселитися туди, де краще. Це були не поодинокі випадки для того часу, тим більше що в південно-східні краї раніше виїхали рідні брати і сестри мого прадіда, які рано втратили матір Улиту Вікторівну, і молоде місто в якому почала розвиватися промисловість, обіцяло перспективу для початку щасливого безбідного життя.
Дорога була складною, але все ж вони дісталися омріяного міста. Але, мабуть, щось не склалося. Чи осісти на новому місці було не просто, чи тому що почалася війна, але замість Жданова сім’я тимчасово мешкала в приморському селі Ялта, яке було за 28 км від міста. Саме там, у вересні 1941 року народилася моя бабуся Галя. Час довів, що щастя в чужому краї мої предки так і не знайшли, тому вирішили повертатися в Гнідинці, де і рідні стіни допомагають, і рідна земля загинути з голоду не дасть та і родичі підтримають.
Завантаживши у воза з будкою своє майно, малих дітей, та прив’язавши корову родина повернулася у Гнідинці.
Зараз в тому краї, який обіцяв грандіозні перспективи моїм предкам – пекло. Війна зруйнувала майже всю промисловість, знищила житла родин, забрала життя в людей. Я точно знала, що до війни – у Маріуполі жили нащадки прадідових братів і сестер. А тепер вже не знаю, чи лишився там хто?
[i]
На фото: мої прабабуся та прадідусь, вгорі - брат прадіда
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942979
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2022
А знаєте, що вірші вже не ті,
Грудками в горлі рветься кожне слово,
З колін до неба в тихім каятті,
Про сьогодення, що прийшло раптово.
Нема метафор, милозвучних рим,
Без порівнянь, склади всі кострубаті,
Сльозами змитий театральний грим…
Прийшли в мій край недолюдки прокляті.
Слова немов замочені в крові,
В нестерпнім болю, в неземному жалі,
Волають душі мертві і живі,
О, Боженько, що далі буде з нами?
Це не поезія… Охриплий крик душі,
Безмежний зміст: три крапки, або кома,
Але вони - нескорений рушій,
Всім нам, хто залишився в себе вдома.
21.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2022
У чому ж винні, ті нещасті діти?
Що в світ прийшли, не там і не в той час?
Їм би сміятись, сонечку радіти,
А не страждати й гинуть повсякчас.
Від вибухів у сховищі тремтіти,
Ділити крихту й крапельку води,
Гасить сльозами очі-самоцвіти,
Від витівок проклятої біди.
В ясних зіницях вибухи й пожежі,
І смерть щомиті погляда на них,
Чи є війни елементарні межі?
Це ж діти! А для вбивць страшенний гріх.
А чи могли б своїх так підірвати,
Із сотню хоч малих кацапенят?
Вам вічно в страшнім полум’ї палати,
За вбивство безневинних немовлят.
Ви відібрали в них життя й майбутнє,
А в родичів розчавили серця,
Це лихо для народу – незабутнє,
Ненависті – не буде вже кінця.
18.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2022
Ми гнідинчани… Такими звемося, цим гордимося, що маємо генетичо-духовний зв'язок з цим краєм. Є тут щось таємне, щось магнетичне, не зрозуміле, науково не пояснене, але таке відчутне кожному односельцю. Я думаю, що це все - коріння роду, який сотнями років на цій землі прокладав невидиму грибницю, переплетіння династій, зміцнення родів, прокладення невидимих мостів, по яких до нас дійшла народна мудрість, місцеві звичаї, переповідки та легенди.
Дуже шкода, що природа людини – жити тут і зараз, щодня занурюватись у реальні проблеми, радіти і сумувати сьогоденню. Час йде і у щоденній метушні стирає колись важливу інформацію, яка через 10 років втратить свою актуальність, а через 100 вже ніхто не згадає. Дуже болить той факт, що життя людини – з часом із рангу спогадів переходить у вічну категорію -забуття. Та кожне життя, коли б воно не було пасажиром реальності – це сходинка, до того які є ми.
Саме, знаючи хоч якусь інформацію про своїх предків можна зрозуміти: чому ми такі? Якими можемо бути? Яка місія нам судилася в житті? І перед ким нам потрібно нести моральну відповідальність.
Якщо проаналізувати прізвища гнідинчан які живуть сьогодні – то можна з впевненістю сказати що значна частина односельців має місцеве коріння і їх предки жили у Гнідинцях понад 200 років тому. Частина жителів були козаками, інша частина належала до категорії – «крестьянин-собственник», інші власність місцевих панів (прізвища яких, інколи навіть не згадувалися). Корінні гнідинчани з прізвищами: Рубан, Бойко, Конюшенко, Хоменко, Костенко, Петрик, Колпак, Бахмач, Гасан, Коробка, Свистун, Онопрійко, Задніпрські, Шокало, Чудновець, Дрюк, Кальченко, Панасенко, Турко, Порожняк, Даниленко, Ігнатенко, Наталенко, Ситник, Антоновські, Вовк, Палій, Мельник, Зуб, Дудник, Фесан, Смаглюк… Деякі прізвища ще зовсім недавно були поширені, але з часом у селі майже не залишилося представників: Дробітько, Ушпик, Телух… Також помітно, як змінювалися прізвища. (Левоненко – Леоненко, Халдан-Салдан-Салтан, Киркиця- Коркоцькі). Ще у 1900 році у Гнідинцях жили люди з іменами: Венедикт, Євстафій, Олімпіада, Клеопатра…
Всі пам’ятають легенду про засновників села козаків: Гнідого, Донця та Бублика? Так от, куток Бубликівка – місце де жили нащадки засновника і прізвище «Бублик» - у 1900 р. ще значилося у метричних книгах Живоначально-Троїцької церкви.
Прізвище Несходовських згадується, як нащадків представників козацької старшини.
Коли дитина народжувалася не в шлюбі – то до кінця життя це вказувалося в документах, де замість по-батькові, було написано «незаконнорождений» і було ніби тавро, яке часто і відбивалося на подальшій долі людини. А ще їй давали дуже рідкісне ім’я, зазвичай не милозвучне і не популярне, та коли приплачували куми – то їм ще пропонували якесь ім’я на вибір, не те що хотілося, а як батюшка називав. От у моїх пра-пращурів було 2 Андрії підряд, але жоден з них не прожив більше року.
Старість до людей приходила рано… У записає про смерть зустрічаються позначення, що навіть у 42 роки помирали від старості. Хвороби (скарлетина, коклюш, тиф, запалення легень, лихоманка) найбільше забирали дітей від народження до 10 років, а інколи і цілі родини вимирали за короткий час. Народжуваність була високою, але значний відсоток дітей помирали того ж року, коли з’являлися на світ. Вдови і вдівці молодого віку зазвичай швидко собі знаходили пару (від кількох місяців до двох років). Інколи одружувалися по 4-5 разів по причині того, що помирало одне з подружжя.
Гнідинчани часто брали шлюб з жителями Остапівки, Світличного, Варви, Калиновиці. Інколи були випадки, коли заїжджі представники військового рангу брали заміж гнідинських дівчат у Курську губернію, Катеринославську, Єлисаветградський повіт…Оржицю, Лохвицю, Лубни…
Найстаріша жителька села – померла у віці 108 років, до цього вона довго проживала при монастирі і була послушницею, чи монашкою.
Коли охрещували своїх дітей священнослужителі чи нащадки панів, то кумами брали рівних собі з титулами та походженням з далеких від Гнідинець населених пунктів, те ж саме було при виборі другої половинки: пани-з панами, священники – з духовенством, вчителі з учителями.
Ми гнідинчани… Чому ми саме такі, маємо саме таку долю, саме так чинимо, чи поводимося? Спробуйте пошукати розгадку в таємницях свого родоводу. Зараз це можливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2022
Те бидло, в кого вавка в голові,
І в немовлятах бачаться бандери,
У кого руки, по плече в крові,
Шпурляють безпощадно ескандери.
Те бидло, в кого в мізках «русский мир»,
В брехні по вуха, як в помийній ямі,
Замилив очі їх телеефір,
Просніться, божевільні, ви при тямі?
Ви - бидло, чорнозему перегній,
Кацапська кров – то дріб’язкова плата,
Навіть не крапля- тих страшних подій,
Що спричинила та орда проклята.
Те бидло, виправдовує війну,
Свого Іуду ставлять вище Бога.
Та не забудьте істину одну:
Слідом за ним у пекло вам дорога.
11.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2022
Стоїш, Тарасе, дивишся згори,
Як москалі терзають Україну?
Як спалюють міста, сільські двори,
Лякають як, кожнісіньку дитину.
Стоїш, Тарасе? Ти ж усе це знав!
Із «Кобзара» благав розплющить очі,
Століттями кацапів проклинав,
Які ввірвалися до нас посеред ночі.
Стоїш, Тарасе, на своїй горі!
Поглянь на нас, які усі ми стали,
Не сидимо у хованці-норі,
Бо у нас крила вже повиростали.
Блакитно-жовті, наче прапори,
Могутні, сильні, як дніпрові хвилі,
Дивись на нас, пишайся ізгори,
Що наша велич в єдності і силі!
Гордись, Тарасе, бо змужніли вже,
Твої нещасні, нерозумні діти!
Молися, хай Господь нас береже,
Щоб виконати давні заповіти:
Рвемо кайдани, нищим ворогів,
Чужою кров’ю омиваєм волю,
Аби нащадкам в далину віків,
Надати право на щасливу долю.
09.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022
Не буде прощення для тих,
Хто нищить світ, безжалісно й пихато,
Хто в чужий край приніс багато лих,
І що війну із мирними почато.
Хто знищує домівки і міста,
Дітей малих калічить і вбиває,
Для кого, ціллю – церква є свята,
У кого серця й розуму немає.
Не буде прощення, хто з зброєю іде,
І сиротить родини і країну,
Минають одинадцять днів війни,
А видно скрізь палаючу руїну.
Не буде прощення і тим, хто лиш мовчить,
Не буде прощення і тим хто зволікає,
Не хоче чути, коли світ увесь кричить,
Бо в голові лиш раша-мозок має.
Що робите, ви, Каїни, кати?
Вже скоро кожного Господь з вас покарає,
Щоб скуштували чашу гіркоти,
І знали, що прощення вам немає!
06.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2022
[i] (Людмилі С.)[/i]
Миру Вам і сонечка із ясного неба,
Доброго здоров’ячка і всього, що треба…
Щоб була щасливою вся Ваша родина,
Й Перемогу здобула наша Україна!
04.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2022
Так довго ніколи ще час не тягнуся,
Від миті, як вдосвіта люд весь проснувся,
В країні війна! Перші вибухи – горе,
І сліз безневинних вже вилилось море.
Нестерпні секунди, як виє сирена,
Бо всі розуміють, країна – арена!
А їм без різниці, куди ще бомбити,
О, Боже, Всевишній, як хочеться жити!
Нестерпні хвилини, коли десь палає,
Бо всі розуміють, - життя там немає.
А сироти-діти і босі і голі, голодні,
Немов в тридцять третім у чистому полі…
Нестерпні години, як їдуть колони,
Оточують місто… хоч нас і мільйони,
Благаємо слізно, ми захисту неба,
І Божого миру, усім він так треба.
Нестерпні воєнні і дні так минають,
Безвинних вкраїнців тихенько ховають…
Гниють вороги, у чужому їм краю…
Повільно йде час… Чому так? - Я не знаю.
04.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2022
Як боляче!!! Невистачає слів…
Бракує сліз… Немає розуміння…
Як людство перескочило той рів,
За яким, точно вже нема спасіння!
Іти війною? Йти у мирний дім?
Де кожен має спокій, має мрію…
То – вбивці! Прокляті, вже поколінь на сім,
Що влізли в цю тупу, криваву дію!
В Героїв наших вже нема страху,
Вони готові бити й помирати,
Щоб знищити пухлину ту лиху,
Яка біду несе у рідні хати.
Відвага їх освячена в віках,
Бо захищають і сім’ю, й країну,
І не ховають тіло по кутках,
Щоб не зробив кат із душі руїну.
Героям нашим іще б жить і жить,
Давати приклад вдалий поколінням,
Але ж та мить, одна проклята мить,
Всі мрії різко вирвала з корінням.
***
Лягають смерті на ваги війни,
Щоб усвідомить, зважить перемогу,
Заради нас загинули вони,
Аби прокласти в мирний час дорогу!
02.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2022
Як живете, в країні дурманів,
На нитках злого лялькаря-садиста?
Не видно вам ні вибухів, вогнів,
Дарунки вашого царя-авантюриста?
Ви ж як в’юни, які пищать в котлі,
«Не может быть, стреляеете вы сами…»
Блаженні, бо усі уже в петлі,
І разом з катом будете у ямі.
В головах що? Ла#но з раша ТV?
Цензурою отруєна мікстура?
Ваші сини тут плавають в крові,
Не ваша справа? Ось вам диктатура.
А де ж ваш цар, у бункері сидить?
Чи крутиться як воша на гребінці?
Почухається там – де не свербить,
Бо не на тих напав: ми – українці!
А як вам, як від вашої руки,
В дітей життя забрали відморозки?
Ви що, там всі безмозгі дураки?
Не тиснуть ляльковода поворозки?
Та схаменіться! У вас серце є?
Зробіть щось! Час вже знехтувать страхами.
Не забувайте, Бог на світі є…
А путін з вами ділиться гріхами.
Бо й ваші руки будуть у крові,
Вам вічність далі у котлі кипіти.
Чи маєте ви мізки в голові?
Чи згодні й далі демона терпіти?
27.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2022
Помилуй, Боже! Зглянься, Божа мати!
Дай сили, міці, віри, дай снаги!
Не дай зайти убивці в нашу хату,
Щоб скалились від злості вороги!
Помилуй, Боже! Захисти від лиха!
Коштовніше за все -людське життя,
Яка це цінність, як хвилина тиха!
Підтримка рідних – краще укриття!
Дай всім нам віри, спокою у серці,
Тверезість розуму – покаже вірну путь,
Всі разом: зброя, настрій, віра, берці…-
Готові вистояти і у цьому суть.
24.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2022
[i](писала для Анатолія)[/i]
Моя маленька і доросла доня,
Лютневий день тобі дарує диво,
Час повноліття, час краси, кохання,
Ти – наче квітка, що цвіте красиво.
Хай у житті усе тобі вдається,
А кожна мить – яскравий зорепад,
Хай успіх, вдача – водоспадом ллється,
Нехай навколо буде мир і лад.
Хай твої мрії втілює реальність,
Хай стрінеться тобі палка любов,
Хай буде поруч і здоров’я, й радість,
А я пишатись буду знов і знов.
Що маю доню, скромну і красиву,
Старанність, розум – гордість для людини.
Тому щасливий я - бо маю доню,
А в донечки сьогодні - іменини.
21.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2022
Горіла церква, дим котивсь клубками,
Хрестились люди крізь сирен виття,
Летіли шиферу шматочки літаками,
І падало униз перекриття.
Горіла церква, плакали ікони,
Палав, чорнів і тлів іконостас,
Тремтіли в сум’ятті церковні дзвони
Й плітками про пожежу линув глас.
Горіла церква і молились люди.
В сльозах питали: за які гріхи?
І поголос за мить полинув всюди,
Розбуркав у серцях вірян страхи.
Горіла церква і зломилось вістря,
Духовності, надії і краси…
Не гасить дощ… горить… Що буде після?
Боже, помилуй! Збережи! Спаси!
17.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2022
Ми єдині в думках і у пісні,
Славим волю вкраїнську й народ,
Не злякають погрози зловісні,
Бо в душі, кожен з нас - патріот!
16.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022
Я – українка! Роду і народу,
Ніколи не цуратимусь й ніде,
На українське запровадим моду,
Хай швидше мир у рідний край прийде!
У кожному куточку України,
Сьогодні свято – впевнена у тім,
Ми не допустимо занепаду й руїни,
Всі разом захистим свій рідний дім!
В єднанні успіх наш і наша сила,
Хай бачить світ, ми – разом в час негод,
Розправим прапор – синьо-жовті крила,
І об’єднаєм наш увесь народ!
16.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022
[i](написала для Богдани)[/i]
Чемні сірники-брати,
Дружно, як солдати,
Помагали кожен день
Страви готувати.
Кожен мав червоний шлем,
Виглядав красиво,
А коли ішов на смерть –
Відбувалось диво:
Вогник звідкись виникав,
(Що тут говорити?)
І у кухні починав,
Смажити й варити…
Жив малесенький сірник,
Тихий і худенький,
До порядку завжди звик
Помічник для неньки.
Та колись мала рука,
Знайшла їх хатинку
(Не догледіли батьки,
Щось свою дитинку.)
Чирк та чирк і спокій зник,
Трішки задиміло,
Їдким димом затягло
І тихенько тліло.
І слухняний сірничок,
Не з своєї волі,
Опинився без шолома,
Як солдат у полі.
Бо гарячі язики
Стали панувати:
Нема кухні і плити,
І немає хати…
Дуже часто так бува,
Коли сірничина,
Спричинила шкоду всім,
А у тім причина:
Що батьки не пояснили,
Для дочки чи сина,
І пожежу влаштувала
Їх мала дитина.
А безпеки научать –
То важлива справа!
Щоби знали: сірники –
Дітям не забава!
14.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2022
Як болить самотність? – Душить десь під груди,
Крижана потвора в серце заповза,
Пазури добротні проникають всюди,
І по венах стрімко в’ється, як лоза…
Як самотність мучить? Не сказать словами,
Наче важкі гирі давлять на нутро,
Змушує дні й ночі жити молитвами,
Аби змити з карми вогняне тавро.
От така самотність… грати і кайдани,
Самостійний вишкіл вчинків з укриття,
Не такі й глибокі ті душевні рани,
Коли сонце світить і кипить життя…
10.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2022
Я ніколи не журюся і як сонечко свічуся,
А веселощі мої – гріють в найсумніші дні. (Веселунчик)
А мені - якби поспати, аби сон здоровий мати,
Коли час я вільний маю, то завжди собі дрімаю. (Дрімунчик або Сонько)
Із усіх я наймудріший, ясний розум -найгостріший,
І свій час будь-як не гаю, вірну відповідь шукаю. (Мудрунчик або Розумник)
А мені усе не так, хоч би, як і коли б як,
Бо що ще мені робити, крім під носа буркотіти? (Буркунчик)
Ну а я завжди стидаюсь, червонію, посміхаюсь,
Я ж не винен! Правда! Ні! Завжди соромно мені… (Стидунчик або Тихоня)
А я в будь-яку погоду скрізь завжди роблю я шкоду,
Щоб ніхто не сумнівався, я бешкетником удався. (Бешкетунчик)
От такий чомусь я є… ніби в носі щось снує,
Як смердюче щось вдихаю – то обов’язково чхаю. (Чхунчик або Апчих)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2022
Ранок. Будильник. Сан вузол і душ…
Чайник кипить вже – на кухню чимдуж…
Фен на всю хату, швидкий макіяж…
Двадцять хвилинок лишилося аж…
Похапцем кава. Вдяглася за мить…
Скоро автобус - то треба спішить…
Цьом чоловіка. Усе на замок…
З третього вниз – все ж пришвидшений крок…
По кілька слів – перекличка колег..
Швидко заходим в автобус-ковчег…
Купа народу у масках і без…
Хтось у лікарню, а хтось – в соцзабез…
Шлях. Переседка. Лунає дзвінок…
І починається перший урок…
23.01.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2022
Час рікою пливе, стане вмить все нове:
І життя, і природа, і люди.
На кожнісінький час, в світі є про запас,
Вірні праведники та Іуди.
Хтось вдягає хіджаб, хоча був Божий раб,
Іще в пуп’янку мазаний миром.
Чи не відає меж в павутині мереж,
І чатує за інста-кумиром.
Часто славне ім’я між сміття, ганчір’я
Брудним ротом рече разом з матом,
Він лежить в будній день (отрухлявлений пень),
У неділю щоб знехтувать святом.
Не шанує батьків і шкодує дзвінків,
А вони ждуть на лагідне слово,
Легко в спину кижал, може вбить наповал,
Або вчинками, щоб поступово.
Хтось знімає дівчат і вульгарність у чат…
У реальності ж – їх жде родина…
Не боїться гріха на чуже зазіха,
Що лежить не так… клята личина.
Когось тягне багно пересудів на дно,
Тому й свідчить завжди не правдиво,
Це приречений сюр – хоче все від кутюр,
На сусідове дивиться хтиво.
Час рікою пливе, доки світ наш живе -
Актуальними є всі чесноти.
На кожнісінький час, завжди є про запас,
Справжні люди і просто істоти.
12.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2022
У дитинстві, ялинку чекала, як віл обуха. Це було не аби яке випробування з низкою заборон, правил, завдань, обов’язків та передсвяткових клопотів.
Перш за все, ті страви які холодні, мені категорично були протипоказані, не те що куштувати, але й думати про них не могла, щоб не заболіло горло і не залягла дома з температурою. Та я під час прогулянки в садочку, ховалася від пильних очей вихователів і все ж куштувала прозорі сріблясті бурульки, які намистом звисали з гірки-ракети. Ще не можна було виходити в коридор без повного зимового обмундирування, бо там не топилося. Коли гралася на підлозі, то нікуди не можна було сповзати з величезної шуби, а вона мені слугувала безпечним островом серед підлоги у залі, яку чомусь вважали холодною. Коли поверталася з садочка. То зеленим шарфом зав’язували мені все обличчя, лиш очі видно було і це, зауважте, в той час коли носіння масок не передбачалося. Від гарячого повітря і сильного морозу шарф, вії і брови вкривалася білим і пухнастим інієм, а я була схожа на Снігурку.
Мені давали величезний вірш, який все сімейство вчило зі мною кілька тижнів, але ж та клята буква! Перша буква мого прізвища! Скільки нервів вона мені зіпсувала до того часу, поки я все ж не навчилася вірно вимовляти: «…щоб всюди побувати, ррракетою лечу» - приблизно так у мене виходило.
З початку зими я мала бути слухняною і покірною, води не варити, коники не відпалювати, нічого не чудить, ніде не провиниться…це було не легко, але я впоралася.
З наближенням новорічного ранку назрівало ще одне актуальне питання: «Ким бути на святі?» Тоді діставали відрізи барвистих кольорових тканин, у які я замотувалася і уявляла себе на святі найгарнішою в образі циганки, або індійської красуні. Все завершувалося банально: тканини мама старанно згортала і повертала їх на належне місце, а мені сповіщала, що буду я Мишою, бо желетка і вуха з маскою у нас є. Наступного року у мене був стрибок по кар’єрній драбині і я вже стала Жабою. Зелена маска-шапка з величезними вилупкуватими очима, такі ж рукавиці на руки і на ноги, ради цієї епатажної ролі мені пошили блузку з підзелениного калінкору з унікальною вишивкою. Для цього бабуся відпорола комір і манжети зі своєї дівоцької вишитої сорочки і дбайливо прилаштувала до мого нового вбрання.
У останній рік перебування у садочку мені випала честь бути лисицею. Костюм, (доречі, привезений із самої Варви!) був неперевершений. Вишита сорочка, спідничка, рожевий плюшевий корсет, розкішний, пишних рудий хвіст та маска з лисячої голови, яка кололася, давила ризинкою навколо лоба і страшенно смерділа дохлим собакою. Але на фотографії Лисиця, (тобто я), виглядала дуже вишукано.
Пізніше випала нагода стати Сніжинкою і ми всім сімейством обшивали дощиком біле плаття, яке привезли із Світличного. Наступного року була Мухомором у крапчастому костюмі, який виготовила тьотя Надя з бібліотеки. Ще була Сніговою Королевою – у весільній сукні, яка на мені (цибатому підлітку) виглядала, як ряса. Лише в шостому класі мрія збулася і я була циганкою, а ще заради цього перевели клапоть найгарнішої тканини на пошиття циганської спідниці.
Хоч подарунки на святах були у всіх однакові, але ж все таки дуже хотілося, щоб мій карнавальний костюм відзначили хоч словом, бо недарма ж я так переймалася підготовкою до свята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934908
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021
Цей снігопад – дарунок Миколая,
Біленький пух, чарівна заметіль…
Нам принесла неділенька святая,
Й сипнула з неба вниз холодну сіль.
Ця завірюха – вишукане диво,
Мереживо в повітрі запліта,
Так витончено, ніжно і красиво,
Мов нареченої шифонова фата.
Тепер зима із білими снігами,
Що кришталем засипали печаль,
І під грудневі хроматичні гами
На землю стеле чарівну вуаль.
19.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2021
[i](Людмилі Ш.)[/i]
Хай Ваша душа співа з Всесвітом разом,
Всі мрії здійсняться крилаті і горді,
Здоров’я, достаток, удача щоразу,
Звучатимуть струнко в житєвім акорді.
12.12.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2021
Мільйони спантеличених очей,
Примружились і дивляться у зиму,
Клубки чужих думок в зіницях, ще й
В собі таять свідомість ту незриму.
Що змушує угледітись у світ,
Шукати суть в незмінному пейзажі,
В неспиннім коліщаті плину літ,
Впізнати все в новому камуфляжі.
Над вечір, очі світяться вогнем,
Родина вся зібралася у хаті,
І неважливо, чи сніги з дощем,
Чи в шибку б’ють вітри страшні й пихаті.
Зіниць чужих розкришений смарагд,
У когось - щастя, а у когось – лихо.
Та в кого що, дізнаємось навряд,
В мільйонах вікон – ніччю темно й тихо.
13.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2021
В найкращому гнізді у всій окрузі,
Жили лелеки вже багато літ,
Хазяйновито походжали в лузі,
Обтрушували ароматний цвіт.
В полях блукали довгоногі бузьки,
Поважно крокували по ріллі,
А замість крил, ті птахи мали руки,
Й вони жили, як люди на землі.
Удвох звивали затишне гніздечко,
Тулилися у люті холоди,
І вірили – весна вже недалечко,
І щастя принесе у їх сади.
У вирій ще ніколи не літали,
У вузликах не несли дітлахів,
Удвох терпляче «завтра» виглядали,
В гнізді на перехресті двох шляхів.
Коли сумні думки були у пари,
І прагнули збагнуть життєву суть,
Дивились разом між кошлаті хмари,
І мріяли, що крила відростуть.
04.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2021
Так хочеться на білім полотні,
Як перший сніг, намалювати зиму,
У промені оздоблювати дні,
Звільнити краєвид з туману-диму.
Так хочеться відчуть палку любов,
Що у рутину гримувала осінь,
Звільнити почуття із рам-оков,
І на свободу випустить у просинь.
Так хочеться вдихнути увесь світ,
Забути, що пригнічує, вбиває,
Із клітки мрії випустить в політ,
Ловити мить, яка щораз зникає.
Допоможи, усе в твоїх руках,
Зроби все так, щоб я була щаслива,
Влаштуй дива, неначе у казках,
Ти зможеш… бо інакше б, не просила.
04.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2021
Місяць, наче карлик-зореліт,
По спіралі вертить часу хід,
В небі креслить безкінечний слід,
У офлайні котить далі світ.
Так і осінь вже добігла крос,
А на старті грудень-альбінос,
Заземлився дивний поголос,
В світлий час народиться Христос…
Місяць, мов льодяника овал,
До яскравих зір прийшов на бал,
Блиск, в ультрамарині карнавал,
Терціями линув їх вокал.
В осені з зимою – дисонанс.
Вже затих доспіваний романс
Деференційований нюанс:
Хіт зими почуть, з’явився шанс.
Місяць - магматична пектораль,
Кидає на землю вертикаль,
По струні утомлений скрипаль,
Тре смичком, стира свою печаль.
Стара осінь слухала цей фест,
І зимі писала маніфест:
«Дев’яносто днів!!! Проходь свій тест…
Й на тобі весна поставить хрест»
01.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2021
Зимою дуже хочеться зігрітись,
А в листопаді - ніжних первоцвітів,
В буденні дні у мріях десь подітись,
Розтанути у поглядах софітів.
Весною, як струмки многоголосі,
Спішать у даль – я мрію про жнива,
А влітку – щоб у вовняній панчосі,
Чекав дарунок і збувалися дива.
Коли вітри холодні пробирають,
Так хочу спеку і морський прибій,
Коли півонії яскраві розквітають –
Гуляти б по погоді дощовій.
Коли збулася довгождана мрія -
Чомусь, не принесла жаданих втіх,
Така закономірна рефлексія,
Цікаво, тільки в мене? Чи у всіх?
20.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2021
У нас покликання: робити з буднів свято
І зовсім не важливо, в який час,
Бо ми натхненно, впевнено й завзято
Свою всю душу віддаєм для вас.
Навчились працювати дистанційно
Чимало разом втілили ідей
Бо на сьогодні це все дуже цінно:
Освоїти футаж і хромакей.
На камеру учились працювати
Без глядачів і без аплодисментів
Тепер багато є що пригадати
З курйозних посміятися моментів.
В ФБ - спільнотах ми презентувались,
Поширювали нас сотні разів
Ми працювали, мріяли, старались
І маєм безліч грамот і призів!
2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
Я давно вжилась у сильну роль,
Черстві нерви і холодний спокій,
Псує настрій блюзовий бемоль,
Гостра тиша – сильнодійний опій.
Мої стіни – бутафорний мур,
Що рятує серед дня і ночі,
А як стерти з вуст густий пурпур,
То розкажуть правду тільки очі.
Хризоліт з роками потьмянів,
У оправі зморшок не сіяє,
По трамплінах кособоких днів,
Погляд, наче промінь пробиває.
А там все: уривки сподівань,
Друзки мрій, щораз випробування,
А я див жду від нових світань,
Й граю роль, немов вона остання…
31.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
У селі кипить робота,
Світ увесь на мить затих,
Відчиняють десь ворота,
Вже чекають храмових.
Із підводи вже гукають,
Ставлять коні на припон,
Потім повну наливають,
І куштують самогон.
- Господине, угодила!
Бачу, задніх не пасещ:
Гусака, печеню, шинку
На закусочку несеш.
-Й ти, господарю, старався:
Первачок же – як сльоза,
Ой і храм хороший вдався,
Наливайте! Будьмо! За…
Вже наїлися від пуза:
І вареники, й шкварки,
Хтось поклав на шістку туза,
Інший - чуха кулаки.
Там плітки на вухо шепчуть,
Перемиють кісточки,
Та не зронять і пів слова -
Хто засватавсь до дочки.
Там співають на все горло,
Тут хтось лупить холодець,
Ось на ґанок вже вилазить,
Значить все… гульні кінець.
На дорозі два сусіди,
Теревенять про життя,
Але їхньої бесіди,
Не розчуєш допутття.
Голосні собаки хором,
Проводжають храмових,
(В гостях ночувати – сором),
Храм минув… Куток затих…
30.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
Осінній день – смиренна, млява тиша,
Полохає лиш кволий падолист,
Осінній день – вже скоро свисне хижа
Зима - вона підступний має хист.
Осінній день – на крилах відлітає,
І птахів клин зникає вдалині,
Осінній день – нас холодом вітає,
Вже паморозь блищить на полині.
Осінній день – спинився час в дорозі,
Немов дрімає у сухій траві,
Бо скоро грудень стріне на порозі,
І срібло принесе у рукаві.
18.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2021
Прийшли в мій край паломники-дощі,
Щоб славить дні осінньої негоди,
Мочить дерев полиняні плащі,
Топити в пам’яті розмиті епізоди.
Пожертви-золото збирали у лантух,
Листки химерні та засохлі квіти,
Туман в’язкий, немов легенький пух,
В тугий сувій мотали жовті віти.
Дощі вмивали стомлені стежки,
Що розтяглись у сіру павутину,
І гарбузиння довгі батіжки,
Які безсильно поглядали з тину.
Прийшли в мій край паломники-дощі,
Топити в пам’яті розмиті епізоди.
Мочить дерев полиняні плащі,
І славить дні осінньої негоди.
15.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2021
Тоді, коли сідаю їсти сало,
То маю я проблему нелегку,
Постійно хліба, щось стає замало,
Як хліб поріжу – треба часнику.
02.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2021
Хай все задумане – вдається,
Шанують люди і рідня,
Як щира пісня – щастя ллється,
Добро і злагода щодня.
01.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
[i](Гумористична пісня до Дня вчителя
на мотив пісні гурту "Лісапєтний батальйон" - "Сама файна")[/i]
У селі я сама краща
Сама грамотніша
І щодня у мене сукня
Сама найгарніша.
В сумці зошити й книжки
Папки і журнали
А всім учням завжди ставлю
Я найвищі бали.
В мене найміцніші нерви
Їх не дам зірвати
І працюю від зарплати
Я і до зарплати.
В телефоні в мене групи
І батьки і діти.
Ще для чого свій смарфон
Можу я подіти.
ПРИСПІВ:
Я просто королева,
Я просто богиня,
Удома гарна жінка,
Й вправна господиня.
Без нових технологій,
Не ступну ні кроку,
Я вчителька найкраща,
Буду «вчитель року».
[i]* - фото учня, виконавця піні на шкільному святі 01.10.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926798
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
Кудлаті білі хмари-баранці,
Скубуть на небі сонячне проміння,
А на землі, немов у гаманці,
Блищить монети, то - роса осіння.
Отара швидко збилася разом,
Закрила небо, забруднила світло,
Бо восени трапляється, часом,
За мить тьмяніє все, що гарно квітло.
Мов павутина скрізь снує туман,
На сито сіє промені останні,
А хмари-баранці пішли на лан,
На неба край, мов до старої стайні.
15.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2021
Достиглій калині кохання,
Поцілило в серце стрілою,
Та пізня любов – це не рання,
Що спогади вкрили імлою.
У листі червоне намисто,
Із рани сік кров’ю стікає,
Всі птахи полинули ввись, то,
Вже літа й кохання немає.
Не зелень уже, позолота,
Прикрасила скроні калині,
Пісень голосних стихла нота,
А серце болить і до нині.
06.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2021
Святкове сонце й синь ясного неба,
І квітів веселковий колорит,
Вставати рано, йти до школи треба,
Бо кличе дзвоника осінній оксамит.
Яскраві барви - в першачків портфелі,
Дзвінкоголоса пісня ввись летить,
Люб'язно школа відчинила двері,
Аби почать нову навчання мить.
Щоб до весни у дружнім теплім колі,
Уроки вчити, пізнавать нове.
Перерви, ігри, заходи, змагання...
Коли це в школі - то вона живе!
01.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2021
Тепер я вчуся жити одним днем,
Якщо світанок – то життя вдалося,
Втомилась… - (просто словом цим назвем)
Чекання див й того, що не збулося.
Тепер я вчуся жити так, як є:
На вітер гроші, час у порожнечу,
Дощу радію коли сильно ллє,
Під ним сльозам влаштую задум-втечу.
Живу, як хочу, добре що живу,
І об плітки я ноги витираю,
Бо не відомо вам, що на яву,
Й не вам судить, кого беруть до раю.
Тепер я вчуся, але як збагнуть?
Спрогнозувати? Але є сьогодні,
І кожна мить малює нову суть,
Аби триматись у життя безодні.
27.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2021
Два кольори: із золотом блакить,
Навіки в стязі нашому зійшлися,
Цей день доводить, що у призмі літ -
В нас українці не перевелися.
З небес ясних взяли ми кольорів,
Стиглих полів налитої пшениці,
Відтінків із річок, ставків, морів,
І сяяння від списа блискавиці.
Усе у прапорі… надія і любов
Народу сльози й доленька ласкава,
Ми не втомились повторити знов:
Слава Вкраїні і Героям Слава!
23.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2021
Не варто скаржитися, заздрить, нарікати,
Я так живу – як хочу я сама,
Бо маю те – чого у вас немає,
А у вас є – чого в мене нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2021
Гляну у вікно-ЛЮСТЕРКО,
Мов через СЕРПАНОК,
Як ВЕРВЕЧКОЮ за ніччю,
Наблизився ранок.
За собою КРАСНЕ сонце
Тягне, мов ЗНАМЕНО,
Наче ЛЕГІНЬ, що від дівки
Утіка таємно.
Вже ЧУПРИНУ вкрили роси,
У СТРОКАТІЙ свиті
РАМЕНА уже замерзли,
В холод оповиті.
ШПАРКО скочив до порогу,
Довго ПРИМИЛЯВСЯ,
Мав КЕБЕТУ і промінням,
До хати дістався.
18.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dA71tvq3cxk[/youtube]
Ви відчували, як пульсує тіло,
І серце відбиває дивний ритм?
Як воно мліло, терпло і німіло,
Думки долали хитрий лабіринт.
Ви відчували, як пірнати в хвилі
Музичних переливів з партитур?
Коли щасливі, стомлені, безсилі,
З душі зняли буденний абажур.
Ви відчували, як у порожнечі
Свідомості був ядерний удар?
Стають простими найскладніші речі,
І мить – немов для совісті хабар.
Ви відчували, як це танцювати?
Ви, музика і рух … на самоті…
Від цих думок, знов хочеться літати,
Що знову наші стрінуться путі…
14.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2021
Де береться іскра і нестримна сила,
Що роздмуха ватру, й душу спопелить?
Як за мить в людини виростають крила?
Серце, як палає? Як душа болить?
З’явиться кохання, як легенький вітер ,
І рум’янком погляд доторкнеться щік,
Не знайти у світі таких слів і літер,
Щоби описати почуттів потік.
Скільки йому жити в кришталевім серці?
І чи зможуть двоє втримати кришталь?
Чи взаємність буде у очей люстерці,
Чи з уламків щастя потече печаль?
Вік його короткий, бо пихата юність,
Не розгледить щирість й чистоту думок,
А буває просто, що сором’язливість
Не дозводить ближче підійти на крок.
Де кохання перше прихисток шукає,
І які лишає у житті сліди?
Десь у снах юнацьких і думках блукає,
Й залишає ніжний спогад назавжди.
Там воно лишилось в липовому цвіті,
У шовкових травах, грозових ночах,
Там воно лишилось у жаркому літі,
Й назавжди втопилось у твоїх очах.
25.07.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021
З барвистих моментів пошию життя,
Візьму кольори лиш яскраві,
Це буде захопливе, дивне шиття,
Й настояні мрії на каві.
А сірість куди? - Нехай буде туман…
А тьмяність? - Умию росою…
Пригніченість? Досить, емоцій фонтан,
І час милуватись красою…
А що ж там в душі? Не пущу. То моє.
Щоденно її я латаю.
Шкода, павутина вже скроні снує…
За радістю сльози ховаю.
Як в калейдоскопі, весь спектр кольорів,
Віллю у життєві шпарини,
Щоб будень безбарвний ніяк не зумів,
Завадити щастю людини…
24.07.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2021
Пірнув ранок у стиглу пшеницю,
Жовте море святих колосків,
Гонив хвилі, шептав таємницю,
Що дійшла до нас з сивих віків.
Коли золота повні зернини,
Щедрий дар від дощів та ріллі,
Щирий внесок простої людини,
Що працює з зорі до зорі.
Вже готові наклепані коси,
Задзвеніли залізні серпи,
Замість стебел, тут ляжуть покоси,
Замість моря – безкраї степи.
Бо вже час і полям відпочити,
Скирти складені, всюди стерня,
Бо в комори пора упустити,
Потік хліба погожого дня.
Щоб були усі ситі й багаті,
Щоби радував всіх урожай,
Панував щоб достаток у хаті,
Бо жнива вже прийшли в рідний край.
16.07.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2021
Між білих аркушів і чистих сторінок,
Майбутнє зберігає всі сюжети,
Там закарбується історії виток,
Про почуття признаються поети.
Думки неспішні ляжуть у рядок,
Образа, розпач, каяття, зізнання,
Час зафіксує кожен вчинок, крок,
Всі мрії і приховані бажання.
Слова і речення, і розділ, і абзац,
Все буде там записано навіки,
Душевної духовності палац
І час усім проблемам – кращі ліки.
У кожного – приватне видання,
І кожен сам верстає і друкує,
У записах сьогоднішнього дня,
Сумління твір заплутаний диктує.
09.07.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2021
Був Юрко такий як всі:
Пив горілку й пиво,
Заглядався на жінок, -
Словом, жив щасливо.
Та з роботою не те…
Він не міг збагнути:
Де знайти таку роботу,
Щоб спини не гнути?
Або важко, платять мало,
Не такі колеги,
Зорі не світили вдало ,
Для Юрка-сердеги.
Та всміхнулася фортуна!
(Що можу сказати?)
Тепер Юрко у салоні,
Дере чужі п’яти.
Відкрив свою власну справу,
(Мислив головою),
Щоб в салоні від клієнтів
Не було відбою.
Модна вивіска у нього, -
Блискуча гравюра,
Гордо свій салон назвав:
«МАЙСТЕР ПЕДИКЮРА».
07.07.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021
У лікарів професія почесна,
Їх кличе доля на передову,
Подяка нехай лине вам словесна,
А влада дасть подяку грошову.
Ви – лікарі, медсестри, санітари,
Щодень комусь рятуєте життя,
Хай не засмучують вас докори і чвари,
Та інше неосмислене сміття.
Ви зцілюєте, рани і порізи,
Хронічні й гострі прояви недуг,
Хоч сняться вам Мальдіви і круїзи
В лікарні ви – бо хворі є навкруг.
Від серця і душі я вам бажаю,
Щоб все життя буяло і цвіло.
Вас цінували, бо (я точно знаю),
Багато з нас кого б вже не було.
18.06.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2021
У покосах тихо літо задрімало,
Куталось сердешне між духмяних трав,
Бо тепла і сонця видалось замало,
Та й вітрець червневий холодом торкав.
Тихо літо спало між долин широких,
Де качата крячуть тихо в осоці,
Солов’їні трелі чути на всі боки,
І колишуть мрії хвилі у ріці.
Пробудилось літо, вмилося росою,
По стерні до сонця вмить ступило крок,
Щоб намилуватись дивною красою
І сплести барвистий. Запашний вінок.
05.06.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2021
«Колись давно всі річки були глибокими, повноводними і судноплавними…» Мабуть, кожна розповідь про річки починається саме так. У Гнідинцях теж протікає річка Рудка. Що це річка, а не ставки і болота, видно лише при в’їзді в село, де вона скручуючись і вигинаючись ховається вузенькою стрічечкою в долинах села, а далі переростає у великий ставок, вир, болото і тягнеться далеко в інший бік від села.
Гнідинці знаходиться в долині, тому можна припустити, що село розміщене на дні колишньої повноводної ріки. Це не лише мої вигадки, це спостереження і розповіді старожилів. Попівка – мій рідний півострів з трьох боків оточений ставком та болотами, тому щоліта маємо безкоштовні концерти місцевих жаб та вороже ревіння ставкового бугая. На місці, де зараз стоїть наша хата теж колись було дно Рудки, бо раніше попід хатою росли рясні кущі гусячої лапки – рослини, яка буває тільки біля води. Коли копали ямку під буряки, теж проходили шар ґрунту що складався з залишків панцирів річкових равликів та молюсків.
Ставок розділяє береги Загреблі, Конотопу та Попівки і вабить рибалок своєю рибою, домашню водоплавну птицю водяним простором, та лебедів – озерцем, яке взимку майже не замерзає, бо там б’ють джерела. Далі ставок більш стає схожим на болото, яке містить в собі безліч таємниць.
Вир – місце на болоті де є трясовина, яка затягує в себе. Тому ніхто не ризикує там блукати в пошуках пригод. Чула від дідуся, який у воєнні роки був десятирічним хлопчаком, що німці на долині застрелили чотирьох євреїв і вкинули в болото, це попівські діти угледіли, коли ховалися за високим обніжком. Ніхто в селі цього не знав до того часу, поки не приїхали у Гнідинці нащадки загиблих і розпитували про ту трагедію, але всі тільки знизували плечами і тільки дідусь після моєї розповіді про делегацію, пригадав про цю подію.
Болото тягнеться аж на Поділ, де так люблять плавати качки та гуси селян. А далі й далі, де Гнідинцівська земля межує з Остапівською – те місце Рудки називають Піштою. Легенди говорять, що саме туди дійшли кораблі Петра І і сіли на мілину, а далі пішли пішки – тому і Пішта.
На початку села, в Мостищі, кажуть у древні часи затонув корабель зі скарбами та коштовностями, а за іншою легендою – там потонув у болоті ворожий танк у роки війни. Чи правда це, чи брехня… ніхто не знає. Але легенда живе і передається з вуст в уста.
У центрі села теж є красивий ставок, називають його Дітдомівський, бо на високому березі в колишньому маєтку панів Тарновських колись був розташований дитячий будинок. Та цікава деталь, що за часів існування цього закладу, ставка не було, а лише величезна долина, на якій данилівські діти пасли гусей, та випасали кіз та овець. Ставок утворився в ті часи, коли на наших землях знайшли родовища нафти і газу і почалося будівництво Гнідинцівського Газопереробного Заводу. Також будівництво сільської дороги та перенесення греблі також внесло свої корективи у водний ландшафт мого краю.
[i] (на фото Дітдомівський ставок)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2021
Це – не дерева! Це – пухкі десерти,
Стоять обабіч вулиць і доріг,
І вітру не вдалося крем з них стерти,
Бо цвіт лежить на них, мов білий сніг.
Нав’ючені свічок легкі перуки,
Блищать вгорі каштанових таріль,
Тримають їх гілок могутні руки,
Аби спинить квіткову заметіль.
23.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021
Вдихнути безмежжя і вітром торкнутися неба,
Розправити крила й метнутися в вирій стрілою,
Лоскоче свідомість краса і погода травнева,
А ніжний туман прикриває тривогу собою.
Озватись у даль і відлунити леготом ночі,
Збирати зірки, немов з мушлі коштовні перлини,
Почути концерт, як змагаються птахи співочі,
Й тонути в акордах, що линуть з діброви й долини…
22.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2021
Розквітла дивна квітка,
Сьогодні уночі,
Таке буває зрідка,
Щоб з білої парчі,
Пелюсточки тендітні -
Чарівне, ніжне, диво,
У темряві біліє,
Так ніжно і красиво.
21.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2021
"Ми вишиваночки вдягаємо частіше,
Не лише в цей травневий світлий день,
У них на сцені зручно й веселіше,
Співать вкраїнських голосних пісень…"
20.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2021
Чи кожен може похизуватися родинними скарбами, реліквіями, які передаються у спадок? Та і взагалі… хто знає імена предків? Чим займалися? Як жили? Відповідь наперед відома… За хаосом сьогодення немає часу та і бажання витрачати час на вивчення минулого. В мене навпаки. З дитинства мене цікавило минуле села, минуле родини і захоплюючі розповіді про те, що було колись і я слухала все з роззявленим ротом.
Родини моїх пращурів не були багатіями чи вельможами, а простими козаками та селянами-землеробами, які тяжко працювали для добробуту сім’ї, але коли відбувалися зміни суспільного устрою, інколи залишалися голодними і без житла. Це було колись. Лишилися спогади, які передавалися новим поколінням, метричні записи, що вказують на реальне підтвердження переказів і скарби…
Скарбами я називала все те, що лежало у величезній дубовій скрині. Хоч такий тайник в кінці ХХ століття був зовсім не актуальним у новозбудованому будинку, але скриня стояла в теплому коридорі, ніби на роздоріжжі між іншими кімнатами і під великим залізним замком тримала в собі таємницю.
До скрині в мене доступу не було. Були щоденні прабабусині монологи про давнину і дитячі фантазії про те, що ж у скрині можуть ховати? З багатосерійних розповідей бабусі Каті пригадую, що скриню з приданим молода брала з собою коли йшла заміж, тому змалечку починала тяжко працювати щоб надбати собі добра.
Спочатку підготувати все для полотна. Коноплі мочити, тіпати, білити, золити, прясти, сукати, ткати… можливо і не в такій послідовності, але без кожного з цих етапів виробництво полотна було б неможливе. А полотно потрібне собі на вбрання та щоб нашити одягу чоловікові та його родині. Вишити рушники на ікони та втиральники, постільну білизну, запинки…
Пряли і вишивали з осені до весни, зазвичай вечорами, бо вдень роботи вистачало. Дівчата брали роботу на досвітки та вечорниці, щоб показати залицяльникам, які вони роботящі і як хочуть заміж. Є прислів’я: «Свадьба сорочку знайде», тому дівчата швидше намагалися напхати скриню плодами свого рукоділля і виглядати судженого. Вишивали в напівтемряві бо на весь гурт дівчат у хаті світився лише один каганець та і від нього світла було небагато. Але не було часу зважати на такі незручності, адже до весілля треба було пошити і вишити сім сорочок. Щоб найкращу вдягти на весілля, празничну – в церкву чи на свята, повсякденні для випікання хліба, годування дитини, для роботи і полі та порання по господарству і «на смерть», бо ніхто не знав скільки віку відміряно.
Сорочки були різні: білі, тоненькі, м’які, вишиті дрібними узорами в одну нитку, то білим по білому, то червоним і чорним, то вирізуванням, то мереживом. Інші були з цупкого сірого, грубого полотна, мали зовсім мало оздоби, але були по-своєму красиві. Рукава розшиті квітами, геометричними елементами, в’юнкими безперервними узорами що нагадують барвінок чи стеблинки трави.
Приблизно сто років тому, вишиті сорочки почали витискати з моди нові, куплені тканини, фасони та аксесуари і сорочки доношували лише старенькі бабусі. Інші вишиванки складали в скриню, як щось дороге, цінне і вже непотрібне. Так з кожним десятиліттям, зі зміною поколінь сорочки вдягали на сцену, коли катали батьків на «свадьбі», або просто рвали на ганчір’я, як непотрібну річ.
Коли у 1998 році померла бабуся Катя, її ховали у вишитій багато десятиліть тому, сорочці з чорними узорами, спідниці і корсеті. Все це добро багато років зберігалося на дні скрині і чекало свого часу.
Минуло трохи часу і бабуся Галя дістала зі скрині вузол зі скарбами. То були сорочки її матері, бабусі, прабабусі, свекрухи, та родичок, які жили набагато раніше. Сорочкам по 100-150 років приблизно і всі вони різні: різний крій і матеріал, нові і благенькі ношені, але вони збереглися такими, як їх заховали у скриню. Кожна сорочка – то шедевр. Зібрана з різних деталей з зубчиками, гармошечками, виточками. Все так бездоганно, тому навряд чи під силу повторити теперішнім майстриням. Деякі сорочки сточені з білої тоненької верхньої частини сорочки і грубого подолу з темного полотна, якого не було видно з-під спідниці. Цими скарбами милуватися можна годинами, та в той час вони були, як музейні експонати: розгорнули, подивилися і заховали у скриню знову.
А я в той час вже набивала руку у вишиванні від маленьких серветок, наволочок, картин, до рушників і до першої власноруч вишитої вишиванки. Я не обробляла коноплі, не пряла полотна, а просто купила білу заготовку з місцем для вишивки. З безлічі узорів та схем які знаходила в Інтернеті чи взагалі бачила на готових виробах, нічого так не зачіпало душу, як орнамент на сорочці захованій у скрині. Я перезняла узор, яким милувалися мої предки і тому, коли одягаю свою вишиванку, відчуваю їх захист, відчуваю зв'язок поколінь, відчуваю приналежність до вікових традицій, любов до рідного краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2021
Цвітуть вишиванки, дерева і трави,
Барвисті відтінки змішались вітрами,
Хоч сонце не шле свій гарячий привіт,
Узорами дружно прикрасимо світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2021
Життя гаптує долі візерунок,
Червоні й чорні хрестики-стібки,
Чи Божий благодатний поцілунок,
А чи прокляття плутані клубки.
Мережить час між зморшками орнамент,
Образи й радість, вузлики в душі,
Мурує нації вишиваний фундамент,
Підказує, що всі ми не чужі.
На грудях в кого кетяги калини,
Дубове листя, дерево життя, -
Той є дитям коханим України,
Із оберегом рідного шиття.
18.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2021
Збивають цвіт рясні травневі зливи,
Несуть вітри опалі пелюстки,
Куйовдить буря трав розкішні гриви,
Й тріпає зелень, наче мотузки.
Щомиті різна в небесах картина,
Від темряви до білих баранців,
Й туманів сіра вогка павутина,
Неволить світ з всіх видимих кінців.
Така приємна й ніжна прохолода,
Відтінки зелені напоєні сповна,
Найкращий час – як ожива природа,
Коли буяє свіжістю весна.
18.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021
Минув уже рік з того часу, як на сторінках соцмереж я опублікувала «Спогади про прадіда» - Рубана Івана Івановича. Цей рік був такий самий як і попередні, у глиб десятиліть відходили спогади і згадки про кроваву війну ХХ століття, яка забрала життя предка. Забувалися та стиралися з пам’яті спогади прабабусі Каті, та дідуся Павла, які чекали хоч якоїсь звісточки від безвісти зниклого голови родини. Його до цього часу пам’ятає донька Філоненко Надія Іванівна, як маленьким дівчам бігла за натовпом людей котрі проводжали односельців на фронт і її тата… а після того, чекання, розпач, звістка що «зник безвісти» і знову чекання, надія знайти, відшукати, вірити… і так вже понад 75 років.
Війна забрала його рано, лишилося троє діток без батька. Не знав він, що матиме 7 внуків, 11 правнуків, 9 праправнуків…
Всі знали що прадід зник безвісти, похоронки не було, але жевріла надія, що можливо, десь у іншій країні він лишився живим, а не повертається - щоб не зашкодити родичам, бо тоді були такі часи… Прабабусю Катю вважали солдатською вдовою і щовесни приносили листівки і запрошення з нагоди травневого свята, а вона чекала і вірила у диво… Але ж ні…
Лише цього року я знайшла записи в розсекречених архівах (які є у мережі Інтернет) про те, що Рубан Іван Іванович загинув у 1944 році і після перепоховання покоїться на території країни, яка тепер стала ворогом для України. Нажаль, пізно дізналися. Нажаль, не відвезли жменьку рідної гнідинцівської землі на братську могилу. Нажаль. Але пам”ять жива… І я пам’ятаю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913171
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2021
Готувався весь світ до Великого дня,
Вже розквітла спросоння природа,
Поспішали усі, прокидались зрання,
Щоб до свят засадити города.
Готувався весь світ до Великого дня,
Чепурили і мазали хати,
Випікала смаколики дружня рідня,
Поспішала всього скуштувати.
До Великого дня готувався весь світ,
Пишна паска з домашньої печі
Шинка, рулька, ковбаси … закінчився піст,
І у кошику «скарб» для малечі…
Цього дня всі навколо чекали чудес,
Яйця-писанки, сонцем сіяли,
Світ радів – бо Христос після смерті Воскрес,
Тож Великдень усі святкували.
30.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=K_SkramQOKI[/youtube]
Тоді була така ж сама весна,
Цвіли сади, садили всі городи,
Погода така сонячна, ясна,
Нове вбрання зелене у природи.
Та одна ніч за мить змінила все
Й через роки так важко це збагнути
Ніхто ж не знав що світом поповзе,
Незримий ворог і розставить пути.
Не просто вибух, горе, жертви, страх
Аварія розкидала по світу
З минулого лишився спогад-прах
В отруйному вінку з рясного цвіту.
Що далі? Кинули на порятунок всіх…
Хто не мав гадки, що там їх чекає,
Ліквідувати- замолити гріх
За людство, хоча винних в тім - немає.
А що лишилося? Спустошені міста,
У селах мовчазні самотні хати,
Зникають спогади, летять у даль літа,
Та дуже важко це усе прийняти.
Хвороби – то аварії плоди,
Осиротілі сім’ї і родини,
Чорнобиль – це тавро… цвітуть сади,
Й болить душа у кожної людини.
Чому? Навіщо? І за що це нам?
Чого і досі рідний край страждає?
Треба молитись та іти у храм…
Бо відповіді слів не вистачає…
2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2021
Ридав і схлипував самотній до-мінор,
На друзках мрій тріолі танцювали,
Думки сплелися у закручений узор,
Й тужили від жалю очей піали.
Лишився спогад в спантеличеній душі,
І від чекання помарніли квіти ,
За шибкою розгублені сумні дощі,
Не стомлювались мляво шепотіти.
Про те - що вже давно минуло назавжди,
Про те - що не настане вже ніколи,
Що залишило у душі моїй сліди
І в серці змурувало частоколи.
21.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2021
Все вище і вище із гілки на гілку,
Наш Мурчик старанно залазив угору,
На вишні, яка росте в нас на причілку,
Гострив котик кігті і терся об кору.
А вже на верхівці безстрашний пухнастик,
Оглянув згори всю природу навколо,
Ще вище піднявся упертий гімнастик,
Щоб весну зустріть, хоч не бачив ніколи.
Грайливо торкався маленьких листочків,
Із засідки птахів хотів вполювати,
Свій настрій складав із маленьких шматочків,
Бо як же іще ту весну зустрічати?
20.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2021
Без структур, концепцій, поетичних віянь,
Перспектив і збірок з гарним тиражем,
Всі думки осіли на новенький рівнь,
Де кохання гасить душ нещасних щем.
Десь беруться фрази, мрії пережиті,
Що в катрен лягають, (а у них вся суть),
Спогади, образи, і приємні миті,
Мій портрет формують у віршах. Мабуть…
Хто не начитався – той не зрозуміє,
А як не писалось – не впізнає шлях,
Що це, коли рима у серденьку тліє,
Коли шкряба душу, як іржавий цвях?
Я не підбираю вишукані форми,
Не гонюсь за стилем розмірів і рим,
Знищую кайдани і прийнятні норми,
Віршами стираю весь буденний грим.
16.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2021
Розпустяться скоро каштани,
Проснуться від довгого сну,
І в шатах з поваги й пошани,
Стрічатимуть теплу весну.
І свіжі маленькі листочки,
Зелені відтінки в пучки,
Зберуть, і стрічатимуть мовчки,
Птахів голосні балачки.
За кілька днів станеться диво,
Ще б дощик пішов і тепло,
Земля убереться красиво ,
Прикрасить і гілку й стебло.
Я дуже люблю таку пору,
Коли все навкруг ожива,
Й до кожного-кожного двору,
Приходять весняні дива.
15.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2021
Так часто в порожнечі, між думок,
Шукаю суть в рутиннім плині часу,
Слова скупі лягають у рядок,
Під акомпанемент легкого джазу.
Так часто у полоні власних мрій,
З пір’їн опалих шию нові крила,
Та розмір підбира буденний крій,
Керують долею з небес світила.
Так швидко літ читаю сторінки,
Гортає ніч написані сюжети…
Поводять себе так - лише жінки…
Тим більше, коли ці жінки – поети…
12.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021
В напівтемряві вдвох, від сторонніх очей,
Підсолоджена пристрастю кава,
Ніжно-ніжно зібрав ти волосся з плечей,
А долоня гаряча й ласкава.
В напівтиші удвох, хоч навкруг білий шум,
Стильні треки і шепіт розмови,
Поліритми сердець, почуттів дикий струм,
І обійми – безмежні окови.
Півгодини… на мить - зупинивсь часоплин,
Я – тебе, ти - мене… все ж зустріли
Дотик, погляд один … за ті кілька хвилин,
Купідон дарував свої стріли.
Як давно і далеко та зустріч була,
Так чекали її (бачив Бог),
В напівтемряві мрія згоріла до тла,
Ще хоч раз нам побути удвох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2021
На люстру сіла жирна муха,
І крилами до низу вісить,
Мабуть, вгорі сидить і слуха,
Як лаюся – мене це бісить.
Ненавиджу таку істоту,
Дзижчить у голові від лету,
І не терплю її польоту -
Я в неї запущу газету.
Ну й що? І скільки того діла.
Газета на підлогу впала
Кружляла муха й поруч сіла,
А я вже нерви не тримала.
Здавалося б: звичайна муха,
І до комах цих кожен звик,
Сидить і лапками щось руха -
Я кину в неї черевик.
Із тріском зразу скло розбилось,
Плафони покотились вниз,
І серце із жалю забилось,
Як впала стеля і карниз.
А муха трішки покружляла,
Й присіла прямо на стіні,
Ой, як вона мене достала,
Та стін валить не буду. Ні.
10.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2021
Білий-білий пухнастий сніг,
Мов легкий і прозорий пух,
В квітні тихо на землю ліг,
На зелену траву і луг.
Тихо повагом покружляв,
І розсипав скрізь пластівці,
Пишну шапку подарував,
Раннім квітам в моїй руці.
Ну. І що оце за весна?
Немов грудень у гості йде,
І коли вже пора ясна,
У наш край вірний шлях знайде?
07.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2021
Подалі від хаосу й ока людського,
Для всіх не помітно, для них віч на віч,
Летіла назустріч, спішила до нього,
Бо вже зачекався День зоряну Ніч.
Чорнява красуня косу розпустила,
Закутали пасма ясні очі Дня,
Втомився чекати, коли ж прийде мила?
Бо так вже набридла уся метушня.
Отак і зустрілись в садочку над вечір,
Коханням своїм Ніч затьмарила світ,
Схилилася Дню на могутнії плечі,
Й до ранку стояли у зарослях віт.
Але на світанку, коли всі дрімали,
В росі споришів Нічка зникла за мить…
Щоб вбратися в зоряні диво-коралі,
Й до Дня у садочок над вечір спішить.
04.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2021
На місці його - мріяв бути кожен,
Приймати дотиків відвертих данину,
І він служив як раб, натхненно й гоже
І мчав несамовито в далину.
Могла я осідлати безсоромно,
Його без всіх прелюдій, увертюр,
Або легенько, вишукано й скромно,
Кружляти-вигинатись між баюр.
Із ним завжди була сама собою,
Бо в нас багато спільних таємниць,
Не кожному ж дозволено зі мною,
Торкатись рук і стегон, і сідниць.
Із ним у мене виростають крила,
Він – ніби вітер мчить мене вперед,
І не дарма з тобою я крутила…
Хороший мій, старий велосипед.
03.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2021
Обожнюю оголеністю тіла,
Приймати теплі прояви уваги,
Від насолоди тихо шепотіла,
Як ти голубив вигини засмаги…
Обожнюю пірнати в насолоду,
Тремтіти від вологого торкання,
В твоїм полоні відчувать свободу,
Ловити мить – немов вона остання.
Обожнюю краплиночки гарячі,
Які спішать поцілувать чимдуж,
Твої обійми ніжні, нетерплячі…
Спокусник мій – приємний теплий душ.
03.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2021
https://www.youtube.com/watch?v=kZWhv2NsGFY&t=72s
Посміхайтеся, люди, частіше!
Хай від реготу зводить вам дух!
Посміхайтеся, і чарівніше
Стане, раптом, у світі навкруг!
Посміхайтеся ви перехожим,
Посміхніться, і щиро й завзято,
Бо самі ми свій творимо настрій,
І самі в житті створюєм свято!
01.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
Пасха – таке довгожданне весняне свято. Його чекають всі і тому ретельно готуються. Все починалося з перших теплих та сухих весняних днів, коли і старі й малі виходили на подвір’я, гребли, замітали, палили, обрубували, обпилювали, фарбували та мазали, білили та прихорошували обійстя. До цього свята все мало бути підготовлене заздалегідь. Коли Великдень був пізнім, то селяни поспішали обсадитися, щоб на Паску святкувати і вже не думати про городи.
До свята слід було навести лад в оселі. Дрібний ремонт та генеральне прибирання напередодні свята – невід’ємна частина традицій. Також влаштовувалося велике прання: рушники, серветки, постільна білизна, скатертини, тюлі та штори чисті і свіжі висіли у дворі на дротинах довгими рядами, наче на виставці, чи на базарі і чекали своєї черги, щоб після прасування прикрашати собою кімнати.
На тижні перед Великоднем ходили на цвинтар прибирати могилки та прикрашати їх штучними квітами. Роботи там було багато, бо за кілька століть там знайшли спочинок багато предків. Спочатку заходили на кладовище з боку Гончаренків і там на горбі обгрібали могилки Кропивинців ( і до цього часу не знаю, чого їх так називали). Мої прапрапредки Рубан Іван Потапович та Ганна Матвіївна, які народилися в середині 19 століття, мали дванадцятеро дітей ( серед них три пари близнюків), але лишилося живих п’ятеро. Найменшим з них був мій прадід Іван, який зник безвісти в роки війни.
Трохи далі покоїлися поряд мій прадід Григорій Миколайович Костенко, що прожив півстоліття та його син Микола, який втопився на Дітдомівському ставку під час рибалки. На цих могилках фарбували хрести та зрізували високі квіткові стебла.
Далі стежкою між ледь видимих горбочків та впадин йшли на старе кладовище, де також були могили родичів: прапрабабусі Єлисавети Дмитрівни, яка померла в 1929 році, дідусів маленький братик Іван та сусідська дівчинка, що померли в один час і поховані були під старою шовковицею, яка до цього часу родить. З іншого боку поховані Бабенки Іван Андрійович та Елисавета Павлівна бабусині дідусь і бабуся.
З часом на цвинтарі додалося могилок, тих рідних і дорогих людей, яких я знала і любила: прабабуся Саня, прабабуся Катя, дідусь Павлусь, та дальші родичі, які разом зібралися і лишилися на віки за цвинтарним парканом.
Старі люди казали, що в ніч перед Пасхою душі всіх померлих родичів вертаються додому і тиждень знаходяться поряд з живими родичами, а в понеділок після дарної неділі їх всі випроважають назад. Тому, цього дня йшли поминати предків на цвинтар і називали цей обряд: «могилки», «гробки», «проводи». Всі живі родичі довгими рядами застеляли рушники, ставили наїдки, посилали «Царство Небесне» всім, хто відійшов.
В чистий четвер мене будили вночі, аби встигла покупатися до сходу сонця, щоб рік бути здоровою. Згодом дізналася, що цього дня слід набирати солі в солянку, щоб була злагода в домі і захист від злих сил.
За кілька днів до випікання пасок дідусь, або тато йшли в шелюг і вирізували тоненьких вербових гілочок, якими приколюють хрестики до великодньої випічки. Звичайно, інколи було, що хтось давав гілочку освяченої верби, яку ділили на маленькі сірнички щоб вистачило на кожну пасочку.
В четвер різали півнів, у п’ятницю починали розморожувати м'ясо, варити холодець, тушкувати і коптити Великодні смаколики. Звечора в п’ятницю, або вночі бабуся Галя учиняла тісто. Це дійство завжди було поза моїми очима. Раніше всім процесом керувала прабабуся Катя, яка контролювала чи такі дріжджі, чи добре підійшло, чи достатньо солодке, чи гарно підпеклись паски, чи не гливкі і чи красиві. Пізніше бабусі Галі почала помагати місити тісто мама. А коли у чотиривідерній зеленій каструлі підходило духмяне тісто, то до процесу залучали і мене. Я робила прикраси і декорації для оздоблення пасок. На паску клала хрестом тоненькі ниточки тіста. А посередині шишку схожу на півнячий гребінь, і поруч чотири чотирипелюсні квіточки, які приколювала вербовими гілочками. Зазвичай виходило більше десятка красивих, рум’яних і блискучих пасок, які спочатку мазали зверху жовтком, а як спечуться – солодкою водою.
Коли пеклися паски, не дозволяли голосно говорити, бігати, лаятись, щоб випічка була красивою. В цей час ми з мамою варили яйця і фарбували їх. В нашій місцевості писанок ніхто ніколи не розписував, а от із фарбуванням експериментували всі. Бувало, коли барвник був дуже агресивно, яскравим, то і білок набував кольору шкалярущі (шкарлупи), та найпростішим способом було фарбування крашанок в цибуляному лушпинні, і виходили вони всіх відтінків жовтого, червоного та коричневого. Якось до експериментів долучилися і ми. Кожне яйце загортали в кожушок зі старих капронок а туди вкидали пшоно, цибулиння, листочки і травинки. Всі ці пакуночки зв’язували резинками і занурювали в синій або зелений барвник. Ох і краса ж виходила! Абстрактні неповторні малюнки, яким би позаздрили художники-модерністи.
Великдень святкували всі, хоча до всіх церковних традицій майже ніхто не привчений. Ніхто не дотримувався посту, а до церкви їздили хіба що на хрестини. Та посвятити паску намагалися більшість односельчан.
На великдень прокидалися дуже рано, готували на освячення воду, паску, крашанки, м’ясні наїдки, сіль, пшоно (для маленьких курчат, щоб росли і не хворіли), і всю смакоту прикривали вишиваною накидкою.
Так як церкви майже дев’яносто років у селі не було, то інколи їздили святити у Остапівку, а частіше, батюшка з півчею приїздили до нас в село і святили або на стадіоні, або біля клуба, або на галявині біля дитячого садка. Сходилося все село щоб освятити великодні страви. Святити приходили і ті односельці, які жили далеко в містах, а на свято з’їжджалися до родини, тому на освяченні можна було побачити все село.
Та найцікавіше у цьому дійстві було спостерігати за тим, як сходить сонце. Цього дня воно особливе, бо змінює кольори і ніби переливається сповіщаючи про свято. Сонце надзвичайно тепле і приємне, тому дуже доречно пестило променями прохолодного великоднього ранку.
Коли батюшка нам сповістив що «Христос Воскрес» - всі з освяченим сніданком поспішали додому. Я намагалася першою зайти до кімнати де були старенькі родичі і сповістить новину, що «Христос Воскрес». Далі всі сідали до столу і куштували великодні їства. А ще я цього ранку вмивалася особливо. У воду клала шкарлупу свячених крашанок і нею шатирила обличчя, щоб бути красивою. Чи допомагало це, чи ні, але я вірила: що вмилася – і вже красуня.
Трішки відпочивши ми їздили до дідуся і бабусі у Світличне і возили їм свяченого. Там теж сідали за пишний стіл святкувати Великдень. Хтось колись сказав, що цього дня треба скуштувати дванадцять пасок. Для чого це, я не знаю але хоч шлунок вже тріщав по швах, але традицій намагалися дотримуватися. Після застілля всі йшли у залу: говорили, розповідали новини, дивилися цікаве по телебаченню, а потім я засинала на м’яких бабусиних подушках. Сон був неповторний і тому він був моєю особистою святковою традицією.
Вже після обіду ми поверталися з гостей додому. Якраз в той час з’їжджалися до нас гості з Остапівки, Варви, Курська, Прогресу… Повна хата людей, повно гостинців, але після багатьох застіль за стіл заманити їх було вже не реально.
От так після довгих посиденьок закінчувався святковий день, та це не засмучувало, бо понеділок після Пасхи теж був вихідним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909717
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
Вже дуже скоро край доріг,
Цвістиме прибрана акація,
Духмяний, білий оберіг -
Весняна реабілітація.
Вже дуже скоро розцвіте,
Пшоно кульбабових веснянок,
Морози вранці – то пусте,
Бо травень вже ступа на ганок.
Вже дуже скоро у тепло,
Весна закутає фатою,
Яскраво убере стебло,
Й гаї наповнить суєтою.
30.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
[i](рондель)[/i]
Господарює зимонька-зима,
Хоч день за днем пора її сплива,
І не вражають снігові дива,
Похмура тиша мертва і німа.
Весільна сукня землю прикрива,
Та радості чомусь ніяк нема,
Господарює зимонька-зима,
Хоч день за днем пора її сплива.
Все сердиться, лютує, та дарма,
Натягнута у вітру тятива,
Образ старих вона не забува,
Лиш кригою незграбно обійма,
Господарює зимонька-зима.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
РІДНЕ
Моя кохана, рідна Україна,
В садку сховалася біленька хата,
До річки, де пишається калина..
Веде стежинка між дерев хрещата,
У всьому світі лиш одна країна,
На урожай і посмішки багата,
Стрічає ніжна мова солов’їна,
Гостинний стіл у будні і у свята.
Хоч спека, а чи люта хуртовина,
Душі затишок віднайде людина,
Здійсниться мрія кожного крилата,
В міцних обіймах матінки і тата.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
Мій рід – моє міцне коріння,
Віками топтані стежки,
Мій рід – мій захист і спасіння,
На довгі й радісні роки.
Мій рід – то пращурів молитви,
Їх добрих мрій сплетіння-вир,
Крізь жах страхів, криваві битви,
Щоб нам діставсь надійний тил.
Мій рід – то сни і сподівання,
На краще й мирнеє буття,
Мій рід – основа існування,
Що береже моє життя.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
До любові дорога терниста,
Через зустрічі, через страхи,
Зради перлами, наче з намиста,
Затуляють коханню шляхи.
До любові дорога далека,
Йде від юності в далеч життя,
Хоч стрічає в путі небезпека,
Та спішить до свого почуття.
До любові маршрути таємні,
Не покаже стежок провідник,
Де стосунки високі, взаємні,
Чи закуті у серце-тайник.
До любові не їздять трамваї,
Не літають туди літаки,
Кілометри у душу безкраї,
Усвідомлять прожиті роки.
20.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021
Злітають з пальців птахи чорно-білі,
Несуть на крилах звуків таїну,
І просто в серце – кулею до цілі,
Розтрощують байдужості стіну.
Несуть на крилах спогади мелодій,
Акордів всюди сущий снігопад,
І непомітно, наче хитрий злодій,
Веде свідомість у Едемський сад.
І просто в серце – кулею до цілі,
Летять мотиви і звучать пісні,
І чавлять сльози душі зачерствілі,
Ламають грати світу затісні.
Розтрощують байдужості прокляття,
Снують крізь гармонічний лабіринт,
Лікують від страждання і сум’яття,
І заспокоюють стрімкий серцевий ритм.
29.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021
У щастя, значення (для кожного) - своє,
Чекають довго, як в житті бракує,
Короткі миті – коли поруч є,
І кожну душу трепетно лікує.
Коли в родині спокій і любов,
Усі здорові і живуть у мирі,
Весна дає буяння трав-обнов,
Чи сповідь із душі знімає гирі.
Коли усе вдається у житті,
Коли приходять в хату добрі вісті,
Коли летять святкові конфетті,
Й від радості не всидіти на місці.
Хранителя турботливе крило,
Оберігає кожную хвилину.
Натхнення б’є бездонне джерело,
І у серцях запалює жарину.
20.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021
Мені завжди було цікаво: чому я саме така? Звідки в мене ті чи інші вподобання? Хист? Захоплення? З кожним роком, знайомі риси я стала помічати у своїх родичах, потім у вчинках моїх пращурів з розповідей-спогадів про минуле.
Змалечку мені всі говорили: «Чистий Ванько!" - це означало, що я дуже схожа зовні на татуся, а у відображенні дзеркала я помічала, що маю і мамині риси. От наприклад, мій завеликий ніс із горбинкою, спочатку мене дуже розчаровував, а про пластичну хірургію в майбутньому я навіть думати не бажала, тому просто змінила ставлення до свого брендового «чисто Рубанівського» носа, якого має татусь, мав дідусь, і на фотографії прадіда він теж дуже помітний.
Або волосся… Тато кучерявий і тьотя Надя теж, у бабусі (коли розплете гульку з чорно-сивого волосся заплетеного в косу) – теж закручувалося і спадало хвилями, але в мене кучерів не було і в помині, бо волосся я взяла від мами, а вона від своєї мами – бабусі Марусі.
Бабуся згадувала часто образ її мами, (моєї прабабусі) Наталії Кононівни. Вони великою дружньою родиною жили на Сумщині в хуторі Веселому біля села Сагарівка, Буринського району. У Наталії і Дмитра Івановича Лінника було шестеро дітей, з них було два Івани, Єгор – що загинув на війні, Поліна- що померла маленькою, Микола та моя бабуся Маруся, яка єдина з усіх дітей дожила до старості. Наталія мала довге, чорне, густе волосся, коли розчісувалася, то воно торкалося підлоги, а коли заплітала та закручувала його, ледве сходилася хустина. Померла Наталія Кононівна в молодому віці, а вдівець з трьома дітьми, після повернення з Німеччини приїхав у Світличне в пошуках долі. Як би там не було, а чорного і довгого, або кучерявого й густого волосся мені не дісталося.
Про зріст і статуру можу сказати впевнено, що це теж спадок Рубанівського роду, адже двоюрідні, троюрідні, і дальші родичі високі, кремезні, дебелі, і ці всі гени успадкувала і я.
Любов до пісні та і не поганий голос, це теж дарунок перш за все від мами. Хоч з її боку близьких голосистих родичів не було, але за переказами, у родині прадіда Якова (з Київщини), були дві сестри, чи тітки артистки, що загинули в якійсь катастрофі. Це чутки, домисли, ще не досліджені і не підтверджені, але коли мама чула по телебаченню співачку Тамару Яценко, то припускала, що це - (можливо) наша родичка. По татусевій лінії, гарні голоси були у баби Ніни (татової тітки), тьоті Полі (його двоїюрідної сестри). Як говорили родичі, що це спадок від баби Єлосовети (моєї прапрабабусі). «Єлизавета Павлівна любила гостей, у них в домі часто гостювали, накритий стіл, пироги, самогон, вино, співи... Мала дуже гарний голос». Так що, від усіх по краплинці – і виник мій тембр голосу.
Вишивання – це ще одна нагорода від предків. Раніше для кожної жінки це був обов’язок: прясти, шити, вишивати, щоб приданого надбати та всю родину одягти. Тепер, коли життя йде стрімкіше, а дістати все можна за гроші, вишивка лише захоплення, приносить насолоду і заспокоює.
З дитинства пам’ятаю розповідь прабабусі Каті про те, що у празник і неділю шити не можна. Коли вона була підлітком, то загнала голку, коли шила у свято, потім довго молилася у церкві і Бог поміг - місце травмування нарвало і вдалося витягти голку. Мама ж переповідала спогади моєї прапрабабусі Вірочки про те, що коли вона була трирічною дівчинкою бавилася на полу біля бабусі, яка на Кузьми вирішила попрясти, щоб не відставать від сусідок. Думала що празник не великий, але у хаті з’явився височенний чоловік, схожий на батюшку і сказав: «Дивися, який я, великий чи ні». Далі роботи не було бабуся з дівчам били поклони перед образами, та просили прощення. І від покоління до покоління переповідають, як закон, заборону на шиття у свята.
Азарт – це теж, мабуть, те що було у предків і передалося нащадкам. Я люблю грати в карти, інколи захоплююся ризиковими проектами, та тримаю себе в руках, а от мій пращур по маминій лінії, так захоплювався грою в карти, що програв воза, коней, худобу і великий клапоть землі. Діда так і називали «Трінька», за те що любив грати в однойменну гру. А на клапті землі незрозумілої форми, (за моєї пам’яті) стояла розвалена стара хатка, Баби Сарафини (дідової доньки), город, сінокос та старий вишник.
Любов і хист до поезії – це теж спільні надбання предків, які дісталися мені. Мама вірші почала писати у шкільному віці. Подавала їх у районну газету, а увесь клас пригощався «Ромашкою», купленою на гонорар поетеси. Мамин дядько Іван, який загинув у молодому віці, теж в старших класах писав вірші, які довго зберігалися у школі в старому зошиті.
Мій прадід по татовій лінії Іван Іванович теж мав славу місцевого поета. Ще довго після війни,(коли він пропав безвісти) старожили переповідали його поезію. Вірші були «з перцем», містили міцні слівця, не завжди цензурні, конкретні висміювання, та описи місцевих жителів. Тому і не дивно, що поетичний ген в мені все ж проявився.
От такі дарунки дісталися мені від предків, кожна риса чи захоплення, це продовження історії мого роду. Мені лишається бути такою як є, і пишатися, що я - саме така.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
[i](до Дня народження поетеси)[/i]
В її віршах невичерпана мудрість,
Безмежний всесвіт прагнень і думок,
Не притаманна ницість, або вбогість,
Бо від душі написаний рядок.
Це дар: в слова вмістить всі мрії світу,
Тривогу й хвилювання почуттів.
Звільнить людей від ненависті й гніту,
В поезії прожить кілька життів.
Роки-роки в палкім служінні Музі,
Рядки-рядки і заклик до свобод,
Крокуючи по чорно-білій смузі,
Її скарби завжди на піку мод.
19.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
Коли була маленькою, я вважала вірші чимось надзвичайним, а поетів якимись супер-героями, які носять за плечами величезний мішок слів, а потім довго добирають влучне слово до свого вірша. Хоча, поетів же не так багато, та і жили вони всі дуже давно. А тепер, в той час коли поети перевелися, саме час мені було братися за цю відповідальну справу.
Багато разів я брала ручку в руки розгортала білий аркуш, і все. Бо далі робота ніяк не йшла. Спочатку не могла придумати тему, про що мені писати, потім коли з’являвся рядок, виявлялося такий самий є у прочитаній мною книзі. Але я не втрачала надії стати поетом. У другому класі, коли нам почали викладати російську мову і домашнім завданням було прочитати кілька віршиків відомого поета, мені в голову прийшов дуже хитрий план. Я вирішила перекласти вірш на українську мову, і стати поетом. Та не щастило мені. У вірші про осінь і журавлів, українською переклалося лише кілька дієслів, а вірш лишився той самий. Потім коли почала видумувати щось своє, зникала рима і рядки ставали кострубатими і не милозвучними. Більше спроб перекладу я не робила.
Вже в третьому класі коли йшла з мамою зі школи сказала їй що задали написати твір про зиму. Маму чекала довга робота, бо до цього часу вона мені писала твори. По дорозі ми побачили красивого, яскравого дятла що шукав щось у прикритих снігом бур’янах а потім повертався на своє робоче місце і починав цокотіти міцним дзьобом, наче коваль молотом. Цікава замальовка б вийшла, якби про все написати. Так ми дорогою йшли і щось видумували. Вдома мама все записала, а я старанно перемалювала в зошит. Так і стала поетом. Звичайно, трішки соромно. Що це майже повністю мамин вірш, а я лише кілька слів підказала, та все ж в історії мого поетичного літопису, «Дятлик» - це мій перший вірш.
Далі ще кілька років я мучила маму щоб вона допомагала мені писати шкільні твори-вірші. Чому саме вірші? Та все просто, твір потрібно було писати на чотири сторінки, а вірш на одну-дві завжди був оцінений «5» і великим червоним підписом «Молодець». Все б добре, та одного разу мама була зайнята домашніми справами та ще і засмутила я її чомусь, тому сіла біля чорновика в якому вже був один куплет вірша написаний і почала сумувати. Непомітно для себе почала римувати слова, гортати одну за одною сторінки в зошиті і коли робота була зроблена я була надзвичайно здивована, адже я сама написане величезний вірш, більше ніж на пів зошита охайним почерком. Саме цей вірш я вважаю для себе стартом.
Згодом Муза до мене стала прилітати частіше. Коли сусідку по парті Люду викликали до дошки, я встигала написати невеличкого віршика, далі складала куплетики до шкільних свят, потім пішло й поїхало, перше кохання, чарівна природа, все надихало, та я прекрасно усвідомлювала, що до звання поета ще довгий і тернистий шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021
З читанням у мене не склалося від самого початку. Хоч букви я знала давно, але з читанням якось мені не щастило. Зазвичай, майже щодня мені читали книги: бабуся - народні казки, мама оповідання з журналу «Крестьянка», на моє прохання уривки з книг які читала саме зараз.
З першого класу я почала читати сама. Техніка читання була майже найнижчою, але все тому, що моя мала творча фантазія намагалася відтворити тексти. Хоч вдома книжок була повна етажерка, але я любила набирати книг у бібліотеках.
У шкільній бібліотеці «Міхаловна» завжди давала книги на російській мові і дрібним шрифтом, без малюнків і з затертими сторінками, тому читати їх було не цікаво і траплялося так, що зупинялася я ледве почавши читання. А от у сільській бібліотеці ми з Любчиком ( однокласником і сином бібліотекарки тьоті Наді) могли переглядати хоч всі і обирати те - що було цікаво.
Перед літніми канікулами вчителі давали список творів, які вивчатимуться в наступному році, тому я з великою сумкою здійснювала паломництво по бібліотеках, щоб першою взяти потрібну книгу.
Влітку намагалася читати щодня, то під час обіднього відпочинку, то перед сном, то на пастівні, то в гостях у Світличному, то під бузиною, коли пасла гусей. Бувало, що читала Ірі, а вона вподобавши якийсь уривок постійно просила мене перечитувати його. Тому я й позаучувала напам’ять про Нехайла, печерицю, що по-французьки шампіньйон, про «недоросоль» (так Іра називала комедію російського класика)…
Коли в класі хтось розповідав про цікаву прочитану книгу, то весь клас визначали свою чергу і обов’язково перечитували літературний хіт, а інколи книгу навіть не відносили в бібліотеку, аж поки кожен охочий її не перечитає.
Одного разу на зимових канікулах напередодні свята я взяла в бібліотеці книгу про історію фарфорової чашки Паоли Утевської. Сказати, що книга на мене справила велике враження – нічого не сказати. Я була вражена і захоплена читанням в той час як по телевізору транслювалися новорічні мультики та потрібно було допомагати мамі в підготовці святкового столу. Я сиділа в спальній кімнаті біля вікна і читала без зупинки. Сто дві сторінки книги я опрацювала до вечора і це був мій перший особистий читальний рекорд. Далі були інші книги, які чарували своїм сюжетом та манерою написання: «Незнайомка з країни сонячних зайчиків», «Лісова музична школа», «Грицева шкільна наука» та багато інших… Я розчинялася в книгах, уявляла і фантазувала, міркувала та співчувала, засуджувала та захоплювалася. Збагачувала свій простір свідомості історіями цікавих книг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2021
Весна похмура… неба сіра постіль
На землю тисне, як важкий тягар…
Зима пішла, збиралась три дні поспіль,
Лиш снігу купки лишила, як дар.
Весна похмура птахом не озветься,
Бо не вернулися із чужини
Чекають всі, коли ж усе минеться?
Й закрутяться сполохані млини.
Вітри нестимуть сонячні співанки,
Сади потонуть у квіткових снах,
Покличуть солов’ї стрічати ранки,
Серед природи у рясних лугах.
Весна похмура, але дуже скоро,
Засяє сонце, прийдуть дні ясні,
На світ увесь безмежний стоголосо
Лунатимуть веснянії пісні.
07.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=gj_DjLgHppw[/youtube]
[i](Конферанс до весняного свята)[/i]
Дарують хай квіти у будні і свята,
Хай радістю світяться очі,
Любові в житті вашій буде багато,
Й кохання: щодня і щоночі.
***
Рідна матуся – голубка рідненька,
Очі її - наче дороговказ,
Завжди для неї я буду маленька,
І пожаліє й пригорне не раз.
***
Навчи мене, мамо рушник вишивати,
Червоним і чорним узори стелить,
Пісні українські і рід шанувати,
Навчи мене мамо, по совісті жить.
***
Чи затяжний весняний снігопад,
Чи спека, вітер, повінь, або злива…
Чекатиму тебе і в листопад,
Бо лиш з тобою я була щаслива.
***
Хай ваше серце не гнітить негода,
Дощі неждані, чи міцні морози,
Удома буде сонячна погода,
І лиш від радості котитимуться сльози.
***
Нехай весна закутає вас цвітом,
Здійснить найпотаємніші бажання,
Зігріє душу сонце – наче літом,
А у серцях оселиться кохання.
03.03.2021
[b]
[i]Відео онлайн-концерту опублікую через кілька днів. Запрошую до перегляду![/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2021
[b][i]Для поета – розміри і рими,
Композиторові – звуків зорепад,
А художникові – барвами новими,
Малювати щастя, спокій, лад.
Математик в цифрах суть шукає,
Астроном блукає між зірок,
Хтось мільйони вдало заробляє,
Хтось до мрії робить новий крок.
Головне – надіятись, любити -
Щоб творити в будь-які часи,
Гармонійно із собою жити,
В аурі натхнення і краси!
26.02.2021[/i]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021
[i](рондель)[/i]
Близько до нашої хати,
Мовчки наблизився ранок,
Роси упали на ганок,
Щоб нічні сни розігнати.
Скрізь розлились аромати,
Бо розбудив їх світанок,
Пахощі дикої м’яти,
Крізь вишиваних фіранок.
Гаєм стелився серпанок,
Пестив вишневії шати,
Через гілок міцні грати,
Вітер хапав білих бранок
Й сніг розвівав наостастанок.
26.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
[i](За мотивами поезії Лесі Українки)[/i]
Лягли тумани скрізь, куди не глянь,
На поле і гаї в часи буянь,
А річку в білий вельон від вінця,
Все вкутував вітрисько без кінця.
Проміння, мов на білім полотні,
Веселкою малює сірі дні,
В розлуці ж почуття не загасити,
Гнітять тумани, та потрібно далі жити.
25.02.2021
[b]ОРИГІНАЛ:[/b]
Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,
вітер з полудня несе без кінця ту югу.
Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моє
світить і смутить, буяє й життя не дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
[i](За мотивами поезії Лесі Українки)[/i]
У різні боки розійшлись путі,
Та я люблю і краплі не жалію.
Щоб все вернути – навіть і не мрію.
І не кажи, що все бува в житті.
Ти маєш силу і могутність дуба,
Твоїм прокляттям є моя любов,
Що мов омела випиває кров,
А далі нас чекає лише згуба.
Без тебе я - як без ковтка води,
Та якось проживу, сухі гілки
Знайду, як прихисток і крізь роки,
Дадуть старання хоч якісь плоди.
Луною шепіт пролуна мені,
Вітрець нестиме вісточку з діброви,
А в пам’яті воскреснуть всі розмови,
І спогад оживе немов у сні.
25.02.2021
[b]ОРИГІНАЛ:[/b]
Відповідь
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в'яне,
Я не зав'яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, –
І спогад любих літ повік не згине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
Неповторні голоси сплету,
В перевесло, чи у русую косу,
Звуки в тризвуки з’єднаю на льоту,
І цей скарб я людям понесу.
Діамантами сіяє дивний спів,
Нашу «Мрію» стане чути звідусіль,
І лунає понад луків і полів,
Про кохання, рідний край, душевний біль.
Мов перлини у намисті голоси,
Об’єднали у родину нас роки,
Чути «Мрію» через пагорби ліси,
Бо в піснях і сподівання і думки.
Б’ється серце і лунає колектив,
Під баяна милозвучний спів
В круговерті буднів – диво див
Слава лине в світ без зайвих слів.
А я мрію, щоб ще довго так було:
Цінували задуми священні,
Розвивалося й жило моє село,
І ансамбль завжди співав на сцені.
Всім артистам зичу довгих літ,
Щоб здоров’ячка було у вас багато,
Хай чарує вас весняний дивоцвіт,
А у душах завжди буде свято.
24.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2021
Рідна мово моя, і батьків, і дідів,
Мені доля твоя дуже в серці болить,
Живописний узор з дорогих серцю слів
З давнини у майбутнє невидима нить,
Квітне мови краса між розлогих садів,
Її пісня навкруг стоголосо дзвенить,
Розливаються хвилі співзвучних ладів,
І молитва в віках понад світом летить.
Тебе лютим катам не вдалося зломить,
Тебе нищили, й суржик болотом смердів,
Та не зрадила ти споконвічних слідів,
Бо тобі для нащадків потрібно ще жить.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
Я вважаю, що у двоюрідної сестри Іри важкий характер. Ні вона не мегера, не зла, не жорстока, але у змаганні з впертості та вибухової емоційності їй би не було рівних. Все проявлялося ще в ранньому дитинстві, коли на дрібні завдання дорослих вона відповідала категоричне: «Не буду!» або «Не хочу!» і змушувати далі вже було безглуздо, а я щоб згладити ситуацію смиренно виконувала за себе й за неї. Та вона і не ледача і коли є настрій то її не доженеш, все аж кипіло в руках, та частіше було навпаки: зіпсований настрій у всього сімейства, крик на весь куток, а Іра в шоколаді, бо такі дрібниці вона пропускала подалі від власної нервової системи.
Інколи мене це бісило, інколи засмучувало, ми лаялися, билися і кусалися та не минало і години ігнорування, як одна з нас вже забували, якими щойно ми були ворогами.
Я спокійніша, розсудливіша, раціональніша, стриманіша і тому її характер та темперамент вважала дрібною вадою, з якою можливо змиритися і пристосуватися. А у мами моєї характер точно такий як у Іри і тому коли вони довго знаходилися разом то і небо червоніло від цього двобою двох впертюхів, які ні в якому разі не могли поступиться і до останнього стояли на своєму.
Коли я стала ліцеїсткою та поїхала навчатися до міста, Іра з міста переїхала на рік у Гнідинці. Жила в нас, тут ходила в школу і проявляла у всіх яскравих барвах свій характер. Іру ніхто не ображав, та час від часу вона такі коники відпалювала що всі були в шоці від її витівок.
Одного разу мама поросила помити підлогу в коридорі. Для семикласниці це було не складно і зайняло б хвилин п’ять, та Іра вперлася на своєму, що цього робити їй не хочеться і умовляннями та моралями примушувати безглуздо. Коли вже градус напруги трішки знизився, Іра просто вийшла в коридор і вилила п’ятнадцятилітрове відро води просто на підлогу. Ця витівка коштувала їй більш ніж двох годин вільного часу, купу зайвої роботи, яка виникла в процесі. Іра збирала воду, викручувала ганчірку, сушила дорожки і примовляла: «Самі просили щоб помила, я і помила».
Колись Іра не хотіла йти до школи. Зранку не можна було її розбудити, потім підняти із ліжка, потім відірвати від нього, бо вона ухватилася за ніжку старого спального місця і так міцно трималася, що навіть погнула трубу виготовлену з міцного металу. Мама ж в свою чергу намагалася все зробити щоб не порушити системи здобуття знань і до обіду провозилися з горе-ученицею.
На канікулах учні з батьками планували поїздку на екскурсію в Київ,
та Іра встала не з тої ноги, все було їй не так і їхати в столицю вона відмовилась, хоча до цього часу ніколи там не було. Поїхали без неї, а вона цілий день проспала.
Всіх пригод і не згадаєш, та в той час Іра всім залила смальцю за шкіру. Ніхто спочатку не міг уявити, що за янгольською зовнішністю ховається вредне чортеня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905482
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
Хоч час летить, як гвинтокрил,
І позвонить часу нема,
Та я тебе завжди люблю,
Й ти мені більше ніж кума.
Всього в житті нашім було,
Свята й буденна мішура,
Та я завжди тебе люблю,
«Рідна-двоюрідна сестра»
Руся і Нюся – хто їх зна?
Хто потороча? Солопа?
І кожна кожну добре зна,
Якого розміру стопа.
Ліцей, дозвілля, універ,
«Дрібненькі очі» хто згада?
Вино під грушкою бігом…
Давно минуло … як вода…
Тепер ти дама хоч куди,
А не сімна – на вісімна,
Якраз що нада, у соку:
«Смела, опасна і умна»
Хай мрії збудуться усі,
Й даремно не переживай.
Як хочеш молодість згадать,
Частіше в гості приїжджай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
Хоч мама родом із Світличного, села що знаходиться за сім кілометрів навпростики, та в Гнідинцях вона теж мала своїх родичів – двох стареньких бабусь Дуню та Домаху. Вони – двоюрідні сестри моєї прабабусі Горпини, яка в молодому віці лишилася вдовою, але жила в Світличному поруч з синами, невістками та внуками. Дві сестри, які крім одна одної не мали близьких родичів, жили не далеко від дитячого садка і тому часто, коли мама мене забирала, то ми йшли навідувати бабів.
Баба Домаха молодша з сестер у Гнідинцях давно, сюди виходила заміж, тут поховала малолітнього сина й чоловіка і залишилася доживати віку у старенькій мазанці. Коли мама навчалася у Гнідинцівській школі у 9-10 класах то трішки жила в родички баби Домахи. І часто згадує, що вона ніколи не садила помідорів, і не кидала в борщ томату.
Баба Дуня спочатку жила у Світличному, а коли заслабла переїхала до сестри, все ж таки разом легше.
Їхня хатка, маленька та старенька, ніби ховалася в заростах жовтої акації, яку всі називали пищики, бо із її стручків виходили прекрасні свистульки. Благенька дерев’яна хвіртка, ніби не відчинялась, а відставлялася, коли треба було зайти у двір. Вузенька стежечка вела до дверей попід вікнами, що лежали на самій землі. Зимою хата обставлена куликами кукурудзиння, літом біленька і казкова, була ніби порталом в інший часовий вимір. Важкі двері на дивному засові вели в маленькі сінці, а звідти в крихітну хатину, і в хату з піччю.
Баба Домаха топила піч і грубу і там варила їжу, та і спати було тепло як у вусі. Над чотирьма віконечками висіли рами з портретами та фотографіями, з яких дивилися чорно-білі незнайомі люди. Кожна рамка прикрашена старовинними вишитими рушничками, а ікони на покуті – павільйоном. З меблів – шафа для посуду, лава, стіл, ослінчик, ліжко і піл, на якому лежали подушки, вузли та інший одяг. Долівка була глиняною і на ній одиноко лежали старі зачовгані роками дорожки.
Коли ми приходили до бабів, вони були раді, як малі діти, розпитували, розказували, гостинців давали, щедрувати запрошували. А ми їм носили свіжину, молозиво, булки та пироги, молоко. А коли баби повертали банку з-під молока, то завжди кидали туди окраєць відламаного хліба і кілька цукерок. Коли я стала школяркою то вже і сама навідувала бабів. Вони жили недалеко від першої вчительки та подруги Люди, тому під час кожної поїздки велосипедом в ті краї я зупинялася біля двору, говорила з ними і розказувала новини. За кілька років навесні померла баба Дуня, а згодом і бабу Домаху поховали. З їхнього двору сусіди зробили господарчу частину, де жили гуси, кури та інша живність. Згодом і стару хату та хлівець розібрали та розорали в город.
Час минув, а спогади про привітних, стареньких бабусь-родичок лишився в пам’яті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905305
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
Якось, коли на кутку гриміло весілля, вешталося вигонцем багато людей, хрипіли колонки посилюючи музику кінця вісімдесятих, мені пощастило побувати на такому дійстві. Поблизу таке траплялося не часто, адже молоді було не багато, були діти, яким під вінець ще не скоро, і дорослі – які своє весілля вже відгуляли давно.
У Михайленків свайбилося. Женили сина. Я весь процес мотала на вус зі свого двору. То як молоді хлопці збиралися під двором, то як придане привезли, як сигналили машини коли їхали за молодою. На записуванні в клубі я теж була, а коли повернулася додому, то наші пішли на свадьбу, а ми з бабусею Катею лишилися дома господарювать.
Хоч дітвори біля шопи було повно, але я сама туди йти не наважувалася, та і батьки казали: « що тобі там робить, в миски заглядать?» Так би все і тривало, але до нашого двору перекотився клубок куткової дітвори з велосипедами, і без. Хтось пережовував весільну їжу, яку винесли батьки для своїх чад із-за столу, хтось поспішав вернутися щоб встигнути подивитися на якийсь із обрядів, когось вже кликали батьки. Так і я долучившись до цього дитячого кордебалету перекочувала до весільного двору.
Все було добре, то гралися в хованки, то у квача, але коли всі виходили з-за столу танцювати мене побачила мама. Надворі вже було майже темно і вона веліла нікуди не відходить і ні в яку шкоду не лізти. Знайомі і не знайомі люди у гарному вбранні веселому настрої утворили коло і натхненно гарцювали у дворі здіймаючи пил високо вгору. Поки танцювали повільний танець, ми з іншими дітьми слідкували: хто на кого дивиться, хто до кого тулиться, аж тут відбулось щось дивне. Між звуками медляк,а який крутила касета в старому «Маяку» я почула звуки протяжні і сильні. Вмить по шкірі пробігли мурашки і волосся стало дибом і я швидко пішла в шопу на звук.
У шопі було мало людей. Скраю столу дядьки різалися в козла, куховарки збирали порожній посуд, та носили нові страви, а далі сиділи бабусі і дідусі, які так співали, що в мене аж сльози текли. Їх пісні були такими тужливими і протяжними зовсім не схожі на те «гоп-ца-ца» під що танцювали свайбани. Я роздзявила рота і слухала то українські то російські, але як вони співали! Здавалося, що це артисти, які щодня влаштовують репетиції і гастролюють по світу. Вони не забували слів, тягли і басували так, наче хвилі перекочувалися і від вібрації в душі теж все переверталося. Уже мене не цікавили дитячі забави, бо я поринула в музику, сіла поруч на лаві застеленій новою дорожкою і слухала й слухала. Дід Павло і баба Мотя Булавинці, Любинко спершись на бубон, ще якісь незнайомі співаки звучали навіть краще ніж артисти, які недавно приїздили до нас в клуб виступати. До них підсіла мама, Тьотя Тоня з тьотею Ніною і теж щось заспівали. Потім мене мама потягла додому, бо вже було пізно. Всю дорогу я слухала ті співи, і навіть коли вже лягала спати прислухалася до звуків, що долинали у кватирку.
Наступного дня я мучила маму, щоб вона зі мною заспівала красиву пісню, яку я вчора почула. А вона не могла второпати що я мугичу, бо слів цієї пісні вона не знала і лише вчора почула.
Знавцем місцевих старовинних пісень і володаркою сильного народного голосу була наша сусідка – баба Мотя, і я просила маму, щоб вона запитала у баби Моті, як же співається та пісня. Спочатку мамі було ніколи, а потім баба Мотя захворіла і їй було не до цього. Десь через півроку ввечері бабуся вдягалася в новий одяг, запнула квітчастий платок взяла пирогів з потрошком і збиралася йти провідувать куму. Кума – це баба Мотя і я не могла впустити шансу і не записати пісню.
Коли ми прийшли в гості, я сиділа мовчки, як води в рота набрала і тільки слухала про що говорили бабусі. Потім бабуся Галя каже: «Так розказуй, чого тобі хотілося до баби Моті?» Мені було соромно, але я все ж попросила, щоб вона мені переписала пісню, яку я чула літом на свадьбі.
На той час рука в баби Моті не працювала і писати вона не могла, тому сказала: «Як хочеш – пиши». Хоч я вже ходила в перший клас і всі букви знала, але пісні, а тим більше довгої такої ніколи не писала, але прийшлося.
Мені дали подвійний листок в лінійку, червоний олівець і почалося. До цього я писали лише в зошиті в косу лінію закарлючки, літери і короткі слова, а тут такі широкі лінійки та і букви мої були такими «горобцями», що вміщувалося по слову на рядок. Спочатку виводила каліграфічними писаними, потім вже якими виходило, далі пішли друковані літери, ще пізніше не вистачило аркуша, тому мені подали шматок шпалер навиворіт. Робота була дуже копітка, по сто разів мені повторювали кожне слово, я побила по п’ять помилок в ньому, але все ж з горем пополам записала. Бабуся Галя ледве не заснула, коли чекала малу писаршу, щоб йти додому. Наостанок я ще попросила заспівати пісню, щоб не забути мелодію.
Вдома більше тижня розшифровували з мамою мої ієрогліфи, дещо підказувала бабуся, адже вона запам’ятала майже напам’ять, коли мені диктували. Вже дуже скоро, на одному з концертів ми з мамою все ж заспівали пісню «Над широкой рекой», яку я так вчасно здобула в ході пісенної експедиції. Баба Мотя вже не чула нашого виконання, бо ходити концерти не було здоров’я, та і прожила вона після того небагато, але пісня записана колись давно живе і до цього часу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905298
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021