Життя таке велике, немовби ковзаниця
Нікому не вдавалось не впавши шлях пройти
Не знаю я, кохала, у всіх змарнілі лиця
На це питання, ніхто не зміг відповісти
Тому, що впевненим в наступнім кроці
Ніхто не може бути,- на землі
Ми ніби кожну мить на тім уроці
Шукаєм щастя у новій ріллі
Я зрозумів, брехні нам не потрібно
Слова я забираю, що причинили біль
Мені за них, кохана, життя все буде стидно
Залишиться в душі моїй, ніби на хлібі цвіль
Із кожним днем розлуки, все більше я караю
Себе за те, що так без тями поступив
Лише тебе одну, рідненька, я кохаю
І вибач, що для тебе я біль таку творив
Я оступився, щож, на те така є доля
І ковзаницю, мрію, зможу ще пройти
Але на те єдина, твоя душа і воля
Розтопим кригу й лід, і шлях не даш прийти
Можливо не правий,- а хто не помилявся
Нам вирішить потрібно, стосунки всі свої
Лише ти пам`ятай, давно я закохався
В житті я не забуду всі почуття твої
Не заспокоїть серце, простим бажанням думки
Не можна душу просто примусить покохать
Для мене ти,- життя, розлука,- просто муки
Жадав тебе, кохана, й завжди буду жадать!!!
21.02.2006 (Яресько Я.М).
ID:
93886
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 22.09.2008 18:33:42
© дата внесення змiн: 22.09.2008 18:33:42
автор: Ярослав Яресько
Вкажіть причину вашої скарги
|
