Вона боялась і жадала,
Чекала, вірила і ні,
Передчуваючи, не знала...
Кричало серце: «Він не міг!» -
Волало німо, безголосо,
Розбите й зранене, у кров...
А сумнів шепотів все: «Досить,
Не пробачай, бо ж зрадить знов»
Вдивлялась, змучена, у обрій,
Як гасне сонце й небосхил,
Здавалось би неначе просить:
«Забудь усе, звільнись і сил,
В насназі, стане полетіти,
За небокрай до своїх мрій...»
І сталось... Сталось... Полетіла!
