Плакала і...сміялась,
Бачила... Вірила й ні!
«Як же це чудо сталось?
Боже, невже ти зміг?.. »
Думки кудись летіли,
Сил вже здалось нема,
Раптом зірвавшись криком,
З самого серця слова:
«— Сину! Синочку, милий!
Де ж ти так довго був?
Слава Ісу, не згинув!
Дай я тебе пригорну...»
І притулилась до нього,
Щось шепотіла й лила
Сумом прогірклі сльози...
« — Як я тебе ждала!»
