Чи такий вечір забутим буває?
... Сонце за бір, мов жар-птиця, сідає,
Бір щось співає журне з-над озер,
Пахне чабер,
Пахне чабер...
Кроки легкі на вузенькій стежинці.
Дівчина в білій іскристій хустинці,
Наче в промінні зоринок-сестер.
Пахне чабер,
Пахне чабер...
Вийти б назустріч, признатися чесно.
Ось воно – щастя, близьке і чудесне,
Крикнуть хотілося – голос завмер.
Пахне чабер,
Пахне чабер...
Літ одинадцять, а може, дванадцять
Серце болить, що не зміг пострічаться,
Серце безжалісний докір роздер.
Пахне чабер,
Пахне чабер...
Час той сховавсь вдалині за горою,
Часом здається – вона тут зі мною...
Вийду. Гукаю. Безмовність тепер.
Пахне чабер,
Пахне чабер...
Пятрусь Броўка
Пахне чабор
Хiба на вечар той можна забыцца?
…Сонца за борам жар-птушкай садзiцца,
Штосьцi спявае пяшчотнае бор,
Пахне чабор,
Пахне чабор...
Лёгкiя крокi на вузкай сцяжынцы.
Дзеўчына ў белай iскрыстай хусцiнцы,
Быццам абсыпана промнямi зор.
Пахне чабор,
Пахне чабор...
Выйсцi б насустрач, стаць i прызнацца.
Вось яно – блiзкае, яснае шчасце,
Клiкнуць хацелася – голас замёр.
Пахне чабор,
Пахне чабор...
Год адзiнаццаць, а можа, дванаццаць
Сэрца балiць, што не здолеў спаткацца,
Сэрца нязменна хвалюе дакор.
Пахне чабор,
Пахне чабор...
Час той схаваўся за дальняй гарою,
Здасца хвiлiнай – яна прада мною...
Выйду. Гукаю. Маўклiвы прастор.
Пахне чабор,
Пахне чабор...
Ой, як гарно. І оригінал прекрасний, і переклад чудовий. В дитинстві мені хтось подарував білоруську книжку, а я, не вчивши мови, з легкістю її прочитав. Красива білоруська мова, дуже схожа на нашу. Шкода, що останнім часом російська її витісняє.
