Вечоріє... І тихо так, млосно...
Щось шепоче схвильовано бір,
Зачепилося сонце за сосни,
Заховалось між величчю гір
Все чекає, нарешті, спочину,
Вже дрімає потроху вівчар,
Не почути трембіт з полонини
Та й отари прийшли до кошар
Ліг довкола, у сутінках, спокій
І здавалось би, все уже спить,
Та от птах не заснув, одиноко
Його пісня коханням бринить
