Чому ж ти,людино
Так вперто ідеш?
Ідеш у безодню, в нікуди.
Чому ж додому не завернеш,
А вперто ідеш та крокуєш?
Ти думаєш, там у безодні стежки
Душу твою заспокоять - не жди!
Не жди ти рятунку від солоду слів,
Вони ж бо з полинню смакують.
Не жди й співчуття -
Воно ніколи немає кінця!
Лиш правда одна,
Та мир у душі
Тебе заспокоять завжди!
