Ці спогади рвуть болісливо пам'ять,
Б'ють в скроні обухом і спати не дають,
Вона страждає, плаче й наче марить,
Чекає милого, у мріях, що не йдуть,
Що споминами, так до себе манять
Туга ж гнітить, все стогне не змовкає
І так паскудно, тоскно на душі,
Та й серце... Серце... Спокою не знає,
Змокріле скло краплинами стікає,
А за вікном... Дощі, дощі, дощі...
