Вона одна, тепер завжди одна,
З самотністю повінчана навічно,
В наряді чорному розпечена душа,
Розбите серце не знаходить місця
І рветься та розтерзане кровить,
Не зупиняючись німіє і від болю
Кричить, несамовито так кричить,
Чомусь не в змозі висушити сльози,
Не в силі повернути, що було…
І вже ніколи, ані завтра, ні сьогодні,
Ніколи… Не побачити його,
Не доторкнутись, не відчути подих
