Прекрасна та лукава сеньйорита,
Махнувши віялом покликала мене,
В очах її так виразно виднілось
Прохання щастя, що ніяк не йде
Хоча б на мить, хоча би тільки нині
Знайти кохання й залишити слід,
У спогадах так жданої години,
Що нам потрібна в океані бід
І я побачив в ній своє питання,
І зрозумів, що дальше вже буде
Та відвернувся стримавши бажання,
Й прохання щастя, що ніяк не йде
