В ту осінь як і в попередню знову,
Злітаючи із позолочених дерев,
Зів’явше, змучене та все ж таки красиве
Крутилось листя й падало до долу,
А впавши мандрувало з вітром геть.
Отак й з життям, ще молоде допоки,
Кружляє в вихорі подій і не збагне,
Що ж то чекає там за горизонтом?
Й не відає в своїм круговороті
Де так багато планів і надій,
Який буде кінець його історії.
А чи потрібно знати ?
Не збагнеш…
