Ця розповідь про долю однієї дівчини на ім’я Агата, і розпочинається вона так…
На вулиці був сонячний день, пройшов невеличкий дощ і залишились маленькі калюжки по яких радісно бігала дітвора – це був перший день весни. Всі були щасливі з приходом такої пори, навколо всі були радісні з посмішками на обличчі, тільки одна дівчинка сиділа сумна. Її звали Агата. Їй було 15 років, вона мала неперевершену зовнішність, добрий характер. Усі з захопленням на неї дивились, коли вона проходила повз них. Агата завжди всім допомагала, часто бувала, що її просили намалювати портрет, у неї був до цього хист і здібності. Всі дивувались, як так можна красиво написати картину такій молодій і недосвідченій дівчинці.
Агата сиділа біля вікна, а по очам текли сльози. Біля неї сидів маленький русявий п’ятилітній хлопчик – Луїс. Він сильно тримав її за руку і щось бурмотів їй, але вона нічого не чула. В той момент дівчинка відчувала ткий душевний біль, що її серце билось так чутно, що хлопчику здавалось, що воно вискочить звідти. Але ви навіть не здогадуєтесь чому Агата була такою засмученою в цей чудовий день.
Ця історія не вперше - так відбувалось завжди у перший день весни. Ось я розкажу цю трагічну історію, яка трапилась з маленькою дівчинкою 10 років тому.
У одному маленькому містечку, яку знаходилось під чудовим містом Парижем, жила сім’я Брокерів: мама Софія, тато Гарі і мила дівчинка Агата. Сім’я жила бідно, але дружньо, всі любили один одного, батьки обожнювали свою донечку і збирали для неї кожну копієчку, щоб купити її улюблені цукерки. Тато працював будівельником і рідко бував вдома, мама була двірниця. Агата допомагала мамі у господарстві, ще у віці трьох років у неї проявлявся талант до малювання. Ввечері, коли уся приходила з роботи втомлені, вона дарувала їм малюнки. Вони були кумедні і недуже зрозумілі для батьків. Дівчинка була розумною і сама навилась рахувати і читати, батьки дивувались нею і водночас раділи. Але цю чудову історію про життя я мушу перервати…
Першого дня весни на вулиці було холодно, йшов сильний дощ і гриміло так, що аж закладало вуха. Агата сиділа вдома чекаючи повернення батьків з роботи, вони довго не повертались, але дівчинка продовжувала сидіти і виглядати сім’ю. Настала темна ніч, у неї закривались оченятка і вона задрімала. Проснувшись на ранок, маленька побігла у кімнату свої батьків, але раптом зупинилась і побачила, що ліжко застелене і нікого не має і не було. Вона стала навколішки і почала тихенько плакати, сльози текли все швидше і швидше по її милому і ніжному личку. Агата вибігла на вулицю у зв’язаних мамою носочках і побігла по сильному дощеві. У її думках було лише одно, побачити маму і тата. Вона мчала на будівництво, але перед недобудованою будівлею, де працював її татко зупинилась. Там був великий натовп людей і лікарів. Усі вони стояли так, що за ними дівчинка нічого не бачила, але вона дивом пробралась наперед. Її худорляві ножкі заніміли, ручки був холодні, мов лід. Дібравшись до місця вона побачила жахливу картину у своїх очах: на холодній землі лежали чоловік і жінка, вони тримались за руки, їхні обличчя не було видно. Тоді Агата підкралась ще блище, і ось вона впізнала своїх батьків по одягу .Її татко тримав у руці малюнок, який вона йому напередодні намалювала. Дівчинка підбігла і почала кричати, плакати – це була жахлива картина, навіть не можу передати. Ну явіть п’ятилітню дівчину, коли вона побачила своїх батьків – мертвими і залишилась одна у цьому великому і жорстокому світі.
Пройшов день, Агата відкривши свої сині оченята, тихенько сказала:
- Мамо, тату, це ви?
-Ні, це лікар,- сказала жінка у білому халаті.
- А де мої батьки?,- спитала переляканим голосочком.
-Вони пішли туди, де їм буде добре і завжди будуть наглядати за тобою і допомагати тобі, тільки не плач, маленьке ангелятко. Все буде добре, повір мені.
Після цього синьоока Агата заплющила очі і тихо прошепотіла: «Я вас буду пам’ятати завжди, не покидайте мене . мої рідні.»
Маленька провела у лікарні ще дві ночі, а потім її відвезли у дитячий будинок. Вона завжди сиділа біля вікна, ніби чекаючи свої батьків. Усі з подивом наглядали за цією мовчазною дитиною.
Пройшло 3 роки, Агата звикла до всіх і полюбила. Кожний день приходили сім’ї і забирали дитину собі. Дівчинка дуже хотіла мати сім’ю, але це не означає, що вона забула пр. своїх рідних. Їй просто не вистачало тепла і любові. І ось настав день, прийшло молоде подружжя, яке дуже хотіло мати дітей, але жінка не могла. Вони довго придивлялись до агати і часто відвідували її. І нарешті наважилися . дівчинка показувала їм свої малюнки, танцювала і радісно усміхалась. Їм сподобалась така енергійна дівчинка і вони забрали її під свою опіку.
Агаті добре жилось з прийомними батьками. Але через пару років сталося диво, жінка завагітніла і народила хлопчика – Луїса. Дівчинка дуже зраділа, що у неї буде братик, сім’я жила в достатку. Мама сиділа з дітьми у великому і красивому будинку в Парижі. Агата пішла у школу , а її братик у садочок.
Але згодом вона дізналась чому її батьки загинули. Того страшного дня, коли її батьки покинули світ і маленьку донечку, ніхто їй не розповідав, що насправді трапилось.
Але прийшов час дізнатись. Вертаючись додому втомлені батьки попали під сильну бурю і вирішили почекати поки вона стихне. Вони стали під великий старий дуб і тримались за руки, бо вітер був дуже сильним. І ось розпочалась блискавка, вона влучила прямо у дуб. Дорослі почали бігти, але було пізно, дерево впало на них…
Агата послухаючи цю історію від своєї нової мами, притулилась до неї і заплакала. Крізь сльози вона читала молитву.
Минуло 10 років, з того дня дівчина сідала кожного року першого дня весни і мовчки згадувала про своє минуле, біля неї постійно був братик.
І ось моя історія з цього моменту і почалась, я вимушена закінчувати її. Життя Агати продовжується чудово. Її оточують кохані люди - це найголовніше у житті кожного. Але історія, яка трапилася 10 років назад не забудеться ніколи, залишиться у її серці назавжди…
∞Infinity∞
ID:
503193
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.06.2014 16:20:49
© дата внесення змiн: 04.06.2014 16:20:49
автор: ∞Infinity∞
Вкажіть причину вашої скарги
|
